Тема: „Особливості психологічного спілкування з пацієнтами в паліативній медицині та в надзвичайних ситуаціях або актах тероризму. Психогігієна. Психопрофілактика та психотерапія. Психічна саморегуляція.”
План заняття
1. Паліативна медицина, її мета, завдання. Особливість психологічного стану пацієнтів при тяжкому захворюванні. Стадії психічної реакції в безнадійних хворих, тактика медичного працівника.
2. Поняття про кризи. Типи криз. Фази кризи. Втручання в кризову ситуацію. Заходи щодо подолання кризи. Можливі реакції поведінки пацієнтів у критичних ситуаціях.
3. Поняття про благополуччя та його види. Особливості впсихологічного спілкування з пацієнтами при надзвичайних ситуаціях. Повідомлення про нещастя. Поради тим, хто переживає горе. Стадії трауру.
4. Поняття про психопрофілактику та психогігієну.
5. Поняття про психотерапію, її методи, значення для лікування хворої людини. Види психотерапії.
6. Значення психічної саморегуляції. Форми психічної саморегуляції.Значення аутогенного тренування.
7. Писхологічний захист.
Цілі заняття:
Знати
Ø Паліативна медицина, її мета, завдання. Особливість психологічного стану пацієнтів при тяжкому захворюванні. Стадії психічної реакції в безнадійних хворих, тактика медичного працівника.
Ø Поняття про кризи. Типи криз. Фази кризи. Втручання в кризову ситуацію. Заходи щодо подолання кризи. Можливі реакції поведінки пацієнтів у критичних ситуаціях.
Ø Поняття про благополуччя та його види. Особливості впсихологічного спілкування з пацієнтами при надзвичайних ситуаціях. Повідомлення про нещастя. Поради тим, хто переживає горе. Стадії трауру.
Ø Поняття про психопрофілактику та психогігієну.
Ø Поняття про психотерапію, її методи, значення для лікування хворої людини. Види психотерапії.
Ø Значення психічної саморегуляції. Форми психічної саморегуляції. Значення аутогенного тренування.
Ø Психологічний захист.
Паліативне - це таке лікування, яке тільки усуває прояви хвороби, а не її причини. Біль - це відчуття фізичних страждань. Найбільше вони дошкуляють хворим на рак, коли недуга зайшла вже надто далеко…
Покликання паліативної медицини – полегшити страждання безнадійно хворих, підтримати психологічно, дати їм можливість без зайвих страждань гідно піти з цього світу.
Комплексну допомогу відділеннях паліативної медицини може здійснювати лише мультидисциплінарна команда, яка складається не лише з лікарів різного профілю, медичних сестер, а й самої родини, психологів, психотерапевтів, дієтологів, волонтерів, інструкторів з лікувальної фізкультури і масажу, юристів, агентів ритуальних послуг.
Щоб полегшити страждання хворим внутрім’язово вводять морфій, наркотичний засіб. Це лише знижує поріг больового відчуття. Біль менший, ниючий, але він є. Хворий втрачає можливість ясно мислити. Окрім того, хворому треба чекати, поки прийде медсестра, щоб отримати нову дозу наркотику, а це очікування супроводжується болями.
Психологiчнi особливостi помираючих хворих входять до предмета вивчення танатології - науки про вмирання. Нині прийнято видiляти 5 стадiй психiчного стану, через якi проходять пацiєнти, що помирають вiд невилiковного захворювання:
1. Стадiя вiдмови, несприйняття трагiчного факту. Домiнують вислови: «Тiльки не я», «не може бути», «це не рак» тощо. Заперечується факт смертельного захворювання, зростає тривога, пацiєнт активно обстежується у рiзних спецiалiстiв, використовує будь-якi методи лiкування, можлива анозогнозiя.
2. Стадiя протесту: «Чому саме я? У мене ж ще стiльки справ» i т.ін. Ця стадiя дуже важка для хворого i його родичiв. Вони часто звертаються до лiкаря з запитаннями, скiльки ще залишилося жити. Прогресують реактивна депресiя, виникають суїцидальнi тенденцiї. На цьому етапi дуже важлива допомога психолога, пiдтримка членiв сім’ї.
3. Прохання про вiдстрочку. У цьому перiодi вiдбувається сприйняття iстини i того, що вiдбувається, але «не тепер, ще трошки». Бiльшiсть, навiть ранiше невiруючi пацiєнти, звертаються подумки до Бога.
