-Ступися на хєр з дороги!-Закричав Воть Так.-Тут майбутній політик їде!Пішла звідси лахудра кудрява!Пішла бо монтіровкою по голові получиш!.
-Нам хана.-Промовив Михайло Михайлович.
Жінка яка стояла перед нами миттєво зникла.Почувся лиш маленький вітерець.
І в мить вона з’явилася з правого боку машини та технічно і швидко розбила вікно машини,хутко взявши ВТ за куртку.Той почав кричати та відбиватись.Побачивши це,Міша не зволікаючи натиснув на газ.Ми вже були на ходу.
Ця потвора ніяк не хотіла відпускати ВТ.В машині почалася паніка.Довговолоса жінка міцно його тримала і ніяк не хотіла відпускати.Своїми пазурями вони подерла йому шкірю до крові.Той болісно закричав.
-Андрій!-Гукнув мене Міша.-В бардачку ніж!
Я все зрозумів і кивнув.Діставши ніж,я переліз на заднє сидіння до дівчат.Не зволікаючи я встромив їй ніж прямісінько в око.Пролунав дикий крик.Але ця потвора всеодно не відпускала Воть Така.Тоді я встромив ніж ще раз але в шию.По вістрію ножа полилася тепла кров і перекинулась мені на руку.Це було таке дивне відчуття,коли чужа кров теще по твому тілі.Стало трошки страшно і навіть цікаво.
Жінка ослабла але далі не відпускала тіло своєї жертви.Я не міг вже контролювати свої дії,занадто багато адреналіну вилилося у кров і все ставало байдуже.Витягнувши ніж з шиї жінки,я почав його встромляти в груди,ще раз і ще раз.Тоді вона остаточно ослабла і мертво повисла на Воть Такові.
Машина зупинилась.Воть Так самий перший вибіг з неї.Труп жінки впав поруч.Дівчата теж повиходили і підбігли до ВТ.Я залишився в машині.Я був в шоці від того,що наробив.Мої руки всі були у крові.Я не міг прийти до тями.
Тим часом Михайло Михайлович обійшов машину і відкрив двері з моєї сторони.Дивлячись на мене і на мої руки він промовив:
-Будеш?.-Простягнув мені пачку сигарет.
-Ні,не курю.-Відрізав я.
-Правильно.Перший раз бачиш стільки крові?
-Та впринципі ні.-Почав я.-Був раз на розтині трупа.Я не боюсь крові.Часто бавлюсь у комп’ютерні ігри,де багато жаху,насильства та крові.Вбивав людей в віртуальному світі,а щоб наяву…то перший раз.Якесь таке дивне відчуття…
Той усміхнувся та закурив.
-Синку,це не була людина.-На його обличчі сіяла посмішка.-Це було тіло без душі,мотлох.Я тебе розумію.Ти все робиш правильно.Ти врятував свого товариша.
Михайло мав рацію.Дивлячись на моїх друзів,я розумів,що вони зараз для мене значать все.І залишити я так їх не можу.Ми одна сім’я,одне ціле.
-Дай цигарку.-Промовив я.
-Так ти ж не…
-Дай будь-ласка.-Перебив я його.
Міша дав мені цигарку і я вийшов з машини.Руки та одяг були в крові.Я ще досі тремтів,не міг відійти.Підійшовши до ВТ я промовив:
-Тримай друже.-Простягнув йому сигарету.-Тобі це зараз не пошкодить.
Воть Так закурив собі і почав по троху заспокоюватись.
-Ви як?-запитав я дівчат.
-В нормі.Тільки це все…все це якось так страшно та дивно…що просто.-Говорила ЧМ.
-Розумію.Тільки ви не лякайтесь.Поки ми разом нам нічого боятись.Не бійся,ти мені віриш?
-Так…так Андрій.Я тобі вірю.
Чорна Мамба дивилась на мене.Боже,яка вона красива.ЇЇ довге чорне волосся,сині мов небо очі.А її поглад це рай.Таку дівчину як вона,важко зараз знайти.
Не очікувавши,вона підійшла до мене і обняла мене.Мені стало приємно.І тихо-тихо прошепотіла:
-Дякую тобі…
В мене аж мороз по шкірі пішов.Я відчув,що між нами що сталось,пройшла якась іскра.Це було дуже тепле відчуття,яке важко передати.
-Андрій сюди!-Гукнув мене Міша.
