14.2. Державотворчі процеси в Україні у 1991—2008 рр 58

14.2. Державотворчі процеси в Україні у 1991—2008 рр................................................... 58

Білет 15

І!>. І. ІІолітика «українізації» (коренізації), и наслідки. О. Шумський,

М. Скрипник............................................................................................................................ 59

15.2. Досягнення сучасної української науки і освіти........................................................... 62

Білет 16

16.1. Суспільно-політичне життя українських земель у складі Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини в 20-х—30-х рр. XX ст 64

16.2. Початок формування багатопартійності в Україні наприкінці 80-х —

на початку 90-х років XX ст.................... '............................................................................. 67

Білет 17

17.1. Українське питання на Паризькій мирній конференції.................................................. 68

17.2. Відбудова економіки України після Великої Вітчизняної війни................................... 69

Білет 18

18.1. Культура і духовне життя України в 1917—1920 рр................................................... 71

18.2. Спроби та наслідки реформування економіки України наприкінці 50 —

у першій половині 60-х рр. М. Хрущов................................................................................. 73

Білет 19

19.1. Особливості та наслідки радянської індустріалізації в Україні.................................... 78

19.2. Визволення України від нацистських загарбників. Герої-визволителі

України.................................................................................................................................... 80

Білет 20

20.1. Голодомори XX ст. в Україні: причини і наслідки....................................................... 82

20.2. Повсякденне життя українців у 1964—1985 рр........................................................... 84

Білет 21

21.1. Політика суцільної колективізації та розселянювання в Україні.

Її соціально-економічні наслідки............................................................................................ 85

21.2. Возз'єднання Західної України з УРСР. Радянізація західних областей

України в 1939—1941 рр........................................................................................................ 87

Білет 22

22.1. Розвиток культури в 30-ті рр. «.Розстріляне» відродження......................................... 89

22.2. Кроки України на шляху до європейської інтеграції................................................... 91

Білет 23

23.1. Громадсько-політичне життя в Україні в 30-х рр........................................................ 93

23.2. Рух Опору та його течії в Україні в роки Другої світової війни.

Історичний внесок українського народу в перемогу у Другій світовій війні....................... 95

Білет 24

24.1. Входження УСРР до складу СРСР................................................................................ 97

24.2. Суть та соціальна значущість Закону України «Про Голодомор

1932—1933 років в Україні»................................................................................................... 98

Білет 25

25.1. Наш край на початку XX століття................................................................................ 99

25.2. Національно-визвольний рух 60—80-х років............................................................... 99

Білет 26

26.1. Наш край у 50—70-х роках XX століття.................................................................... 102

26.2. Позачергові вибори до Верховної Ради України........................................................ 102

Регіональні додатки

Наш край у роки Другої світової та Великої Вітчизняної ноги........................................... 104

Наш край на початку XX століття........................................................................................ 114

Наш край у 50—70-х роках XX століття............................................................................. 114

Білет 1

1.1. Початок Першоїсвітовоївійни. Воєнні дГГв 1914 р.

землях.

Перша світова війна (1914—1918 рр.) мала загарбницький характер із боку обох ворогуючих блоків (Антанта та Троїстий союз, згодом став Четвертним), які розгорнули боротьбу за світове панування. Українські землі були об'єктом їх ек­спансії. На них претендували Росія, Австро-Угор­щина, Німеччина і Румунія.

Росія прагнула завершити справу російських царів — об'єднати всі землі Київської Русі під своєю зверхністю. У ході війни вона намагалась оволодіти Галичиною, Бу­ковиною, Закарпаттям. Загарбання цих земель переслідувало мету при­душити сепаратистські настрої, які поширювались на Наддніпрянську Україну. Усі плани генерального штабу російської армії були спрямовані в Галичину.

Австро-Угорщина, у свою чергу, зазіхала на Волинь і Поділля. Напередодні війни австрійський імператор обіцяв українським політичним діячам, що на українських землях Австро-Угорщини і відторгнутих від Росії землях буде створено окрему адміністративну одиницю із широкими автономними права­ми під зверхністю Австро-Угорщини.

Широкі плани щодо України розроблялись у Німеччині як із боку вій­ськових, так і з боку промисловців і політиків. Так, один із найвпливовіших німецьких промисловців Август Тіссен заявляв: «Росія повинна віддати нам прибалтійські провінції, частину Польщі та Донецький басейн з Одесою, Кри­мом і Приазов'ям... о Особливо привабливою Україна з її сировинними і продо­вольчими запасами стала для Німеччини на завершальному етапі війни, коли власні ресурси були вичерпані.

Землі Буковини та Бессарабі /були в сфері інтересів Румунії. Крім того, Ту­реччина виявила бажання повернути свої колишні володіння, втрачені у вій­нах із Росією у XVIII—XIX ст. — Південь України та Крим.

Приводом до початку Першої світової війни стало вбивство в м. Сараєві (Боснія) сербським націоналістом Гаврилом Принципом наступника австрій­ського престолу ерцгерцога Фердинанда.

план відповіді

1. Причини і привід Першої світової війни.

2. Загарбницькі плани щодо України.

3. Початок бойових дій на території України. «Гали­цька битва».

Від початку Першої світової війни українські землі стали театром воєнних дій між російською армією та військами австро-німецького блоку, або при­фронтовою зоною. На цій території діяв російський Південно-Західний фронт, до якого в 1916 р. приєднався ще й Румунський. У серпні—вересні 1914 р. російські війська, відбивши наступ австро-угорських армій, спрямували свій удар у бік Галичини, де розгорнулась Галицька битва. У результаті цієї битви росіяни оволоділи Східною Галичиною, Північною Буковиною і вийшли до карпатських перевалів. Там розгорілись тяжкі бої. Росіяни вступили до Льво­ва, Чернівців. Під час битви австро-угорські війська втратили 400 тис. осіб, із яких 100 тис. потрапили в полон. Тільки завдяки терміновій допомозі з боку Німеччини і перекиданню військ з інших фронтів Австро-Угорщина уникла остаточного розгрому. Оволодіння Галичиною характеризувалося росіянами як завершення «справи великого князя Івана Калити».

14.2. Державотворчі процеси в Україні у 1991—2008 рр................................................... 58

Білет 15

1.'). І. ІІолітика «українізації» (коренізації), її наслідки. О. Шумський,

М. Скринник........................................................................................................................... 59

15.2. Досягнення сучасної української науки і освіти........................................................... 62

Білет 16

16.1. Суспільно-політичне життя українських земель у складі Польщі, Румунії, Чехо-Словаччиїш в 20-х—30-х рр. XX ст 64

16.2. Початок формування багатопартійності в Україні наприкінці 80-х —

на початку 90-х років XX ст.................... '............................................................................. 67

Білет 17

17.1. Українське питання на Паризькій мирній конференції.................................................. 68

17.2. Відбудова економіки України після Великої Вітчизняної війни................................... 69

Білет 18

18.1. Культура і духовне життя України в 1917—1920 рр................................................... 71

18.2. Спроби та наслідки реформування економіки України наприкінці 50 —

у першій половині 60-х рр. М. Хрущов................................................................................. 73

Білет 19

19.1. Особливості та наслідки радянської індустріалізації в Україні.................................... 78

19.2. Визволення України від нацистських загарбників. Герої-визволителі

України.................................................................................................................................... 80

Білет 20

20.1. Голодомори XX ст. в Україні: причини і наслідки....................................................... 82

20.2. Повсякденне життя українців у 1964—1985 рр........................................................... 84

Білет 21

21.1. Політика суцільної колективізації та розселяшовання в Україні.

Її соціально-економічні наслідки............................................................................................ 85

21.2. Возз'єднання Західної України з УРСР. Радянізація західних областей

України в 1939- 1941 рр......................................................................................................... 87

Білет 22

22.1. Розвиток культури в 30-ті рр. «Розстріляне» відродження.......................................... 89

22.2. Кроки України на шляху до європейської інтеграції................................................... 91

Білет 23

23.1. Громадсько-політичне життя в Україні в 30-х рр........................................................ 93

23.2. Рух Опору та його течії в Україні в роки Другої світової війни.

Історичний внесок українського народу в перемогу у Другій світовій війні....................... 95

Білет 24

24.1. Входження УСРР до складу СРСР................................................................................ 97

24.2. Суть та соціальна значущість Закону України «Про Голодомор

1932—1933 років в Україні»"................................................................................................. 98

Білет 25

25.1. Наш край на початку XX століття................................................................................ 99

25.2. Національно-визвольний рух 60—80-х років............................................................... 99

Білет 26

26.1. Наш край у 50—70-х роках XX століття.................................................................... 102

26.2. Позачергові вибори до Верховної Ради України........................................................ 102

Регіональні додатки

Наш край у роки Другої світової та Великої Вітчизняної воєн........................................... 104

Наш край на початку XX століття........................................................................................ 114

Наш край у 50—70-х роках XX століття............................................................................. 114

Білет 1

1.1. Початок Першої світової війни. Воєнні дм в 1914 р.

землях.

Перша світова війна (1914—1918 рр.) мала загарбницький характер із боку обох ворогуючих блоків (Антанта та Троїстий союз, згодом став Четвертним), які розгорнули боротьбу за світове панування. Українські землі були об'єктом їх ек­спансії. На них претендували Росія, Австро-Угор­щина, Німеччина і Румунія.

Росія прагнула завершити справу російських царів — об'єднати всі землі Київської Русі під своєю зверхністю. У ході війни вона намагалась оволодіти Галичиною, Бу­ковиною, Закарпаттям. Загарбання цих земель переслідувало мету при­душити сепаратистські настрої, які поширювались на Наддніпрянську Україну. Усі плани генерального штабу російської армії були спрямовані в Галичину.

Австро-Угорщина, у свою чергу, зазіхала на Волинь і Поділля. Напередодні війни австрійський імператор обіцяв українським політичним діячам, що на українських землях Австро-Угорщини і відторгнутих від Росії землях буде створено окрему адміністративну одиницю із широкими автономними права­ми під зверхністю Австро-Угорщини.

Широкі плани щодо України розроблялись у Німеччині як із боку вій­ськових, так і з боку промисловців і політиків. Так, один із найвпливовіших німецьких промисловців Август Тіссен заявляв: «Росія повинна віддати нам прибалтійські провінції, частину Польщі та Донецький басейн з Одесою, Кри­мом і Приазов'ям...» Особливо привабливою Україна з її сировинними і продо­вольчими запасами стала для Німеччини на завершальному етапі війни, коли власні ресурси були вичерпані.

Землі Буковини та Бессарабіїбули в сфері інтересів Румунії. Крім того, Ту­реччина виявила бажання повернути свої колишні володіння, втрачені у вій­нах із Росією у XVIII—XIX ст. — Південь України та Крим.

Приводом до початку Першої світової війни стало вбивство в м. Сараєві (Боснія) сербським націоналістом Гаврилом Принципом наступника австрій­ського престолу ерцгерцога Фердинанда.

план відповіді

1. Причини і привід Першої світової війни.

2. Загарбницькі плани щодо України.

3. Початок бойових дій на території України. «Гали­цька битва».

Від початку Першої світової війни українські землі стали театром воєнних дій між російською армією та військами австро-німецького блоку, або при­фронтовою зоною. На цій території діяв російський Південно-Західний фронт, до якого в 1916 р. приєднався ще й Румунський. У серпні—вересні 1914 р. російські війська, відбивши наступ австро-угорських армій, спрямували свій удар у бік Галичини, де розгорнулась Галицька битва. У результаті цієї битви росіяни оволоділи Східною Галичиною, Північною Буковиною і вийшли до карпатських перевалів. Там розгорілись тяжкі бої. Росіяни вступили до Льво­ва, Чернівців. Під час битви австро-угорські війська втратили 400 тис. осіб, із яких 100 тис. потрапили в полон. Тільки завдяки терміновій допомозі з боку Німеччини і перекиданню військ з інших фронтів Австро-Угорщина уникла остаточного розгрому. Оволодіння Галичиною характеризувалося росіянами як завершення «справи великого князя Івана Калити».

Висновок. Перша світова війна носила загарбницький характер. Українські землі стали об'єктом загарбання, а українці — учасниками братовбивчого протистояння. Два воєнно-політичні блоки вели криваву війну за українські землі без урахування національних інтересів народу.

Ш Дати: 1914—1918 рр. — Перша світова війна; серпень 1914 р. — початок

бойових дій на території України; серпень-вересень 1914 р. — Галицька

битва.

■ Поняття, терміни, назви: Антанта, Троїстий союз, «Галицькабитва».

1.2. Нацистський «новий порядок» в Україні в 1941—1944 рр. Голокост.

Протягом одного року німецькі війська та їх союзники окупували територію України (червень 1941 — липень 1942 рр.). Наміри гітлерівців були викладені в плані «Ост» — плані знищення на­селення та «освоєння» окупованих територій на Сході. За цим планом, зокрема, передбачалося:

— часткове онімечення місцевого населення;

— масова депортація, у тому числі українців, до Сибіру;

— заселення німцями окупованих земель;

— підрив біологічної сили слов'янських народів;

— фізичне знищення слов'янських народів.

Для управління окупованими територіями Третій рейх створив спеціаль­не Управління (Міністерство) окупованих територій. Очолював міністерство Розенберг.

Свої плани нацисти почали здійснювати відразу після загарбання території України. Спочатку гітлерівці прагнули ліквідувати саме поняття «Україна», розчленувавши її територію на адміністративні райони:

— Львівська, Дрогобицька, Станіславська й Тернопільська області (без пів­нічних районів) утворили «Дистрикт Галичина», який підпорядковувався так званому Польському (Варшавському) генерал-губернаторству;

— Рівненська, Волинська, Кам'янець-Подільська, Житомирська, північ­ні райони Тернопільської, північні райони Вінницької, східні райони Мико­лаївської, Київська, Полтавська, Дніпропетровська, північні райони Криму та південні райони Білорусії утворили «рейхскомісаріат Україна». Центром стало місто Рівне;

— східні райони України (Чернігівщина, Сумщина, Харківщина, Донбас) до узбережжя Азовського моря, як і південь Кримського півостра, були під владою військової адміністрації;

— території Одеської, Чернівецької, південних районів Вінницької і за­хідних районів Миколаївської областей утворили нову румунську провінцію «Трансністрія»;

— Закарпаття з 1939 р. залишалося під владою Угорщини.

Українські землі як найбільш плодородні мали стати джерелом постачання

продукції та сировини для «нової Європи». Народи, які населяли окуповані території, підлягали знищенню або виселенню. Та частина, що виживе, пере­творювалась на рабів. По завершенню війни на українські землі передбачалось переселити 8 млн німецьких колоністів.

	план відповіді
1.	План «Ост». «Новий по­
	рядок»
2.	Поділ України.
3.	Масовий терор.
4. Пограбування України.
5.	Голокост.

У вересні 1941 р. рейхскомісаром України було призначено Е. Коха.

«Новий порядок», запроваджений загарбниками, включав: систему масо­вого знищення людей;, систему пограбування; систему експлуатації людських і матеріальних ресурсів.

Особливістю німецького «нового порядку» був тотальний терор. Із цією метою було створено систему каральних органів — державну таємну поліцію (гестапо), збройні формування служби безпеки (СД) і націонал-соціалістичної партії (СС).

На окупованих територіях нацисти знищили мільйони мирних жителів, виявлено майже 300 місць масових страт населення, 180 концтаборів, понад 400 гетто тощо. Щоб запобігти руху Опору, німці запровадили систему колек­тивної відповідальності за акт терору чи саботажу. Розстрілу підлягали 50 % євреїв і 50 % українців, росіян та інших національностей від загальної кіль­кості заручників. Загалом на території України під час окупації було знищено 3,9 млн мирних громадян.

НатериторіїУкраїни гітлерівські кати вдалися домасовогознищення військово­полонених: в Янівському таборі (Львів) загинуло 200 тис. осіб, у Славутинському (так званий гросслазарет) — 150 тис., Дарницькому (Київ) — 68 тис., Сирець- кому (Київ) — 25 тис., Хорольському (Полтавська обл.) — 53 тис., в Уманській Ямі — 50 тис. осіб. Загалом в Україні було знищено 1,3 млн військовополонених.

Крім масових знищень окупанти проводили й ідеологічну обробку населен­ня (агітація і пропаганда), метою якої було підірвати волю до опору, розпали­ти національну ворожнечу. Окупанти видавали 190 газет загальним тиражем 1 млн примірників, працювали радіостанції, кіномережа тощо.

Жорстокість, зневага до українців та людей інших національностей як до людей нищого ґатунку були головними рисами німецької системи управлін­ня. Військовим чинам, навіть нижчим, надавалось право розстрілу без суду і слідства. Увесь час окупації в містах і селах діяла комендантська година. За її порушення мирних людей розстрілювали на місці. Магазини, ресторани, перукарні обслуговували тільки окупантів. Населенню міста заборонялося користуватися залізничним і комунальним транспортом, електрикою, теле­графом, поштою, аптекою. На кожному кроці можна було бачити оголошення: «Тільки для німців», «Українцям вхід заборонено» тощо.

Окупаційна влада відразу почала провадити політику економічної експлуа­тації та нещадного гноблення населення. Уцілілі промислові підприємства окупанти оголосили власністю Німеччини й використовували їх для ремонту військової техніки, виготовлення боєприпасів тощо. Робітників примушували працювати по 12—14 годин на добу за мізерну заробітну плату.

Фашисти не стали знищувати колгоспи і радгоспи, а на їх базі створювали так звані громадські збори, або загальні двори, і державні маєтки, головним завданням яких було постачання та вивезення до Німеччини хліба та іншої сільськогосподарської продукції.

На окупованих територіях гітлерівці запровадили величезну кількість різних поборів із населення. Його змушували платити податки за будинок, садибу, двері, худобу, домашніх тварин (собак, кішок). Вводилося подушне — 120 крб за чоловіка і 100 крб за жінку. Крім офіційних податків, окупанти вдавалися до прямого пограбування, мародерства. Вони забирали в населення не тільки продукти харчування, а й майно.

Так до березня 1943 р. в Німеччину було вивезено 5950 тис. тонн пшениці, 1372 тис. тонн картоплі, 2120 тис. голів худоби, 49 тис. тонн масла, 220 тис. тонн цукру, 400 тис. голів свиней, 406 тис. овець. До березня 1944 р. ці цифри

Висновок. Перша світова війна носила загарбницький характер. Українські землі стали об'єктом загарбання, а українці — учасниками братовбивчого протистояння. Два воєнно-політичні блоки вели криваву війну за українські землі без урахування національних інтересів народу.

■ Дати: 1914—1918 рр. — Перша світова війна; серпень 1914 р. — початок

бойових дій на території України; серпень-вересень 1914 р. — Галицька

битва.

■ Поняття, терміни, назви: Антанта, Троїстий союз, «Галицькабитва».

1.2. Нацистський «новий порядок» в Україні в 1941—1944 рр. Голокост.

Протягом одного року німецькі війська та їх союзники окупували територію України (червень 1941 — липень 1942 рр.). Наміри гітлерівців були викладені в плані «Ост» — плані знищення на­селення та «освоєння» окупованих територій на Сході. За цим планом, зокрема, передбачалося:

— часткове онімечення місцевого населення;

— масова депортація, у тому числі українців, до Сибіру;

— заселення німцями окупованих земель;

— підрив біологічної сили слов'янських народів;

— фізичне знищення слов'янських народів.

Для управління окупованими територіями Третій рейх створив спеціаль­не Управління (Міністерство) окупованих територій. Очолював міністерство Розенберг.

Свої плани нацисти почали здійснювати відразу після загарбання території України. Спочатку гітлерівці прагнули ліквідувати саме поняття «Україна», розчленувавши її територію на адміністративні райони:

— Львівська, Дрогобицька, Станіславська й Тернопільська області (без пів­нічних районів) утворили «Дистрикт Галичина», який підпорядковувався так званому Польському (Варшавському) генерал-губернаторству;

— Рівненська, Волинська, Кам'янець-Подільська, Житомирська, північ­ні райони Тернопільської, північні райони Вінницької, східні райони Мико­лаївської, Київська, Полтавська, Дніпропетровська, північні райони Криму та південні райони Білорусії утворили «рейхскомісаріат Україна». Центром стало місто Рівне;

— східні райони України (Чернігівщина, Сумщина, Харківщина, Донбас) до узбережжя Азовського моря, як і південь Кримського півостра, були під владою військової адміністрації;

— території Одеської, Чернівецької, південних районів Вінницької і за­хідних районів Миколаївської областей утворили нову румунську провінцію «Трансністрія»;

— Закарпаття з 1939 р. залишалося під владою Угорщини.

Українські землі як найбільш плодородні мали стати джерелом постачання

продукції та сировини для «нової Європи». Народи, які населяли окуповані території, підлягали знищенню або виселенню. Та частина, що виживе, пере­творювалась на рабів. По завершенню війни на українські землі передбачалось переселити 8 млн німецьких колоністів.

	план відповіді
1.	План «Ост». «Новий по­
	рядок»
2.	Поділ України.
3.	Масовий терор.
4. Пограбування України.
5.	Голокост.

У вересні 1941 р. рейхскомісаром України було призначено Е. Коха.

«Новий порядок», запроваджений загарбниками, включав: систему масо­вого знищення людей; систему пограбування; систему експлуатації людських і матеріальних ресурсів.

Особливістю німецького «нового порядку» був тотальний терор. Із цією метою було створено систему каральних органів — державну таємну поліцію (гестапо), збройні формування служби безпеки (СД) і націонал-соціалістичної партії (СС).

На окупованих територіях нацисти знищили мільйони мирних жителів, виявлено майже 300 місць масових страт населення, 180 концтаборів, понад 400 гетто тощо. Щоб запобігти руху Опору, німці запровадили систему колек­тивної відповідальності за акт терору чи саботажу. Розстрілу підлягали 50 % євреїв і 50 % українців, росіян та інших національностей від загальної кіль­кості заручників. Загалом на території України під час окупації було знищено 3,9 млн мирних громадян.

НатериторіїУкраїни гітлерівські кати вдалися домасовогознищення військово­полонених: в Янівському таборі (Львів) загинуло 200 тис. осіб, у Славутинському (так званий гросслазарет) — 150 тис., Дарницькому (Київ) — 68 тис., Сирець- кому (Київ) — 25 тис., Хорольському (Полтавська обл.) — 53 тис., в Уманській Ямі — 50 тис. осіб. Загалом в Україні було знищено 1,3 млн військовополонених.

Крім масових знищень окупанти проводили й ідеологічну обробку населен­ня (агітація і пропаганда), метою якої було підірвати волю до опору, розпали­ти національну ворожнечу. Окупанти видавали 190 газет загальним тиражем 1 млн примірників, працювали радіостанції, кіномережа тощо.

Жорстокість, зневага до українців та людей інших національностей як до людей нищого ґатунку були головними рисами німецької системи управлін­ня. Військовим чинам, навіть нижчим, надавалось право розстрілу без суду і слідства. Увесь час окупації в містах і селах діяла комендантська година. За її порушення мирних людей розстрілювали на місці. Магазини, ресторани, перукарні обслуговували тільки окупантів. Населенню міста заборонялося користуватися залізничним і комунальним транспортом, електрикою, теле­графом, поштою, аптекою. На кожному кроці можна було бачити оголошення: «Тільки для німців», «Українцям вхід заборонено» тощо.

Окупаційна влада відразу почала провадити політику економічної експлуа­тації та нещадного гноблення населення. Уцілілі промислові підприємства окупанти оголосили власністю Німеччини й використовували їх для ремонту військової техніки, виготовлення боєприпасів тощо. Робітників примушували працювати по 12—14 годин на добу за мізерну заробітну плату.

Фашисти не стали знищувати колгоспи і радгоспи, а на їх базі створювали так звані громадські збори, або загальні двори, і державні маєтки, головним завданням яких було постачання та вивезення до Німеччини хліба та іншої сільськогосподарської продукції.

На окупованих територіях гітлерівці запровадили величезну кількість різних поборів із населення. Його змушували платити податки за будинок, садибу, двері, худобу, домашніх тварин (собак, кішок). Вводилося подушне — 120 крб за чоловіка і 100 крб за жінку. Крім офіційних податків, окупанти вдавалися до прямого пограбування, мародерства. Вони забирали в населення не тільки продукти харчування, а й майно.

Так до березня 1943 р. в Німеччину було вивезено 5950 тис. тонн пшениці, 1372 тис. тонн картоплі, 2120 тис. голів худоби, 49 тис. тонн масла, 220 тис. тонн цукру, 400 тис. голів свиней, 406 тис. овець. До березня 1944 р. ці цифри вже мали такі показники: 9,2 мли тонн зерна, 622 тис. тонн м'яса та мільйони тонн іншої промислової продукції і продовольства.

Серед інших заходів окупаційної влади була примусова мобілізація робочої сили до Німеччини (близько 2,5 млн осіб). Умови життя більшості «остарбай- терів» були нестерпними. Мінімальна норма харчування і фізичне виснажен­ня від надмірної праці ставали причиною поширення хвороб і високого рівня смертності.

Одним із заходів «нового порядку» стало тотальне привласнення культурних цінностей УРСР. Грабувалися музеї, картинні галереї, бібліотеки, храми. До Ні­меччини вивозилися коштовності, шедеври живопису, історичні цінності, кни­ги. За роки окупації було знищено велику кількість архітектурних пам'яток.

Становлення «нового порядку» було тісно пов'язано з «остаточним вирішен­ням єврейського питання». Напад на Радянський Союз став початком планомір­ного і систематичного знищення нацистами єврейського населення спочатку на території СРСР, а згодом і всієї Європи. Цей процес отримав назву — Голокост.

Символом Голокосту в Україні став Бабин Яр, де 29 вересня 1941 р. за один день було знищено 33 711 євреїв. Далі тут протягом 103 тижнів окупанти кож­ного вівторка й п'ятниці здійснювали розстріли (загалом 150 тис. осіб).

За наступаючою німецькою армією рухались спеціально створені чотири айнзацгрупи (дві з них діяли в Україні), які мали знищувати «ворожі елемен­ти», особливо євреїв. Але їх методи масових убивств були визнані неефектив­ними для «остаточного вирішення» (айнзацгрупи знищили в Україні близь­ко 500 тис. євреїв). У січні 1942 р. на території Польщі було створено шість таборів смерті, обладнаних газовими камерами і крематоріями (Треблінка, Собібур, Майданек, Освенцим, Белжец), до яких вивозились євреї із західних областей України. Перед знищенням створювалась система гетто і єврейських житлових кварталів.

Створення таборів смерті супроводжувалось масовим винищенням населен­ня гетто, яких в Україні налічувалося понад 350. На території СРСР протягом 1941—1942 рр. було ліквідовано майже всі гетто, а їх населення відправлено до таборів смерті або знищено на місці. Загалом на території України було зни­щено близько 1,6 млн євреїв.

Висновок. «Новий порядок», що встановили нацисти на території окупованої України, приніс її народу лихо й страждання. Його жертвами стали мільйони мирних громадян. Одночасно українські землі стали місцем, де розгорталася і трагедія єврейського народу — Голокост.

Ш Дати: 1941 — 1944 рр. — панування німецького окупаційного режиму в Україні.

■ Поняття, терміни, назви: план «Ост», «новий порядок», Голокост, ко­лабораціонізм.

Білет 2

2.1. Вплив Першої світової війни на формування українського націо­нального руху в Галичині й Наддніпрянській Україні.

Воєнне протистояння обох імперій — Росії та Австро-Угорщини, що супроводжувалось ма­совими репресіями проти українців, розкололо національно свідоме українство на прибічників і противників війни як серед українців воюю­чих сторін, так і в межах Російської та Австро- Угорської імперіц. Відверто проавстрійську по­зицію зайняла утворена в серпні 1914 р. у Львові Головна Українська Рада (ГУР), до складу якої входили радикальна, соціал-демократична, на- ціонал-демократична партії. Вона закликала ук­раїнців підтримати воєнні зусилля Австро-Угор­щини проти Росії. Очолив Раду Я. Левицький.

З ініціативи ГУР у 1914 р. було сформовано легіон Українських січових стрільців (УСС) кількістю 2,5 тис. осіб, що взяв участь у бойових діях проти російської армії.

У травні 1915 р. Головна Українська Рада у Відні реорганізувалася в Загаль­ну Українську Раду, яка була єдиним і найвищим представницьким органом українського народу Східної Галичини. Рада вимагала від австрійського уряду впровадження української адміністрації і шкіл у приєднаних районах Холм- щини та Волині, згоди на поділ Галичини на українську і польську частини та утворення Українського університету у Львові. Німецька та австро-угорська влада не підтримали ідеї незалежної України, але задовольнили низку друго­рядних вимог, зокрема, про організацію окремих таборів для військовополо­нених українців, де засновували школи, бібліотеки, церкви, які активно зай­малися вихованням національної самосвідомості українців, непримиренної ненависті до Російської імперії як поневолювачки і гнобительки українського народу. Згодом із числа українських полонених у Німеччині та Австро-Угор­щині було створено відповідно дві дивізії — «синьожупанну» і «сірожупанну» (названі за кольором форми).

5 листопада 1916 р. австро-угорський і німецький уряди проголосили утво­рення самостійного польського королівства, що складалося з польських земель, які входили до складу Російської імперії (до нього з часом мала ввійти й Галичи­на). На знак протесту Загальна Українська Рада склала свої повноваження.

Паралельно з ГУР політичні емігранти зі Східної України заснували у Львові Союз Визволення України (СВУ), проголосивши його безпартійною громадською організацією. Організаторами СВУ були колишні діячі УСДРП — А. Жук, В. Дорошенко, Д. Донцов і Української соціал-демократичної спілки (Спілки) М. Малиневський (Басок) та О. Скоропис-Йолтуховський.

У жовтні 1914 р. СВУ видав програму «Наша платформа», згідно з якою головна мета Союзу полягала у створенні самостійної Української держави з конституційно-монархічною формою правління. СВУ головну ставку робив на Австро-Угорщину, німецьку армію, бажав поразки Росії у війні.

1. Початок Першої світової війни. Активізація ук­раїнського національно- визвольного руху.

2. Організаційне оформ­лення українського руху в Галичині. Його проавст- рійська позиція.

3. Українські політичні пар­тії та організації в Над­дніпрянській Україні та їх ставлення до війни.

СВУ мав своїх повноважних представників у Берліні, Софії, Стамбулі, Римі, Стокгольмі, Осло. Поставивши перед собою завдання сформувати навколо СВУ коаліцію непримиренних ворогів Російської імперії, вони вступали у відкриті чи таємні переговори як з офіційними державними урядовцями, так і з російськими політичними емігрантами, в основному з діячами обох фракцій РСДРП — біль­шовиками й меншовиками. Але досягти згоди вдавалося не завжди.

вже мали такі показники: 9,2 мли тонн зерна, 622 тис. тонн м'яса та мільйони тонн іншої промислової продукції і продовольства.

Серед інших заходів окупаційної влади була примусова мобілізація робочої сили до Німеччини (близько 2,5 млн осіб). Умови життя більшості «остарбай- терів» були нестерпними. Мінімальна норма харчування і фізичне виснажен­ня від надмірної праці ставали причиною поширення хвороб і високого рівня смертності.

Одним із заходів «нового порядку» стало тотальне привласнення культурних цінностей УРСР. Грабувалися музеї, картинні галереї, бібліотеки, храми. До Ні­меччини вивозилися коштовності, шедеври живопису, історичні цінності, кни­ги. За роки окупації було знищено велику кількість архітектурних пам'яток.

Становлення «нового порядку» було тісно пов'язано з «остаточним вирішен­ням єврейського питання». Напад на Радянський Союз став початком планомір­ного і систематичного знищення нацистами єврейського населення спочатку на території СРСР, а згодом і всієї Європи. Цей процес отримав назву — Голокост.

Символом Голокосту в Україні став Бабин Яр, де 29 вересня 1941 р. за один день було знищено 33 711 євреїв. Далі тут протягом 103 тижнів окупанти кож­ного вівторка й п'ятниці здійснювали розстріли (загалом 150 тис. осіб).

За наступаючою німецькою армією рухались спеціально створені чотири айнзацгрупи (дві з них діяли в Україні), які мали знищувати «ворожі елемен­ти», особливо євреїв. Але їх методи масових убивств були визнані неефектив­ними для «остаточного вирішення» (айнзацгрупи знищили в Україні близь­ко 500 тис. євреїв). У січні 1942 р. на території Польщі було створено шість таборів смерті, обладнаних газовими камерами і крематоріями (Треблінка, Собібур, Майданек, Освенцим, Белжец), до яких вивозились євреї із західних областей України. Перед знищенням створювалась система гетто і єврейських житлових кварталів.

Створення таборів смерті супроводжувалось масовим винищенням населен­ня гетто, яких в Україні налічувалося понад 350. На території СРСР протягом 1941—1942 рр. було ліквідовано майже всі гетто, а їх населення відправлено до таборів смерті або знищено на місці. Загалом на території України було зни­щено близько 1,6 млн євреїв.

Висновок. «Новий порядок», що встановили нацисти на території оку пованої "України, приніс її народу лихо й страждання. Його жертвами стали мільйони мирних громадян. Одночасно українські землі стали місцем, де розгорталася і трагедія єврейського народу — Голокост.

Я Дати: 1941 — 1944 рр. — панування німецького окупаційного режиму в Україні.

■ Поняття, терміни, назви: план «Ост», «новий порядок», Голокост, ко­лабораціонізм.

Білет 2

2.1. Вплив Першої світової війни на формування українського націо­нального руху в Галичині й Наддніпрянській Україні.

Воєнне протистояння обох імперій — Росії та Австро-Угорщини, що супроводжувалось ма­совими репресіями проти українців, розкололо національно свідоме українство на прибічників і противників війни як серед українців воюю­чих сторін, так і в межах Російської та Австро- Угорської імперіц. Відверто проавстрійську по­зицію зайняла утворена в серпні 1914 р. у Львові Головна Українська Рада (ГУР), До складу якої входили радикальна, соціал-демократична, на- ціонал-демократична партії. Вона закликала ук­раїнців підтримати воєнні зусилля Австро-Угор­щини проти Росії. Очолив Раду Я. Левицький.

З ініціативи ГУР у 1914 р. було сформовано легіон Українських січових стрільців (УСС) кількістю 2,5 тис. осіб, що взяв участь у бойових діях проти російської армії.

У травні 1915 р. Головна Українська Рада у Відні реорганізувалася в Загаль­ну Українську Раду, яка була єдиним і найвищим представницьким органом українського народу Східної Галичини. Рада вимагала від австрійського уряду впровадження української адміністрації і шкіл у приєднаних районах Холм- щини та Волині, згоди на поділ Галичини на українську і польську частини та утворення Українського університету у Львові. Німецька та австро-угорська влада не підтримали ідеї незалежної України, але задовольнили низку друго­рядних вимог, зокрема, про організацію окремих таборів для військовополо­нених українців, де засновували школи, бібліотеки, церкви, які активно зай­малися вихованням національної самосвідомості українців, непримиренної ненависті до Російської імперії як поневолювачки і гнобительки українського народу. Згодом із числа українських полонених у Німеччині та Австро-Угор­щині було створено відповідно дві дивізії — «синьожупанну» і «сірожупанну» (названі за кольором форми).

5 листопада 1916 р. австро-угорський і німецький уряди проголосили утво­рення самостійного польського королівства, що складалося з польських земель, які входили до складу Російської імперії (до нього з часом мала ввійти й Галичи­на). На знак протесту Загальна Українська Рада склала свої повноваження.

Паралельно з ГУР політичні емігранти зі Східної України заснували у Львові Союз Визволення України (СВУ), проголосивши його безпартійною громадською організацією. Організаторами СВУ були колишні діячі УСДРП — А. Жук, В. Дорошенко, Д. Донцов і Української соціал-демократичної спілки (Спілки) М. Малиневський (Басок) та О. Скоропис-Йолтуховський.

У жовтні 1914 р. СВУ видав програму «Наша платформа», згідно з якою головна мета Союзу полягала у створенні самостійної Української держави з конституційно-монархічною формою правління. СВУ головну ставку робив на Австро-Угорщину, німецьку армію, бажав поразки Росії у війні.

1. Початок Першої світової війни. Активізація ук­раїнського національно- визвольного руху.

2. Організаційне оформ­лення українського руху

в Галичині. Його проавст- рійська позиція.

3. Українські політичні пар­тії та організації в Над­дніпрянській Україні та їх ставлення до війни.

СВУ мав своїх повноважних представників у Берліні, Софії, Стамбулі, Римі, Стокгольмі, Осло. Поставивши перед собою завдання сформувати навколо СВУ коаліцію непримиренних ворогів Російської імперії, вони вступали у відкриті чи таємні переговори як з офіційними державними урядовцями, так і з російськими політичними емігрантами, в основному з діячами обох фракцій РСДРП — біль­шовиками й меншовиками. Але досягти згоди вдавалося не завжди.

вже мали такі показники: 9,2 мли тонн зерна, 622 тис. тонн м'яса та мільйони тонн іншої промислової продукції і продовольства.

Серед інших заходів окупаційної влади була примусова мобілізація робочої сили до Німеччини (близько 2,5 млн осіб). Умови життя більшості «остарбай- терів» були нестерпними. Мінімальна норма харчування і фізичне виснажен­ня від надмірної праці ставали причиною поширення хвороб і високого рівня смертності.

Одним із заходів «нового порядку» стало тотальне привласнення культурних цінностей УРСР. Грабувалися музеї, картинні галереї, бібліотеки, храми. До Ні­меччини вивозилися коштовності, шедеври живопису, історичні цінності, кни­ги. За роки окупації було знищено велику кількість архітектурних пам'яток.

Становлення «нового порядку» було тісно пов'язано з «остаточним вирішен­ням єврейського питання». Напад на Радянський Союз став початком планомір­ного і систематичного знищення нацистами єврейського населення спочатку на території СРСР, а згодом і всієї Європи. Цей процес отримав назву — Голокост.

Символом Голокосту в Україні став Бабин Яр, де 29 вересня 1941 р. за один день було знищено 33 711 євреїв. Далі тут протягом 103 тижнів окупанти кож­ного вівторка й п'ятниці здійснювали розстріли (загалом 150 тис. осіб).

За наступаючою німецькою армією рухались спеціально створені чотири айнзацгрупи (дві з них діяли в Україні), які мали знищувати «ворожі елемен­ти», особливо євреїв. Але їх методи масових убивств були визнані неефектив­ними для «остаточного вирішення» (айнзацгрупи знищили в Україні близь­ко 500 тис. євреїв). У січні 1942 р. на території Польщі було створено шість таборів смерті, обладнаних газовими камерами і крематоріями (Треблінка, Собібур, Майданек, Освенцим, Белжец), до яких вивозились євреї із західних областей України. Перед знищенням створювалась система гетто і єврейських житлових кварталів.

Створення таборів смерті супроводжувалось масовим винищенням населен­ня гетто, яких в Україні налічувалося понад 350. На території СРСР протягом 1941—1942 рр. було ліквідовано майже всі гетто, а їх населення відправлено до таборів смерті або знищено на місці. Загалом на території України було зни­щено близько 1,6 млн євреїв.

Висновок. «Новий порядок», що встановили нацисти на території оку пованої України, приніс її народу лихо й страждання. Його жертвами стали мільйони мирних громадян. Одночасно українські землі стали місцем, де розгорталася і трагедія єврейського народу — Голокост.

Ш Дати: 1941 — 1944 рр. — панування німецького окупаційного режиму в Україні.

■ Поняття, терміни, назви: план «Ост», «новий порядок», Голокост, ко­лабораціонізм.

' • • Білет 2

2.1. Вплив Першої світової війни на формування українського націо­нального руху в Галичині й Наддніпрянській Україні.

Воєнне протистояння обох імперій — Росії та Австро-Угорщини, що супроводжувалось ма­совими репресіями проти українців, розкололо національно свідоме українство на прибічників і противників війни як серед українців воюю­чих сторін, так і в межах Російської та Австро- Угорської імперіц. Відверто проавстрійську по­зицію зайняла утворена в серпні 1914 р. у Львові Головна Українська Рада (ГУР), До складу якої входили радикальна, соціал-демократична, на- ціонал-демократична партії. Вона закликала ук­раїнців підтримати воєнні зусилля Австро-Угор­щини проти Росії. Очолив Раду Я. Левицький.

З ініціативи ГУР у 1914 р. було сформовано легіон Українських січових стрільців (УСС) кількістю 2,5 тис. осіб, що взяв участь у бойових діях проти російської армії.

У травні 1915 р. Головна Українська Рада у Відні реорганізувалася в Загаль­ну Українську Раду, яка була єдиним і найвищим представницьким органом українського народу Східної Галичини. Рада вимагала від австрійського уряду впровадження української адміністрації і шкіл у приєднаних районах Холм- щини та Волині, згоди на поділ Галичини на українську і польську частини та утворення Українського університету у Львові. Німецька та австро-угорська влада не підтримали ідеї незалежної України, але задовольнили низку друго­рядних вимог, зокрема, про організацію окремих таборів для військовополо­нених українців, де засновували школи, бібліотеки, церкви, які активно зай­малися вихованням національної самосвідомості українців, непримиренної ненависті до Російської імперії як поневолювачки і гнобительки українського народу. Згодом із числа українських полонених у Німеччині та Австро-Угор- щині було створено відповідно дві дивізії — «синьожупанну» і «сірожупанну» (названі за кольором форми).

5 листопада 1916 р. австро-угорський і німецький уряди проголосили утво­рення самостійного польського королівства, що складалося з польських земель, які входили до складу Російської імперії (до нього з часом мала ввійти й Галичи­на). На знак протесту Загальна Українська Рада склала свої повноваження.

Паралельно з ГУР політичні емігранти зі Східної України заснували у Львові Союз Визволення України (СВУ), проголосивши його безпартійною громадською організацією. Організаторами СВУ були колишні діячі УСДРП — А. Жук, В. Дорошенко, Д. Донцов і Української соціал-демократичної спілки (Спілки) М. Малиневський (Басок) та О. Скоропис-Йолтуховський.

У жовтні 1914 р. СВУ видав програму «Наша платформа», згідно з якою головна мета Союзу полягала у створенні самостійної Української держави з конституційно-монархічною формою правління. СВУ головну ставку робив на Австро-Угорщину, німецьку армію, бажав поразки Росії у війні.

1. Початок Першої світової війни. Активізація ук­раїнського національно- визвольного руху.

2. Організаційне оформ­лення українського руху

в Галичині. Його проавст- рійська позиція.

3. Українські політичні пар­тії та організації в Над­дніпрянській Україні та їх ставлення до війни.

СВУ мав своїх повноважних представників у Берліні, Софії, Стамбулі, Римі, Стокгольмі, Осло. Поставивши перед собою завдання сформувати навколо СВУ коаліцію непримиренних ворогів Російської імперії, вони вступали у відкриті чи таємні переговори як з офіційними державними урядовцями, так і з російськими політичними емігрантами, в основному з діячами обох фракцій РСДРП — біль­шовиками й меншовиками. Але досягти згоди вдавалося не завжди.

1915 р. діячі СБУ мочали видавати українською мовою у столиці Болгарії Софії газету «Робітничий прапор». Велику агітаційно-пропагандистську роботу СВУ розгорнув у таборах для військовополонених. На гроші, надані урядами Німеччини та Австро-Угорщини, СВУ, який перебрався зі Львова до Відня, а потім до Берліна, здійснював велику пропагандистську діяльність. Його діячі виступали з лекціями і доповідями не тільки в Австро-Угорщині, а й у Німеччині, Болгарії, друкували статті, а головне — налагодили регуляр­не видання українською та іншими мовами (загалом 9) науково-популярних брошур з історичного минулого та сучасного України. Серед друкованих ви­дань СВУ: «Кобзар» Т. Шевченка, праці корифеїв української історіографії М. Костомарова, В. Антоновича, Ф. Вовка, ученого-географа С. Рудницького, публіциста М. Лозинського, письменника Б. Лепкого. Надруковано також низку праць М. Грушевського, хоч він не був прихильником СВУ. Допомога, що надавалася державами Четвертного союзу, зараховувалась як державний борг майбутньої самостійної України. У червні 1918 р. СВУ припинив свою діяльність. Історичною заслугою СВУ було насамперед те, що він першим се­ред українських організацій проголосив своєю метою утворення самостійної української держави.

На початку війни емігранти-москвофіли з Галичини організували в Києві «Карпато-русский освободительний комитет». Він закликав галичан вітати російську армію як визволительку, допомагав організовувати владні структу­ри під час окупації Галичини.

Проавстрійські та пронімецькі настрої СВУ не знайшли відгуку в Східній Україні. Представники всіх національних меншин у Думі висловили лояль­ність до російського уряду. У зв'язку з тим, що українці не мали свого пред­ставництва в Думі, редактор журналу «Украинская жизнь»,- що виходив у Москві, С. Петлюра видав декларацію із закликом до українців чесно викону­вати свій обов'язок перед російською державою. У питаннях зовнішньої полі­тики С. Петлюра закликав орієнтуватися на Антанту.

Товариство українських поступовців (ТУП) зайняло очікувальну позицію, не ставши на платформу С. Петлюри чи СВУ. Але навіть лояльність українсь­ких діячів до російського самодержавства не пом'якшувала його упередженос­ті до України. Це переконувало українців, що тільки в межах національного руху можна розв'язати українське питання.

Починаючи з 1916 р. у містах України починають масово виникати націо­налістичні гуртки молоді, які виступали за незалежність України. Висновок. Перша світова війна сприяла активізаціїі консолідації українсько­го національно-визвольного руху і в той же час внесла розкол у його ряди. Л Дати: 1914 р. — створення ГУР, СВУ, Легіону УСС; 1915 р. — реорганіза­ція ГУР в ЗУР.

■ Особистості в історії: К. Левицький, В. Дорошенко, Д. Донцов, С. Пет­люра, М. Грушевський.

2.2. Результати та історичне значення Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р.

24 серпня 1991 р. Верховною Радою України був прийнятий Акт проголошен­ня незалежності України. Однак, згідно із чинним на той час законодавством, питання про реалізацію права народу України на самовизначення виходило за межі компетенції Верховної Ради УРСР і мало вирішуватися виключно всеук­

Дата добавления: 2015-08-29