Оноре де Бальзака. Влада золота та її філософія в повiсті “Гобсек”.

Оноре де Бальзака. Влада золота та її філософія в повiсті “Гобсек”.

Романтичні та реалістичні риси неоднозначного образу «Філософа й скнари» Гопсека. Зіставлення образів Фанні Мальво і Анастазі де Ресто.

1.Одним з найiстотнiших моментiв усiєї творчостi видатного французького

реалiста Оноре де Бальзака було прагнення вiдтворити цiлiсну картину

епохи. Майже всi його твори, за задумом письменника, були частинами

великої епопеї “Людська комедiя”, що мала охопити всi можливi явища

тогочасного життя. За планом цей епiчний цикл мав складатися з трьох

роздiлiв: “Етюди про звичаї”, твори з якого змальовували життя, побут i

звичаї рiзних прошаркiв французького суспiльства, “Фiлософськi етюди”,

що мав узагальнювати художнi вiдкриття Бальзака та його уявлення про

закономiрностi життя, i, нарештi, “Аналiтичнi етюди”, у яких письменник

намагався сформулювати закони, якi керують дiйснiстю.

У першому роздiлi (“Етюди про звичаї”) Бальзак створив галерею

найтиповiших образiв його сучасникiв що мали рiзний соцiальний статус та

рiзнi професiї. Повiсть “Гобсек” входить до його складу.

Iм’я центрального персонажу цього твору – лихваря Гобсека – стало

прозивним. Проте саме в його образi О. Бальзак не лише змалював типового

лихваря, а яскраво вiдтворив особливий психологiчний тип людини, що живе

лише однiєю пристрастю – користолюбством у чистому виглядi. Грошi – ось

єдина мета, єдина любов i покликання Гобсека.

У художнiй лiтературi чимало образiв користолюбцiв та скнар, але вони не

однаковi. Скупий лицар О. Пушкiна насправдi прагне влади, грошi для

нього – лише засiб її досягнення, тож вiн швидше прихований владолюб,

нiж справжнiй користолюбець. Плюшкiн М. Гоголя – дрiб’язковий скнара

“побутового” типу. Не випадково “плюшкiними” називають часом людей, що

не бажають викинути вчорашню газету чи щось подiбне: з Гобсеком їх

порiвнювати не стане нiхто. У цьому образi узагальнено зовсiм iншi риси

приватновласницької психологiї, доведенi до логiчного завершення (хоча

майже абсурднi з точки зору нормальної людини).

Ось життєва фiлософiя Гобсека: “Що може задовольнити наше “я”, наше

марнославство? Золото! Потоки золота. Щоб задовольнити нашi примхи

потрiбен час, потрiбнi матерiальнi можливостi i зусилля. У золотi все це

є у зародку, i воно насправдi дає все”.

При цьому Гобсек не намагається скористатися згаданими ним можливостями

золота, йому достатньо його мати. Не заради чогось iншого. Для Гобсека

не iснує жодних задоволень, крiм усвiдомлення наявностi свого багатства.

Чи були у нього iншi риси? Через яскравiсть головної характеристики,

його життєвого надзавдання, їх майже непомiтно. “Це була людина-автомат,

яку щодня заводили”, – пише про нього Бальзак.

Навiть людинi, якiй вiн нiби спiвчуває, Гобсек позичає грошi лише на

трохи поблажливiших умовах, нiж iншим, та ще й пiдводить свого роду

“iдеологiчне пiдгрунтя” цьому вчинку, мовляв, так буде кориснiше для

його характеру. Взагалi, до лихварiв люди звертаються лише в

найскрутнiшi моменти життя, у розпачi, коли немає iншого джерела, щоб

отримати грошi. Наприклад, коли наближається банкрутство, й банки

вiдмовляють у кредитi. У самому лихварствi як явищi, первiсно закладено

дещо жорстоке, та Гобсек перевершує у цьому навiть своїх “колег”:

спостереження за людьми, що потрапили у безвихiдь для нього стає

розвагою. Про спiвчуття, зазвичай, взагалi не йдеться.

