Передумови світової економічної кризи. Англія. В результаті першої світової війни господарство Англії виявилося ослабленим. Хоча вона позбулася німецької конкуренція на світових ринках, економіка

3 питання

Передумови світової економічної кризи.
Англія. В результаті першої світової війни господарство Англії виявилося ослабленим. Хоча вона позбулася німецької конкуренція на світових ринках, економіка Англії ще більш відставала від американської. Сформований в кінці 1918 р. уряд Ллойд Джорджа свою головну задачу бачив в перекладі економіки на мирні рейки. З цією метою були ліквідовані створені в роки першої світової війни державні контрольні органи. Але це не привело до відміни державного регулювання економіки. З метою регулювання економічних процесів в 1919 р. був прийнятий закон про відмову від золотого стандарту фунта стерлінгів, внаслідок чого держава перетворилася на єдиного контролера випуску паперових грошей. Розширилися і соціальні функції держави. Уряд брав участь в здійсненні програм допомоги безробітним, житлового будівництва, розвитку системи народної освіти. В 1924 р. лейбористський уряд Джеймса Макдональда (1866-1937) провів ряд соціальних реформ. Був розроблений план державного фінансування будівництва житла для робітників, підвищені розміри допомоги для деяких категорій безробітних, вдосконалена система страхування по безробіттю. До 1924 р. в Англії був подоланий економічний застій. Стале, достатньо стабільне економічне положення дозволило уряду в 1925 р. ухвалити рішення про відновлення золотого паритету фунта стерлінгів. Було відновлено довоєнне співвідношення між англійською і американською валютами. Але стабілізація (1924-1928), що почалася, не принесла бажаних результатів. Промислове виробництво країни в 1929 р. так і не досягло довоєнного рівня. Пояснюється це тим, що Німеччина до цього часу відновила за допомогою американських і англійських капіталів свою економічну потужність.
4 питання

Російська революція 1917 року — історичний термін, яким окреслюють революційні події у Російській імперії 1917 року, що докорінно змінили державний лад у країні. Революція розпочалася у березні (лютому за старим стилем) і переросла у громадянську війну в 1918.У радянській історіографії революцію 1917 року поділяли на два етапи: буржуазно-демократичну Лютневу революцію та Велику Жовтневу Соціалістичну Революцію. На першому етапі була повалена монархія, на другому більшовики встановили Владу Рад. Період між двома революціями отримав назву Двовладдя.Революція відбувалася в умовах участі Росії в Першій світовій війні й призвела до значних територіальних втрат, більшість яких, втім, була повернена під час громадянської війни.Російська революція мала важливе значення для утвердження національно-визвольного руху в Україні. В результаті Лютневої революції була створена Центральна Рада, яка проголосила самостійність Української Народної Республіки в січні 1918.

Причини революції

Найширше, найбільш загальне й філософське формулювання причин Російської революції 1917 зводиться до невідповідності між автократичним, самодержавним ладом та потребами20 століття. Революція 1905—1907 зазнала поразки й не вирішила цієї проблеми.

У Російській імперії не бракувало людей, які бажали змінити своє становище. Економіка країни швидко зростала в період між революціями. В результаті, буржуазія, права якої обмежувала станова система, накопичила значні ресурси, а старорежимний уряд, незважаючи на деякі спроби реформ, не сприяв росту її багатства. Селянство, яке становило 80 % населення країни, бажало отримати землю, відібравши її у поміщиків. Робітники прагнули 8-годинного робочого дня та покращення умов праці. Ідеологічно впливовий прошарок освічених найманих працівників, який у Росії називають інтелігенцією, прагнув зрівнятися в правах із дворянами й демократичних свобод за європейським зразком. Пригноблені народи імперії, тепер уже не дуже бідні, бажали національного самовизначення.

Хоча більшість росіян радо вітала війну, та тривалий конфлікт виснажив ентузіазм. Солдати більше не хотіли віддавати свої життя за інтереси царя в далеких краях, і до 1917 почалося масове дезертирство. Як дезертири, так і солдати російської армії та флоту, маючи зброю в руках, були суттєвим фактором у розвитку революційних подій.

Безпосереднім приводом до революції послужила непопулярність цариці Олександри, яка управляла державою, поки цар Микола II залишався на фронті. Її управління було хаотичним, вона часто змінювала міністрів, крім того весь народ знав про її стосунки з авантюристом Распутіним. Самого Растпутіна вбила 29 грудня 1916 група російських аристократів.

