Казка..присвячується моїй принцесі Ю.А.

Серце Дракона

Казка..присвячується моїй принцесі Ю.А.

- негайно пишіть указ! «Всім лікарям, цілителям та знахарям –

негайно з’явитись до королівського двору!» - голос Короля тремтів, і писарі, що записували за ним його слова, зрозуміли, що трапилось щось дуже непередбачуване та хвилююче. Вони чули цей голос різним: повним тепла і радості – коли Король нагороджував вірних вояків та підданих; цей голос дзвенів рішучістю та непохитністю, коли Король оголошував війну незваним ворогам, що зазіхали на мир та спокій королівства(і всі знали, що переможуть, так дзвенів той голос!), цей голос горів вогнем справедливості та праведного гніву, коли Король виголошував вирок жорстоким злочинцям та грабіжникам; цей голос випромінював ніжність та любов, коли Король одружував нові пари та благословляв немовлят. Але зараз… Його голос був сповнений розпачу та горя! І його вірні слуги та піддані це відчували! У серцях поселився страх та невпевненість, і це почало відчуватись в житті всього королівства. Атмосфера миру, спокою та щастя кудись зникла. Що не кажіть – але життя королівства взагалі дуже залежить від того, хто їм править, і від того, що у нього на серці..

а на серці нашого Короля був смуток та розпач: його улюблена. Єдина донька, Його Принцеса – захворіла! І хоч вона була маленькою, життєрадісною і милою, і особливо не приділяла уваги тому, що з нею коїться. Вона почала марніти та згасати.

Ось і потягнулись з кінців усього королівства лікарі та цілителі до королівського двору. Чим її тільки не лікували!!Пігулки, трави,настої, відвари, мазі, ванни, уколи – все було марно! Вона згасала з кожним днем все більше і більше. Хвороба була сильніша за будь-які ліки! І хоча Принцеса намагалась посміхатись своєю дивною, чарівною, по-дитячому милою посмішкою. Її великі очі тьмяніли та згасали. І це викликало такий розпач у Короля та мешканців королівства. Її всі дуже любили! – такою життєрадісною. Милою та красивою була маленька принцеса! Де б вона не з’являлась у супроводі свого улюбленого цуцика, якого вона весело звала Хвостиком(мабуть через те, що він завжди бігав за нею хвостиком і завжди випрошував шматочки шоколаду), там завжди лунав сміх і сяяли посмішки. Принцеса страшенно не любила і не терпіла рамок та меж королівського замку і частенько гуляла та провідувала найбідніших та знедолених мешканців королівства. Пригощала їх ласощами з королівського столу і спілкувалась з ними на рівних, часто допомагаючи робити домашні справи. як то поратись в городі, прати чи прасувати. Або навіть готувати їжу. І за це її любили ще більше! І тому звістка про її хворобу так сильно схвилювала все королівство! І хоча Принцеса так і продовжувала провідувати мешканців, допомагала їм та гралась з іншими дітьми, тільки час від часу відпочиваючи, стираючи важкі краплини поту та сльози, що виступали з її очей, кольору бурштину, люди дивились на неї з співчуттям і, відвертаюсь. Крадькома витирали сльози. Її дійсно любили так само щиро та віддано,як і поважали її батька короля, та захоплювались її матір’ю Королевою.

Але час йшов, а всі спроби здолати страшну невідому хворобу були марними.Лікарі були безсиллі. І от одного ранку до Короля прийшла стара сива бабуся, що жила самотньо на самому краю Чорного лісу. Звичайні мешканці королівства намагались навіть близько не підходити до того дивного лісу. І про нього поширювались чутки, що в ньому живуть казкові та вигадані персонажі, як от: літаючі коні з крилами. Єдинороги. і навіть справжній Дракон!

- Чого тобі, стара?- сумно запитав Король бабусю. Що стояла перед його троном, - хтось образив – скажи, і він буде покараний! Є у чомусь потреба? – скажи – і тобі дадуть стільки. Скільки треба. А зараз залиш мене. У мене вистачає свого клопоту!

- Та ні. Великий Королю! Ніхто мене не ображає! І хліб, і гроші в мене є.- тихо сказала старенька, я прийшла, щоб допомогти вашому горю! Знаю я. як вилікувати вашу доньку!

Очі Короля засяяли! Він схопився з трону і побіг до старої. «кажи! Кажи що треба зробити! І що я маю зробити для тебе!»

- То дуже важка справа, - сказала стара. І розповіла. Що її бабуся, і мати. І вона сама. Знаються на чарах та магії. І що хвороба Принцеси – то дія чар злого заздрісного чаклуна з сусіднього королівства. І що ніякі ліки не допоможуть і Принцеса помре. Але від своєї бабусі стара чула один спосіб. Правда і він чомусь не завжди працював. Щоб зняти чари з принцеси, треба у Чорному лісі зловити Дракона, і коли місяць буде повним, дістати його серце. І в світлі місяця воно стане дивовижним каменем. З того каменю треба зробити порошок і давати випити Принцесі, і вона одужає!

