Відповідно до покладеного на Мінекономіки України завданнями воно має право: координувати здійснення органами виконавчої влади заходів, спрямованих на реалізацію економічної політики України; заслуховувати доповіді керівників центральних органів виконавчої влади з питань розвитку економіки; представляти Кабінет Міністрів України з його доручення в міжнародних економічних організаціях; координувати розподіл іноземних кредитів, іноземної технічної допомоги; здійснювати перевірки дотримання підприємствами й організаціями державної дисципліни цін; застосовувати економічні санкції відповідно до діючого законодавства й ін.
З питань реалізації економічної політики рішення Мінекономіки України є обов'язковими для виконання центральними й місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності.
У структурі Мінекономіки України створена Державна інспекція по контролі за цінами. Мінекономіки України підлеглі відділи по справах роздержавлення власності й демонополізації виробництва й державні інспекції по контролі за цінами в АРК, областях, містах Києві й Севастополі.
В областях, містах Києві й Севастополі, районах, містах, районах у містах створені управління економіки відповідних місцевих державних адміністрацій. Свої повноваження вони здійснюють відповідно до Типового положення про управління економіки обласної, Київської й Севастопольської міської державної адміністрації від 12 січня 1996 р. (зі змінами від 13 травня 1996 р.) і Типовому положенню про управління економіки районної, районної в містах Києві й Севастополі державних адміністрацій від 8 червня 1996 р., затвердженим відповідними постановами Кабінету Міністрів України. Основними завданнями управлінь економіки є: реалізація державної економічної політики України і її регіональних напрямків; сприяння комплексному економічному й соціальному розвитку області (міста), району, удосконаленню розміщення продуктивних сил, розвитку міжрегіональних і міжнародних економічних зв'язків; проведення державної політики в сфері ціноутворення. У рамках цих завдань управління економіки наділені відповідними повноваженнями.
Безпосереднє управління державними підприємствами й організаціями, що діють у сфері економіки, здійснює керівник - генеральний директор (директор), що очолює адміністрацію відповідного суб'єкта. Свої функції керівник організації, установи, підприємства здійснює відповідно до контракту, укладеним між ним і Мінекономіки України, і уставом (положенням), затвердженим Мінекономіки України, якщо вони входять у сферу його управління.
Казенні підприємства виконують свої завдання відповідно до ГК. Управління казенним підприємством здійснюють органи, уповноважені управляти відповідним державним майном. Органами управління казенними підприємствами є міністерства й інші центральні органи виконавчої влади. Вони призначають на посаду й звільняють із посади за узгодженням з Кабінетом Міністрів України керівника казенного підприємства, затверджують утомившись підприємства й зміни в нього, здійснюють контроль за дотриманням уставу й приймають рішення у зв'язку з його порушенням, контроль за використанням майна, що перебуває в державній власності й закріпленого за казенним підприємством, планування й фінансовий контроль за господарською діяльністю й ін.
49 50 51 52 53
54. Поняття та особливості міжгалузевого управління.
Під міжгалузевим управлінням розуміють виконавчу й розпорядницьку діяльність, здійснювану органами державного управління, наділеними міжвідомчими повноваженнями відносно організаційно не підлеглих їм об'єктів, під час якої забезпечуються злагодженість і єдність дій при рішенні загальнодержавних і міжгалузевих завдань.
На відміну від галузевого (лінійного) управління при міжгалузевому (функціональному) керуванні мають місце горизонтальні відносини, тобто відносини суб'єктів, організаційно не підлеглих один одному.
Кожному виду міжгалузевого управління властиві свої особливості. Вони стосуються не тільки системи органів державного управління, але й об'єктів управління, характеру прав і обов'язків учасників правовідносин, що виникають у процесі міжгалузевого управління, а також юридичної відповідальності.
У системі державного міжгалузевого регулювання ринкових відносин можна виділити два рівні: макрорівень і мікрорівень.
