Міністерство аграрної політики України

Міністерство аграрної політики України

Каховський Державний Агротехнічний Коледж

Реферат

На тему:

«Індія після другої світової війни»

З навчальної дисципліни

«Всесвітня історія»

Виконав студент 11-Р групи

Спеціальність:(5.09010103)

Новак Михайло Сергійович

Нижеголенку Михайлу

Олександровичу

2012р.

План

1.Перемога народів Індії у боротьбі за незалежність;

2. Курс Джавахарлала Неру у внутрішній та зовнішній політиці;

3. Уряд І. Ганді;

4. Розвиток Індії наприкінці XX — на початку XXI ст.

1.Перемога народів Індії у боротьбі за незалежність

Ще однією могутньою країною Азії є Індія. Національно-визвольний рух у цій найбільшій англійській колонії значно посилився після другої світової війни.

Керували ним дві партії — ІНК (Індійський національний конгрес), лідером якої був Джавахарлал Неру, і Мусульманська ліга на чолі з Мухаммедом Алі Джинною. ІНК виступав за збереження цілісності та єдності країни, а Мусульманська ліга вимагала створення незалежної мусульманської держави Пакистан. Англійці намагалися маневрувати, шукали компроміси, щоб якось примирити позиції сторін, та на картах світу з'явилися дві нові держави — Індійський Союз (Індія) і Пакистан.

Кордони між новоутвореними державами не відображали особливостей національного складу, географії та історичних традицій, що призводило до збройних конфліктів між Індією і Пакистаном. Перший з них виник восени 1947 р. у князівстві Кашмір.

Магараджа (князь) Кашміру, за віросповіданням індус, хотів приєднати князівство до Індії, а основна маса населення, мусульмани, — до Пакистану. У жовтні 1947 р. між Індією й Пакистаном спалахнув збройний конфлікт через Кашмір, що його змогли припинити лише за посередництва ООН. Політика протистояння спричинила переселення мільйонів людей з однієї країни до іншої. За приблизними підрахунками, мігрувало понад 6 млн мусульман і 4,5 млн індусів. Близько 700 тис. осіб загинуло в індусько-мусульманських сутичках.

Махатма Ганді

Проти індусько-мусульманської ворожнечі різко виступав Магатма Ганді. Він у черговий раз оголосив голодування на знак протесту. Але позицію Ганді не поділяли екстремісти з обох боків. У січні 1948 р. його було смертельно поранено під час одного з мітингів. Смерть М. Ганді дещо згасила пристрасті, змусила лідерів ЩК та Мусульманської ліги піти на поступки.

26 листопада 1949 р. було ухвалено нову конституцію Індії. Після набрання чинності конституцією 26 січня 1950 р. країна стала повністю незалежною. За державним устроєм Індія — федеративна республіка. Голова держави — президент, що обирається на 5 років колегією виборців. Найвищий орган законодавчої влади — парламент, що складається з двох палат — Народної палати (545 місць) і Ради штатів (250 місць). Уряд Індії — Рада міністрів — формується парламентською фракцією партії, що перемогла на виборах до Народної палати. Фактично прем'єр-міністри та уряд Індії зосереджують у своїх руках значну владу. Судова влада існує окремо, як третя гілка влади.

2. Курс Джавахарлала Неру у внутрішній та зовнішній політиці.

Першим прем'єр-міністром незалежної Індії став Джавахарлал Неру.

Курс Дж. Неру в розвитку економіки передбачав створення державного сектора у промисловості, покликаного зайняти чолові позиції. У промисловості було створено три сектори:

державний — важка промисловість, енергетика, транспортні засоби, зв'язок;

змішаний — сучасні галузі економіки;

приватний — легка і харчова галузі.

Індустріалізація Індії збіглася з початком НТР у розвинених країнах. Через це Індії, за образним висловам Дж. Неру, "перш ніж навчитися ходити, довелося вчитися бігати". Уряд ІНК докладав великих зусиль для створення в країні сучасних галузей промисловості, що вимагало величезних капіталовкладень, яких хронічно не вистачало. Західні країни, і насамперед Велика Британія і СНІА, надавали Індії свій технічний досвід, кредити, вкладали кошти в індійську промисловість. Конкуренція на індійському ринку змушувала західних підприємців пом'якшувати умови подання допомоги. З 1955 р. почали швидкими темпами розвиватися економічні взаємини між Індією та СРСР.

В аграрній сфері справи стояли значно гірше. Головна соціальна проблема індійського села — малоземелля основної маси сільських трудівників — вирішувалася з величезними труднощами. У деякому зростанні виробництва зернових певну роль відіграла "зелена революція" — комплекс агротехнічних заходів, пов'язаних із застосуванням високоврожайних сортів культур, штучних добрив, сучасної сільськогосподарської техніки. Втім, "зелена революція" мала обмежений характер. Вона охопила порівняно невелику кількість поміщицьких І заможних господарств, оскільки вимагала значного збільшення капіталовкладень.

Зовнішньополітичний курс ІНК в 1947—1964 рр. вирізнявся чіткістю позицій у таких основоположних питаннях, як боротьба за мир, безпеку і співробітництво, протидія агресії, колоніалізму і расизму. Одначе серйозних ускладнень зазнали в ті роки відносини з Китаєм. Наприкінці 50 — на початку 60-х рр. КНР висунула претензії на деякі райони в Гімалаях, провадила шовіністичну політику стосовно народів Тибету. Це призвело до втечі з Тибету "живого бога" всіх буддистів далай-лами до Індії. Підтримка далай-лами індійським урядом погіршила відносини між державами. Спалахнув збройний конфлікт. Китайські війська захопили частину індійської території в Гімалаях. Ці негаразди згубно вплинули на стан здоров'я Дж. Неру, і в травні 1964 р. він помер.

Зі смертю Дж. Неру завершилася ціла епоха в житті незалежної Індії. Більшою мірою, ніж будь-хто Інший, Неру був творцем політичної системи країни та її зовнішньої політики.

3. Уряд І. Ганді

Незважаючи на протидію опозиції на чолі з М. Десаї, третім прем'єр-міністром незалежної Індії стала Індіра Ганді, дочка Дж. Неру.

Індіра Ганді

Уряд І. Ганді розумів необхідність рішучих соціально-еконо-мічних реформ. Перша програма їх здійснення передбачала націоналізацію банків і системи загального страхування, поступове переданий до рук держави експортної та Імпортної торгівлі, організацію кооперативної торгівлі товарами широкого вжитку в містах і сільській місцевості, встановлення обмежень на міське землеволодіння, якнайскоріше здійснення земельної реформи, скасування пенсій і привілеїв князів.

Індіра Ганді рішуче приступила до виконання програми дій. Одначе вона зіткнулася з величезними труднощами як в економічній, так і в політичній сфері.

Світова енергетична криза середини 1973 — початку 1974 рр. призвела до кількаразовою збільшення витрат на імпорт нафти, за рахунок якої покривалися 2/3 потреб Індії у цьому виді сировини. На виборах до парламенту, що відбувались у березні 1977 р., більшість місць (270) отримали представники "Джаната парті", а ІНК здобула лише 153 місця. Відтак було сформовано уряд "Джаната парті" на чолі з Морарджі Десаї. Скінчилася 30-річна епоха перебування при владі ІНК.

Поразка ІНК призвела до його остаточного розколу. На початку 1978 р. І. Ганді оголосила про створення нової партії, названої її ім'ям, — Індійський національний конгрес (Індіри), що стояв на позиціях М. К. Ганді та Дж. Перу.

4. Розвиток Індії наприкінці XX — на початку XXI ст.

На позачергових виборах до народної палати в січні 1980 р., викликаних урядовою кризою, ІНК(І) досяг значного успіху, отримавши 2/3 мандатів. Індіра Ганді після 33-місячної перерви знову стала на чолі уряду, який продовжив курс реформ ліво-центристського напрямку.

Одначе, крім економічних проблем, які поступово вирішувались, в Індії ще існують проблеми етнічні та релігійні. Сепаратистські течії використовують їх у своїх цілях, зокрема вони прагнуть перетворити окремі регіони країни на самостійні держави. Ця проблема залишається чи не найголовнішою для Індійського уряду.

Так, сикхи прагнуть створити незалежну державу Халістан на території Пенджабу (північно-західна частина Індії). Вони, закликали до розчленування Індії, тероризували населення, вбивали небажаних їм політичних і громадських діячів, провокували зіткнення між різними релігійними громадами. Більше того, навесні 1984 р. вони захопили Золотий храм в Ам-рітсарі (таку собі сикхську Мекку), перетворивши її на штаб-квартиру. Сикхи розраховували, що ніхто не зазіхне на їхню святиню. Розрахунок до деякої міри виявився вірним: воєнна операція урядових військ "Блакитна зірка" з очищення Золотого храму від сикхських терористів у червні 1984 р.. не тільки не поставила крапки у вирішенні пенджабської кризи, а й стала відправним пунктом для її подальшого трагічного розвитку — вбивства сикхськими екстремістами прем'єр-міністра І. Ганді 31 жовтня 1984 р.

Уряд Р. Ганді (1984—1989 рр.) вжив рішучих заходів до забезпечення законності й порядку. Вік проголосив основними завданнями у внутрішній політиці подальше зміцнення єдності країни, боротьбу проти сепаратистських елементів і "старих ворогів'" індійського суспільства — бідності, безробіття, неписьменності, хвороб. Проте втілення цих завдань зіткнулося з численними труднощами.

Раджива Ганді

Напередодні виборів 1989 р. сім опозиційних партій створили блок під назвою Національний фронт. Цей блок переміг на виборах у листопаді 1989 р. Під час виборчої кампанії 21 травня 1991 р. терористи вбили Раджнва Ганді. Але це вбивство не змогло завадити перемозі партії ШК(І), яка сформувала уряд на чолі з Нарасімхою Рао.

Нарасімха Рао розпочав здійснювати кардинальні зміни в економіці, багато в чому відступився від лівоцентристських традицій ІНК(І). Було проведено лібералізацію економічної системи, розірвано пута різного роду регламентацій, країна стала відкритою для іноземного капіталу, збільшилися капіталовкладення у промисловість і сільське господарство. Економічне зростання в 1991—1995 рр. перевищило 5% на рік. Уряд намагався співвіднести свою економічну політику із законами ринку.

1998 р. ознаменувався однією важливою подією — у травні в Індії було здійснено випробування ядерної зброї. Відтак те саме вчинив Пакистан. Світ був шокований звісткою про те, що "ці дві держави стали членами "ядерного клубу".

«Перлина» Індії мавзолей Тадж-Махал

Використана література

1. Дейчаківський Микола. На визвольних стежках Європи..- К.: Юніверс, 1997.- 128с.

2. Історія країн Центральної та Південно-Східної Європи.- Запоріжжя: ЗДУ, 2003.- 77с.

3. Реформування поліції в країнах Центральної та Східної Європи.- К.: Задруга, 2005.-

4. Історія країн Західної Європи та Північної Америки нового часу.- Львів: ЛНУ, 2002.- 150с.

5. Коріненко П.С. Новітня історія країн Європи та Америки (1918-1945рр.).- Тернопіль: астон, 2002.-

6. Іваницька Ольга Павлівна Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002).- Вінниця: ФОЛІАНТ, 2003.- 560с.

---

Дата добавления: 2015-09-29