Абак (архітектура) — верхня плита капітелі.

Абак (архітектура) — верхня плита капітелі.

Розе́тка (від фр. — розочка, трояндочка) — у мистецтві й архітектурі, це орнаментальна прикраса круглої форми в плані, має вигляд стилізованого зображення квітки, яка розпустилась. Мотив рослинного орнаменту широко використовувався при оздобленні кесонів, падуг стель тощо, у садово-парковому мистецтві. Існують такі розетки: розетка акантова — пелюстки виконано як акантові листочки, які чергуються із стрілками (подібно іонікам). розетка вихрова — декоративна форма, з центру якої розходяться однобічно вигнуті дуги однакової кривини. За композиційною побудовою подібна свастиці. Вживалась у давньоруському мистецтві, де була запозиченою від норманів. розетка зонтична — у вигляді еліпса з променями (поширена в часи ампіру). розетка сонячна — те саме, що і розетка вихрова.Розетка (орнамент) — орнаментальна прикраса круглої форми в плані, має вигляд стилізованого зображення квітки, яка розпустилась.

форми розеток

Сма́льта (нім. Smalte, від італ. smalto «емаль») — кольорове непрозоре (заглушене) скло у вигляді невеликих кубиків або платівок, застосовуване для виготовлення мозаїк у декоративно-ужитковому, в т.ч. ювелірному мистецтві.

Тимпан в архітектурі — трикутне поле фронтону з живописними або скульптурними оздобами.

Трансе́пт (від піздньолатинського лат. transeptum з лат. trans «за» та лат. septum «огорожа») — поперечна нава в базилікальних і хрестоподібних храмах, що перетинає під прямим кутом основну продольну наву і виступає кінцями із загальної маси спороди. Ці виступи називаються раменами трансепта.

План Солсберійського собора з двома трансептами

Трансепти виникли в ранньохристиянських храмах, коли разом з ускладненням обрядів виникла необхідність в збільшенні простору перед вівтарем і абсидою. Використання однієї або двох поперечих нав зробило план храмів хрестоподібним. Перехід від центрального або декількох продовжніх нав до трансепту оформляється підпружною аркою середохрестя. У католицьких храмах середохрестя зовні часто відзначалося високою баштою з вузькими вікнами і високим наметом (сигнатуркою), у православних - барабаном і куполом. Іноді слово трансепт використовується коли другорядний коридор перетинає основний коридор

Трансепт в тринавному храмі.

Фільонка являє собою тонку рельєфну дошку, яка вставляється в рамку, наприклад полотна двері. Фільонка є декоративною накладкою, яка виготовляється з натурального дерева.

Фронто́н, начілок (фр. fronton, від лат. frons) (frontis) — передня сторона — звичайно трикутне завершення фасаду будівлі, портика, колонади, що з боків обмежене двома схилами даху й карнизом при основі. Поле цієї частини називається полем фронтону або тимпаном.

Фуст [італ., франц.] — циліндрична або гранована основна частина колони від бази до капітелі.Розміри фуста, його ентазис, наявність канелюр залежать від того, до якого ордера належить колона. В доричному ордері кількість канелюр була 16, 20 або 24.

Емпо́ра (нім. Empore — "підвищення") — галерея на пілонах, колонах, що здіймалася над бічною навою або над вхідним боком базилікальних чи зальних західноєвропейських середньовічних церков та відкривалася у головний неф (порівн. хори у православних церквах).[1] На Сході, де існував звичай, щоб присутні при богослужінні жінки, були зовсім відділені від чоловіків, емпори служили для перших. На Заході емпори влаштовувалися в середньому нефі церкви, в стороні, протилежній тій, у якій перебував головний вівтар, над притвором, і в жіночих монастирях називалися «хором черниць» (нім. Nonnenchor). У церквах пізнішої будівлі зустрічаються емпори також і над бічними нефами.[2] В культових спорудах емпори загалом призначалися для півчих, а також (в костелах) музичних інструментів (найчастіше — органу). У світських будівлях емпори будувалися в замкових залах для хорових капел

Бічні емпори над нефом в базиліці Сант Аньєзе фуорі ле Мура

Абси́да — апсида (грец. άψίς — склепіння) — виступ будівлі, здебільшого півкруглий в плані (зовні іноді багатокутний або квадратний), перекритий півкуполом або зімкнутим півсклепінням. Вперше абсиди з'явились в давньоримських базиліках. У християнських церквах абсида — вівтарна частина, яка орієнтована зазвичай на схід.

