1 Особливості господарської діяльності підприємства 3

Зміст

1 Особливості господарської діяльності підприємства 3

2 Організація бухгалтерського обліку 7

3 Облік основних засобів і нематеріальних активів 11

4 Облік запасів 19

5 Облік розрахунків з оплати праці 26

6 Облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції, 31

товарів, робіт, послуг

7 Облік готової продукції (товарів, робіт, послуг) та її реалізації 36

8 Облік грошових коштів і розрахункових операцій 44

10 Облік власного капіталу 49

11 Фінансова звітність підприємства 52

Література 55

Додатки 56

1 ЗАГАЛЬНЕ ОЗНАЙОМЛЕННЯ ЗІ СТРУКТУРОЮ ПІДПРИЄМСТВА І ОРГАНІЗАЦІЄЮ ЙОГО РОБОТИ

Чернігівська макаронна фабрика була створена 11 листопада 1956 року на виконання рішення Ради Міністрів СРСР і Виконкому Обласної ради народних депутатів про спеціалізацію галузі. Потужність 3000 тонн в рік. На протязі 20 років на фабриці була проведена заміна всього технологічного обладнання, що дало змогу випустити в середньому 7000 тонн макаронних виробів.

В 1986 році була проведена реконструкція фабрики. Виробництво було перенесене в новий корпус, замінено обладнання, встановленні преси ЛПЛ-2М, СУШИЛКИ спк-45, склад безгарного зберігання борошна, удосконалений технологічний процес.

В 1990 році введена в дію лінія по виробництву довгорізаних макаронних виробів фірми «Бюлер», потужністю 7000 тонн на рік. Введення лінії дозволило одержувати продукцію високої якості, яка користується попитом у населення.

Публічне акціонерне товариство «Чернігівська макаронна фабрика» засноване в процесі приватизації згідно з наказом регіонального відділення Фонду Державного майна по Чернігівській області від 8 травня 1996 року № 532 шляхом перетворення державного підприємства «Чернігівська макаронна фабрика» у відкрите акціонерне товариство згідно з Декретом Кабінету Міністрів України №51-93 від 17.05.93 «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі». Згідно з рішенням загальних зборів акціонерів 10 серпня 2011 року перейменовано у публічне акціонерне товариство «Чернігівська макаронна фабрика».

Код виду економічної діяльності підприємства: 10.73 - виробництво макаронних виробів і подібних борошняних виробів.

Код ЄДРПОУ: 00382384.

Юридична адреса підприємства: 14017, м. Чернігів, вул. Комінтерну, 23.

Акціонерами товариства є фізичні та юридичні особи.

Голова правління – Кондратенко Володимир Миколайович.

Товариство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний та зведений баланс, поточний, валютний та інші рахунки в українських та іноземних банках, торговельну марку, печатку та штампи із своїм найменуванням українською мовою.

У своїй діяльності ПАТ «Чернігівська макаронна фабрика» керується чинним законодавством України, власним Статутом, який розроблено на підставі Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України «Про акціонерні товариства», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про зовнішньоекономічну діяльність», а також внутрішніми правилами, процедурами, регламентами та іншими локальними нормативними актами.

Мета діяльності підприємства: задоволення суспільних потреб юридичних та фізичних осіб у продукції, роботах, послугах, одержання прибутку від здійснення виробничої, комерційної, посередницької діяльності та ін.

Основними видами діяльності ПАТ «Чернігівська макаронна фабрика» є:

· виробництво і реалізація макаронних виробів;

· виробництво та реалізація хлібобулочних виробів;

· надання послуг щодо виробництва готової продукції з давальницької сировини;

· створення мережі торгівельних підприємств на території України та за її межами, торгівельне посередництво, організація та забезпечення діяльності оптово-роздрібної мережі магазинів та салонів по реалізації власної продукції;

· закупівля сільськогосподарської продукції, а також іншої продукції і товарів у суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб за готівковими та безготівковими розрахунками з метою їх переробки або подальшої реалізації;

· здійснення вантажних перевезень автомобільним транспортом товариства в межах України та за її межами, агентські послуги;

· проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт;

· інша діяльність, не заборонена чинним законодавством.

Майно Товариства складається з основних засобів та оборотних коштів, а також цінностей, вартість яких відображено в балансі Товариства.

Прибуток Товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку Товариства сплачуються передбачені законодавством України податки на інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається в повному розпорядженні Товариства.

Товариство здійснює оперативний та бухгалтерський облік результатів своєї діяльності, а також веде статистичну звітність і подає її у встановленому порядку й обсязі органам державної статистики.

Фінансово – господарська діяльність Товариства здійснюється відповідно до планів, які затверджуються вищим органом Товариства.

Припинення діяльності Товариства здійснюється шляхом його реорганізації або ліквідації.

До складу «Чернігівської макаронної фабрики» входять два цехи:

- макаронний цех

- ремонтний цех

Всього на підприємстві працює 144 прцівника, де з них 17 керівників, 32 спеціаліста, 3 службовця та інші.

Статутний капітал ПАТ «Чернігівська макаронна фабрика» складає 1394,6 тис. грн. та поділений на 5578600 простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25 грн. кожна.

Станом на 1 січня 2014 року акції товариства розподілені наступним чином:

- фізичні особи - 6177 мають 42,342% акцій;

- юридичні особи – 5 мають 57,658% акцій.

Випуск макаронних виробів за 2013 рік із власної сировини склав 390 тис. грн., вартість послуг щодо виробництва макаронних виробів з давальницької сировини склала 11 млн. 602 тис. грн. (без ПДВ).

За 2013 рік вироблено 6 тис. 743 тонни макаронних виробів, з них з давальницької сировини 6 тис. 648 тон.

2 ОРГАНІЗАЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

Організація обліку на підприємстві побудована наступним чином: головний бухгалтер і підпорядковані йому – планово-економічний відділ та бухгалтерія підприємства і заступник головного бухгалтера.

Головний бухгалтер зобов’язаний забезпечити:

1. Контроль і відображення на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій, надання оперативної інформації, складання і надання у відповідний строк бухгалтерської звітності з метою виявлення і мобілізації внутрішньогосподарських резервів.

2. Правильне нарахування і своєчасне перерахування платежу в державний бюджет, внесків по державному соціальному страхуванню і інші фонди.

3. Контроль за дотримання Закону України «Про оплату праці».

4. Участь в роботі інвентаризаційної комісії.

5. Інструктаж робітників економічної служби з питань бухгалтерського обліку, контролю, звітності та економічного аналізу.

