Тема моєї роботи – «Держава як суб’єкт правовідносин».

Тема моєї роботи – «Держава як суб’єкт правовідносин».

Ще римські юристи вважали, що держава — це суб'єкт особливого роду. На відміну від суб'єктів права-фізичних осіб - держава не має ні правоздатності, ні дієздатності. Будучи особливим колективним суб'єктом правовідносин, держава не має спеціальної компетенції. Вона встановлює і формулює завдання, принципи, цілі власної діяльності, права і обов'язки громадян та інших суб'єктів. Поняття правосуб'єктності до неї не застосовується, оскільки держава як суверенна організація користується правом самостійно визначати для себе коло обов'язків і предмет відання. Держава не є й звичайним видом юридичної особи.

Держава і право виникають у суспільстві і залежать від рівня його розвитку. Кожне історично конкретне суспільство об'єктивно вимагає певного ступеня соціального регулювання та державно-владної організації. Нехтування цією закономірністю призводить до негативних наслідків для суспільства, які виявляються в неорганізованості чи зарегламентованості соціальних відносин.

Удосконалення соціального життя викликає зміну якості регулювання, що відображається в удосконаленні державно-правових інститутів. Це, зокрема, зумовлено тим, що держава і право тісно пов'язані з політикою, економікою, релігією, філософією та іншими елементами надбудови суспільства, які впливають на рівень його розвитку.

Держава і право виникають у суспільстві, що представляє сукупність людей, які володіють свідомістю і волею. Об'єднання людей у суспільство проходить на основі спільного інтересу, взаємної співпраці й гармонійного поєднання загальних та індивідуальних інтересів членів суспільства. Це дозволяє спільними зусиллями досягнути тих цілей, котрі є недосяжними для окремої людини.

Об'єктом дослідження в роботі став правовий статус держави як суб’єкта правовідносин.

Предметом дослідження в роботі стали такі явища суспільного життя, як держава і право, їх ознаки, сутність та прояви їх у різних аспектах.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі врахування досягнень юридично-правової науки, узагальнення вітчизняних і зарубіжних авторів прослідкувати статус держави в правовідносинах.

При виконанні роботи була зроблена спроба вирішити наступні завдання:

- проаналізувати поняття та ознаки правовідносин;

- визначити поняття, ознаки та функції держави;

- дослідити правовий статус держави в майнових та міжнародних правовідносинах;

Головне призначення права — бути регулятором суспільних відносин. Регулюючи ті чи інші відносини, воно надає їм правового характеру, заключає їх в правову, юридичну форму. В результаті цього вони і стають правовими.

Правові відносини, або просто правовідносини — це різновид суспільних відносин. Врегульовані правом суспільні відносини стають правовідносинами. Правовідносини є юридичною формою виникнення та розвитку суспільних відносин. Суб'єкти відносин, яким надано юридичної форми, набувають нових можливостей для реалізації своїх інтересів, а також додаткових стимулів для додержання інтересів інших осіб.

Зміст правових відносин визначається двома взаємодіючими факторами:

1) фактичними обставинами та

2) нормами права.

Правове регулювання надає суспільним відносинам визначеність, усталеність, надійність, забезпечувану державою впорядкованість і форму. Все це дозволяє прогнозувати розвиток відносин та вживати ефективних заходів до захисту інтересів їх учасників. Правовідносини виконують функцію засобу, за допомогою якого право перетворюється на реальну суспільну дійсність, тобто набирає вигляду фрагментів справжнього суспільного життя (норма права трансформується у правову норму). В цьому полягає величезне практичне значення проблеми правовідносин та необхідність чіткого уявлення (розуміння) про їх теоретичні основи.

Отже, визначимо поняття правовідносин. Правові відносини — це такі відносини, в яких їх учасники виступають в ролі носіїв вольових взаємопов'язаних прав та обов'язків, передбачених та забезпечених законом (нормами об'єктивного права). Правові відносини — це такі суспільні відносини, які мають будуватися згідно з моделями, передбаченими (визначеними) нормами права (правового акта). Вони вимагають відповідної поведінки суб'єктів правовідносин, яка запрограмована їх правами та обов'язками.

Отже, основою правових відносин є правові норми. Вони визначають:

1) умови виникнення цих відносин;

2) учасників, або суб'єктів відносин;

3) обсяг та характер їх прав та обов'язків;

4) правові наслідки порушення вимог норми.

Жодне з правових відносин неможливе без відповідної норми права.

