Тема 7. Фінансове забезпечення підприємств комунальної власності.

Тема 7. Фінансове забезпечення підприємств комунальної власності.

1. Фінанси підприємств комунальної форми власності – складова місцевих фінансів.

2. Склад та структура доходів та видатків підприємств комунальної форми власності.

3. Прибуток підприємств комунальної форми власності та його розподіл.

4. Зарубіжний досвід та особливості фінансової діяльності підприємств комунального в зарубіжних країнах.

1. Фінанси підприємств комунальної форми власності – складова місцевих фінансів.

Невід’ємним атрибутом місцевого самоврядування є особлива самостійна форма власності суб’єктом права якої є низовий територіальний колектив – територіальна громада.

Комунальна власність є самостійною формою власності яка відповідно до конституції України є власністю територіальної громади.

Муніципальна власність – одна з форм корпоративної (колективної) власності, що перебуває в користуванні, володінні й розпорядженні територіальних колективів та їхніх виборних органів самоврядування.

Суб’єктом права комунальної власності є адміністративно-територіальної одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

Об’єктом права комунальної власності є:

1. Майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів.

2. Кошти місцевих бюджетів.

3. Державний житловий фонд.

4. Майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров’я, торгівлі, побутового обслуговування.

5. Об’єкти житлово-комунального господарства.

6. Місцеві енергетичні системи.

7. Транспорт.

8. Системи зв’язку та інформації.

9. Інше майно необхідне для забезпечення економічного та соціального розвитку відповідної території.

Особливості формування комунальної власності в Україні:

1. На відміну від більшості зарубіжних країн в Україні майно комунальної власності сформовано шляхом його безоплатної передачі із загальнодержавної до комунальної.

2. В зарубіжних країнах майно комунальної власності сформовано шляхом викупу об’єктів приватної власності до власності територіальних колективів, а також шляхом створення об’єктів комунальної власності за рахунок коштів органів місцевого самоврядування.

3. В зарубіжних країнах, включаючи і Росію, до 1996 року на відміну від України майно комунальної власності не зараховувалось до складу державної власності і є самостійною формою власності – власністю територіальної громади.

4. В зарубіжних країна суб’єктом права комунальної власності є не адміністративно-територіальна одиниця, а територіальний колектив, як носій місцевого самоврядування і відповідно там немає різновидів комунальної власності на відміну від України де було запроваджено обласну, районну, сільську, селищну різновиди комунальної власності.

Прийняття нової конституції України не передбачало поділу комунальної власності на дві форми: загальнодержавної та комунальної, а також закріплення територіальної громади як суб’єкта місцевого самоврядування, що означає зміну економічної природи і правового режиму майна комунальної власності.

Нова конституція України визначала принципово нові засади функціонування комунальної власності та її економічної природи:

1. Комунальна власність запроваджується як форма власності, якої до цього часу не було в Україні. Комунальна власність є власністю відповідної територіальної громади. Сама територіальна громада розглядається як спільність громадян України, жителів міст, сіл та селищ або добровільного об’єднання жителів кількох сіл, що утворює окреме поселення наділене правом самостійно вирішувати питання місцевого значення.

2. Суб’єктом права комунальної власності є територіальна громада, а від її імені представницький орган місцевого самоврядування, що обирається жителями міста, села, селища.

3. Комунальна власність є самостійною і рівноправною формою власності поряд з такими як державна, приватна та інші.

4. За своєю економічною природою комунальна власність є колективною формою власності, оскільки відображає відносини колективного присвоєння жителями міст, сіл, селищ об’єктів і майна цієї власності.

Виділяють наступні форми комунальних підприємств:

1. Унітарне комунальне підприємство.

Це підприємство не наділене правом власності на закріплене за ним майно. Майно такого підприємства є неподільним і не може бути розподілено на частки або паї. Не можуть мати часток або паїв в такому підприємстві і його працівники. Майно унітарного комунального підприємства використовується на основі право-господарського відання або на основі права оперативного управління.

2. Комунальне акціонерне товариство.

Це товариство, що має статутний фонд поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Акціонерне товариство несе відповідальність за зобов’язаннями лише майном товариства. Акціонери відповідають за зобов’язаннями лише в межах належних їм акцій. Орган місцевого самоврядування може володіти 100% акцій акціонерного товариства або їх частиною.

Комунальним акціонерним товариством вважається товариство в якому понад 50% акцій належать місцевому органу самоврядування. Виділяють відкриті та закриті комунальні акціонерні товариства.