4. Реактивна депресiя, яка поєднується з почуттям провини, образи, горя. Хворий розумiє, що помирає, жалкує про свої негативнi звички, образи. Але вiн вже готовий прийняти смерть, закiнчив усi свої земнi турботи, заглибився у себе.
5. Прийняття власної смертi. Пацiєнт отримує мир i спокiй. Втрачає iнтерес до оточуючого, внутрiшньо зiбраний i знаходиться у полонi своїх думок, готуючись до неминучого.
Як відомо, розвиток особистості поєднує у собі гармонійні і дисгармонійні фази, кризи різної глибини і складності, що породжують як позитивні, так і негативні новоутворення.
Чи обов’язково потрібні кризи для розвитку кожної особистості?
Навіть зріла особистість, навряд чи може запобігти кризових ситуацій, які змінюють способи подальшого розвитку, задаючи подальшу траєкторію саморозвитку, самозростання. Важко уявити собі життя, яке було б позбавлене певних драм, складних, несподіваних ситуацій, проблем, які спочатку здаються майже нерозв’язуваними. Ніхто не застрахований від трагічних обставин, пов’язаних зі смертю рідних і близьких. До того ж вікові етапи розмежовуються між собою якісно, маючи такі характеристики, які виникають лише під час стрібкоподібного переходу з етапу на етап, під час життєвої кризи.
Людина має свій неповторний світ, який змінюється протягом всього життя. Всі ми залежимо від власного минулого, від своєї ні на кого не схожої історії, яку створюємо своїми вчинками, рішеннями, буденними виборами. Ми також залежні від сьогодення з його суєтою, метушнею, стресами, втомою, хворобами, невідкладними справами. Не меншою є й залежність від майбутнього, від уявлень про завтрашній день, від надій, бажань, усвідомлюваних і не дуже усвідомлюваних мрій і прогнозів.
Саме кризова ситуація допомагає людині зрозуміти свій життєвий задум, дає можливість побачити, пережити власне минуле, теперішнє й майбутнє водночас, усвідомити їхній нерозривний зв’язок, обумовленість одне одним.
Наше життя — це завжди несподіванки, сюрпризи, це повороти, роздоріжжя, розгалуження головної дороги, які й символізують кризові ситуації.
У перекладі з грецької криза — це зміна напрямку, рішення, вибір. Серед перекладів слова “криза” зустрічається і значення “суд”. Так чи інакше, у кризовій ситуації людина стає власним прокурором, суддею і адвокатом. Вона спочатку завзято звинувачує себе, потім починає потроху виправдовувати і нарешті виносить вирок, як їй жити далі.
Кризою можна назвати такий віраж на життєвому шляху, коли під загрозою опиняється життєвий задум, проект майбутньої світобудови. Старий життєвий світ руйнується частково чи майже дощенту. Людині доводиться відмовлятися від звичних уявлень про цінності, ідеали, смисли, цілі.
У кризовій ситуації особистість стає дедалі неврівноваженішою, набуваючи загостреної чутливості до зовнішніх впливів.
Людині, яка переживає кризу, доводиться докорінно себе перетворювати, відмовляючись від звичного і зручного уявлення про власну цінність, про своє призначення у цьому світі.
Чи таким я був? Як мені тепер жити далі? Навіщо все це? Чого чекати від майбутнього? Бути чи не бути?
Такі і подібні до них запитання частково відтворюють особливості переживання складної життєвої ситуації.
Несхожі індивідуальності, різні характери накладають свій неповторний відбиток на глибину, тривалість і складність кризових переживань. Буває, що одні й ті ж життєві обставини у минулому році переживались досить легко і поверхово, не спричинивши розгортання справжньої кризи, а сьогодні раптом починають сприйматися як катастрофічні. Все залежить від грунту, на який потрапляє зовнішній подразник.
Інтенсивність соціальних катаклізмів, несприятливих факторів для кожної людини особлива. Зовнішні умови стають поштовхом для зміни життєвого задуму, реконструкції життєвого світу лише тоді, коли, воля виявляється безсилою. Це відбувається тоді, коли напруженість внутрішньоособистісних суперечностей, випадкові невдачі, образи, хвороби, побутові неприємності, депресії роблять особистість як систему дедалі неврівноваженішою.