Класифікація правовідносин. За різними класифікаційними підставами можна розрізняти такі види правовідносин:

1) за галуззю права (галузевою природою) — відповідно до галузі права: трудові, цивільно-правові тощо;

2) за кількістю суб'єктів-учасників правовідносин: двосторонні та багатосторонні;

3) за виконуваною функцією, або залежно від елементу норми права (диспозиції чи санкції), на основі якого виникають правовідносини: регулятивні (на основі диспозиції) та охоронні (на основі санкції);

4) за характером дії зобов'язаного суб'єкта: активні (зобов'язаний суб'єкт мусить вчинити певні дії) та пасивні (повинен утриматись від певних дій);

5) залежно від розподілу прав і обов'язків між сторонами: односторонні (кожна із сторін має або права або обов'язки) та двосторонні (кожна із сторін має як права, так і обов'язки);

6) за механізмом дії (або характером змісту): статусні (або правостатусні, наприклад, відносини громадянства), які виникають внаслідок певних юридичних фактів, але своїм змістом мають потенційне юридичне наповнення, механізм реалізації якого залежить від іншого роду юридичних фактів, та правореалізаційні, тобто конкретні галузеві правовідносини між реальними суб'єктами, що виникають внаслідок конкретних юридичних фактів і мають своїм змістом юридичне наповнення, заради якого вони виникли — трудові, майнові тощо.

В літературі іноді називають ще абсолютні правовідносини. З приводу цих так званих абсолютних правовідносин слід зазначити, що як не парадоксально, але тут немає правовідносин. Є абсолютне суб'єктивне право, яке реалізується не через правовідносини, а поза ними (наприклад, право власності, якому ніщо не перешкоджає). Отже поняття "абсолютних правовідносин" — це штучна, надумана та непродуктивна конструкція.

Правовідносини характеризуються наявністю певних елементів, сукупність яких та зв'язки між якими являють собою структуру правовідносин.

Елементами структури правовідносин є:

учасники;

їх суб'єктивні права та юридичні обов'язки;

об'єкт правовідносин.

Учасники правових відносин наділяються державою взаємними, пов’язаними між собою правами та обов’язками. Ці відносини стають підконтрольними державі і керованими. Правова форма суспільних відносин — це особлива форма соціальної взаємодії.

Таким чином, в загальному розумінні правові відносини — це суспільні відносини, врегульовані правом. Вони є наслідком дії права. Але правові відносини з’являються не лише тому, що діють правові норми, а тому, що певні суспільні відносини об’єктивно потребують правової регламентації, не можуть нормально розвиватися без неї.

Одним з суб‘єктів правовідносин є держава.

Історія держави невіддільна від історії суспільства, разом із сус­пільством вона проходить довгий історичний шлях. Усебічно роз­крити поняття, сутність, властивості й риси держави — завдання над­звичайно важке. Вирішити його можна лише при вивченні держави історично, у різних її зв'язках з економікою, соціально-політичним і духовним життям суспільства, максимально використовуючи при цьому наукові досягнення минулого і сучасності.

Держава виявляється не тільки машиною, знаряддям, механізмом примусу і насильства, але й великою соціальною і культурною цінністю, і сутність її не зводиться тільки до класової природи, тому що вона на кожному етапі свого розвитку виконувала і загальносоціальні функції.

Держава являє собою особливу політичну організацію суспіль­ства, структуровану певним чином. Про це свідчить спеціальний апа­рат, що складається з особливого розряду людей, які наділені пуб­лічно-владними повноваженнями і професійно виконують функції управління, охорони економічного, соціального і політичного ладу суспільства, у тому числі шляхом примусу. Влада держави характери­зується суверенітетом. Вона диктує правила поведінки, обов'язкові для всього населення; стягування податків і зборів для потреб дер­жавного апарату, формування загальнонаціонального бюджету.

Держава — суверенна особа, що офіційно представляє суспільство як усередині країни, так і за кордоном, у взаєминах з іншими державами. Тому правовий статус держави реалізується двома системами:

- системою внутрішньодержавного права;

- системою міжнародного права.

Держава має загальний і конкретний правові статуси.

Загальний статус у системі внутрішньодержавного права визначається нормами (правами і обов'язками) конституції, а в системі міжнародного права — нормами (правами і обов'язками) міжнародного співтовариства, однаковими для всіх його членів. Слід зазначити, що держава як суб'єкт міжнародного права не тільки має права і обов'язки за міжнародним правом, а й створює його норми і принципи. Тому кожна держава має загальний міжнародно-правовий статус.

Що стосується конкретного статусу держави, то він залежить від тих конкретних різноманітних правовідносин, учасником яких є держава як усередині країни, так і на міжнародній арені.

Будучи організацією всього суспільства, держава покликана виражати публічні, загальні інтереси і, відтак, діяти на основі норм публічного права.