Гобсек при всiй обмеженостi в цiлях, як не дивно, не примiтивний. Вiн

здатен робити узагальнення щодо природи суспiльства, аналiзува ти його

рушiйнi сили. Знає вiн i психологiю людей. Щоб зробити висновок про

всевладнiсть золота i створити власну фiлософiю щодо цього, теж треба

вмiти мислити. Отже, вiн розумна людина, але його пристрасть виявляється

сильнiшою за розум. Влада золота, про яку вiн стiльки торочив, робить

своєю жертвою самого Гобсека, вiн сам собi створює пастку.

Що може бути абсурднiшим за смерть вiд голоду посеред незлiчено го

багатства? Але попри абсурднiсть, вона є логiчною: Гобсека вбиває власна

ж iдея про всевладнiсть золота та його неперевершену самоцiннiсть. Вiн

настiльки боявся втратити свої надбання, що непомiтно для себе знищив їх

у фiзичному розумiннi: дорогi тканини, посуд, картини – все зiпсувалося,

все виявилось втраченим для свiту. Якщо зважити на наявнiсть авторського

задуму, цей зумисний зовнiшнiй абсурд – природне завершення подiбного

ставлення до життя.

“Чи є у цiєї людини Бог?” – риторично запитує iнший герой твору,

Дервiль. Так, є: це Мамона, iнакше кажучи грошi. Служiнню цьому iдоловi

подаровано життя Гобсека.

Суворо та безжально засуджує Бальзак жагу накопичення i власне процес

збагачення людини. Анi Гобсеку, анi iншим не приносить золото щастя. I

хай образ Гобсека – гранiчний випадок, вiн свiдчить, до чого призводить

шлях користолюбства, а художня майстернiсть письменни ка робить це

застереження ще переконливiшим.

Влада золота в повiстi Оноре де Бальзака “Гобсек”
Одним з найiстотнiших моментiв усiєї творчостi видатного французькогореалiста Оноре де Бальзака було прагнення вiдтворити цiлiсну картинуепохи. Майже всi його твори, за задумом письменника, були частинамивеликої епопеї “Людська комедiя”, що мала охопити всi можливi явищатогочасного життя. За планом цей епiчний цикл мав складатися з трьохроздiлiв: “Етюди про звичаї”, твори з якого змальовували життя, побут iзвичаї рiзних прошаркiв французького суспiльства, “Фiлософськi етюди”,що мав узагальнювати художнi вiдкриття Бальзака та його уявлення прозакономiрностi життя, i, нарештi, “Аналiтичнi етюди”, у яких письменникнамагався сформулювати закони, якi керують дiйснiстю.
У першому роздiлi (“Етюди про звичаї”) Бальзак створив галереюнайтиповiших образiв його сучасникiв що мали рiзний соцiальний статус тарiзнi професiї. Повiсть “Гобсек” входить до його складу.
Iм’я центрального персонажу цього твору – лихваря Гобсека – сталопрозивним. Проте саме в його образi О. Бальзак не лише змалював типовоголихваря, а яскраво вiдтворив особливий психологiчний тип людини, що живелише однiєю пристрастю – користолюбством у чистому виглядi. Грошi – осьєдина мета, єдина любов i покликання Гобсека.
У художнiй лiтературi чимало образiв користолюбцiв та скнар, але вони неоднаковi. Скупий лицар О. Пушкiна насправдi прагне влади, грошi длянього – лише засiб її досягнення, тож вiн швидше прихований владолюб,нiж справжнiй користолюбець. Плюшкiн М. Гоголя – дрiб’язковий скнара”побутового” типу. Не випадково “плюшкiними” називають часом людей, щоне бажають викинути вчорашню газету чи щось подiбне: з Гобсеком їхпорiвнювати не стане нiхто. У цьому образi узагальнено зовсiм iншi рисиприватновласницької психологiї, доведенi до логiчного завершення (хочамайже абсурднi з точки зору нормальної людини).
Ось життєва фiлософiя Гобсека: “Що може задовольнити наше “я”, нашемарнославство? Золото! Потоки золота. Щоб задовольнити нашi примхипотрiбен час, потрiбнi матерiальнi можливостi i зусилля. У золотi все цеє у зародку, i воно насправдi дає все”.
При цьому Гобсек не намагається скористатися згаданими ним можливостямизолота, йому достатньо його мати. Не заради чогось iншого. Для Гобсекане iснує жодних задоволень, крiм усвiдомлення наявностi свого багатства.

Чи були у нього iншi риси? Через яскравiсть головної характеристики,його життєвого надзавдання, їх майже непомiтно. “Це була людина-автомат,яку щодня заводили”, – пише про нього Бальзак.
Навiть людинi, якiй вiн нiби спiвчуває, Гобсек позичає грошi лише натрохи поблажливiших умовах, нiж iншим, та ще й пiдводить свого роду”iдеологiчне пiдгрунтя” цьому вчинку, мовляв, так буде кориснiше дляйого характеру. Взагалi, до лихварiв люди звертаються лише внайскрутнiшi моменти життя, у розпачi, коли немає iншого джерела, щоботримати грошi. Наприклад, коли наближається банкрутство, й банкивiдмовляють у кредитi. У самому лихварствi як явищi, первiсно закладенодещо жорстоке, та Гобсек перевершує у цьому навiть своїх “колег”:спостереження за людьми, що потрапили у безвихiдь для нього стаєрозвагою. Про спiвчуття, зазвичай, взагалi не йдеться.
Гобсек при всiй обмеженостi в цiлях, як не дивно, не примiтивний. Вiнздатен робити узагальнення щодо природи суспiльства, аналiзува ти йогорушiйнi сили. Знає вiн i психологiю людей. Щоб зробити висновок провсевладнiсть золота i створити власну фiлософiю щодо цього, теж требавмiти мислити. Отже, вiн розумна людина, але його пристрасть виявляєтьсясильнiшою за розум. Влада золота, про яку вiн стiльки торочив, робитьсвоєю жертвою самого Гобсека, вiн сам собi створює пастку.
Що може бути абсурднiшим за смерть вiд голоду посеред незлiчено гобагатства? Але попри абсурднiсть, вона є логiчною: Гобсека вбиває власнаж iдея про всевладнiсть золота та його неперевершену самоцiннiсть. Вiннастiльки боявся втратити свої надбання, що непомiтно для себе знищив їху фiзичному розумiннi: дорогi тканини, посуд, картини – все зiпсувалося,все виявилось втраченим для свiту. Якщо зважити на наявнiсть авторськогозадуму, цей зумисний зовнiшнiй абсурд – природне завершення подiбногоставлення до життя.
“Чи є у цiєї людини Бог?” – риторично запитує iнший герой твору,Дервiль. Так, є: це Мамона, iнакше кажучи грошi. Служiнню цьому iдоловiподаровано життя Гобсека.
Суворо та безжально засуджує Бальзак жагу накопичення i власне процесзбагачення людини. Анi Гобсеку, анi iншим не приносить золото щастя. Iхай образ Гобсека – гранiчний випадок, вiн свiдчить, до чого призводитьшлях користолюбства, а художня майстернiсть письменни ка робить цезастереження ще переконливiшим.

2. Романтичні та реалістичні риси неоднозначного образу «Філософа й скнари» Гопсека

Повість «Гобсек» стала одним із визначних творів Бальзака і дуже важливою ланкою всієї «Людської комедії».

Цей твір є своєрідною характеристикою скнарості, адже головний герой по­вісті Гобсек — мільйонер, лихвар, один із тіньових володарів нової Франції. Вод­ночас Бальзак надає своєму персонажу якоїсь символічної узагальненості.

Гобсек — надто колоритна фігура, що поєднує в собі риси надзвичайного скна­ри й людини дивовижної широти думки, він полюбляє розмірковувати над тим, як золото може впливати на розвиток усього суспільства й психологію окремих осіб.

Позичаючи гроші під величезний відсоток, Гобсек фактично грабує своїх клі­єнтів і стає володарем їхніх доль. Цей старий, для якого є лише один бог — Зо­лото, тремтить над кожним грошем навіть тоді, коли позичає колосальні суми під величезні відсотки. Але його скупість цим не обмежується: він не уміє дава­ти нічого взагалі, і навіть зайвий рух або підвищення голосу Гобсек вважає мар­ним витрачанням життєвих сил. Автор його називає «людина-вексель», що аб­солютно не переймається чиїмись почуттями. Хоча іноді він поводиться інакше, ледь не по-дитячому радіючи, коли отримує діаманти. І тоді, на мою думку, в ньо­му прокидається велика дитина, тобто те людське, чого він впродовж цілого жит­тя намагався позбутися.

