Недалеке майбутнє. Планета Земля. Люди зовсім забули, що таке чиста вода, квітучі дерева і зелена трава. На вулицях міст кругом сміття, води річок і озер забруднено, не стало птиць, дерева з’їв

Недалеке майбутнє. Планета Земля. Люди зовсім забули, що таке чиста вода, квітучі дерева і зелена трава. На вулицях міст кругом сміття, води річок і озер забруднено, не стало птиць, дерева з’їв черв’як, тому вони стоять сухі і голі, кисень на Землі зовсім закінчуються, відмітка кількості питної води близька до нуля. Все населення планети знає, що нічого живого на Землі скоро не залишиться. Всюди на вулицях міст тільки й чути розмови людей: «Як же нам далі жити? Що з нами буде? Чому ж наші діди і прадіди залишили нам таку катастрофічно брудну планету?»- Говорили люди. Один з найстаріших жителів одного міста, чув ці запитання і відповідав, що планету Земля можна було ще врятувати 100 років тому, але тоді людям було не до того, їм зовсім було ніколи думати про природу. Вони жили в своє задоволення, не думали про природні багатства, про надра землі, а коли люди задумалися про те, що Планеті загрожує екологічна катастрофа, то було вже пізно!

РЕФЕРАТ

на тему:

Земля – наше багатство

"Земля - наша мати всiх годує", - говорить українське прислiв'я.

Найбільше багатство нашої держави – це її земля. Загальновизнано, що за
природною родючістю українські ґрунти є одними з найкращих у світі. Їх
видовий склад надзвичайно різноманітний і включає кілька десятків типів:
від родючих чорноземів і південних каштанових до менш родючих - сірих
лісових і опідзолених, та майже непридатних до аграрного виробництва -
піщаних і кам’янистих ґрунтів. Тому використання землі досить
диференційоване залежно від регіону, типу ґрунтового покриву та основних
видів діяльності, які історично склалися в даній місцевості.

За оцінками спеціалістів, на території України зосереджено чверть
світових запасів чорноземів.

Українські чорноземи унікальні. Вони сформувалися під степовою
рослинністю в умовах клімату, який, на відміну від степів Євразії,
найбільш м’який та вологий. За своїм фізичним, хімічним, агрохімічним та
мінералогічним складом серед ґрунтоутворювальних порід український
чорнозем вважається найкращим. За якісним складом ґрунтів та
продуктивністю угідь Україна вважається однією з найбагатших держав
світу.

Земля – одвічна колискова людства, шлях до порятунку. Це зрозуміли ще
давні греки, увіковічивши цю істину у міфі про Антея. З часом класики
світової літератури надали цьому питанню філософсько-психологічного
звучання. Зупинюсь на творах “Сто років самотності” Маркеса і “Fata
morgana ” М.Коцюбинського: розгляну їх у порівнянні з міфом про Антея. У
всіх згаданих творах земля постає святинею, яка надає сили і снаги,
проте у кожному творі образ землі поглиблюється, глобалізується (від
міфу до роману). Так у грецькому міфі Геракл перемагає титана Антея,
піднявши його над землею, з якої він черпав сили. Але фізична смерть
героя сприймається як духовний занепад того, хто відірвався від
матері-землі. Образ землі у повісті “Fata morgana ” має дещо інше
звучання. Селяни все життя обробляли панську землю, яку любили наче
рідну. І ця любов до землі стала поштовхом людей до духовного зростання,
до боротьби за свої права.