На макрорівні визначається загальнодержавна економічна політика, установлюються податки й гарантії, передбачаються їхні граничні величини, сфера діяльності. Тут вирішуються завдання формування ефективних секторів виробництва інвестиційного клімату, фінансування експорту й імпорту з метою захисту вітчизняного товаровиробника.
Об'єктом державного міжгалузевого регулювання на мікрорівні (на рівні конкретної економіки) є численні ринки різних видів продукції: промислова, сільськогосподарські, сфера надання послуг і т.п.. Саме тут вирішуються завдання державної підтримки економіки ефективних підприємств, ліквідації або реорганізації малоефективних господарських об'єктів, організації попереджувального процесу з метою гальмування росту цін. У ході цієї роботи важливо виділити її господарських суб'єктів, у яких центральний пакет акцій повинен бути закріплений за державою, щоб впливати на рішення, прийняті цими суб'єктами, у тому числі з метою економічної безпеки країни. З макрорівня на мікрорівень делегуються права користування податками, їхнього стягнення у встановлених межах.
55. Система органів управління кредитно-банківською сферою.
До огранів управління кредитно-банківською сферою можна віднести:
Президент України, Верховна Рада, Національного банку України, Каінет міністрів.
Стаття 106 КУ.:
Президент України призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України, (ст.106 КУ) ВРУ іншу (ст.85 КУ)
Верховної Ради України:
- призначає на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;
- затверджує рішення про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням; (ст.85 КУ)
- вислуховує доповідь Голови НБУ про діяльність НБУ(ст.51 «Про Національний банк України»).
Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави — Національного банку України.(ст.99КУ)
Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом(ст.100КУ).
Статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації НБУ регулюються Законом «Про Національний банк України» (1999).
Національний банк підзвітний Президенту України та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень. (ст.51 «Про Національний банк України»)
НБУ надає Президенту України та Верховній Раді України двічі на рік інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі. Національний банк України має право подавати Президенту України пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України. (ст.51 «Про Національний банк України»)
„Національний банк та Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку.
Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади на запит Національного банку надають інформацію, що має вплив на стан платіжного балансу.
Національний банк підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України.” (ст.52 «Про Національний банк України»)
Керівними органами Національного банку є Рада Національного банку України (далі — Рада Національного банку) та Правління Національного банку України (далі — Правління Національного банку).(ст.8 «Про Національний банк України»)
Структура НБУ будується за принципом централізації з вертикал. підпорядкуванням. До системи НБУ входять центр, апарат, філії (тер. управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, Держ. скарбниця України, Центр, сховище, фабрика банкнотного паперу, спеціалізовані підприємства, банківські навч. заклади та ін. структурні одиниці. (ст.22 «Про Національний банк України») Філії НБУ не мають статусу юрид. особи, не можуть видавати нормат. акти, діють від імені НБУ в межах отриманих від нього повноважень. (ст.23 «Про Національний банк України») Завдання і функції філій визначаються їхніми положеннями, що затверджуються правлінням НБУ. Відповідно до Конституції України основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грош. одиниці України.
Банк сприяє дотриманню стабільності банк, системи та (в межах своїх повноважень) ціновій стабільності. НБУ виконує також наст. функції: визначає і проводить грош.-кред. політику (щорічно Інформує ВР про напрями грош.-кред. і валют, політики); монопольно здійснює емісію нац. валюти України та організує її обіг; виступає кредитором ост. інстанції для банків і організує систему рефінансування; встановлює для банків та ін. фін.-кред. установ правила проведення банк, операцій, бух. обліку І звітності, захисту інформації, нормативи обов'язкового резервування коштів; організує створення та методологічно забезпечує систему грош.-кред. і банківської стат. інформації та статистики; здійснює валютне регулювання і валют, контроль за козаходівц. банками та ін. фін.-кред. установами; забезпечує нагромадження та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними; бере участь у підготовці кадрів для банк, системи України. З метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фін. надійності банків та ін. фін.-кред. установ НБУ встановлює для них обов'язкові екон. нормативи.
56. Особливості державного управління в галузі статистики та обліку.