Участь Росії у Першій світовій війні 1914—1918 років поглибила соціально-економічні і політичні суперечності в країні. З початку 1917 року незадоволення війною та економічні труднощі викликали масовий страйковий рух, особливо у великих промислових центрах. Страйк на Путиловському заводі в Петрограді, що розпочався 17 лютого 1917 року, став передвісником масових революційних виступів.

Початок революції

Голова Тимчасового комітету Державної Думи М. Родзянко

27 лютого (10 березня) до загального страйку петроградських робітників приєднались солдати Волинського, Преображенського та Литовського гвардійських полків. Петроград опинився в руках повсталих. Відновлення порядку в столиці та встановлення зв'язку з урядовими установами і особами — такі завдання поставив перед собою Тимчасовий комітет Державної Думи (голова — М. Родзянко), створений вранці.

Того ж дня ввечері відкрилось перше засідання Петроградської Ради робітничих депутатів, яка обрала головою лідера меншовицької фракції Державної Думи Н. Чхеїдзе.

Рада делегувала до Тимчасового комітету своїх представників — Н. Чхеїдзе і О. Керенського.

] Перехід влади до Тимчасового уряду

В ніч на 28 лютого Тимчасовий комітет у зверненні до народів Росії заявив, що він бере на себе організацію нової влади і до утворення Тимчасового уряду державне управління здійснюватимуть комісари із членів Думи.

Більшістю голосів 2 березня 1917 року Петроградська Рада доручила формування уряду Думському комітету.

Того ж дня цар Микола II зрікся престолу на користь свого брата Михайла, який 3 березня також відмовився від трону. Була опублікована декларація про програму і склад Тимчасового уряду на чолі з князем Г. Львовим, який до скликання Установчих зборів взяв на себе всю повноту влади в країні (Тимчасовий Уряд).

Лютнева революція дала поштовх активізації національно-визвольної боротьби народів імперії. В Україні 17 березня 1917 була створена Центральна Рада, яка очолила рух за самостійність.

[ред.]Двовладдя

Після відречення царя на період до скликання Установчих зборів влада формально перейшла до Тимчасового уряду. Однак, фактично Тимчасовий уряд був слабким. Петроградська Рада тримала контроль над містом у свої руках. Встановилося двовладдя.

Тимчасовий уряд не зважився виконати вимогу демонстрантів про припинення війни. Було прийнято рішення виконувати зобов'язання перед союзниками, які взяв на себе царський уряд. Проте, ситуація в армії змінилася внаслідок демократизації - зменшення прав офіцерів, відміни смертної кари та утворення солдатських комітетів. За наказом Тимчасового уряду російські війська здійснили невдалий Червневий наступ.

В липні відбулися масові демонстрації проти Тимчасового уряду, які отримали назву липневих днів. Протести завершилися розстрілом демонстрантів, загинуло понад 700 людей. Уряд видав ордери на арешт провідних більшовиків. Лідер більшовиків, Ленін, однак, зумів перебратися у Фінляндію.

В кінці серпня генерал Корнілов спробував встановити в країні військову диктатуру, здійснивши похід на Петроград. Ці події отримали назву Корніловського заколоту.

Більшовики поступово збільшували своє представництво у Петроградській Раді. Володимир Ленін повернувся в Росію з еміграції в квітні 1917, й виголосив програму руху, яка отримала назву Квітневих тез. На виборах у Раду в серпні більшовики отримали 22 % голосів, а у вересні, після Корніловського заколоту, мали вже більшість. Лев Троцький став головою Ради.

Троцький у жовтні 1917 року

До осені 1917 року в Петрограді значно посилився вплив Ради, тон в якому задавали більшовики. На чолі Ради став випущений в серпні з в'язниці Л. Д. Троцький^[1].

Фактично нічого не заважало Раді узяти владу в Петрограді в будь-який момент, але більшість лідерів більшовиків на це не наважувались.

Дискусія про можливість перевороту навіть вилилася на сторінки преси (стаття Зіновьева і Каменева в газеті Горького «Нове життя»). За захоплення влади стояв лише Ленін і невелика група його прибічників^[2].

