ТЕМА 2. ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.
1.КПУ знаходить своє відображення в законодавстві України про кримінальну відповідальність, що являє собою єдину нормативну систему – ККУ. КК складається з кримінальних законів, що діють в рамках кодексу, як єдина нормативна система, з моменту набрання ним чинності. Кожний з кримінальних законів містить певне положення КП, викладене у вигляді норми.
Згідно з ч.2. ст..3 закону України про КВ, прийняті після набрання КК, включаються до нього після набрання ним чинності. Вони застосовуються як складова частина КК.
Закон про кримінальну відповідальність є основним джерелом КП. Згідно з ч3. ст..3 КК злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки КК.
Вироки, ухвали, постанови судді мають обов’язкову силу лише щодо конкретної кримінальної справи, тому не є джерелом КП.
Роз’яснення пленуму ВСУ, а в подальшому Вищих спеціальних судів з розгляду цивільних та кримінальних справ, не створюють норма КП, а лише розкривають зміст КП норми, спрямовані на правильне їх застосування судами України. Не створюють норм КП і акти офіційного тлумачення, що подаються КСУ. Акти КСУ приймаються з метою точного визначення смислу юридичної норми, а також правильного і єдиного її застосування.
Фомою кримінального закону є його текст як НПА. Форма вираження закону впливає на його правильне розуміння, усвідомлення і застосування, тому КЗ з точки зору його форми закріплення повинен бути високоінформативним, однозначним, системно-витривалим, чітким, доступним до розуміння, виключаючи неясності та колізії.
!!!!!!!!!!!! ЗАКОН ПРО КВ – це письмовий правовий акт, що маж вищу юридичну силу, приймається ВРУ або Всеукраїнським референдумом, ґрунтується на Конституції України і загально визначених принципах і нормах міжнародного права, і містить КП норми, які встановлюють підстави і принципи КВ, визначають які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і які покарання наложить застосовувати до осіб, винних у їх вчиненні, формулюють інші КП наслідки вчинення злочину.
Характерні риси КЗ
1) тільки він має значення правового акту, який визначає яке діяння визнається злочином і які покарання можуть бути застосовані за його вчинення.
2) Ґрунтується на КУ та загальних принципах і нормах міжнародного права.
3) Приймається ВРУ або шляхом всенародного голосування, що випливає із закону України «Про Всеукраїнські і місцеві референдуми» від 3 липня 1991 року.
4) Він завжди є письмовим документом, який опублікований в установленому законодавством України порядку і має вищу юридичну силу.
5) Містить КП норми, які встановлюють підстави і принципи кримінальної відповідальності.
6) Є певним засобом виховного і превентивного (запобіжного) впливу на осіб, засуджених за вчинення злочину, ва також інших громадян.
7) Всі кримінальні закони України сконцентровані в ККУ.
За змістом КЗ поділяється на:
1) Норми загальної дії – вони визначають завдання КЗ, підстави та межі КВ, дію закону в просторі, часі, по колу осіб, вік КВ, види та форми вини…
2) Спеціальні норми (заборони), які встановлюють коло конкретних діянь, що визнаються злочинними, та види, розміри покарань, що можуть застосовуватись до осіб, винних у їх вчиненні.
2. в загальній частині КК містяться норми, які застосовуються до всіх злочинів. ОЧ містить норми, що вказують. Які конкретно суспільно небезпечні діяння є злочинними і які заходи кримінального покарання можуть застосовуватися до осіб, що їх вчинили. Кожний розділ КК об’єднує певну сукупність правових інститутів які складаються із статей. Стаття складається з однієї чи кількох правових норм. КПН є основним моменто кримінального закону.
Вну трішня структура КПН.
Структура норми ОЧ КК має чітко визначені диспозицію і санкцію.
Диспозицією є частина норми ОЧ в які й визначається злочинне діяння.
За технікою побудови і способом опису ознак конкретного виду злочину розрізняють диспозиції 4-ох видів: проста, описова, бланкетна, відсилаюча.
Проста диспозиція називає законне діяння без розкриття його ознак (ч.! ст..369 пропозиція хабара).
Описова - це диспозиція, в якій описуються найбільш істотні ознаки діяння (ст.. 185-187, крадіжка – таємне викрадення чужого майна).
Бланкетною є диспозиція, яка не називаючи конкретних ознак злочину або називаючи тільки частину з них, відсила є для встановлення змісту ознак злочину до інших нормативних актів, які не є законом про кримінальну відповідальність (інших законів, інструкцій, стандартів, правил тощо). (ст.. 172 грубе порушення законодавства про працю; ст..280 порушення безпеки дорожнього руху…)
Відсилочною є диспозиція, яка відсилає до КПН або до її окремого положення, яке міститься в іншій статті або іншій частині цієї статті КК де називається відповідний злочин або описується його ознаки (ст. 122 відсилає до ст..12). ч. 2 ст. 309 – використано словосполучення «ті самі дії для уникнення повторного опису діяння, яке мітиться в ч. 1.
Санкція, це частина статті, яка визначає вид і розмір покарання за злочин зазначений в диспозиції. У КК застосовуються відносно визназначені та альтернативні санкції. Відносно визначеною є санкція, яка має один вид покарання, і вказує його вищу та нижчу межі. Розрізняють два види таких санкцій: а) з нижчою (мінімальна) та вищою (максимальною) межами покарань (на строк від..до..); б) з максимумом покарань: «на строк до». У цьому разі призначається тільки вища межа покарання на строк до 5 років позбавлення волі. Нижчою межею санкції тут визнається межа, встановлена в нормі ЗЧ для даного виду покарань.
Альтернативною є санкція в якій мітиться вказівка на 2 або декілька видів основних покарань, з яких суд обирає лише одне. Така санкція містить сполучник «або», що стоїть між назвами видів покарань.
3. чинність закону про КВ у часі – це можливість застосування КЗ залежно від часу вчинення злочину.
Злочинність і караність діяння, а також інші КП наслідки діяння визначаються законом про КВ, який діяв на час вчинення цього діяння 9ч. 2, ст..4 КК)
Після прийняття ВРУ КЗ. Він підписується головою ВРУ і направляється президенту для підпису і оприлюднення. Протягом 15 днів після оприлюднення закону, президент підписує його та офіційно оприлюднює або повертає на повторний розгляд. Якщо при повторному розгляді закон буде знову прийнятий ВРУ не менш як 2/3 Конституційного складу, Президент зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом 10 днів.
Оприлюднення, як самостійна стадія набрання закону чинності полягає у доведенні до відома громадян і державних органів від імені Президента України повного і точного тексту закону державною мовою шляхом його поміщення в офіційному виданні (Голос України, Вісник України, Урядовий Кур’єр, Офіційний вісник Президента). Згідно з указом президента від 10 червня 1997 року «Про порядок офіційного оприлюднення НПА та набрання ними чинності» зі змінами та доповненнями. Днем оприлюднення КЗ є дата першого опублікування у будь якому з цих видань.
Час набрання законом чинності регулюється ч.1. ст..4 КК «Закон про КВ набуває чинності через 10 днів з дня йог офіційного оприлюднення законом, а не раніше дня його опублікування.
На підставі його можливі 3 строки набуття законом чинності: 1) після 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, то при цьому сам день опублікування закону до їх числа не входить. (00:00год.); 2) з дня його опублікування в офіційному виданні (як правило стосується законів, що пом’якшують відповідальність); 3) з того строку, який зазначений в законі. Так, КК 2001 р. був прийнятий 5-го квітня 2001р. і набув чинності 1 вересня 2001р.
Припинення чинності КЗ, означає, що його норми не можуть застосовуватись до зафіксованих у ньому діянь.