Кризу можна визначити як тривалий внутрішній конфлікт з приводу життя в цілому, його сенсу, головних цілей та шляхів їх досягнення. Переживання людиною кризи тісно пов’язане зі ступенем усвідомлення кризового стану. Деякі люди мають змогу відверто зізнатися собі у гострих проблемах, які нагромадились, у погіршенні працездатності, появі соматичних симптомів, ускладненнях у спілкуванні, тривожності, дратівливості. Інші, не помічаючи наближення чи навіть розгортання кризової ситуації, намагаються сховатися від необхідності усвідомлення скрутних життєвих обставин і воліють захворіти або вдатися до вживання алкоголю, щоб уникнути вирішення актуальних проблем.
У скрутних життєвих обставинах майбутнє звужується, перспектива втрачається, і тривога з приводу завтрашнього дня, небажаних несподіванок, можливих неприємних сюрпризів починає негативно впливати на самопочуття, працездатність, стосунки з оточуючими, смак до життя як такий.
У кризовому стані виникає стійке почуття нереальності того, що відбувається. Здається, такого просто не може бути, це якийсь страшний сон, жах, хвора фантазія. Обставини складаються таким чином, що повірити у власні сили, у можливість подолати перешкоди спочатку дуже важко, і тому особистість “ховається” за почуття недійсності, несправжності, випадковості.
Кризи, що їх переживає кожна особистість, бувають нормальними або анормальними.
Кожне життя складається з певних періодів, етапів, стадій, які чимось несхожі, особливі. Той чи той вік має свій початок і кінець. Стан, що виникає з моменту завершення певного вікового етапу і триває до утворення іншого, переживається як важкий, хворобливий, кризовий. Такі кризи мають у психології назву нормальних, прогресивних — на відміну від криз анормальних, регресивних.
Нормальна криза — це перехід від одного вікового етапу до іншого, наприклад, від молодшого шкільного віку до підліткового або від молодості до зрілості. Подібні кризи є нормальними, нормативними тому, що немає людини, яка б не переживала такої кризи протягом життя, яка була б позбавлена необхідності дорослішати, зростати, старіти, наближуватись до життєвого фіналу. Нормативність — це існування у межах норми. Вікові розлади мають не досить тривалий, найчастіше непатологічний характер. Для оточуючих та навіть для самої людини ці розлади можуть бути й майже непомітними.
Нормативну кризу, найчастіше супроводжують напруженість, тривога, депресивні симптоми. Особливості вікових розладів залежать від природжених конституційних властивостей, складу нервової системи, структури особистості, характеру, набутого досвіду, стилю виховання, взаємодії з оточуючими.
Нормальна, себто вікова криза, готується зсередини, її час визначається тим, наскільки людина засвоїла все те, що треба було опанувати на цій віковій сходинці, як вона підготувалася, часом несвідомо, спроквола, до змужніння чи зів’янення, старіння.
Головний симптом наближення нормативної кризи пов’язаний з тим, що провідна діяльність, якою була, наприклад, гра для дошкільника, навчання для молодшого школяра, вже не може залишатися найголовнішою, провідною. Мова йде про психічне насичення, коли у межах провідної діяльності вікову детермінанту вичерпано, тобто вже немає сприятливих умов для зростання, подальшого розвитку, і виникнення кризи стає неминучим.
Анормальна криза не пов”язана із завершенням певного етапу психічного розвитку, певною стадією життєвого шляху. Вона виникає у складних життєвих умовах, коли людина переживає події, що раптово змінюють її долю. Такі події можуть відбуватися у родинному, професійному, особистому житті. Особливо болісно переживаються життєві колізії після серії випадкових невдач, під час зростання загального незадоволення собою, власною долею, своєю діяльністю, супутником життя.
Тяжкі життєві ситуації, які підштовхують людину до анормальної, ненормативної кризи, — це такі життєві обставини, що потребують від людини дій, перевершуючих її адаптивні можливості, енергетичні ресурси. Повсякчасні неприємності можуть також впливати на виникнення або перебіг ненормативної кризи, якщо їх забагато, якщо вони переслідують людину на кожному кроці.
Ненормативна криза руйнує не лише діяльності, що вже не є провідними. Вона зачіпає також і діяльності відносно незрілі, не цілком засвоєні. Негативна фаза, під час якої йде процес руйнації, триває набагато довша, ніж у межах кризи нормативної. Зріла особистість не лише переживає неприємності, не лише страждає, а й сприймає їх як випробування, які навчають, дають необхідний досвід, загартовують.