Земля у романі Маркеса постає в іншому аспекті, сповнена філософсько -
психологічного змісту. Ідея її зображення збігається із повістю “Fata
morgana ”, і з міфом: земля – скарбниця з якої черпає свої сили народ.
Проте Маркес вбачає в землі єдиний порятунок людства; висловлює надію на
те, що здеморалізоване, порублене, самотнє і, здавалось би, втрачене
покоління знайде спасіння, тримаючись землі, людство може знайти
взаєморозуміння, солідарність, яка протилежна самотності. А той, у кого
є рідна земля, - частина народу, а отже – не самотній. І життя його
сповнене глибокого сенсу творіння прекрасного…

Прийнята в 1996 році Конституція України визначила землю основним
національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Основною властивістю ґрунтів є їх родючість і поживний режим, які
залежать від наявності у них гумусу. Гумус позитивно впливає на
водно-фізичні властивості ґрунту, структурно-агрегатний склад, реакцію

у, структурно-агрегатний склад, реакцію
ґрунтового розчину та вмісту рухомих поживних речовин. Аналіз стану
ґрунтів свідчить про постійне зменшення кількості гумусу, внаслідок
виносу його з урожаєм та згорання під час механічних обробітків. Щорічні
витрати гумусу в середньому складають 600-700 кг/га. Відповідно до
вітчизняних технологій вирощування сільськогосподарських культур,
необхідно виконати в полі від 5 до 30 операцій за сезон. Цілком
очевидно, що при проведенні певних агротехнічних заходів ґрунт
ущільнюється. Поєднання технологічних операцій при використанні
комбінованих сільськогосподарських машин забезпечує зменшення проходів
агрегатів. В результаті це прискорює зниження ущільнення ґрунту,
забезпечує економію пального і затрат праці.

Забур’яненість, яка упродовж останнього десятиліття значно зросла і
набула характеру національної проблеми, потребує особливої уваги. Вже
сьогодні рівень потенційної засміченості орних земель в Україні в ґрунту
на переважній більшості площ досягає астрономічних розмірів.

В Україні проводиться реформування сільського господарства. Проте
забезпеченість енергетичними ресурсами, технікою і обладнанням
залишається незадовільною. Тому необхідно використовувати системи
обробітку ґрунту, які є економічно вигідними, позитивно впливають на
підвищення урожаю сільськогосподарських культур і не знижують природну
родючість ґрунту. Одною з основних технологічних вимог обробітку є
своєчасне й високоякісне його виконання. Доведено: запізнення або
передчасне проведення обробітку ґрунту призводить до зниження його
якості, несвоєчасного виконання польових робіт, що позначається на
урожайності вирощуваних культур. Проводити польові роботи, коли ґрунт
перезволожений, не доцільно. При організації польових робіт складаються
робочі схеми, відповідно яких проходи по полю сільськогосподарської
техніки, транспортних агрегатів, комбайнів були б мінімальними. Щоб
зменшити кількість проходів сільгосптехніки по полю при підготовці
ґрунту, використовують широкозахватні агрегати, поєднують кілька
технологічних операцій в одному технологічному процесі. Тут доречно
застосовувати комбіновані агрегати, що дасть можливість зменшити об’єм
робіт, витрати на зношення техніки, паливно – мастильних матеріалів,
більш раціонально використовувати тракторний парк при вирощуванні
сільськогосподарських культур.

Практика використання поверхневого обробітку ґрунту свідчить, що
враховуючи особливості режиму живлення і формування кореневої системи
більшості сільськогосподарських культур, початкові темпи розвитку рослин
вищі по дискуванню, ніж по оранці. У холодні і вологі роки ці переваги
зберігаються до збирання врожаю. Досить чітко ці особливості
спостерігаються на вирощуванні кукурудзи. Мінімалізація обробітку ґрунту
має важливе економічне і організаційно-господарське значення. Ця система
обробітку ґрунту дає змогу зменшити кількість енергетичних носіїв та
трудових ресурсів, ефективніше використовувати машинно-тракторний парк
протягом року. При скороченні загальної потреби тракторів, (збільшенні

енні загальної потреби тракторів, (збільшенні
навантаження на них) досягається зменшення витрат на виробництво
продукції, що сприяє її здешевленню. Проте зменшення інтенсивності
обробітку ґрунту не означає спрощення технології вирощування
сільськогосподарських культур. Навпаки, необхідно запроваджувати
високоякісне виконання всіх агротехнічних заходів, оскільки агротехнічна
й економічна ефективність обробітку землі найповніше проявляється на
окультурених ґрунтах при застосуванні передової агротехніки. Обов’язкова
умова запровадження цього заходу – використання високоефективних
гербіцидів і пестицидів.