А ще бабуся розповіла, як зловити дракона. Так щоб він не спалив та не зламав половину королівства. Бо не одне військо та хоробрі воїни загинули в Чорному лісі, намагаючись зловити Дракона. Краще на галявині серед того лісу положити сумку з солодощами. Найкраще – з мармеладом! Дуже люблять Дракони мармелад. Положити так, ніби хтось випадково забув. А сам мармелад приправити снодійним. Дракон обов’язково подивиться, що то за сумка – дуже він цікавий!-і з’їсть мармелад. А коли він засне – міцно зв’язати йому лапи та крила! І дуже ретельно – зав’язати пащу! Щоб він не міг її відкрити і спалити все вогнем.

Так і зробили. Торбу з мармеладом кинули серед галявини в Чорному лісі, в солдати сховались серед дерев. Дракон дійсно був цікавим і, пролітаючи до озера, помітив ту торбу. Одразу ж приземлився,і, склавши крила, розірвав її лапами. Ну хіба ж міг він встояти перед улюбленими ласощами! Він з’їв все! І вже через декілька хвилин міцно спав. А солдати тільки цього і чекали.

Коли Дракон отямився, він був у темниці. Всі чотири лапи його були прикуті до підлоги ланцюгами, крила прив’язані до тулубу,а паща зав’язана мотузком. Дракон смикнувся декілька раз, намагаючись звільнитись, але ланцюги були міцними. Перед ним стояв Король.

- Тобі доведеться декілька днів побути голодним, - сказав він Дракону, вішаючи на шию ключ від кайданів, що тримали його лапи. – пробач. Розв’язати пащу ми тобі не можемо. За декілька днів повний місяць. Ти ж розумієш, для чого тебе зловили?

Дракон важко зітхнув і опустив голову. Він все розумів. Він намагався щось сказати. Але паща була зав’язана.

- Пробач, - ще раз сказав Король. Це був дуже добрий і справедливий король! – мені тебе шкода! Але моя донька! Моя Принцеса! На ній злічари! І вона вмирає від страшної хвороби! Нічого не допомагає! Залишається лише твоє серце..пробач!

І Король швидко вийшов темниці. А Дракон,важко зітнувши,закрив очі.

Звістка про те, що в темниці під вартою тримають Дракона дуже швидко облетіла все королівство. Дійшла вона і до Принцеси, хоча Король сурова наказав, щоб ніхто їй не говорив, для чого його там тримають. І от. З самого ранку, розчесавши косу а випивши каву з молоком, маленька Принцеса пішла до темниці – подивитись на Дракона. Вона швидко збігла по сходам, мило посміхнулась вартовим, кліпнувши величезними очима, і штовхнула двері камери.

Він лежав на сирій кам’яній підлозі і важко дихав. Його ніздрі роздувались. А у очах було стільки болю та відчаю! Важкі кайдани натерли лапи до крові. А ланцюг пережимав крила, задаючи страшенного болю. Паща була зав’язана. А поряд не було ні води ні їжі.

Серце маленької Принцеси стислось. «йому ж боляче!» - сказала вона і протягнула ніжну тендітну руку, щоб погладити дракона. – «негайно розв’яжіть його!»

Дракон відкрив очі. Перед ним стояло справжнє диво! Прекрасна маленька дівчина з величезними очима та дивним блідим кольором обличчя. «Це напевно і є Принцеса!» - здогадався він. Здивовано дивлячись на маленьку руку, що зупинилась на декілька сантиметрів від його морди. У її очах було стільки співчуття!стільки ніжності! Стільки любові! Навіть до Дракона, що лежав перед нею!

«Негайно розв’яжіть його!»- ще раз сказала Принцеса. І провела несміливо долонею по морді дракона.

- не можна, Принцесо! Це наказ Вашого батька! Цей дракон – дуже страшний! І якщо його розв’язати. Чи хоча б дати змогу відкрити пащу – він спалить все і всіх навкруги!» - сказав вартовий, і з усієї сили вдарив Дракона списом.

Ніби підтверджуючи його слова, Дракон глухо заричав і в його грудях загорівся вогонь, але паща була зав’язана. Тож нічого не трапилось!

- А ну перестаньте! – топнула ніжкою принцеса! – це дуже низько та ганебно, користуючись своєю владою та беззахисністю когось, принижувати та знущатись!

- та не переживайте! – сказав охоронець. – через два дні повний місяць і його.. вартовий запнувся і відвів погляд, - його відпустять! А поки нехай краще буде зв’язаним.

