Абсолютизм — необмежена, абсолютна форма правління, за якої вер­ховна влада повністю належить монархові.

Абсолютизм — необмежена, абсолютна форма правління, за якої вер­ховна влада повністю належить монархові.

Абсолютизм — абсолютна, необмежена форма правління, за якої верховна влада повністю належить монархові — імператору, королю, царю.

Абстракціонізм — художній напрям в образотворчому мистецтві XX ст., який характеризується абстрагуванням художніх образів від конкретних об'єктів, формалізацією композиції. Абстракціонізм має дві течії: супрематизм і абстрактний експресіонізм.

Авангардизм — умовна назва антиреалісти-чних течій та напрямів у художній культурі XX ст. Термін «авангар­дизм» виникає на початку XX ст., стверджується в 50-ті роки. Авангар­дизм відмовляється від гуманістичних та реалістичних традицій, перетворює пошуки нових образотворчих засобів на самоціль. Принципи авангардизму знайшли вирішення в літературно-художніх течіях — екс­пресіонізмі, дадаїзмі, кубізмі, футуризмі, сюрреалізмі, а також у літера-

Автохтони — перші мешканці країни чи їх нащадки (у проти­лежність народам, що прибули на дану територію)- Грецька назва "автохтони" відповідає римській "аборигени".

Академізм — художній напрям, який характеризується догматичним наслідуванням класичних зразків, визнаних неперевершеними. Характер­ний для художників кінця XVI — початку XVII ст., орієнтованих на за­кріплення досягнень майстрів античності та італійського Відродження.

Академізм — художня школа в мистецтві XIX—XX століть, спря­мована на збереження і відтворення творчих здобутків своїх попе­редників. Іноді це призводило до догматичного наслідування форм, стильових прийомів, канонів минулого мистецтва, до еклектизму.

Акмеїзм — модерністська течія в росій­ській літературі початку XX ст. Виникла в 1909 р., проповідувала «мис­тецтво для мистецтва», витончене естетство, індивідуалізм, містику.

Акрополь (від грец. асгороііа — верхнє місто) — укріплена фортеця на скелі 156 м заввишки. У стародавніх Афінах в Акрополі розташо­вувалися святині і храми.

Ампір — художній стиль, який виник у Франції, набув поширення в інших країнах, орієнтований на римську античність. У ньому копіюються зразки римського декору, елементи розпису, предмети мистецтва Стародавнього Єгипту. В Україні після заборони царським указом 1801 р. будувати храми в стилі українського козацького бароко декілька споруд збудовано в стилі ампір (фонтан «Самсон» на Подолі, колона магдебурзькому праву). Після війни 1812р. стиль набув поширення в Росії.

Анімізм — віра в існування душі і духів як причини явищ природи, віра в одухотвореність природи, в існу­вання надприродних істот, що перебувають у якихось тілах.

Ант́ичність — період історії від 800 до н. е. до 600 у регіоні Середземного моря.

Антропоцентризм — система уявлень про світ, згідно з якою людина розглядається як центральна ланка в системі зв'язків Універсуму. У понятті «людина» вбачають основну світоглядну категорію.

Апокрифи — твори христи­янського фольклору і літератури, які не визнавалися церквою кано­нічними і заборонялися нею.

Апсида — напівкруглий, інколи багатокутний виступ будівлі, що зде­більшого має власне перекриття.

Аристократія — вищий прошарок привілейованого стану в су­спільстві.

Артефа́кт — явище, процес, предмет, властивість предмету або процесу, поява якого в спостережуваних умовах за природних причин неможлива або є маловірогідною. Поява артефакту є ознакою цілеспрямованого втручання в спостережуваний процес або наявність якихось неврахованих чинників.

Архаїка — ранній етап розвитку мис­тецтва будь-якого стилю. Належить до раннього періоду єгипетського, да­вньогрецького мистецтва (для Греції з Х до VII ст. до н. е.).

Архети́п — прообраз, початковий образ, ідея, первісна форма для наступних утворень. Це поняття, що походить від традиції платонізму і грає головну роль у «аналітичній психології», розробленої Юнґом, що вплинула на сучасну культурологію.

Баладна опера — англійський різновид комічної опери. Пісні й танці чергувалися з розмовними сценами; використовувалися народні балади.

Бароко — епоха в євро­пейській, українській культурі, охоплює XVI — середину XVIII ст., ви­явилась у філософії, способі мислення, світогляді, літературі, архітек­турі, скульптурі, музиці. Художній стиль бароко характеризується по-казовістю, багатством, експресивністю, емоційністю, пишністю, драма­тизмом, містичним відчуттям простору. У літературі — пишномовніс­тю, багатством мовних засобів, образністю. В архітектурі — дивовиж­ністю ліпних деталей, декору, динамікою. У філософії — прагненням добра, блага, справедливості, прагненням людської досконалості, пі­знання істини і світобудови.

Бріколаж — нашарування однієї події на іншу, хоч вони не сумісні в реальності. Ознака міфологічного мислення.

Бронзова доба — період у розвитку людства, який характеризуєть­ся винайденням і поширенням бронзових знарядь і виробів. Датується залежно від території. Для Середземномор'я ранній бронзовий вік охо­плює період 2500—2000 рр. до н. е. Це час пірамід, період Древнього царства Єгипту, пізній вік — це час біблійної історії— від Авраама до Мойсея. В Україні бронзова доба — це перші століття II тисячоліття до н. е. до початку І тисячоліття до н. е., коли винайдено залізні вироби.

Будди́зм — найдавніша з трьох світових релігій (поряд з ісламом і християнством), заснована на вченні Будди Ґотами Сак'ямуні, який жив приблизно з 563 до 483 року до н.е.

Варвари — назва, яку стародавні греки (а затим і римляни) давали племенам, що жили поза межами їх держав і відрізнялися звичаями й культурою.