Можливі реакції поведінки пацієнтів у критичних ситуаціях:
- пасивний індивід
- впевнений індивід
- агресивний індивід
Психогігієна – це галузь медичної психології, яка вивчає вплив факторів і умов зовнішнього середовища, вплив виховання і самовиховання на психічний розвиток та психічний стан людини, розробляє рекомендації щодо збереження і зміцнення психічного здоров׳я суспільства й окремих осіб.
Основні завдання психогігієни:
1. вивчення впдиву різних умов середовища – виробничих, побутових, соціальних – на психіку людини;
2. розробка оптимальних норм праці, відпочинку і побуту;
3. запровадження в практику заходів по укріпленню нервової системи, підвищення її опору шкідливим впливам;
4. забезпечення найкращих умов для нормального розвитку і функціонування психіки людини.
Розділи психогігієни: вікова психогігієна, психогігієна праці й побуту, психогігієна сім׳ї і сексуального життя, військова психогігієна, космічна, педагогічна, спортивна.
Психопрофілактика – це галузь медичної психології, яка розробляє заходи, що запобігають виникненню психічних захворювань, а також вивчає питання соціальної і трудової адаптації хворих.
Багато людей не розуміють, що медицина не всесильна і не може повністю вилікувати більшість хвороб і профілактика захворювань є найдієвішим засобом збереження здоров׳я.
Профілактика психічних захворювань поділяється на:
1. Первинна профілактика – це система заходів, які забезпечують попередження появи хвороби чи формування дисгармонічної структури особистості. Серед цих заходів основними є: охорона здоров׳я наступних поколінь; науковий прогноз можливих наслідків спадкових захворювань для здоров׳я наступних поколінь; оздоровлення жінки; раннє виявлення вад розвитку в новонароджених, свєчасна їх корекція.
2. Вторинна профілактика – це система заходів, спрямованих на попередження небезпечного для життя або несприятливого перебігу захворювання. До цих заходів відносять: ранню діагностику, прогноз та попередження небезпечних для життя хворого станів; раннє проведення лікувально-коригувальних заходів; виключення можливості рецидивного перебігу; довготривалу підтримуючу корекцію психіки хворого після видужання.
3. Третинна профілактика – це система заходів, спрямованих на попередження інвалідизації при затяжному, хронічному перебізі хвороби. Вона здійснюється шляхом застосування медикаментозних та інших методів терапії для переривання хронічного перебігу хвороби, оздоровлення умов життя і побуту хворого.
Психотерапія – це система психічних вербальних і невербальних впливів на психіку людини з метою її лікування або сприяння у зміні її відношення до соціального оточення і власної особистості; це ціла наука про вплив слова на психіку, а через неї на весь організм людини з метою збереження і відновлення здоров׳я.
Спокійний, впевнений і тактовний стиль поведінки, грамотна мова без професійного жаргону, лагідне ставлення позитивно впливають на гіпноїдність хворого, навіюють впевненість, що йому приділяють належну увагу і він не стане тягарем для медиків.
Високий професіоналізм у темпі і якості виконання роботи медичного працівника позитивно впливає на душевний стан хворого, укріплює його віру в дієвість усіх ланок медичної допомоги.
Психотерапію поділяють на загальну і спеціальну. Загальна – це комплекс психічних факторів, що діють на хворого і мають на меті зміцнення його сил у боротьбі з хворобою, створення довкола нього охоронно-відновного режиму. Тут психотерапія є допоміжним засобом на фоні, якої здійснюється хірургічне, медикаментозне, фізіотерапевтичне лікування. Спеціальну психотерапію застосовують у клініці таких захворювань, при яких психічні методи лікування виступають на передній план. При цьому використовують спеціальні методики психотерапії: раціональна, аутогенне тренування та ін.
Усі медики повинні вміти користуватися раціональною психотерапією. Основним видом психотерапії є цілеспрямована бесіда із хворим. Психотерапевтичну бесіду потрібно спрямувати на роз׳яснення хворому його хворобливих відчуттів і переживань, на чуттєвість його захворювання. Потре потрібно завжди пам׳ятати, що слово є дійовим засобом впливу на психіку і загальний стан хворого, а тому користуватись ним потрібно вміло.
Псиїхотерапія є пряма й опосередкована. Прикладом прямоїраціональної психотерапії є: при поступленні хворго у відділення, медична сестра насамперед повинна познайомитись із ним, пояснити права й обов׳язки, з׳ясувати його діагноз і вселити в нього віру у видужання за умови активної участі пацієнта в лікувальному процесі. Прикладом опосередкованої психотерапії є: безпосереднє контактування пацієнта із хворим, який видужує, він вселить віру новоприбулого у позитивний ефект лікування.
