Соціальне виховання Я. А. Коменського

А.О.Малько

СОЦІАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ Я.А.КОМЕНСЬКОГО

Теоретичні підвалини сучасного європейського соціального виховання, зокрема вітчизняного, було закладено на початку формування індустріального суспльства, тому без аналізу провідних педагогічних ідей того часу неможлива розбудова перспектив розвитку соціальної педагогіки, яка б сприяла культурній динаміці сьогодення.

Праці всесвітньо відомого чешського педагога Я.А.Коменського (1592-1670) стали визначними подіями в розвитку теорії соціального виховання, у формуванні педагогіки як наукової галузі, вплинули на розвиток останньої у наступні століття, тому розглянемо їх детальніше, з точки зору соціального аспекту

Я.А.Коменський одержав вищу освіту в декількох германських університетах, педагогіка яких традиційно тяжила до шкільництва, тому, природно, ним було узагальнено теорію та методику саме шкільної освіти всіх дітей. Шкільна педагогіка Я.А.Коменського відповідала навчальним потребам часу. Грунтовним дослідженням процесу навчання чешський педагог значно розвинув, просунув вперед соціальне виховання в цілому. Але так сталося пізніше, що саме шкільне навчання “узурпувала” звання “Педагогіки” і навіть “Загальної педагогіки”. Цьому значною мірою сприяли послідовники Я.А.Коменського, акцентуючи увагу на нагальних освітніх проблемах, за часів Просвітнитва і початку Нового Часу вони часто-густо ототожнювали навчання в школі з соціальним вихованням загалом, протиставлюючи останнє сімейному. Однак, теоретична діяльність чешського педагога була значно ширшою. Його, як посередника між педагогікою Середньовіччя та індустріального суспільства, як представника протистантської церкви, проблеми виховання соціальних якостей людини, її духовності, хвилювали в першу чергу. Це не його провина, що нащадки прославили у віках те, що їх більше цікавило – систему навчання Коменського.

Великий педагог продовжував розпочату Е.Роттердамським критику сучасної йому школи. Проте, він не лише критикує, але і надає конструктивні пропозиції щодо вдосконалення системи навчання з соціокультурної точки зору, а саме - забезпечення гарантованої доступності культурного спадку людства кожній людині. На відміну від М. Лютера, який намагався досягти цієї доступності у розумінні - мати можливість відвідувати школу, Я.А.Коменський пішов далі. Він підходив до цього питання з внутрішньошкільного боку, його якісної сторони. Для Я.А.Коменського було важливим, щоб грунтовну освіту в школі могли одержати не лише ті, хто відрізнявся надзвичайним обдаруванням, а й пересічні, навіть “тупі” люди, щоб в школі “навчали з неминучим успіхом, … швидко … та з великим задоволенням, …грунтовно, … не для форми, а просуваючи учнів до істинних знань, добрих звичаїв та глибокого благочестя”(1;12).

Якщо у своїх методико-педагогічних пошуках автор “Великої дидактики” (1657) спирався на досягнення німецьких педагогів (що засвідчино у тексті (1;14)), то у загальній меті виховання він виходить з соціально-педагогічних позицій Античності, наводячи цитати з Діогена, Цицерона про значимість виховання і навчання для держави, про необхідність вирішувати ці завдання всім разом, спільно у суспільстві. Проте, Я.А.Коменський долає державницьку обмеженість давніх греків та римлян. Для нього справа виховання - це “не благо однієї людини, а благо багатьох, і не лише окремих людей, але й міст, провінцій, держав і навіть усього роду людського”(1;15). Отже, чешський педагог звеличує роль виховання до загальнолюдського значення.

Більш того, він не лише вводить до об’єктів соціального виховання людство, але й вважає можливим саме через виховання виправити його справи. Тому в своїй “лебідиній пісні” - “Загальній пораді про виправлення справ людських”- четвертий розділ присвячує “Пампедії”, тобто “універсальному вихованню всього роду людського”(2;107).

Загальновідомо про ствердження Коменським педагогічного принципу природовідповідності. Проте, майже через всі твори чешського педагога, зокрема “Пампедію”, “Про культуру природних обдаровань”, проходить думка про відповідність процесу виховання і культурним вимогам. Перш за все, метою всієї діяльності, як теоретичної, так і практичної, Я.А.Коменського було, “щоб у решті решт весь род людський прийшов до культури, незалежно від віку, стану, статі й народності”(2;107). До цього ж, до культури всебічної: “всебічна культура духу вимагає, щоб всі люди (1) мали знання про майбутнє життя, надихалися мрією про нього та прямими шляхами були спрямовані до нього; (2) були навчені мудро вирішувати справи земнного життя так, щоб і в ньому в міру можливості все було надійно; (3) навчалися так йти шляхом однодушія, щоб не могли розходитися один з одним на шкоду собі ні в земних, ні у вічних шляхах і вміли приводити до згоди інших; (4) і, врешті, були сповнені стараності в прагненні до того, щоб слова та дії перебували в найможливій згоді” (2;108). Тут окреслено уявлення Коменського про мету і напрям духовного виховання людства, того, чого так не висточало соціальному вихованню античної культури, щоб гармонізувати захопивший давньогрецьке суспільство ідивідуалізм.

По-друге, виховання Я.А.Коменський розглядає як засіб “окультурення” “всіх” (“педія означає навчання і виховання, через які люди стають культурними” (2;107)), навіть культивування “тупих”, засобом звільнення останніх від природної “повільності та дурості”: “І не можливо знайти такого недоумства, якому зовсім вже не могла би допомогти турбота про його вдосконалення (cultura)”(1;27). Виховання для великого педагога є засобом культивування - вдосконалення тваринної природи людини через залучення її до культури людства, в свою чергу, у відсутності виховання він вбачав загрозу для існування культури: “Повсюди, де народжуються люди, має бути виховання, щоб дари природи з можливих стали дійсними”(2;118), “Зневага до виховання є загибель людей, сімей, держав і всього світу”(2;131).

По-третє, він визначає місце школи у духовній культурі людства: “Чому ж школи не можуть виробляти світла мудрості, очищати його, розповсюджувати і розподілювати по всьому організму людського об’єднання, подібно до того як майстерні підтримують та спрямовють ремесла, храми – благочестя, суди – правосуддя”(1;26). Більш того, школи для нього – це майстерні культури: “знадобляться майстерні культури (officinis Culturae), універсальні школи для виховання всіх”(2;115).

По-четверте, провідним засобом виховання Я.А.Коменський обирає найочевидний результат культурного розвитку людства – книгу: “Головна вимога до таких книг – прямо, повно, доступно відповідати своїй меті, істинній людській культурі”(2;119), “Треба вдосконалити це знаряддя людської культури, книги, так, щоб не було народу, позбавленого їх …”(2;115).

В цілому, на наш погляд, цитати з праць Я.А.Коменського свідчать, що саме у соціально-виховному аспекті теоретико-педагогічних розробок Я.А.Коменського найбільш рельєфно проглядається принцип культуровідповідності виховання.

Стосовно “соціального виховання” у творчості чешського педагога. Дійсно він ніде не використовує цього терміну. Але Я.А.Коменський, як і давні греки - праотці педагогіки, під “вихованням” розумів саме розвиток соціальних, зокрема духовних, якостей людини заради соціального благополуччя. Та й об’єкт його виховання по-справжньому соціальний: “народи, стани, сім’ї, кожна людина, без всякого виключення”(2;108), тобто всі соціальні суб’єкти. Підкреслюється соціальний характер виховання і у “Великій дидактиці”, де автор пише, що на цей процес потребують тупі та обдаровані, богаті та бідні, керівники та підлеглі: “всім, народженим людьми, безумовно потрібне виховання для того, щоб вони були людьми, а не дикими тваринами, не безглуздими звірами …”(1;19). Отже, за Коменським, культура є соціальним явищем і залучення до неї через виховання є подоланням природної обмеженості людини. Більш того, він фактично пропонує новий підхід до градації людей – за рівнем вихованості: “кожен настільки перевершує інших, наскільки він більше інших вправлявся”(1;19).

Завдяки високій релігійній духовності Коменський, як громадянин світу, піклується не лише про забезпечення вихованості людей рідного етносу, а навіть варварських народів. Цим він відкриває світу (ще у XVII ст.) геніальну ідею соцального воховання про потребу гармонізації рівнів та якості виховання у різних народів задля загальнолюдського соціального блага: “Бажати, щоб і найварварські народи теж освітилися та звільнилися від темряви свого варваства, треба тому, що і вони – частина людського роду, яка має уподібнитися цілому, а також тому, що ціле не є ціле, поки лишається якійся своєї частини …”. А соціальна спрямованість особистості самого Коменського повною мірою виявляється у таких словах, які можливо б було вважати його життєвим кредо: “Ким би ти не був, якщо ти не хочеш виявити свою обмеженість чи злоумисність, ти повинен більше бажати блага для всіх, ніж свого блага, або блага декількох твоїх близьких, чи твого народу”(2;109).

Обумовлює він сприяння соціальному вихованню варварських народів загальнолюдською, зокрема і кожного окремого племені, “здатністю до культури”, а отже, і до виховання, “в силу повсюди однакової природи всіх людей”(2;109). Таким чином, опосередковано Я.А.Коменський визнає соціальне виховання частиною культури, завдяки якої культура і має поширюватися на все людство.

Випереджав час великий педагог й щодо виховання, зокрема освіти, людей з особливими потребами, а саме – “сліпих, глухих, тупоумних”, вважаючи, що їм, в першу чергу, найнеобхідніше виховання, як корекція природних недоліків, засіб подолання вад окультурення. “Людська культура не виключає нікого, якщо він людина; наскільки такі люди причетні до людської природи, настільки їх надо залучати й до культури, - і навіть з особливою старанністю з огляду на їхні більші потреби в допомозі ззовні, тому що їхня природа з-за внутрішніх недоліків менше здібна допомогти собі”(2;110).

Лише психично хворим людям відмовляв в освіті Я.А.Коменський: “не станемо виключати нікого, крім того, у кого Бог відняв глузд, або розум”(1;27). Проте, за його часів ще не існувало ефективної системи загальної освіти здорових дітей (над чим саме і працював геніальний педагог), то ж керована соціальна адаптаця психічно хворих була справою майбутнього. Таким чином, об’єкт виховання в Я.А.Коменського по-справжньому соціальний: кожна людина, різноманітні соціальні групи, народи, людство.

І за методом “виховання” Я.А.Коменського – соціальне, тому що виховувати вважав потрібним спільними, загальними зусиллями. Наприклад, “Велику дидактику” він адресує не лише вчителям, але і батькам, учням, школам, державам, оскільки “справа ця воістину дуже серйозна і, з одного боку, має стати предметом загального бажання, а з іншого – її треба зважити загальними обговореннями і просувати вперед загальними сукупними зусиллями, через те що вона має на меті загальне благо всього людського роду”(1;13). В цих словах Я.А.Коменського зафіксовано і алгоритм перетворення соціального виховання із релегійно-державного в суспільне. По-перше, більшість населення мають цікавити і хвилювати проблеми виховання, по-друге, ця зацікавленість підтримується загальносуспільним обговоренням виховних проблем і, водночас, в ході обговорення розробляється план дій стосовно вдосконалення соціального виховання та, нарешті, по-треттє, на цій основі плани реалізуються загальними узгодженими діями членів суспільства. Отже, проблеми виховання, з точки зору Я.А.Коменського, мають хвилювати і вирішуватися всім суспільством разом, а не тільки вчителями. Він не мав сумнівів до реального існування соціального виховання, навпроти вся його педагогічна діяльність була спрямована на вдосконалення сучасного йому соціального виховання, на перехід від зовнішніх його методів до внутрішніх: “Намагаємося ми і виправити один одного в сім’ї, в школах, в церквах, в державах різними, здебільше насильницькими способами.... Адже наскільки б було краще спонукати людей вуздою розуму, а не силою законів та покарань!”(2;130).

Крім того, об’єднати зусилля у справі виховання потрібно, на думку Коменського, ще й тому, щоб подолати несприятливі для культивування людини соціальні обставини. “Світ повний ненормальних явищ, у боротьбі з якими виявляються безсилі і державна влада, і церковні служителі, від того, що донині не надається значних зусиль для припинення першоджерел зла”, тому “хай всі своєчасно вживуть заходів, щоб починати насаджувати, підрізати, зрошувати і розумно формувати небесні рослини для добрих успіхів в науці, моралі, благочесті”(1;23).

Як бачимо, соціальне виховання Я.А.Коменського було, перш за все, розраховано на нову генерацію, в протилежність релігійному соціальному вихованню Середньовіччя, спрямованому перед усім на дорослу людину. Обгрунтовує чешський педагог це з психологічних позицій, через особливу здатність дітей до адаптації.

Та й засіб культивування нового покоління чешський педагог пропонує найсоціальнійший – школу. Адже школа є способом спільного виховання юнацтва. Більш того, Я.А.Коменський розглядав її саме як специфічний соціальний заклад молоді: “для настанови дорослих у релігії ми маємо храми; для розгляду судових позовів, для зібрання народу і для повідомлення його про все необхідне в нас є судові місця й общинні сходи. Чому ж не мати для юнацтва шкіл?”(1;25). Доводить необхідність шкіл і виховання “всіх” він не лише притаманними його часу соціально-прагматичними міркуваннями (“Це є найкраще збереження праці, …саме таким способом кожний слугує з користю для багатьох..”(1;25), “Дуже ймовірно, що серед бідних нерідко ховаються і – на великий збиток для церкви і держави – внаслідок такої системи зникають блискучі таланти(1;31)), потребою “індустріалізації” процесу освіти (один вчитель приблизно на сто учнів (1;35)), але й первісною основою соціального виховання - природним для людини механізном наслідування іншим: “Природно робити те, що на наших очах роблять інші, і йти туди, куди йдуть інші, йти услід за тими, хто попереду, і випереджати тих, хто йде услід за ними….Особливо дитячий вік спонукується та спрямовується до дії більш прикладами, ніж правилами”(1;25).

Заслуга Я.А. Коменського в тому, що він запропонував людству для системи соціального виховання найоптимальнішу на той час підсистему освіти. Для нього школа була суспільним місцем, де юнацтво набуває соціальний досвід, настановлюється в майстерності бути Людиною. Вдосконалення методики освіти чешський педагог спрямував на те, щоб школи мали можливість зробити людей мудрими розумом, благонравними в діях, і благочестивими духом.(1;30) Полемізуючи зі схолостичною школою пізнього середньовіччя (школа-знання), Коменський створює гармонійну школу-життя майбутнього. “Ми страждаємо тією спадковою хворобою, що дісталася нам від праотців, - відклавши вбік дерево життя, ми безладно прагнемо лише одного дерева пізнання”(1;32). Долати однобічність школи-навчання, великий педагог намагається підсиленням виховного аспекту. Більш того, з його точки зору, головне для школи - висування питання про добре життя, тобто благочестя і мораль: “Про це, говорю я, у всіх школах (навіть академіях, які, однак, мали б бути на вершині людської культури) турбувалися дуже мало”(1;32), “Все попереднє не так істотно порівняно з головним – моральністю і благочестям”(1;77). Справжня робота школи, за Коменським, - “у вивченні мудрості, яка робить нас піднесеними, мужніми та великодушними. … Тільки завдяки цьому ми стаємо справді вище тварин, більш близькими до самого Бога”(1;78). Саме ця діяльність школи дає можливість називати їх “майстернями людей”.

Мета цих майстерень теж суспільна – розвиток соціальних здібностей, соціальних якостей людини і, як вищого прояву соціальності, духовності, яку за церковною традицією Я.А.Коменський називає душею: “На першому місці має бути благочестя, пожива для душі; на другому – добрі звичаї, закон людського взаємоспілкування; на треттьому – пізнання, їжа таланту”(2;128), “Кожна суспільна школа має стати суспільною кузнеюдоброчестя …. …Навіщо школа, коли вона не викорінює пороки (душевної нечистоти)”(2;117).

Зрозуміло, що здібності до пізнання розвиваються у школі, завданням якої є перетворення ціх здібностей у таку соціальну якість людини як мудрість Серед “кардинальних” соціальних рис, крім мудрості та мужності, чешський педагог називає поміркованість та справедливість. Показовим є те, що справедливість Я.А.Коменський базує на призначенні життя людини, “а саме що ми народжуємося не лише для самих себе, але і для Бога, і для ближнього, тобто для всього роду людського”(1;80). Тому основним завданням справедливої людини є намагання надати користь своїми послугами якмога більшої клькості людей. Автор “Великої дидактики” впевнений, що щастя, благополуччя приватне та суспільне зележить від того, наскільки люди перейнялися бажанням діяти в інтересах загального благополуччя, знали та уміли, як повсюди один одному допомагати. Отже, справедливість Я.А.Коменського, як і великих давньогрецьких педагогів, має суспільну спрямованість. Як і останні, чешський педагог пропонує систему виховання, якій притаманний розвиток здібностей людини задля реалізації їх на благо соціуму. Проте, Я.А.Коменський, на відміну від античності, пропонує розвиток кожного, а не лише вільних чи шляхетних громадян, що є значно корисним і для приватної особи і для суспільства, ознакою нового рівня розвитку культури людства.

Стосовно керування духовним розвитком, Я.А.Коменський пішов далі Аристотеля, який зупинився на усвідомленні його необхідності, і, на наш погляд, подолав ціннісну обмеженість релігійного виховання. Так, в цілому в своєму духовному спрямуванні людина має взірцем Бога та і одухотворення людині потрібне для того, щоб після смерті з’єднатися із взірцем: “Доки ми живемо, душа створюється для пізнання Бога та союзу з ним, …після смертя для цього вже не буде ні місця, ні часу”(1;20). Але поступово смисл людського життя, зокрема духовного, (а значить і виховання) зміщується для Я.А.Коменського з трансцендентних цінностей у бік соціоцентричних. Наприклад, наприкінці життя у “Пампедії” він висловлює думку, що мудрою і корисною людина стає коли має за головну мету життя – “благополуччя людського роду”(2;109). У всякому випадку особа має самостійно шукати цінності, смисл свого життя, а не копіювати його з боголюдини: “Неможливо уявити більш дійового засобу від непомірностей людського роду, ніж те, щоб всі люди стали замислюватися, а потім і розуміти навіщо вони живуть, навіщо існує в їх світі кожна річь, згідно цього розуміння керуючи своїми діями”(2;109).

Необхідність ціннісного плюралізму опосередковано підкріплюється чешським педагогом через заперечення авторитаризму: “А ті, хто примушують інших приймати свої особисті погляди, вимагаючи сліпої згоди та покори, ті насилують людську природу.”(2;112).

Випереджали час й методи виховання Я.А.Коменського. Ще в XVII ст. відмовляючись від нав’язування, насильницького втовкмачування моральних норм, культурних цінностей, він натомість пропонує поступове розширення свідомості (1;32). Це свідчить про реальну, а не декларовану гуманістичну спрямованість його школи і соціального виховання в цілому. На відміну від Середньовіччя, Я.А. Коменський переконує, що моральну поведінку треба виховувати не вербально, а через моральну дію. Враховуючи притаманну дітям наслідувальну діяльність, найкращім вихованням, яке спонукає молодь до чесного життя, є коли “передусім сами батьки суворо пильнують домашню дисипліну, а вчителями хай будуть найкращі з людей, видатні своєю моральністю”(1;81). Отже, провідним засобом вихованням для юнацтва, за Я.А.Коменським, є сприятливі для формування певних чеснот соціальні умови, зокрема моральна вихованість мікросередовища. Він пропонує оберігати дітей від поганих товарищів, зіпсованих людей, розбещених розмов: “Оскільки приклади пороків, сприйняті очами й вухами, є отрута для душі”(1;82).

Слідом за Платоном, Я.А.Коменський переймається тим, щоб до рук і душ молоді не попали книги, які суперечать завданням виховання істинних добро- і благочестя (1;28,82). Більш того, він обмежує читання учнів лише тими книгами, які запропоновано для відповідного класу. Навколо дітей мають право знаходитися книги – “джерела мудрості, доброчестя і благочестя”(1;58). Я.А.Коменський, як і загалом індустріальне суспільство слідом за середньовіччям, був впевнений, що доступ до непотрібної, зайвої, “шкідливої” інфрормації можна обмежити або її можливо уникнути, рівень інформаційних технологій ще на той час цього дозволяв.

Іншим, крім створення сприятливих соціальних умов, засобом морального виховання було включення юнацтва в діяльність, неважливо в яку – “поважну чи дозвілеву -, аби вони уникали неробства, “щоб діти від безділля не навчилися робити погане або не отупіли розумово”(1;82). Як бачимо, запропоновані Я.А.Коменським засоби соціального виховання відповідають їх становленню у культурі людства: через організацію відповідної соціальної життєдіяльності, її наслідування до ствердження провідної ролі у підтримання просоціальної поведінки закону. Тому цілком закономірною є наступна пропозиія чешського педагога щодо виправлення, доповнення, зміцнення наслідування “настановами та правилами життя”, які б підсилювалися дисциплиною, “тобто доганою та покаранням, словами та ударами, дивлячись на те, чого потребує справа”(1;82). Я.А.Коменський, на відміну від Платона, гуманістів Відродження, зокрема Е.Роттердамського, хоча і не для всіх, і як виключення, все ж таки припускає можливість побоїв і страху у виховному процесі: “Такого роду сильні покарання будуть корисними якщо не самому покараному, то в крайньому випадку іншим, наводячи на них страх”(1;85). Вочевидь, це залишки впливу релігійного виховання, аджеш великий педагог був сином перехідної епохи.

Однак, дисципліна у нього не є самоціллю, її мета – в тому, щоб “у всіх і всіма засобами спонукати та зміцнювати – постійною навичкою та вправлянням - благоговіння до Бога, люб’язність до ближнього, бадьорість до праці і виконання життєвих завдань”(1;85). Провідна роль розвитку просоціальної поведінки стосовно навчання у загальному соціальному виховання підтверджується і найбільш серйозними дісциплінирними стягненнями: “За поведінку потрібно карати суворіше, ніж за навчання”, “Більш суворе покарання повинно застосовуватися лише стосовно тих, хто грішить проти поведінки”(1;83,84). До паганої поведінки Я.А.Коменський відносить: аморальність і все, спрямоване проти божого закону, вперту непокору та навмисну злісність, зарозумілість та пихатість, а також недоброзичливість, лінощі та відмова товарищам у допомозі. Отже, дещо, що об’єктивно заважало розвитку індивідуальності, від середньовічного виховного ідеалу ще залишається.

Стосовно навчання в системі соціального виховання великого педагога. Без сумнівів провідним тут є обоснований автором “Великої дидактики” принцип природовідповідності. Однак, навчання є елементом системи соціального виховання і тому, йому не може не бути притаманною умова культуровідповдності. Погоджуємося з укладачами збірки творів (1;9) чешського педагога, що фундаментальною ідеєю шкільного навчання Я.А.Коменського є узагальнення всіх видобутих цивілізацією знань і донесення цього узагальненого культурного доробку через школу рідною мовою до всіх людей, незалежно від соціальної, расової, релігіозної приналежності. Отже, педагог бажав справедливого наділення загальним культурним здобутком всіх представників сучасного йому людства.

Розуміючи значення знання для культури індустрального суспільства, яка тільки-но народжувалася, Коменський звертав увагу, по-перше, на те, що процесу навчання має випереджати та супроводжувати його надалі процес виховання позитивного ставлення дітей до знання та навчання. Виховувати це треба спільно: “Прагнення до навчання пробуджується та підтримується в дітях батьками, вчителями, школою, самими навчальними предметами, методом начання і владою”(1;61). Педагог дає детальні настанови як це слід робити. По-друге, головним завданням навчання Я.А.Коменський вважав розвиток здібності людини до мислення, зокрема критичного: “щоб розумна істота – людина – привчалася керуватися не чужим розумом, а своїм, не лише вичитувати з книг і розуміти інші погляди про різні речі або навіть вивчати на пам’ять і відтворювати їх в цитатах, але й розвивати в собі здібність проникати в суть речей та виробляти істинне розуміння і використання їх”(1;35).

Крім того, всі чотири ступеня шкільного навчання мають складовими соціальні знання, тобто знання про соціальні відносини та соціальну життєдіяльнгість, це відповідало потребам розвитку культури індустріального суспільства, якій був притаманний національний характер. Наприклад, вже у материнській школі пропонувалося познайомити дітей не лише зі складом родини, наймитами, елементами господарства та його діяльності, але й попередньо - з міською “політикою” (поінформованість про магістрат, міську раду, міські посади) (1;93).

Однак, Я.А.Коменський переймався соціальним вихованням не лише молоді. Він, один з небагатьох своїх сучасників та послідовників, хто не обмежував розвиток соціальності людини юним віком. Чешський педагог окреслює цілі, зміст та засоби “школи зрілості” та “школи старості”. Обумовлює необхідність виховання людей другого та третього віку тим, що не рухатися їм тепер вперед, означало би відступати, алеж всі, навіть люди похилого віку мають підкорятися законам вдосконалення, тому і для них продовження життя має бути просуванням вперед.

Метою соціального виховання зрілої людини є реалізація обранних цінностей, смислу, шляху життя в дійсності, в спілкуванні з людьми: “Мета цієї школи – благорозумне та мистецьке керування життям і всіма нашими діями та претерплюваннями … і турбота про те, щоб із набутих в юні роки знань,чеснот та благочестя ніщо не загубилося, …а, навпаки, все саме зараз знайшло своє справжнє застосування”(2;134). “Школою” дорослих є саме життя, засобом – книги, способом – робити все на користь життю, Богу, людському суспільству і по можливості із задоволенням. Методом є рефлексія, “щоб кожна освічена людина розмірковувала сама з собою, викладаючи перед собою всі можливі випадки і виносила рішення”(2;134).

Щодо людей похилого віку, то Я.А.Коменський так визначає мету їхнього соціального виховання: “В школі старості треба навчати і навчатися тому, яким чином старі люди повинні мати можливість, вміти і бажати (1) правильно насолоджуватися здобутками проведеного життя, (2) правильно проводити залишок життя, (3) правильно завершити все своє земне життя і радісно переходити до життя вічного”(2;136).

Геній великого педагога висунув ідею загальнолюдського соціального виховання, предтечі глобального. Притому він пропонує модель демократичного соціального виховання роду людського, коли більш розвинуті народи керуючи не нав’язують свої цінності “варварським” народам, а сприяють залученню останніх до авангарду культури людського співтовариства, зберігаючи при цьому повагу до рідної культури. “Щоб кожен смертний знав своє земне житло, щоб кожний народ міг оцінити себе і своїх сусідів (побачивши, якою частиною цілого він є, де знаходиться і якими дарунками природи і мистецтва прикрашений)”(2;122). Фактично великий педагог передбачав повернення соціального виховання до первісного зразка, але на значно вищому рівні, коли кожний виховує кожного, але не під зовнішнім “примусом” необхідності вижити в несприятливому природному оточенні, а в силу внутрішнього бажання зробити умови життєдіяльності (“щоб люди жили у достатках … треба всіх навчити мистецтву багатіти, … не знати злиднів і тому не бажати чужого, не обурювати світ своєю жадібністю”(2;112)) та соціальні стосунки (мирні звичаї, працелюбство, свобода поглядів, повага до кожного, душі сповненні любов’ю (2;112)) сприятливими для розвитку найкращого в людині. “Чудово було би додержати та здійснити також, (1) щоб кожний, хто народився людиною та навчився користуватися розумом, сам для себе став школою, книгою, і вчителем; (2) щоб кожний в бесідах з іншими був школою, книгою та наставником також і для свого ближнього (3) та, нарешті, щоб ніде не бракувало народних шкіл (collegiatae scholae) загальнодоступних книг (publici libri) і вчителів”(2;116).

Все це можливо стане коли соціальне виховання буде спрямоване (і досягне в цьому певних результатів) на розвиток бажання, вміння та навичок самовиховання, коли зовнішнє керування соціальним розвитком людини підсилиться внутрішнім. Можливість цього, на думку Я.А.Коменського, забезпечить розум: “Треба приборкати рознузданність необмеженої свободи, поставивши перепони розуму для пристрастних поривань волі, щоб вона ясно бачила, шо не можна сліпо вимагати виконання своїх бажань без збитків для себе і тому вона має сама себе приборкувати. Волі буде легше переносити вудила чужого керування, якщо вона сама звикне приборкувати себе в усьому, де побачить протиряччя розуму, тим більш якщо вдалось би улаштувати так, щоб кожну справу людина робила не з примушення, а якби довільно (за особистою волею та потягом)” (2;114).

Таким чином, виховання, запропоноване Я.А.Коменським є дійсно соціальним за об’єктами, метою, змістом і провдними засобами, а також культуровідповідним за цими же ознаками. А от методи окультурення людини, зокрема навчання, мають базуватися і відповідати її природній сутності. У педагогічній теорії чешського педагога індивідуальне не пригнічується суспільним, але благо особисте залежить і реалізується через благо соціальне, яке до того ж не обежене рамками державними, а включає благо всього людства. Передчуваючи розвиток індивідуалізму індустріального суспільства, Я.А.Коменський пропонує його гармонізувати через соціальне виховання, через спрямування духовності розвинуних індивідів на суспільне. На відміну від давніх греків, зокрема Сократа, чешський педагог розуміє, що не досить для людини знати і вміти як діяти в інтересах загального благополуччя, головним двигуном цього процесу є бажання це робити, що залежить вже від потреб, від ціннісних орієнтацій індивіду. Увесь теоретико-педагогічний внесок Я.А.Коменського потенціально був кроком уперед в аксіологічному аспекті соціального виховання, а значить і розвитку культури людства.

Література

1. Коменский Я.А. Великая дидактика //Коменский Я.А., Локк Д., Руссо Ж.-Ж., Песталоцци И.Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогики,1988.- С.11-106.

2. Коменский Я.А. Всеобщий совет об исправлении дел человеческих. Пампедия //Коменский Я.А., Локк Д., Руссо Ж.-Ж., Песталоцци И.Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогики,1988.- С.107-136.

Дата добавления: 2015-09-28