1. Зміст ,функції, морфологія та рівні існування художньої культури

1. Зміст,функції, морфологія та рівні існування художньої культури

Поняття «художня культура» насамперед відображає якісну сутність існування мистецтва в суспільстві, його значення в системі естетичних координат, в системі культури та в системі суспільства, тобто його соціально-естетичну ефективність.

Художня культура — це збірне поняття, що окреслює цілісну, специфічну сферу суспільного життя, в якій відбувається духовна, культурна діяльність, що має глобальний універсальний вплив на індивідуалізацію людини, формування її як гуманістично-творчої особистості

Для буття та соціального функціонування художньої культури характерними є процеси, що притаманні всім типам суспільного виробництва, а саме:

§ виробництво художніх цінностей;

§ функціонування художніх цінностей.

Ці процеси стосуються і закладів мистецтва, і власне мистецтва.

Культура має велике значення для життя суспільства і людини, і виконує різноманітні функції. Перша соціальна функція, яку виконує культура, - соціальна інтеграція і консолідація, а також накопичення ними соціального досвіду. Культура – продукт спільного існування людей, яке потребує здобування загальних цілей і інтересів. В процесі своєї колективної життєдіяльності люди накопичують певний соціальний досвід існування і спільного рішення загальних проблем. Але суспільства живуть в постійно мінливих природних й особливо історичних умовах. Вони повинні адаптуватися до цих змін, оновлювати набір засобів і продуктів життєдіяльності, форм соціальної організації і взаємодії, постійно вдосконалювати їх, тобто розвиватися. Таким чином, соціальний досвід стосується відтворення як традицій колективного життя, так і засобів самовдосконалення форм життєдіяльності.

В процесі накопичування соціального досвіду відбувається його селекція – відбираються найбільш удатні як утилітарно, так і за своїми соціальними наслідками взірці, кращі з яких залишаються в пам'яті людей як культурні цінності. Цю функцію можна назвати ціннісно-смисловою – за її допомогою викристалізовуються базові основи спільного життя людей, народжуються еталони ціннісних орієнтирів.

Можна виділити ще одну функцію – організаційно-регулятивну. Для спільної життєдіяльності людям необхідно самоорганізовуватись, об'єднуватись у територіальні і функціональні групи, домовлятися про заходи діяльності в цих групах, узгоджувати їх між собою, виробляти загальні правила взаємодії усередині цих груп, та між групами. Все це в рівній мірі стосується як економіки, політики, релігії, науки, мистецтва, так і побутових форм існування людей (сім'я, сусідство і т. ін.). Тому історично склалося багато взаємодоповнюючих форм соціальної організації та регуляції: крівнородинні, етнічні, територіально-господарчі, конфесійні, політичні, станові, професійно-корпоративні.

Наступна соціальна функція – комунікативна, що забезпечує багатогранність спілкування людей, дає можливість обмінюватись не тільки продуктами діяльності людей, а також інформацією про них, знанням, досвідом. Завдяки цій функції людина пізнає світ, отримує інформацію як основу будь-якої інтелектуальної діяльності.

Ще одна функція, тісно пов'язана з попередньою – міжпоколінна трансляція соціального досвіду, норм, інформації. Культура не наслідується людиною генетично. Кожного індивіда треба навчити основним її складовим. Важливішими інструментами цього навчання є традиції, звичаї, обряди, релігія, мовні норми, етикет, культурні інститути (музеї, бібліотеки), мистецтво, засоби масової інформації, ідеологія, законодавство і т. ін. Всі вони навчають людину найбільш загальним проявам життя у даному суспільстві, передають її найбільш загальні цінності соціального досвіду. Цю функцію можна назвати соціальним відтворенням особистості і суспільства.

Синтезуючою функцією культури є людинотворча, в якій знаходять своє відображення всі перелічені функції. Соціальні функції культури багато в чому визначають не тільки темпи соціального розвитку, а й його зміст і спрямованість.

. Морфологія культури (від грецького «morphe» – форма, вчення)– розділ культурології, що досліджує внутрішню структуру та організаційно-функціональну будову культури. Найчастіше культуру поділяють на матеріальну та духовну. Проте з огляду на розкриття смислового аспекту такий поділ не є достатнім. Тим більше, що розділити, протиставити одну одній духовну і матеріальну культуру неможливо. З одного боку, культура вцілому духовна, адже вона є світом смислів, тобто духовних сутностей. З іншого боку – вона матеріальна, тому що подана в кодах, знаках, текстах, які ми сприймаємо чуттєво. Таким чином культура може бути представлена як єдність духовної та матеріальної культури. Однак з дидактичною метою сучасні культурологи виділяють чотири основних елемента або сфери культури: матеріальну, духовну, соціальну та фізичну.

