1Суть т1.1Суть та причини виникнення монополій.

План.

1Суть т1.1Суть та причини виникнення монополій.

2.Значення підприємницької діяльності в розвитку ринкової економіки.

3. Вплив монополізму на розвиток підприємництва.Антимонопольна діяльність держави.

2.

Економічні системи розвинутих країн оптимально поєднують ринкові важелі саморегулювання господарства з державним регулюванням, однак їх економіка періодично зазнає криз.. Однією з вагомих причин того, що не працює механізм поєднання ринкових і державних важелів регулювання економіки, є діяльність монополій у різних сферах господарства. Причини виникнення і діяльності монополій. Ринок і ринкова економіка мають як позитивні, так і негативні властивості. Однією з негативних властивостей є те, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі. Монополізм має окремі форми (ознаки) вияву навіть у тій економічній системі, де монополії не посідають панівного становища. Тому Арістотель згадував про монополії ще за рабовласницького ладу, англійський філософ Т. Гоббс — у сфері зовнішньої торгівлі за феодалізму. Обидва їх появу пов'язували з мотивами накопичення багатства, прибутків, засобом для якого вважалося панівне становище монополій на ринку. Причинами виникнення монополій є зміни в технологічному способі виробництва. Передумовою їх була промислова революція кінця XVIII — початку XIX ст., низка винаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед у легкій промисловості. Так, обсяг промислового виробництва в Англії у першій половині XIX ст. зріс у чотири рази. Попередній технологічний спосіб виробництва базувався на ручній праці з використанням ручної техніки й розвивався дуже повільно. У цей період (початок XVI — кінець XVIII ст.) переважав процес концентрації особистісного фактора. Узагальнено зміни виражалися в концентрації виробництва. Концентрація виробництва — зосередження засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на великих підприємствах. Паралельно відбувається процес концентрації капіталу. Концентрація капіталу — зростання масштабів відокремлено функціонуючих форм капіталу. Якщо процес концентрації виробництва відбувається впродовж тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, він набуває ознак закону концентрації виробництва. Закон концентрації виробництва — закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між розвитком продуктивних сил і процесом конкуренції (дії відповідних законів), під впливом яких відбувається зосередження факторів виробництва (речових і особистісних) на великих підприємствах. Цей закон з різною інтенсивністю діє на всіх етапах розвитку капіталізму, починаючи з XVI ст. Його рушійною силою є конкурентна боротьба. Щоб вижити у цій боротьбі, отримати більше прибутків, підприємці змушені впроваджувати нову техніку, розширювати виробництво. При цьому з маси дрібних та середніх підприємств поступово виокремлюється кілька найбільших. Перед ними постає альтернатива: або продовжувати між собою виснажливу боротьбу, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. Переважно вони обирають другий шлях, який приводить до укладення між ними угод (гласних і негласних), що є однією з найхарактерніших ознак монополізації економіки. Отже, виникнення підприємств-монополістів — закономірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринкової економіки, дії законів конкуренції, концентрації виробництва. Закон монополізації виробництва — закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між конкуренцією великих підприємств однієї або споріднених галузей промисловості та процесами концентрації й централізації виробництва і власності, завдяки яким у все меншої кількості компаній зосереджується все більша частка виробленої продукції. Монополії виникають не лише внаслідок концентрації виробництва, а й на основі його централізації. Централізація виробництва — збільшення масштабів виробництва продукції внаслідок об'єднання кількох окремих підприємств в одне із загальним управлінням. Одночасно відбувається і централізація капіталу. Централізація капіталу — збільшення розмірів капіталу внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Ще однією причиною виникнення монополістичних тенденцій в економіці є перетворення індивідуальної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил, тобто дія закону відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил. Це означає, зокрема, що в останній третині XIX ст. наукові винаходи (нові методи виплавлення сталі, нові види двигунів тощо) зумовили необхідність будівництва таких заводів, які не здатний збудувати самостійно жоден капіталіст. Типовим прикладом такого об'єднання є утворення акціонерних компаній. Одночасно починається широке будівництво залізниць, інших гігантських об'єктів. Щоб накопичити необхідні кошти, окремому капіталісту знадобилося б кілька десятків років. Отже, потрібна була нова форма власності, яка могла б швидко розв'язати ці проблеми. Нею стала акціонерна капіталістична власність, що виникла внаслідок злиття, об'єднання кількох капіталістів. Тому масово акціонерні товариства утворюються в останній третині XIX ст. Деякі монополії виникли завдяки цілеспрямованим діям держави. Так, голландській та англійській Ост-Індським компаніям на початку XVII ст. держава надала виняткове (монопольне) право на торгівлю з Індією. Ці дві компанії існували у формі акціонерних товариств. . Форми монополій і наслідки монополізації економіки. В усіх розвинутих країнах існують різні за розміром підприємства: великі, середні, малі. Великі підприємства не слід ототожнювати з монополіями, оскільки не кожне таке підприємство виробляє переважну кількість певної продукції, монополізує передові речові та особистісні фактори виробництва, диктує свої ціни на ринку, вступає у змову з іншими гігантськими підприємствами, привласнює монопольно високі прибутки. Монополія (італ. mono — один і роlео — продаю) — окремі наймогутніші підприємства або об'єднання підприємств, які виготовляють переважну кількість певної продукції, внаслідок чого впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі (монопольні) прибутки. Монополії проникають в усі сфери суспільного відтворення — безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання. Першою монополізується сфера обміну. На цій основі виникають найпростіші форми монополістичних об'єднань — картелі та синдикати. Картель (італ. carta — папір, документ) — об'єднання кількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу та комерційну самостійність, а домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціну, ринки збуту. На сучасному етапі картелі діють у формі патентних пулів, ліцензійних договорів, консорціумів з проведення науково-дослідних розробок тощо. Синдикат (франц. syndicat — захисник) — об'єднання низки підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на вироблений продукт, а отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатах збут товарів здійснює загальна збутова контора. Нині синдикати існують переважно у сфері торгівлі, деякі — у сфері виробництва. Так, алмазний синдикат контролює світовий ринок необроблених алмазів. Складніші форми монополістичних об'єднань з'являються тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. Виникає необхідність об'єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов'язаних виробництв кількох галузей промисловості — вертикальної інтеграції, або комбінування. Наприклад, у межах велетенських автомобільних корпорацій можуть об'єднуватися підприємства, що видобувають сировину, виплавляють сталь, виготовляють автомобілі тощо. На цій основі з'являється така форма монополістичних об'єднань, як трест. Трест (англ. trast — довіра) — об'єднання низки підприємств однієї або кількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу й комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні й привласнювати відповідну частку прибутку. За допомогою механізму міжгалузевої конкуренції та переливання капіталів вертикальна інтеграція переростає у диверсифікацію — процес проникнення капіталу монополії в галузі, безпосередньо не пов'язані з основною сферою її діяльності. На основі диверсифікації виникає сучасна основна форма монополістичних об'єднань — багатогалузевий концерн. Багатогалузевий концерн (англ. concern — об'єднання) — об'єднання десятків і сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, а головна фірма здійснює за іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль. Процес монополізації має позитивні й негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об'єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. Тому нині розвиваються такі форми співробітництва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною інформацією тощо. Утворення цих міжфірмових об'єднань, консорціумів пов'язане насамперед з реалізацією великих науково-технічних програм. Створюються також корпоративні дослідницькі організації. Останнім часом одним із напрямів вертикальної інтеграції та диверсифікації (тобто збільшення кількості галузей, в які здійснює експансію певна монополія) стало формування торговельно-промислових комплексів, інтеграція великих промислових корпорацій з торговельними компаніями. У 90-ті роки XX ст. така вертикальна інтеграція охопила сферу зовнішньої торгівлі. Виникнення й розвиток великих господарських одиниць, координація їх діяльності розширюють масштаби планомірного й організованого розвитку економіки, свідомого регулювання економічної системи. Це дало підставу американському економісту Дж. Гелбрейту виділити в економіці США планову систему, що формується з гігантських корпорацій, і ринкову, представлену малим і середнім бізнесом. У першій із них 100 наймогутніших компаній спрямовують до 80% загальних витрат на наукові дослідження, а 600 корпорацій — майже 99% всіх витрат на науку. Гігантські підприємства завдяки масовому виробництву мають змогу економити на витратах виробництва, забезпечувати споживачів дешевими якісними товарами. Позитивними наслідками діяльності монополій, на думку Й. Шумпетера та Дж. Гелбрейта, є і те, що завдяки привласненню монопольно високих прибутків вони стимулюють конкуренцію, інноваційну діяльність (з кожним зниженням цін після впровадження нової техніки у великих компаній не було б стимулів до нововведень, що виправдовує встановлення монопольно високих цін), а тривалий період їх діяльність й складність проникнення інших фірм у монополізовані галузі переконує монополії у доцільності довготермінових інвестицій. Негативним наслідком монополізації економіки є передусім практика встановлення монопольних цін, створення штучного дефіциту. Покупці змушені купувати товари за вищими цінами, оскільки великі компанії виробляють переважну масу продукції. За підрахунками американських економістів, населення США щороку переплачує понад 70 млрд. дол. за завищені груповими монополіями ціни. Монополія гальмує науково-технічний прогрес. Це відбувається тому, що монополія на інтелектуальну власність, виробництво і збут дає змогу компаніям отримувати певний час високі прибутки, навіть не впроваджуючи нові досягнення науки і техніки у виробничий процес, стримуючи ефективне використання ресурсів, максимально можливе зниження витрат виробництва й відповідне зростання його ефективності. Монополії та олігополії витрачають значні ресурси для збереження монополістичних позицій, влади (через використання гіпертрофованої реклами, підкуп державних чиновників для створення вигідної для монополій та олігополій законодавчої бази, перешкоди для отримання від них малими і середніми фірмами дозволу на певний вид діяльності, різні бар'єри — ліцензійні, патентні тощо). Монополії придушують конкуренцію — важливу рушійну силу економічного прогресу. Тому Самуельсон називає монополію «економічним злом». У поєднанні позитивних і негативних властивостей монополії полягає одна з найважливіших сутнісних її ознак як економічної категорії.

Обмеження монополізму та забезпечення добросовісної конкуренції є необхідною умовою здійснення підприємницької діяльності.Як єдиний виробник товару монополіст перебуває в унікальному становищі. Якщо монополіст вирішує підвищити ціну продукту, йому не доводиться турбуватися про конкурентів, які, призначаючи нижчу ціну, захоплять більшу частину ринку. Монополіст утримує ринок у своїй владі і повністю контролює обсяг випуску продукції, призначеної для продажу. Вкрай важливо для національної економіки те, що малі підприємства стимулюють конкуренцію у сферах діяльності великого бізнесу, протидіють монополізму. Інноваційність гнучкість малих підприємств, високий рівень конкуренції в самій сфері малого бізнесу позитивно впливає на всі сфери господарського життя. це складна і клопітка справа. Одним з найважливіших напрямів ліквідації монополії є рішуча деконцентрація виробництва, а її конкретною формою - розукрупнення більшості об'єднань і великих підприємств у всіх галузях, зокрема і в будівництві. Деконцентрацію великих державних підприємств слід здійснювати шляхом відокремлення (відсікання) від них колишніх самостійних підприємств, філій, окремих цехів і виробничих структур, які знову повинні здобути статус самостійного підприємства.
Особливе значення для подолання державного монополізму, для ліквідації організаційно-галузевих (відомчих) монополій має приватизація великої частки державної власності. Це, безумовно, і корінне питання з точки зору формування в країні принципово нової господарської системи.
На шляху до конкурентної ринкової економіки необхідно сформувати багатомільйонний загін вільних підприємців, які вміють ефективно господарювати. В результаті виникне важливий сектор ринкової економіки, який складається з дрібних і середніх за своїми розмірами фірм. Вони будуть сприяти швидкому розвитку ринку багатьох видів продовольчих і промислових товарів, особливо сфери послуг.Традиційні малі підприємства відрізняються стабільністю обсягів продукції, що випускається в певній сфері діяльності. Вони роблять необхідні види послуг, без яких людина не може обійтися, випускають продукцію широкого споживання. Прикладом таких підприємств є невеликі спеціалізовані магазини, майстерні з ремонту побутової техніки, будівельно-ремонтні компанії тощо. Власники традиційних малих підприємств орієнтуються на невелику суму прибутку і збереження традицій у виробництві чи обслуговуванні, а не на стрімкий розвиток свого підприємства.
Інноваційні малі підприємства виникають на основі конкретних наукових відкриттів. Вони часто виявляються «провідником» нового виду виробництва, нової продукції. Створюючи інноваційне підприємство, власник ризикує: якщо не буде попиту на нові види товарів, то підприємство розориться і всі вкладені в нього капітали пропадуть. Але якщо нова справа стане успішним, то прибуток буде швидко рости і власник підприємства перетвориться з дрібного бізнесмена у великого підприємця.

Проте монополізм крупних компаній стає гальмом розвитку малого і середнього бізнесу. Це стосуться і будівельної галузі.

Наприклад, в окремих регіонах 95% будівельного ринку може займати одна компанія, тому що на цей ринок не допускаються інші конкуренти малого бізнесу або середньої ланки. Буває, що велика будівельна компанія монополізує ринок шляхом зрощування з владою, що недоступно малому бізнесу. Така ж ситуація в рентних відносинах. Рента на будівельні ділянки також визначається існуванням монополії на землю як об'єкт господарювання. Для земельного власника не існує принципової різниці, під що він віддає свою землю в оренду — під кукурудзу чи під будівництво житлових масивів або залізниці, його цікавить передусім рента — дохід від землі. Величина ренти в будівництві визначається з того розрахунку, ніби земля використовується в сільськогосподарському обороті. Як правило рентний дохід досить високий в тих місцях, де земля найдорожча (в центрі міста, привабливих передмістях, в місцях сільськогосподарського призначення). Купувати землю в такому випадку може тільки крупна будівельна компанія.

В умовах сучасного ринкового господарювання держави здійснюють антимонопольне регулювання на основі антимонопольного законодавства. Перший антимонопольний закон було прийнято у Канаді в 1889 р., подібний закон у 1890 р. було прийнято і в США - так званий Акт Шермана. До початку 90-х років ХХ ст. антимонопольне законодавство було прийнято більше ніж в 40 країнах. Національні законодавства відображають специфічні умови своїх країн. Разом з тим антимонопольне законодавство має єдині основи. Воно, по-перше, ставить під державний контроль злиття компаній. По-друге, забороняє угоди і змови фірм щодо цін і умов торгівлі. По-третє, воно присікає недобросовісну конкуренцію.
З 1992 р. В Україні також діє закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності".

Даний закон передбачив утворення спеціального Антимонопольного комітету України. До його компетенції входять: розробка заходів з розвитку конкуренції, демонополізації виробництва і обігу, розукрупнення високомонополізованих структур; комплексний аналіз стану ринків і конкуренції на них; підготовка пропозицій з питань удосконалення антимонопольного законодавства; розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства. Закон повинен стати важливим важелем здійснення антимонопольної боротьби. Він дає визначення підприємства-монополіста в Україні (ним вважається підприємство, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%).
Отже, антимонопольне законодавство поставило певні перепони монополізації ринкової економіки. Одночасно держава виступає гарантом збереження конкуренції в її цивілізованих формах.

В 2005 році з метою сприяння розвитку будівельної та пов язаних з нею галузей народного господарства, протидії великих будівельних монополій для розвитку підприємницької діяльності, всебічномого розвитку будівельної індустрії, науково-технічних і торговельних зв'язків між будівельниками України та будівельниками інших країн в Україні була створена Будівельна палата.

зовано понад 60% будь-якого товару чи послуги, високе оподаткування монопольних

прибутків, контроль за цінами монополістів, розукрупнення монополій.

Європейська та японська системи антимонопольного права забороняють не саму

монополію, а лише її зловживання владою. Основною формою державного контролю

Проаналізувавши зміст та завдання антимонопольної політики можна визначити

основні її завдання, які зводяться до наступного:

–

захист і стимулювання конкуренції, створення оптимального конкурентного

середовища діяльності суб’єктів ринку, забезпечення їх взаємодії на умовах недопу

Дата добавления: 2015-08-29