Варни — чотири головні соціальні групи, на які традиційно поділяється індійське суспільство. Це брахмани, кшатрії, вайшії, шудри.

Вертеп — вид мандрівного лялькового театру, що ставив п'єски, пов'язані із біблійним різдвяним сюжетом. ("Вертеп" з грец. — печера/в якій народився Ісус.)

Віденська класична школа — напрям у музичному мистецтві, який склався в другій половині XVIII — на початку XIX ст.

Відродження (Ренесанс) — епоха в розвитку європейського мистец­тва XV—XVI ст. Естетичні ідеали Відродження — гуманізм, антропо­центризм, на перший план у світоглядній позиції виступає людина, від­бувається переосмислення античності. Це урочиста пісня людині, під­несення її в живописі, літературі до рівня божества. Для архітектурного ренесансу характерна урівноваженість композиції, розвинений каркас, наріжні пілястри, обрамлення дверей і вікон. Ренесанс набув поширення в українській філософії, політичній думці, архітектурі, літературі.

Візантійський стиль — стиль київської архітектури, який сформу­вався під впливом зодчих Херсонеса, Візантії, Малої Азії, досягнень ві­зантійської культури, християнського світогляду. Характеризується сполученням базиліки з центральною будовою.

Вітраж - орнаментальна, або сюжетна декоративна композиція зі скла та інших матеріалів, що пропускають світло.

Гармонія — 1) в музиці — закономірне поєднання тонів в одно­часному звучанні, підпорядкування нормам ладової побудови музи­ки; 2) в широкому (первісному) розумінні — зв'язок, стрункість, домірність.

Геліоцентрична система світу — обґрунтована М. Коперником теорія, відповідно до якої видимі рухи небесних світил пояснюються обертанням Землі навколо осі й обертанням планет (і Землі в тому числі) навколо Сонця. Підривала офіційну церковну доктрину, а тому була заборонена католицькою церквою аж до 1828 р.

Готичний роман» — «чорний роман», роман «птахів» у прозі пред-романтизму. Містить таємничі пригоди, фантастику, містику, а також соціальні мотиви. У центрі твору — демонічна особистість.

Готичний стиль — художній стиль середньовічної Європи (X—XV ст.), який ґрунтується на народних традиціях готів (германців). В архітектурі характеризуєть­ся вертикалізмом конструкцій, каркасним перекриттям, чіткістю ліній, незвичністю, використанням скульптур, вітражів. Стиль набув значного поширення в живописі. Шедевр готики — Нотр-Дам де Парі (собор Па­ризької Богоматері).

Гравюра — малюнки, виконані на дереві, металі, камені. Розмножую­ться на папері.

Графіка (грец. •ура(рі5Сіг|, від урафе — пишу, креслю, малюю) — вид образотворчого мистецтва, у якому дійсність образно відображує­ться за допомогою малюнка.

Гуманізм — визнання цінності людини як особистості, її права на віль­ний розвиток, ствердження блага людини як критерію оцінювання суспільних відносин. В вужчому значенні слова — світське віль­нодумство епохи Відродження, яке протистояло схоластиці та духовному пануванню церкви, прагнуло до відродження античного ідеалу краси та людяності.

Декаданс — загальна назва кризових явищ у мистецтві і культурі кінця 19 — почтаку 20 століть.

Декадентство — загальна назва антиреа-лістичних течій у літературі та мистецтві кінця XIX — початку XX ст. Для декадентів характерні відчуженість, песимізм, містика. Декадентс­тво об'єднує такі школи мистецтва, як символізм, акмеїзм, експресіо­нізм, сюрреалізм. Декадентство в літературі виникло наприкінці XIX ст. у Франції (С. Малларж, П. Верлен, А. Рембо). В українській літературі впливом декадентства позначені твори В. Винниченка, В. Пачовського. В образотворчому мистецтві декадентство знайшло відображення у творчості А. Бекліна (Швейцарія), М. Клінгера, Ф. Штука (Німеччина), О. Беруслея (Великобританія). У Росії деякі риси декадентства прояви­лися в діяльності угруповань «Світ мистецтва», «Блакитна троянда». Вплив декадентства відчули на собі композитори П. Хіндеміт (Німеччи­на), А. Шенберг (Австрія), І. Стравінський (Росія).

Декоративний живопис — застосовується для прикрас архітектурного ансамблю, витворів декоративно-ужиткового мистецтва.

Демокра́тія — форма правління в державі, при якій єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом або безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано, через обираних представників (представницька демократія).

Дихотомічність світу – концепція поділу світу на 2 частини: сакральну та профану.

Догмат — основне положення віровчення, обов'язкове для всіх віруючих, визнане як незаперечна істина, вічна і незмінна, яка не підлягає критиці.

Донжон (фр. donjon — володіння) — головна житлова і найкраще укріпленабашта феодального замку в середньовічній Європі, яка виступала в якості рятівного пункту оборони. Якщо ворог захоплював замок, то донжон залишалась останнім «володінням», звідсіля й назва. Донжон вважавсь символом неприступності замку.

Дра́ма — п'єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. Герої — переважно звичайні люди. Автор прагне розкрити їх психологію, дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій.

Експресіонізм — напрямок у європейсь­кій літературі та мистецтві в першому десятилітті XX ст., яке проголосило єдиною реальністю суб'єктивний духовний світ людини. Суб'єктивно-ідеалістичні концепції призвели до загостреної емоційності, ірраціональ­ності образів, гротескної деформації відображуваного світу (письменники Г. Кайзер, В. Газенклевер, Ф. Верфель; художники М. Бекман, Т. Грос, О. Дікс, Е. Л. Кірхнер; кінорежисери Р. Віне, Ф. В. Мірнау; композито­ри нової віденської школи А. Шенберг, А. Берг, А. Веберн).