Апсида костелу св. Флоріяна, Познань, Польща

Акант (архітектура) — стилізоване декоративне зображення зубчатих листків рослини аканту.

Вівтар (лат. altarium) - жертовник (від altaria - навершя жертовника, пристосування для спалювання жертви: altus - високий, ara - піднесене місце для жертвопринесення; жертовник)

вівтарі

Амфітеа́тр (грец. αμφιθεατρον) — антична споруда для різних масових видовищ; овальна арена, навколо якої уступами розташовувалися місця для глядачів. Слово має грецький корінь «amphi» (навколо). Конструктивна основа амфітеатру являє собою складну систему арок і стовпів, між якими знаходяться склепінчасті галереї (фоє, приміщення для звірів тощо) та сходи. Відомі амфітеатри в Римі (Колізей), Капуа, Ель-Джемі, Ефесі, Вероні, Помпеї та інші. В сучасному театрі, цирку, аудиторії — приміщення, місця в якому розташовані пів-круглими уступами.

Антаблеме́нт (фр. Entablement, від лат. tabula — стіл, дошка) — верхня горизонтальна частина споруди, звичайно спирається на колони, — складовий елемент класичного архітектурного ордеру. Антаблемент виник на основі дерев'яного балочного перекриття на дерев'яних колонах і в своїх формах відображає його структуру. В класичному зодчестві антаблемент складається з трьох основних частин: Архітрав — несуча частина у вигляді балки, що спирається на колонах Фриз — із скульптурними прикрасами, що спирається на архітраву Карниз — який спирається на архітраву, і вінчає частину

Антаблемент (карниз, фриз й архітрав) доричного храму

Анфіла́да (Анфіляда, фр. enfilade, від enfiler — нанизувати на нитку) — послідовний ряд архітектурно поєднаних між собою приміщень, кімнат, дворів, зал, що містяться по одній осі та з'єднані дверними отворами. Анфілада може міститися також по колу або кривій лінії.

Анфілада в замку Вандевр, Франція

Арабе́ски (італ. arabesco — арабський) — складний орнамент з геометричних фігур і стилізованих рослинних мотивів, куди часом включаються каліграфічні східні написи. Орнамент зі стилізованої рослинної гілки, геометричних мотивів, інколи тваринних форм; відома із стародавніх часів. Арабески виникли на сході, поширилася у Європі внаслідок контактів з мусульманським світом у добу Відродження.

Арка́да (від фр. arcade — склепіння) — ряд однакових формою та розміром арок, що спираються на колони або пілони. Найчастіше аркаду застосовують, коли влаштовують відкриті галереї, акведуки та багато інших споруд. Узвичаєно відрізняти такі аркади: Аркада ордерна (ордерна аркада) — сполука ордерних елементів (колон, тричвертних колон, напівколон або пілястрів) з арками, що завершувалося спільним антаблементом чи карнизом (порівн. римська чарунка). Аркада по колонах — сполука склепінчастої та стійко-балкової конструктивних систем у вигляді арок, що спираються на капітелі колон або на відповідні відрізки антаблемента над капітелями. Застосування Здебільшого аркади застосовують, коли споруджують відкриті галереї, що йдуть уздовж фасаду будинку; навантаження стіни за допомогою арок рівномірно розподіляється між окремими підпорами.

Аркбута́н (фр. arc-boutant — підпірна арка) — відкрита лучкова повзуча арка, зовнішня кам'яна напіварка, що передає розпір склепінь головного нефа готичного храму опорним стовпам — контрфорсам, розташованим за межами основного об'єму будівлі. Система аркбутанів, контрфорсів і нервюр складає конструктивну основу готичного храму. Застосування Аркбутан був відомий в Древній Русі (застосований в Софійському соборі Києва, 1037), проте у вітчизняній архітектурі зустрічається дуже рідко. Аркбутани широко застосовувалися у готичній архітектурі. В 2-й пол. 12 століття аркбутан став архітектурно-конструктивною основою великих готичних соборів Франції, Італії, Німеччини тощо. Спочатку вони робилися скритими даховою покрівлею, згодом височили над боковим нефом, де з удосконаленням конструкцій виконувались однорядними і дворядними. У п’ятинефних соборах влаштовувались двопроймові аркбутани з проміжною підпорою на проміжному стовпі. Складені з суцільних каменів, вони завершувались нахиленою площиною, що використовувалась для водостоку. Застосування аркбутанів дозволяє значно скоротити розміри внутрішніх опор, звільнити простір храму, збільшити віконні отвори, пройми зведень і т. д.

