Розділ 1. Теоретичні засади фінансової стратегії підприємства за його

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОЇ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА ЗА ЙОГО

КРИЗОВОГО СТАНУ 6

1.1. Сутність та принципи фінансової стратегії 6

1.2. Класифікація фінансових стратегій 21

1.3. Антикризове управління підприємством 25

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ФІНАНСОВОЇ СТРАТЕГІЇ ТОВ “СТОЛИЧНЕ” 32

2.1. Загальний аналіз результатів діяльності підприємства 32

2.2. Оцінка фінансового стану та аналіз ймовірності банкрутства 36

2.3. Аналіз фінансової стратегії за умов кризового стану 50

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВИХОДУ ПІДПРИЄМСТВА З КРИЗОВОГО СТАНУ 60

3.1. Комплексний підхід до процесу формування фінансових стратегій

підприємства в умовах кризи 60

3.2. Шляхи виходу підприємства з кризи 74

3.3. Інформаційні технології в антикризовому управління підприємством 90

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ 97

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 100

ВСТУП

Актуальність теми. У будь-якому суспільстві як цілісній соціально-

економічній системі, його окремих сферах або ланках кожної сфери час від

часу відбуваються кризові явища, які загрожують існуванню самої системи.

Найбільш істотне значення має подолання кризових станів на підприємствах,

які складають первинний ланцюг економіки держави. В Україні з переходом до

ринку об’єктивно склалися умови порушення діяльності підприємств. Їх

кризовий стан відображається в тому, що погіршуються фінансові результати

їх діяльності, вони стають нездатним отримувати прибуток, наслідком чого

може бути банкрутство. Незважаючи на те, що підприємства поступово виходять

з кризи, цей процес потребує прискорення. Основним засобом виживання

підприємства у таких умовах виступає розробка дієвої фінансової стратегії,

яка має ґрунтуватись на своєчасній діагностиці рівня та причин кризового

стану і реалізації адекватних антикризових програм.

Аналіз результатів діяльності підприємств свідчить про наявність певних

недоліків, притаманних їх діяльності протягом декількох останніх років, а

саме про зростання дебіторської і кредиторської заборгованості,

необґрунтоване збільшення обсягів отриманих кредитів у порівнянні з

випуском промислової продукції та ін. Разом з тим, для того, щоб економічні

перетворення, які спрямовані на підвищення соціального забезпечення

працівників, набули стійкого довгострокового характеру, необхідно приділяти

увагу раціональному використанню і розподілу економічних ресурсів

підприємств у стратегічному аспекті. Одним із найважливіших видів ресурсів

є фінансові. Тому дослідження проблем стратегічного управління процесами

їхнього формування і використання стає пріоритетним науково-практичним

завданням, що вимагає вирішення в сучасних умовах.

Питання сутності фінансової стратегії, процесу її формування та оцінки

якості досліджувалися зарубіжними та вітчизняними вченими: І.Балабановим,

І.Бланком, Т.Бердниковою, Е.Брігхемом, В.Герасимчуком, І.Герчиковою,

В.Гриньовою, В.Ковальовим, М.Міллером, Л.Павловою, В.Пономаренком,

В.Пріваловим, О.Пушкарем, О.Стояновою, А.Томпсоном, О.Шереметом.

Аналіз й узагальнення публікацій за даною проблематикою дозволили

зробити висновок про те, що існуючі методичні підходи до формування

фінансових стратегій підприємств в умовах кризи недостатньо розроблені як у

теоретичному, так і в практичному аспектах, про що свідчить відсутність

обґрунтування єдиної послідовності етапів процесу формування фінансової

стратегії, принципів його реалізації, методичних рекомендацій щодо

здійснення, які б комплексно враховували як кількісні, так і якісні

характеристики суб’єкта господарювання щодо використання економічних

ресурсів. Це зумовило об’єктивну необхідність подальшого розвитку

теоретичних положень і методичних підходів щодо вирішення проблем

формування фінансових стратегій підприємства в умовах кризи на основі

комплексного аналізу використання економічних ресурсів з урахуванням

особливостей сучасного етапу розвитку економіки України.

Метою дипломної роботи є перетворення теоретичних і практичних

досліджень фінансових стратегій у конкретні пропозиції для виходу досліджень фінансових стратегій у конкретні пропозиції для виходупідприємства з кризового стану та поліпшення фінансового стану підприємствашляхом впровадження адекватної фінансової стратегії. Для досягнення поставленої мети було вирішено наступні задачі: уточнити визначення поняття “фінансова стратегія підприємства” йдослідити її класифікацію; визначити основні засади антикризового управління на підприємстві; проаналізувати фінансовий стан та ймовірність банкрутства підприємства; дати оцінку фінансовій стратегії підприємства; розробити шляхи виходу підприємства з кризового стану. Об’єктом дослідження є ТОВ “Столичне”. Предметом дослідження є фінансова стратегія підприємства за йогокризового стану. Методи дослідження. Теоретичну і методологічну основу дослідженнясклали фундаментальні положення економічної теорії, менеджменту, науковіпраці зарубіжних і вітчизняних учених з питань стратегічного управлінняфінансовими ресурсами, фінансового менеджменту. Інформаційною базоюдослідження стали офіційні матеріали Державного комітету статистикиУкраїни, фінансової та бухгалтерської звітності підприємства. У процесі дослідження були використані наступні наукові методи:системного підходу, аналізу і синтезу, індукції і дедукції – длядослідження та уточнення теоретичних основ процесу формування фінансовихстратегій підприємства за його кризового стану; економіко-статистичні – длявиявлення основних тенденцій, що зумовлюють результати фінансово-економічної діяльності, визначення рівня використання ресурсного потенціалупідприємства, обґрунтування, розроблення методичного підходу з формуванняйого фінансової стратегії; порівняння й узагальнення, експертних оцінок –для оцінювання якості формування та реалізації фінансової стратегій;графічний – для ілюстрування висновків дослідження. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОЇ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА ЗА ЙОГО КРИЗОВОГО СТАНУ 1.1. Сутність та принципи фінансової стратегії Основною характеристикою етапу трансформації є висока динаміка всіхекономічних процесів, що супроводжуються зміною розмірів і організаційно-правових форм підприємств, ускладненням їх господарських зв’язків, зміноюобсягів, номенклатури й асортименту виробництва, попиту і цін на товари, щовиробляються, потреби в основному і оборотному капіталах, утворенням новихвидів ринків, ослабленням впливу держави й соціальною спрямованістю.Невизначеність майбутнього, зумовленого цими чинниками, пов’язана зізначними ризиками. Тому особливу актуальність набуває стратегічнепланування, задачами якого є перспективне бачення умов функціонування,позиціонування підприємства на ринку. Це дозволяє не тільки вжити заходівщодо усунення небажаних наслідків або зведення їх до мінімуму, але йотримати з ситуації певні вигоди. Стратегічне планування є основоюефективного оперативного планування, оскільки всі зусилля підприємствастають скоординованими задля досягнення визначеної мети; сприяє необхідномуфінансовому контролю, тому що є базою для прийняття управлінських рішень,фінансових зокрема. Головним інструментом, за допомогою якогозабезпечується узгоджена цілеспрямованість діяльності всіх підрозділівгосподарюючого суб’єкта, є його загальна економічна стратегія – генеральнийплан дій, що визначає пріоритети стратегічних задач підприємства,дотримання якого в довгостроковій перспективі сприятиме досягненню йогоцілей. Підтримує загальну стратегію й конкретизує її окремі напрямкисукупність взаємопов’язаних конкурентних і функціональних стратегій,об’єднаних глобальною метою, що встановлена керівництвом і за умов сучаснихекономічних перетворень передбачає створення й підтримку високого рівняконкурентної переваги підприємства. Функціональні стратегії конкретизуютьобрану траєкторію руху відповідно до основних напрямків діяльностіпідприємства. До їх числа відносять маркетингову, фінансову, інноваційну,виробничу, кадрову чи соціальну, екологічну стратегії, а також стратегіюінформатизації та безпеки [46]. Значущість фінансової стратегії полягає втому, що саме через фінансові показники відображаються всі види діяльностіпідприємства, здійснюється балансування функцій, задач та їхпідпорядкованість основним його цілям. З іншого боку, фінанси є вихідною підпорядкованість основним його цілям. З іншого боку, фінанси є вихідноюбазою для розробки інших функціональних стратегій, оскільки фінансовіресурси є одним з найважливіших обмежень щодо масштабу та напрямківдіяльності. З метою подальшого розгляду процесу формування фінансової стратегіїпідприємства доцільно уточнити поняття фінансової стратегії. В роботі О.Станіславчик [39], присвяченій стратегії і тактиціфінансового менеджменту, фінансова стратегія розглядається як функціяуправління фінансовими потоками підприємства з метою збільшення йоговартості за умови збереження фінансової рівноваги, яка забезпечуєтьсяоптимальним співвідношенням між довгостроковою, поточною ліквідністю тарентабельністю. Зростання ринкової вартості підприємства забезпечуєтьсябезперервним надходженням капіталу та визначає спрямованість фінансовоїстратегії щодо підвищення інвестиційної привабливості підприємства, однієюз важливих умов якої є стійкий фінансовий стан підприємства. Наведенетрактування не розглядає інші об’єкти фінансової діяльності, такі якструктура активів і пасивів підприємства, інвестиції, фінансові ризики ізаходи, що забезпечують антикризове управління. У своїй роботі “Фінансовий менеджмент” І.Бланк [17] визначає фінансовустратегію як систему довгострокових цілей фінансової діяльностіпідприємства... і найбільш ефективних шляхів їх досягнення.Підпорядкованість фінансової стратегії загальній економічній стратегіївраховується в процесі формування системи цілей, які не повинні суперечитиодна одній та мають забезпечувати взаємозв’язок всіх видів економічнихресурсів за допомогою балансу доходів і витрат. Такої точки зорудотримуються З.Шершньова і С.Оборська [48]. Багато економістів схильні ототожнювати поняття фінансової стратегії тафінансової політики [21]. Однак таке розуміння економічно невірне.Фінансова політика підприємства є одним з етапів процесу формуванняфінансової стратегії й передбачає розробку детального плану дій, необхіднихдля досягнення поставлених цілей за окремими напрямками фінансовоїдіяльності. Тому основні задачі фінансової політики – максимізаціяприбутку, формування оптимальної структури капіталу, досягнення фінансовоїстійкості, забезпечення інформаційної прозорості для власників, кредиторів,інвесторів, досягнення інвестиційної привабливості, залучення додатковихресурсів – доцільно прийняти як цілі фінансової стратегії. Іншу точку зору ми знаходимо в роботі Л.Павлової “Фінансовийменеджмент” [36], яка розглядає фінансову стратегію як інструментдосягнення підприємством становища, для якого характерно покриття всіх йоговитрат, необхідних для забезпечення економічного розвитку з власних джерел,що можливо здійснювати за двома основними напрямками: зовнішнім тавнутрішнім зростанням. Зовнішнє зростання, на думку Л.Павлової, передбачаєпоглинання підприємством інших через одноразове фінансування заздалегідьобраного об’єкта; для внутрішнього зростання характерне поетапнефінансування розвитку власної матеріально-технічної бази, що є основоюдіючого виробництва. Приділяючи особливу увагу підтримці фінансовоїстійкості, платоспроможності, а також зниженню ризику, автор вбачаєможливість їх реалізації у разі диверсифікації фінансових вкладень іфінансування інвестиційних проектів. Однак фінансування діяльностігосподарюючого суб’єкта тільки за рахунок власних коштів не завжди можливоі доцільно, крім того, потрібно мати на увазі, що якщо вартість кредитнихфінансових ресурсів нижче за рентабельність діяльності підприємства, товикористання позикових коштів дозволяє підвищити рівень віддачі власногокапіталу. У своїй роботі Ю.Путятін, О.Пушкар, О.Тридід [46] фінансову стратегіюрозглядають як результат прийняття стратегічних рішень щодо питаньефективного залучення фінансових ресурсів та їх використання. Такеформулювання відбиває змістовний аспект процесу формування фінансовоїстратегії: визначення основних принципів поведінки підприємства нафінансовому ринку для забезпечення його інвестиційної активності. Данийпідхід в рамках єдиної фінансової стратегії дозволяє виділити дві їїскладові: інвестиційну стратегію і стратегію фінансування. Інвестиційнастратегія визначається як система довгострокових цілей інвестиційноїдіяльності, а також вибір дій з їх досягнення. Спираючись на внутрішнюстратегію розвитку, автори приділяють особливу увагу забезпеченню високогорівня матеріально-технічної бази виробництва: реалізації проектівтехнічного переозброєння, модернізації, розширення, реконструкції абоскорочення виробництва основних видів продукції, що дозволить підприємствузайняти свої конкурентні позиції на ринку. Інвестиційна стратегія тіснопов’язана з виробничою та інноваційною стратегіями. В рамках стратегії фінансування здійснюється пошук джерел фінансування грошову масу в обігу, інфляцію та її темпи зростання, контроль за цінами тазаробітною платою, ціни на всі види ресурсів, інвестиційну політику; групу політичних факторів: податкове законодавство і політику,антимонопольне, природоохоронне та зовнішньоекономічне законодавство,ставлення держави до іноземного капіталу; групу технологічних факторів: витрати на НДОКР з різних джерел, захистінтелектуальної власності, державну політику в галузі НТП; групу соціальних факторів: демографічну структуру населення і йогоплатоспроможність, соціальну мобільність та активність населення. У рамках мікросередовища виділяють галузеве і ближнє оточення. Першехарактеризується реальним і потенційним розміром галузі, її перспективами істадіями життєвого циклу, структурою і масштабами конкуренції, структуроюгалузевих витрат, системою збуту продукції, тенденціями розвитку галузі.Аналіз галузі, в якій функціонує підприємство, дозволяє оцінитиефективність перспективних фінансових та інвестиційних заходів, щопередбачені його фінансовою стратегією. Ближнє оточення складаютьконкуренти – аналіз їх дій, оцінка поточної стратегії і реальнихможливостей, вивчення сильних і слабких сторін дозволить підприємствувизначити конкурентну позицію; постачальники і покупці, фінансове становищеяких визначає рух фінансових ресурсів, можливість їх використання длякороткочасного фінансування; банки та інші фінансові організації, політикаі інтереси яких впливають на вид і розмір джерела фінансування. Щоб ефективно впливати на зовнішні фактори, необхідно задіяти внутрішніможливості підприємства, що визначаються його внутрішніми чинниками.Найбільш важливими внутрішніми факторами – критичними точками стратегічногопланування, на думку Є. Уткіна, є розміри підприємства, характердіяльності, цільові стратегічні постанови [42, с. 288]. Вони істотновпливають на організацію фінансових потоків, тому мають бути враховані впроцесі формування фінансової стратегії. Однак цей перелік не є вичерпним.Павлова Л. доповнює його наступними [36]: сфера діяльності підприємства(матеріальне виробництво, невиробнича сфера), галузева приналежність(промисловість, транспорт, торгівля, будівництво, сільське господарство),напрямки діяльності (експорт, імпорт), організаційно-правові формипідприємницької діяльності, – всі вони визначають зміст фінансовоїстратегії. Так, велике підприємство, як правило, має стабільні, добре налагодженіконтакти з постачальниками, воно менш вразливе перед конкурентами, маєсерйозні фінансові переваги в сфері освоєння нових технологій. Характердіяльності значною мірою впливає на вибір джерел фінансування. Внаслідоксезонного характеру діяльності підприємства зазнають тимчасову потребу вдодаткових оборотних коштах, джерелом яких доцільно розглядатикороткострокові кредити, банківські позики. Цільова орієнтація підприємствавизначає спрямованість і специфіку фінансової діяльності. Якщо загальнимнапрямком діяльності обраний розвиток, особливу увагу потрібно приділитифінансуванню нових об’єктів і отриманню високого прибутку для забезпеченняінвестиційних процесів, спрямованих на досягнення, або підтримку лідируючихпозицій (конкурентних переваг). У випадку, коли показники фінансовогостановища свідчать про вірогідне банкрутство, а підприємство прагне довиживання, необхідно зосередитися на збереженні допустимого рівняліквідності і платоспроможності. Обрана організаційно-правова формапідприємства визначає заходи щодо його створення, мінімальну величинустатутного капіталу, шляхи мобілізації додаткових ресурсів, гарантіїінтересів кредиторів. Деякі економісти важливим фактором, що впливає на формування фінансовоїстратегії, вважають потенціал господарюючого суб’єкта у виробничій,фінансовій, трудовій сферах [6], про наявність якого дозволяє свідчитианаліз господарської і фінансової діяльності. Темпи зростання обсягуреалізації продукції, організація маркетингу і збуту, рівень витрат,величина і структура активів та пасивів підприємства впливають на йогопоточну ліквідність і фінансову стійкість, визначають потребу в додатковомуфінансуванні, свідчать про рівень його фінансового менеджменту. Розподілкоштів підприємства має дуже велике значення у фінансовій діяльності. Відтого, які кошти вкладені в основні і оборотні активи, скільки їхзнаходиться в сфері виробництва і в сфері обігу, в грошовій чи матеріальнійформі, наскільки оптимальне їх співвідношення, багато в чому залежатьрезультати функціонування підприємства. Тому до цих факторів необхіднопідходити не тільки з точки зору ресурсного забезпечення, яке розглядаєйого в статиці, але аналізувати динаміку, що дозволяє виявляти вузькі місцяфункцій управління. Якість фінансової стратегії як міра задоволення вимогам загальній економічній стратегії залежить від ряду факторів, що визначають склад, економічній стратегії залежить від ряду факторів, що визначають склад,зацікавленість виконавців, а також методичне і ресурсне забезпеченняпроцесу її формування: професійна орієнтація, здібність до аналітичногомислення, оперативне реагування на виникаючі зміни, досвід формування іреалізації попередньої стратегії, достатнє матеріальне, інформаційне,фінансове і методичне забезпечення. Логіка процесу формування фінансової стратегії спирається на певніправила, тобто принципи. Базові концепції і принципи регулюють процедурнусторону методики формування фінансової стратегії. На думку О.Градова [49],основними якісними характеристиками ефективної стратегії є орієнтованістьїї у часі, досяжність, несуперечність, здатність створювати конкурентніпереваги в довгостроковому періоді, надійність і адекватність обставинам,що склалися. Оскільки розробка фінансової стратегії є елементом стратегічногоменеджменту, правомірно в її побудові враховувати загальні принципиуправління, запропоновані Е.Уткіним, до яких належать: принцип єдностіекономіки і політики за пріоритетом політики; принцип єдності централізму ісамостійності; принцип наукової обґрунтованості і ефективностіуправлінських рішень; принцип поєднання спільних і локальних інтересів запріоритетом інтересів високого рангу і стимулювання особистої таколективної зацікавленості у виконанні управлінських рішень [42].Відповідно до розробки фінансової стратегії ці принципи мають наступнийзміст. Принцип єдності економіки і політики полягає в розробці підприємствомзагальної економічної стратегії, що визначає перспективні напрямкифункціонування, цілі якої є детермінантами для здійснення фінансовоїдіяльності. Принцип єдності централізму і самостійності передбачає розробкуфінансової стратегії функціональним підрозділом на декількох рівняхпаралельно з розробкою інших забезпечуючих стратегій, що гарантуєузгодженість інтересів всіх зацікавлених сторін. Принцип наукової обґрунтованості і ефективності прогнозів, стратегічнихпрограм і планів визначає необхідність урахування в процесі їх формуваннясистеми законів розвитку суспільства, тенденції розвитку окремих йогоелементів; досягнення вітчизняної і зарубіжної науки, що забезпечуютьвисокий рівень ефективності; повний набір фінансових інструментів, задопомогою яких підприємство функціонує на ринку; єдність стратегічних ітактичних планів, програм, прогнозів; постійне вдосконалення технологіїприйняття рішення, яка залежить від ситуації, що склалася; комплексневикористання всіх інших елементів методології стратегічного планування. Принцип поєднання спільних і локальних інтересів за пріоритетомінтересів більш високого рангу і стимулювання особистої і колективноїзацікавленості у виконанні завдань стратегічних планів і програм означаєорганічний взаємозв’язок інтересів всіх сторін, що стосуються безпосередньопідприємства: власників, кредиторів, керівників, співробітників, діловихпартнерів і конкурентів; передбачає створення за допомогою системиекономічних стимулів у вигляді різноманітних форм заробітної плати, премій,надбавок особистої і колективної зацікавленості учасників розробки іреалізації фінансової стратегії. Крім загальних принципів менеджменту, автор виділяє три специфічніпринципи, що визначають стратегічний характер управління: принципзабезпечення оптимальної пропорційності на основі виділення провіднихланок; принцип єдності і комплексності прогнозів, стратегічних програм іпланів; принцип єдності процесу розробки, забезпечення можливості виконанняі перевірки реалізованих програм. Сутність принципу забезпеченняоптимальної пропорційності на основі виділення провідних ланок складаєтьсяв формуванні відповідними суб’єктами управління пропорцій, відповідностіміж структурними елементами керованої підсистеми, виходячи з певногокритерію оптимальності: часу, необхідного для розв’язання стратегічноїпроблеми планування; обсягу капітальних вкладень або обсягу матеріальнихресурсів; кількості працівників, необхідних для вирішення задачі. Об’єктивною основою принципу єдності і комплексності прогнозів виступаєєдність процесу відтворення в рамках підприємства, існування єдиногоекономічного простору, єдиного ринку з властивою йому інфраструктурою.Принцип комплексного підходу до формування фінансової стратегії передбачаєвзаємозв’язок всіх показників стратегічного фінансового плану, чимзабезпечується збалансованість матеріальних, трудових, фінансових ресурсів. Сутність принципу єдності процесу розробки, забезпечення можливостівиконання і перевірки виконання стратегічних програм і планів полягає втому, що розробники в процесі складання планів мають забезпечити внутрішнюузгодженість основних його розділів і показників, точність розрахунків, а також можливість їх подальшої перевірки. Зміст розглянутих принципів не є також можливість їх подальшої перевірки. Зміст розглянутих принципів не єоднозначним і унікальним, оскільки деякі з них стосуються питанняформування фінансової стратегії, а деякі – властиві іншим стратегіям. Так,дотримання принципу централізму і самостійності передбачає задоволенняінтересів всіх сторін, комплексність процесу розробки і реалізаціїфінансового проекту. Велика їх кількість не дозволяє зосередитися на якостіі порядку їх дотримання, в зв’язку з цим виникає необхідність їхугруповання і укрупнення. Про необхідність використання принципу визначеності стратегії іорганізацію стратегічного контролю, який визначає якість реалізаціїстратегії, свідчить Є.Коротков. Автором запропоновані інші принципи [33],такі як принцип урахування і узгодження зовнішніх і внутрішніх чинниківрозвитку підприємства, оскільки вони впливають на процес розробкифінансової стратегії, тим самим надають можливість зберігати активнупозицію по відношенню до дійсності. Принцип пріоритетності соціальногочинника у формуванні стратегії, оскільки діяльність людини є головнимфактором досягнення стратегічного результату, який має задовольнятиінтереси як власників, так і співробітників підприємства. Ці принципивикористовуються при формуванні загальної економічної стратегіїпідприємства, але вони не втрачають своєї актуальності і для умов розробкифінансової стратегії. У роботі Н.Ушакової [28] запропоновано такий перелік принципів. Принципкомпромісу між ризиком і прибутковістю передбачає, що більш високому рівнюризику фінансових вкладень відповідає більш високий рівень необхідноїприбутковості. Принцип мінімізації фінансового ризику передбачаєобов’язкову оцінку ризиків, пов’язаних з реалізацією проекту під впливомзміни економічної, політичної кон’юнктури і обумовлює необхідністьдиверсифікації фінансової діяльності. Принцип часової цінності грошовихресурсів свідчить про те, що однакові суми грошей, що відносяться до різнихвідрізків часу, мають різну цінність. Принцип пріоритетного значеннягрошового потоку полягає в тому, що процес прийняття управлінського рішеннямає бути заснований на аналізі грошових потоків, а не на бухгалтерськомуприбутку. Принцип урахування релаксації конкурентів свідчить пронеможливість довгострокового отримання прибутку на конкурентному ринку.Принцип урахування податкового середовища підприємства передбачає в процесіфінансового стратегічного планування глибокий аналіз різних альтернатив, щовпливають на розмір податкових виплат тому, що прийняття рішень повиннобазуватися на визначенні грошових потоків після сплати податків. Принципобґрунтованості фінансових рішень, що приймаються, передбачає обов’язковуекспертизу інвестиційного проекту щодо його відповідності критеріямсамооплатності, технологічності, порівняльної ефективності. Принципмінімізації фінансового ризику передбачає обов’язкову оцінку ризиків,пов’язаних з реалізацією проекту під впливом зміни економічної, політичноїкон’юнктури і передбачає різні форми запобігання втратам від настанняризикованого випадку. Принцип етичного фінансового управління визначаєнеобхідність дотримання вищих етичних стандартів ведення бізнесу, яке єодним з важливих елементів нематеріальних активів підприємства. Оскількизадачею фінансового менеджменту є як стратегічне, так і оперативнеуправління фінансами, з даної сукупності принципів потрібно обрати тількиті, які мають довгостроковий характер. Всі принципи мають повне право на існування, оскільки в сукупностіхарактеризують процес довгострокового фінансового планування. Однак така їхкількість не дозволяє якісно їх дотримуватися і ускладнює процесстратегічного управління фінансовими ресурсами. А тому для забезпеченняефективності процесу формування фінансової стратегії доцільно ввестинаступну систему принципів, кількість яких є мінімально достатньою. На рис. 1.1 наведена схема, яка ілюструє той факт, що при формуванніфінансової стратегії необхідно використовувати систему принципів, яківраховують сучасний стан економічних відносин, пов’язаних з високим рівнемризику, постійними ринковими коливаннями, нестабільністю, гуманізацією іглобалізацією економіки; принципи, що характеризують сутність процесустратегічного планування, та принципи, використання яких визначаєнадійність і результативність згенерованої фінансової стратегії. Рис. 1.1. Система принципів формування фінансових стратегій підприємств До першої групи слід віднести принципи, що враховують сучасніекономічні умови, чим забезпечується адекватність фінансової стратегіїчинникам зовнішнього середовища промислового підприємства. Серед нихпринцип гнучкості, принцип багатоваріантності, принцип скорочення періодупланування. Принцип гнучкості передбачає здатність стратегії змінюватися принципу економічності фінансової стратегії полягає в оптимальному обсязівитрат, необхідних для її розробки, крім того, він повинен відповідатинеобхідному рівню якості формування та реалізації фінансової стратегії. Таким чином, фінансовій стратегії притаманні такі риси: орієнтація надовгостроковий період, цілеспрямованість, підпорядкованість цілям загальноїекономічної стратегії, збалансованість заходів за кожною окремою функцієюфінансової діяльності, що за умов соціально-економічних перетвореньнеобхідно доповнити соціальною складовою. Представлена система принципів,дотримання яких необхідне в процесі формування фінансової стратегії, ємінімально достатньою і враховує особливості сучасних економічних процесів,власне процесу стратегічного планування і фінансового менеджменту, щодозволить розробити науково обґрунтовану і дієву фінансову стратегію. 1.2. Класифікація фінансових стратегій Фактори, які впливають на фінансову стратегію, є основою для проведеннякласифікації фінансових стратегій. Б.Клейнер, В.Тамбовцев і Р.Качалов [31]запропонували класифікацію за наступними ознаками: структура джерелфінансових ресурсів, терміни отримання кредитів і позик, механізмповернення грошових коштів, вид інвестиційної діяльності. К.Кирсанов,С.Попов [30], розглянувши різні види стратегій антикризового управління,зробили спробу їх класифікувати за такими ознаками: вплив управлінських дійна кінцевий результат, характер залучених коштів, період прийняття іреалізації фінансових рішень, напрямок управлінських дій. Велика увага приділена систематизації фінансових стратегій в роботіЮ.Путятіна, О.Пушкаря, О.Тридіда [46]. Автори розробили і запропонувалиморфологічний класифікатор, для якого характерна дворівнева структура, щовключає параметри фінансових стратегій та її елементи. Параметрамифінансових стратегій автори обрали основні функції фінансової діяльності.Кожному параметру відповідає сукупність елементів, яка детально йогорозкриває. Як елементи наведено фактори, що впливають на процес формуванняфінансових функцій. При рішенні використання зовнішніх фінансових ресурсіврозглядаються питання, що визначають вид фінансових коштів (позиковий,власний капітал), структуру джерел, тимчасові параметри залучення ресурсів.Повернення залучених коштів передбачає вибір правил повернення і йогочасовий режим. Інвестування коштів здійснюється на основі вибору напрямкуінвестування, типу конкурентної переваги, що забезпечує ефективнудіяльність, міру автономності реалізації проекту. Об’єкт реалізаціїфінансової стратегії включає якісні характеристики підприємства, часреалізації інвестиційного проекту, обґрунтованість портфеля інвестицій,цільові постанови. Принципи організації фінансової діяльності засновані наглобальній меті, характері господарських зв’язків. Механізм, що забезпечуєпостійність стратегії, передбачає аналіз ринку, передумови ефективноїреалізації стратегії, механізми захисту від ризику. Розглядаючи функції фінансової стратегії, що характеризують основністратегічні аспекти фінансової діяльності, доцільно виділити процесизалучення фінансових ресурсів (фінансування); ефективного їх використання(інвестування), підтримки ліквідності і платоспроможності якрезультативності фінансової діяльності – забезпечення досягненняпоставленої генеральної мети. Тому такі функції, як залучення зовнішніхфінансових ресурсів і повернення залучених коштів, а також інвестуваннякоштів і об’єкти успішної реалізації фінансової стратегії, складаютьпроцеси фінансування та інвестування, в рамках яких є логічним продовженнямодна одної, що унеможливлює їх розгляд окремо. Всі наведені класифікації мають право на існування як в практичному,так і в науковому плані, оскільки дозволяють більш детально відобразитифінансову стратегію і провести глибокий аналіз з метою підвищенняефективності її реалізації. Але за сучасних умов нестабільності зовнішньогооточення підприємств цих класифікацій недостатньо, в зв’язку з чим виникаєнеобхідність розробки більш повної класифікації фінансових стратегій, щовідповідають умовам економічного простору. Враховуючи ситуацію, що склалася, коли основною тенденцієюсьогоднішнього господарського життя стає глобалізація бізнесу, для якогопритаманний міжнародний характер, особливе значення для діяльностіпідприємства набуває соціально-політична динаміка. Як елементи, щовизначають функції фінансової стратегії, необхідно використовуватисоціальну спрямованість. Результати проведених досліджень, пов’язані з соціальну спрямованість. Результати проведених досліджень, пов’язані зпобудовою морфологічного класифікатора, що має дворівневу структуру,доцільно використати для побудови класифікації фінансових стратегій. Напершому рівні потрібно виділити основні процеси, які характеризуютьфінансову діяльність (фінансування, інвестування, забезпеченнярезультативності фінансової діяльності), зміст яких визначається факторамизовнішнього і внутрішнього середовища підприємства, представленими надругому рівні. Таким чином, класифікація фінансових стратегій, щопропонується, має такий вигляд (табл. 1.1). Таблиця 1.1 Класифікація фінансових стратегій|Класифікаційна ознака|Вид фінансової стратегії ||1. Фінансування ||Вид фінансових |Стратегія використання внутрішніх джерел фінансування ||ресурсів | || |Стратегія використання зовнішніх джерел || |Стратегія змішаного фінансування ||Форма власності |Стратегія використання державних коштів ||фінансових ресурсів | || |Стратегія використання недержавних коштів ||Періодичність |Стратегія термінового фінансування ||залучення засобів | || |Стратегія поступового фінансування ||Фінансовий потенціал |Стратегія використання великого фінансового джерела ||джерела | || |Стратегія використання середнього фінансового джерела || |Стратегія використання малого фінансового джерела ||Концентрація джерел |Стратегія використання одного джерела ||фінансування | || |Стратегія використання декількох джерел ||Характер дотримання |Стратегія безумовного дотримання умов повернення ||умов повернення | ||коштів | || |Стратегія нав’язування власних норм ||Ступінь концентрації |Стратегія концентрації у часі повернення коштів ||у часі повернення | ||коштів | || |Стратегія поступового повернення коштів ||Національна |Стратегія використання національних фінансових джерел ||приналежність джерел | ||фінансування | || |Стратегія використання іноземних фінансових джерел ||2. Інвестування ||Напрямок вкладення |Стратегія роботи на ринках грошей і цінних паперів || |Стратегія інвестування власного виробництва ||Об’єкт інвестування |Стратегія фінансування виробничих об’єктів || |(матеріальних ресурсів) || |Стратегія фінансування кадрового забезпечення, || |мотиваційної системи || |Стратегія поповнення фінансових ресурсів ||Характер |Стратегія інвестування проектів, що швидко ||інвестиційних |реалізовуються ||проектів | || |Стратегія інвестування проектів, що повільно || |реалізовуються ||3. Забезпечення результативності фінансової діяльності ||Основні |Стратегія великого (середнього, малого) підприємства ||характеристики | ||підприємства | || |Стратегія спеціалізованого (неспеціалізованого) || |підприємства || |Стратегія виробничого (торгового) підприємства || |Стратегія державного (приватного) підприємства ||Цілі фінансової |Стратегія скорочення фінансового потенциалу ||діяльності | || |Стратегія відновлення стійкого фінансового становища || |Стратегія підтримки на колишньому рівні фінансового || |становища || |Стратегія розвитку фінансового потенціалу ||Рівень прийнятого |Стратегія значного ризику ||фінансового ризику | |фінансового ризику | || |Стратегія допустимого ризику || |Стратегія незначного ризику ||Умови формування |Фінансова стратегія довгострокового партнерства ||партнерських відносин| || |Фінансова стратегія середньострокового партнерства || |Фінансова стратегія короткострокового партнерства ||Загальні цілі |Фінансова стратегія виходу на ринок ||діяльності | || |Фінансова стратегія створення нового товару || |Стратегія інтенсивного (інтегративного, екстенсивного)|| |зростання || |Фінансова стратегія збереження позицій на ринку ||Переваги підприємства|Стратегія високоліквідних підприємств || |Стратегія фінансовонезалежних підприємств || |Стратегія високоприбуткових підприємств ||Характер ринку |Фінансова стратегія роботи на стабільному ринку || |Фінансова стратегія функціонування на ринку, що || |прогресивно розвивається || |Фінансова стратегія функціонування на ринку, що || |регресивно розвивається | Перевага цієї класифікації перед існуючими полягає в тому, що вона даєреальне уявлення про те, на які аспекти (процеси) фінансової діяльності, щомають стратегічний характер, впливають фактори зовнішнього і внутрішньогосередовища підприємства. Додаткове виділення таких класифікаційних ознак,як національна приналежність джерел фінансування та форма власностіфінансових ресурсів, враховує сучасні умови господарювання, а саме:глобалізацію бізнесу та визначення пріоритетних напрямків державноїполітики. 1.3. Антикризове управління підприємством Історично склалося так, що розвиток людства був пов’язаний з постійноюборотьбою з негодами - епідеміями, війнами, втратами. У людині, уже нагенетичному рівні, закладене прагнення уникати неприємностей, що вільно чимимоволі асоціюються з кризою. У сучасній літературі ще не встановилося загальновизнаного уявлення прокризи в розвитку соціально-економічної системи. Існувала точка зору, щокризи є характерною рисою капіталістичного способу виробництва і повиннібути відсутні при соціалістичному ладі [5, с. 28]. У минулому існувалинавіть такі теоретичні положення, що при соціалізмі немає криз, є тільки“труднощі росту”. Багато років у нашій країні саме це поняття було, швидше,ідеологічним, ніж реальним фактором розробки економічної політики розвиткувиробництва. Дійсно, з появою проблем на соціалістичних підприємствахвиникаючі труднощі “гасилися” вищими органами. Держава, втручаючись векономіку того чи іншого підприємства, не допускала та й не могла допуститибанкрутства. Не існувало навіть такого економічного поняття, як“банкрутство”. Криза при широкому на неї погляді, так само потрібна системі, щорозвивається, як і стабільний стан. Кризу треба розглядати як переломниймомент у розвитку системи, що дає простір новому витку економічних змін. Криза змінює тенденції життєдіяльності системи, тобто порушує їїстійкість, радикальним чином її оновлює. Тому очисна сила кризи потрібнасистемі не менше, ніж спокійне безтурботне життя. Це дві сторони однієїмедалі, одне не може існувати без іншого, це свого роду закон єдності іборотьби протилежностей. Без боротьби — немає розвитку [20, с. 9]. Деякі думають, що криза відноситься лише до процесів макроекономічногорозвитку, а в масштабах фірми чи підприємства, наприклад, існують тількибільш-менш гострі проблеми, викликані помилками чи непрофесіоналізмом характер як для самої організації, так і для навколишніх (соціум, екологіюі т.д.). Тому керівництву необхідно вкрай відповідально підходити доприйняття рішень антикризового характеру. Будь-яке управління певною мірою має бути антикризовим [8, с. 131]. Дляменеджменту знання про кризу, її можливі прояви є основою для розробкизаходів щодо запобігання чи пом’якшення негативних і посилення позитивнихнаслідків – антикризових заходів, реалізація яких є антикризовимуправлінням. На думку Василенко В.О. “антикризове управління” - це управління, уякому поставлено певним чином передбачення небезпеки кризи, аналіз йогосимптомів, заходів для зниження негативних наслідків кризи і використанняйого факторів для наступного розвитку [20, с. 23]. Такої ж думкидотримується і Коротков Е.М. [8, с. 128]. За словами Александрова Г.А. антикризове управління – це сукупністьформ і методів реалізації антикризових процедур стосовно конкретногопідприємства. Антикризове управління є категорією мікроекономічною івідображає виробничі відносини, які складаються на рівні підприємства відмоменту його створення до моменту ліквідації [7, с. 15]. Макроекономічноюкатегорією, на думку автора, є антикризове регулювання, яке поєднує заходиорганізаційно-економічної і нормативно-правової дії з боку держави,направлені на захист підприємств від кризових ситуацій, запобіганнябанкрутству чи ліквідації у випадку недоцільності їх подальшогофункціонування. Антикризове управління підприємством – це сукупність форм і методівреалізації антикризових процедур щодо конкретного підприємства-боржника.Антикризове управління підприємством є категорією мікроекономічною івідображує виробничі відносини, що складаються на рівні підприємства прийого оздоровленні чи ліквідації [43, с. 33]. Однак дане визначення не відображує всієї сутності процесу управлінняпідприємством, що знаходиться в кризовому стані. Так, підприємство вже можебути у кризі, але усе ще не бути боржником і продовжувати оплачувати вимогикредиторів. При цьому кризовий стан може виявлятися в зменшенні доходівпідприємства або їх нестабільності, у знецінюванні акцій, у зменшеннічастки ринку, некваліфікованому управлінні й інших проявах, що вже вимагаєтермінового втручання і реалізації антикризових заходів. Більш глибоке визначення антикризового управління підприємствомпредставлено Грязновою А.Г.: “антикризовий менеджмент – це така системауправління підприємством, що має комплексний, системний характер іспрямована на запобігання чи усунення несприятливих для бізнесу явищ задопомогою використання всього потенціалу сучасного менеджменту, розробки іреалізації на підприємстві спеціальної програми, яка має стратегічнийхарактер, що дозволяє усунути тимчасові утруднення, зберегти і примножитиринкові позиції при будь-яких обставинах, при опорі в основному на власніресурси” [9с. 8]. Проте у даному визначенні не виділена така важлива функціяантикризового управління як виявлення кризи, її передбачення і діагностикана основі спеціальних методів. Найбільш повно і всебічно поняття антикризового управлінняпідприємством розкрите в довіднику “Інноваційний менеджмент”, деконстатується, що “система антикризового управління на підприємстві єскладовим елементом системи управління підприємством і містить у собізабезпечувальну та функціональну частини. Першу складають підсистемиорганізаційного, методичного, нормативного і правового забезпечення.Функціональна частина поєднує функції управління кризами і являє собоюкомплекс економічних та організаційних методів, що забезпечують вирішеннязадач діагностики фінансового стану підприємства, контролю і своєчасногопопередження та запобігання кризам, що наближаються, фінансовогооздоровлення і подолання стану неплатоспроможності” [29, с. 407]. Таким чином, головна мета антикризового управління підприємствомполягає в забезпеченні стійкого положення на ринку і стабільно стійкихрезультатів діяльності підприємства при будь-яких економічних, політичних ісоціальних змінах у країні. Антикризове управління підприємством передбачаєприскорену і діючу реакцію на істотні зміни зовнішнього та внутрішньогосередовища на основі заздалегідь ретельно розроблених антикризових заходів[9, с. 8]. Антикризові заходи, у свою чергу, можуть поєднуватися понапрямках їх проведення в антикризові програми. Антикризові заходи варто застосовувати, коли фінансові результатидіючого підприємства стають складними. Навпаки, головне в антикризовомууправлінні підприємством – це забезпечення умов, коли фінансові та будь-якіінші ускладнення не можуть мати постійний, стабільний характер. У даномувипадку має бути створений управлінський механізм усунення проблем, яківипадку має бути створений управлінський механізм усунення проблем, яківиникають, до того, поки вони не набули необоротного характеру. Антикризовому управлінню підприємством притаманні ті ж функції, що ізвичайному управлінню, але кожна з них зазнає істотних змін [22]: планування – це процес визначення цілей організації та їх змін,стратегій і програм антикризової стабілізації, ресурсів для їх досягнення.При антикризовому управлінні підприємством різко зростає роль оперативногопланування і прийняття рішень з урахуванням поточної ситуації; організація – формування оптимальної структури й обсягувикористовуваних коштів, апарату управління і кадрів для ефективноговикористання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Функціяорганізації при проведенні антикризових заходів зумовлює необхідністьстворення своєрідного антикризового штабу підприємства з фахівців, щопрагнуть зберегти організацію; мотивація – система заохочень і санкцій, що створює зацікавленістьусього колективу і кожного працівника у зростанні ефективності діяльностіпідприємства з метою найшвидшого виходу з кризи; контроль – прогнозування відхилень від намічених цілей для своєчасногооперативного внесення змін, спрямованих на підвищення ефективностіантикризових заходів. Крім перерахованих функцій при антикризовому управлінні великогозначення набуває ще функція діагностики кризового стану підприємства [9],яка складається з таких етапів: моніторингу, експрес-діагностики тафундаментальної діагностики. Моніторинг здійснюється з метою ранньоговиявлення ознак кризового стану, постійного збору інформації з допомогою“слабких сигналів”, нагромадження даних, необхідних для експрес-діагностики. Метою експрес-діагностики є наочна та проста оцінкафінансового благополуччя й динаміки розвитку підприємства. Її доповнює іконкретизує фундаментальна діагностика, яка уточнює рівень кризи, виявляєїї причини. Тоді функції антикризового управління можна представити такимчином (рис. 1.3). Рис. 1.3. Функції антикризового управління підприємством [9] Таким чином, проведений аналіз дозволив визначити, що являє собоюантикризове управління підприємством, виявити його мету і функції. Оскількикризовий стан підприємства може бути різних рівнів, то саме ця особливістьприводить до необхідності проведення різних антикризових заходів відповіднодо рівня кризи.

Дата добавления: 2015-09-28