3. Комунальне товариство з обмеженою відповідальністю.

Це товариство яке має статутний фонд розподілений на частини, розмір яких визначається статутними документами. Учасники товариства несуть відповідальність за його зобов’язаннями в межах їхніх внесків до статутного фонду. Органи місцевого самоврядування можуть володіти статутним фондом товариства з обмеженою відповідальністю повністю або частково.

Комунальним товариство вважається при умові, якщо орган місцевого самоврядування володіє більш ніж 50% статутного фонду.

2. Склад та структура доходів та видатків підприємств комунальної форми власності.

Фінансова діяльність комунальних підприємств відображається у грошових потоках, які характеризують різноманітні та різносторонні відносини.

До зовнішніх фінансових відносин комунальних підприємств входять:

1. Взаємовідносини між суб’єктами господарювання у вигляді розрахунків з постачальниками і споживачами.

2. Взаємовідносини з бюджетом (платежі та асигнування).

3. Взаємовідносини з фондами соціального призначення (внески та надходження).

4. Взаємовідносини зі страховими компаніями.

5. Взаємовідносини з фінансово-кредитними установами.

6. Взаємовідносини з інститутами фінансового ринку (розміщення власних цінних паперів, інвестування тимчасово вільних коштів).

Внутрішні фінансові відносини:

1. Розподіл доходів підприємств і форм прибутку.

2. Розподіл чистого прибутку та його використання.

3. Формування та використання амортизаційних фондів.

4. Утворення та використання фондів підприємств.

Витрати підприємств житлово-комунального господарства складаються з заробітної плати, нарахувань на фонд заробітної плати, плати за використану воду, тепло, електроенергію, надання інших послуг між підприємствами в середині галузі, витрати на матеріали, запаси, запчастини, амортизаційні відрахування та інше.

Прибуток (доходи) підприємств комунальної форми власності в основній своїй частині формуються за рахунок послуг, які надаються споживачам.

3. Прибуток підприємств комунальної форми власності та його розподіл.

Використання фінансових ресурсів комунальних підприємств має свої особливості.

Прибуток підприємств комунальної форми власності розподіляється в порядку визначеному відповідними місцевими радами згідно зі статутами цих підприємств. Статути комунальних підприємств затверджені місцевими радами.

Згідно з бюджетним кодексом України 100% податку на прибуток комунальних підприємств зараховується до бюджету місцевої ради того рівня, якому належать ці підприємства.

Місцеві ради можуть надавати пільги або повноваження звільнення від оподаткування підприємств комунальної форми власності в тій частині, в якій ці податки зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

В складі прибутку або збитку комунальних підприємств можуть бути відображені:

– штрафи, пені, неустойки та інші види санкцій за порушення умов господарських договорів, а також суми відшкодування заподіяних збитків;

– дивіденди за акціями, облігаціями та іншими цінними паперами і доходними активами, що належать підприємствам;

– доходи і витрати від переоцінки виробничих замовлень, крім випадків, коли вони проводяться за рішенням уряду;

– витрати та нестачі товарно-матеріальних цінностей понад норми природних витрат в тому разі, коли винні не встановлені;

– доходи від надання комерційного кредиту;

– виручка від продажу іноземної валюти та витрати на її придбання;

– витрати на утримання законсервованих виробничих потужностей, збитки від простоїв;

– судові витрати та арбітражні збори;

– суми кредиторської та дебіторської заборгованостей, щодо яких минув строк позивної давності;

– прибутки та збитки за операціями минулих років виявлені в поточному році;

– некомпенсовані збитки від стихійного лиха, а також витрати пов’язані з ліквідацією його наслідків;

– інші доходи і витрати безпосередньо не пов’язані з виробництвом та реалізацією продукції.

4. Зарубіжний досвід та особливості фінансової діяльності підприємств комунального в зарубіжних країнах.

Фінанси комунальних підприємств є інститутом і складовою часткою системи місцевих фінансів зарубіжних країн.

В багатьох країнах фінансові ресурси комунальних підприємств за своїми обсягами прирівнюються до ресурсів місцевих бюджетів, а в деяких з них навіть перевищують бюджетні кошти.

Комунальними підприємствами в зарубіжних країнах вважаються підприємства, які повністю належать органам місцевого самоврядування і господарські товариства, якщо частка в капіталі органом місцевого самоврядування перевищує 50%.

У США муніципальні послуги в основному забезпечуються приватними фірмами і компаніями. В Австрії комунальні підприємства, які повністю перебувають у власності общин функціонують в системі:

– громадського транспорту;

– постачання води та електроенергії;

– каналізації;

– прибирання сміття;

– освоєння територій.

У Данії крім названого комунальні підприємства займаються продажем деревини з лісів, які знаходяться у муніципальній або комунальній власності.

Основними формами комунальних підприємств в зарубіжних країнах є:

– товариства з обмеженою відповідальністю;

– акціонерні товариства;

– асоціації;

– фонди.

Фонди поділяються на:

– безпосередньо засновані муніципалітетами;

– засновані комунальними фірмами, компаніями і являються їхніми дочірніми підприємствами.

Виділяють дві основні форми організації фінансів комунальних підприємств в зарубіжних країнах:

– перша група веде власні фінансові баланси та має відокремлені від місцевого бюджету рахунки;

– друга група не веде самостійних балансів і їхні рахунки об’єднано з рахунками місцевих бюджетів. Фінансові господарства таких підприємств виділено в так звані приєднані бюджети.

В сучасних умовах для більшості зарубіжних країн характерні такі риси муніципальних фінансів:

1. Фінанси комунальних підприємств формуються на загальних умовах визначених для всіх суб’єктів господарювання.

2. Значним джерелом доходів у розвинутих зарубіжних країнах є муніципальні платежі за послуги, що надають органи місцевого самоврядування.

3. Органи місцевого самоврядування в зарубіжних країнах, як правило, самостійно встановлюють ціни і тарифи на послуги, які вони надають членам територіальних колективів.

4. В кожній країні сформовані власні підходи доплати за послуги, що надаються місцевою владою.

5. В багатьох країнах плата за послуги не покриває видатків на їх здійснення і це є свідомою політикою органів місцевого самоврядування.

Тема 8. Основи організації фінансів місцевих органів влади в зарубіжних країнах.

1. Принципи організації місцевих фінансів в зарубіжних країнах.

2. Моделі міжбюджетних відносин, які використовуються у світовій практиці.

3. Вертикальне та горизонтальне вирівнювання бюджетної забезпеченості в зарубіжних країнах.

4. Бюджетні трансферти в системі взаємодії різних рівнів влади.

5. Застосування світового досвіду організації місцевих фінансів в Україні.

1. Принципи організації місцевих фінансів в зарубіжних країнах.

Європейська хартія про місцеве самоврядування (жовтень 1985р.):

1. Органи місцевого самоврядування мають право в межах загальнодержавної економічної політики вільно розпоряджатися достатніми власними коштами.

2. Фінансові ресурси органів місцевого самоврядування потрібно визначати відповідно до компетенції передбаченої Конституцією України та законами України.

3. Частина фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування має надходження за рахунок місцевих податків і зборів ставки яких визначають органи місцевого самоврядування в межах законів України.

4. Фінансові системи, які забезпечені надходженнями фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування мають бути достатньо різноманітними і гнучкими для збереження відповідності реальним витратам при здійсненні їх повноважень.

5. Встановлювати необхідність запроваджуваних структур фінансового вирівнювання чи еквівалентних заходів призначених для корегування наслідків нерівномірного розподілу потенційних джерел фінансування, а також їхнього фінансового тягаря для захисту фінансово слабких органів місцевого самоврядування.

6. Встановлює необхідність запровадження процедур відповідним чином погоджених з органами місцевого самоврядування виділення ним перерозподілених коштів.

7. Субсидії які надаються органам місцевого самоврядування не можуть призначатися для фінансування окремих проектів.

8. З метою фінансового інвестування органи місцевого самоврядування мають право на доступ до внутрішнього ринку позичкового капіталу.

2. Моделі міжбюджетних відносин, які використовуються

у світовій практиці.

В наш час виділяють два типи моделей міжбюджетних відносин:

1. Децентралізовані.

2. Кооперативні.

Основні особливості децентралізованих моделей:

1. З трьох головних функцій державних органів влади й управління (макроекономічної стабілізації, перерозподілу національного доходу, виробництво державних товарів і послуг). Перші дві функції найчастіше належать до сфери діяльності центрального уряду, а третя функція поділяється між трьома рівнями влади, але вважається найважливішою в діяльності місцевої влади, що відповідає оптимальній теоретичній моделі міжбюджетних відносин.

2. Наділення повноважень з оподаткування різних рівнів влади відбувається відповідно до зазначеного розподілу функцій.