6. Збереження бухгалтерських документів, оформлення і передача їх у встановленому порядку до архіву.

В планово-економічному відділі працює два економіст:

- перший відповідає за оплату праці і формування роздрібних цін;

- другий – за виробництво.

На плановий відділ покладена відповідальність за звіти по праці, випуску продукції, використанню робочого часу. А також за щоквартальну звітність (форма 1 і форма 2) та річну звітність (форма 3, 4, 5).

В бухгалтерії підприємства працює п`ять бухгалтерів:

1. Бухгалтер, який веде облік товарно-матеріальних цінностей (рахунок 377), готової продукції (рахунок 26), який здійснює списання сировини і допоміжних матеріалів, також на нього покладена відповідальність за звіт матеріального складу.

2. Бухгалтер по заробітній платі. Він займається нарахуванням зарплати і пов`язаними з нею нарахуваннями в фонди, нарахуванням допомоги по соціальному страхуванню, складає звіти по ФСС (8Др), надає довідки форми 2 по нештатним працівникам, а також довідки всіх видів робітникам підприємства.

3. Бухгалтер-касир, веде документацію по касовим і банківським операціям всіх видів, обробляє і розносить банківські виписки.

4. Бухгалтер, який займається обробкою товарних звітів магазинів, розрахунками з постачальниками роздрібної торгівлі, складання звіту по електронним контрольно-касовим апаратам (ЕЕК) – 18 кас, нарахування збору на розвиток хмелярства.

5. Бухгалтер, який веде облік основних засобів, нематеріальних активів, малоцінних необоротних активів, амортизації, податковий облік, книги продажу, облік податку на додану вартість, книги купівлі по ПДВ, малоцінним і швидкозношуваним предметам, автоматизованим системам управління.

На підприємстві також працює касир –інкасатор. Він безпосередньо займається збором і здачею виручки окремих підрозділів та складанням відповідного звіту.

До переліку звітності включається:

1. щомісячна:

- декларація по ПДВ;

- розрахунок авансових платежів по податку на прибуток;

- звіт по ЕКК;

- звіт по хмелярству;

- довідки форми 2.

2. щоквартальна:

- декларація по податку на прибуток;

- розрахунок комунального податку;

- звіт по формі 1 ПП (пільги по податкам);

- розрахунок збору по забрудненнб навколишнього середовища;

3. річна:

- податок з власників транспортних засобів;

- податок на землю;

- розрахунок і перерахунок прибуткового опдатку.

Організація бухгалтерського обліку на підприємстві належить до компетенції його власника або уповноваженого органу і здійснюється відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та установчих документів. Згідно цього закону однією із складових організацій бухгалтерського обліку підприємства є облікова політика, яка являє собою сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності. Облікова політика може вплинути на фінансовий результат діяльності підприємства.

Усі положення облікової політики мають закріплюватись в наказі про облікову політику. Першим наказом, який необхідно підписати керівнику, має бути наказ про облікову політику.

Облікова політика є необхідною умовою забезпечення ведення бухгалтерського обліку відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно П(с)БО № 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», деякі положення облікової політики мають розкриватися в примітках до фінансових звітів. Відсутність наказу про облікову політику може дати підставу відповідним органам визнати фінансову звітність такою, що вона складена з помилками. Тому підприємствам слід визначити свою облікову політику до складання першої фінансової звітності.

Склавши наказ про облікову політику в певному році, підприємству немає потреби це робити знову в слідуючому році. Адже виходячи з принципу послідовності, підприємство має дотримуватись однакових принципів і методів обліку відповідних об` з року в рік.

Згідно з П(с)БО № 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах» переглядаючи облікову політику можливо лише коли:

- змінюються статутні вимоги;

- змінюються вимоги органу, який затверджує П(с)БО;

- зміна облікової політики дозволить у кращій спосіб забезпечити достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства.

Будь-які зміни обліку та принципів оцінки оцінки на підприємстві також оформлюється наказом.

3 ОБЛІК ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ І НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби і розкриття інформації про них у фінансові звітності підприємств, організацій та інших юридичних осіб всіх форм власності регламентується Положення (стандартом) бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби».

Відповідно до зазначеного Положення (стандарту) до основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство отримує з метою використання її у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Об`єкти основних засобів визначається як актив тоді, коли існує імовірність того, що підприємство отримає у майбутньому економічні вигоди, поз`язані з використанням активів і його вартість може бути достовірно визначена.

Для правильної організації обліку основних засобів важливе значення має єдиний принцип їх оцінки. Розрізняють такі види оцінки основних засобів: залишкову, відновну, ліквідаційну.

Основні засоби підприємства в бухгалтерському обліку відображають за первісною вартістю, під якою розуміють фактичну собівартість спорудження, виготовлення або придбання об`єктів основних засобів, включаючи на доставку й установку на місці використання з урахуванням страхових платежів під час перевезення, державну реєстрацію та інші витрати, тобто фактичну собівартість, яку об`єкти основних засобів мали на час введення в експлуатацію.

Первинною вартістю об`єктів основних засобів,внесених до статутного капіталу підприємства, визнається узгоджена засновниками підприємства їх справедлива вартість.

Первинна вартість основних засобів, за вирахуванням суми зносу, нарахованої за час експлуатації їх, називається залишковою вартістю. Вона є показником реальної вартості основних засобів на звітну дату.

Під відповідною вартістю основних засобів розуміють вартість відтворення їх в сучасних умовах при сучасному рівні цін, норм і розцінок.

Під ліквідаційною вартістю основних засобів розуміють суму грошових коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує одержати від реалізації (ліквідації) основних засобів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов`язаних з реалізацією (ліквідацією). При цьому строк корисного використання визначається як очікуваний період часу, протягом якого основні засоби будуть використовуватися підприємством, або обсяг продукції (робіт, послуг), які підприємство очікує отримати від їх використання.