Обставини полегшення КЗ:
1) скасування або зміна КЗ, при цьому у тексті нового закону міститься пряма вказівка на скасування закону або заміну окремих норм старого закону;
2) заміна повністю чи частково іншим законом без вказівки про те у новому законі;
3) закінчення строку дії або зміна умов чи обставин, на які закон був розрахований;
4) визнання Конституційним судом КЗ не конституційним (ч.2 ст.73 ЗУ про КСУ)
Згідно ч.3 ст.4 – часом вчинення злочину є час вчинення особою передбачено закону про КВ дії або бездіяльності. Вирішення питання про час вчинення злочину залежить від його характеру. Так часом вчинення триваючого злочинну вважається: 1) час вчинення суб’єктом дії або бездіяльності, з якої починає тривати, так званий «злочинний стан» (дезертирство, зберігання зброї); 2) часом вчинення продовжуваного злочину вважається час вчинення останньої дії з числа декількох тотожних діянь, об’єднаних єдиним наміром (крадіжка комп’ютера); 3) часом вчинення злочину у співучасті вважається час виконання суспільно небезпечного діяння виконавцем.
IV. Зворотна дія закону про КВ у часі – це поширення дії нового закону на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання ним чинності, згідно ст..5 КК КЗ має зворотну дію, якщо він: 1) скасовує злочинність діяння; 2) пом’якшує КВ; 3) іншим чином поліпшує стан особи.
Закон, що встановлює злочинність діяння посилює КВ або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі 0ч.2 ст. 5).
КЗ, що пом’якшує відповідальність:
1) закон, що встановлює більш м’який вид покарання;
2) закон, який встановлює нижчу мінімальну межу того ж виду покарання, не змінюючи його максимальної межі;
3) закон, який знижує максимальну межу покарання з 2 до 5 – з 2 до 4 РПВ;
4) закон, що встановлює нижчу мінімальну межу, того ж виду покарання, але підвищує максимальну межу в частині, що встановлює мінімальну межу покарання (при цьому максимальне покарання не може бути призначене вище максимальної межі закону, який діяв раніше);
5) закон, який виключає додаткове покарання, передбачене у попередньому законі;
6) закон. Який передбачає додаткове покарання, як факультативне, тоді як раніше воно було обов’язковим;
7) закон, який взамін відносно визначеної санкції встановлює альтернативну санкцію, яка містить ще одне, менш суворе покарання;
8) закон, який виключає більш суворий вид покарання, передбачений в альтернативній санкції, або в таку санкцію включено менш суворе покарання.
Пом’якшення КВ особи за вчинення іншим чином (без зміни санкції норми ОЧ КК), відбувається шляхом, наприклад, зменшення (зниження) часової, грошової або іншої верхньої чи нижньої межі того чи іншого виду покарання визначеного у розділі 10 ЗЧ КК; встановлення можливості застосування при вчинення того чи іншого злочину умовно-дострокового звільнення від відбивання покарання; зміни чи виключення обставин, що обмежують покарання.
Інше поліпшення становища особи може мати місце, зокрема у зв’язку із неможливістю застосування до особи примусових заходів медичного характеру (ст..94). контролю за її поведінкою (ст..76, 79, 83).
Покладання судом додаткових обов’язків на особу звільнену від відбування покарання з випробуванням.
Згідно ч.4 ст.5 КК, якщо після вчинення особою діяння передбаченого КК, закон про КВ закон змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує КВ або іншим чином поліпшує становище особи.
V. КЗ діє у відповідній системі просторово часових координат і поширює свою силу на відповідну сукупність злочинних діянь, залежно від їх вчинення відповідними категоріями осіб. Чинність КЗ в просторі визначається на підставі таких принципів: територіального, універсального, громадянства.
ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ. Сутність цього принципу виражена в ч.1 ст.6 КК де зазначено, що особи, які вчинили злочин на території України підлягають КВ за ККУ. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України незалежно від того, де особу було віддано до суду у зв’язку із його вчиненням.
Отже дане положення охоплює як випадки вчинення всього діяння на території України, так і випадки вчинення діяння на території інших держав. Злочин вважається вчиненим на території України також, якщо виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України.
Поняття території України. (ст..1 ЗУ від 4 листопада 1991 року «Про державний кордон України» - це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України, суші, води, надр, повітряного простору).
Особи, наділені імунітетом, висилаються з країни.
Особами, які вчинили злочин на території України можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, якими вважаються особи, що проживають або знаходяться на території України, але не є її громадянами і не мають доказів своєї належності до іноземної держави. Відповідно до міжнародних угод і законів України іноземні громадяни, які користуються дипломатичним імунітетом, виключені з-під юрисдикції судових властей України. Норми міжнародного права і положення про дипломатичні представництва і консульства, установи іноземних держав в Україні (від 10 червня 1993 року) надають дипломатичний імунітет і виключаються з під кримінальної юрисдикції України. Дипломатичних представників іноземних держав, і певне коло інших іноземних громадян, або частково на засадах взаємності обмежують кримінальну юрисдикцію щодо консульських представників та інших осіб.
Питання про КВ осіб, які не мають дипломатичного імунітету і вчинили злочин на території України, вирішуються дипломатичним шляхом (ч.4 ст.6 КК).
ПРИНЦИПИ ГРОМАДЯНСТВА – громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами підлягають КВ за ККУ, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згадана обов’язковість яких надана ВРУ (ч.1 ст.7 КК)
Громадяни України і ОБГщПНТУ підлягають КВ, за ККУ за вчинення закордоном діяння лише при умови, що воно визнане злочином за ККУ.
Якщо громадянин України і ОБГщПНТУ за вчинення в іншій державі злочину зазнали там же покарання, то згідно з ч.2 ст7 КК вони. У разі їх повернення в Україну, вдруге не можуть бути притягнуті до КВ за цей же злочин.
Водночас, засудження за межами України її громадянина або ОБГщПНТУ у разі вчинення ним на території України нового злочину може мати для них певні правові наслідки за ч.2 ст.2 КК злочинів, відбуття покарання або інші правові наслідки. Вироки суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину в призначенні покарання, звільнення від КВ або покарання.
ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ПРИНЦИП не враховує, що іноземці можуть реально заподіяти
Істотну шкоду суспільним відносинам які охороняє ККУ, перебуваючи за межами території України.
УНІВЕРСАЛЬНИЙ ПРИНЦИП. Іноземці або ОБГщПНТУ, які вчинили злочин за її межами підлягають в Україні відповідальності за КК, у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені ККУ тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України (ст..8 ККУ).
Отже, зазначені особи підлягають в Україні відповідальності за ККУ у двох випадках, а саме: 1) це прямо передбачено міжнародними договорами, тобто вчинені злочини належать до міжнародних злочинів (геноцид, торгівля людьми, захоплення заручників, піратство);
2) вчинені цими особами злочини є тяжкими чи особливо тяжкими і спрямовані проти прав і свобод громадян України чи інтересів України.
Видача осіб, які вчинили злочин (екстрадиція) - передача осіб однією державою (що запитується) на території якої вона знаходиться, іншій державі (що запитує) на території якої був вчинений злочин або громадянами якої вони є.
Питання екстрадиції регламентують міжнародні договори:
- двосторонні угоди про видачу правопорушників України укладені з Бразилією, Нігерією, Єгиптом.;
- угоди про правову допомогу в кримінальних справах Україною укладені з Грузією, Молдовою, Кубою, США.
Окремі положення угод про боротьбу з деякими видами злочинів: конвенції про боротьбу з бомбовим тероризмом, про боротьбу з фінансуванням тероризму, про фізичне захоплення ядерних матеріалів.
Згідно з ч.2 ст.10 КК іноземці, які вчинили злочин на території України і засуджені за них на підставі КК можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародним договором України.
Згідно ч.3 ст10 КК іноземці та ОБГ постійно не проживають на території України, які вчинили злочин поза межами України можуть бути видані іноземній державі до притягнення до кримінальної відповідальності і відання до суду або відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України.
Громадяни України та ОБГщППНТУ, які вчинили злочин поза межами не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до КВ або віддані до суду (ст.. 25 КУ).
Також не підлягають видачі, згідно ст..26 КУ іноземні громадяни або ОБГ яким Україною надано притулок.
Дата добавления: 2015-08-29; просмотров: 28 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| | | Оберіть правильну відповідь |