Дійовими методами психотерапії, які можна успішно застосовувати у практичній діяльності медсестер є:
- нервово-м׳язова релаксація (НМР), яка допомагає за допомогою зниження напруженості м׳язів суттєво знизити рівень стресу і тривоги, адже існує прямий і зворотній зв׳язок між смтресом і тривогою – з однієї сторони і напруженням м׳язів – з іншої.
- арттерапія (АТ), яка за допомогою спонтанного малюнка, ліплення, живопису допомагає звільнитися від конфліктів і сильних переживань.
- трудова психотерапія, танцювальна психотерапія, психодрама та ін.
Групова і колективна психотерапія являється самостiйною методикою. Вона грунтується, з одного боку, на тому, що в групi у хворих підвищується навiюванiсть i виникають особливi умови мiжперсонального спiлкування; з iншого боку - групова i колективна психотерапiя дає змогу вiдкрити новi можливостi для iндивiдуальних психотерапевтичних методик. Лiкар, який керує сеансами колективної психотерапiї, будує свою роботу з групою хворих таким чином, щоб досягти максимального лiкувального впливу хворих один на одного i колективу в цiлому на кожного окремого хворого.
Саморегуляція – означає приводити в порядок, налагоджувати - цілеспрямоване функціонування живих систем різних рівнів організації і складності.
Форми психічної саморегуляції:
- самопідбадьорення – звернення до самого себе з метою зміцнення віри в себе (використовуються такі прийоми як самозаспокоєння, навіювання впевненості в успіх справи);
- самопереконання – переконання себе в чому-небудь шляхом підбору відповідних доказів і аргументів;
- самонаказ – веління самому собі –дієвий засіб для вироблення самоволодіння і уміння управляти собою навіть у найскладніших і найекстримальніших умовах;
- самонавіювання – процес навіювання, адресований самому собі;
- самоконтроль – свідоме самостійне регулювання особистістю своєї поведінки, її мотивів і спонукань на основі виявлення відхилень в думках, почуттях, вчинках від вимог загальноприйнятих. В механізм самоконтролю входять самоаналіз, самооцінка, самокритика й самообмеження;
- самовиховання – свідома діяльність, спрямована на найбільш повну реалізацію людиною себе як особистості.
Аутогенне тренування (уатотренінг) – є психотерапевтичним методом, який поєднує елементи самонавіювання і саморегуляції.
Аутогенне тренування (АТ) побудоване на спостереженнях за хворими, якi перебувають у гiпнотичному станi, а також їх самозвiтах про пережитi при цьому вiдчуття. При цьому значно послаблений тонус як поперечно-смугастої, так i гладкої мускулатури, що визначає можливiсть впливу на соматичну сферу.
АТ - це спецiальна психотерапевтична система релаксацiї, яка враховує одночасно фiзiологiчний стан хворого i симптоми хвороби. Задiюється вегетативна система органiзму (змiнюються температура тiла, потовидiлення, ритм скорочення серцевого м’яза). Пiд час сеансу АТ, незалежно вiд його методики, хворий вiдчуває тепло i тяжкiсть у руках i ногах, приємну прохолоду в ділянці чола, тепло в епiгастральнiй ділянці. Деякi дослiдники розглядають АТ як один iз варiантiв самогiпнозу, схиляючись у наближеннi феноменiв, що виникають при АТ до зосередження думки i самозанурення у свiт власних вiдчуттiв, що властиво iндiйськiй йозi.
Механізми психологічного захисту це типові шаблони мислення, що сприяють підтримці самооцінки, зняттю тривоги і страху.
1. Витіснення (пригнічення) – це процес усунення із свідомості тих імпульсів, ідей, уявлень, потягів, інстинктів, емоцій, які несімісні з установками особистості.
2. Раціоналізація – це помилкове пояснення власних дій, зумовлених, в основному, безсвідомими спонуканнями.
3. Проекція – це приписування іншим особам власних намірів, імпульсів, ідей, афектів.
4. Ідентифікація – переймання від інших основних форм поведінки і ставлення до людей, які оточують.
5. Опір – це безсвідома негативна установка, спрямована проти усвідомлення витіснених неприйнятних комплексів та інформації.
6. Втеча у хворобу, апатія, амнезія та ін.
Благополуччя – фізичне, психологічне, соціальне, духовне, моральне.
Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 701 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| Построить таблицы истинности. | | |