Таблиця 3.1 - Облік придбаних основних засобів (за плату)

Зміст господарської операції	Кореспонденція рахунків
Дебет	Кредит
Сплачено постачальнику за договором постачання за придбаний об`єкт
Відображена в обліку сплачена сума за договором поставки (без ПДВ)
На суму ПДВ(податковий кредит)
Витрати, пов`язані з придбанням ОЗ
При придбанні легкових автомобілів відрахування до Пенсійного фонду
Зарахування придбаних об`єктів до складу ОЗ

Таблиця 3.2 - Облік безоплатно одержаних ОЗ

Зміст господарських операцій	Кореспонденція рахунків
Дебет	Кредит
Безоплатно одержані ОЗ зі строком експлуатації 5 років
Витрати на транспортування і монтаж безоплатно одержаних ОЗ
Зарахування витрат на транспортування і монтаж на збільшення первісної вартості безоплатно одержаних ОЗ
Одночасно з нарахуванням амортизації відображаємо визнання доходу

Таблиця 3.3 - Облік результатів переоцінки ОЗ

Зміст господарської операції	Кореспонденція рахунків
Дебет	Кредит
Відображення результатів дооцінки раніше уцінених ОЗ:
а) відображення одержаного доходу
б) відображення збільшення додаткового капіталу
в) відображення нарахування індексації зносу до оцінених ОЗ
Відображення результатів уцінки ОЗ:
а) зменшення суми зносу
б) сума знецінення(уцінки)
Відображення результатів уцінки ОЗ, раніше до оцінених:
а) зменшення суми зносу
б) зменшення додаткового капіталу
в) сума знецінення(уцінки)
Відображення втрат при переоцінці ОЗ у зв`язку із зменшенням корисності об`єктів:
а) сума знецінення
б) зменшення суми зносу

Таблиця 3.4 – Облік реалізації ОЗ

Зміст господарської операції	Кореспонденція рахунків
Дебет	Кредит
Відображення доходу від реалізації ОЗ	311,371
Знос реалізованих ОЗ
Залишкова вартість ОЗ
Витрати, пов`язані з реалізацією ОЗ

Методичні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи і розкриття інформації про них у фінансовій звітності підприємств, організацій та юридичних осіб всіх форм власності регламентується Положенням 9стандартом) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи».

Пунктом 4 зазначеного Положення визначено, що нематеріальний актив – актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікованим і утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях або надання в оренду іншими особами.

Отже, відмінними особливостями нематеріальних активів є:

- відсутність матеріальної форми

- використання протягом тривалого часу

- здатність приносити економічну вигоду підприємству.

Придбаний або одержаний нематеріальний актив відображається в балансі, якщо існує вірогідність одержання майбутніх економічних вигод, пов`язаних з його використанням, і його вартість може бути достовірно визначена.

Придбані за плату нематеріальні активи відображаються виходячи із фактичних витрат на їх придбання і доведення до стану придатного до використання.

Вартість нематеріальних активів шляхом погашення щомісячного нарахування амортизації. Нарахування амортизації здійснюється протягом строку їх корисного використання, який встановлюється підприємством у разі визнання такого об`єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не більше 20 років.

При визначенні корисного використання об`єкта не матеріальних активів ураховують:

- строки корисного використання подібних активів;

- передбачуваних моральний знос;

- правові та інші обмеження щодо строків його використання та інші фактори.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому нематеріальний актив став придатним для використання(зарахований на баланс), і припиняється починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття нематеріального активу. Строк корисного використання нематеріального активу і метод його амортизації переглядають наприкінці року, якщо в наступному періоді передбачаються зміни строку користування активу або зміни одержання майбутніх економічних вигод.

Нематеріальні активи можуть вибувати з підприємства в результаті:

- ліквідації після закінчення нормативного строку їх корисного використання (фізичного, морального зносу);

- реалізації;

- безоплатної передачі іншим юридичним та фізичним особам;

- передачі (інвестування) до статутного капіталу інших підприємств.

В усіх випадках вибуття нематеріальних активів з підприємства оформлюється відповідними актами, у яких зазначається причини вибуття об`єкта, первинна вартість, сума зносу, залишкова вартість, витрати доходу, пов`язаних з вибуттям об`єктів.

Фінансовий результат від вибуття об`єктів нематеріальних активів визначається як різниця між доходом від вибуття (за вирахуванням непрямих податків і витрат, пов`язаних з вибуттям) і їх залишкової вартості.

Основними завданнями інвентаризації є як виявлення наявності нематеріальних активів, так і перевірка реальності визначення їх вартості з урахуванням зносу та законності оприбуткування, тобто наявності відповідних документів.

Під час інвентаризації нематеріальних активів на підприємстві відповідних документів, комісія перевіряє їх вартість, строк використання, нарахування зносу (амортизації), про що має бути зазначено у протоколі. У разі виявлення активів, не взятих на облік, а також тих, що до яких в облікових регістрах не вказані повні данні або взагалі вони відсутні, комісія складає окремий інвентаризаційний опис з урахуванням відсутніх економічних показників цих активів.

Таблиця 3.5 - Облік реалізації нематеріальних активів

Зміст господарської операції	Кореспонденція рахунків
Дебет	Кредит
Залишкова вартість реалізованого об`єкта
На суму зносу
На суму витрат, пов`язаних з продажем НМА
Надходження коштів за реалізацію
Перерахування до державного бюджету
Списання в порядку закриття на рахунок 79 «Фінансові результати»

За визначенням наведеним у П(с)БО 8 «Нематеріальні активи», нематеріальний актив – немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях и надання в оренду іншим особам.

Для можливості відображення нематеріального активу і обліку та звітності він повинен бути ідентифікованим, тобто відповідати таким критеріям:

- його оцінка може бути достовірно визначена;

- в майбутньому при його використанні очікується отримання економічних вигод.

Згідно із П(с)БО 8 «Нематеріальні активи» придбаний (отриманий) нематеріальний актив відображається в балансі, якщо:

- його можна використовувати при виробництві товарів, наданні послуг, призначених для реалізації;

- його можна обміняти на інші нематеріальні активи;

- його можна використовувати на погашення заборгованості чи розподіляти між власниками підприємства, або використовувати у господарській діяльності, спрямованій на отримання прибутку.

Оприбуткування нематеріальних активів у складі активів підприємства здійснюється за первісною вартістю, яка визначається виходячи з таких умов їх отримання.

Якщо нематеріальний актив придбано, то первісна вартість включає вартість придбання (за вирахуванням знижок), непрямі податки, які не підлягають поверненню, інші витрати, які безпосередньо пов`язані з придбанням та доведенням нематеріального активу до стану, придатного для використання.

Якщо нематеріальний актив отриманий в результаті внеску у статутний капітал або безоплатно отриманий, то первісною вартістю є справедлива вартість нематеріального активу.

В бухгалтерському обліку рух нематеріальних активів відображається на рахунку 12 «Нематеріальні активи», по дебету якого відображається як придбання, отримання активів, а по кредиту – вибуття (внаслідок продажу, безоплатної передачі чи невідповідності критеріям активу).