Енциклопедисти — французькі просвітники, які на чолі з Д. Дідро брали участь у створенні «Енциклопедії, або Тлумачного словни­ка наук, мистецтв і ремесел» (35 т., 1781—80 рр.). Серед них: Во-льтер, Кондільх, Гельвецій, Гольтах, Монтеск'є, Руссо, Бюффон.

Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел» (35 т.) — перший дійсно всеохоплюючий звід знань передової ду­мки XVIII ст. Головним редактором і найбільш плідним автором був Дідро. У Франції «Енциклопедія» стала основою для наступ­них енциклопедичних видань як загального, так і галузевого хара­ктеру, передусім для «Систематичної енциклопедії».

Епос (грец. "слово", "розповідь", "історія") — сукупність народних героїчних пісень, сказань, поем. Оповідний рід літератури, що, на відміну від лірики й драми, характеризується розповідно-описовою (епічною) формою, широтою зображення подій і характерів.

Жанр живопису — за тематикою живопис поділяється на жанр побу­товий, історичний, батальний, портрет, пейзаж, натюрморт, міфо­логічний, релігійний, анімалістичний.

Живопис — вид образотворчого мистецтва, художнє зображення на площині предметного світу фарбами. За призначенням та особли­востями художнього виконання живопис поділяється на монумен­тальний, декоративний та станковий.

Залізний вік — період в історії людства, який розпочинається бли­зько 1000 років до н. е., пов'язаний з розвитком металургії, заліза, заліз­них виробів і зброї. В Україні він поділяється на три періоди: перед-скіфський — до VIII ст. до н. е., скіфський — VII—III ст. до н. е., сармат­ський — II ст. до н. е. — IV ст. н. е.

Зіккурат — культова споруда в стародавньому Межиріччі.

Ієрогліф — знак деяких видів ідеографічного письма (єгипетська ієрогліфіка, давньошумерський клинопис, сучасна китайська ієро­гліфіка).

Ікона (зображення, образ) — живописне мозаїчне, рельєфне зображен­ня Богородиці, Ісуса Христа, святих. Це окрема живописна ком­позиція, виконана на дерев'яній дошці, полотні, рідше металевій пластинці. В іконі поєднується радість, скорбота та аскетизм.

ІКОНОБОРСТВО - громадський рух у Візантії у 8 – 9 ст. проти шанування ікон, мощей і т. ін. Боротьба проти шанування ікон.

Іконопис — писання ікон, образів Бога-Отця, Богородиці, Ісуса Хрис­та, святих. Культовий, релігійний вид живопису. Іконопис відо­бражає естетичний, духовний досвід народу. Естетика цього жи­вопису потребує втілення божественного, надчутливого змісту в зримих ідеально піднесених образах. Носієм божественного в християнській традиції є золото, світло сонця.

Іконостас — перегородка з рядами (чинами) ікон, які відділяють вівтар від основної частини православного храму.

Імпресіонізм — художній напрям у ми­стецтві останньої третини XIX — початку XX ст., який характеризуєть­ся утвердженням краси повсякденної дійсності, простих демократичних мотивів, досягненням достовірності зображення через безпосереднє зо­рове враження, яскравою деталізацією найменших предметів пейзажу чи характеру, відтінками світла і переливами барв. Представники імп­ресіоністів ОгюстРенуар (1841—1919), Клод Моне (1840—1926) та ін.

Індуїзм — найстаріша світова релігія, корені якої ведуть до ведичної цивілізації.

Індульге́нція — у римо-католицькій церкві, відпущення тимчасових покарань за вже прощені Богом гріхи в таїнстві сповіді. Індульгенції базуються на віруванні в те, що гріх, хоча прощений, повинен тим не менш мати кару на землі або в чистилищі. Церква може відпустити ці кари завдяки заслугам Христа та святих.

Індустріальне суспільство – суспільство, в якому завершено процес творення великої, технічно розвиненої промисловості та відповідних соціальних і політичних структур.

Індустріа́льне суспі́льство — суспільство, в якому завершено процес створення великої, технічно розвиненої промисловості (як основи і провідного сектора економіки) та відповідних соціальних і політичних структур; етап розвитку суспільства, коли основна маса населення зайнята на заводах і фабриках (в індустрії).

Ініціація — обряд посвячення юнаків у повноправні члени су­спільства, що імітував вмирання та нове народження або перетворення на іншу істоту.

Інквізиція — організація римо-католицької церкви, метою якої було недопущення будь-якого сумніву в діяльності церкви та збере­ження духовної монополії католицької церкви. Створена в XIII ст. й проіснувала аж до поч. XIX ст. Використовувала без обмежень будь-які методи в досягненні мети. Жахала своєю всепроникніс-тю, таємністю та жорстокістю.

Інквізи́ція — судово-слідча організація, створена католицькою церквою в XIII столітті для розслідування єресей.

Інкунабули — першодруковані книги, які виготовлялися з набірних форм до 1501 р. За зовнішнім виглядом нагадують рукописні кни­ги, мають готичний шрифт, текст подається без абзаців. Тираж від 100 до 300 примірників.

Інсталяція - художня техніка, яка використовує тривимірні об'єкти призначені для зміни сприйняття простору людиною.

Іронія — прихована насмішка, спеціально вдягнена у форму позитив­ної характеристики чи вихваляння. Злу іронію називають сарказмом.

Каваджардизм – стиль європейського живопису епохи бароко.

Календарио-обрядова поезія — найдавніший вид усної поетич­ної творчості. Виникла у дохристиянську добу. Цикли цієї уснопое-. тичної словесності пов'язані з певними періодами року (календарем)

Кам'яний вік — найдавніший технологічний період у класифікації розвитку людства, коли метал ще не був відомий, а знаряддя виготов­лялось з каменю, дерева і кістки. Приблизне датування — понад 2 млн — до 6 тис. років тому.