Аркбутан катедри д'Ам'єн

Атріум (атрій) (лат. atrium — темний, від ater — чорний) — простір у середині давньоримського житлового будинку у вигляді закритого внутрішнього дворика, на який звернено значну частину приміщень (синонім — каведіум). Являв собою місце зборів родини, в ньому містився вівтар хатніх богів, тут зберігали в особливих шафах воскові маски померлих предків, що давали уявлення про родовід хазяїна. У багатих будинках оброблювано мармуром, стіни розписувано, ніші прикрашано статуями, підлогу — мозаїчними зображеннями. Посеред атріуму спочатку стояло вогнище, згодом його замінив неглибокий басейн — імплювій, куди стікала дощова вода завдяки світловому прорізу вгорі — комплювію. Розрізняють: Атріум дощовідводний (розливний) — підпори для підтримки даху відсутні, водночас схили даху отримали уклін зовні. Внаслідок цього отвір комплювію виявляється значно вищий ніж стіни та в тосканському (туському) атріумі. Атріум критий — відсутній комплювій. Застосовують, влаштовуючи над ним верхній поверх. Атріум коринфський — колони для підтримки даху тримають не тільки кути комплювію, а й розставлені на боках, через що нагадує перистиль, а отвір комплювію може отримати значні розміри. Атріум тосканський (туський) — чотири схили даху навколо комплювію спрямовані всередину для того, щоб заповнювати дощовою водою імплювій, а кутові підпори відсутні. Дах підтримувано завдяки перехресту балок. Атріум чотириколонний — відрізняється від тосканського влаштуванням чотирьох підпор для підтримки даху на кутах комплювію. Атріумом також може бути оточений галереями двір, розміщений перед або поруч з християнською церквою в добу Раннього і Зрілого Середньовіччя. Слугував для врочистого виходу єпископа до великої кількості людей, що збиралися під час релігійних свят.

Атріум з ґалереями

В модерній архітектурі атріум може бути у вигляді рясносвітлового простору, розвиненого по вертикалі з ґалереями по поверхах, на які виходять приміщення різного призначення. Атріум, розвинутий по горизонталі у вигляді рясносвітлового проходу, інколи звано пасажем.

А́ттик (грец. άττικός — аттичний) — стінка, що міститься над карнизом і завершує споруду, значно вища за парапет. Зазвичай мала власні цоколь і карниз, її прикрашано рельєфною композицією та написами, акцентуючи певну частину фасаду. Інколи над нею встановлювано обеліски, вази. Є звичайним елементом тріумфальних арок. За часів середньовіччя в Україні аттики робили високими, щоб укріплити п'яту склепіння кам'яниці й захистити її покрівлю від вогню.

База - підстава, нижня частина колони, пілястри. У ордерної архітектурі база - обов'язкова частина колон всіх ордерів, крім греко-доричного. База колони в портику спирається безпосередньо на опорну плиту (стилобат), в аркаді, при відносно широкому просвіті між колонами - на високий п'єдестал (у цьому випадку базою називається деталь, перехідна від п'єдесталу - до тіла колони)

Балюстра́да (італ. balaustrata, фр. balustrade) — невисока наскрізна огорожа балконів, терас, галерей, сходів або дахів, яка сформована з ряду фігурних балясин чи стовпчиків, вгорі з'єднана горизонтальними перилами, плитою, а внизу спирається на цоколь у вигляді бруса, що може бути оформлений різними обломами. Балюстрада є частиною архітектурного оздоблення будівель. Доволі часто стовпчики між балясинами завершувались обелісками і вазами, створюючи органічний перехід до стіни або даху. Виконується з каменя, дерева, металу. Розміри балюстрад тісно пов'язані з фізичними розмірами людини і на відміну від більшості ордерних форм не збільшуються і не зменшуються залежно від масштабу і параметрів будівлі. Балюстрада мала і символічне значення — недоторканості огородженого простору.

Баля́сина — вертикальний елемент балюстради, невисокий фігурний (часто веретеноподібний) стовпчик, що підтримує перила сходів, терас, балконів, дахів.

Робиться гладеньким або прикрашається різьбленням, розписами, золоченням. зразки балясин

Баптистерій (лат. baptisterium., грец. Βαπτίζω «хрестити», хрестильний, хрещальня) - прибудова до церкви або окрема будівля, призначена для здійснення хрещення. Всередині баптистерія розташовується хрестильна купіль, як правило, досить великого розміру, щоб в нього могла поміститися доросла людина, або навіть кілька людей. Баптистерії відомі не раніше як з IV ст. і спочатку були досить великих розмірів. Часто вони служили для підготовки людей, що готувалися прийняти хрещення, а іноді і для зборів християнської громади. Приблизно з початку IX ст. баптистерії зустрічаються значно рідше, через християнізацію основної маси населення, яка призвела до того, що більшість людей приймали хрещення ще в дитячому віці. Розміри купелі зменшилися - замість басейну вона набрала виду великої чаші, яка могла бути як переносною (як правило, у цьому випадку вона виготовлялася з металу), так і непереносною. У другому випадку вона встановлювалася в каплиці або в храмі - біля західної стіни, ближче до входу (так було прийнято на Заході) або в особливому притворі (більш поширене на Сході). У XX ст. через зростання числа дорослих людей, які бажають прийняти хрещення, баптистерії у хрестильних храмах знову стали набувати частішого використання. Восьмикутний баптистерій у Латерано (Рим) з четвертого століття.

Барельє́ф (фр. bas — низький і фр. relief) — скульптурна композиція виконана на площині і пов'язана з тлом. Відповідно до висоти розрізняють високий рельєф (горельєф) і низький (барельєф або плоскорізьба). Рельєф буває й поліхромований; переважно застосовується в архітектурній декорації і в мистецькому промислі.

Бельведер (від італ. Belvedere - «прекрасний вид») - легка будівля (вишка, надбудова над будівлею (часто кругла в плані) або невелика окрема споруда) на піднесеному місці, що дозволяє оглядати околиці.Слово вперше увійшло у вжиток в Італії, такі будівлі стали поширені в Римі, наприклад у Латеранського палацу або Вілли Медічі. У російській мові слово позначає переважно надбудову, у французькому так зазвичай позначається альтанка або павільйон в кінці саду з гарним видом.Також бельведером називаються багато палаци в Європі, розташовані в особливо гарних місцях.

Волюта (лат. voluta, грец. κάλχη) — архітектурний мотив у формі спіралеподібного завитка з кружком («оком») у центрі, складова частина іонічної капітелі, входить також у композицію коринфської і композитної капітелей. Форму волюти іноді мають архітектурні деталі, що слугують для зв'язку частин будівлі, а також консолі карнизів, обрамлення порталів, дверей, вікон (головним чином в архітектурі пізнього ренесансу і бароко). Кружечок у середині завитка називається оком волюти. У коринфському ордері волюта отримує дещо інший вигляд і, разом з тим, іншу грецьку назву — грец. έλοξ: вона має подобу гілки рослини, що піднімається з капітелі і спірально закручується при зустрічі перешкоди біля абаки. Чотири великі волюти (лат. helices majores) підпирають абаки на чотирьох її кутах; по дві менших (лат. helices minores)) зустрічаються одна з одною на кожній стороні капітелі під розеткою, що прикрашає собою середину абаки. У давньогрецькій кераміці, особливо в області Апулія, були популярні кратери з волютами, якими прикрашались високі ручки посудини.

Цоколь (від італ. zoccolo, букв. — черевик на дерев'яній підошві) нижня частина зовнішньої стіни будинку, споруди, пам'ятника або колони, що лежить на фундаменті. Цоколь зазвичай дещо виступає. Його оформлювано рустом, профілями, декоративним оздобленням.

Е́ркер (нім. Erker — ліхтар) — частина споруди, що здіймається над першим поверхом і виступає за межі основного обсягу у вигляді напівкруглого, трикутного або чотирикутного у плані заскленого балкону. Часто складається з кількох поверхів, збільшуючи корисну площу приміщень, поліпшуючи їхнє освітлення та інсоляцію

.

Канелюри, каннелюра (фр. cannelure) - вертикальний жолобок на стовбурі пілястри або колони (такі колони називають каннелированной, на відміну від гладких), а також горизонтальні жолобки на базі колони іонічного ордера. З'явилися на напівколонами і колонах в Єгипті (кінець 3 - початок 2 тис. до н. Е.., 8 або 16 каннелюр на колону) і отримали подальший розвиток в античній архітектурі. Каннелюрами, що йдуть паралельно від основи до вершини, можуть бути покриті колони будь-якого з п'яти ордерів класичної архітектури, крім тосканського. У доричному ордері застосовується не більше 20 каннелюр на колону, в іонічному ордері - 24 канелюри. Іноді каннелюри наносилися на корпус керамічних судин. Наприкінці XIX століття Отто Вагнер використовував неглибокі паралельні каннелюри для вертикального членування площин стін і пілястрів. Вагнерівські каннелюри завжди обриваються, не доходячи до землі; їх нижні кінці зазвичай утворюють звернений вниз трикутник. Ця деталь широко використовувалася майстрами петербурзького модерну. Часто каннелюрами прикрашають меблеві ніжки. Цей прийом використовується, в основному, при виготовленні меблів в класичному стилі.

Капітель — верхня частина колони, що бере на себе навантаження від горизонтальних балок перекриття. З античної архітектури відомі чотири основних типи: дорична; іонічна; коринфська;

композитна капітель, що є поєднанням останніх двох.

Кесо́н (фр. caisson — ящик) — заглиблення, найчастіше квадратне або багатокутне, на стелі чи на внутрішній повехні арки, склепіння. Кесон виконує конструктивну або декоративну роль, застосовується також для поліпшення акустичних властивостей приміщення. Походить від конструкції балкового перекриття, котре використовувалось у давньогрецькій архітектурі. Римляни перетворили його в декоративний мотив. У часи Ренесансу кесони прикрашалися бордюрами, центральні поля збагачувалися розетками та іншими рельєфними прикрасами. Внутрішня чаша куполу Каплиці Боїмів у Львові з трьома рядами кесонів

Колонада — ряд або ряди колон, об'єднаних горизонтальним перекриттям. У зовнішній композиції споруди колонада застосовується у вигляді портика або галереї, що прилягають до диптера, периптера. Колонади поєднують відокремлені об'єми (наприклад, вілли Палладіо) та візуально зв'язують периптер із простором двору (перистиль) або майдану (Казанський собор у Санкт-Петербурзі). Колонади також можуть являти собою самостійні споруди. Криті колонади називають стоа.

Ко́нха (від грец. κόγχη — мушля) — півкупол для перекриття циліндричних частин (абсид та ін.) будівлі. Конха виникла у східній елліністичній архітекурі, застосовувалась у староримському будівництві, в культових християнських спорудах середньовіччя.

Конха у Олександрійському дендропарку.

Контрфорс (фр. contre force — «протидіюча сила») — вертикальна конструкція, що представляє собою або виступаючу частину стіни, вертикальне ребро або окрему опору, зв'язану із стіною аркбутаном. Призначена для посилення несучої стіни шляхом прийняття на себе горизонтального зусилля розпору від склепінь. Зовнішня поверхня контрфорса може бути вертикальною, ступінчастою або безперервно похилою, збільшуючись в перерізі до основи. Контрфорси набули поширення ще в середньовіччя, вони стали важливим елементом романського стилю архітектури. Ще більш важливе значення контрфорси набули в епоху готики. Архітектура цього періоду характеризується високими стінами з відносно низькою несучою здатністю через прорізані в них великих віконних отворів. Інші види контрфорсів Кутовий контрфорс — продовження стін за межі будівлі на розі. Таким чином, ця ділянка в горизонтальному перерізі являє собою хрест. Діагональний контрфорс — опора, поруджена на розі будівлі так, що утворює зі стінами кут 135°.5 контрфорсів з аркбутанами, ліворуч видно кутовий контрфорс

Кронштейн (нім. Kragstein — консоль) — консольна опорна деталь або конструкція, що служить для кріплення на вертикальній площині (стіни чи колони) виступаючих або висунутих в горизонтальному напрямку частин машин або споруд. Конструктивно кронштейн може виконуватися у вигляді самостійної деталі або багатодетальної конструкції з розкосими, а також у вигляді значного потовщення в базовій конструкції деталі. Механічний принцип дії — опір матеріалу на відкол і руйнування

. кронштейн

Мезоні́н (безанін, безданін; італ. mezzanino,від, від mezzano — середній, італ.< лат. — напівповерх) — в архітектурі мезонін являє собою надбудову над середньою частиною житлового (зазвичай невеликого) будинку. Мезонін часто має балкон. У Російській імперії мезонін набув дуже широкого поширення в 19 столітті як частина кам'яних і особливо дерев'яних малоповерхових будівель і став відмінною рисою поміщицьких та інших садиб. Синонімічні мезоніну слова півповерху, надбудуй, вежа, напів'ярус, напівжитло; теремок. Виник і прикметник мезонінний, тобто до нього що відноситься. Ця деталь в архітектурі відома з твору Антона Чехова «Будинок з мезоніном».

Наос (грец. ναός) — первісно — молитовний зал, головне приміщення (святилище) античного храму, де знаходилося скульптурне зображення божества. У Стародавньому Єгипті наос був ковчег, обрамлення для статуї бога, саркофага фараона або сховище для священного човна.[ У сучасному вжитку — центральна частина християнського храму, де під час богослужіння знаходяться прихожани. Зі сходу до наосу примикає вівтар — найважливіше приміщення храму, де розташовується престол і відбувається літургія. Вівтар у православних храмах відділений від наоса завісою та іконостасом

Целла (лат. cella) — головне приміщення, власне святилище, античного храму, де містилося скульптурне зображення божества. Перед вхідними дверима до целли звичайно знаходився портик з парним числом колон. У периптеричних храмах целла з усіх боків була оточеною колонадою.

Нартекс чи притвор (пізньогрец., від грец. νάρθηξ — шкатулка, скринька) у візантійській і християнській архітектурі крите передсіння при передній стіні храму. Утворився на основі підтіння, що оточувало передхрамовий дитинець. Призначений передусім для катехуменів і покутників. В романській архітектурі перетворений на бабинець.

Поземна проекція з виділеним нар тексом

Неф (фр. nef, від лат. Navis - корабель) - видовжене приміщення, частина інтер'єру (зазвичай в будівлях типу базиліки), обмежене з одного чи з обох поздовжніх сторін рядом колон чи стовпів, що відокремлюють його від сусідніх нефів

пристрій трехнефного романського храму. Середній неф виділено заввишки.

Пальмета (від фр. palmette)— пальмова гілка) — живописний або скульптурний орнаментальний елемент у вигляді пучків вузьких листків, яких нараховується непарна кількість і вони розташовані симетрично, доповнюючись внизу волютами. Складається з двох проекцій: вигляд квітки збоку і половина вигляду зверху. У різні часи і у різних народів змінювалися рослини (пальма, лотос, акант, роза тощо), характер стилізації та пропорції зображень. Широко використовувався для декорації фризів, стін, фронтонів. Існує так звана: паркова пальмета - стилізований рослинний мотив відповідної форми у парковому партері або біля його межі. Пальмета - рослинний орнамент у вигляді віялоподібно листа пальмового дерева, квітки аканта або жимолості. Був поширений в єгипетській і елліністичній архітектурі - як антефікси, в завершеннях пам'ятних стел і надгробків, в капітелях іонічних і коринфських колон, в прикрасах карнизів. Вперше мотив пальмети зародився в Стародавньому Єгипті і представляв собою стилізовану віялоподібну квітку лотоса; зафіксовані різні типи єгипетських Пальметти - прості, з одиночним квіткою; поодинокі з мотивом висхідного сонця; кисті з квіток; квітка або пальмова гілка, що спираються на сувій. З Єгипту мотив пальмети поширився на Крит, в Межиріччі і Персії, де знайдено одні з найбільш ранніх зразків пальмети, ймовірно, засновані на стародавніх єгипетських мотивах

.

Парапет — невисока огорожа моста, набережної, балкона, ґанку, покрівлі будинку. Парапетом називають також балюстраду, перила

Периптер — тип давньогрецького храму. Це прямокутна в плані будівля, з чотирьох сторін обрамлена колонадою, відстань від якої до стін наоса дорівнює одному інтерколумнію. Всередині периптер звичайно складався з пронаоса і наоса (або целли), позаду наоса часто влаштовувався опістодом. Периптер усталився до початку 7 ст. до н. е. і був найбільш поширеним типом храму в епоху архаїки. Найясркавішим прикладом архаїчного периптера є Парфенон. Зовнішні форми периптера часто використовувалися архітекторами класицизму. Периптер: а — опістодом, б — наос,

в — пронос

Пілястр (фр. pilastre) — плаский виступ в стіні будівлі. Зовні має ознаки колони — базу, тіло, але без інтазісу (потовшення всередині), капітель.Може мати як коструктивну, так і декоративну функції. Іноді пілястри використовували в каркасній архітектурі. Тоді проміжки в каркасі з пілястрів заповнювали якимось будівельним матеріалом. Найчастіше ж пілястри використовували в декоративній ролі для оздоблення і ритмічного чненування порожнього тла стіни, фасаду, дзвіниці тощо. Менші вимоги, ніж до колони, давали змогу архітекторам надзвичайно урізноманітнювати оздоби пілястрів — від простого шліфування до викладення діамантовим рустом.

.

Плафон (архітектура) - стеля; в широкому сенсі - стеля, прикрашений живописним або ліпним орнаментом, зображенням або архітектурно-декоративними мотивами. Плафон може бути виконаний як безпосередньо на стелі, так і у вигляді панно.

Портик (від лат. porticus — крита галерея) — галерея з відкритою колонадою на поздовжньому боці будівлі; вхід, прикрашений відкритою колонадою, арками, завершується фронтоном або аттиком. Узвичаєно вирізняти: портик в антах — вхідна колонада, що стоїть між торцями стін. портик пілястровий — такий, де замість колон влаштовано пілястри. портик плаский — замість колон влаштовано напівколони або тричвертні колони. Портик також називається парковий павільйон з колонадою. Мав місце в архітектурі Античності, було відроджено в європейській архітектурі за часів Просвітництва та Історизму.

Портик Червоного корпусу Київського університету 2008

Роза - велике кругле вікно, розчленоване фігурним палітуркою на частини у вигляді зірки або квітки з симетрично розташованими пелюстками. Є в церквах романського і готичного стилів, звичайно на фасаді головного, поздовжнього нефа, а іноді й на обох фасадах трансепта, поміщаючись досить високо над вхідними дверима і доставляючи нутрощі храму рясне освітлення. На початку романської епохи оброблення Р. була досить проста: вона складалася переважно з тонких колонок, що спираються своїми базами в гурток, який займає середину вікна, і підтримують своїми вершинами смугу арочек, що йде за його кола. Згодом, з розвитком романського стилю і переходу його в готичний, малюнок цієї оброблення все більш і більш ускладнювався і в останню пору готики став надзвичайно кумедним. Найкрасивіші віконні Р. зустрічаються у французьких соборах, які, наприклад, Ам'єнський, Шартрський, руанський, орлеанський, Бове та ін

Метопи (грец., едінстсвенное число metópe) прямокутні, зазвичай майже квадратні плити, які, чергуючись з тригліфами, утворюють фриз доричного ордера (Див. Доричний ордер) (див. також Ордер архітектурний). М. іноді прикрашалися високими рельєфами, рідше живописом. Спочатку (у період, що передував розвитку кам'яної архітектури) у Стародавній Греції М. називали проміжки між виходять на фасад будівлі торцями балок перекриття.

Мегарон (др.-греч. Μέγα - великий ρον - зал) - грецький будинок прямокутного плану з вогнищем посередині. Виник в епоху неоліту балканського (в культурі Вінча): початок IV тис. до н.е. Послужив прототипом храмів в гомерівський (предполісний) період.Мегарон - найпростіший тип давньогрецького храму в антах: на передньому фасаді має закритий ордер в один ряд колон. Іншими словами, прямокутна споруда з портиком в торці і розташованим за портиком залом з вогнищем у центрі. Поняття ввів Вітрувій, який дав типологію давньогрецьких храмів.

Схема древнегреческого храма типа мегафон

Портал — архітектурно оформлений вхід до монументальної споруди, переважно громадського призначення; архітектурне обрамлення сцени, яке відокремлює її від залу для глядачів.

Дата добавления: 2015-09-29