І тут трапилось те, що змусило вартових замерзнути від страху! Цуценя Принцеси, Хвостик, граючись, смикнуло за мотузку, що зв’язувала пащу Дракона, і розв’язало її!

Груди Дракона запалахкотіли! Він підняв голову. Очі його теж горіли вогнем. Що був готовий вирватись із його пащі! А перед ним стояла вона..така прекрасна.. з рудою важкою косою, з величезними здивованими очима, в яких не було страху! Лише ніжність! Така мила! Така беззахисна! А напроти неї – Дракон! З вогнем що ось-ось вирветься на волю!

І Дракон дмухнув полум’ям! Мотузка, що впала на підлогу, за мить стала смужкою попілу. Дракон пригасив вогонь в грудях і положив голову назад на підлогу, відвівши погляд на кам’яну стіну темниці, до якої був прикутий.

- От бачите! – сказала Принцеса, - я ж казала що він хороший!негайно принесіть їжу, води та ганчірки! І відімкніть кайдани!

«Їжу та воду ми принесемо, сказали вартові, здивовані та злякані, - а ось ключі від кайданів є лише у Вашого батька!

І вони кинулись по їжу та воду,на ходу думаючи над тим, що люблять Дракони, залишивши принцесу наодинці з ним. Вона погладила його ще раз, вже сміливіше, і присіла поряд. Хвороба давалась взнаки – вона важко дихала та трусилась від холоду. Дракон знов запалив вогонь в грудях і підставив морду під її долоню. Принцеса спиною оперлась на нього, відчуваючи його тепло, і взяла на руки Хвостика.

Саме таку картину і побачив Король, коли забіг до темниці: його донька сиділа, опершись на Дракона, тримаючи на руках цуценя. В грудях та очах Дракона горів вогонь, але це був вогонь тепла і любові!!

- Принесіть воду і їжу! – сказав Король, і діставши ключа, відімкнув ланцюг, що тримав крила, - а лапи нехай будуть сковані! Завтра ввечері ми його відпустимо,доню!». І Король швидко вийшов, повторюючи про себе «Так треба!так треба!».

Вона кормила його і промивала рани. Розповідала смішні історії про своє собача і його пригоди. А Дракон важко зітхав і відвертав погляд. Коли вона втомлювалась, він запалював вогонь в грудях, і вона сідала, опираючись на нього спиною, а він накривав її та Хвостика крилом.

Ввечері вона знову повернулась і принесла його улюблений мармелад. І хоч в нього вже був сумний досвід вживання невідомого мармеладу, Принцесі він довіряв, і з радістю їв різнокольорові шматочки з її руки. Їв, дуже дивно дивлячись на неї – втомлену та бліду. Їй ставало все гірше. Вона обійняла Дракона. Що знову запалив для неї полум’я, щоб зігріти свою маленьку помічницю, і тихо розповідала йому, що завтра його відпустять, і він повернеться до свого лісу з пегасами та єдинорогами. А післязавтра – вона буде чекати його на сніданок з теплими грінками та кавою з молоком. От здивуються всі, коли до неї на каву прилетить справжній Дракон! От будуть заздрити!

І якби вона не була такою знесиленою хворобою, вона б помітила, що вартові раз по раз відвертаються, щоб рукавом форми витерти сльози. Вона б помітила і ту сльозу, що швидко збігла по морді Дракона.

- Я прийду завтра вранці! – сказала Принцеса, прощаючись з Драконом, і підзиваючи Хвостика. – нікуди не тікайте і зустрічайте мене тут! – намагалась пожартувати вона, а потім, ледве ступаючи, пішла вгору кам’яними сходами.

Проходячи через двір, вона раптом побачила двох вояків, що наточували величезного меча. Побачила і все зрозуміла! Дракона не відпустять! Вона була такою кмітливою! І такою доброю! А ще – дуже сміливою! Тож вранці вона побігла до свого батька-Короля, і кинувшись йому на шию, почала просити.. великий шматок мармеладу. І поки обіймала – непомітно зняла з його шиї ключ від кайданів.

Потім, взявши величезний шматок мармеладу, поки Король був на державній нараді, загорнула в папір ключ, і побігла до темниці. Мило посміхнулась вартовим і кліпнула величезними очима кольору бурштину. Потім штовхнула двері камери і увійшла. Дракон чекав її! Його голова була піднятою, а вогонь в грудях горів так, що в камері було тепло!

- Ось! Ваш мармелад! Доброго ранку! – сказала вона і заходилась витирати ганчіркою та водою рани на його лапах. Вона була втомлена і дуже бліда. Але помітила один дуже гострий, як кинджал, кіготь у Дракона на лапі. «для чого він?» - подумала вона про себе.