[ред.] Роль гарнізону

Восени 1917 року військовий гарнізон Петрограду налічував близько 60 тис.^[3]. Всі полки старої гвардії були відправлені на фронт на самому початку війни, і в 1917 гарнізон Петрограду складався із запасних, покликаних під час війни. Частини гарнізону не бажали вирушати на фронт і знаходилися під великим впливом більшовиків^[3]. Саме гарнізон зіграв велику роль в лютневій революції і він же захистив Петроград від військ Корнілова в серпні 1917. Було очевидно, що доля перевороту також повністю залежатиме від поведінки гарнізону. В жовтні 1917 уряд вирішив відправити гарнізон на фронт і замінити його надійними частинами^[3]. Ці плани викликали хвилювання в гарнізоні. Рада Петрограду також побоювалася відправлення гарнізону на фронт і для протидії цим планам створила структуру, пізніше названу Військово-революційним комітетом (ВРК). Розвиток протистояння Ради і уряду і привів до падіння Тимчасового уряду в кінці жовтня.

[ред.] Хронологія перевороту

· 16 жовтня за пропозицією Троцького був створений Військово-революційний комітет Петроградської Ради (ВРК).

· 21 жовтня на мітингу в Смольному^[4] була прийнята резолюція про підтримку ВРК гарнізоном, після чого ВРК зажадав від командування військовим округом Петрограду підкорятися його наказам. У відповідь Тимчасовий уряд зажадав, щоб ВРК розпустився, обіцяючи у такому разі відмовитися від переслідувань.

· Відбувається історичне закрите засідання вождів більшовиків, на яке Ленін прибуває таємно в гримі робітника. За пропозицією Леніна було вирішено виступити точно в день відкриття II з'їзду Рад — 25 жовтня, щоб поставити з'їзд перед фактом, що відбувся, не розкриваючи при цьому своїх планів заздалегідь.

· 24 жовтня (у ніч на 25-е) загони матросів, прибулі з Кронштадта за наказом ВРК, займають телефонну станцію, телеграф і Державний банк^[5]. Війська гарнізону залишилися в казармах. Незначний опір чинили лише загони юнкерів.

· 25 жовтня (у ніч на 26-е) озброєні загони ВРК, не зустрічаючи опору охорони, пройшли в Зимовий палац і заарештували членів Тимчасового уряду^[6]. Керенський утік до Гатчини за допомогою своїх прибічників.

[ред.] Москва

З липня 1917 посаду московського міського голови займав есер В. В. Руднєв. Отримавши звістку про озброєне повстання в Петрограді, Руднєв скликав екстрене засідання міської Думи, де заявив, що Дума — єдина законна влада в Москві, і не стане підкорятися Радам. Для боротьби з більшовиками був створений Комітет суспільної безпеки на чолі з Руднєвим^[7].

З 28 жовтня по 2 листопада в Москві йшли запеклі вуличні бої між Військово-революційним комітетом більшовиків і Комітетом Суспільної Безпеки міської Думи. На боці Комітету Безпеки виступили, в основному, юнкери військових училищ та офіцери, на боці більшовиків — частини московського гарнізону, загони озброєних робітників і прибулий з Петрограду загін матросів. 2 листопада було поміщено перемир'я — білі здалися. Комітет Суспільної Безпеки з договору скасовувався, Біла Гвардія роззброювалася і розпускалася, полонені з обох боків відпускалися, всяка стрілянина припинялася. Потім обидві сторони ховали своїх загиблих^[8].

У поразці білих значну роль зіграла перевага червоних в артилерії. У тому числі, з Воробйових гір по Кремлю, де займав оборону загін юнкерів і офіцерів, вели вогонь гармати 7-го Українського важкого артилерійського дивізіону^[9]

Тимчасовий уряд припинив своє існування 7 листопада 1917 після захоплення повставлими Зимового палацу під час Жовтневого перевороту, очолюваного більшовиками. II Всеросійський з'їзд Рад проголосив радянську владу. З'їзд прийняв Декрет про мир, Декрет про землю, Декларацію прав народів Росії, Декрет про скасування смертної кари.

[ред.] Наслідки для України

На відміну від Петрограду та Москви, в Києві за владу конкурували не дві, а три політичні сили: Тимчасовий уряд в особі Виконавчого комітету міської Думи, більшовики і Центральна Рада. Тимчасовий уряд, серед всіх військ київського гарнізону міг розраховувати лише на юнкерів військових училищ і деякі окремі частини, більшовиків підтримували військові частини, що розміщувалися в заводі «Арсенал». Ці сили були приблизно рівні, тому результат подій визначили частини, що знаходилися під контролем Центральної Ради, та в яких переважали українці.

Окрім незначних епізодів, озброєних зіткнень не було — сторони обмежилися з'ясуванням своїх сил. Оцінивши ситуацію, Центральна Рада направила вірні частини проти сил Тимчасового уряду. Після цього війська вірні Тимчасовому уряду капітулювали. В результаті влада в Києві перейшла до Центральної Ради.

Аналізуючи політику більшовиків в період жовтневого перевороту, газета «Нова Рада» у статті «Хто з ними» від 10 листопада 1917 року писала: «Вони й зараз поводяться на Україні як господарі й завойовники-переможці: де хочуть трусять, кого хочуть арештовують, мають своє військо. Поводяться так, ніби іншої влади в Києві і інших містах немає, утворили свої органи влади, не сваряться з нашою владою і не миряться, не повстають проти української влади, але нахваляються». Далі автор статті попереджає: «А що гірше всього, що можуть завтра заревти гармати по вулицях Києва і що тоді буде з серцем України – страшно подумати»^[10]

9 листопада Рада опублікувала 3-й Універсал, що підводив підсумок подіям: Україна проголошувалася «Українською Народною Республікою» із збереженням федерального зв'язку з Росією. Крім того до Універсалу були включені декларативні заяви про майбутні соціальні реформи: відміну права власності на землю і введення 8-годинного робочого дня.

4(13) грудня 1917 року Володимир Ленін як голова Совнаркому Совєтської Росії оголосив Маніфест, у якому між іншим ішлося, що Совнарком РФ “ визнає Народну Українську Республіку, її право зовсім відокремитись від Росії або вступити в договір з Російською Республікою ” Усе, що стосується національних прав та національної незалежності українського народу, - писалося в Маніфесті, - визнається нами, Радою Народних Комісарів, зараз же, без обмежень і безумовно»^[11].

У грудні 1917 року в Києві відбувся Всеукраїнський з’їзд Рад, який пройшов з ініціативи комуністів, На з’їзд прибуло понад дві з половиною тисячі делегатів. Коли виявилося, що комуністи становлять усього близько 4 відсотків делегатів, тож на успіх розраховувати вони не можуть, близько 70 комуністів покинули з’їзд у Києві й перебралися до Харкова, де під охороною московських загонів "робочих і крестіян” та "Союза спасєнія отєчєства" провели власний з’їзд Рад^[12]. На цьому з’їзді, де було лише четверо українців, було приняторезолюцію, яка, зокрема, містила такі пункти:

· про входження до складу РФССР Донецько-Криворізького басейну і про виключення його зі складу України”

· про негайне поширення на території України (УНР) усіх декретів і розпоряджень робітничо-селянського уряду федерації.

· про те, що “Україна повина становити федеративну частину Російської республіки”^[13].

Такі «постанови» та «рішення» дали підстави Леніну втручатися у внутрішні справи України – УНР. Уже в грудні 1917 року рішенням Совнаркому Росії до Харкова вислано з Росії військові загони Червоної гвардії в розпорядження так званого «штабу боротьби з контрреволюцією на Півдні Росії». Цей орган очолював комісар Володимир Антонов-Овсієнко^[14].

Рада Народних Комісарів, на відміну від Тимчасового уряду, не визнала ні влади Центральної Ради, ні відділення України, перервала переговори з Радою й оголосила їй війну. Провідний керівник більшовиків Л.Д. Троцькій так пояснив ці дії^[15]:

[ред.]Розгін Установчих зборів

Докладніше у статті Всеросійські установчі збори

Ще після жовтневої революції, коли владу фактично захопили більшовики, було вирішено все-таки проводити вибори до Всеросійський Установчих Зборів, як це і було заплановано Тимчасовим урядом. З ідеєю Установчих зборів Тимчасовий уряд пов'язував сподівання на стабілізацію — в своїх інтересах — політичної обстановки, зміцнення своєї влади. Водночас, вказуючи на перспективу Установчих зборів, уряд О. Ф. Керенського всіляко зволікав з відповіддю про автономію України.

Для більшовиків це була спроба легалізувати свою владу проведенням Всеросійських установчих зборів. Однак, при виборах вони не отримали більшості. По Росії більшовикиотримують 22% голосів, в Україні – 10,5.

О 10 годині 5 січня 1918 року розпочинають роботу Установчі Збори. Першим питанням, на якому почався конфлікт було питання про те, хто ж відкриє збори? Однак незважаючи на конфліктність, роботу збори все-таки розпочали. Більшовики, які були в меншості, запропонували прийняти програмний документ «Декларація прав трудящих і експлуатованих». Отримавши відмову вони покидають залу засідань, давши вказівку охороні випускати усіх бажаючих, але назад вже нікого не пускати. Збори пропрацювали до самого ранку наступного дня, коли начальник охорони Железняков попросив: «Господа, расходитесь! Караул устал!». Цього ж дня, вже 6 січня 1918 року, більшовицький уряд оголосив про розпуск антинародних Всеросійських установчих зборів, які, по-суті, проіснували лише добу. До розпуску Зборів Росія ще мала альтернативу свого розвитку: або Ради, або нова Конституція, після ж розпуску вона зникає.

5 питання

Жовтневий Більшовицький Переворот — захоплення влади більшовиками в ході збройного повстання в Петрограді 24— 25.10.(7—8.11) 1917 р. Лютнева революція 1917 р. принесла народам колишньої Російської імперії сподівання на свободу і демократію. Проте запропонований прогресивними силами країни ліберальнодемократичний шлях розвитку виявився для Росії утопічним. Хід російської історії визначив більшовицький шлях розвитку, який найбільше відповідав реаліям 1917 р. Лідер більшовиків В. Ульянов (Ленін) прагнув скористатися ситуацією і привести створену ним партію до влади. Повернувшись 3(16) квітня з еміграції, він виступив з програмою, що висувала найрадикальніші вимоги, здатні забезпечити підтримку значної частини населення. Особливо швидко чисельність прихильників більшовиків почала зростати після невдалого виступу генерала Л. Корнілова наприк. серпня. Починаючи з 15(28) вересня Ленін став наполягати на негайному збройному повстанні й захопленні влади. ЦК партії більшовиків спочатку одностайно виступив проти цієї пропозиції, проте після повернення Леніна до Петрограда 10(23) жовтня більшістю голосів (10 проти 2) прийняв резолюцію про збройне повстання. На розширеному засіданні ЦК партії більшовиків 16(29) жовтня Ленін домігся нової перемоги: було підтверджено попереднє рішення ЦК про курс на негайне повстання й обрано Військовореволюційний центр, який підпорядковувався Військовому революційному комітету (ВРК), створеному 12(25) жовтня при Петроградській Раді. В ході захоплення влади більшовиками ВРК відіграв вирішальну роль. Внаслідок активних дій голови Петроградської Ради Л. Троцького з 22 жовтня (4 листопада) керівництво столичним гарнізоном було підпорядковане ВРК. Ввечері 24 жовтня (6 листопада) загони ВРК почали захоплювати вокзали, мости, пошту, телеграф, електростанції. До вечора 25 жовтня (7 листопада) майже вся столиця опинилася в руках більшовиків, а вночі 26 жовтня (8 листопада) було захоплено Зимовий палац і заарештовано Тимчасовий уряд. Увечері 25 жовтня (7 листопада) відкрився II Всеросійський з'їзд Рад. Представники майже всіх соціалістичних партій залишили цей форум, звинувативши більшовиків у військовій змові, організованій без відома Рад. 26 жовтня (8 листопада) на з'їзді було прийнято: Декрет про мир, який закликав до миру без анексій і контрибуцій; Декрет про землю, який передбачав конфіскацію земель у поміщиків та інших великих власників. З'їзд сформував більшовицький уряд — Раду Народних Комісарів і обрав Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет, більшу частину якого також становили більшовики. Жовтневий Більшовицький Переворот, названий пізніше «Великою Жовтневою соціалістичною революцією», став другим етапом революції 1917 р. в Росії і початком встановлення в країні комуністичного тоталітарного режиму, призвів до тривалої надзвичайно кривавої громадянської війни.Значну роль у проведенні революційної діяльності та здійсненні Жовтневого Більшовицького Перевороту відіграла фінансова допомога уряду Німеччини. Італійський дослідник К. Малапарте на прикладі Жовтневого Більшовицького Перевороту 1917 р. вивчав технологію захоплення влади й консультував лідера фашистської партії Італії Б. Муссоліні. Досвідом більшовиків пізніше скористався й вождь нацистської партії Німеччини А. Гітлер.

Дата добавления: 2015-08-29