Канон — нормативний зразок; в образотворчому мистецтві сукупність художніх прийомів або правил, котрі вважались обов'язковими в ту чи іншу епоху. Каноном також називають твори, що слугують нормативним зразком, мірилом художньої творчості. Характер­ний серед інших і для середньовічного мистецтва.

Карнава́л — народні гуляння, що відбуваються у католицьких країнах у вівторок за сорок днів до Великодня напередодні початку Великого посту.

Квадривіум - ц икл з чотирьох дисциплін вільних мистецтв у початковій школі у середньовіччі:1.Арифметика;2.Геометрія;3.Астрономія;4.Музика

Кітч (від нім. жаргон, "збирання вуличного сміття", пізніше: "імі­тація унікальних художніх виробів") — явища художньої культури, позначені еклектизмом, різностильовістю. Найчастіше — маскульт.

Класицизм (лат. сіаззісиз — взірцевий) — художній стиль у євро­пейському мистецтві XVII — початку XIX ст., у якому втілювалось прагнення до відображення героїчних і моральних ідеалів, звернення до форм античного мистецтва як естетичного взірця, до суворої впорядко­ваності логічних і гармонійних образів. Естетичні моральні цінності класицизму — стійкість перед фатумом, підпорядкування особистого громадському, інтересам загалу, почуттів — обов'язку і розуму. Для архітектури класицизму характерні чіткість і геометризм форм, харак­терна симетрично-осьова композиція, логічність планування. Образо­творче мистецтво відзначається ясністю, урівноваженістю композиції. Провідний напрям класицизму — містобудування. В Україні класицизм сформувався наприкінці XVIII — на початку XIX ст. Еталонами класи­цизму є корпус Національного університету ім. Т. Г. Шевченка (арх. В. Беретті), палац К. Розумовського у Батурині, парково-ландшафтні ансамблі «Софіївка» (Умань), «Олександрія» (Біла Церква).

Клинопис - система письма, якою користувалися жителі древньої Месопотамії.

Коза́цьке баро́ко — назва мистецького стилю, що був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII–XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

Коме́дія — драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчуються негативні суспільні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині.

Комічна опера — опера на комедійний сюжет. Склалася у XVIII ст. в багатоманітних національних різновидах: опера-буфф в Італії, ба­ладна опера в Англії, у Німеччині й Австрії. Характерними є сю­жети з реального життя, демократизм, наближеність музики до національного фольклору.

Конструктивізм — напрям у мистецтві XX ст., який виник на основі кубізму та футуризму. Характеризується поєднанням з індустріальним побутом, оголенням технічної основи буді­вництва в архітектурі, виділенням технічно-геометричних форм. Прояви­вся також у живописі, прикладному мистецтві, поезії. Його прикладом є ансамбль адміністративних і громадських будівель на центральній площі Харкова, зведений у 20—30-х рр. Виділяється будинок Держпрому (1925—1929 рр., архітектори С. Серафимов, М. Фельгер, С. Кравець). Композиційне будівля є комплексом споруд із чергуванням вертикалі конструкції та горизонталі вікон і широкими прямокутними арками про­їздів, які з'єднують між собою окремі частини ансамблю.

Конструктиві́зм — авангардистський метод (стиль, напрямок) в образотворчому мистецтві, архітектурі, художньому конструюванні, літературі, фотографії, оформлювальні та декоративно-прикладному мистецтві, що отримав розвиток в 1920 - початку 1930 років. Характеризується суворістю, геометризм, лаконічністю форм і монолітністю зовнішнього вигляду.

Конформізм — пристосовуваність, пасивне прийняття існуючого порядку, смаків, суджень (альтернатива — нонконформізм).

Конфуціа́нство — стародавня китайська філософська школа, згодом впливова філософсько-релігійна течія, основа китайського способу життя, принцип організації китайського суспільства. Засновник — китайський філософ Конфуцій (551—479 рр. до н. е.).

Критичний реалізм XIX ст. — форма художньої самосвідомості, провідними прин­ципами якої е: 1) об'єктивне відображення суттєвих сторін життя в поєднанні з піднесеністю та істинністю авторського ідеалу;

Кріпацький театр (К.т.)— специфічна галузь дворянської культури доби кріпацтва в Російській імперії. Реалізовувалась на засадах приватної власності над акторами, музиками, театральними декораторами і працівниками сцени як з боку імператорів, так і вельмож і дворян.

Кубізм — модерністська течія в образотворчому мистецт­ві, де предметний світ зображувався у вигляді комбінацій правильних геометричних об'ємів (куба, кулі, циліндра, конуса). Для кубізму хара­ктерна жорстка аскетичність кольорової гами.

Культура — поняття має полісемантичне значення: 1) вирощування;

Культу́ра (лат. Culture — «обробіток», «обробляти») — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії; історично набутий набір правил всередині соціуму для його збереження та гармонізації.

Культурогенез — процес появи і становлення культури будь-якого народу і народності загалом і появи культури як такої в первісному суспільстві.

Культурологія — наука про найбільш загальні закони розвитку культури як системи зі складною внутрішньою структу­рою, яка перебуває в постійному розвитку і взаємозв'язку з іншими си­стемами та суспільством у цілому (В. А. Саприкін).

Куртуазність — ви­тончена ввічливість, ґречність. Куртуазна література — придвор­но-лицарська течія в європейській літературі XII—XIV ст. Була представлена лірикою трубадурів, мінезингерів та лицарськими романами. Куртуазна література прославляла військові подвиги, лицарське служіння дамі, відображала ритуал лицарської честі, мала світський характер, протистояла клерикальній літературі.