Минулого Гобсека й джерел виникнення його безмежних багатств ніхто не знає. Його сучасне щоденне життя (як воно постає в повісті) теж сповнене таємниць, адже можна лише здогадуватися про справжні масштаби його діяльності. До того ж і адвокат Дервіль упевнений, що Гобсек здатний перетворитися на невблаганне втілення влади золота над душами як окремих людей, так і долею усього суспільства.

Водночас тому ж таки адвокату відкривається й інша сторона особистості Гобсека, помітна не всім і не відразу. Дервіль стверджує, що Гобсек — внутріш­ньо суперечлива постать, у якій поєдналися дві різні істоті: скнара й філософ, особа «низька» й надзвичайно розумна, далекоглядна.

Гобсек багато чого бачив у своєму житті і багато чого переосмислив з часів, коли ще був юнгою. Його філософія груба, але в той же час життєва: штовхнувши жебрака в багно, ти змусиш його трудитися; принижуючи ж безпутного дворянина, ти відстоюєш моральність. Отже, за філософією Гобсека, пропо­нуючи гроші, ти заохочуєш жебрацтво та ображаєш того, кому їх даєш, навіть якщо це твій єдиний друг. Цим принципом старий керується й у випадку, коли позичає Дервілеві під великий відсоток. Натомість, залишаючи графиню з ді­тьми без копійки, Гобсек, на мою думку, робить це для того, щоб вони навчилися цінувати гроші.

Постать Гобсека можна вважати і «образом вічним», символічним, бо він уособлює скнарість, доведену до крайніх меж. Чи не найяскравіше про це свідчать різного роду порівняння, якими користується Бальзак, описуючи свого героя. Так, автор порівнює Гобсека з портретами старих пензля Рембрандта; виявляє «риси…, нерухомі, безпристрасні, як у Талейрана»; помічає вольтерівську посмішку, беззвучний сміх Шкіряної Панчохи (відомий мисливець із творів Фенімора Купера) і навіть спокій Фонтенеля (письменник). На мою думку, усі ці по­рівняння автор вживає для того, аби найточніше зобразити Гобсека-філософа, споглядальника, авантюриста, відважну людину, яка, переживши безліч випро­бувань, навчилася приховувати свої почуття. Інша низка порівнянь («обличчя кольору срібла, з якого стерлася позолота», «череп, жовтий, як старий мармур», «металевий погляд») дає можливість зрозуміти, наскільки гроші заволоділи ду­шею цієї сильної, але нестримної у своєму прагненні до багатства людини. Наприкінці повісті автор порівнює Гобсека з «казковим чародієм» і називає його «фантастичною фігурою». Ці порівняння перетворюють героя на уособлення влади золота, на ідола, що володіє людськими душами і є «таємною пружиною суспільства».

Гобсек — постать і цілком реалістична, і водночас похмуро-романтична, гро­тескна, узагальнювальна. Можна сказати, що в образі Гобсека Бальзак втілив ри­си філософа-циніка нового часу.

Зіставлення образів Фанні Мальво і Анастазі де Ресто.

Тема. Зіставлення образів Фанні Мальво та Анастазі де Ресто. Роль Дервіля в розгортанні й відтворенні подій у повісті “ Гобсек ”

Мета: розглянути головні життєві пріоритети героїв повісті «Гобсек»; простежити руйнівний вплив хибної філософії на психіку людини, вчити розуміти психологію особистості, робити висновки, порівнювати і аналізувати; розвивати критичного мислення учнів і зв’язне усне мовлення; формувати уявлення учнів про справжні життєві цінності.

Тип уроку: аналіз художнього твору.

Обладнання: презентація (слайди 1 – 7): таблиці, схеми.

Художник має право переходити межу.