Досвід передових господарств свідчить: для створення оптимальних умов
розвитку сільськогосподарських культур в існуючих сівозмінах різних
грунтово-кліматичних зон нашої країни, потрібно застосовувати
диференційований обробіток землі залежно від властивостей ґрунту, його
окультуреності, попередників, забур’яненості.

В Україні назріла необхідність помітно зменшити відсоток розораних площ,
перетворювати ріллю в культурні пасовища, повертати землю до її
природного стану, застосовувати ощадливі способи землеробства й
тваринництва, раціоналізувати усі затрати на виробництво хліба, харчів.
Цього можна досягти лише в рамках загальнодержавних науково
обгрунтованих програм за дієвого сприяння, участі та строгого контролю з
боку держави й громадськості. За нищення землі треба карати, а не
нагороджувати. Поки що спостерігаємо дивну реакцію: ні політики, ні
вчені, ні преса (громадськість) не пов'язують зменшення валовою
виробництва сільськогосподарської продукції в Україні з виснаженням
земель, натомість у негараздах одні винуватять невдалих реформаторів,
інші - рухівців, ще інші комуно-колгоспників, при цьому усі разом
закликають нарощувати виробництво сільськогосподарської продукції, чого
б це не вартувало. Пригадую, як на І з'їзді Аграрної партії зал довго
аплодував такому ось гаслу: "Уся нація повинна працювати на село!".
Невже, справді, українській нації не судилися інші обрії та інша мета,
окрім як до "останньої гривні і до останнього сантиметра родючого шару
землі лякати Європу і цілий світ, що ми їх завалимо хлібом і колись,
може, досита наїмося його самі? Європі й світові, між іншим, від цих
нахвалянь ні холодно, ні жарко. До речі, вони ніколи не вважали, що
"хліб - усьому голова", а всього лиш харч для шлунку, продукт, товар,
який можна більш чи менш вигідно виробити й продати на ринку.

То, може, час подумати, що хліб можна виробляти, не руйнуючи землю. Бо
земля - то не лише власність селян, але й спільне надбання нації,
держави, матеріальна передумова їх добробуту й самого існування.

Використана література:

Закон України “Про охорону земель”. – К., 2003.

Дедю І. Екологічний словник. – Кишинів, 2000.

Основи екології. Підручник. – К., 2002.

Люди знищують гарні ліси – одне з див природи. У лісах є2/3 всіх видів рослин, тварин, грибів, які є на Землі. Густа, пишна рослинність лісів виділяє в повітря особливо багато кисеню. Тому їх називають «легенями» нашої планети. Люди знищують їх заради деревини, заради того, щоб звільнити місце для доріг, будівель. Кожен день у лісі під пилою падає… 5 млн дерев! Також багато лісів знищується пожежами. Тому треба бути дуже обережними в лісі, коли відпочиваєте.

Висновок: Останніми десятиліттями людство отямилося й починає охороняти тваринний і рослинний світ, вивчати його взаємовідносини з навколишнім середовищем, що старанно перетворюється та руйнується. Під захист узято зникаючі види тварин і рослин, порушується питання про охорону важливих або цікавих для людини ландшафтів. Водночас глибоко обґрунтовані облік і аналіз забезпеченості мінеральними ресурсами, що належать здебільшого до невідновлюваних або відсутні. Немає поки що серйозної альтернативи звичним і зручним для нас нафті й газу, ресурси яких обмежені. І, що найголовніше, не організовано надійну охорону геологічного середовища й, у першу чергу, підземних вод. Це складова літосфери й корисна копалина, що дуже довго формується, а зруйновані водоносні горизонти й басейни практично не відновлюються. Зрештою, геологічні пам'ятники природи, частина яких є фрагментами "Кам'яного літопису Землі"., на відміну від окремих видів рослин і тварин, не можуть бути кудись переселені та збережені в якихось оранжерейних умовах. Усе це свідчить про уразливість нашої неживої природи й необхідність організації грамотної її охорони.

1. Екологічні проблеми людства, шляхи їх розв’язання
   
   Екологічні проблеми людства проявляються в різкому протиріччі у взаємовідносинах суспільства і природи, порушенні природних процвів через надмірний антропогенний вплив, зростання енергоспоживання і використання палива. Проблема забруднення довкілля виникла з вини людини. Масштаби забруднення набувають глобального характеру і загрожують не передбачуваними наслідками.
   
   Основна причина забруднення атмосферного повітря — спалювання великої кількості природного-палива. У великих містах найбільшим джерелом забруднення є автотранспорт. Для багатьох країн і промислових районів справжнім лихом стали кислотні дощі. Через них гине риба в озерах, ліс втрачає листя, швидше руйнуються будівлі. До атмосфери при згоранні палива надходить дедалі більша кількість вуглекислого газу, і це посилює парниковий ефект, внаслідок якого підвищується температура повітря в приземному шарі. Великі побоювання викликає руйнація озонового шару атмосфери різними хімічними сполуками.
   
   Вода — найважливіший для людства ресурс. Багато регіонів Євразії і Північної Америки почали відчувати гостру нестачу прісної води (водяна криза). Це пов’язано з широким використанням води в промисловості, сільському і комунальному господарстві. Постійне зниження якості поверхневих вод обмежує можливості їх застосування в питному водопостачанні, потребує досконаліших систем очистки тощо. Забруднюються людиною і води Світового океану, особливо внутрішні моря. Це призводить до зменшення рибних ресурсів, рекреаційної цінності курортних зон та ін.
   
   Відбувається інтенсивне забруднення Грунтів. Щоб компенсувати зниження природної родючості ґрунтів, у них вносять мінеральні добрива, що змінюють їх хімічний склад. Для боротьби з бур’янами і шкідливими комахами використовують ядохімікати, які накопичуються в ґрунті. Забруднюють ґрунт важкі метали та інші інгредієнти, що осідають із забрудненої атмосфери. В результаті діяльності людини різко скоротилася площа лісів, перетворюються на пустелі савани.
   
   Головною умовою розв’язання екологічних проблем є раціональне природокористування. Основними засновами людської діяльності мають бути: максимальне збереження ресурсів; розширення заповідних територій; впровадження нових технологій, що забезпечують ресурсозбереження, нових джерел одержання екологічно чистої енергії; розумна економія і самообмеження в усіх сферах життя і діяльності; зворотне водопостачання і багаторазове використання матеріалів у виробництві (рециклічність), перехід до безвідхідного виробництва; контроль за рівнем забруднення довкілля.
   
   Екологічні проблеми нашої планети виникли в процесі взаємодії суспільства і природи. Протягом усієї своєї Історії людство поступово посилювало тиск на природу, усе більше порушуючи в ній екологічну рівновагу.
   
   Частина екологічних проблем має глобальний характер.
   
   У процесі господарської діяльності людина спалює величезний обсяг палива. У результаті відбувається теплове забруднення атмосфери. В атмосферу викидається величезна кількість вуглекислого газу, молекули якого затримують теплове випромінювання поверхні Землі. В результаті може виникнути «парниковий ефект», що веде до глобального потепління клімату.
   
   Руйнація озонового екрана, що захищає Землю від короткохвильової сонячної радіації (ультрафіолетових променів), може призвести до загибелі всього живого на планеті.
   