А потім обійняла Дракона і тихенько сказала: «Ключ від кайданів у Вас під лівою лапою! Тож коли звечоріє – відімкніть їх і втікайте! Тільки пообіцяйте, що не спалите пів королівства!». І вона поцілувала його і важко пішла геть з камери. Вона не знала, що відпускаю Дракона, вона обрікає себе на смерть від страшної хвороби. Але можете бути впевнені! Якби знала – все одно відпустила б!!! такою вона була! – справжньою Принцесою!!!

Вона зробила декілька кроків по сходах і впала, втративши свідомість. За мить, вартові підхопили її і, голосно гукаючи лікаря, понесли до королівського замку. У цій ситуації всі забули про Дракона, що ретельно доїв мармелад та відчинив кайдани. Потім розправив крила, запалив вогонь в грудях, і задоволено затупцював лапами. І лише його очі якось так дивно горіли!..

- Ось доню! Випий це! – Король при підняв Принцесу, що лежала на м’яких подушках, - тобі стане краще!

Він підніс до її пересохлих губ склянку з водою дивного кольору і дав напитись. Руки Короля тремтіли від хвилювання а в очах бриніли сльози. Так продовжувалось щоразу, коли Принцеса прокидалась. Її поїли дивною водою і вона знову засинала. Поступово її обличчя почало червоніти, а дихання стало рівнішим та спокійнішим. Чари та хвороба відступали!!! Принцеса почала їсти та посміхатись. А коли в неї з’явились сили – одразу ж побігла до темниці! Швидко спустилась по сходах та штовхнула двері камери. Кайдани лежали на підлозі, а в стіні була величезна дірка! Дракона не було! І хоч вона трохи засмутилась, бо дуже хотіла побачити його і обійняти, але вона посміхнулась!

Королівство святкувало: кухарі працювали три дні і три ночі! Столи були накриті для усіх мешканців і підданих. Все навколо було прикрашено квітами і різнокольоровими стрічками. Лунала музика, а на вечір був готовий феєрверк! Принцеса одужала! Королівство святкувало, підіймаючи всюди новий прапор королівства!

Вона стояла на вежі і плакала. В руках тримала сувій паперу, списаний дрібним нерозбірливим почерком і шматок каміння, дивного бузково-фіолетового кольору з білими цятками. Прямо над нею, на вітрі, тріпотів новий прапор королівства: Дракон з розправленими крилами і серцем бузкового кольору в передніх лапах. Дракон на червоному полотні і надпис на іноземній мові: «You’ll never walk alone!»

Сльози з великих очей падали на папір, розмиваючи літери…

«Дорога Принцесо! Серце дракона має магічну цілющу силу лише тоді. Коли дракон віддає його сам! Тому спроби, які були раніше – не мали успіху! Я віддаю своє серце Вам! Для цього і потрібен той гострий кіготь…

Дракони дивляться на все інакше і бачать в людях те, що інші не бачать.

Я віддаю своє серце Вам, бо бачу. Що Ви його гідні! А це остання умова для того. Що б його магія подіяла!

Я віддаю Вам своє серце, бо бачу, що Ви були готові віддати своє – заради Дракона! – і вірю, що в свій час зможете його віддати!

Ви – Диво! Тому вірте – дива можливі! Вірте, що я повернусь! Залишу пегасів та єдинорогів, і прилечу до Вас на каву! Вірте!

Любов – сильніша хвороб!

Любов – сильніша чар заздрості!

Любов – сильніша проблем!

Любов – сильніша смерті!!!

Немає більшої любові, ніж віддати своє серце для життя іншого!

Я віддаю своє серце Вам! Збережіть його шматочок на пам'ять і вірте! Я повернусь! Пробачте розвалену стіну в’язниці – терпіти не можу стін та рамок! А ще мені був дуже потрібний папір та чорнила! J

З любов’ю. Ваш Дракон.»

У вечірньому небі спалахнув перший вибух феєрверка. У його світлі було видно, як по всьому королівству підіймаються і майорять прапори з Драконом з серцем у передніх лапах. Принцеса стояла, тримаючи у долоні шматочок каміння бузкового кольору. Хвостик мовчки лежав біля її ніг, відчуваючи, що зараз відбувається щось дуже хвилююче і важливе!

P.S. замість епілогу.

Принцеса відмовилась від трону та спадку і пішла навчатись. Вона стала дуже гарним лікарем, у душі та поведінці залишившись справжньою Принцесою!. Вона щодня віддавала своє серце самим хворим та знедоленим мешканцям королівства, своєю чарівною посмішкою вселяючи у їх серця надію!!! І вперто чекала свого Дракона, пильно вдивляючись у очі перехожих та пацієнтів. Його очі вона не сплутає ніколи!

З Любов’ю та повагою.. Моїй Принцесі… Ваш Дракон

Дата добавления: 2015-09-29