За межами і усередині країни держава є найважливішим учасником таких публічних відносин:

1) міжнародно-правових (укладення двосторонніх і багатосторонніх договорів на основі норм публічного міжнародного права);

2) конституційно-правових (прийняття до національного громадянства, нагородження громадянина державною нагородою або присвоєння йому почесного звання);

3) кримінально-правових (здійснення боротьби зі злочинністю від імені держави) та ін.

Таким чином, держава через державну владу, ка являє собою вольові (керівництва-підпорядкування) відносини, що складаються між державним апаратом і суб'єктами політичної системи суспільства на основі правових норм, виступає як владний суб'єкт правовідносин.

Разом з тим держава виступає як суб'єкт права в цивільному обороті на основі норм приватного права.

За межами і усередині країни держава є найважливішим учасником приватноправових відносин:

• міжнародних (укладає договори на основі норм приватного міжнародного права);

• внутрішніх цивільно-правових (випускає державна позику; приймає передачу спадщини на користь держави; держава Україна, наприклад, вступає у відносини з Автономною Республікою Крим з приводу загальнодержавної власності).

І в сфері приватноправових відносин держава є рівноправним учасником, який не має ніяких пільг і переваг.

Держава як суб'єкт відносин у галузі приватного права і як суб'єкт власності може виступати в двох організаційно-правових формах:

— у формі загальнодержавної скарбниці;

— у формі створюваних нею юридичних осіб.

Соціальне призначення правовідносин — створювати суб'єктам права конкретні соціальні можливості для задоволення певних їхніх потреб або власними діями, або діями інших суб'єктів. Такі можливості й забезпечуються налагодженням суспільних зв'язків у вигляді взаємних юридичних прав і обов'язків відповідних суб'єктів.

Слід звернути увагу на те, що держава управляє певною частиною власності, яка не закріплена за окремими державними організаціями і установами, а належить суспільству в цілому. Кошти державного бюджету та інше державне майно, не закріплене за державними підприємствами і установами, складають державну скарбницю країни.

Тому в приватноправових відносинах виступає не держава в цілому в єдності своїх функцій і органів, а держава як загальнодержавна скарбниця в особі своїх фінансових органів, які діють на певній ділянці комерційної, господарської діяльності. Держава, яка розуміється в цьому сенсі як суб'єкт власності, договорів, є звичайним суб'єктом права власності (володіє, користується і розпоряджається нею відповідно до правил цивільного обороту), таким, що торгує і функціонує, суб'єктом приватноправових відносин, створює юридичні особи. Тому в цій сфері конкретної діяльності вона може бути прирівняна до юридичної особи особливого роду.

Наприклад, держава вступає в майнові правовідносини з різними комерційними корпораціями і, зокрема, бере участь у створенні акціонерних товариств на базі державної і приватної власності одночасно. Тут обсяг прав і обов'язків, якими володіє держава, не є постійним. Він змінюється залежно від того, в які конкретні майнові відносини вона вступає.

Конкретні правовідносини, в які вступає держава як усередині країни, так і на міжнародній арені, виникають, змінюються та припиняються, що спричиняє виникнення, зміну та припинення конкретного правового статусу держави.

Правове становище держави можна змалювати к суму її загального (внутрішньодержавного і міжнародного) і конкретних правових статусів, що виникають у неї як у суб'єкта правовідносин.

Визначеність і стабільність правового статусу держави, врегульованого нормами внутрішньодержавного права, позитивно впливає на її міжнародно-правовий статус, створює авторитет, відкриває широкі можливості для співробітництва з іншими державами.

Отже, держава як суб’єкт правовідносин - це політична організація суспільства, що забезпечує його єдність і цілісність, здійснює за допомогою апарату державної вла­ди управління справами суспільства, реалізує суверенну публічну владу, що надає праву загальнообов'язкового значення, гарантує права і сво­боди людини і громадянина, законність і правопорядок. Держава — це суверенна політико-правова територіальна організація публічної влади соціально неоднорідного суспільства.

Отже, можна зробити висновок, що держава – це особлива форма організації суспільства, що характеризується наявністю політичної публічної влади, що має ознаки суверенітету та здійснюється в діяльності державних органів, поширюється на певну територію, надає своїм рішенням загальнообов`язкового характеру завдяки правовим нормам, встановлює види і розміри податків і основним призначенням якої є регулювання суспільних відносин.

Держава – це організація політичної влади в суспільстві, яка виражає інтереси і волю пануючої в ньому частини населення (зокрема, певного класу), здійснює управління суспільними процесами за допомогою системи загальнообов`язкових норм (правил) поведінки і механізму їхнього впровадження у життя.

Із зовнішнього боку держава виступає як механізм здійснення влади і управління суспільством, як апарат влади. Розгляд держави через безпосереднє втілення політичної влади в апараті, системі органів — також не розкриває повністю її поняття. У разі такого розгляду не враховується діяльність системи органів місцевого самоврядування та інших.

Держава є особливою політичною реальністю. Розкриваючи зміст поняття держави, слід підвести її під таке родове поняття, як політична організація. Якщо державу до середини XIX ст. можна визначати як політичну організацію панівного класу, то пізніша, й особливо сучасна, держава — це політична організація всього суспільства. Держава стає не просто владою, що спирається на примус, а цілісною організацією суспільства, яка виражає і охороняє індивідуальні, групові і суспільні інтереси, забезпечує організованість у країні на підґрунті економічних і духовних чинників, реалізує головне, що надає людям цивілізація, — народовладдя, економічну свободу, свободу автономної особи.

Історія суспільного розвитку знає кілька типів держав, кожний з яких ґрунтується на певному типі виробничих відносин, - рабовласницький, феодальний, капіталістичний, соціалістичний. Магістральним шляхом розвитку держави в сучасних умовах є її трансформація в соціально-демократичну правову державу, яка відображає волю переважної більшості населення і стоїть на сторожі прав людини. Організація і здійснення державної влади виявляються у формах державного правління, державного устрою і політичному режимі.

Держава за допомогою таких методів здійснення влади, як примус і переконання, керує і спрямовує діяльність інших суб'єктів правовідносин у тому об'ємі і мірі, які є необхідними для виконання загальноважливих, загальносуспільних справ. Досягається це шляхом встановлення в законах, що приймаються державою, прав і обов'язків інших суб'єктів політичної системи суспільства, сприяння з боку держави формуванню і розвитку бажаних суспільних відносин, забезпечення обов'язкового дотримання всіма іншими учасниками суспільних відносин вимог закону, інших правових актів.

Засвоєння теоретичних положень даної теми сприятиме оволодінню регулятивно-юридичними механізмами, котрі функціонують у практичному житті, зокрема, формуванню вмінь і навичок спеціально-юридичного аналізу конкретних ситуацій, фактів, відносин. А такий аналіз — неодмінна умова правильного використання різноманітних юридичних засобів (насамперед конкретних прав та обов'язків) для безперешкодного, безконфліктного досягнення особистісно і суспільно корисних цілей, для здійснення і захисту прав людини та інших учасників суспільного життя.

Дякую за увагу.

Список використаної літератури

1. Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною Радою УРСР 16 лип. 1990 р.- К.: Політвидав України, 1990.

2. Мельник П.В. Правознавство: Навчальний посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 309 с.

3. Теорія держави і права. К.Г. Волинка. – К.: МАУП, 2003 р.

4. Теория государства и права: Учебник. - Харьков: Консум, 2000р.

5. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. - К.: Юрінком, 1997 р.

6. Теория государства и права. Учебник. - Хропанюк В. Н. - М., 1995 р.

7. Основи держави і права. О. Михайленко: Навчальний посібник. - К.: Феміна. – 1995 р.

8. Основы государства и права. А.Р. Михайленко: К.: Фемина. – 1994 р.

9. Теорія держави і права О.Ф.Скакун. – Харків: Консул, 2001 р.

10. Теорія права С.С. Алексеев. – Харьков: Издательство БЕК, 1994 г.

11. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник // За ред. В.В. Копєйчикова - К.: Юрінком, 1997 р.

12. Загальні поняття про державу право // Основи держави права: Навч. посібн.- К., 1997.- С.5-50

13. Історичні закономірності зародження держави права // Основи держави права: Навч. посб. у запитаннях і відповідях для вступників до юрид. навч. закл.- К., 1995.- С.5-7

14. Теорія держави і права. Навчальний посібник. - К.: Юрінком, 2001 р.

15. Основи правознавства Г.А. Шпиталенко, Р.Б. Шпиталенко. – К.: Каравела, 2004р.

16. Михайленко О. Походження держави і права, їх ознаки та політична сутність // Михайленко О. Основи держави і права (Правознавство).- К., 1995.- С.4-6

17. Особливості виникнення держави права у різних народів // Основи держави і права: Навч. посіб. у запитаннях відповідях для вступників до юрид. навч. закл.- К., 1995.- С.7-9

18. Машков А. Поняття "право" // Світ сучасної людини.- К., 1996.- С.306-310.

19. Молдован В.В. Основи держави і права. – К.: Юмана,1997. – 176с.

20. Настюк М. Правознавство: Підручник. – Львів: Світ, 1995. – 272с.

21. Новгородцев П.И. Введение в философию права. Кризис современного правосознания. — М., 1996 р.

22. Основи держави і права. О.Михайленко: Навчальний посібник. - К.: Феміна. – 1995 р.

Дата добавления: 2015-09-29