Здійснення державного обліку й статистики, створення централізованої системи обліку й статистики в Україні - важливий важіль управління соціально-економічними й політичними процесами в державі й суспільстві.
Основи організації статистики й інформатики відповідно до Конституції України визначаються винятково законами України. Управління в сфері державного обліку й статистики здійснюється на основі ЗУ від 17 вересня 1992 р. «Про державну статистику». Цей Закон, спрямований на регулювання правовий відносин в галузі статистики й ведення первинного обліку, визначає повноваження й функції органів статистики з метою одержання достовірної статистичної інформації про соціально-економічний розвиток України, АРК і інших регіонів.
Державну політику в галузі обліку й статистики проводить Кабінет Міністрів України. Вона спрямована на створення єдиної (уніфікованої) системи обліку й статистики, визначення змісту й пріоритетів статистично-управлінської діяльності на всій території України.
Загальнодержавна статистика й облік мають міжгалузеве призначення, оскільки вони обслуговують потреби всіх державних органів, у тому числі галузевих органів управління. Проте управління статистикою загальнодержавного характеру доповнюється галузевим управлінням. Обсяги відомчої (галузевий) статистичної звітності визначаються міністерствами й відомствами самостійно за узгодженням з органами державної статистики.
Державне управління в області обліку й статистики здійснюється спеціальною системою органів, очолюваної Держкомстатом України. Відповідно до Положення про Державний комітет статистики України, затвердженому Указом Президента України від 19 січня 2004 р., він є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, якому підлеглі органи державної статистики в АРК, областях, районах і містах, а також підприємства, установи, організації, що належать до сфери його управління. Вони становлять єдину систему органів державної статистики України.
Відповідно до ст. 3 цього положення завданнями Держкомстату є:
- участь у формуванні державної політики у галузі статистики та забезпечення її реалізації;
- збирання, опрацювання, аналіз, поширення, збереження, захист та використання статистичної інформації щодо масових економічних, соціальних, демографічних, екологічних явищ і процесів, які відбуваються в Україні та її регіонах;
- забезпечення повноти, надійності та об’єктивності статистичної інформації;
- розроблення, вдосконалення і впровадження статистичної методології;
- забезпечення доступності, гласності й відкритості статистичної інформації, її джерел та методології складання;
- ведення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;
- розроблення, вдосконалення і впровадження новітніх інформаційних технологій у галузі статистики
Держкомстат України очолює Голова, що здійснює керівництво дорученими йому сферами діяльності, несе персональну відповідальність перед Президентом України й Кабінетом Міністрів України за стан справ у цій сфері, визначає ступінь відповідальності своїх заступників, керівників підрозділів Держкомстату України.
Державні органи статистики взаємодіють із іншими центральними й місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також міжнародними статистичними організаціями, однак неправомірне втручання в їхню діяльність будь-яких суб'єктів не допускається.
За порушення органами статистики і їхні посадові особи законодавства про збір і використання статистичних даних, утаювання або перекручування статистичної інформації встановлена адміністративна відповідальність. У відповідності зі ст. 186-3 КпАП вона наступає за непредставлення статистичних даних для проведення державних статистичних спостережень або подання їх недостовірними, або із запізненням; незабезпечення належного стану первинного обліку; порушення порядку ведення Єдиного державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України.
Посадові особи й громадяни, що використовують статистичні дані в засобах масової інформації, наукових працях і т.п. без посилання на їхнє джерело, несуть відповідальність відповідно до законодавства України.
57. Суб'єкти міжгалузевого управління.
Міжгалузева виконавча й розпорядницька діяльність покладена в основному на державні комітети, служби, адміністрації й інспекції України, у деяких випадках - на міністерства. Ці органи здійснюють міжгалузеву координацію з питань, що ставиться до їхньої компетенції, а також функціональне регулювання в певній сфері діяльності. Державний комітет (службу, адміністрацію) очолює Голова комітету (служби, адміністрації).
