Тема: Організаційно-виробниче забезпечення якості та конкурентоспроможності продукції
1. Контроль якості продукції на національному та міжнародному рівнях.
2. Оцінка і сертифікація продукції та систем якості на підприємстві.
3. Державний нагляд за якістю.
1. Контроль якості продукції на національному та міжнародному рівнях.
Згідно документів Міжнародної організації з стандартизації (ISO* під стандартизацією розуміється діяльність, що полягає у віднаходженні рішень для повторювальних задач в сфері науки, техніки та економіки і яка спрямована на досягнення оптимального рівня впорядкування в певній галузі.
Стосовно продукції стандартизація охоплює:
Þ установлення вимог до якості готової продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів;
Þ розвиток уніфікації і агрегатування продукції як важливої умови спеціалізації і автоматизації виробництва;
Þ визначення норм, вимог і методів у галузі проектування на виготовлення продукції з метою забезпечення належної якості і недопущення невиправданої різноманітності видів і типорозмірів виробів однакового функціонального призначення;
Þ формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю; забезпечення спільності термінів вимірювань і позначень;
Þ створення єдиних систем класифікації і кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва.
Стандартизація продукції здійснюється за певними принципами, основними з яких є:
v урахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог, економічної доцільності та ефективності виробництва для виготовлювача, користі та безпеки для споживачів і держави в цілому;
v гармонізація з міжнародними, регіональними, а у необхідних випадках – з національними стандартами інших країн;
v взаємозв'язок і узгодженість нормативних документів усіх рівнів; придатність останніх для сертифікації продукції;
v участь в розробці нормативних документів усіх зацікавлених сторін – розробників, виготовлювачів, споживачів, органів державної виконавчої влади;
v відкритість інформації щодо діючих стандартів та програм робіт по стандартизації з урахуванням чинного законодавства.
Результати стандартизації відображаються в спеціальній нормативно-технічній документації. Основними її видами є: стандарти і технічні умови.
Стандарти і технічні умови – документи, що містять обов’язкові для виробників продукції норми якості виробу і способи їхнього досягнення (набір показників якості, рівень кожного з них, методи і засоби вимірювання, випробувань, маркування, пакування, транспортування та зберігання продукції*.
За своїм статусом стандарти поділяються за такими категоріями:
1. Міжнародні стандарти ISO серії 9000.
2. ГОСТи – стандарти колишнього СРСР, що визнані міждержавними в межах СНД;
3. ДСТУ – державні стандарти України;
4. Галузеві стандарти;
5. Стандарти науково-технічних та інженерних товариств;
6. Технічні умови;
7. Стандарти підприємств.
В дійсний час у світі помітно збільшились вимоги споживачів щодо якості продукції.
В 1987 році вийшли у світ міжнародні стандарти ISO серії 9000 з систем якості. Разом з раніше вирішеним термінологічним стандартом ISO 8402 вони утворили основоположний комплекс міжнародних документів, що практично охоплює всі можливі сфери застосування.
Існує 7 основних стандартів, що відносяться до серії ISO-9000:
Співвідношення міжнародних стандартів та відповідних їм державних стандартів України зазначено у додатку З.
При виборі необхідної моделі враховуються наступні шість факторів:
1* складність процесу проектування;
2* обґрунтованість проекту;
3* складність виробничого процесу, в тому числі:
а* існування попередньо перевірених виробничих процесів;
б* необхідність розробки нових процесів;
в* кількість та різноманітність необхідних процесів;
г* вплив процесу на експлуатаційні характеристики продукції або послуги;
4* характеристики продукції або послуги;
5* безпечність продукції або послуги;
6* економічний фактор.
Елементи системи якості повинні бути документовані, а їх дієвість повинна бути доведена у відповідності з вимогами обраної моделі.
Підтвердження дієвості елементів системи якості це:
1* відповідність системи якості (напр., при проектуванні, виробництві, монтажі та обслуговуванні*;
2* здатність забезпечити відповідність продукції або послуги встановленим вимогам.
Характер та ступінь представлення доказів можуть змінюватися залежно від конкретної ситуації, з врахуванням наступних критеріїв:
1* економіка, практика та умови використання продукції або послуги;
2* складність та ступінь новизни, що необхідні при проектуванні продукції або послуги;
3* складність та трудомісткість виробництва продукції або послуги;
4* можливість оцінки якості продукції та її придатність до використання за призначенням на підставі проведення тільки випробувань готової продукції;
5* вимоги щодо безпеки продукції або послуги;
6* результати діяльності постачальника в минулому.
В зарубіжній практиці стандарти ISO 9000 віднаходять щонайменше застосування при укладанні контрактів між фірмами в якості моделей для оцінки системи забезпечення якості продукції у постачальника. Відповідність такої системи вимогам ISO розглядається як гарантія, що постачальник здатен виконати вимоги контракту та забезпечити якість.
Державні стандарти України установлюються на:
1* вироби загальномашинобудівного застосування (підшипники, інструменти, деталі кріплення тощо*;
2* продукцію міжгалузевого призначення;
3* продукцію для населення і народного господарства;
4* організаційно-методичні та загальнотехнічні об'єкти (науково-технічна термінологія; класифікація, кодування техніко-економічної та соціальної інформації; організація робіт по стандартизації і метрології; довідкові дані щодо властивостей матеріалів і речовин*;
5* елементи народногосподарських об'єктів державного значення (транспорт, зв'язок, енергосистема, оборона, оточуюче природне середовище, банківсько-фінансова система тощо*;
6* методи випробувань, що містять обов'язкові і рекомендовані вимоги (До обов'язкових належать вимоги, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоров'я та майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону*.
Галузеві стандарти розробляють на ту продукцію, на яку відсутні державні стандарти України, або у випадку необхідності встановлення вимог, що доповнюють чи перевищують останні, а стандарти науково-технічних та інженерних товариств – на випадок потреби розповсюдження результатів фундаментальних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів. Остання категорія нормативних документів може використовуватись на засадах добровільної згоди відповідних суб'єктів діяльності.
Технічні умови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготовлювачем* і споживачем (замовником* продукції. Вони регламентують норми і вимоги щодо якості тих видів продукції, для яких державні або галузеві стандарти не розробляються та які виготовляються на замовлення окремих підприємств, а також нових видів виробів на період їх освоєння виробництвом.
Стандарти підприємств відокремлюють у самостійну категорію умовно (без правової основи*. Вони розробляються підприємствами за власною ініціативою з метою конкретизації вимог до продукції і самого виробництва, що містяться звичайно у інших видах нормативно-технічної документації.
Об'єктами стандартизації на підприємствах можуть бути окремі деталі, вузли, складальні одиниці, оснащення і інструмент власного виготовлення, певні норми у галузі проектування виробів, організації та управління виробництвом тощо. Такі стандарти використовують для створення внутрішньої системи управління якістю праці і продукції.
Стандарти і технічні умови – це документи динамічного характеру. Вони повинні періодично переглядатись і уточнюватись з урахуванням інноваційних процесів і нових вимог споживачів до вироблюваної або проектованої продукції. Сучасні напрямки удосконалення стандартизації зводяться до розробки державних і міжнародних стандартів не на кожний конкретний виріб, а на групи однорідної продукції, а також включення до них обмеженої кількості показників, що характеризують найбільш суттєві якісні характеристики. Це дасть можливість істотно зменшити кількість одночасно функціонуючих стандартів, спростити їх зміст і здешевити весь процес стандартизації.
2. Оцінка і сертифікація продукції та систем якості на підприємстві.
В умовах конкуренції відповідного ринкового сегмента в Україні та інших розвинутих країнах, можливе тільки за надання потенційному споживачеві достовірної інформації про якість товару (продукції, послуг, робіт, виробництва тощо*. Це можливо зробити за рахунок здійснення такого виду контролю, як сертифікація.
Сертифікація продукції – це процес випробувань товару на відповідність стандартним вимогам під час його реалізації. Це визначення було розроблено спеціальним комітетом із питань сертифікації Міжнародної організації зі стандартизації (ISO*.
Виділяють наступні види сертифікації:
1. У залежності від об’єктів сертифікації:
- сертифікація продукції,
- сертифікація робіт і послуг,
- сертифікація систем забезпечення якості підприємства;
2. У залежності від області сертифікації:
- сертифікація систем забезпечення якості,
- екологічна сертифікація,
- сертифікація соціальної лояльності;
3. За правовою ознакою:
- обов’язкова,
- добровільна;
4. За колом учасників:
- міжнародна,
- регіональна,
- багатостороння,
- двостороння,
- національна;
5. За процедурою проведення:
- самосертифікація,
- сертифікація третьою стороною.
Екологічна сертифікація проводиться на основі стандартів ISO серії 14000. мета екологічної сертифікації полягає в стимулюванні впровадження технологічних процесів, що мінімально забруднюють природне середовище і виробництво продукції, що гарантує споживачу безпеку для його життя, здоров’я, майна і навколишнього середовища в процесі її експлуатації (споживання*.
Сертифікація соціальної лояльності здійснюється на основі міжнародного стандарту SA 8000, що містить основні критерії для оцінки соціальної лояльності організації: дитяча праця, примусова праця, гігієна і безпека праці, свобода асоціації і право укладання колективних договорів, дискримінація, дисциплінарні стягнення, робочий час, винагорода, система керування.
Обов’язкова сертифікація – це діяльність суб’єктів господарювання з підтвердження відповідності продукції показнику, що забезпечує безпеку життя, здоров’я та майна громадян, а також охорону навколишнього середовища, та іншим законодавчо встановленим показникам.
Господарюючі суб'єкти (виготовлювачі, постачальники, виконавці та продавці продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації* повинні:
— проводити сертифікацію відповідних об'єктів у встановлені терміни та порядку;
— забезпечувати виготовлення продукції відповідно до вимог того нормативного документа, на узгодженість до якого вона сертифікована;
— реалізовувати продукцію виключно за умови наявності відповідного сертифікату;
— припиняти реалізацію сертифікованої продукції, якщо виявлена її невідповідність вимогам певного нормативного документу або закінчився термін дії сертифікату.
Добровільна сертифікація – це діяльність відповідних органів та суб’єктів господарювання з підтвердження відповідності продукції показникам за якими, законодавчо, проведення обов’язкової сертифікації не передбачено.
Самосертифікація (або заява постачальника про відповідність продукції*, полягає в тому, що заходи із забезпечення відповідності продукції вимогам стандартів проводяться підприємствами-виробниками без участі сторонніх організацій.
Умови самосертифікації:
1* точні та повні вимоги до виробу, що визначені договорами та нормативно-технічними документами;
2* високий рівень організації контролю якості продукції на підприємстві, включаючи контроль сировини, матеріалів, технологічних процесів, готової продукції, пакування та маркування;
3* повна відповідність виробника за якість сертифікації, відповідність продукції вимогам нормативно-технічної документації;
4* доступність покупця до інформації про методи випробувань в системі контролю.
Сертифікація третьою стороною, тобто посередницька, передбачає участь сторонніх організацій, які оцінюють та підтверджують вірність проведених заходів відповідно до прийнятих правил, здійснюють випробування зразків, нагляд за станом технологічного процесу.
На продукцію, що пройшла сертифікацію:
а* видається сертифікат відповідності;
б* продукція маркується знаком відповідності;
в* продукція заноситься у сертифікаційному центрі до списку виробів дозволених до продажу;
г* підприємству видається свідоцтво про визнання сертифікату.
Сертифікат відповідності – документ, що видано за правилами системи сертифікації на підтвердження відповідності сертифікованої продукції вимогам нормативних актів та конкретних стандартів або інших нормативних документів з стандартизації.
Знак відповідності – зареєстрований у встановленому порядку знак, який за правилами системи сертифікації підтверджує відповідність маркованої ним продукції вимогам нормативних актів та конкретних стандартів або інших нормативних документів з стандартизації. Підприємства та організації мають право використовувати знак відповідності після одержання зареєстрованого сертифіката відповідності на продукцію.
Виходячи з вимог Законів України «Про захист прав споживачів», «Про охорону праці», а також торговельних інтересів нашої країни на міжнародному ринку, з 1993 р. сертифікацію продукції в Україні здійснюють у рамках вимог створеної державної системи сертифікації – УкрСЕПРО.
За правилами УкрСЕПРО в Україні виконують взаємопов’язані види діяльності, такі як:
1* сертифікація продукції (процесів, послуг*,
2* сертифікація системи якості,
3* атестація виробництва,
4* акредитація випробувальних лабораторій,
5* акредитація органів із сертифікації продукції,
6* акредитація органів із сертифікації систем якості,
7* атестація аудиторів за видами діяльності.
Загальне керівництво системою здійснює національний орган із сертифікації – Держстандарт України.
Діяльність щодо сертифікації в Україні базується на 12 стандартах:
1. ДСТУ 3410-96 – Основні положення;
2. ДСТУ 3411-96 – Вимоги до органів сертифікації продукції і порядок їх акредитації;
3. ДСТУ 3412-96 – Вимоги до випробувальних лабораторій та порядок їх акредитації;
4. ДСТУ 3413-96 – Порядок проведення сертифікації продукції;
5. ДСТУ 3414-96 – Атестація виробництва. Порядок здійснення;
6. ДСТУ 3415-96 – Реєстри системи;
7. ДСТУ 3416-96 – Порядок реєстрації об’єктів добровільної сертифікації;
8. ДСТУ 3417-96 – Процедура визначення результатів сертифікації продукції, що імпортується;
9. ДСТУ 3418-96 – Вимоги до аудиторів і порядок їх атестації;
10. ДСТУ 3419-96 – Сертифікація систем якості. Порядок проведення;
11. ДСТУ 3420-96 – Вимоги до органів сертифікації систем якості та порядок їх акредитації;
12. ДСТУ 3498-96 – Бланки документів. Форм й опис.
