Викладач: Тимків Ірина Валеріївна. Допуск:

Викладач: Тимків Ірина Валеріївна. Допуск:

• практичні заняття - 20 балів;

• реферат - 10 балів;

• есе - 10 балів;

• наукова діяльність - 10 балів.

Реферат за 2 тижні до початку сесії (5 грудня):

• вступ - до 2 сторінок;

• висновки - до 2 сторінок;

• 3 розділи;

• кожний розділ - 5-6 сторінок;

• посилання на літературу;

• висновки з думкою;

• захист.

Есе до 15 жовтня:

• 8-10 сторінок;

• питання дані;

• 5-6 статтей;

• вступ - 2-3 абзаци;

• статті додати;

• захист.

На практичне заняття 1: теми 1, 2+форми міжнародних економічних відносин:

• міжнародна торгівля;

• міжнародний рух капіталу;

• міжнародний рух робочої сили.

На практичне заняття 2: тема 3.

Тема 1: інтернаціоналізація: рівні, види та шляхи

Ключовими тенденціями розвитку світової економіки ХХ-ХХІ століття є:

• поглиблення інтернаціоналізації виробництва та обміну;

• соціалізація економіки;

• зростання взаємозалежності країн та їхня регіональна інтеграція;

• формування глобальної регуляторної системи;

• підтвередження міжнародних універсальних стандартів життя.

Ядром глобальної економіки є постіндустріальна модель економічного розвитку. Тобто економіка знань, яку на сьогодні успішно реалізовують високорозвинуті країни світу, лідери науково-технічного прогресу. У постіндустріальній економіці людина стає і метою, і головним суб’єктом економіки, і визначальним критерієм її розвитку.У цьому контексті важливим процесом є інтернаціоналізація, яка відбувається на 2 рівнях: інтернаціоналізація на макрорівні - це просес розширення та поглиблення світогосподарських зв’язків завдяки підвищення міжнародної мобільності факторів. Кількісно це характеризується випереджальними темпами зростання міжнародної торгівлі та інвестицій порівняно із зростанням загальносвітового валового внутрішнього продукту і приводить до зростання імпортної, експортнрої та зовнішньоторговельної квот на рівні національної економіки. З поглядами на національні економіки виділяють:

• внутрішню інтернаціоналізацію (імпорт товарів і послуг, позичкового капіталу, імміграція);

• зовнішню інтернаціоналізацію (експрт товарів і послуг, позичкового капіталу, емміграція).

Виділяють 2 шляхи інтернаціоналізації:

• екстернальний - це процес розширення міжнародної діяльності фірми завдяки використання конкурентних переваг партнерів на зарубіжних ринках;

• інтернальний - це процес створення внутрішньокорпоративних ринків через організацію власних філіалів, дочірніх компаній, а також за допомогою придбання контролю за уже діючими фірмами, таким чином формуються внутрішньофірмові ринки.

Інтернаціоналізація на мікрорівні зумовлена викликом за межі національних економік не тільки результатів факторів виробництва, а і безпосередньо самого виробничого процесу. Інтернаціоналізація на мікрорівні являє собою процес залучення фірми до міжнародних операцій і їй притаманний переважно стабільний характер:

• початковий;

• локальної ринкової експансії;

• транснаціональний;

• глобальний.

На стадії початкової інтернаціоналізації національні економіки взаємодіють на основі розвитку традиційних норм міжнародних економічних відносин. Рівень початкової інтернаціоналізації визначається ступенем залучення національної економіки або системи міжнародних економічних відносин, а також питомою вагою і значенням міжнародної діяльності у формуванні результатів економічної діяльності держави. В умовах, коли розвиваються динамічні процеси транснаціоналізації і створюються торговельні інтеграційні угрупування (зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі, митний союз) національні економіки входять в стадію глобальних інтернаціоналізацій, відповідно доповнюються і кількісні показники рівня інтернаціоналізацій (кількість транснаціональних корпорацій, масштаби і результати їхньої зарубіжної діяльності, ефективність їх участі у торгівельних блоках). Для стадії транснаціональної інтеграції характерними є:

• перевага транснаціональних корпорацій в міжнародній економічній діяльності;

• взаємодія в межах зрілих регіональних інтеграційних угрупувань.

Кількісні параметри інтернаціоналізації відбивають не стільки вплив транснаціоналізації та стан регіональної інтеграції на умови розвитку цих країн скільки місце взаємозв’язаних економік у світогосподарській системі. Сучасний економічний розвиток динамізує процеси як транснаціоналізації, так і регіональної економічної інтеграції. Показово, що Сполучені Штати Америки перейшли, а Японія переходить у стадію інтеграційної, тобто транснаціональної інтернаціоналізації. Взаємовідносини країн розвиваються у трикутнику:

• національна економіка;

• транснаціоналізація;

• регіональна інтеграція.

Динамічний розвиток форм регіональної інтеграції в умовах глобальної орієнтації транснаціональних корпорацій спричиняють перехід інтернаціоналізації до глобальної стадії. На цій стадії все більшу роль відіграють міжнародні економічні організації такі як Світова організація торгівлі, Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Міжнародна організація праці. Поступово відбуваться глобальна інституалізація. На цій стадії інтернаціональні взаємовідносини країн формуються уже не в трикутнику, а у чотирикутнику:

• національна економіка;

• транснаціоналізація;

• регіональна інтеграція.

• інституалізація.

Побічним результатом розвитку інтернаціоналізації стане глобальна економічна інтеграція.

Тема 2: міжнародна інтеграція: фактори, рівні, форми, типи та види

План:

• сутність міжнародної інтеграції;

• міжнародна макроінтеграція;

• міжнародна мікроінтеграція.

Термін інтеграція означає цілий, отже, інтеграція веде до утворення цілісної системи. Інтеграцію розглядають як відносини і як процес. Інтеграція як відносини - це відсутність будь-якої дискримінації інозмних партнерів у жодній з національних економік. Інтеграція як процес - це стирання відмінностей в умовах діяльностей економічних суб’єктів представників різних держав. На розвиток процесів інтеграції впливають:

• економічні;

• науково-технологічні (розвиток транспортних та інформаційно-комунікаційних мереж, що спричинило різке скорочення відстаней);

• соціокультурні особливості національних культур;

• політичні (не мають прямого влпиву на інтеграцію однак формують відповідне середовище її розвитку);

• глобальні (наявніть та необхідність розв’язання сучасних глобальних проблем).

На макрорівні інтеграція розвивається на основі формування економічних об’єданнь країн та через проінтеграційну дільність міжнародних економічних організацій. Виділяють наступні форми макроінтеграції:

• зона преференційної торгівлі (асоціації);

• зана вільної торгівлі дає особливий пільговий торгівельний режим для країни-учасниці через усунення внутрішніх тарифів;

• митний союз - це угода двох або кількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення зовнішнього спільного тарифу;

• спільний ринок - в рамках цього об’єднання забезпечується вільний рух не тільки товарів та послуг, а й капіталів та робочої сили;

• економічний союз забезпечує вільний рух факторів і результатів виробництва, а також гармонізацію внутрішньої та зовнішьої політики;

Позитивні наслідки від регіональної інтеграції:

• зростання конкуренції між виробниками товарів;

• використання переваг економії на масштабах виробництва;

• збільшення припливу іноземних інвестицій.

Негативні:

• ресурси з менш розвинутих економік членів союзу можуть відпливати до більш розвинутих;

• може утворитися олігопольний зговір в разі встановлення тісніших зв’язків між фірмами країн-учасниць.

Для зрілих інтеграційних угруповань (таких як економічний союз, політичний союз та спільних ринок):

• синхронізація процесів відтворення;

• створення господарського комплексу з тісними взаємозв’язками національних економік з пріоритетом власного поділу праці;

• особливі механізми регулювання переважно через наднаціональні органи;

• узгоджена політика як у взаємних економічних відносинах, так і у політиці стосовно інших країн світу.

Під час утворення зон преференційною та вільної торгівлі, митного союзу міждержавні відносини стосуються тільки сфери обміну. За оцінками Світової організації торгівлі на сьогодні функціонують близько 240 національних торговельних угод. Дослідники виокремлюють також такі види інтеграції:

• добровільна характерна для відкритих демократичних суспільств;

• примусова може бути мілітарна і немілітарна характерна для тоталітарних режимів;

• «щось середнє» характеризується наявністю певних стресових передумов.

Економічна інтеграція може відбуватися декількома шляхами:

• знизу догори - в процесі поглиблення інтернаціоналізації та транснаціоналізації господарського життя створюються передумови для тісних міжнародних економічних за’язків на рівні підприємств, фірм та корпорацій;

• згори донизу - коли з різних політичних та соціально-економічних причин створююється інтеграційне угрупування держав, які ще не повністю відповідають критеріям економічної сумісності, але в процесі подальшого співробітництва досягають тієї чи іншої форми економічної інтеграції;

• через двосторонні та багатосторонні переговори і асоційовану участь окремих країн у діяльності інтеграційних угрупувань, які вже функціонують

Особливості сучасної регіональної інтеграції:

• сучасний інтеграційний процес зумовлений не тільки дією об’єктивних факторів, але й певною ланцюговою реакцією на розвиток інших інтеграційних угруповань;

• нерівномірність розвитку і реалізацій форм міжнародних економічних інтеграцій;

• поряд з інтеграційними процесами розвиваються і дезінтеграційні процеси, які можуть мати локальний характер, а також міжнародний характер.

Іноді виникають умови для повної, частковоюї чи розширеної реінтеграції:

• у разі повної реінтеграції ідеться про відновлення того чи іншого інтеграційного угруповання у попередньому складі на тих самих умовах інтеграції;

• часткова реінтеграція спостерігається, коли об’єднуються окремі учасники інтеграційних угруповань на попередніх принципах або всі учасники на інших умавах;

• розширена реінтеграція характеризується включенням у інтеграційне об’єднання нових учасників на тих чи інших засадах.

Різноманітність економічних умов діяльності підприємств зумавлює існування різних типів інтеграції. Горизонтальна інтеграція виникає тоді, коли зливаються фірми, які виробляють однорідні або однотипні товари з метою їх подальшої реалізації через систему розподілу і отримання при цьому додаткового прибутку. Горизонтальна інтеграція супроводжується виробництвом товарів за кордоном аналогічним тим, які виробляються в країні базування фірми. Вертикальна інтеграція передбачає об’єднання фірм, які функціонують у різних вирбничих циклах, вона розширює масштаб і силу впливу підприємств у галузі і створює їм додаткові конкурентні переваги. Виділяють наступні види вертикальної інтеграції:

• інтеграція донизу - розширення фірмою власного бізнесу за рахунок купівлі фірми, яка знаходиться на нижчому виробничому циклі;

• інтеграція догори - навпаки;

• невиробнича інтеграція - купівля посередника;

• змішана.

На певному рівні інтеграції виникають транснаціональні корпорації, які є найбільш інтегрованими мікроструктурами. Виокремлюють 3 головні критерії належності фірми до транснаціональної корпорації. Транснаціональна корпорація - це фірма, яка має свої філії у 2 або більше країнах світу або фірма власники чи вищий управлінськиий персонал якої є громадянами різних країн світу. Відповідно до визначення Організації економічного співробітництва та розвитку транснаціональна корпорація - це така група компаній приватної, державної, змішаної форм власності, які знаходяться в різних країнах, в якій одна з цих компаній може в значній мірі впливати на діяльність всією групи, особиливо в сфері обміну знаннями та ресурсами.

Тема 3: глобалізація та її системна сутність

План:

• підходи до глобалістичної проблематики;

• теоритизування терміну «глобалізація»;

• характерні риси процесу глобалізація;

• рушійні сили та фактори глобалізації.

В науковій літературі виділяють 3 основні підходи до глобалістчної проблематики:

• гіперглобалістики, які вважають, що глобалізація являє собою якісно нову добу розвитку людства, яке у вигляді окремих народів та держав підпорядковуються функціонуванню глобальної системи, глобалізація розглядається як специфічний варіант інтернаціоналізації господарського, політичного, культурного, соціального життя людства орієнтований на форсовану економічну інтеграцію в глобальних масштабах з максимальним використанням науково-технічного прогресу, вільна конкуренція і ринок повинні будуть автоматично забезпечити найбільш раціональне та ефективне розподілення ресурсів та капіталу та привести до формування єдиного глобального економічного, правового, політичного простору;

• скептики, вони виступають з прямою або опосередкованою критикою теорії та практики глобалізації, вважають, що глобалізація - це переважно міф, а сучасні відповідні процеси мають глибоке історичне коріння і є продовженням давніх тенденцій, вбачають у глобалізації поширення західного модернізму, розуміючи під нею уніфікацію життя на основі єдиних ліберальних цінностей, які нав’язують всьому світові високорозвинені країни світу, глобалізація розглядається ними як вестернізація (запозичення англо-саксонських, англо-американських, цінностей життя в області економіки, освіти і культури), представник: російський вчений Панарін;

• еволюціоністи, відповідно до їхнього вчення весь світ справді сьогодні переживає якісні перетворення на глобальному рівні, але ці перетворення мають глибоке історичне коріння, вважають, що глобалізація це потужна сила, яка спричиняє еволюцію всього людства, зміну світового порядку, вказують на необхідність створення в традиційному товаристві нового політичного, економічного і соціальнгого простору, до якого на макрорівні повинна пристосовуватися держава, а на мікрорівні - локальних спільнот, глобалізація асоціюється у них з новою світовою стратифікацією, коли деякі країни увійдуть у центр світового розвитку в той час як інші країни витісняться на периферію, суверенні держави збережуть владу на власними територіями однак все більшу роль будуть виконувати міжнародні організацї, представники: Горбачов, Делягін.

Етапи теоретизування:

• 70-90 ХХ століття - вважається, що першим його використав у 1971 році американський соціолог Маклін, який закликав порушити питання щодо історичного процесу посилення глобалізація в соціальних відносинах, в той час в 1983 професор Гарвардської школи Теодор Левітт у статті «Глобалізація ринків» вперше надав тлумачення глобалізації, визначивши її як феномен злиття ринків окремих продуктів, що виробляються підприємствами нової форми, Левітт називає нові технології потужною силою, яка змушує увесь світ рухатися до одноманітності, популяризацію глобалізація отримала завдяки американському соціологу Робертсону, який вважав, що глобалізація являє собою процес всезростаючого впливу на соціальну дійсність окремих країн, різних факторів міжнародного значення, в середині 80 років термін глобалізація стали використовувати для опису бурхливого процесу перетину капіталу та інтеграції фінансових та біржових ринків, внаслідок реалізації політики дерегулювання, таким чином наприкінці 80 років термін «глобалізація» пов’язувався ви з економічною сферою, подальшого розвитку отримала в працях Омає, який у своїй книзі «Схід без кордонів» 1992 рік, аналізуючи стан світової економіки довів, що в основному на її розвиток впливає так звана «тріада» (Європейський союз, Сполучені Штати А та Японія), всі головні процеси виявляютсья підпорядкованими глобальному ліберальному ринковому просторі, а традиційні держави-нації втрачають свою природність, основними діючими суб’єктами на глобальному ринку починають виступати глобальні фірми. Отже, початковий етап теоретизування можна в агригованій формі представити наступним визначенням Уткіна: «Глобалізація - це процес злиття національних економік до єдиної загальносвітової системи, яка ґрунтується на вільному переміщенні капіталу, інформаційної відкритості світу, лібералізації групи товарів та послуг;

• остання декада ХХ століття-перша декада ХХІ століття - в останній декаді ХХ століття політичні процеси, екологічні загрози, зростання економічної взаємозалежності країн призвели до розширеного тлумачення терміну глобалізація, визначивши принциповими її складовими не тільки економічні, а й політичні, культурні, соціальні, історичні та географічні складові, на думку деяких вчених (Хоффман) у світі сьогодні відбувається зіткнення глобалізації.

Глобалізація проявляється у 3 основних форми кожна з яких характеризується своїм проблемним потенціалом:

• економічна глобалізація, яка є результатом науково-технологічної революції в інформаційному секторі, торгівельній на інформаційній галузях, вона відображає міжнародні економічні відносини між транснаціональними корпораціями, державами, регіональними інтеграційними угрупуваннями, національними комерційними структурами, основою економічної глобалізації стала інтернаціоналізація виробничих зв’язків високотехнологічних галузей економіки, рушійними силами її є корпоративний бізнем, державні та корпоративні структури.

На думку деяких дослідників Міхєєв, Томпсон економічна глобалізація проходить в 3 етапи:

• сучасний, який характеризуєтьс залежністю всіх національних економік від міжнародних ринків товарів, послуг, капіталу, робочої сили, технологій, знань та ноу-хау, ефективний розвиток національних економік є неможливим без тісної співпраці світової економіки;

• до якого наближається світ, на ньому виникає проблема вирівнювання економіко-правовоих умов господарювання;

• прогностичний - створення єдиного світового простору (світової економіки) з єдиною координацією економічних процесів.

• 2 форма - культурна глобалізація - це багатогранний соціальний процес, що торкається стосунків між релігіями та етносами, традиційними та сучасними цінностями різними культурними орієнтаціями, стилями життя, споживчими перевагами, в результаті цього процесу стираються географічні кордони соціальних і культурних систем, основною її дилемою є вибір між стандартизацією та різноманітністю, адже глобалізація за своєю сутністю виключає культурне різноманіття замінюючи його масовою культурою західного зразка, яка загрожує національній ідентичності;

• 3 форма - політична глобалізація - це поступове посилення взаємодії між націями, цивілізаціями, що призводить до утворення структур політичного глобального управління, політична глобалізація супроводжується введенням в світову практику механізмів таких як миротворчі операції або міжнародні санкції проти поганих режимів, параметри політичного глобалізації визначаються зростанням проблем планетарного масштабу, виникненням нової політичного культури, розвитком спеціальних міжнародних організація таких як Рада безпеки при Організації об’єднаних націй, Рада Європи.

Виділяються декілька підходів до тлумачення процесу глобалізації:

• з точки зору економістів глобалізація визначається як виникнення глобалізованої економіки, в якій національні економіки поєднуються в системі угод і процесів безпосередньо на міжнародному рівні;

• з точки зору політиків глобалізацію можно розглядати як підйом у власній могутності поліцентричного світу, який реалізується на транснаціональних на недержавних зв’язках;

• з точки зру соціологів глобалізація являє собою об’єктивний процес, який руйнує національні кордони держави її цілісність, зростає роль індивіда та засобів масової інформації;

• з точки зору екологів глобалізацію розглядаються в контексті негативного впливу економічного розвитку на навколишнє середовище.

Отже, 2 етап теоретизування можна представити визначенням російської вченої Рімашевської, яка вважає що глобалізація - це процес взаємодії держав, народів, етносів, соціальних спільнот в єдиній системі відносин на планетарному мастшабі; це система відкритого культурного обміну, запозичення моделей поведінки і адаптація культурних стереотипів; це розширення кордонів спілкування у всіх сферах людської діяльності та виникнення єдиного економічного, інформаційного, екологічного, політичного простору, що зумовлює необхідність вироблення погоджених дій держав та народів.

• Сучасний етап, за визначення генерального секретаря Організація об’єднаних націй Пана Гі Муна глобалізація є загальним терміном, що означає все більш складний комплекс транскордонних взаємодій між фізичними особами підприємствами інститутами та ринками, експерти Міжнародного валютного Ф вважають, що глобалізація - це зростаюча економічна взаємозалежність країн світу в результаті постійного зрозтання обсягу і різноманітності угод товарів, послуг, капіталу, а також завдяки все більш інтенсивній дифузії нових технологій. Отже, в залежності від економічної трактовки, глобалізація в будь-якому випадку передбачає підняття приватних проблем на національний рівень, по-друге вплив того, що відбувається в одній частині світової економіки на інші її частини необов’язково пов’язане між собою, по-третє необхідність координації в загально-світових масштабах національних, економічних політик шляхом створення єдиного світового правопорядку як умови стабільного, безпечного економічного розвитку.

Характерними рисами глобалізації є:

• посилення взаємозалежності між етносами у різних сферах життєдіяльності;

• формування глобального ринку фінансів, товарів та послуг;

• міжнародна торгівля товарами та послугами зростає значно швидше ніж виробництво цих товарів та послуг;

• формування глобального інформаційного простору;

• послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

• тяжіння світової економіки до єдиних стандартів цінностей, принципів функціонування під впливом обміну товарів, робочої сили, капіталу, культурних цінностей;

• перетворення знання на головний елемент суспільного багатства;

• створення єдиного або спільного метапростору за допомогою транснаціональних фінансових телекомунікаціних (інформаційних) мереж;

• вихід бізнесу за межі національних кордонів шляхом формування транснаціональних корпорацій;

• індустріалізація країн, що розвиваються;

• імплементація та домінування в повсякденному житті (практиці міжнародних відносин) принципово нових ліберально-демократичних цінностей, які в першу чергу пов’язані з забезпеченням прав людини та громадянина;

• посилення економічних диспропорцій в глобальній економіці і наростання поляризації світової економіки.

Рушійними силами глобалізації є:

• ринкова конкуренція, яка підвищується не тільки на національному ринку, але й на світовому і набуває нових якісних форм, що проявляються в тому що:

• уряди окремих держав готові субсидувати перспективні дослідження їх національних об’єднань;

• фірмова конкуренція перетворюється в конкуренцію між глобальними компаніями та окремими державами;

• наукова-технічна революція та прогрес технологічних інновацій, що в найбільшій мірі проявляєтьсяв модифікації транспорту та зв’язку, сектору інформації, створює нові можливості для високошвидкісного та низькозатратного тракоідо переміщеняня товарів послуг, фінансових ідей, інформації, інноваційних продуктів;

• лібералізація господарського життя, дерегулювання ринків товарів, послуг та капіталів, зняття різних адміністративних бар’єрів та обмежень.

Рушійні сили глобалізації втілюють себе в факторах:

• виробничі, науково-технічні, технологічні:

• різке зростання масштабів виробництва;

• перехід до нового технологічного способу виробництва;

• інформаційна та телекомунікаційна, які призвели до підтримки постійних контактів між територіальними об’єднаннями суб’єктів господарського життя;

• швидке поширення знань в результаті наукових або інших видів інтелектуального взаємообміну;

• різке скорочення телекомунікаційних витрат, значне зниження витрат на обробку, зберігання і використання інформації;

• формування нової якості міжнародного поділу праці, що призводить до того, що збільшується частка обміну між країнами готової продукції, а обмін аграрно-сировинними товарми різко скорочується;

• організаційні фактори:

• глобальне розширення сфери діялності ТНК, які володіють потужними фінансовими і технологічними ресурсами;

• ускладнення структури суб’єктів міжнародної економіки;

• економічні:

• підвищення ступеня відкритості в більшості країн світу завдяки зростання мобільності факторів та результатів виробництва, посилення зв’язків між національними сегментами світового фінансового ринку;

• впровадження міжнародними економічними організаціями єдиних критеріїв макроекономічної політики, уніфікація вимог до податкової, регіональної, антимонопольної, аграрної політики;

• посилення тенденції до уніфікації та стандартизації;

• політичні:

• послаблення жорсткості державних кордонів, тобто полегшення свободи пересування громадян товарів послуг;

• закінчення «холодної війни»;

• різке посилення взаємозалежності між країнами, адже жодна країна в даний час не може залишитись осторонь політичних подій, адже тим самим може залишитися в повній ізоляції і деградації в своєму розвитку;

• соціально-культурні:

• послаблення ролі звичок і традицій соціальних зв’язків, звичаїв, що підвищує мобільність людей і призводить до збільшення міграції робочої сили;

• прояв тенденції формування єдиних глобалізованих однорідних засобів масової інформації і культури;

• подолання кордонів в світі за рахунок розвитку дистанційного навчання.

Таким чином глобалізація економічної діяльності інтенсивно розгортається в двох площинах на макрорівні вона проявляється посиленням взаємозалежності національних економік, інтенсифікації міжнародних економічних відносин у країнах, в той час як на мікрорівні вона передбачає зміну стратегії поведінки та діяльності компаній передусім транснаціональних корпорацій. Головоною особливістю глобалізації на мікрорівні являється загальностратегічна орієнтація транснаціональних компаній завоювати глобальні ринки.

Тема 4: часові параметри і концептуальні засади дослідження глобалізації

План:

• концепція архаїчної глобалізації;

• концепція глобалізації як сучасного економічного феномену;

• концепція протоглобалістів;

• концепція Азроянца.

Концепція архаїчної глобалізації являє собою концепцію відповідно до якої цей процес розглядається як історичне явище, що супроводжує історію людства постійно і на різних етапах розвитку техніки і соціуму приймає різні форми. Прихильниками цієї концепції є Маслоу, Робетсон, Пахомов, Уотерс, Терборн. На думку представників даної концепції на всіх етапах історичного розвитку суспільства відбувалися соціально-економічне наближення, універсилізація культур, формування наднаціональних форм регулювання і спостерігалася країнова залежність від загальносвітового стану економічного розвитку. Системноутворюючими одиницями виступали великі держави або цивілізації, які прагнули об’єднати світ в єдине ціле. Такі геополітичні утворення характеризуються централілізацією влади, єдиним економічним простором, єдиною грошово валютою, відстутністю митних та інших бар’єрів, уніфікацією торгівлі та фінансів, розповсюдження єдиних економічних принипів, загальної культури і взаємозалежності території. Томас Фрідман:

• 1492-1800 - обмін між старим та новим світом, епоха сильних держав, ключовим фактором розвитку якої були військова могутність та засоби примусу;

• 1800-2000 - промислова революція;

• 2000- до тепер - рушійною силою стає інформація як потенціал для глобального співробітництва та конкуренції, яка доступна кожній людині.

Представники: Омає, Левітт, Лук’яненко, Білорус. Вони вважають, що системноутворюючи одиниці імперії мали тимчасовий характер з часом розпадалися і зникали з світової арени, а міжнародні економічні відносини відігравали допоміжну роль так як основні економічні відносини відбувалися в межах національної економіки і ці національні економіки були локально замкнутими, на їх думку глобалізація виступає контрасним явищем в порівнянні з іншими процесами, такі тенденції як хвилеподібна динаміка економічного розвитку, дематеріалізація (віртуалізація) основних товарних, капітальних потоків відрізняють сучасний етап глобального розвитку економіки від архаїчних етапів розвитку.

Вони пропонуються виділяти 2 етапи глобалізації - це протоглобальний і сучасна ліберальна глобалізація. Протоглобальний етап представлений процесами інтернаціоналізації та транснаціоналізації і сучасний етап ліберальної глобалізації не суперечить цьому підходу і класифікація Організації об’єднаних націй, за якою інтернаціоналізація починається з середини ХІХ століття, транснаціоналізація починається після ІІ світової війни і ліберальна глобалізація починаючи з 80 років. Ототожнюючи глобалізацію з розвитком міжнародних торговелних зв’зків представники даної концепції, що з 70 років ХІХ століття до 1913 ступінь економічної залежності індустріальних країн за багатьма фінансовими параметрами не був нижчий аніж зараз, на протоглобальному етапі вважають, що світ вступим до активної фази взаємозближення на основі активації розвитку торговельних та інвестиційних відносин на глобальному масштабі на основі сучасних досягнень. Відодження глобалізація наприкінці 70-80 років ХХ століття відбулися на основі технологічно-інформаційної революції, а представники Міжнародний валютний фонд, Світовий банк дійшли висновку, що перешкодами глобалізації є всі існуючі митні бар’єри і обмеження. Принципи Вашингтонського консенсусу:

фінансова лібералізація;

• створення умов для приватизації та регулювання всіх сфер господарського життя країни;

• усунення бар’єрів для прямих іноземних інвестицій;

• забезпечення прав власності;

• уніфіковані та конкурентні курси обміну валют;

• скорочення державних витрат країни;

• перенаправлення державних витрат на першочергові потреби;

• податкова реформа, яка передбачала розширення податкової бази, усунення граничних ставок оподаткування;

• гнучкість ринку праці, що передбачає децентралізацію трудових відносин і забезпечення захисту інтересів найманого працівника.

Відповідно до концепції Азроянца історичний процес представляється як розвиток соціальної системи, що спрямований на досягнення її межевої цілісності, саму таку функцію історичного процесу він називає глобалізацією, тобто прямування соціальної системи до певної цілісності. При чому така цілісність може досягатися за рахунок 2 груп тенденцій як інтеграційну так і дезінтеграційну. До інтеграційних тенденцій він відносить:

• транснаціоналізацію;

• регіоналізацію.

Регіоналізація - це процес перерозподілу владних компетенцій, передача функцій на регіональний рівень, поява та розвиток нових інтеграційних форм. Етносоціалізація - розвиток націй та її індивидів у взаємодії з навколишнім середовищем в процесі засвоєння та відтворення соціальних та культурних цінностей, а також соморозвитку та самореалізації. Імперіалізація - створення імперій. Націоналізація - це процес соціаліної організацї, що знаходить свій вираз в поділі праці, розробці правових систем і домінуванню бюрократичних інститутів. До дезінтеграційних тенденцій автор відносить:

• реставрацію - це відновлення та відтворення раніше втрачених духовних та національних культурних цінностей та традицій;

• етносуверенізація - це посилення інтересу до історичних коренів етносу, що визначають самобутність, характерні риси етносу;

• асоціалізація - передбачає появу автономії особистості, її звільнення від дотримання суспільних норм та традицій;

• дисоціації - це культурний та інтелектуальний скептицизм, що призводить до деформації суспільних зв’єзків як на міжнародному, так і національному рівні;

• міграція.

Отже, відповідно до концепції глобалізація є метою історичного процесу, а інтеграція, дезінтеграція є тенденціями, які визначають його динаміку, в той час як інтернаціоналізація є сучасним етапом глобалізації. Головна функція інтернаціоналізації забезпечення стійких міжнародних зв’язків в реально існуюючій світовій економіці, характеризується поступовим проникненням технологічних стандартів, однак при цьому, не порушуючи національного суверенітету держав, в той час глобалізація принципово відрізняється від інтернаціоналізації тим, що приз водить до нівелювання національних кордонів, підриває підґрунтя національного суверенітету і закладає фундамент нової світової цілісності.

Дата добавления: 2015-08-29