Лі́рика — один із трьох, поряд з епосом та драмою, родів художньої літератури та мистецтва, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття, витворюється нова духовна дійсність, розбудована за законами краси.

Літописання, літопис — хронологічно послідовний запис історич­них подій, зроблений їх сучасником.

Літургі́я — традиційна назва служби божої у православній та греко-католицькій церквах, а точніше — богослужіння з приношенням Святих Дарів. Свята Літургія займає в згаданих церквах центральне місце: її основою є святе таїнство євхаристії, оскільки в християнській традиції принято вважати, що встановив євхаристію та виконував її сам Ісус Христос — і відтоді церква її постійно практикує.

Логос - у давній філософії - закон.

Магія — віра в здатність людини особливим чином впливати на ін­ших людей, тварин, рослин, явища природи. Магія поділялась на виро­бничу, шкідливу, охоронну, любовну, лікувальну.

Маньєризм — стильова течія XVI—XVII ст. в Європі, для якої характерні екзальтація та гіперболізм (підготувала появу бароко).

Мастаба ́ — гробниці в Давньому Єгипті періодів Раннього і Стародавнього царств, мають форму усіченої піраміди з підземною похоронною камерою і декількома приміщеннями всередині, стіни яких покривалися рельєфами і розписами.

Міф — це пояснення явищ, вияв віри, що переживається як дійс­ність. У первісній культурі міф відбиває й узагальнює вірування, об­ґрунтовує моральні норми, доводить доцільність культів і обрядів, міс­тить практичні правила людської поведінки. Міф — це спроба людей осмислити своє буття, потреба передавати загальне через конкретне, це відбиття в людській свідомості закономірності й упорядкованості при­роди. Міф — це колективний досвід, мудрість предків. Міфологія — засіб самовираження людини. Це найдавніша форма проявів творчих здібностей людини.

Могутня купка» - творча співдружність російських композиторів, що склалася наприкінці 1850-початку 1860 років.

Модерн — сталь у європейсь­кому й американському мистецтві кінця XIX — початку XX ст., який ха­рактеризують, наприклад, в архітектурі, національно-романтичні риси, ди­намічність форми, геометричне чіткі ритми будівлі. Гнучкий, пластичний декор ліній, організованість композиційної побудови, широке застосуван­ня матеріалів, символічна підкресленість твору. Модернізму притаманні здебільшого естетичні риси функціоналізму і конструктивізму. У Києві в стилі модерн збудовано будинок з химерами (арх. Городецький), Бессараб­ський ринок (споруджений у 1910—1912 рр., арх. Г. Гай), залізничний вок­зал (споруджений у 1912—1914 рр., арх. О. Вербицький). Найяскравіше модернізм виявився в образотворчому мистецтві: експресіонізмі, футуриз­мі, дадаїзмі, кубізмі, сюрреалізмі. Поняттям модернізму характеризуються також різноманітні течії нереалістичної літератури: декадентство, «потік свідомості», натуралізм, театр абсурду.

Модерн український — художній стиль, який увібрав національно-етичні риси, характерні пропорції національної будівлі — хати, і надав нового значення засобам українського бароко в храмовому та світсько­му будівництві з урахуванням сучасних естетичних потреб та зручнос­ті. У цьому стилі споруджено будинок полтавського губернського земс­тва (у 1903—1908 рр^., арх. В. Кричевський), нині — це історико-краєзнавчий музей. Його характеризують декоративне національно-традиційне оздоблення, різноколірне керамічне облицювання, рельєфні панно. Це шедевр сучасної української архітектури. У Києві творчості В. Кричевського належали міське училище на Куренівці, маєток І. Щіт-ківського по вул. Полтавській (зруйновані в 1936 р.). Споруди мали яс­краво виражений національний характер. У повоєнний період у стилі українського модерну збудовано ансамбль Хрещатика, де виділяються споруди консерваторії (1955—1958 рр., архітектори Л. Каток, Я. Крас­ний), Головний поштамт (1952—1957 рр., архітектори О. Власов, О. За-варов, О. Малинівський). Тут активно використовувався пишний націо­нально-вмотивований декор. Але владою це було визначено як зловжи­вання в оздобленні фасадів та інтер'єрів, і ансамбль Хрещатика не на­був свого класичного національно-традиційного завершення.

Модернізм — основний напрям мистецтва в епоху імперіалізму, що характеризується розривом з ідейними та художніми принципами кла­сичного мистецтва, зокрема з принципами реалізму. Найяскравіше мо­дернізм виявився в образотворчому мистецтві: експресіонізмі, футури­змі, дадаїзмі, кубізмі, сюрреалізмі. Сучасні форми модернізму: супре­матизм, кінетичне мистецтво, оп-арт, поп-арт, ленд-арт, мінімалістське мистецтво. Поняттям модернізм характеризуються також різноманітні течії нереалістичної літератури: декадентство, «потік свідомості», на­туралізм, театр абсурду.

Мозаїка — зображення або візерунок, зроблений з окремих, щільно припасованих один до одного і закріплених на цементі або мастиці різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців, смальти і т. д.

Монастир́і – релігійні громади ченців або черниць, що з належними їм землями та капіталами становили церковно-господарські організації.

Монументальний живопис — підпорядковується архітектурній спо­руді, тісно з нею пов'язаний.

Народні звичаї та обряди. Народний звичай — традиційний по­рядок відзначення подій, свят, який пов'язаний з виконанням пев­них дій та використанням відповідних атрибутів та предметів. На­родний обряд — сукупність установлених звичаєм дій, пов'язаних з побутовими традиціями або з виконанням релігійних настанов; це­ремонія культових та звичаєвих обрядів.

Натюрморт — живописне зображення неістот, як правило — пред­метів домашнього посуду, плодів, квітів, забитої дичини тощо.

Нігілізм — у широкому розумінні слова заперечення загально­прийнятих цінностей і норм, які вкорінилися в суспільному житті.

Новаторство – вияв ініціативи, творення нового у науці, мистецтві, управлінні.

Опера – жанр театральної вистави, в якому розмова з’єднується з музикою та сценічними діями.

Ордер архітектурний (від лат. огсіо — порядок) — певне поєднання вертикальних і горизонтальних будівельно-балкових конструкцій, їхня структура та художня обробка. Він складається з несучих ча­стин (колони з капітеллю, бази, інколи з п'єдесталом та архітрава, фриза і карниза). Основні архітектурні ордери виникли в Старо­давній Греції: дорійський, іоніський, корінфський.

Ордер дорійський (від назви давньогрецької області Доріди) — колона не має бази, ствол прорізаний вертикальними жолобками, капі­тель складається з круглої подушки і товстої квадратної плити. Дорійський ордер — головний засіб художнього відображення зодчества пізньої архаїки і класики, відзначається стриманістю і монументальністю пропорцій.

Ордер іонійський — має струнку колону з базою і стволом, прорізаний вертикальним жолобком, капітель складається з двох великих за-витків. Від дорійського відрізняється легкістю пропорцій і бага­тим декором.

Ордер корінфський — найлегший та вишуканий за пропорціями, має високу колону з базою, стволом, прорізаним жолобком, пишною капітеллю, яка складається з різного узору листя аканту (рід трав'я­нистих рослин) і невеликих волют (волюта — орнамент, скульп­турна прикраса у вигляді завитка, спіралі). Відзначається пишніс­тю й урочистістю, найбільш поширений в епоху еллінізму і ста­родавнього Риму.

Офорт — гравюра на металі, заглиблені елементи якої витравлюються кислотою.

Палацова архітектура – 18 ст. Зводяться палаци гетьмана К. Розумовського в Батурині та Глухові; у Ляличах на Чернігівщині будується маєток графа Завадовського та ін.

Пантеон: 1) у стародавньому Римі «храм усіх богів», пам'ятка давньо­римської архітектури; 2) усипальниця видатних людей.

Папі́рус — рослина сімейства осокових, що в подальшому використовувалась як основа для письмен.

Пейзаж – тип картини, на якій зображують природу чи якусь місцевість.

Периптер — тип давньогрецького храму. Це прямокутна в плані будівля, з чотирьох сторін обрамлена колонадою, відстань від якої до стін наоса дорівнює одному інтерколумнію.

Пілястра (від італ. рііааїго — колона, стовп) — виступ у стіні у вигляді частини вбудованого в неї стовпа, зробленого у формі колони ор­дера з завершуючою частиною (капітеллю) і базою (підніжжям).

Піраміда — споруда у формі зазвичай правильної геометричної піраміди, у якої бічні сторони трикутні та сходяться в одній точці. Основа може бути трикутною, чотирикутною або у формі багатокутника з будь-яким числом вершин, хоча найпоширенішою версією є чотирикутна основа. Часто піраміди не є ідеальними геометричними пірамідами, а збудовані у формі окремих терас, розмір яких зменшується з висотою.

Плафон — стеля чи її частина, прикрашені живописом чи рельєфом.

Поп-а́рт (англ. pop-art, скорочення від англ. popular art, етимологію також пов'язують із англ. рор — уривчастий удар, плескіт) — напрям в образотворчому мистецтві 1950—1960-х років, що виник як реакція наабстрактний експресіонізм та використовує образи продуктів вжитку.

Портал — архітектурно виділений на фасаді вхід до будинку.

Портик — навіс, підтримуваний колонадою, відкрита галерея.

Постмодерні́зм — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.

Просвітництво — прогресивний ідейний рух епохи переходу від фео­далізму до капіталізму, пов'язаний з боротьбою буржуазії та на­родних мас проти феодалізму. Був ідеологічною підготовкою бу­ржуазних революцій, передусім Великої французької революції 1789—1794рр.

Просвітницький абсолютизм — політика абсолютизму в деяких європейських країнах другої половини XVIII ст., спрямована на здійснення часткових реформ з тим, аби пристосувати феодально-абсолютиський устрій до нових історичних умов розвитку капіталістичних виробничих відносин. В основі — ідея «освіченого монарха» (союзу «філософів і володарів»), здатного перебудувати суспільство відповідно до порад філософів. Набув форми наслідування ідей Просвітництва (звідси назва). Представ­ники: Йосип II в Австрії, Фрідріх II у Пруссії, Катерина II в Росії — до поч. 70-х років XVIII ст.

Просвітницький класицизм — стиль і напрям у літературі та мистец­тві епохи Просвітництва, який виразив властиві їй буржуазно-революційні ідеали та прагнення. Базувався на ідеях філософсько­го раціоналізму, на уявленні про розумну закономірність світу, про прекрасну природу; прагнув до виразу піднесених героїчних та моральних ідеалів, до суворої організованості логічних, чітких і гармонійних образів.

Реалізм (дійсність) — правдиве художнє відображення дійсності, стиль у мистецтві XIX ст.

Ритуал — особлива програма поведінки, в якій актуалізується зв'язок з минулими нормами життя предків.

Ритуа́л — дія, що здійснюється внаслідок своєї символічної важливості та спроможності викликати емоції у присутніх, також нерідко вважається, що ритуал може впливати на природні та надприродні сили.

Рококо — стиль в ар­хітектурному та декоративному мистецтві XVII ст., який відрізняється орнаментом у вигляді черепашок. Уважається пізнім бароко, але більш витончені елегантні мотиви орнаменту справляють особливо святкове враження. Зразки: Андріївська церква, Маріїнський палац (архітектор В. Растреллі), дзвіниця Софійського собору.

Романський стиль — напрям у мистец­тві Х—XIII ст., що панував у Західній Європі та в Україні, витоки якого походять з давньоримської культури. В архітектурі — це використання простих, суворих, урочистих, масивних форм, склепінь та арочних кон­струкцій. У декорі великих соборів застосовувались експресивні бага­тофігурні скульптурні композиції та розпис фресками. Риси романсько­го стилю характерні для Успенського собору у Володимирі-Волинсь-кому (1157—1160), а також Кирилівської церкви в Києві (1150р.), Успенського собору в Чернігові.

Романтизм — ідейний та художній напрям у європейській та амери­канській духовній культурі кінця XVIII ст. — першої половини XIX ст. Відобразив розчарування в підсумках Великої французь­кої революції, в ідеології Просвітництва та буржуазному прогресі. Основа романтизму — болючий розлад ідеалу та соціальної дійс­ності. Ствердження духовно-творчого життя особистості, протес­ту співіснують з мотивами «світової скорботи», «світового зла».

Романтизм — ідейний, художній рух в європейській культурі кінця XVIII — початку XIX ст., який характеризується звеличеним піднесенням, культом ідеалів, запереченням буденності, сірості дійсності, мрійливістю, бажанням створити досконалий світ. Романтизм — своєрідний початок у кожному культуротворчому русі чи напрямі в культурі. Сутність романти­чного стилю — визнання гострої драматичної, нерозв'язаної суперечності між дійсністю і високим ідеалом, несумісним з нею.

Руська трійця» (1833—1837 рр.) — галицьке літературне угрупування, очолюване Маркіяном Шашкевичем, Яковом Головацькимта Іваном Вагилевичем, що з кінця 1820-х років розпочало на західних українських землях національно-культурне відродження

Рух «шістдесятників» - боротьба за нац., політ.та громад. права українців, мову, культуру…

Сакральне — священний предмет, священний обряд, таїнство, містерія), смисл сакрального розкривається у співідношенні з с профанним.

Секуляризація — процес виті­снення релігійної картини світу науково-раціоналістичною; по­слаблення ролі релігії в суспільному житті, зменшення її впливу на інші соціальні інститути — економіку, політику, освіту та ін.

Сентименталізм — течія в європейській та американській літературі й мистецтві другої половини XVIII—початку XIX ст. Проголосив домінантою «людської природи» не розум, а почуття. Шлях до нормативно-ідеальної особистості вбачав у вивільненні й удоско­наленні «природних почуттів»; звідси — значний демократизм і відкриття багатого духовного світу простолюдина.

Символ — речовий, графічний чи звуковий умовний знак чи умой-

Символізм — напрям у мистецтві, художнє явище в європейській культурі кінця XIX — початку XX ст., для якого характерним є захоп­лення таємничістю, містичним тлумаченням світу, прагненням досягти якісно нових цінностей через узагальнення, символіку, езопову мову, асоціативність. Символісти вбачають у мистецтві магічну силу онов­лення життя, світогляду і життєдіяльності людей. Відображає кризу су­спільства, життя, світосприймання естетизму.

Симфо́нія — твір для оркестру, що складається з декількох частин. Симфонія — найбільша музична форма серед концертної оркестрової музики.

Синкретизм — 1) злитість, нерозчленованість, яка характеризує первинний нерозвинутий стан чогось, наприклад, первісного мистец­тва; 2) у філософії — різновид еклектизму, поєднання суперечливих поглядів.

Синкретизм — абсолютна недиференційованість, злиття, органічна єдність елементів як реалістичних, так і фантастичних. Синкретизм ро­бить неможливим розмежування суб'єктивного і об'єктивного, уявного, того, що спостерігається, домислюваного в первісній культурі. Все це однозначно переживається і сприймається.

Скоморóхи - професійні мандрівні співці й актори(лицедії), учасники свят, обрядів, ігор. Скоморохи вперше згадані в літописах Київської Русі 1068 та зображені на фресках Софійського собору в Києвідатованих 1037 роком.

Скрипторій – майстерня рукописної книги в західноєвропейських монастирях 6-12 ст.

СОБОРНІСТЬ - морально-філософський і соціальний принцип, фундаментальними положеннями якого є: відповідальність усіх за всіх, єдність індивідуального і загального, взаємне духовне збагачення і розвиток та ін. 3. Єдність усіх територій тієї чи іншої держави.

Соната — музичний жанр, твір для одного чи кількох інструментів, написаний у формі сонатного циклу. Класи­чний тип сонат (2 — 4 частини) склався наприкінці XVIII ст. у творчості Й. Гайдна і В. А. Моцарта. Високі взірці сонат, різно­манітність за образним ладом та композиційними принципами створені Л. ван Бетховеном.

Соцреалізм — термін, що закріпився у радянському мистецтвознавстві на окреслення художнього методу літератури і мистецтва, «що представляє собою естетичне вираження соціалістично усвідомленої концепції миру і людини, обумовленою епохою боротьби за встановлення й творення соціалістичного суспільства». Соціалістичний реалізм був єдиним офіційно дозволеним в СРСР «творчим методом» літератури і мистецтва.

Станкове мистецтво — термін, яким визначають твори образо­творчого мистецтва, що мають самостійний характер; у живопису — картина, в скульптурі — статуя, погруддя і т. ін. У добу Київської Русі це — ікони.

Станковий живопис (від слова станок, мольберт, на який ставиться основа) — дошка, полотно, картон для написання картин.

Стиль — сукупність головних художніх особливостей, які виявляються в темах, ідеях, зображу­вально-виражальних засобах, прийомах, технічній обробці мате­ріалу, виконанні, у творчості архітектора, письменника і т. д. Стиль зумовлюється соціальним ладом, суспільними ідеалами, рі­внем розвитку. Архітектурний стиль — сукупність функціональ­них, конструктивних і художніх рис.

Супрематизм (найвищий) — різновид геометричного абстракціоні­зму, який характеризується комбінуванням найпростіших геометричних елементів (квадрата, хреста, кола, прямокутника). Квадрат вважається найчистішим, позбавленим змістових асоціацій, елементом. Основопо­ложником супрематизму є художник Київської малювальної школи М. Мурашка Казимір Малевич (1878—1935).

Схоластика — інтелектуаль­ний рух у середньовічній Європі, який характеризується принци­повим підпорядкуванням примату теології, поєднанням догмати­чних передумов з раціоналістичною методикою та особливим інтересом до формально-логічної проблематики. Орієнтація на жорстко фіксовані правила мислення допомогла схоластиці збере­гти наступність інтелектуальних навичок, необхідний понятійно-термінологічний апарат через реставрацію античного спадку в гранично формалізованому вигляді (навіть мислителі Нового ча­су, котрі так різко критикували схоластику, вимушені були широ­ко користуватися схоластичною лексикою).

Сюрреалізм (надреалізм) — напрям у мистецтві, що сформувався у Франції у 20-ті роки XX ст. Закликав до стихійної творчості, непідкон-трольної розуму. Художник має спиратися на підсвідомість, сни, галю­цинації, марення і з допомогою ліній, площин, форм і кольору прагнути досягти вічності і безмежності. Сюрреалістичний твір має бути алогіч­ним, парадоксальним, з особливою ірреальністю.

Табу́ - негативні приписи (категоричні заборони) на різні дії людей, порушення яких повинно спричинити відповідні санкції. Виникли і сформувалися на соціальній, магічній і релігійній основі в період первісного суспільства, у якому вони регламентували і регулювали життя індивідів і груп (родини, роду, племені та ін.).

Теа́тр — вид сценічного мистецтва, що відображає життя в сценічній дії, яку виконують актори перед глядачами, а також установа, що здійснює сценічні вистави певним колективом артистів і приміщення, будинок, у якому відбуваються вистави.

Товариство передвижників» - товариство пересувних худ. виставок - найбільше прогресивне демократичне об’єднання живописців реалістичного напряму.

Тотемізм — віра в існування тісного зв'язку між людиною чи яко­юсь родовою групою та її тотемом — певним видом тварин, інколи ро­слин. Рід носив ім'я свого тотема, і члени цього роду вірили, що похо­дять від спільних з ним предків, є кровними родичами.

Траге́дія — драматичний твір, який ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті особистості, що прагне максимально втілити свої творчі потенції, з об'єктивною неможливістю їх реалізації.

Традиція – набір обрядів, звичаїв і навиків практичної діяльності, які передаються з покоління в покоління, виступають результатом сусп. відносин.

Тривіум - ц икл з трьох дисциплін вільних мистецтв у середній школі у середньовіччі:1.Граматика;2.Риторика;3.Діалектика.

Трипільська культура — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині. Біля Трипілля Вікентій Хвойка в 1897 році виявив і дослідив пам'ятки цієї культури.

турі «потоку свідомості», «драми абсурду». У музиці до авангардизму належить серійна та конкретна музика.

Українське (козацьке) бароко — стиль, якому притаманні основні риси європейського бароко, але для нього характерна більша стрима­ність, розважливість, поміркованість, урочистість, величність. Бароко­вий храм чи споруда сприймається як скульптура, у просторово-архітек­турно-ландшафтному ансамблі. Зразки бароко: Успенський собор, церк­ви Богородиці, Феодосії, Воскресіння в Печорській лаврі, церква Спаса на Берестові, дзвіниця Степана Ковніра та Йоганна Готфріда Шеделя в Печорській лаврі, Козелецький собор і будинок канцелярії в Чернігові та майже всі храми XVII—XVIII ст.

Урбанізація — процес перетворення міста у найвагоміший осе­редок проживання людей і центр зосередження та обміну культур­них цінностей, утворення штучного середовища, протилежного при­роді.

Утопія – фантазія, вимисел, мрія, що не збувається.

Фетишизм — віра в надприродні властивості неодухотворених пре­дметів, у те, що останні можуть якось допомагати людині. Фетишем може бути певне знаряддя праці, дерево, камінь, а пізніше й спеціально виготовлений культовий предмет.

Фреска — настінний живопис, картина, написана фарбами (водя­ними або на вапняному молоці) по свіжій вогкій штукатурці.

Фреска — техніка стінного розпису во­дяними фарбами по свіжій штукатурці, яка вбирає їх до певної глибини, що забезпечує міцність фарб.

Фронтон — завершення фасаду будинку, трикутна площина будинку, обмежена схилами даху, а знизу карнизом.

футуризм — авангардистська течія у єв­ропейському мистецтві 10—20-х років, яка характеризується заперечен­ням традицій у культурі, націленістю в майбутнє. Мистецтво для футу­ристів — предмет самовираження, самотворчості. Представником кубо-футуризму є О. Богомазов (1880—1930).

Хай-тек (Гай-тек) (скорочення від англ. high technology — високі технології) — стилістичний напрямок у сучасній архітектурі та дизайні, орієнтований на функціональність, науковість, елітне обслуговування архітектурою з застосуванням високих технологій.

Хрестово-купольний храм — тип християнського храму, який склався в зодчестві Візантії. У такому храмі купол опирається на чотири стовпи в центрі споруди, створені при цьому кутові приміщення також перекриваються куполами і склепіннями. Головним у ком­позиції є центральний купол. Тип хрестово-купольного храму на­був значного поширення в Україні.

Язичництво — загальна умовна назва найдавніших форм релігії, які при­таманні родовому ладу та рабовласницьким державам і характери­зуються багатобожжям. Термін має богословське походження й ви­користовується щодо первісних вірувань, ідолопоклоніння, політеїзму.

Дата добавления: 2015-09-29