Важливою проблемою для українських підприємств є доведення діючих систем якості до рівня відповідності вимогам міжнародних стандартів ISO. Можна виділити наступні основні етапи вирішення даної проблеми:
1-й етап. Організація робіт з удосконалення діючої на підприємстві системи якості.
2-й етап. Дослідження виробництва конкретної продукції та аналіз існуючої (діючої* нормативно-технічної документації із якості.
3-й етап. Розроблення комплексного проекту створення системи якості підприємства згідно з вимогами міжнародних стандартів ISO серії 9000. Цей етап передбачає формування документальної частини системи якості за всіма напрямами її створення.
4-й етап. Практична реалізація та апробація елементів системи якості.
5-й етап. Підготовка системи якості підприємства до її сертифікації і проведення самої сертифікації.
Сертифікація системи якості підприємства на її відповідність вимогам міжнародних стандартів ISO серії 9000 здійснюється спеціальними міжнародно визнаними аудиторськими фірмами, які визначені Міжнародною організацією стандартизації ISO та її відповідним комітетом СЕРТИКО ISO. Отримання підприємством сертифікатів міжнародного зразка дає йому право на реалізацію продукції майже у 100 країнах світу, що є членами ISO.
Сучасні підприємства, які реалізують свою продукцію на світовому ринку, також (за необхідності* здійснюють сертифікаційне супроводження проектів виробничо-технологічних комплексів при їх створенні та модернізації (реструктуризації*.
Усі заходи, які пов’язані зі стандартизацією і сертифікацією систем якості підприємств, дозволяють створювати конкурентоспроможне виробництво та ефективно реалізовувати конкурентоспроможну продукцію на основі організації тотального управління цими процесами.
3. Державний нагляд за якістю.
У рамках державної системи стандартизації та сертифікації в Україні функціонує державний нагляд за якістю, що здійснюється відповідними органами. Цей нагляд має відповідні об’єкти та форми, а також передбачає конкретно визначену відповідальність організацій за порушення стандартів, норм (метрологічних, санітарних та інших обов’язкових вимог, які встановлюють гранично допустимі величини показників до продукції та концентрації речовин, що гарантують якість* і правил (екологічних, протипожежних, технологічних та інших вимог до виробництва продукції*.
Державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил здійснюють Держстандарт України та його територіальні органи – центри стандартизації, метрології та сертифікації. Перші керівники цих органів одночасно за посадою є головними державними інспекторами відповідно України, Автономної Республіки Крим, областей і міст із нагляду за якістю продукції, а інші керівники та спеціалісти цих органів – державними інспекторами. Органи державного нагляду виконують такі функції:
1. Здійснюють перевірку дотримання стандартів (норм і правил*, узагальнюють її результати та інформують про це відповідні органи державної влади й громадськість.
2. Забезпечують оперативне вжиття заходів до припинення порушень стандартів (норм, правил*.
3. Вносять пропозиції щодо підвищення якості продукції та ефективності своєї діяльності.
Здійснюється державний нагляд за відповідними планами або за зверненнями громадян у формі періодичної (постійної* перевірки дотримання вимог нормативних документів чи шляхом проведення вибіркового контролю стабільності якості продукції, правил випробування виробів.
Основними об’єктами державного нагляду є:
За порушення вимог стандартів (норм, правил* організації несуть матеріальну відповідальність у вигляді сплати відчутних штрафів. Зокрема, залежно від характеру порушення розмір штрафів становить:
ü за випуск продукції науково-технічного, виробничого та споживчого призначення, що не відповідає вимогам стандартів, - 25 %;
ü за реалізацію підвищено небезпечної продукції без належного попереджувального маркування та відповідної інструкції щодо транспортування та експлуатації (споживання*, а також імпортної продукції, що не відповідає вимогам національних стандартів стосовно безпеки для життя, здоров’я й майна, людей і навколишнього середовища, - 50 %;
ü продаж продукції, забороненої до випуску органами державного нагляду, та виробів, які внаслідок порушення вимог стандартів стали небезпечними для життя (здоров’я* людей і навколишнього середовища, - 100 % від їх вартості.
Водночас сплата штрафів у відповідних розмірах не звільняє підприємців від обов’язків відшкодування збитків споживачам продукції, що виникли внаслідок порушення стандартів (норм, правил* або невиконання умов договору на поставку продукції.
Суми штрафів у розмірі 60 % зараховуються до державного бюджету і 30 % - до позабюджетних фондів місцевих органів влади, а решта 10 % відраховується Держстандарту України для розвитку його матеріально-технічної, науково-технічної та науково-дослідної бази.
Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 36 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| | | Зачетное задание по AutoCAD № 19 |