О. де Бальзак

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань, умінь, навичок. Повторення понять порівняння, гротеск, художні особливості.

ІІ. Основний зміст уроку. Слово вчителя. Будь – яке явище, яке ми спостерігаємо в житті і не може виявлятися односторонньо. Для більш яскравого виявлення необхідна наявність оточення, соціального середовища, передумов тощо. Так і Бальзак у своєму творі створив цілу галерею колоритних постатей, які і «допомогли» Гобсеку самовиразитися. тож сьогодні на уроці ми продовжимо спілкуватися з Гобсеком, але вже через сприйняття інших героїв: Фанні Мальво, Анастазі де Ресто, Дервіля, Максима де Трая.

^ 1.Вправа «Спробуємо порівняти». (Слайд 2)

Запитання для порівняння	Фанні Мальво	^ Анастазі де Ресто
Чому обидві звернулися до послуг Гобсека?
Як поводилися, спілкуючись з ним?
Ставлення Гобсека.
Ставлення Дервіля.
З чим залишається у фіналі повісті?

^ 2. Вправа «Знайди істину». Завдання. Віднайди у тексті повісті слова, фрази, що характеризують героїнь. Зроби висновок, як ставиться автор до цих персонажів. (Слайд 3).

3 Вправа «Давайте розберемося». Проблемне запитання. Максим де

Трай – геній марнотратства. Які небезпеки криються у цьому образі. Доповни схему. (Слайд 4)

^ Вважає, що найцінніший капітал – це…

Це свого роду амфібія, у нього рис чоловічих стільки ж, …

Може вчинити благодіяння, а може…

Істота дивовижна…

Висновок. Анастазі де Ресто – красива, розумна жунка – стала інтриганткою, спалила цінні папери, залишила дітей без спадку. До послуг Гобсека звернулася заради розваг. Вона погана дочка, дружина, мати, бо здатна на злочин перед людьми і перед совістю.

Фанні Мальво звернулася до послуг Гобсека заради роботи та життя. Фея Самотності. Працелюбна, гарна господиня.

Максим де Трай. Жорстокість – головна риса характеру цього світського чепуруна, більше вимазаного багнюкою, ніж заплямованого кров’ю.

^ 4. Вправа «Я думаю так». Яка роль Дервіля у повісті “ Гобсек”?

Добери 5 –6 характерних рис Дервіля. (Слайд 5)

Висновок. Дервіль зумів зберегти людську гіднісь, чесність, благородство.

^ 5. Вправа «Є проблема!» Чи може людина протистояти владі грошей? (Слайд 6). Робота зі схемою з елементами дискусії.

Питання для дискусії.

1. Які риси Гобсека сучасні? (Гобсек - це уособлення влади грошей. Головна його риса - прагнення будь-що заробити гроші, примножити капітал. Він розуміє цінність грошей і твердо оцінює їх значення для людини. Його своєрідна формула актуальна й сьогодні: гроші дають свободу, а великі гроші владу. Над усе він цінує гроші, як це дехто робить і зараз. Гроші для нього цінніші за дружбу, кохання, родинні стосунки, - на жаль, ця риса досить типова й для сучасності. І в наш час - час майнового розшарування - губляться певні цінності і стосунки.)
3. ^ Чого не зрозумів Гобсек? (По-перше, не зрозумів, що вже на певному етапі не він володіє грошима, а вони керують ним. Втративши моральні орієнтири, Гобсек пропустив момент, коли гроші зробили його бранцем золота. По-друге, Гобсек збіднив своє життя, не зумівши поставити гроші на службу хоч би собі і своїй далекій родичці. Адже він міг насолоджуватися теплом родинної любові, дарувати кохання, по-іншому бачити цей прекрасний світ. Але він прожив павуком біля грошей.)
4. ^ Ставлення до грошей –чи це є проблемою і нашого часу?. (Бальзак показав, скільки грошей потрібно нормальній людині, звичайно, не називаючи суму. Як саме слід ставитися до грошей, дізнаємося з опису життя Фанні Мальво та Дервіля. Гроші мають служити для життя, для справи. Слід регулювати свої потреби відповідно до статків, а якщо позичаєш, то розраховуй, як повертатимеш борг. І слід пам'ятати, що світ не закінчується грошима, є й інші цінності в житті)

Висновок. Кожна людина вирішує проблему грошей по різному. Але завжди треба памятати про те, що ти маєш право вибору. І Хай цей вибір завжди буде гідним.

Домашнє за вдання.

На вибір

1. “ Хіба не цікаво заглянути в найпотаємніші куточки людського серця? Хіба не цікаво розгадати чуже життя й побачити його зсередини, без жодних прикрас? ” (Бальзак)

Запишіть свої спостереження: “ Що я побачив у “ куточку серця ” Гобсека, Анастазі де Ресто, Фанні Мальво?”

2. Написати iнтерв’ю з одним iз персонажiв повісті “ Гобсек”.

3. Написати листа до одного з персонажiв повiстi “Гобсек’.

Оноре де Бальзак

1799−1850

Гобсек

Краткое содержание повести

Читается за 5–10 мин

Оригинал — за 90−100 мин

Историю ростовщика (лицо, предоставляющее денежные ссуды при условии уплаты заёмщиком очень высоких процентов (см. Ростовщический капитал).)Гобсека стряпчий (В Русском государстве в XVI — XVIII веках дворцовый слуга; придворный чин, следующий ниже за стольником. Стряпчий — царский чиновник при хлебном, конюшенном и пр. дворах. Должность стряпчего была ликвидирована при Петре I, а затем восстановлена судебной реформой 1775 года. Также чин придворного, в обязанности которого входило следить за платьем царя и подавать его при облачении государя. Стряпчие выполняли различные поручения царя, служили городовыми и полковыми воеводами, стряпчий с ключом исполнял должность дворцового эконома.) Дервиль рассказывает в салоне виконтессы де Гранлье — одной из самых знатных и богатых дам в аристократическом Сен-Жерменском предместье. Как-то раз зимой 1829/30 г. у неё засиделись два гостя: молодой красивый граф Эрнест де Ресто и Дервиль, которого принимают запросто лишь потому, что он помог хозяйке дома вернуть имущество, конфискованное во время Революции.

Когда Эрнест уходит, виконтесса выговаривает дочери Камилле: не следует столь откровенно выказывать расположение милому графу, ибо ни одно порядочное семейство не согласится породниться с ним из-за его матери. Хотя сейчас она ведёт себя безупречно, но в молодости вызвала много пересудов. Вдобавок, она низкого происхождения — её отцом был хлеботорговец Горио. Но хуже всего то, что она промотала состояние на любовника, оставив детей без гроша. Граф Эрнест де Ресто беден, а потому не пара Камилле де Гранлье.

Дервиль, симпатизирующий влюблённым, вмешивается в разговор, желая объяснить виконтессе истинное положение дел. Начинает он издалека: в студенческие годы ему пришлось жить в дешёвом пансионе — там он и познакомился с Гобсеком. Уже тогда это был глубокий старик весьма примечательной внешности — с «лунным ликом», жёлтыми, как у хорька, глазами, острым длинным носом и тонкими губами. Жертвы его порой выходили из себя, плакали или угрожали, но сам ростовщик всегда сохранял хладнокровие — это был «человек-вексель», «золотой истукан». Из всех соседей он поддерживал отношения только с Дервилем, которому однажды раскрыл механизм своей власти над людьми — миром правит золото, а золотом владеет ростовщик. В назидание он рассказывает о том, как взыскивал долг с одной знатной дамы — страшась разоблачения, эта графиня без колебаний вручила ему бриллиант, ибо деньги по её векселю получил любовник. Гобсек угадал будущность графини по лицу белокурого красавчика — этот щёголь, мот и игрок способен разорить всю семью.

Окончив курс права, Дервиль получил должность старшего клерка в конторе стряпчего. Зимой 1818/19 г. тот был вынужден продать свой патент — и запросил за него сто пятьдесят тысяч франков. Гобсек ссудил молодого соседа деньгами, взяв с него «по дружбе» только тринадцать процентов — обычно он брал не меньше пятидесяти. Ценой упорной работы Дервилю удалось за пять лет расквитаться с долгом.

Однажды блестящий денди граф Максим де Трай упросил Дервиля свести его с Гобсеком, но ростовщик наотрез отказался дать ссуду человеку, у которого долгов на триста тысяч, а за душой ни сантима. В этот момент к дому подъехал экипаж, граф де Трай бросился к выходу и вернулся с необыкновенно красивой дамой — по описанию Дервиль сразу узнал в ней ту графиню, что выдала вексель четыре года назад. На сей раз она отдала в заклад великолепные бриллианты. Дервиль пытался воспрепятствовать сделке, однако стоило Максиму намекнуть, что он собирается свести счёты с жизнью, как несчастная женщина согласилась на кабальные условия ссуды.

После ухода любовников к Гобсеку ворвался муж графини с требованием вернуть заклад — его жена не имела права распоряжаться фамильными драгоценностями. Дервилю удалось уладить дело миром, и благодарный ростовщик дал графу совет: передать надёжному другу всё своё имущество путём фиктивной продажной сделки — это единственный способ спасти от разорения хотя бы детей. Через несколько дней граф пришёл к Дервилю, чтобы узнать, какого тот мнения о Гобсеке. Стряпчий ответил, что в случае безвременной кончины не побоялся бы сделать Гобсека опекуном своих детей, ибо в этом скряге и философе живут два существа — подлое и возвышенное. Граф тут же принял решение передать Гобсеку все права на имущество, желая уберечь его от жены и её алчного любовника.

Воспользовавшись паузой в разговоре, виконтесса отсылает дочь спать — добродетельной девушке незачем знать, до какого падения может дойти женщина, преступившая известные границы. После ухода Камиллы имена скрывать уже незачем — в рассказе идёт речь о графине де Ресто. Дервиль, так и не получив встречной расписки о фиктивности сделки, узнает, что граф де Ресто тяжело болен. Графиня, чувствуя подвох, делает все, чтобы не допустить стряпчего к мужу. Развязка наступает в декабре 1824 г. К этому моменту графиня уже убедилась в подлости Максима де Трай и порвала с ним. Она столь ревностно ухаживает за умирающим мужем, что многие склонны простить ей прежние грехи, — на самом же деле она, как хищный зверь, подстерегает свою добычу. Граф, не в силах добиться встречи с Дервилем, хочет передать документы старшему сыну — но жена отрезает ему и этот путь, пытаясь лаской воздействовать на мальчика. В последней страшной сцене графиня молит о прощении, но граф остаётся непреклонен. В ту же ночь он умирает, а на следующий день в дом являются Гобсек и Дервиль. Их глазам предстаёт жуткое зрелище: в поисках завещания графиня учинила настоящий разгром в кабинете, не стыдясь даже мёртвого. Заслышав шаги чужих людей, она бросает в огонь бумаги, адресованные Дервилю, — имущество графа тем самым безраздельно переходит во владение Гобсека.

Ростовщик сдал внаймы особняк, а лето стал проводить по-барски — в своих новых поместьях. На все мольбы Дервиля сжалиться над раскаявшейся графиней и её детьми он отвечал, что несчастье — лучший учитель. Пусть Эрнест де Ресто познает цену людям и деньгам — вот тогда можно будет вернуть ему состояние. Узнав о любви Эрнеста и Камиллы, Дервиль ещё раз отправился к Гобсеку и застал старика при смерти. Все своё богатство старый скряга завещал правнучке сестры — публичной девке по прозвищу «Огонёк». Своему душеприказчику Дервилю он поручил распорядиться накопленными съестными припасами — и стряпчий действительно обнаружил огромные запасы протухшего паштета, заплесневелой рыбы, сгнившего кофе. К концу жизни скупость Гобсека обратилась в манию — он ничего не продавал, боясь продешевить. В заключение Дервиль сообщает, что Эрнест де Ресто в скором времени обретёт утраченное состояние. Виконтесса отвечает, что молодому графу надо быть очень богатым — только в этом случае он может жениться на мадемуазель де Гранлье. Впрочем, Камилла вовсе не обязана встречаться со свекровью, хотя на рауты графине вход не заказан — ведь принимали же её в доме госпожи де Босеан.

---

Дата добавления: 2015-09-29