Міжгалузеву координацію діяльності в межах країни, крім уряду, державних комітетів, служб, адміністрацій України, здійснюють і міністерства з питань, віднесеним до їхньої компетенції. Такі функції здійснюють Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України й деякі інші
Згідно постанови КМ від 14 жовтня 2005 р. N 1020 діють такі урядові комітети: урядовий комітет з питань економічної політики, з питань правової політики та оборони; з питань розвитку реального сектору економіки; з питань регіональної політики; з питань гуманітарної і соціальної політики; з питань розвитку агропромислового комплексу та природокористування; з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.
До складу урядового комітету входять члени Кабінету Міністрів України, керівники інших центральних органів виконавчої влади, заступники керівників центральних органів виконавчої влади, заступники Міністра Кабінету Міністрів України.
Склад урядового комітету затверджується Кабінетом Міністрів України.
Урядовий комітет очолює Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністр або Міністр закордонних справ.
У складі урядового комітету, який очолює Прем’єр-міністр України, визначається посада заступника голови урядового комітету";
У разі відсутності Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністра, який очолює урядовий комітет, засідання цього комітету проводить посадова особа, яка забезпечує здійснення повноважень відсутньої особи. (загальне Положення про урядовий комітет затв постановою КМ України від 14 жовтня 2005 р. N 1020)
Міжгалузеву координацію діяльності в межах країни, крім уряду, державних комітетів, служб, адміністрацій України, здійснюють і міністерства з питань, віднесеним до їхньої компетенції. Такі функції здійснюють Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України й деякі інші.
Державне міжгалузеве регулювання на мікрорівні здійснюється органами, що управляють конкретними галузями економіки й сферою надання послуг.
58. Поняття, зміст та особливості управління адміністративно-політичною сферою.
Управління в адміністративно-політичній сфері є різновидом державного управління, вираженого в цілеспрямованому й організуючому впливі, здійснюваному з метою забезпечення взаємодії, погодженості й упорядкування загальних дій людей, органів, підрозділів і служб в інтересах ефективного виконання поставлених перед ними завдань.
Для управління в адміністративно-політичній сфері, як і для державного управління, здійснюваного Президентом, урядом та іншими органами виконавчої влади, законодавчими органами й органами місцевого самоврядування характерні наступні ознаки:
а) здійснення загальнозначущих функцій;
б) нормативно-розпорядницьке регулювання;
в) підзаконний характер діяльності;
г) використання владних повноважень.
Управління в адміністративно-політичній сфері, здійснюване органами виконавчої влади, характеризується названими й, додатково, що випливають ознаками:
а) безперервний і оперативний характер діяльності;
б) здійснення спеціалізованих функцій, що вимагають однакової технології;
в) установлення юридико-функціональних режимів;
г) діяльність ієрахічно побудованого апарата управління;
д) застосування мер адміністративного (дисциплінарного) впливу;
е) професійний апарат.
Як і будь-який інший вид управління, управління в адміністративно-політичній сфері має системний характер і здійснюється в рамках соціальних управлінських систем.
Разом із цим, управління в адміністративно-політичній сфері має свій специфічний характер, властивій тільки названій сфері і її складових. Всі вони носять політичний, захисний характер і прямо пов'язані з головними й фундаментальними функціями держави. Це в першу чергу оборона, безпека, зовнішня розвідка, іноземні справи, а також внутрішні справи і юстиція.
Названі області цілком мають правоохоронний характер, перебувають на сторожі закону й правопорядку, забезпечують охорону прав і свбод громадян, оборону й безпеку держави, вирішують питання, пов'язані з удосконалюванням правопорядку, життям і безпекою цивільного суспільства в цілому й кожної людини окремо. Правоохоронними органами, які використовують у своєму управлінні різноманітні способи (методи) реалізації завдань і функцій державних органів, які, у свою чергу, дають можливість класифікувати методи управління. У найбільш загальному виді ці методи можна розділити на три види: переконання, заохочення, примус. Всі ці види передбачають використання політичних, моральних, ідеологічних, адміністративних, організаційних і психологічних засобів.
59. Система органів управління обороною.
ЗУ «Про оборону України» формулює поняття оборони України як систему політичних, економічних, соціальних, військових, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту і його захист у випадку збройної агресії або збройного конфлікту.