   Великі викиди в атмосферу двоокису сірки й окисів азоту сприяють утворенню «кислотних дощів», що завдають шкоду живій природі, людині, ґрунту, будівлям, дорожнім покриттям тощо.
   
   Зростає дефіцит чистої прісної води. Це пов’язано не тільки з ростом водоспоживання, але і з забрудненням багатьох водойм, звідки без спеціального очищення воду брати вже неможливо.
   
   Глобальні проблеми може викликати скорочення площі екваторіальних лісів Амазонії та ін., які є «легенями» планети. Екстенсивне тваринництво в саванах Африки призводить до перетворення великих територій на пустелі, що може мати глобальні наслідки.
   
   З метою зберігання природи, унікальних ландшафтів і об’єктів, рідкісних рослин і тварин на Землі створюються території, що особливо охороняються, — заповідники, природні національні парки тощо.
   
   На територію заповідника допуск сторонніх осіб заборонений. Тут спеціалісти займаються вивченням природи в її натуральному стані (вона служить за еталон).
   
   Більш вільний режим (хоча і з рядом заборон для відвідувачів) мають національні природні парки. На їх території виділені ділянки, що можуть відвідувати організовані туристи, екскурсанти; виділені місця для постійного або тимчасового відпочинку, лікування.
   
   2. Демографічні проблеми людства і шляхи їх вирішення
   
   
   З найважливіших демографічних проблем, що загрожують негативними наслідками, варто виділити такі. Стрімке зростання населення в країнах, що розвиваються,— демографічний вибух (хоча в-більшості регіонів він пішов на спад). Незначне зниження темпів приросту народонаселення в окремим країнах, що розвиваються, стало помітним з другої половини 80-х рр. Уряди 125 країн заявили про схвалення програм планування сім’ї, хоча 14 країн (Болівія, Ірак, Камбоджа, Кенія, Лаос І ін.) не погодилися на такі кроки. У ряді країн державні заходи спрямовані не на обмеження, а на збільшення народжуваності й природного приросту В європейських країнах (ФРН, Нідерланди, Швеція та Ін.) впроваджують грошові субсидії, визначають заходи соціального захисту й стимулювання сімей і жінок, що мають дітей.
   
   Людей завжди цікавило: скільки їх мешкало на Землі на різних етапах цивілізації, які прогнози на майбутнє.
   
   На думку демографів, за 5 тис. років до нашої ери загальна кількість людей складала 40 млн чол., а на початку нашої ери було 200 млн. У 1000 р. населення Землі вже 300 млн чол., а до 2000 р. значно збільшилось І нараховує більш ніж 6 млрд чол.
   
   Зростання кількості населення залежить від характеру його відтворення (природного руху). Під ним розуміють сукупність процесів народжуваності, смертності і природного приросту.
   
   У 1995 р. загальний коефіцієнт народжуваності у світі на кожну тисячу жителів склав 25 чол., смертності — 9, а середньорічний темп приросту населення — 1,6%.
   
   Демографічна ситуація світу залежить від типу відтворення населення. Перший тип (природний приріст населення до 12 чол. на 1000) є характерним для більшості країн Північної Америки і Європи, їм властиві середні і низькі показники народжуваності і смертності. Природний приріст складає 5—10 чол. на 1000 жителів. В окремих країнах спостерігається навіть зменшення кількості населення.
   
   Другий тип відтворення населення (природний приріст понад 12 чол. на 1000) притаманний країнам Азії, Африки, Латинської Америки. Тут висока народжуваність, спостерігається зниження смертності завдяки поліпшенню медичного обслуговування. В результаті природний приріст у цих країнах високий і складає 20-30 чол. на 1000 жителів.
   
   Найвищі у світовій історії темпи приросту населення були на початку 60-х рр. XX ст. (внаслідок високої народжуваності і різкого зниження смертності) — «демографічний вибух». У середині 80-х рр. річний приріст населення впав до 1,7%, 90-х — до 1,6%, і пік залишився позаду.
   
   Чисельність населення світу продовжує зростати в середньому на 80-90 млн чол. за рік, головним чином за рахунок країн, що розвиваються. За прогнозами ООН, середньорічні темпи приросту населення складатимуть 1,5% і у 2025 р. на планеті буде мешкати понад 8-10 млрд чол.
   
   Неконтрольована урбанізація - характерна риса країн, що розвиваються та обрали індустріальний шлях розвитку. Міста з населенням у 10-20 і більш млн чол. стають реальністю. Шляхи вирішення проблеми відомі - розосередити промислове виробництво, прискорити темпи індустріалізації і т. п. Проте світова практика не має досвіду боротьби з псевдоурбанізацією таких величезних масштабів, як в Індії або Латинській Америці.
   
   Криза великих міст, є проблемою в США І ряду Інших розвинених країн Якщо раніше великі міста притягували населення І стрімко зростали, то тепер відбувається зворотне. Маятникові міграції населення стали звичайним явищем для цих країн.
   
   Стихійна зовнішня міграція — відносно нова проблема, що загрожує міжнародними конфліктами. Причини міграції — економічні. Зі стихією зовнішньої міграції зіткнулася й Україна, яка стала транзитною територією для тисяч нелегальних емігрантів з Ази, що прагнуть переселитися в економічно благополучні країни Західної Європи і знайти
   
   там роботу...
   
   На прикладі цієї проблеми можна зрозуміти, наскільки важливим е вирішення глобальної проблеми подолання відсталості країн, що розвиваються, - ігнорування її загрожує дестабілізацією обстановки у будь-якому регіоні.

Відомо, що природа - єдина і неподільна, а сучасне господарство – результат взаємодії природи і суспільства. Отже, суспільство, господарство і природа - взаємопов’язані, зв’язок цей має глобальний характер, стан і доля кожного із компонентів - взаємозалежні.

Ця порівняно проста теза є відправною щодо розуміння низки глобальних геологічних проблем.

На жаль, протягом тисячоліть людина посилено втручалася в природу, не порушюючи про підтримку в ній рівноваги. Особливо ускладнилися відносини суспільств і природи в XX ст., коли в процесі науково-технічної революції різко зріс антропогенний вплив на навколишнє середовище. Через різке збільшення кількості введення, інтенсивну індустріалізацію та урбанізацію на планеті господарські навантаження стали перевищувати здатність екологічних систем до самоочищення відновлення. У відносинах людини і природи настала криза, яка викликала Алогічні проблеми глобального характеру.

Катастрофічних розмірів набуло забруднення морів і океанів. Стічні води промислових підприємств і міст, змиті з полів добрива і отрутохімікати потрапляють

у річки. Окремі акваторії Світового океану є місцем зберігання радіоактивних та високотоксичних відходів. Видобуток корисних копалин на шельфі морів j океанів посилює небезпеку аварій. Великим джерелом забруднень став морський транспорт, особливо нафтоналивний. Через забруднення води гине рослинність тваринний світ морів, порушуються процеси глобального газо- та теплообміну між океаном та атмосферою.

Окреслились зміни глобального характеру, які можуть призвести до незворотних порушень у біосфері. Особливо значної гостроти екологічні проблеми досягають в густонаселених та індустріальних районах (мал. 40).

Негативні наслідки антропогенного впливу на географічну оболонку так значні і масштабні, що їх уже визначають як екологічну кризу.

Екологічна криза - це порушення взаємозв’язків в системі географічної оболонки або незворотних явищ у біосфері, що викликані антропогенною діяльністю і загрожують існуванню людини як виду.

Наприклад, погіршується енергетична, мінерально-сировинна та продовольча забезпеченість земної цивілізації, зростає забруднення довкілля, є небезпека зміни генетичного фонду людства. В підходах до висвітлення екологічної кризи є два напрями наукової та суспільної думки: песимістичний та оптимістичний. Песимісти заперечують можливість поступального розвитку цивілізації за співвідношеннями народжуваності та смертності, темпів економічного зростання, умов забруднення довкілля. Вони пропонують обмежити чи навіть зупинити техніко-економічний розвиток людства.

Оптимісти відстоюють можливість збереження масштабів економічного розвитку за умови забезпечення суворих державних заходів захист географічного середовища та раціонального природокористування, організації процесів виробництва і споживання на основі радикальної перебудови технологій, створення нових технічних засобів і технологічних процесів, більш прийнятних з екологічної точки зору.

Найбільш логічний шлях подолання екологічної кризи полягає в усвідомленні того, що захист географічного середовища полягає в організації раціональнішого використання природи.

Життя географічної оболонки планети - не підвладне обмеженням, які створює політичне розмежування держав. Однак, деякі природні ресурси і процеси е більш локалізованими, контроль та управління ними можливі з боку окремих держав. До них належать природні ресурси, пов’язані з державною територією і які є її елементами: земля, надра, внутрішні води, ресурси континентального шельфу, рослинність тощо.

Водночас є природні ресурси, контролювати і зберігати які неможливо зусиллями окремих держав. Вони або знаходяться в міжнародному просторі (відкрите море, космос), або перемішуються між різними країнами і континентами. До них належать атмосферне повітря, ресурси Світового океану і прісної води, природні багатства Антарктиди, тварини, що мігрують. Охороняти їх можливо тільки за УМОВИ міжнародного співробітництва,

До цієї проблеми додаються й інші, пов’язані з організацією природокористування, їх кілька.

Проблема раціонального використання мінеральних ресурсів у промисловості. В ній найбільш яскраво проявляється основнe протиріччя економіки - між необмеженістю пошт людини і обмеженістю наявних ресурсів у природі. Є небезпека вичерпання або виснаження відомих і доступних для використання ресурсів Землі залізної руди, нафта й газу, руд міді, нікелю, марганцю, хрому, алюмінію, не кажучи вже про нафту і газ. Це змушує освоювати бідніші родовища, які часто розташовані у важкодостутпих районах або на шельфіюрів та океанів.

Розв’язання цієї проблеми вимагає комплексного використання сировини, впр-вадження ресурсозберігаючих технологій, регенерації вторинних ресурсів. Позаяк розвиток виробництва невід’ємно зв’язаний з експлуатацією природних ресурсів, то в економічних і технічних рішеннях мають враховуватися екологічні аспекти. Особливо гострою на цьому тлі є проблема раціонального розвитку енергетики.

Глобальна проблема раціонального розвитку енергетики. У сучасній структурі енергобалансу світової енергетики переважають вуглевод, нові енергоносії - нафта та газ. Розміщуються основні види палива на планеті вкрай нерівномірно. То ж цілком очевидно, що основні проблеми цієї системи господарства полягають у необхідності перебудови світової енергетики, зміни її структури, впровадження енергозберігаючих технологій, використання альтернативних джерел енергії. До того ж, розвиток енергетики, зокрема атомної, має загальмуватись, оскільки вже тепер помітне теплове забруднення - підвищення температури.

Проблема раціонального використання земельних ресурсів та виробництво продовольства стоїть немов би на стику різних за своїм характером завдань: освоєння та раціонального використання сільськогосподарських угідь, розвитку сільськогосподарської науки, пошуків вирішення організаційних політичних та соціально-економічних питань. Розвиток агровиробничої сфери пов’язаний з посиленням антропогенного впливу на географічне середовище і стимулюється загостренням демографічної ситуації на планеті. Розв’язання проблеми неможливе без використання науково-технічного прогресу.

В окремих регіонах Землі склалася напружена ситуація із забезпеченням населення продовольством, причиною якої є нерівність у соціально-економічному розвитку країн і подекуди стихійні лиха. Такими регіонами є: в Африці - зона Сахель (райони на південь від пустелі Сахара), східна та центральна частина материка; в Азії - південна та південно-східна частини Азії; в Південній Америці - гірські райони Анд і Амазонія.

Але проблема забезпечення світу продовольством полягає не в тому, що в світі не вистачає сільськогосподарських продуктів (на планеті виробляється на душу населення достатньо зерна, м’яса, цукру, овочів тощо), а тому, що розміщення їх виробництва не збігається з географією попиту на продовольство. Північна Америка та Західна Європа мають надлишок сільськогосподарських продуктів. Водночас у країнах, що розвиваються, продуктивність сільського господарства все ще занадто низька. Отже, шлях до розв’язання проблеми полягає в пошуку можливостей підвищення продуктивності сільського господарства, передусім країнами, що розвиваються.

Важливою є проблема використання ресурсів Світового океану - біологічних, мінеральних, енергетичних. Океан - це також «легені» планети. Він забезпечує основну частину регенерації кисню (на суходолі таку я роль відіграють ліси) і є своєрідним регулятором температури на земній кулі.

Особливо посилилася господарська діяльність у Світовому океані в другій половині XX ст. Зріс видобуток мінеральних ресурсів (нафта, газ, залізо-марганцеві конкреції, магній та ін.), що супроводжується збільшенням забруднення океанів До гранично допустимих меж наближається вилов риби та інших морепродуктів Зменшився вилов червоної риби (кета, горбуша та ін.), крабів біля східного узбережжя Азії, анчоусів біля західного узбережжя Америки, тріски та оселедців Північній Атлантиці тощо. Особливо сильно забрудненими виявилися такі акваторії Світового океану, як зона Карибського басейну, Північного та Балтійського-Середземного й Чорного морів, Перської затоки, вод біля південного узбережжя Японських островів. Помітно зріс тоннаж флоту та обсяги перевезень. У економічно розвинутих країнах відбулися зрушення виробничих потужностей до моря

- виникли великі приморські промислові комплекси. Зросло також рекреаційне навантаження на узбережжя морів і океанів. Щороку сотні мільйонів відпочиваючих їдуть до моря, на узбережжя популярних світових курортів.

Стає очевидним, що проблеми Світового океану є водночас економічними, соціальними, технічними, екологічними. Для їх розв’язання потрібні узгоджені міжнародні дії.

Усвідомивши наближення глобальної екологічної катастрофи, світове суспільство вживає заходів щодо її відвернення. Екологічні питання стали актуальними як для окремої країни, так і для всього міжнародного співтовариства.

В діяльності природоохоронних органів окремої країни поєднуються створення системи природокористування, яка діє на засадах обраної екологічної політики держави, і певної науково обгрунтованої системи захисту природи. Основними еколого-господарськими напрямами охорони природи є такі: а) використання очисних споруд, в тому числі біологічних; б) відбір і вирощування рослин, які поглинають забруднювачі; в) створення маловідходних і безвідходних технологій виробництва; г) використання здатності природи до самоочищення.

Створені великі всесвітні і регіональні організації з охорони навколишнього середовища, їх налічується понад 200. Провідною є спеціалізована установа - Програма 00Н з навколишнього середовища (ЮНЕП) з штаб-квартирою в Найробі (Кенія), яка покликана координувати і частково фінансувати дії держав в цій діяльності. Важливу роль під час розробки екологічної політики має обмін інформацією. Створена міжнародна довідкова система джерел інформації довкілля (ІНФОТЕРРА). Екологічні проблеми глобального характеру покликаний розв’язувати також Міжнародний союз з охорони природи та природних ресурсів з штаб-квартирою в Швейцарії. Саме він видає так звану Червону книгу, в яку заносять рідкісні та зникаючі види живих організмів, що потребують охорони.

Дата добавления: 2015-08-29