Матеріальна культура включає знаряддя праці, засоби виробництва, будинки, одяг, транспорт та інше, все те, що є результатом матеріальної діяльності людини. Матеріальна культура має свою структуру, включаючи, перш за все, господарську (економічну) діяльність, об’єктами якої можуть виступати природа чи інші люди. Виходячи з цього виділяють дві галузі, створені результатами практично-перетворюючої діяльності та практично-комунікаційної.

До практично-перетворюючої належать: 1) результати матеріального виробництва (різноманітні речі для споживання), засоби праці, будівлі, одяг тощо; 2) технології та культура виробництва, які постійно оновлюються, спираючись на розвиток науки; 3) економічна культура – характер економічної діяльності людини в суспільстві, що втілюється конкретними особливостями виробництва, розповсюдження і оновлення існуючої в суспільстві системи цінностей економічної діяльності. (adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Економічну культуру характеризують: форми власності на засоби виробництва, їх співвідношення та взаємодія; домінування певного типу господарського механізму (ринковий – плановий); галузева структура економіки (аграрна – індустріальна); співвідношення ручної та механізованої, автоматизованої праці; рівень розвитку технологій та самої людини як суб’єкта економічної діяльності. До ідеальних елементів економічної культури належать: економічні потреби, інтереси різних соціальних груп; мотиви економічної діяльності; трудова ментальність та трудова етика; економічне мислення та творчість.

Отже, матеріальну культуру неможна обмежити або звести лише до матеріального виробництва, адже вона втілюється не лише у виробництві, техніці, а і в реалізації творчого начала матеріальної діяльності людини.

Духовна культура – діяльність, спрямована на духовний розвиток людини і суспільства, на продукування ідей, знань, духовних цінностей і, як правило, включає релігію, мистецтво, мораль, ідеологію, духовне спілкування. По суті духовна культура є ідеальною стороною матеріальної діяльності. Виходячи з того, що діяльність має складну структуру та включає в себе такі види як перетворююча, пізнавальна, ціннісно-орієнтована та комунікативна, в духовній культурі виділяють також чотири сфери:

· проективна, що передує матеріальній діяльності (пректи, креслення, ідеальні моделі соціальних, політичних перетворень);

· пізнавальна (сукупність знань про природу, суспільство, людину; особливості отримання цих знань, їх зберігання та передачі);

· ціннісно-орієнтаційна (знання-оцінка): моральна культура як рівень гуманності суспільства та окремої людини; мистецтво; релігія;

· духовне спілкування (на міжособистісному рівні та як опосередковане спілкування з митцями).

Соціальна культура включає виробництво, розвиток та вдосконалення суспільних умов життя людини. Соціальна культура характеризує діяльність держави, різноманітних соціальних інститутів, громадянського суспільства. Головними складовими соціальної культури є політична та правова культура.

Фізична культура включає чотири основні сфери:

· культура відтворення людського роду (стихійне або планомірне, усвідомлене);

· физична культура та спорт (розвиток фізичних здібностей людини);

· здоровий спосіб життя (культура харчування, розпорядок дня, організація праці та дозвілля, відсутність шкідливих звичок);

· діяльність у сфері медицини (збереження та відновлення тілесно-духовних потенцій організму людини). Одночасно є елементом матеріальної культури, адже від останньої залежить матеріальна база системи охорони здоров’я.

Складовою частиною художньої культури як цілісної і особливої соціальної сфери суспільства є система естетичного та художнього виховання, яка готує населення, особливо молоде покоління, до спілкування з мистецтвом і естетичним середовищем.

На підтримку вивчення художнього життя суспільства, соціально-педагогічних умов естетичного виховання, всього спектра естетичної свідомості і діяльності (відношень, інтересів, смаків, естетичних поглядів) діагностується рівень художньої культури учнів та визначаються методи їх естетичного розвитку.

Вивчення художньої культури є, таким чином, комплексним за своєю спрямованістю, оскільки поєднує педагогічний підхід з історико-типологічним, естетико-соціологічним, культурологічним підходами.

---

Дата добавления: 2015-08-29