Оборона України організується й функціонує на основі Військової доктрини України, що затверджена Постановою Верховної Ради України від 19 жовтня 1993 року.
Верховна Рада України в межах повноважень, визначених Конституцією України (254к/96-ВР), здійснює законодавче регулювання питань сфери оборони. (ст.5 ЗУ„Про оброну України”)
Збройні сили України складаються із центральних органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, установ і організацій, військових навчальних закладів.
Загальне керівництво Збройними силами України в границях, передбачених Конституцією України, здійснює Президент України як Верховний Головнокомандуючий Збройних сил України і як Голова Ради національної безпеки й оборони України.
В особливий період керівництво Збройними силами України й інших військових формувань Президент України може здійснювати через Ставку Верховного Головнокомандуючого, робочим органом якої є Генеральний штаб Збройних сил України.
Безпосереднє керівництво Збройними силами України в мирний і воєнний час здійснює Головнокомандуючий Збройних сил України.
Головнокомандуючим Збройних сил України є за посадою Міністр оборони України, якщо він військовослужбовець, а у випадку, коли Міністром оборони України призначається цивільна особа, - начальник Генерального штабу Збройних сил України.
Міністерство оборони України, як орган державного керування, несе повну відповідальність за боєздатність армії й флоту.
У Міністерстві оборони України утворюється колегія. Членів колегії й Положення про колегію затверджує Президент України по поданню Міністра оборони України.
Найважливіше місце в структурі Збройних сил займає Генеральний штаб. Згідно ст. 11 Закону України «Про Збройні Сили України», Генеральний штаб Збройних сил України є головним військовим органом по плануванню оборони держави, управління застосуванням Збройних сил України, координації й контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, і правоохоронними органами в границях, певних цим Законом, іншими законами України й нормативно-правових актів Президента України, Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України.
Генеральний штаб Збройних сил України організовує свою діяльність відповідно до Положення, що затверджено Указом Президента України від 21 серпня 1991 р.
Генеральний штаб очолює начальник, що за посадою є першим заступником Міністра оборони України. На цю посаду його призначає Президент України. Видами, родами Збройних сил України, військовими з'єднаннями, частинами, кораблями, підрозділами керують командуючі, і командири різних ступенів.
Значне місце в управлінні Сухопутними військами Збройних сил України приділяється трьом оперативним командуванням: Південному, Західному, Північному.
Оперативне командування є основою для здійснення управління групою військ (сил) у чорті їхньої відповідальності з метою виконання окремих завдань у військових конфліктах різної інтенсивності, якщо в них буде утягнена наша країна.
Важливу роль у керуванні Збройними силами України грають військові ради, які діють на постійній основі і є колегіальними органами у видах, родах, оперативних командуваннях, на флоті. Військові ради розробляють рекомендації, пов'язані з реалізацією державної військової політики у військах і на флоті, з будівництвом Збройних сил України, із проведенням у життя заходів щодо забезпечення бойової готовності військ, зі зміцненням правопорядку й підвищенням військової дисципліни.
Військові ради взаємодіють із територіальними органами державної влади з питань забезпечення виконання нормативних правових актів у сфері оборони, соціально-правової захищеності військовослужбовців і членів їхніх родин, по підготовці території з метою оборони, призову на військову службу та інше.
У систему керування обороною входять військові комісаріати, які створюються в областях, містах і районах. Керує їхньою роботою військовий комісар, що є організатором військової роботи в області, місті, районі. Військові комісаріати створюються Міністерством оборони України і є військовими органами, що входять у єдину систему військових органів Міністерства оборони України. Загальне керівництво військовими комісаріатами здійснює Генеральний штаб Збройних сил України.
Військові комісаріати є тією частиною управління, у якій військовий апарат найбільше близько й безпосередньо взаємодіє з апаратом виконавчої влади в містах. Так, у тісній взаємодії із цими органами військові комісаріати ведуть військово-мобілізаційну й обліково-закличну роботу, беруть активну участь в організації оборонно-масових заходів, патріотичному вихованні молоді. На військові комісаріати покладені завдання проведення заходів щодо обліку людських і народногосподарських ресурсів в інтересах Збройних сил України, підготовки й здійснення мобілізації, підготовки громадян до військової служби, призову на військову службу й військові збори. На них покладають завдання в забезпеченні соціальної й професійної адаптації військовослужбовців термінової служби, створення необхідних санітарно-гігієнічних і побутових умов з урахуванням економічної обстановки.
Для виконання своїх повноважень військові комісари мають право видавати накази в границях своїх повноважень і вживати заходів адміністративного стягнення до військовозобов'язаних, призовникам за порушення правил військового обліку.
Певні повноваження в сфері військового управління покладають на начальника гарнізону (старшого морського начальника) і військового коменданта, які забезпечують керівництво гарнізонною й комендантською службою.
У випадку військового нападу (агресії) або його погрози, на всій території, або в окремих місцевостях України, уводиться воєнний стан. При цьому проводиться загальна або часткова мобілізація, призивається із запасу необхідний контингент військовозобов'язаних, здійснюються заходи щодо мобілізаційного розгортання Збройних сил України, галузі господарства держави переводяться на воєнний стан, створюються місцеві органи військового керування. По їхніх рішеннях відомства, підприємства, навчальні заклади, організації, незалежно від підпорядкування й форм власності в мирний період, разом з військовими комісаріатами створюють ділянки для прийому військовослужбовців - запасників, збору техніки, комплектують техніку особовим складом, організують навчання військовозобов'язаних військовим професіям, спеціальностям, виконують інші необхідні в такий час обов'язку.
Мобілізаційна підготовка проводиться на плановій основі шляхом завчасного створення стійких систем керування й зв'язки й необхідних виробничих мобілізаційних потужностей, а також спеціальних формувань і мобілізаційних резервів озброєння, техніки, матеріальних і продовольчих ресурсів.
60. Система органів управління державною безпекою України.
Законодавчу основу забезпечення національної безпеки представляють Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України, інші нормативно-правові акти державних органів влади й керування, прийняті в границях їхньої компетенції в даній сфері; міжнародні договори й угоди, укладені або визнані Україною.
Для безпосереднього виконання функцій забезпечення національної безпеки в системі виконавчої влади створюються й діють сили й засоби забезпечення національної безпеки, у які входять:
а) Збройні сили України; Служба безпеки України; Внутрішні війська, органи й підрозділи Міністерства внутрішніх справ України; Прикордонного війська України; військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій і в справі захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи й інші військові формування, створені відповідно до Конституції України, які виконують свої функції в даній сфері відповідно до діючого законодавства; б) органи, що забезпечують безпечне ведення робіт у промисловості, енергетику, на транспорті й у сільському господарстві; служби забезпечення безпеки засобів зв'язку й інформації; митні служби; природоохоронні служби; органи охорони здоров'я населення та інші державні органи забезпечення безпеки, які діють відповідно до законодавства України.
Державним правоохоронним органом спеціального призначення, що забезпечує державну безпеку України, є Комітет Служби безпеки України.
В оперативно-службовій діяльності Служба безпеки України дотримується принципів об'єднання єдиноначальності й колегіальності, гласності й конспірації.
Загальне керівництво діяльністю органів Служби безпеки України здійснюють Президент України й Кабінет Міністрів України. Згідно ст. 31 Закону України «Про Службу безпеки України» Верховній Раді України доручений постійний контроль за діяльністю Служби безпеки України, дотриманням нею законодавства, і здійснюється Комісією Верховної Ради України з питань оборони й державної безпеки.
Голова Служби безпеки України регулярно інформує Верховну Раду України, Президія Верховної Ради України й Комісію Верховної Ради України з питань оборони й державної безпеки про діяльність Служби безпеки України, станів державної безпеки, дотримань чинного законодавства, забезпечення прав і воль людини й щорічно представляє Верховній Раді України звіт про діяльність Служби безпеки України.
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 22 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |