Улітку 1989 р. країну охопив робітничий рух, що вилився в серію могутніх страйків. Тим часом у СРСР відбуваються періодичні кризи в постачанні деяких товарів: «цукрова криза», нестача миючих

Улітку 1989 р. країну охопив робітничий рух, що вилився в серію могутніх страйків. Тим часом у СРСР відбуваються періодичні кризи в постачанні деяких товарів: «цукрова криза», нестача миючих засобів, «чайна криза», «тютюнова криза» і т. д. Не допомагали навіть екстрені заходи. А оприлюднена програма переходу до ринку викликала ажіотажний попит: населення почало скуповувати все підряд.

На фоні економічних негараздів і в умовах формування багатопартійності все більше починає звучати вимога про ліквідацію 6 ст. Конституції СРСР, яка закріплювала керівну роль КПРС у державі. На III з'їзді рад у березні 1990р. було скасовано 6 ст., а першим президентом СРСР обрано М. Горбачова.

Вибори 1990 р. стали переломними в житті радянського суспільства. Це були перші демократичні вибори. У результаті радикально змінився депутатський корпус, особливо в союзних республіках (у Прибалтиці, Грузії, Вірменії КПРС зазнала повної поразки), що ще більше посилило політичну боротьбу.

Кардинальні зміни в СРСР прискорили процес банкрутства КПРС. У минулому монолітна КПРС була розколота на різні течії. У 1990 р. організаційно оформився також розкол у республіканських компартіях. Відбувалося швидке формування нових політичних партій.

Такий розвиток подій вів до зміцнення агресивних консервативних сил у КПРС, які в 1991 р. переходять до рішучих дій.

Тим часом на порядок денний постала проблема забезпечення реального державного суверенітету союзних республік. 11 березня 1990 р. Верховна Рада Литви оголосила про відновлення повного державного суверенітету Литовської держави. У цей час З'їзд народних депутатів СРСР ухвалив закон, який регулював порядок виходу республік зі складу СРСР. Дії Литви викликали негативну реакцію в Москві. М. Горбачов звернувся до Верховної Ради Литви про негайне скасування прийнятого документа. Але реакція Литви була негативною, і змінити цю позицію не змогли ані політичний тиск, ані економічна блокада. Своїми діями Литва поклала початок «революції суверенітетів». Більшість союзних і навіть автономних республік прийняли декларації про суверенітет. Про державний суверенітет заявила Верховна Рада РСФРР, на чолі якої стояв Б. Єльцин. Такі дії можна пояснити боротьбою союзної й нової російської політичної еліти, тверезою оцінкою історичних реалій. Одночасно з «парадом суверенітетів» загострилися міжнаціональні конфлікти (Тбілісі, Карабах, Баку та ін.). їх ініціаторами здебільшого були сили, які виступали за збереження Союзу.

Відчуваючи слабкість свого становища, консервативні сили починають масову психологічну атаку, нагнітають становище, погрожуючи неминучістю громадянської війни й великих людських жертв. Відбулися зміни і в найближчому оточенні М. Горбачова. Прихід реакціонерів до влади відразу дав про себе знати. 13 січня 1991 р. у столиці Литви м. Вільнюсі було здійснено спробу державного перевороту. У ніч на 13 січня 1991 р. військове угруповання розпочало операцію, яка просувалася досить успішно, але на захист незалежності стали як світове співтовариство, так і всі демократичні сили СРСР. Радянське керівництво було змушене відступити.

Схожі події розгортались і в Латвії. У березні 1991 р. ситуація в СРСР ще більше загострилась. Референдум 17 березня 1991 р. теж не виріїпив майбутню долю СРСР.

У цей час реакційні сили, що спиралися на партапарат, верхівку КДБ, значну частину генералітету та керівників військово-промислового комплексу,

УНР, національно-комуністична меншість Компартії України. Проте всі ці політичні сили діяли неузгоджено, навіть ворогували між собою.

Українська революція показала, що ідея незалежності України близька різним соціальним верствам суспільства. Більшість її прихильників становили українці. Близькою вона була також для представників інших національностей в Україні. Чимало політичних лідерів змінили погляди на державний устрій України. Підсумком їхніх пошуків стала переконаність у необхідності національно-державного суверенітету України і співпраця з іншими демократичними державами.

Невизначеність зовнішньої політики українських урядів гальмувала розвиток держави. І, навпаки, боротьба за незалежність змушувала противників відступати. Українську самостійність заперечували російські білогвардійці та більшовики. їм протистояла українська інтелігенція і селяни, меншою мірою — робітники. Прагнення мати власну державу в Україні було настільки сильним (але не підкріпленим силою), що більшовики для встановлення своєї влади змушені були декларувати підтримку незалежності України і навіть здійснити в 1920-х рр. конкретні кроки на шляху українізації. Політичний та економічний суверенітет України у складі СРСР був фіктивним, більшовицька Росія по суті не відмовилась від імперських амбіцій царизму.

Історичне значення визвольних змагань 1917—1920 рр. полягає в тому, що було збережено й поглиблено процес українського державотворення, який бере початок від часів Київської Русі. Українці знову нагадали про себе всьому світові як окрема нація, яка має повне право на власну державу. Українській Народній Республіці та Західноукраїнській Народній Республіці не судилося відстояти, зміцнити незалежність і стати в ряди європейських держав. Здобуті досвід і уроки стали надбанням наступних поколінь борців за Українську державу і знадобились наприкінці XX ст.

Висновок. Боротьба українського народу за незалежність показала, що однієї ідеї проголошення самостійності недостатньо. Потрібна єдність усіх політичних сил, якої завжди бракувало в Україні. Сходячись у головному, національні сили різної орієнтації боролися між собою. Невміння захищатися від зовнішніх ворогів, пошуки опори за межами України, боротьба за владу і внутрішні суперечки, неефективна соціально-економічна політика, байдужість частини населення до долі держави призвели до поразки української революції.

■ Дати: 1917—1920 рр. — «Визвольні змагання».

Ш Поняття, терміни, назви: Українська революція, незалежність.

■ Особистість в історії: М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра.

13.2. Пожвавлення літературно-мистецького життя України в умовах

десталінізації. «Шістдесятники».

	план відповіді
1.	«Відлига» та її вплив на
	літературно-мистецьке
	житТя.
2.	Піднесення української
	культури, її творці.
3.	«Шістдесятники».
4.	Суперечливості періоду
	«відлиги».

Після смерті Й. Сталіна (1953 р.) у суспільному житті народів СРСР відбуваються якісні зміни. Розпочинається процес десталінізації. Біля керма партії, а отже, і держави стає М. Хрущов. Роки його перебування при владі дістали назву «відлиги». Послаблення тоталітарного режиму далося взнаки як у політичній і соціально-економічній, так і в культурній та ідеологічній сферах.

Тим часом на порядок денний постала проблема забезпечення реального державного суверенітету союзних республік. 11 березня 1990 р. Верховна Рада Литви оголосила про відновлення повного державного суверенітеті/ Литовської держави. У цей час З'їзд народних депутатів СРСР ухвалив закон, який регулював порядок виходу республік зі складу СРСР. Дії Литви викликали негативну реакцію в Москві. М. Горбачов звернувся до Верховної Ради Литви про негайне скасування прийнятого документа. Але реакція Литви була негативною, і змінити цю позицію не змогли ані політичний тиск, ані економічна блокада. Своїми діями Литва поклала початок «революції суверенітетів». Більшість союзних і навіть автономних республік прийняли декларації про суверенітет. Про державний суверенітет заявила Верховна Рада РСФРР, на чолі якої стояв Б. Єльцин. Такі дії можна пояснити боротьбою союзної й нової російської політичної еліти, тверезою оцінкою історичних реалій. Одночасно з «парадом суверенітетів» загострилися міжнаціональні конфлікти (Тбілісі, Карабах, Баку та ін.). їх ініціаторами здебільшого були сили, які виступали за збереження Союзу.

Висновок. Боротьба українського народу за незалежність показала, що однієї ідеї проголошення самостійності недостатньо. Потрібна єдність усіх політичних сил,якої завжди бракувало в Україні. Сходячись у головному, національні сили різної орієнтації боролися між собою. Невміння захищатися від зовнішніх ворогів, пошуки опори за межами України, боротьба за владу і внутрішні суперечки, неефективна соціально-економічна політика, байдужість частини населення до долі держави призвели до поразки української революції.

■ Дати: 1917—1920 рр. — «Визвольні змагання».

■ Поняття, терміни, назви: Українська революція, незалежність.

■ Особистість в історії: М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра.

13.2. Пожвавлення літературно-мистецького життя України в умовах

десталінізації. «Шістдесятники».

	план відповіді
1.	«Відлига» та її вплив на
	літературно-мистецьке
	житТя.
2.	Піднесення української
	культури, її творці.
3.	«Шістдесятники».
4.	Суперечливості періоду
	«відлиги».

Справжнім потрясінням став XX з'їзд КПРС і розвінчання на ньому культу особи Сталіна.

Реабілітація в'язнів сталінських концтаборів зачепила й групу діячів української культури. Однак за ними ще довго залишалося тавро «ворогів народу» або «українських буржуазних націоналістів». Раніше вилучені з бібліотек і книготорговельної мережі твори репресованих повільно поверталися до читача. Така доля спіткала, зокрема, праці В. Блакитного, В. Гжицького,

0. Досвітнього, М. Ірчана, І. Микитенка. Український культурно-мистець- кий фонд поповнювався раніше невідомими або недоступними творами авторів доби «розстріляноговідродження».

Твори тих, хто захищав українську державність, національну самобутність народу, були заборонені. їх піддавали критиці, навіть не показуючи читачеві. Носії національної думки вважались особливо небезпечними для радянського суспільного ладу. Так, повернення в українську культуру одного з провідних діячів УНР письменника В. Винниченка відбулося тільки у 1990-х рр.

Хрущовська «відлига» дала надію на припинення свавілля та краще життя людей. Це надихало письменників і поетів, інших діячів культури на творчу діяльність.

У 1950—1960-х рр. українська література поповнюється талановитими творами В. Симоненка, І. Драча, М. Вінграновського, Д. Павличка, Л. Костенко та ін. Одвічні проблеми людського буття — війни й миру, любові й ненависті, щастя й горя — втілив у яскравих образах О. Гончар (роман «Людина і зброя», роман в новелах «Тронка»). Епічні полотна про долю українського села створив М. Стельмах (романи «Кров людська — не водиця», «Хліб і сіль», «Правда і кривда», «Дума про тебе»). Одним із кращих творів українського кіномистецтва став фільм С. Параджанова та Ю. Іллєнка «Тіні забутих предків».

Важливим суспільно-політичним явищем 1960-х рр. суай національно- культурний рух молодих українських письменників, критиків, поетів, художників, композиторів-. їхня творчість і громадсько-політична активність сприяли піднесенню української духовності та культури. Довкола клубів творчої молодів Києві, Львові, Харкові об'єдналися молоді інтелектуали, які прагнули нових форм художнього самовираження, переосмислення історичного минулого, національного відродження культури та суспільства.

Діяльність творчої інтелігенції України сприяла проведенню в 1963 р.<, конференції з питань культури української мови. Учасники конференції торкалися питання про розширення використання української мови в усіх сферах державного й громадського життя, про подолання мовного нігілізму.

Однак незабаром «шістдесятники» переконались у неможливості корінних змін у межах тоталітарної системи та прагнули оновлення суспільства на ґрунті загальнолюдських цінностей. Завдяки їм в Україні виникли національно- культурні осередки та сформувався рух дисидентів, що стало важливою передумовою національно-державного будівництва в 1990-х рр. До «шістдесятників» належали А. Горська, М. Вінграновський, І.Дзюба, І. Драч, Л. Костенко,

1. Світличниіг, В. Симоненко, В. Стус, В. Чорновіл та ін.

«Відлига» в культурі й духовній сфері, як і в інших галузях суспільного життя, була сповнена суперечностей, викликаних прагненням М. Хрущова та його оточення щось змінити, не зачепивши основ тоталітарної держави. Тому лібералізація суспільства супроводжувалася переслідуваннями діячів культури й мистецтва, критика сталінщини співіснувала з посиленням ідео
логічного наступу, реформування економіки й обіцянки комуністичного майбутнього поєднувалися з адміністративно-командними методами управління, суспільно-політичним і духовним життям, процвітанням партійно-державної бюрократії.

Висновок. Процес десталінізації та лібералізації суспільного життя сприяв розвитку культури й духовного життя суспільства. Паростки національно-культурного відродження, викликані «відлигою», загрожували існуючій політичній системі, панівній ідеології, тому тиск на творчу інтелігенцію набирав нових форм і масштабів. Це призвело до ресталінізації й стагнації суспільства, але не могло знищити духовний потенціал народу, прогресивні тенденції культурно-історичного розвитку. ■ Дата: 1958 р. — реформа освіти.

Ш Поняття, терміни, назви: русифікація, «відлига», «шістдесятники».

Білет 14

14.1. Нова економічна політика і особливості її впровадження в Україні.

За роки громадянської війни територія України зазнала найбільших руйнувань. Збитки в народному господарстві України становили Юмлрдкрб. Із 11 тис. підприємств у 1921р. змогли поновити роботу щонайменше 2,5 тис. Найбільших збитків зазнав Донецький вугільний басейн, металургійна, машинобудівна, цукрова, соляна та інші галузі виробництва.

Постійна зміна влади в Україні, реквізиції, побори призвели до розорення сільського господарства. Політика «воєнного комунізму», яку проводили більшовики, викликала погіршення соціально-економічного становища селян. 1920 р. продрозкладка в Україні була виконана на 40 %. На Україну було накладено непомірно високий продовольчий податок, третину якого (28,5 млн пудів) було вивезено до Росії. До економічних проблем додався голод, що вразив майже 15 % (3,8 млн осіб) населення України.

Важкою для радянської влади залишилась політична ситуація. В Україні селянство складало значну частину учасників махновського руху. У кінці 1920 — на початку 1921 р. ним було охоплено Донецьку, Катеринославську й Полтавську губернії.

У березні 1921 р. X з'їзд Російської комуністичної партії (більшовиків) проголосив курс на проведення нової економічної політики (неп).

Мета непу:

— Ліквідація загрози нової громадянської війни.

— Рятування більшовицького режиму.

— Покращення економічного становища в країні, що перебувала в міжнародній ізоляції.

план відповіді

1. Наслідки громадянської війни ддя УСРР

2. Становище на початку 1921 р. в УСРР.

3. Запровадження непу.

4. Заходи непу. Особливості непу в Україні.

5. Наслідки непу.

Справжнім потрясінням став XX з'їзд КПРС і розвінчання на ньому культу особи Сталіна.

Важливим суспільно-політичним явищем 1960-х рр. с^ай національно- культурний рух молодих українських письменників, критиків, поетів, художників, композиторів, їхня творчість і громадсько-політична активність сприяли піднесенню української духовності та культури. Довкола клубів творчої молоді в Києві, Львові, Харкові об'єдналися молоді інтелектуали, які прагнули нових форм художнього самовираження, переосмислення історичного минулого, національного відродження культури та суспільства.

Діяльність творчої інтелігенції України сприяла проведенню в 1963 р.«, конференції з питань культури української мови. Учасники конференції торкалися питання про розширення використання української мови в усіх сферах державного й громадського життя, про подолання мовного нігілізму.

Однак незабаром «шістдесятники» переконались у неможливості корінних змін у межах тоталітарної системи та прагнули оновлення суспільства на ґрунті загальнолюдських цінностей. Завдяки їм в Україні виникли національно- культурні осередки та сформувався рух дисидентів, що стало важливою передумовою національно-державного будівництва в 1990-х рр. До «шістдесятників» належали А. Горська, М. Вінграновськиіі, І.Дзюба, І. Драч, Л. Костенко,

1. Світличнии, В. Симоненко, В. Стус, В. Чорновіл та ін.

Висновок. Процес десталінізації та лібералізації суспільного життя сприяв розвитку культури й духовного життя суспільства. Паростки національно-культурного відродження, викликані «відлигою», загрожували існуючій політичній системі, панівній ідеології, тому тиск на творчу інтелігенцію набирав нових форм і масштабів. Це призвело до ресталінізації й стагнації суспільства, але не могло знищити духовний потенціал народу, прогресивні тенденції культурно-історичного розвитку. Ш Дата: 1958 р. — реформа освіти.

Ш Поняття, терміни, назви: русифікація, «відлига», «шістдесятники».

Білет 14

14.1. Нова економічна політика і особливості її впровадження в Україні.

Мета непу:

— Ліквідація загрози нової громадянської війни.

— Рятування більшовицького режиму.

— Покращення економічного становища в країні, що перебувала в міжнародній ізоляції.

план відповіді

1. Наслідки громадянської війни для УСРР

2. Становище на початку 1921 р. в УСРР.

3. Запровадження непу.

4. Заходи непу. Особливості непу в Україні.

5. Наслідки непу.

Всеукраїнський центральний виконавчий комітет і Раднарком УРСР прийняли низку розпоряджень, спрямованих на конкретизацію завдань непу в Україні. Суть непу полягала в заміні продовольчої розкладки продовольчим податком. Відтепер у селян вилучалися не всі лишки, а заздалегідь установ
лений податком мінімум. Сплативши продподаток, селяни мали можливість продавати надлишки продукції. Уряд тимчасово відмовився від створення колективних господарств.

Швидко відроджувалась кооперація. Вона охопила майже 85 % селян. Неп на селі дав результати. 1927 р. в Україні земель оброблялось на 10 % більше, ніж 1913 р. Якщо до 1917 р. основні земельні угіддя перебували в руках поміщиків і куркулів, то за роки непу українське село стало значною мірою середняцьким, виділились і заможні господарі, серед яких було чимало колишніх червоноармійців, червоних партизанів, активних учасників боротьби за радянську владу.

Існувала в Україні й система колективних господарств — колгоспів і комун. Створювали їх переважно біднота, сільські комуністи й комсомольці. Однак колгоспи об'єднували лише 1,2 % селянських господарств і займали 1,4 % земельних площ.

Навесні 1925 р. посівні площі в Україні складали 95 % від рівня 1913 р., валовий збір зерна досяг показників останніх передвоєнних років.

У промисловості колишнім власникам повертались відібрані після 1917 р. невеликі виробництва, заохочувались іноземні капіталовкладення. В Україні з'явилось чимало приватних підприємств. Дозволялось засновувати власні фабрики й заводи, брати в оренду націоналізовані раніше підприємства.

У селянських господарствах України зросла продуктивність праці, розширились площі оброблюваних земель, покращувалось виробництво предметів споживання.

У роки непу посилилась роль товарно-грошових відносин. Державні підприємства переводились на господарський розрахунок. Ліквідовувалась зрівнялівка в оплаті праці, яка стала залежати від кількості та якості виробленої продукції.

Велику роль у піднесенні економіки республіки відіграла проведена в країні грошова реформа (жовтень 1922р.). В обіг було введено банківський білет, який дорівнював 10 золотим карбованцям — «червінцям». Спочатку нова грошова одиниця використовувалась для розрахунку між державними підприємствами, а з 1924 р. з'явилась можливість перейти на «червінець» у повному обсязі.

Вождь більшовиків В. Ленін переконував, що неп виведе країну з кризи, а радянська влада лише зміцніє, бо всі командні висоти в економіці залишаються в руках держави. Великі підприємства, банки, транспорт, зовнішня торгівля не змінювали форм власності.

Відбудова промисловості почалась із переведення діючих заводів і фабрик на господарський розрахунок. Для оперативного вирішення господарських питань підприємства об'єднались за галузевим та територіально-галузевим принципами — у трести. Перші трести з'явилися восени 1921 р. як у важкій промисловості («Донвугілля», «Південьсталь», «Південнорудний трест»), так і в легкій промисловості («Тєкстильтрест», «Шкіртрест», «Цукортрест»). На початок 1922 р. Українській раді народного господарства підпорядковувалось уже 24 трести, які об'єднували близько 450 підприємств усіх галузей.

Для Здійснення торговельних операцій, закупки сировини, збуту однорідної продукції були утворені синдикати. Неп означав не тільки зміни в управлінні виробництвом, відбувся перехід на оплату, залежну від кількості та якості праці. Зарплата стала враховувати економію палива, сировини, раціоналізацію виробництва.

Комуністична партія намагалась використати для відбудови народного господарства трудовий ентузіазм робітників і селян. Ширились суботники і недільники, дні ударної праці тощо.

Позитивні наслідки непу істотно відчули жителі міст, які проявилися досить швидко в процесі денаціоналізації торговельно-промислових підприємств, утворенні чималої кількості нових, що стимулювало економічну активність населення, передусім дрібних виробників. На селі стають до ладу десятки тисяч олійниць, різних типів млинів (парових, водяних, вітрових), підприємств із виробництва ковбас, копченостей, різносолів.

Неп сприяв швидкій відбудові країни. Незважаючи на труднощі відбудовчого періоду 1925—1926 рр., більшість галузей промисловості України вийшли на рівень 1913 р. (особливо це стосувалося легкої і харчової промисловості).

Успіхи розвитку відбудови дали змогу реалізувати план ГОЕРЛО (електрифікація країни), що був ухвалений у 1920 р. Було прийнято рішення про початок будівництва Дніпрогесу, найбільшої гідроелектростанції в Європі. Загалом в Україні було споруджено 50 електростанцій, у тому числі Харківська, Луганська, Полтавська, Артемівська, що вдвічі перевищило план.

" Однак політика непу не супроводжувалась політичними змінами в Україні. Республіка, як і раніше, мала фіктивний суверенітет і виконувала продиктовані з Москви завдання. Ніяких змін не відбулося в партійному будівництві. Компартія України залишалась одним із загонів РКП(б).

Спроби опозиційної Української комуністичної партії (УКП) об'єднатися з КП(б)У і створити самостійну організацію закінчились розпуском УКП.

І все-таки неп мав і політичні наслідки. Він означав провал політики воєнного комунізму і необхідність стимулювання «більшовицького натиску». Поступове пожвавлення господарського життя, розширення товарного виробництва дрібними підприємствами або непманами призвели до примирення українського селянства з більшовицьким режимом, що сприяло його утвердженню в Україні.

Особливості непу в Україні:

— «зовнішнє» походження політики, яка не враховувала національні інтереси українців;

— здійснення соціально-економічних перетворень супроводжувалося придушенням національно-демократичних сил;

— реалізація непу почалась значно пізніше, ніж в інших республіках.

Наслідки непу:

— відновлення промисловості і сільського господарства, зруйнованого в роки Першої світової і громадянської воєн;

— ліквідація політичної кризи;

— стабілізація радянського ержиму;

— закріплення при владі більшовиків.

Висновок. За роки непу в стислий час було відновлено господарство країни, значно виріс життєвий рівень населення. Проте довгостроковою політикою неп не став.

■ Дати: березень 1921 р. — запровадження непу; 1929 р. — «великий перелом». Згортання непу.

■ Поняття, терміни, назви: неп, продподаток, «червінець», госпрозрахунок.

лений податком мінімум. Сплативши продподаток, селяни мали можливість продавати надлишки продукції. Уряд тимчасово відмовився від створення колективних господарств.

Відбудова промисловості почалась із переведення діючих заводів і фабрик на господарський розрахунок. Для оперативного вирішення господарських питань підприємства об'єднались за галузевим та територіально-галузевим принципами — у трести. Перші трести з'явилися восени 1921 р. як у важкій промисловості («Донвугілля», «Південьсталь», «Південнорудний трест»), так і в легкій промисловості («Текстильтрест», «Шкіртрест», «Цукортрест»). На початок 1922 р. Українській раді народного господарства підпорядковувалось уже 24 трести, які об'єднували близько 450 підприємств усіх галузей.

Однак політика непу не супроводжувалась політичними змінами в Україні. Республіка, як і раніше, мала фіктивний суверенітет і виконувала продиктовані з Москви завдання. Ніяких змін не відбулося в партійному будівництві. Компартія України залишалась одним із загонів РКП(б).

Особливості непу в Україні:

— «зовнішнє» походження політики, яка не враховувала національні інтереси українців;

— реалізація непу почалась значно пізніше, ніж в інших республіках.

Наслідки непу:

— ліквідація політичної кризи;

— стабілізація радянського ержиму;

— закріплення при владі більшовиків.

Я Дати: березень 1921 р. — запровадження непу; 1929 р. — «великий перелом». Згортання непу. ■ Поняття, терміни, назви: неп, продподатоїс, «червінець», госпрозрахунок.

14.2. Державотворчі процеси в Україні у 1991—2008 рр.

Державотворчим процесом називається процес формування і становлення основних інститутів влади, їх конституційне оформлення, визначення національних інтересів.

Нова суспільна ситуація, що виникла в Україні після розпаду СРСР і проголошення незалежності України, поставила перед українським народом нові завдання, а саме:

— будівництво власної суверенної держави;

— демонтаж тоталітарних політичних структур і будівництво правової демократичної держави;

— трансформація централізованої державної економіки в багатоукладну, ринкову, орієнтовану на соціальні потреби людей;

— національне відродження й оздоровлення міжнаціональних відносин в Україні;

— установлення рівноправних зв'язків із далекими та ближніми сусідами.

Ключовим завданням перших років державотворення стало формування

трьох основних гілок влади — законодавчої, виконавчої, судової. Поряд із цим необхідно було забезпечити утворення управлінських структур на місцях, налагодити ефективну взаємодію місцевої та центральної влади. Ці завдання на сьогодні загалом реалізовані, хоча певні проблеми залишилися.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України (ВРУ), що забезпечує правову базу перетворень. Однак чимало законів і постанов із прийнятих парламентом XII (І) (1990—1994 рр.) і 11(1994—1998 рр.), III (1998—2002 рр.), IV (2002—2006 рр.), V (2006— 2007 рр.), VI (2007—...) скликань не діють через відсутність чи недосконалість конкретного механізму реалізації, контролю за виконанням або через їх популістський характер, невідповідність можливостям держави. Важливим етапом у діяльності ВРУ стало формування у 2002р. парламентської пропрези- дентської більшості, яка, проте, виявилася ситуативною і нестабільною.

У 2006 р. і 2007 рр. були проведені вибори до ВРУ за пропорційною системою, алей й вона не забезпечила стабільності в роботі ВРУ. У вересні 2007 р. відбулися позачергові вибори до ВРУ. Прем'єр-міністром України було обрано Ю. Тимошенко.

Чимало проблем існує у становленні й роботі виконавчої влади (вищий орган — Кабінет Міністрів України; центральні органи — міністерства, державні комітети й відомства; в областях, містах, районах — державні адміністрації). Новим явищем у діяльності Кабінету Міністрів стало створення коаліційних урядів на партійній основі, починаючи з 2001 р.

Триває процес формування й утвердження судової влади, що концентрується в особі Конституційного Суду, Верховного Суду, загальних, арбітражних та військових судів. Важливим свідченням зрілості судової системи України стала роль суддів під час виборчої кампанії Президента України 2004 р.

Важливим доказом зміцнення демократичного принципу поділу влади стала роль законодавчої (ВРУ) і судової (ВСУ) влади під час політичної кризи 2004 р.

план відповіді

1. Складові державотворчого процесу.

2. Формування органів влади.

3. Конституційний процес.

4. Особливості державотворчого процесу.

Главою держави є Президент України. Першим Президентом незалежної України став Л. Кравчук (1991 —1994 рр.), згодом цю посаду обійняв Л. Кучма (1994—2005 рр.). Теперішнім Президентом України є В. Ющенко.

Концентрованим вираженням процесу державного будівництва с стан справ із прийняттям нової Конституції. До 1996 р. Україна жила за Основним Законом, що був прийнятий 1978 р. і до якого були внесені зміни.

28 червня 1996 р. V сесія Верховної Ради України прийняла нову Конституцію України. Процес юридичного оформлення української державності можна вважати в основному завершеним. Проте Конституція містить положення, які потребують уточнення і зміни. Життя довело необхідність зміни і перерозподілу владних повноважень у трикутнику Президент—Прем'єр-міністр (Кабінет Міністрів)—Верховна Рада. Усі спроби внести зміни і доповнення у 2000— 2004 рр. не мали успіху. Лише 8 грудня 2004 р. під час «пакетного» голосування було схвалено законопроект про внесення змін і доповнень до Конституції, які починаючи з січня 2006 р. набрали чинності. Україна стала парламентсько-президентською республікою.

Важливим компонентом державотворчого процесу є становлення і зміцнення Збройних Сил. Становлення Збройних Сил незалежної України розпочалося восени 1991 р. створенням Міністерства оборони України. 6 грудня 1901 р. прийнято Закон про Збройні Сили України, 19 жовтня 1993 р. — військову доктрину України, яка виходить із того, що Україна не є потенційним противником жодної держави, а свою безпеку розглядає як стан захищеності національних інтересів в умовах потенційної та реальної воєнної загрози. Поряд з армією створювалися спеціальні підрозділи Міністерства внутрішніх справ, Національна гвардія (розпущена в 1999 р.), частини спеціального призначення, Служба безпеки України. Сьогодні продовжується реформування Збройних Сил у напрямку їх відповідності стандартам НАТО. Особливості державного будівництва в Україні:

— становлення й утвердження незалежної держави відбувалося одночасно із завершенням процесу становлення української політичної нації, формуванням національної самосвідомості;

— важке соціально-економічне становище призвело до розчарування частини населення в ідеї суверенності, чим прагнуть скористатись відкриті й приховані противники незалежності.

Висновок. Отже, із проголошенням незалежності в Україні розпочався державотворчий процес, який передбачає створення всіх атрибутів державності та їх конституційне оформлення. Це завдання в основному було успішно виконане.

Я Дати: 24 серпня 1991 р. — прийняття Верховною Радою України Акта проголошення незалежності України; 1 грудня 1991 р. — всеукраїнський референдум; 28 червня 1996 р. — прийняття Верховною Радою України Конституції України. ■ Особистості в історії: Л. Кравчук, Л. Кучма, В. Ющенко.

Білет 15

15.1. Політика «українізації» (коренізації), її наслідки. О. Шумський, М. Скрипник.

14.2. Державотворчі процеси в Україні у 1991—2008 рр.

— будівництво власної суверенної держави;

— демонтаж тоталітарних політичних структур і будівництво правової демократичної держави;

— національне відродження й оздоровлення міжнаціональних відносин в Україні;

— установлення рівноправних зв'язків із далекими та ближніми сусідами.

Ключовим завданням перших років державотворення стало формування

план відповіді

1. Складові державотворчого процесу.

2. Формування органів влади.

3. Конституційний процес.

4. Особливості державотворчого процесу.

Главою держави є Президент України. Першим Президентом незалежної України став Л. Кравчук (1991—1994 рр.), згодом цю посаду обійняв Л. Кучма (1994—2005 рр.). Теперішнім Президентом України є В. Ющенко.

28 червня 1!)9в р. V сесія Верховної Ради України прийняла нову Конституцію України. Процес юридичного оформлення української державності можна вважати в основному завершеним. Проте Конституція містить положення, які потребують уточнення і зміни. Життя довело необхідність зміни і перерозподілу владних повноважень у трикутнику Президент—Прем'єр-міністр (Кабінет Міністрів)—Верховна Рада. Усі спроби внести зміни і доповнення у 2000— 2004 рр. не мали успіху. Лише 8 грудня 2004 р. під час «пакетного» голосування було схвалено законопроект про внесення змін і доповнень до Конституції, які починаючи з січня 2006 р. набрали чинності. Україна стала парламентсько-президентською республікою.

Важливим компонентом державотворчого процесу є становлення і зміцнення Збройних Сил. Становлення Збройних Сил незалежної України розпочалося восени 1991 р. створенням Міністерства оборони України. 6 грудня 1991 р. прийнято Закон про Збройні Сили України, 19 жовтня 1993 р. — військову доктрину України, яка виходить із того, що Україна не є потенційним противником жодної держави, а свою безпеку розглядає як стан захищеності національних інтересів в умовах потенційної та реальної воєнної загрози. Поряд з армією створювалися спеціальні підрозділи Міністерства внутрішніх справ, Національна гвардія (розпущена в 1999 р.), частини спеціального призначення, Служба безпеки України. Сьогодні продовжується реформування Збройних Сил у напрямку їх відповідності стандартам НАТО. Особливості державного будівництва в Україні:

Я Дати: 24 серпня 1991 р. — прийняття Верховною Радою України Акта проголошення незалежності України; 1 грудня 1991 р. — всеукраїнський референдум; 28 червня 1996 р. — прийняття Верховною Радою України Конституції України. Ш Особистості в історії: Л. Кравчук, Л. Кучма, В. Ющенко.

Білет 15

15.1. Політика «українізації» (коренізації),іїнаслідки. О. Шумський, М. Скрипник.

а також позитивного образу радянської влади як усередині країни, так і за її межами.

Політика коренізації була започаткована рішеннями XII з'їзду РКП(б) (квітень 1923р.), на якому були сформульовані її основні положення:

— підготовка, виховання та висування керівних кадрів корінної національності;

— урахування національних факторів при формуванні партійного та державного апарату;

— організація мережі навчальних, виховних закладів, закладів культури, преси, книговидавничої справи мовами корінних національностей;

— вивчення національної історії, відродження та розвиток національних традицій і культури.

В Україні політика коренізації проходила у формі українізації. Важливим її аспектом були заходи, спрямовані на розвиток національних меншин в Україні.

Першими реальними кроками на шляху реалізації цієї політики стали декрети ВУЦВК від 27 липня і 1 серпня 1923 р., у яких проголошувалася рівність мов і вказувалося на необхідність надання допомоги в процесі розвитку української мови.

Українізація поширилася на всі сфери життя, її результати у 1920-х рр. були вагомими. На українську мову навчання перейшли понад чверть інститутів і більше половини технікумів, працювало українське радіомовлення, кількість українців серед службовців державного апарату зросла до 54 %. Але якщо серед членів і кандидатів у члени КП(б)У збільшилася кількість українців до 52 %, то у ЦК КП(б)У їх було більше чверті, а генеральними секретарями ЦК КП(б)У, українці не обиралися. У 1927—1928 рр. українці'становили майже половину всіх студентів республіки. У другій половині 1920-х рр. удалося перевести діловодство на українську мову 75 % державних установ і організації!.

Активно здійснювалась політика коренізації в районах України, населених національними меншинами. У жовтні 1924 р. у складі УСРР було утворено автономну Молдавську республіку, протягом 1924—1925 рр. — сім німецьких, чотири болгарські, один польський, один єврейський національні райони, а також 954 сільські ради національних меншин, 100 містечкових рад. У цей час в Україні діяло 566 шкіл із німецькою мовою навчання, 342 — єврейською, 31 — татарською.

Політика українізації викликала духовний ренесанс, розмаїття літературних організацій і об'єднань, появу молодого покоління українських митців. У 1920-х рр. українські література та мистецтво переживали бурхливе підне- сення.Пройнята національною духовністю, усупереч ідеологічним обмеженням, українська культура досягла світового рівня.

	план відповіді
1.	Причини запровадження
	політики «українізації».
2.	Складові політики.
3.	Результати.
4.	Згортання політики «ук
	раїнізації».

Процес українізації активізував оформлення автокефальної православної церкви. У жовтні 1921 р. було скликано собор, який обрав митрополитом В. Липківського й остаточно оформив Українську автокефальну православну церкву. Релігійна служба справлялася українською мовою, у церковному житті було здійснено багато демократичних нововведень. УАПЦ швидко почала завойовувати авторитет серед віруючих України та за її межами. Тоді в 1926 р. проти української церкви розпочався широкий наступ, який завершився її ліквідацією в 1930 р.

Наприкінці 1920-х — початку 1930-х рр. почалося згортання політики українізації і загалом коренізації.

Оскільки українізація сприяла розвитку культури, піднесенню національної самосвідомості корінного населення, у майбутньому вона могла стати загрозою для існування федерації. Поки Й. Сталін вів боротьбу за владу в партії, партійно-радянське керівництво центру мирилося з наслідками коренізаціі в національних республіках.

Зміцнивши владу, Й. Сталін і Л. Каганович починають боротьбу з так званим «націонал-ухильництвом» окремих відповідальних партійних працівників, які з точки зору центру приділяли подвійну увагу національному питанню. Така доля спіткала наркома освіти О. Шумського, що був одним із основних провідників українізації. 1933 р. його було заарештовано й ув'язнено на 10 років.

Наступник Шумського на посаді наркома освіти М. Скрипник продовжив лінію свого попередника на розвиток українізації. Як відданий комуніст, він прагнув якомога більше прислужитися своєму народу. Проте його діяльність на цій посаді припала на період, коли сталінське керівництво вже прийняло рішення про згортання українізації. Його дії зустріли жорстку критику. Не витримавши тиску, у 1933 р. він наклав на себе руки. Смерть М. Скрипника стала символом завершення українізації, її згортання.

Також був засуджений молодий економіст М. Волобуєв, який стверджував, що економіка СРСР становить не єдине ціле, а комплекс економічних компонентів, одним із яких є Україна. Ці компоненти можуть функціонувати самостійно, без посередництва російської економіки. Такі думки могли набути поширення, що підірвало б владу РКП(б) в Україні. Тому погляди М. Волобуєва, так звана «волобуївщина», теж було засуджено як «націоналістичний ухил».

За час запровадження політики коренізації в Україні було здобуто набагато більше політичних успіхів, ніж в інших союзних республіках.

На початку 1930-х рр. українізація стала помітно гальмуватися, її здобутки ліквідувалися. У 1930 р. закрито державні курси української мови і Центральні державні курси українознавства; 1932 р. — українські школи всіх типів та газети й журнали за межами республіки; в Україні ліквідовано національні райони, а згодом (1938 р.) усі школи національних меншин переведено на російську мову навчання; поступово скорочувалося викладання української мовою в середніх спеціальних і вищих щколах, припинено вивчення української мови у всіх вищих навчальних закладах, крім філологічних факультетів; згорталося україномовне діловодство, українська мова витіснялася з наукової сфери.

Особливо активно відбувалася, ліквідація досягнень українізації з другої половини 1940-х рр., зокрема в галузі освіти, коли стали масово переводити (насамперед у містах) школи з української мовою навчання на російську мову з необов'язковим для учнів вивченням української.

Оцінюючи історичне значення процесу українізації, слід визнати, що незважаючи на всю непослідовність її здійснення, розпочата у 1920-х рр., але не доведена до логічного завершення, вона мала досить помітний вплив на зміну суспільної ролі й функцій української мови, яка завдяки цьому, хоч і ненадовго, уперше в новітній історії стала мовою державних установ, зросла її культура й помітно розширилася сфера вживання.

Олександр Якович Шумський (1890—1946 рр.) народився в бідній селянській родині. У 1915 р. вступив до Московського ветеринарного інституту.

а також позитивного образу радянської влади як усередині країни, так і за її межами.

— підготовка, виховання та висування керівних кадрів корінної національності;

— урахування національних факторів при формуванні партійного та державного апарату;

— вивчення національної історії, відродження та розвиток національних традицій і культури.

Українізація поширилася на всі сфери життя, її результати у 1920-х рр. були вагомими. На українську мову навчання перейшли понад чверть інститутів і більше половини технікумів, працювало українське радіомовлення, кількість українців серед службовців державного апарату зросла до 54 %. Але якщо серед членів і кандидатів у члени КП(б)У збільшилася кількість українців до 52 %, то у ЦК КП(б)У їх було більше чверті, а генеральними секретарями ЦК КП(б)У українці не обиралися. У 1927—1928 рр. українці'становили майже половину всіх студентів республіки. У другій половині 1920-х рр. удалося перевести діловодство на українську мову 75 % державних установ і організацій.

	план відповіді
1.	Причини запровадження
	політики «українізації».
2.	Складові політики.
3.	Результати.
4.	Згортання політики «ук
	раїнізації».

Наприкінці 1920-х — початку 1930-х рр. почалося згортання політики українізації і загалом коренізації.

Дата добавления: 2015-08-29; просмотров: 35 | Нарушение авторских прав

<== предыдущая лекция	\|	следующая лекция ==>
Количество холодильных установок	\|	1.Мировоззрение: понятие и сущность. Специфика философского мировоззрения. 1 страница

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.101 сек.)