4 ОБЛІК ЗАПАСІВ

Одна з обов`язкових умов здійснення процесу виробництва з забезпечення його предметами праці (виробничими запасами) – сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, комплектуючими виробами тощо, з яких або за допомогою яких здійснюється виробництво продукції. Відмітною особливість їх є одноразове використання в процесі виробництва, перенесення всієї вартості на собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг).

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності встановлено в П(с)БО 9 «Запаси».

Класифікація запасів по рахунках для кожного підприємства залежить від місця запасів у процесі виробництва або надання послуг.

При подальшій класифікації ці групи запасів підрозділяються на підгрупи, а потім – види, сорти, марки, типорозміри тощо в залежності від структури виробничих запасів. На підприємствах класифікацію запасів доцільно оформляти розробкою номенклатури, тобто систематизованого переліку запасів, які використовуються підприємством. В такій номенклатурі кожному найменуванню, розміру, марці і сорту присвоюється номенклатурний номер, а також вказується одиниця виміру та ціна. В подальшому присвоєний запасам номенклатурний шифр зазначається у всіх первинних документах, що засвідчують їх рух. Така організація обліку запасів покращує якість обліку запасів, попереджує випадки пересортиць і являється обов`язковою умовою автоматизованих обробки інформації по обліку наявності, надходження, використання запасів. При цьому номенклатурний номер використовується як ознака (код), по якому можна визначити номер синтетичного рахунку, субрахунку, групу, підгрупу, найменування матеріалу, його сорт, розмір тощо. Таким чином, одиницею аналітичного обліку запасів є їх найменування або однорідна група, вид, тип, сорт, розмір тощо. У місцях зберігання (на складах) запаси обліковуються в натуральних одиницях. Для своєчасного і достовірного надання інформації про наявність і рух товарно – матеріальних цінностей (далі ТМЦ) бухгалтерська служба підприємства повинна забезпечити правильне документальне оформлення та систематичний облік надходження, видачі і переміщення запасів. Практика свідчить, що питанням класифікації, формування номенклатур ТМЦ, документального оформлення на підприємствах приділяється недостатньо уваги.

Згідно з П(с)БО 9 «Запаси» оцінка запасів при їх відпуску у виробництві, продаж та іншому вибутті здійснюється одним із таких методів:

- ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

- середньозваженої собівартості;

- собівартості перших за часом надходження запасів(ФІФО);

- собівартості останніх за часом надходження запасів(ЛІФО);

- нормативних затрат;

- ціни продажу.

Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один з наведених методів. Доцільність використання різних методів оцінки собівартості запасів визначається підприємством. Наприклад, може бути доцільним застосування різних методів визначення собівартості запасних частин, які реалізуються, та таких самих запчастин, що використовуються для власних потреб (ремонт устаткування). Не може бути підставою для застосування різних методів оцінки одного виду запасів різниця в місцезнаходженні запасів та в правилах їх відображення в оподатковуваних операціях.

Синтетичний облік наявності і руху виробничих запасів ведеться на рахунку 20 «Виробничі запаси».

По дебету рахунку 20 «Виробничі запаси» та його субрахунків відображають надходження відповідних запасів на підприємство та збільшення їх вартості в результаті дооцінки, по кредиту – витрати на виробництво, відпуск в переробку, на сторону, а також зменшення вартості запасів внаслідок уцінки.

Переважну більшість виробничих запасів підприємства придбають у постачальників на підставі укладених договорів (контрактів, угод). На відвантажені матеріальні цінності постачальник виписує рахунок – фактуру та інші розрахунково – платіжні документи (у яких вказується назва, номенклатурний номер, одиниця виміру, кількість,сорт ціна кожного виду матеріальних цінностей, що відпускаються, ставка і сума ПДВ, загальна сума, що підлягає до оплати), а також податкову накладну.

Податкова накладна надає право покупцеві, зареєстрованому як платник ПДВ, на включення до податкового кредиту суми ПДВ, сплачену постачальнику при придбанні матеріальних цінностей (робіт, послуг).

Приймання матеріалів, що надійшли на склад підприємства, здійснюється на підставі накладної на відпуск товарно-матеріальних цінностей(ф.№М-20) або оформляється прибутковим ордером (ф.№ М-4), якщо під час приймання виявлені розходження між фактичною кількістю матеріальних цінностей, що надійшли, і кількістю, вказаною у накладній.

При цьому недостача (псування) матеріальних цінностей, виявлена при прийманні їх від залізниці (порту), оформляється комерційним актом, а при прийманні їх на складі – приймальним актом. Ці акти є підставою для пред`явлення претензії винуватцю недостачі (або псування) матеріальних цінностей (транспортній організації) постачальнику – у разі недовантаження або неправильної упаковки, що послужило причиною псування цінностей при перевезенні.

Матеріали доставлені автотранспортом, прибуткуються на підставі товарно-транспортних накладних. Приймання матеріалів від своїх цехів та інших підрозділів здійснюється за накладною, яка виписується цехом-здавальником або іншим підрозділом.

Синтетичний облік придбаних запасів на рахунку 20 «Виробничі запаси» та його субрахунках підприємства обліковують за фактичною собівартістю їх придбання, яка, як зазначалося раніше, включає6 покупну вартість і транспортно-заготівельні витрати. Ця собівартість виявляється, як правило, тільки наприкінці місяця – після відображення всіх заготівельних операцій і розподілу їх між окремими видами запасів.

Документи ж на оприбуткування і списання витрачених матеріалів, що надходять до бухгалтерії, вимагають їх систематичного опрацювання і відображення в облікових регістрах, що неможливо робити без попередньої оцінки матеріалів. Тому аналітичний облік запасів протягом місяця ведуть за прийнятими обліковими цінами: покупними (з відокремленим обліком транспортно-заготівельних витрат) або за розрахунково-плановою собівартістю (з відокремленим обліком відхилення від фактичної собівартості).

Наприкінці місяця вартість використаних у виробництві запасів і списаних за обліковими цінами, а також вартість залишку запасів на складах коригують до фактичної собівартості (шляхом списання транспортно-заготівельних витрат або відхилення планової собівартості запасів від фактичної).

Виходячи з вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та інструкції з бухгалтерського обліку податку на додану вартість від 01.07.97 № 141 при оприбуткуванні товарно-матеріальних цінностей, одержаних від постачальників, до оплати їх вартості, а також у разі їх одержання за бартерним контрактом, у бухгалтерському обліку роблять записи:

на покупну вартість запасів (без ПДВ):

Д-т рах. 20 «Виробничі запаси» (відповідним субрахунок), 22 «Малоцінні і швидкозношувані предмети» та ін..

К-т рах. 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками»;

на суму податкового кредиту по ПДВ, на яку підприємство набуло право зменшити податкове зобов`язання:

Д-т рах. 641 «Розрахунки за податками»

К-т рах. 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками»;

на суму, перераховану постачальникам в оплату вартості за придбані запаси (включаючи ПДВ):

Д-т рах. 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками»

К-т рах. 31 «Рахунки в банках».

Запаси, які надійшли на підприємство без товаросупровідних документів постачальника (невідфактуровані поставки), приймаються на облік за приймальними актами (ф. № М-7) і оформляються записом по дебету рахунка 20 «Виробничі запаси» (відповідні субрахунки) в кореспонденції і кредитом рахунка 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками». Після одержання від постачальника рахунків-фактур та інших товаросупровідних документів раніше зроблений запис (у цій же кореспонденції рахунків) сторнується і робиться звичайний запис на суму, яка значиться в одержаних документах.

Облік розрахунків з постачальниками і підрядчиками (транспортними та іншими сторонніми організаціями) за надані послуги по перевезенню вантажу здійснюється в журналі-ордері № 6, а при спрощеній формі обліку – у відомості ф. № В-7 «Відомість обліку розрахунків з постачальниками» (яка за своїм змістом аналогічна журналу-ордеру № 6).

Основним первинним документом на відпуск матеріалів і виробництво є лімітно-забірні картки (ф. № М-8 та № М-9), в яких вказується ліміт видачі даному цеху матеріалів відповідного номенклатурного номера, а потім робиться запис про фактичний відпуск матеріалів з виведення залишку невикористаного ліміту, який підтверджується записом завідуючого складом і одержувача. Наприкінці місяця лімітно-забірні картки подаються до бухгалтерії для обліку витрат матеріалів.

Відпуск матеріалів на господарські та інші потреби, а також при понадлімітному відпуску матеріалів (за дозволом керівника підприємства або уповноваженої ним особи здійснюється за вимогами (ф. № М-ІO та № М-ІІ).

Підставою для списання використаних у виробництві матеріалів служить Відомість розподілу витрат матеріалів і палива за рахунками і статтями витрат, яка складається за видатковими документами (лімітно-забірними картками, вимогами, актами тощо). В ній зазначається, на який синтетичний рахунок, субрахунок, продукцію (замовлення, переділ) або на яку статтю треба віднести вартість витрачених запасів.

Запаси відображаються за чистою реалізаційною вартістю, якщо на дату балансу їх ціна знизилася або вони зіпсовані, застарілі або іншим чином втратили початково очікувану економічну вигоду. Якщо первинна вартість запасів перевищує чисту вартість їх реалізації, сума перевищення списується на витрати звітного періоду.

В практиці це досягається шляхом уцінки. Уцінка товарно-матеріальних цінностей проводиться за даними інвентаризації (або за рішенням керівника- за даними обліку на 1-ше счисло місяця). На підставі аналізу даних про наявність товарів, продукції і зайвих товарно-матеріальних цінностей виробничі підприємства вносять зміни до планів виробництва, а торгові підприємства – до планів завезення аналогічних товарів, матеріальних цінностей, проводять роботу по перегляду заключених договорів на їх за завезення і на закупку по імпорту.

Розмір уцінки товарів, продукції, зайвих товарно-матеріальних цінностей визначається комісією на підставі експертних оцінок з урахуванням ступеня втрати їх споживчої якості, насиченості ринку такими товарно-матеріальними цінностями. Товарно-матеріальні цінності, які раніше були уцінені, але не реалізовані, можуть бути уцінені вдруге до рівня їх можливої реалізації. Технічно-складні товари і продукція, які мають виробничі паспорти, уцінюються тільки за наявності паспорта. Вони мають бути справними і придатними до використання.

Дані про уцінені товари, продукцію, зайві товарно-матеріальні цінності заносяться до опису-акта уцінки залежаних товарів і продукції та зайвих товарно-матеріальних цінностей. Опис-акт складається на виробничих підприємствах і підприємствах оптової торгівлі на кожному складі товарів, продукції та зайвих товарно-матеріальних цінностей; на підприємствах роздрібної торгівлі – у кожному відділенні, магазині та іншій торгівельній одиниці в двох екземплярах і підписується усіма членами комісії, які проводили уцінку, а також матеріально відповідальними особами.

5 ОБЛІК РОЗРАХУНКІВ З ОПЛАТИ ПРАЦІ

Заробітна плата – це винагорода, обчислена як правило у грошовому

вираженні, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану ним роботу. Розмір зарплати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Функції заробітної плати такі:

- відтворювальна функція полягає в тому, що вона є джерелом відтворення робочої сили і засобом залучення людей до праці;

- регулююча функція проявляється в тому, що заробітна плата є мобілізуючим засобом розподілу і перерозподілу працездатних кадрів по регіонах країни, галузях економіки з урахуванням ринкової кон`юнктури;

- стимулююча функція відіграю вирішальну роль при встановленні залежності рівня заробітної плати від кількості, якості і результатів праці;

- соціальна функція заробітної плати відтворює її призначення щодо забезпечення соціальної справедливості, соціальних пільг та гарантій, а також належної винагороди за виконувану працю.

В економічні теорії розрізняють такі види заробітної плати номінальну та реальну.

Номінальна заробітна плата – це сума грошових коштів (грошових одиниць), яку отримують працівники за виконання визначеного обсягу робіт відповідно до кількості та якості витраченої ними праці, а також підсумкових результатів праці.

Облік праці і заробітної плати займає одне з центральних місць у всій системі обліку на підприємстві. Заробітна плата є основним джерелом прибутків робітників фірми, підприємства. Трудові прибутки робітника визначаються його особистим трудовим внеском з урахуванням кінцевих результатів діяльності підприємства або фірни. Вони регулюються податками і максимальними розмірами не обмежуються. Мінімальний розмір оплати праці встановлюється законодавством.

На підприємстві облік чисельності робітників та службовців, їх заробітної плати повинен бути документальним, достовірним та однаковим у всіх галузях господарювання. Робітники реалізують право на працю шляхом укладання трудового договору на підприємстві у відповідності з Законом України, що конкретизує права та обов`язки робітників, а також оплату за виконану роботу, відрахування у фонди, розрахунок прибуткового податку. У зв`язку з цим на підприємстві організується оперативний та бухгалтерський облік праці та її оплата.

З метою виконання задач, що стоять перед обліком, на підприємстві обов`язково повинен бути контроль:

- за чисельністю персоналу та використанням робочого часу;

- за правильність документального оформлення виробки робочих та службовців; - за своєчасним нарахуванням заробітної плати та допомог, а також їх видаванням;

- за своєчасним утриманням сум податків та перерахування їх до бюджету;

- планування звітів про працю.

Питання оплати праці регулюються Законом України «Про оплату праці», діючими постановами та інструкціями. Згідно Закону заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу надані послуги. Розмір заробітної плати залежить від складності виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

За видами заробітна плата поділяється на:

- основну заробітну плату;

- додаткову заробітну плату;

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу

відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку обслуговування, посадові обов`язки). Для нарахування основної заробітної плати працюючим з почасовою оплатою праці необхідно мати відомості про посадові оклади (за штатним розкладом), присвоєні розряди (на підставі наказів по підприємстві), а також дані табельного обліку відпрацьованого ними часу за відповідний період (місяць тощо).

При нарахуванні основної заробітної плати працюючим, яким встановлена відрядна оплата праці крам табеля необхідно мати відомості про виробіток і розцінки за виконані роботи. Для розрахунку заробітної плати спеціалістам за повний робочий місяць потрібно проставити встановлений йому оклад згідно з наказом по підприємству; за неповний робочий місяць – оклад потрібно поділити на кількість робочих днів у даному робочому місяці і здобуту денну заробітну плату помножити на кількість відпрацьованих за табелем робочих днів.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Всі види додаткової заробітної плати обліковуються по середньому заробітку за табелем та відповідними документами.

Премії та заохочування пов`язані з трудовою діяльністю, визначені на основі положення, яке розробляється безпосередньо на підприємствах відповідно до типового.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумки роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші

грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які наводяться понад встановлення зазначеними актами норм.

Складовими елементами тарифної системи є:

- тарифно-кваліфікаційні довідники;

- тарифні ставки;

- тарифні сітки і районні коефіцієнти – тарифікує роботи залежно від їх складності (кваліфікації).

Тарифно-кваліфікаційний довідник – нормативний документ, що дозволяє визначити кваліфікацію і тарифну групу, до якої повинен бути віднесений робочий або робота. Тарифно – кваліфікаційні характеристики (довідники) розробляються Міністерством праці України. Залежно від складності, точності й відповідальності вони діляться на декілька кваліфікаційних груп, кожній з яких присвоюється відповідний кваліфікаційний тарифний розряд. Тарифний розряд робочого присвоюється на основі професійних знань і трудових навичок. Для забезпечення єдиного підходу до оцінки кваліфікаційної підготовки в довіднику викладені кваліфікаційні вимоги. Для кожної професії і розряду в ньому дається характеристика, у якій вказані складність роботи, особливості організаційно-технічних умов виробництва, ступінь самостійності робітника, основні вимоги до кваліфікації, рівень його теоретичних і спеціальних знань.

Схеми посадових окладів службовців представляють собою угрупування посад за розмірами окладів і служать основою регулювання заробітної плати в державному секторі економіки. У них враховується значення тієї чи іншої галузі, існуючі в ній умови праці, характер, масштаби і складність виробництва, обсяг і складність виконуваних робіт. Для більш повного врахування в посадових окладах відмінностей у кваліфікації, посилення зацікавленості всіх фахівців у зростанні професійної майстерності введено категоріювання інженерів усіх спеціальностей, економістів, техніків та інших спеціалістів.

Кваліфікаційна категорія відображає ступінь фактичної кваліфікації фахівця, його ділові якості, вміння самостійно і творчо виконувати доручену роботу. Вона встановлюється у межах однієї і тієї ж посади. У схемах посадових окладів передбачаються мінімальний і максимальний розмір окладу за кожною посадою. Широка «вилка» посадових окладів всередині кожної кваліфікаційної категорії створює кращі можливості для зростання професійної майстерності. Кваліфікаційна категорія і оклад фахівцям керівники підприємств встановлюють на основі рекомендацій атестаційної комісії і всебічної оцінки його ділових якостей.

На промислових підприємствах застосовується «Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робітничих професій».

6 ОБЛІК ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО І КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ, ТОВАРІВ, РОБІТ, ПОСЛУГ

Основними кроками складання фактичної калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг) є наступні:

- початок виробництва на основі наказу керівника певного виду продукції;

- наступним кроком є накопичення прямих витрат за об`єктами витрат;

- далі накопичуються загальновиробничі накладні витрати за об`єктами витрат, за статтями витрат, для чого відкривається картка або відомість витрат з виробничого підрозділу;

- здійснюється розподіл загальновиробничих в кінці місяця і віднесення суми до прямих витрат виробництва;

- сумуються всі витрати за прийнятими калькуляційними статтями, таким чином формується собівартість всього випуску продукції;

- загальну вартість випуску ділять на кількість виготовлених одиниць готової продукції, таким чином взнається фактична виробнича собівартість однієї одиниці виготовленої готової продукції.

Об`єкт витрат – продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов`язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Собівартість об`єктів витрат визначають за допомогою системи виробничого обліку. Ця система забезпечує збір інформації по виробництву та його витратам, що в свою чергу забезпечує калькулювання, а також контроль собівартості об`єктів витрат.

У загальному вигляді система виробничого обліку має дві стадії:

- накопичення витрат;

- віднесення витрат.

На першій стадії витрати об`єднають за однорідними елементами.

Потім їх відносять до певних об`єктів витрат. Порядок віднесення витрат залежить від кількості та взаємозв`язку об`єктів. На промислових підприємствах витрати зазвичай спочатку відносять до відповідних підрозділів, а потім – до певних видів продукції, що виробляються за цими підрозділами.

Облік фактичних витрат на виробництві будується на наступних принципах:

- повне та документально оформлене відображення прямих витрат на виробництво в системі рахунків бухгалтерського управлінського обліку;

- облікова реєстрація їх в період виникнення в процесі виробництва;

- локалізація витрат за видами виробництв, характером витрат, місцями виникнення, об`єктами обліку та об`єктами калькулювання;

- порівняння фактичних показників з плановими.

Облік витрат на виробництво – вторинна і зведена ділянка обліку відносно інших ділянок, таких як облік основних засобів, матеріальних цінностей, праці і заробітної плати.

Після введення в дію П(с)БО для всіх витрат та калькулювання собівартості продукції витрати підприємства доцільно ділити на невичерпні та спожиті. Невичерпні витрати – це збільшення зобов`язань чи зменшення активів у процесі діяльності для отримання доходу в майбутніх періодах, спожиті – це збільшення зобов`язань та зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.

Щодо фінансового обліку витрат виробництва, то для узагальнення інформації про спожиті витрати відкривають рахунок 23 «Виробництво», за дебетом якого на вибір підприємства, чи з кредиту рахунків запасів, зносу, розрахункового, протягом місяця відображають всі прямі спожиті витрати на продукцію за елементами витрат, а наприкінці місяця з кредиту рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» відносять суму загальновиробничих витрат: усі фактичні зміни та розподілені постійні. Аналітичний облік за рахунком 23 ведеться за: видами виробництва, статтями витрат, видами або групами продукції, підрозділами підприємства, центрами витрат, центрами відповідальності. Вибір об`єкта обліку залежить від потреб підприємства.

Таким чином, за кредитом рахунка 23 «Виробництво» відображають суму фактичної виробничої собівартості готової продукції. Причому готову і оприбутковану на склад продукцію протягом місяця відображають за обліковою вартістю (насамперед тому, що розподіл загальновиробничих витрат відбувається тільки після закінчення місяця), а наприкінці місяця облікова вартість коригується на суму відхилень від фактичної виробничої собівартості.

Щодо калькулювання собівартості продукції, то згідно з П(с)БО 16 для визначення собівартості продукції необхідно розділяти виробничі витрати на ті, які формують виробничу собівартість, та на витрати періоду, які не впливають на величину собівартості.

До введення в дію П(с)БО калькулювання собівартості продукції виробничих підприємств здійснювалось на підставі Положень з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), які затверджено цінностей, праці і заробітної праці тощо. Це означає, що при обліку затрат на виробництво і постановою Кабінетів Міністрів, та галузевих інструкцій, які розроблено щодо специфіки відповідних промислових виробництв.

Пунктом 11 П(с)БО 16 передбачається формування двох видів собівартості:

1) виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка включає:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- змінні загальновиробничі витрати і постійні розподілені загальновиробничі витрати;

2)собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг), що складається з:

- виробничої собівартості продукції (робіт, послуг),реалізованої протягом звітного періоду;

- нерозподілених постійних загальновиробничих витрат.

Виробнича собівартість продукції (робіт, послуг) включає тільки витрати, безпосередньо пов`язані з виробництвом продукції, зумовлені технологією та організацією виробництва, а в частині витрат на управління (накладних витрат) – лише загальновиробничі змінні та постійні розподілені.

У свою чергу непрямі (накладні) витрати, не пов`язані безпосередньо з виготовленням продукції, виконанням робіт, наданням послуг, також не включаються до складу виробничої собівартості і, отже, не розподіляються на кожну одиницю об`єкта калькулювання.

Ці витрати хоч і не включаються до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), проте їх слід враховувати при визначенні вартості реалізації продукції (робіт, послуг).

Щодо калькулювання собівартості продукції, то згідно з П(с)БО 16 для визначення собівартості продукції необхідно розділяти виробничі витрати на ті, які формують фактичну виробничу собівартість, та на витрати періоду, які не впливають на величину собівартості.

Для обліку основних витрат на виробництво в Плані рахунків призначено такі рахунки 23 «Виробництво» і 91 «Загальновиробничі витрати».

За кредитом рахунку 23 «Виробництво» відображають суму фактичної виробничої собівартості готової продукції. При чому готову і оприбутковану на склад продукцію протягом місяця відображають за обліковою вартістю, а на прикінці місяця облікова вартість коригується на суму відхилень від фактичної виробничої собівартості.

Щодо калькулювання собівартості продукції, то згідно з П(с)БО 16 для визначення собівартості продукції необхідно розділяти виробничі витрати на ті, які формують фактичну виробничу собівартість, та на витрати періоду, які не впливають на величину собівартості.

Таблиця 6.1 – Основні бухгалтерські проводки

Зміст господарської операції	Кореспонденція рахунків
Дебет	Кредит
Передані матеріали у виробництво
Нараховано заробітну плату працівникам виробництва
Нараховано єдиний соціальний внесок
Нараховано знос виробничих основних засобів
Списано вартість запасів, витрачених на господарські потреби цеху		20,22,25
Нараховано заробітну плату іншому загальновиробничому персоналу
Здійснено відрахування на соціальні заходи з фонду оплати працівників загальновиробничого характеру
Нараховано амортизацію необоротних активів загальновиробничого призначення
Віднесені до складу витрат на виробництво змінні та постійні загальновиробничі витрати розподілені витрати
Віднесено на собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) нерозподілені загальновиробничі витрати
Оприбутковано на склад готову продукції
Списана собівартість реалізованої продукції

7 ОБЛІК ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ(РОБІТ, ПОСЛУГ) ТА ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ

Готова продукція – це продукція (виріб, напівфабрикат, робота, послуга), що повністю закінчена обробкою на даному підприємстві, пройшла всі стадії технічного випробування (якщо вимагають відповідні її особливості), відповідає технічним умовам і стандартам, не потребує подальшої обробки на цьому підприємстві і здана на склад. Готова продукція – це матеріальний результат виробничої діяльності підприємства. Крім випуску речової продукції (машин, обладнання тощо) підприємство може виконувати певні роботи для інших підприємств або надавати їм послуги. Наприклад, ремонтні роботи, перевезення вантажів своїм автотранспортом та інше. На відміну від речової продукції, під якою розуміється вираз готова продукція, цей вид продукції називають «виконані роботи і надані послуги». Таким чином, продукція підприємства може складатися з готової продукції та виконаних робіт і послуг. Всі елементи виробничого процесу – сировина, матеріали, паливо тощо, які перебувають на різних стадіях технічного процесу, утворюють незавершене виробництво.

Готова продукція на промисловому підприємстві проходить такі операції:

- випуск продукції з виробництва і здача її на склади;

- зберігання продукції на складах підприємства;

- відпуск продукції на місці місцевим і відправка (відвантаження) іногороднім покупцям;

- відпуск продукції для внутрішніх потреб основних цехів, для збуту продукції (наприклад, тара власного виробництва) та ін.;

- реалізація продукції (одержання грошей від покупців за відпущену продукцію);

При організації обміну продукції основним методом є визначення її характеру. Згідно з цією ознакою продукцію групують за формою, ступенем готовності і технологічною складністю.

За технологічною складністю продукцію поділяють на просту і складну. При цьому вона може бути основною, побічною або супутньою. За своїми технічними та іншими характеристиками побічна та супутня продукція майже не відрізняються від основної, тому їх кількісні та якісні параметри визначають аналогічно основній продукції.

Супутня продукція – це продукція, отримана в одному технологічному циклі (процесі) одночасно з основною. За якістю вона відповідає стандартам та призначена для подальшої обробки або відпуску споживачам. Супутня продукція як вихідний елемент виробничого процесу має якісні та кількісні параметри, які повинні одержати вартісну характеристику.

Побічна продукція – це продукція, що іноді утворюється в комплексних виробництвах при виробництві основної і, на відміну від супутньої (допоміжної), не потребує додаткових витрат.

При незначному рівні інфляційних і циклічних коливань цін, запаси доцільно обліковувати за вартістю їх придбання. Проте, при збільшенні річного рівня інфляції, що виражається у відчутних коливаннях цін, відображення запасів за вартістю придбання вже не дає об’єктивної картини їх загальної вартості і господарської корисності як джерела потенційного доходу. Ринкова вартість товарно-матеріальних запасів може зменшуватись під впливом НТП і фактору морального старіння, що передбачає різницю між вартістю придбання запасів і їх вартістю на даний момент.

Згідно П(С)БО 9 з метою збереження об’єктивності оцінки запасів в умовах цінової нестабільності запаси відображаються в бухгалтерському обліку і звітності за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації.

На практиці первісна вартість не завжди співпадає з чистою вартістю їх реалізації. При цьому можливі дві ситуації:

- первісна вартість запасів перевищує чисту вартість реалізації;

- первісна вартість запасів нижча за чисту вартість реалізації.

Різницю між первісною вартістю, що визначена за фактичними витратами на придбання запасів, і чистою вартістю їх реалізації в міжнародній практиці називають збитком від зберігання запасів.

Згідно з П(С)БО 16 «Витрати» особливість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та понаднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- загальновиробничі витрати.

При відображенні продажу готової продукції в бухгалтерському обліку зазначаються дві її оцінки: оцінка що прийнята підприємством згідно з обліковою політикою, – первісна вартість (за дебетом рахунку 901 «Собівартість реалізації»), та оцінка, що визначається за домовленістю сторін (за кредитом рахунку 71 «Дохід» від реалізації готової продукції).

Одним із основних завдань цінового обігу готової продукції є проведення різної продукції промисловості до єдиного вираження: ціновий показник дає можливість зробити підсумок різної продукції як одиничних виробничих одиниць, так і промисловості в цілому. В отриманні одного підсумку по різних видах продукції і полягає основне завдання оцінки продукції.

Оскільки готова продукція в бухгалтерському обліку відображається за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації, то виникає необхідність в уцінці готової продукції, порядок проведення якої аналогічний уцінці виробничих запасів.

Визнання доходу (виручки) від реалізації продукції пов`язане з виконанням деяких умов П(БО 15 «Дохід», зокрема:

а) Передача покупцеві ризиків і вигод, пов`язаних з правом власності на продукцію. Здебільше передача ризиків і вигод від володіння збігається з передачею юридичного права власності або з передачею в управління покупцеві. В інших випадках передача ризиків і вигод відбувається не завжди одночасно з передачею юридичного права власності, наприклад:

1)покупець має право анулювати придбання з причин, визначених контрактом на реалізацію, а підприємство-продавець не має упевненості стосовно його повернення;

2)відвантажені товари підлягають подальшому монтажу, і цей монтаж є істотною частиною контракту, який ще не був завершений підприємством;

3)одержання доходу від визначеної реалізації залежить від доходу, який отримає підприємство-покупець від власної реалізації цих товарів;

4)одержання доходу від певної реалізації залежить від доходу, який отримує покупець від власної реалізації цієї продукції.

Якщо підприємство-продавець залишає тільки незначний ризик володіння, операція вважається реалізацією і дохід визначається.

б) Управління і контроль за реалізованою продукцією. Якщо підприємство залишає за собою подальше керівництво або контроль за реалізованою продукцією, то дохід від такої реалізації не визначається.

в) Сума доходу достовірно визначена. Доходи, достовірну оцінку яких здійснити неможливо, у звітності не відображаються, що відповідає одному з основних принципів бухгалтерського обліку і фінансової звітності – обачливості, який передбачає відображення у фінансовій звітності всіх елементів (активів, зобов`язань) за вартістю, яка має запобігати зниженню зобов`язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства.

г) Упевненість у тому, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод, а витрати, пов`язані з реалізацією продукції, достовірно визначені. Якщо існує невпевненість в отриманні доходів від реалізації, то до усунення цієї невпевненості дохід не повинен визнаватися.

Реалізованою вважається продукція, відвантажена (відпущена) зі складу підприємства-постачальника.

Відвантажена продукція – це продукція, відвантажена покупцям або здана транспортним організаціям для доставки її покупцям. Відвантаження або відпуск готової продукції, виконаних робіт і послуг зі складу покупцям проводять на основі первинних документів, наказів-накладних або розпоряджень відділу збуту. У первинній документації вказують номер замовлення та адресу, за якою відправляють продукцію, кількість місць, вид упаковки, масу та інші дані, що характеризують відвантажену продукцію.

Фактичний випуск готової продукції місцевим покупцям безпосередньо зі складу або цеху оформлюють на основі доручення права одержання цінностей, витратної накладної, а іногороднім покупцям – товарно-транспортної накладної (при відвантаженні продукції залізницею, водним шляхом). На відвантажену продукцію, розфасовану в бочки або ящики, складається специфікація у двох примірниках: перший – для покупця, а другий з документами на відвантаження передається до бухгалтерії.

Для узагальнення в бухгалтерському обліку інформації про доходи від реалізації готової продукції, доходи від страхової діяльності, а також про суми знижок, наданих покупцям, та інші вирахування з доходів у Плані рахунків бухгалтерського обліку передбачено рахунок 70 «Доходи від реалізації».

Дохід від реалізації продукції, товарів і послуг зменшується на суму непрямих податків (акцизного збору, ПДВ тощо, передбачених законодавством).

Дохід від реалізації товарів зменшується на суму товарів, повернених покупцями (у разі дефектів, невідповідності ціни чи якості товарів), а також на суму знижок, що надані покупцям за дострокову оплату.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається, якщо він відповідає таким умовам:

- покупцеві передано ризики й вигоди, пов`язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив);

- підприємство уже не здійснює управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);

- сума доходу (виручки) може бути достовірно визначена;

- існує певність щодо збільшення у результаті операції економічних вигод підприємства, а витрати, пов`язані з нею, можуть бути достовірно визначені.

Дохід визначається лише у тому разу, коли існує вірогідність того, що підприємство матиме економічні вигоди від здійснюваної операції.

Дата добавления: 2015-08-29