3. Визнається великий ступінь фінансової незалежності і самостійності регіональної влади. Фінансова незалежність і самостійність регіонів забезпечується наданням їм права спільного використання податкових баз.

Особливості кооперативних моделей:

1. Характерна більш широка участь регіональної влади в перерозподілу національного доходу і макроекономічній стабілізації, що призводить до тісного бюджетного співробітництва місцевих і центральних державних структур.

2. Підвищена роль місцевої влади в системі розподілу податкових доходів, у т.ч. національних.

3. Активна політика горизонтального бюджетного вирівнювання, підвищена відповідальність центру за стан місцевих державних фінансів та рівень соціально-економічного розвитку територій.

В кооперативній моделі міжбюджетні відносини використовують багато європейських країн.

Кооперативна модель дає змогу використовувати такі інструменти бюджетного вирівнювання:

– розподіл податкових надходжень за рівнями влади;

– загальні трансферти;

– спеціальні трансферти.

3. Вертикальне та горизонтальне вирівнювання бюджетної забезпеченості в зарубіжних країнах.

В зарубіжній практиці склалося кілька основних форм фінансового вирівнювання:

1. Вертикальне.

2. Горизонтальне.

3. Вирівнювання доходів місцевих органів влади.

4. Вирівнювання видатків місцевих органів влади.

Методи фінансового вирівнювання – це способи фінансового вирівнювання на основі використання таких інструментів:

а) фонди фінансового вирівнювання (еквалізаційні);

б) загальні та спеціальні трансферти;

в) внески територій;

г) розподілені податки й передані податки.

Види системи фінансового вирівнювання ґрунтуються на тому, що необхідні для фінансового вирівнювання ресурси акумулюються в бюджеті центрального уряду, а потім перерозподіляють на користь окремих територій, які потребують допомоги. Ґрунтуються на засадах самофінансування, тобто необхідні для вирівнювання ресурси акумулюють в спеціальних фондах самими територіями без участі бюджету центрального уряду.

У Швеції система фінансового вирівнювання дістала назву “Робін Гуда”. Автори даної системи зазначають, що потреби в комунальних послугах і місцеві умови для їх надання в різних комунах неоднакові.

Є залежність між віковою структурою населення і рівнем потреб у послугах. Затрати на комунальні послуги відрізняються також в комунах залежно від географічних та кліматичних умов. Для визначення рівнів можливостей кожної комуни, щодо формування її доходів використовують кілька показників:

– середньо-комунальна податкоспроможність;

– податкоспроможність окремої комуни.

Фінансове вирівнювання здійснюється в два етапи:

1. Вирівнювання доходів (в разі перевищення норми доходів сплачуються внески до фонду субсидій).

2. Вирівнювання витрат (при високих структурних витратах надаються субсидії і навпаки).

Формула вирівнювання – це математична модель, яка зумовлює розмір доплати відповідній території чи її внесків на основі об’єктивних факторів і критеріїв.

4. Бюджетні трансферти в системі взаємодії різних рівнів влади

Трансферти – це узагальнюючий термін, яким в зарубіжних країнах називають фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а також із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня до бюджетів територіальних одиниць нижчого адміністративного рівня та в зворотному напрямку.

За рахунок трансфертів в багатьох країнах формується домінуюча частина доходів місцевих органів влади (на Мальті–98%, Румунії–79%, Латвія–68%, Словенія–67%, Нідерланди–60%).

В зарубіжних країнах сформувалася розгалужена система трансфертів. Вони є інструментом проведення державної регіональної фінансової політики.

За допомогою трансфертів:

– здійснюється фінансове вирівнювання;

– фінансуються делеговані повноваження;

– забезпечуються послуги місцевої влади на рівні встановленому центральною владою мінімальних соціальних стандартів;

– компенсуються витрати окремих громад через додаткові витрати на послуги якими користуються жителі інших територіальних колективів.

В зарубіжних країнах трансферти поділяють на чотири групи:

– розподілені податки;гранти;субвенції; інші.

Гранти поділяють на дві групи:

– специфічні гранти (мають цільовий характер);

– генеральні гранти (необумовлені конкретною метою їхнього витрачання).

В сучасних умовах в багатьох країнах спостерігається тенденція спрощення системи трансфертів, зменшення чисельності їх видів.

У ФРН загальні субсидії надаються на фінансове вирівнювання.

Інвестиційні субсидії надаються на розширення дорожньої інфраструктури, на спорудження шкіл, житла для студентів, державного житлового фонду.

Дата добавления: 2015-08-28