-Вибач.-Сказав я Чорній Мамбі і відпустив її зі своїх обіймів.І я знову залишив своїх друзів.
Підійшовши до Михайла я помітив,що він роздивлявся мертве тіло тої потвори.Картина була жахливою.Її біле тіло ще досі стікало кров’ю і було все в кривавих шрамах,які я сам їй наніс.
-Глянь.-Сказав Михайло Михайлович.
Я присів на одне коліно і почав придивлятись.На животі у неї з’явилась маленька змія.Здається це була кобра.Дивно якось це все.Вона почала рухатись і прямувала до її лиця.Тоді зникла у лівій ноздрі.
Якось це все було не зрозуміло.Цікаво щоб це могло означати.Я глянув на Мамбу.Та ні,вона тут ні до чого.Може це і не важливо.Просто співпадіння.
-Я таке перший раз бачу.-Здивовано говорив Міша.-Цікаво чи вона ще вилізе.
Тут до нас підійшли наші друзі.Воть Так вже був як огірочок і дівчата вже були спокійні.
-Ну що там?Як ти живий?-З усмішкою запитав я Воть Така.
-Та ну на хєр,щоб я з вами ще десь їздив!Місько чуєш,ти не маєш пива?
-Ні немаю.Потерпи.-Відповів той.-Треба з тим щось робити.Я не можу вами так нехтувати.-Міша сів в машину на місце водія.Ми залишились на дворі.
-Дякую тобі.-Звернувся ВТ до мене.
-Та…пусте….-Відповів я.-Чесно кажучи мені навіть трохи сподобалось.
Ми розмовляли,говорили одне до одного.Обговорювали наші плани та майбутні дії.Тут ми забували про все.Не згадували свій рідний дім,своїх близьких.І якось це було не важливо і трошки сумно.Але й хотілося спокою.Просто проснутись з ранку,нормальної поїсти та провести ще один день.А тут все не так.Завжди напружена атмосфера,завжди якісь небезпеки.Таке враження,що я живу за сценарієм якогось американського письменника,це трохи бісило.Хоча це набагато краще ніж сидіти дома і дивитись телевізор,при тому нажиратись якоїсь хімії.Але не все так добре,як здавалось на перший погляд.Все було дуже складним і непередбачуваним.
-Швидко в машину!-Вибігаючи крикнув Михайло Михайлович,показавши нам плящину з мінеральною.Вода була червоною.Було все ясно.Наближається так званий шторм.
Ми всі сіли на свої місця.Міша почав заводити машину.
-Твою мать!-Промовив Воть Так.-Гляньте.
З будинків почали виходити сліпі люди.Вони так якось незграбно ходили,
перегукувались одне з одним і саме цікаве в тому,що у кожного в руках була якась холодна зброя.Чи то сокира чи то ніж.Але зараз це було не головне.Напевно вони нас не помічали.Ми розуміли,якщо поїдемо,то наробимо багато шуму і нас настигне неминуча жорстока смерть.Ці потвори майже оточили всю машину але просто ходили навколо неї і більше нічого не робили.
-Що будемо робити?-Тихо промовила Лана.
-Якщо будемо стояти на місці і нічого не робити,так чи інакше ми всі тут здохнем.-Логічно подумавши сказав ВТ.
Він був правий.Якщо ми не знайдем безпечне місце,тоді нас накриє шторм.Але сидіти тут теж не дуже хотілося.Тай з рештою від руки цих потвор теж не хотілось помирати,тому що це було страшно.Хоча завжди страшно,коли тобі встромляють в око ніж і там його перекручують.І коли ти ще дихаєш,повертаєш голову на право і бачиш одним цілим оком свою ліву ногу,тоді повертаєш на ліво і впізнаєш свій середній палець на якому ще досі зберігся шрам у вигляді букви «М».Так,дійсно це все було страшно але життя це лише ігри зі смертю.Іронія долі.
-Ти правий.-Сказав Михайло Михайлович.-Треба щось з цим робити і негайно.
По виразу його обличчя було видно,що його щось дуже турбує.Він боїться чогось.
Сліпі люди продовжували кружляти так і не нападаючи на нас.Ми дійсно були у пастці,просто у глухому куті.Дедалі ставало важко дихати.Серце прискорювало рух.
Зненацька почувся лай собаки.Дивно але складалося враження,що ці потвори його просто не чули,вони далі продовжували ходити по свому маршуті.
Лай собаки поступово ставав гучніший.Але все-таки самої собаки не було видно.
Занадто густий туман був на вулиці і було важко щось роздивитись.
-Мені вже якось моторошно…-Промовила Мамба.
-Мені теж…-Те саме сказала Лана.
Дівчат можна було зрозуміти.Дійсно,атмосфера була не найкраща.У самого серце в грудях калатало так,що вібрація практично відчувалась по всьому тілу.
-Мать вашу!Мені вже теж страшно!-Почав панікувати Воть Так.-Ні хєра мене не тішить!Я не можу тут здохнути!Я як майбутній політик дуже потрібен Україні!Я не можу тут просто сидіти і…-Його слова перебило скавуління собаки.
Дуже болісно було чути такий звук.Він тривав дві-три секунди.Все-таки ці потвори його знайшли.Бідолашний пес.
-Чули м?-Продовжував Воть Так.-Во во курва ваша мать!На одного собаку стало менше.А ви блін,просто не розумієте всієї ситуації до кінця любі мої.Я такий один на світі і якщо щось зі мною станеться,вся планета Земля просто втратить сенс життя.Тьху!Та не те,що Земля вся Галактика!
Було видно,що він почав нервуватись,а зазвичай коли це відбувалось то він практично завжди плів всякі безглузді речі.Також робив скажені вчинки але це ніяк не міняло ставлення його друзів до нього самого.
-Заспокойся Воть Так.-промовив я.-Пам‘ятаєш,як ти до мене другий раз в гості приїхав?
-Як ми на цвинтар пішли?
-Так.-Відповів я.-Як ми тоді сиділи в лісі та дивились на Винниківський цвинтар.Як ми пили вино і говорили.Я розповідав тобі про своє життя.Що мені зараз важко,що мені важко жити зараз.Розповідав тобі про своє перше кохання,про те,що я заплутався.Навіть казав тобі,що я жити не хочу,що хочу померти.Казав,що моє призначення не жити,а лише страждати на цьому світі.
Всі так уважно мене слухали.Навіть Михайло Михайлович дивився на мене цікавим поглядом.І навіть забулось те,що ми зараз знаходимся на волосину від загибелі,що можемо всі померти в жорстоких муках і всьому цьому прийде кінець.
-Говорив про те.-Продовжував я.-Що іноді я не сплю ночами,думаючи,що буде далі.А ти Воть Так,ти просто мене послав на хєр.Ти сказав мені,що то є все повна хєрня.Що я собі забагато внушаю,себе накручую і думаю завжди про якесь лайно.Що на мій вік треба думати,як напитись десь і файно повеселитись.Відрахати якусь дівчину і не ночувати вдома.Та просто жити одним днем і частково думати про те,що буде завтра.Так от,після цього всього,після цих твоїх слів я зрозумів,що ти правий.Що я занадто багато на себе беру.Занадто багато.-Я перевів погляд на вікно.-Так от до чого я це все веду.Після того дня,як ми були на цвинтарі я став іншою людиною.Я відчував себе вільним.Тому я дякую тобі і кажу,що все буде добре.Що з тобою і зі всіма нами все буде гаразд.-Я перевів погляд на моїх друзів.-Тому досить панікувати і давайте краще вибиратись звідси.
-Ти правий Андрій.-Заговорив перший Міша.-Треба вибиратись.-Він перевів погляд вперед.
Настала тиша.Почувся голос Лани.Вона розказувала Мамбі,що я теж з нею колись гуляв на цьому самому цвинтарі.Я подивився на неї,а вона на мене.Ми посміхнулись,а тоді вона знову щось почала розказувати Чорній Мамбі.
Після цього як я все розказав Воть Таку,мені аж самому стало якось спокійно.Але серце всеодно калатало нестримно і я почувався якось дуже живно.Був сам не свій.
Землю почало трясти але через пару секунд це припинилось.Наближається шторм.
-Скоро почнеться…-Промовив Михайло Михалович.
Дісйно,часу вже було дуже мало.І час вже було щось робити.І ось Міша потер потилицю повернувся до Чорної Мамби та не впевненно промовив:
-Монети при тобі?
-Так.-Відповіла Мамба.
-Значить так.-Вздихаючи почав він.-Зустріч з Медузою переноситься.Зараз ви берете ці монети і повертаєтесь на Високий замок,у нормальний світ.Це єдиний вихід,інакше нам всі тут ляжем.
Всі були шоковані з його слів.Тільки-но прийшли у Кривавий Світ,так зразу бери і повертайся.Це трохи бісило але мабуть так буде зараз краще.
-Ні,нікуди ми не повернемся!-Сказала Лана.-А ти?Що з тобою буде?.Ні,не повернемся ми!
-Ви за мене не переживайте.Я знайду вихід.Але я не можу вами ризикувати.Просто нам треба розділитись.Зараз всі разом просто ми не виживем.-Почав Михайло Михайлович.-Десь через 3-5 хвилин почнеться шторм,вода у бутилці з кожною хвилиною стає дедалі червоною.Прошу,просто зробіть це,повертайтесь.
Ми всі перекинулись поглядами.Дівчата взагалі стали дуже сумні.Тай і нам з Воть Таком стало гірко.До Михайловича ми вже звикли,як до свого,а тут знову розлука. Сумно навіть було про це думати але вибору в нас не було.Якщо зрушим з місця,ці потвори всеодно,знайдуть спосіб як нас наздогнати.Тому залишалось одне, повернутись і змиритись.Але я відчував,що це не остання зустріч з Мішою.
Чорна Мамба дістала маленький мішечок,з нього дістала три монети.Воть Так порився в кишені та дістав свою.Кожен отримав частинку себе,свою символіку,свій білет у нормальний світ.Тільки була одна проблема,ми не знали,як це зробити.
Воть Так положив монету у праву руку і почав говорити:
-Хай йдуть на хєр ті,хто хоче нас убити.Монтіровкою дам по голові але не дам себе згубити.-І почав трясти монетою.-Сволочі!Вона якась поломана.Міша не канає,нє то шось не добре.Може монета вороже настроєна проти майбутніх політиків?Тоді якого хєра ти сволоч не пашеш,га?Ну всьо,дістала!
Воть Так засунув її в рот та хотів її вже проковтнути але Лана його зупинила.
-Дійсно Міша,як це зробити?-Запитила Чорна Мамба.
-Просто запам’ятайте:
Тільки чистий крик душі
Що пролунає
І її біла тінь
Сама тебе впізнає.
Ці рядки були мені вже знайомі.Старий мені їх говорив ще на Високому замку коли сюди нас відправляв.Так он,що він мав на увазі,ось що це означало.
-Закрийте очі і просто повторіть ці рядки.-Знову казав Михало Михайлович.
Ми не хотіли цього робирити але вибору не було.Хоча я завжди казав і казатиму,що вибір є завжди.Хоча зараз це правило не для цієї цитуації,занадто все складно…
Землю почало трясти сильніше.Сліпі люди,які кружляли машиною ледве втримувались на ногах,щоб не впасти.
-Немає часу прощатись!-Крикнув Міша.-Спішіть!
Ми навіть і не сперечалися з ним.Це було би безглуздо.Це був єдий вихід.
Ми подивились один одному в очі,кивнули та стиснули в руці кожен свою монету.
Тоді в один голос повторили ці рядки і нас просто розсипало.Ми покинули Кривавий Світ.Залишивши Михайла Михайловича наодинці зі жорстокою смертю.
Глава VII: Перша зустріч
Це важко пояснити,адже я сам цього всього до кінця не розумів.Зараз в мене просто була депресія.Нестримна та довготривала.На даний момент я не знав,що робити,я просто діяв за обставинами.І у мене все виходило дуже добре.Ні,я не лідер і ніколи ним не буду.Я лише той,який хоче зробити світ кращим.Але одному це не підсилу.Я занадто багато на себе беру,занадто багато переживаю та аналізую.І внаслідок цього в мене ця депресія і я інколи не можу заснути.
Я не хочу багацтва і не хочу великої слави.Я просто хочу бути духовно збагаченим.Я хочу не думати про те,що турбує мою душу але не можу.Я не хожу кожної неділі до церкви але я завжди дякую Богові за прожитий день.Всі ми рівні між собою і одинакові усередині.Так є кращі,є гірші але всі ми рівні перед Богом.А зараз люди стали інші.З кожним роком ми просто себе вбиваєм,цього не помічаючи.Ми не цінемо те,що маємо а час розплати не за горами.
Таке відчуття,що ти заснув вдома і прокинувся у сусіда.Просто ніяк не привикнеш до цього.Ми перенеслись дуже швидко і опинились на Високому замку.
На дворі сьогодні було досить тепло,дув приємний весняний вітер.На годиннику була 18:34.Трохи почало темніти але нам це аж ніяк не заважало.
Трохи крутилась голова,надіюсь з часом я привикнути до тих «переїздів».
Воть Так,Лана і Чорна Мамба були по моєму в порядку,ніхто принаймі не скаржився.
-Я хочу пива!-Почувся голос ВТ.
-Чесно кажучи я би сам не відмовився.-Промовив я.
Дійсно,зараз трохи алкоголю в крові не зашкодило би.Хоча ні,зараз це просто було необхідно,тому що треба трохи заспокоїтись після цього всього.
Але все-таки мене непокоїла одна думка і я впевнений не мене одного.Що сталось з Михайлом Михайловичем?Чи вижив він чи ні.Але він хороша людина і в обіду себе не дасть,тим більше він дуже добре водив машину.Думаю,що з ним все буде гаразд.
-І що тепер?Що тепер робити?-Запитала Лана.-Слухай в тебе ще мав зберегтись номер цього старого.
Вона була права.Ми дійсно не знали куди нам зараз йти і що робити зараз.Я витягнув телефон але чомусь він був вимкнутий.Напевне через
телепортацію.Включивши,я почав шукати номер того так званого Григоровича але так і не знайшов.Мабуть видалився.Жаль.Тепер дійсно ми не знали,що далі робити.
-Немає.-Сказав я.-Не зберігся.
-Ну і що?-Вздихаючи сумно промовила Мамба.
-Шо шо?На хєр шо!-Відзначився Воть Так.-Чого ви кіпішуєте а?Все буде добре.Хіба цей старий казьол не говорив нам,що він все про нас знає?Він ж той…як його…-ВТ задумався.-О!Він же Ахранітєль!Захоче сам нас знайде і вірю йому це підсилу,а як нє,то просто ми всі здохнем в жорстоких муках.Значить не судьба нам жити!
Саме смішне було в тому,що він був цілком правий.Старий дійсно говорив,що знає про нас майже,тому просто треба почекати і він знайде нас сам.
-Я пропоную…-Продовжував ВТ.-Набрати зараз пива та чогось поїсти і завалитись всім до мене на квартиру.Та чекати там.Бо просто якщо будем зараз лазити по Львові,це просто буде безрезультатно.
Сьогодні Воть Так нас дуже дивував.Він почав говорити речі у яких був сенс.Тай придумувати щось краще було би безглуздо.Це ідеальний варіант,це те,що нам зараз потрібно.
-Ти правий.Молодець Воть Таку!-Похвалила його Чорна Мамба.
-Умнічка ти наша!-З усмішкою добавила Лана.
Той героїчно почав нам всім клянятись і махати руками типу він «звєзда».Але якщо чесно,то він нас дуже тішив.Без нього не було би так інтересно.Тай Лана і Мамба мене теж дуже тішили.Просто ми всі четверо розуміли один одного та довіряли.Ми були одне ціле і єдине,що нас може розлучити-це смерть.
Яке наше місто красиве.Львів це просто місто чудес.В нього дуже багата та цікава історія і жити у цьому місці-одне задоволення.Парки,кафе,кав’ярні і завжди тут можна знайти хорошого співрозмовника.Також можна прогулятись нічним Львовом з друзячи чи з коханою людиною,ти тоді просто відчуваєш духовне піднесення і ти усміхаєшся.І ця усмішка довго не проходить з твого обличчя,тому що ти розумієш,що ти живеш у Львові.І твоє серце гріє рідний край.І ти щасливий.
Кожен з нас милувався сутінками Львова.Дійсно,дуже важко було відвести погляд від цієї красоти.Все це просто захоплювало тебе і твоє серце прискорювало рух.
-Правда красиво…-Промовила Лана.-Було видно,що зараз вона дуже спокійна.
-Так…-Відповів я.-Слухай,чому ти не хотіла тоді зі мною гуляти м?
Раніше мені би було соромно таке запитати але зараз я відчував духовний спокій.Просто були моменти,коли я хотів бачити Лану.Це трохи важко пояснити але мене до неї тягнуло,як магнітом.Це не було кохання і я не мав до неї почуттів,просто вона мені подобалась,як особистість,дуже потужна особистість.Мені завжди було приємно та цікаво з нею погуляти та поспілкуватись.Ми говорили на будь-які теми,про любов,про смерть,навіть про секс.Також про людей і про то,що ми всі помрем.
Проста людина просто би не зрозуміла якби почула,що хлопець з дівчиною гуляли вночі на цвинтарі.А нам було байдуже,хоча в цьому немає нічого страшного та дивного.Навпаки там дуже спокійно.І ми сиділи серед могил на лавочці і слухали,як осіннє листя падає на могили і нам не було страшно.Ми просто сиділи та спілкувались на різні цікаві нам теми і нікому не було соромно.Вона хороша людина і вірний друг.А такими людьми,як вона я дуже дорожу.
18:53.Ніч поступово накривала Львів.Пора нам було йти.
-Ну що йдем?-Чорна Мамба запитала Воть Така.
-Нє,не йдем блін!Тут розкладаєм палатку і ночуєм!-ВТ дістав останню цигарку та прикурив.-Йдем-йдем.Головне пива набрати а там по ситуації.
-Воть Так ну чого ти кіпішуєш?-З усмішкою почала Лана.-Все буде файно.
-Правда-правда.-Добавив я.-Не кіпішуй малий.Головне щоб ти не забув дорогу додому і не повівся на чужі сіські.-Почав я підколювати ВТ.
-Знаєш шо?Йди ти на хєр!А сіськи ти мені не рухай!Люблю сіські!-Казав Воть Так.-Все,рулим до мене.
У всіх у нас на обличчі сіяла чиста та природня усмішка і по-маленьку ми почали спускатись вниз.Настав час відпочинку.
Я прийду де мене ніхто не чекає
Обійду небезпечний поворот
Я поцілю де завжди не попадав
І знайду в книзі щастя маленьку повість.
Мене завжди тішили ці рядки.Їх написав російський композитор Юрий Алмазов.Звісно на російській мові це краще звучить але сенс у цих словах той самий.Дійсно,не треба соромитись своїх помилок.Кожна людина має на це право але не кожен може вибачитись,просто попросити пробачення.Коли ти можеш пробачити людині,яка тебе дуже сильно образила,то в тебе багатий внутрішній світ,тому що не кожен здатний на це тай не кожен хоче.Зараз багато людей,які не думають за те,що треба.З кожним роком люди стають дедалі агресивнішими та не відповідають за свої вчинки.
Кажуть,що в 2012 році прийде кінець світу.Брехня.Люди іноді погоду не можуть нормально визначити,а таке говорять.Це не життя,а лише бізнес.Вони просто лякають нас,лякають заради наживи.А ми,як ті слухняні собачки махаєм хвостиком та слухаємся.А це не правильно.
Люди бавляться в Бога.А це гра з вогнем.Нічого у цьому житті не проходить безслідно.Якщо ти сам не будеш відповідати за те,що робиш,то за тебе це робити ніхто не буде.Тоді просто це відіб‘ється на твоїх дітях,внуках.І їм буде гірше.
Кінець світу?Ну-ну.Не людям це вирішувати.А лише Йому.
19:40.Ми входили в під’їзд.Кожен мав по кульку.Я з Воть Таком мав великі і дівчата теж великі.Набрали ми багацько.Вісім бутилок пива і дві бутилки білого вина та щось поїсти.Просто це все дуже виснажує і настав час розлабитись.
Ми переступили двері під’їзду.Почали підніматись на другий поверх.Мамба зупинилась.Її щось зацікавило.Майже на всю стінку виднівся напис «Воть Так-Цар Міра».Чорна Мамба усміхнулась та показа це Лані.
-Що ржете м?-Запитав Воть Так.
-Та ні,нічого.-Далі реготала Лана.-Просто це так смішно.Дивна ти людина.
-Та та та.То правда.-Казав ВТ.-Але то похєр,я такий як я є.Короче,пендзлюєм до мене,а то пива хочу,шо аж на очі не бачу.
На кожному обличчі було видно втому.Нас всіх дійсно це дуже виснажило.Ці переживання,переміни у житті,все це було несподівано.
-Прашу дарагіє гості!-Воть Так відкрив двері своєї квартири.
Всі ми дружно переступили поріг.Нарешті цей довгоочікуваний відпочинок.Навіть трошки забулось,що треба рятувати цей грішний світ.Але всеодно в результаті буде лише одне:«Всі ми скоро помрем».Слова Воть Така.Так що на сьогодні досить.
-Заходьте на кухню.-Промовив Воть Так.-Я зараз.Андрійко,чуєш піди дай шось Катрусі.-І зник в іншій кімнаті.
Я кивнув.Положив кульок на стіл.Дівчата почали готувати.Я пішов до клітки з щуриком.Відкрив її і хотів вже насипати корму Катрусі але вона вже щось їла,щось тримала у лапках.Я придивився.Мої зрачки розширились.Катрусі доїдала змію,маленьку змію.Точно таку саму,яка була на тілі тої довговолоссої жінки,а потім ця змія зникла у її лівій ноздрій.Така собі мініатюрна кобра.Дивно.
Чесно кажучи я взагалі не бачив ніякого сенсу в цьому.Хоча,перша змія була у «Кривавому Світі»,а тут ж реальний,нормальний світ.Не зрозуміло.
Почувся спуск води і вийшов Воть Так.Він підійшов до мене.
-О,ти їй ковбаски трохи врізав.-Зрадів Воть Так.-Вона це любить!Правда ти моя усі-пусіцька,ой ти моя малесенька.-Почав ВТ хвалити щура.
-Взагалі то Воть Так це не ковбаса.-Не відводячи очей,я говорив до ВТ.-Це маленька змія,маленька кобра.Я вже таке бачив раз.-І тут я розумів,що я зараз скажу.-Твою мать!Якого хєра в тебе змії в хаті лазять!-Крикнув на всю квартиру.
Але мені не було соромно.Мені просто набридло,що немає біля мене якогось дядька,який би дав мені відповідь на всі ці непорозуміння.
-Ти чого кричиш а?-Запитала мене грізно Лана.
Я повернувся до неї і подивився їй в очі,тоді Мамбі,тоді Воть Таку.
-Та ні,нічого.Вибачте.Йдем пити.
-Во!Давно пора!-Сказала Чорна Мамба.
-Хутко за стіл!Все вже готово!-Запросила нас Лана.
І ми всі,як одна молода сім’я сіли за стіл.
Їли,пили.Тоді знову пили і знову і знову.Як любить казати ВТ,ми були майже «в гавно».Алкогось почав давати своє,мутніла голова.Ставало дуже спокійно і в голову приходили різні думки,згадувалось минуле і як не дивно будувалось майбутнє.І такий стан нам всім дуже подобався.Всім.Без винятку.
-ВТ,ковбаса загрілася?-Запитала Лана.
-Не знаю,тре подивитись.-Воть Так вийшов з-за столу.
-Ну ти і апетит нагуляла!-Усміхнено промовила Чорна Мамба.
-Так-так.Сама дивуюсь,що ніяк не наїмся.
Дівчата закінчили свою розмову і зразу перекинули погляд на мене.Тоді на Воть Така і знову на мене.
Було видно,що вони щось хочуть мене запитати чи просто я їм цікавий.А може лише це просто невинний погляд і все?Не знаю.Тай зараз це байдуже.Я був п’яний.
-Ну от курва!Делікатес аля-Воть Так.-ВТ положив тарілку з ковбаскою на стіл.
-Ну що?Налітай!-Сказала Лана.
-Андрій,тобі положити?-Запитила Чорна Мамба.
Але цього я вже не чув.Я просто став з крісла і вийшов з кімнати,так і не відповівши їй.Мені знову було все байдуже.
Здається я зайшов у спальню,в кутку кімнати стояло велике ліжко.І без дозволу господаря я завалився на нього.Взявши телефон у руки.В телефонній книзі я шукав лише одне: «Сонечко».Ще досі я так і не видалив цей номер.Часу просто не було.
Чомусь зараз було таке бажання подзвонити Оксані.Дуже хотілось.Але це нічого не змінить.Тай і я вагаюсь чи вона мені потрібна.А якщо вагаєшся,то в більшості випадків це не правильно.Тому я передумав,не треба ворушити старі рани.
Завжди буває так,коли вип’єш,починається ностальгія за минулим.І тобі байдуже,що буде і які будуть наслідки,ти просто хочеш це зробити.Важко це пояснити але думаю,що більшість мене зрозуміє.
І тут зненацька в кімнату зайшла Чорна Мамба.Не промовивши ні слова,вона тихо підійшла і присіла коло мене.Не дивлячись мені в очі,вона почала говорити:
-«Розбите серце…»-Зітхнула вона.-«Розбите серце…».Андрій,не вбивай себе.Не вона перша і не остання.Не можна так сильно довіряти одній людині,не можна заради неї робити безглузді вчинки.Так знаю,любиш ти і серцю не накажеш але просто забудь її.Не муч себе.Доля не хоче бачити тебе з нею,а це значить,що ти заслуговуєш на краще.-Знову зітхнула вона.-Андрій,пішли за стіл,зараз тобі не за це треба думати.Все буде добре,я тобі обіцяю.
Я слухняно підвівся,Мамба взяла мене за руку і ми попрямували на кухню.
-Оо,нюня прийшла!.-Весело сказав Воть Так.-
-Йди на хєр.-Відповів я.
-Та ладно малий,я ж жартую!Ти чого?
-Нічого,все добре.Їж свою ковбасу.
Він так якби образився.Ну і нехай.Всеодно.Алкоголь далі нестримно продовжував гуляти моїм організмом.В голову лізли різні перспективні і не дуже думки.Хотілось пригод.Але зараз пригод було вдосталь.
-Ти чого такий злий а?-Запитав мене Воть Так.
-Сам не знаю.-Почав я.-Розумієш друже,просто якась ностальгія.Ностальгія за минулим.Згадується мені Оксана.Я ж її досі люблю,а вона зі мною так вчинила.Любов блін,важка штука.Не можу я її забути і все.Серце мене болить.
Воть Так на мене дивився сім секунд,не відводячи погляд.Тоді допив пиво з бокалу і почав готувати собі цигарку.Зазвичай він копував спеціальний папір і наповнював його тютюном.Робив собі таку цигарку.І ніколи не купував в магазині.Мабуть так йому подобалось більше.Хоча і мені теж.Треба все ж таки відрізнятись.
-Значить так малий.-Почав Воть Так.-Я все прекрасно розумію.Любиш,а любов це трошхи хренова штука.Ти надієшся на втрачену надію.Не живи минулим,не будуй майбутнє,а придивися до теперішнього.
В цих словах був сенс.І мені якось стало трошки легше.Все що було,вже пройшло.
Не варто себе вбивати заради неї,значить вона мене не варта.
-Воть Так цілком правий Андрій.-Промовила Чорна Мамба.-Не думай про це і ти її забудеш.Я тобі це обіцяю.
-Все народ.-Почав я.-Ви праві.Я дуже вдячний вам за підтримку.Я постараюсь не думати про неї,постараюсь забути.
-От добре,не парся.
Старий годинник пробив дванадцять разів.Всіх клонило на сон.
-Пиво ще залишилось?
-Ні.
Розмову перебив дзвінок.Хтось двозив у двері.Воть Так став з-за столу,щоб відчинити.
-Кому це на хєр не спиться?-Ідучи до дверей ВТ грізно промовляв.
Коли Воть Так відчинив двері,то перед ним з’явилась постать у білому костюми.Костюм був білим мов сніг.Також у цього незнайомця на голові красувався циліндр,як не дивно,він був також білим.На лівій руці виднівся дорогий швейцарскій годинник і на шиї товста золота цепочка.Ну що тут сказати?Певно він з тих «крутих» так сказати.Олігарх мать вашу туди і назад.
-Ти хто такий блін?-Запитав ВТ.
-Ви Воть Так?-Поцікавився чоловік.
Той кивнув.Тоді чоловік в білому хутко переступив поріг дверей і майстерно повалив мого друга на землю.Тоді повільно присів коло нього,вп’явшись своїми міцними руками Воть Таку в горло.
-Я думав це буде важче.-Почав чоловік у білому.-Вам нічого не змінити і монети вам не допоможуть.А Григоровичем я сам займусь.Ви нічого не вдієте,ви лише суцільний непотріб.Ми з Гєною захопим цей світ.Ви будете вмирати всі жорстокою та повільною смертю,вам це я обіцяю.-Промовив це так званий «білий чоловік»
Ми всі стояли непорушно.Навіть ВТ лежавши на підлозі боявся поворохнутись.Це напевно якийсь слуга того Гени,хоча на вигляд він був дуже порядний так культурний.Якщо зазвичай всі на вигляд хороші і дуже порядні,то вони або маньяки або психічно-неврівноважені збоченці.Це не я говорю,просто статистика така.Але є і вийнятки.Є хороші людий.Жаль,що лише одиниці.
-А це вам привіт від Гєни.-Сміючись сказав незнайомець.
Діставши ніж,він встромив його прямо у серце Воть Таку.Той навіть закричати не встиг.
Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 28 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |