Теми 1. Загальна характеристика бухгалтерського обліку, його предмет і метод.

Теми 1. Загальна характеристика бухгалтерського обліку, його предмет і метод.

План

1. Поняття, загальна характеристика господарського обліку, його місце в системі управління підприємством.

2. Види господарського обліку.

3. Основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

4. Регламентація бухгалтерського обліку.

5. Предмет і об’єкти бухгалтерського обліку.

6. Класифікація господарських засобів і джерел їх формування.

7. Метод бухгалтерського обліку.

8. Особливості застосування методичних прийомів бухгалтерського обліку в умовах його автоматизації.

Література: [ 1, 17, 18, 23, 27, 30, 31]

1. Поняття, загальна характеристика господарського обліку, його місце в системі управління підприємством.

Управління будь-яким підприємством вимагає систематич­ної інформації про здійснювані господарські процеси, їх харак­тер і обсяг, про наявність матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, їх використання, про фінансові результати діяльності. Основним джерелом такої інформації є дані поточного бухгал­терського обліку, які систематизуються у звітність. Така звітність має велике значення, оскільки використовується не тільки для економічного аналізу діяльності окремого підприємства з метою одержання інформації, необхідної для управління, а й для узагальнення результатів у масштабі галу­зей і народного господарства в цілому.

Розвиток господарських зв'язків в умовах ринку значно роз­ширює кількість користувачів обліковою і звітною інфор­мацією. Ними є не тільки працівники управління, безпосе­редньо пов'язані з підприємництвом, а й зовнішні користувачі інформації, які мають прямий фінансовий інтерес: банки — при вирішенні питання про надання кредитів; постачальники — при укладенні договорів на поставку товарно-матеріальних цінностей; інвестори, засновники, акціонери, яких інтересує рентабельність вкладеного капіталу і можливість одержання доходів (дивідендів). Значний інтерес облікова інформація має також для працівників податкових і фінансових служб, органів Державної статистики й управління.

Облікова інформа­ція використовується ними за такими напрямками:

1. Для прийняття обґрунтованих стратегічних та поточних рішень.

Стратегічні рішення, що приймаються користувачами на перспективу з метою отримання в майбутньому більших прибутків або доходів, можна поділити на такі основні типи:

Інвестиційні рішення — рішення про формування певного розміру власного ка­піталу, який би задовольнив потреби власників та вимоги кредиторів.

Рішення про діяльність — вибір виду діяльності, який в умовах наявних обме­жених ресурсів та з урахуванням кваліфікації персоналу буде найбільш вигідним.

Рішення про просування продукції (робіт, послуг) — визначення оптимальної ціни продукції (робіт, послуг) з урахуванням цін конкурентів, вартості її виготов­лення на даному підприємстві, рівнем заповнення ринку та можливостями її просу­вання (можливі витрати на рекламу тощо).

На основі облікової інформації менеджери підприємств приймають поточні рішен­ня щодо цін та вигідності окремих угод, проектів, оцінки та переоцінки майна. Тип рі­шення, яке приймається менеджером, залежить від його рівня в ієрархії управління підприємством, а отже, і від можливостей в отриманні облікової інформації.

Процес прийняття рішень можна поділити на такі кроки (рис. 1.1):

Рис. 1.1. Загальна модель прийняття рішень користувачами

Вибір оптимальних рішень серед існуючих альтернатив здійснюється користува­чами виходячи з функції корисності, за якою результат, що має найвищу оцінку, вва­жається найбільш корисним. При цьому важливими є витрати на пошук оптимально­го варіанта. Вони повинні бути зіставними з очікуваною корисністю. Результат прийняття рішень залежить також від індивідуальних особливостей користувачів об­лікової інформації, від їх ставлення до ризику. Чим ризикованішим є прийняте рі­шення, тим більша потенційна можливість отримання вищих прибутків. Різниця між очікуваними сумами виграшів при виборі альтернативних буде премією за ризик.

2. Виявлення економічного ефекту від прийнятих рішень.

Бухгалтерські звіти, що складаються з різною періодичністю, дозволяють корис­тувачам виявити економічний ефект від прийнятих стратегічних рішень, вплив по­точних рішень на реалізацію стратегічних та сукупний ефект від низки прийнятих рішень на будь-якій стадії їх реалізації. Для цього складаються прогнозні та факти­чні кошториси витрат, проводиться аналіз їх виконання, досліджуються фактори, що впливають на відхилення від кошторисів. За даними обліку та звітності здійс­нюється порівняння фактично отриманих доходів та здійснених витрат і визнача­ється результат діяльності підприємства.

3. Вивчення потреби в майні, його структурі та напрямках формування.

Для забезпечення безперебійної та ефективної діяльності підприємство повинно мати певну кількість майна. За його нестачі можуть бути перерви в процесах виробництва чи торгівлі, що призводить до додаткових втрат. Наприклад, підпри­ємство займається виробництвом морозива, однак його виробничих потужностей недостатньо, щоб задовольнити потреби споживачів у теплу пору року. В результа­ті частину ринку захоплюють конкуренти, до продукції яких споживачі поступово звикають. Підприємство зазнає безсумнівних втрат. При цьому зайве нагромаджен­ня майна також не корисне на підприємстві, оскільки, по-перше, вилучаються обі­гові кошти на його придбання; по-друге, з'являються додаткові витрати на його обслуговування. Облік повинен давати відповіді на питання: скільки і яких потрібно підприємству основних засобів, запасів, грошей? чи слід для їх придбання користуватись позиками? якими є борги інших підприємств перед даним на визна­чений момент і скільки воно заборгувало? яким с рівень механізації та автоматиза­ції виробництва та ефект від їх запровадження?

4. Забезпечення інших інформаційних потреб користувачів.

Інформація, отримана з бухгалтерського обліку, також може використовува­тись для:

• оцінки якості управління підприємством та його підрозділами;

• оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання;

• визначення забезпеченості виконання зобов'язань підприємства;

• визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;

• регулювання діяльності підприємства;

2. Види господарського обліку.

Для відображення різнобічної діяльності підприємств і організації з метою одержання інформації, необхідної для уп­равління і контролю, використовують три види господарського обліку: оперативний, бухгалтерський і статистичний. Кожен з них має свої завдання, об'єкти обліку, способи одержання та опрацювання інформації і виконує свою роль у здійсненні функцій, покладених на господарський облік в суспільстві.

Оперативний (оперативно-технічний) облік використовується для спостереження і контролю за окремими операціями і про­цесами на найважливіших ділянках господарської діяльності з метою керівництва ними в міру їх здійснення. Так, за допомо­гою оперативного обліку здійснюється контроль за виконан­ням договорів поставки товарно-матеріальних цінностей, вико­ристанням робочого часу, обладнання і техніки, випуском та реалізацією продукції та ін.

Певної системи первинної документації оперативний облік не має. В ньому використовують в основному дані документів бухгалтерського обліку, і тільки в окремих випадках підприємства створюють свої форми документів.

Відмітною особливістю оперативного обліку є оператив­ність отримання інформації, оскільки управляти виконанням господарських операцій, активно впливати на них можна тільки володіючи своєчасною інформацією.

Залежно від характеру обліковуваних об'єктів у оперативно­му обліку використовують натуральні, трудові та грошовий вимірники. Проте, оскільки цей вид обліку відображає в основ­ному однорідні операції, в ньому використовуються переважно натуральні й трудові вимірники. Грошовий вимірник викорис­товують не як узагальнюючий, а лише у випадках, коли цього вимагає характер обліковуваних об'єктів (наприклад, для кон­тролю за виконанням договорів поставки, обсягів реалізації продукції та ін.).

Оперативний облік має велике значення, оскільки без своєчасної конкретної інформації неможливо управляти діяльністю підприємства. Особливо зростає значення обліку в ринкових умовах господарювання, коли потрібне гнучке ма­неврування ресурсами, повсякденний контроль за їх викорис­танням, виробництво саме тієї продукції (послуг), яка корис­тується попитом у споживачів (покупців).

Статистичний облік вивчає і контролює масові суспільно-економічні та окремі типові явища і процеси. При цьому їхні кількісні аспекти статистика досліджує в нерозривному зв'язку з якісним змістом (наприклад, динаміка виробництва і собівар­ тості п родукції, продуктивності та оплати праці тощо) і виявляє закономірності їхнього розвитку. Об'єктом статистичного обліку можуть бути окреме підприємство, галузь, народне гос­подарство в цілому. Предметом статистичного обліку є не тільки процеси матеріального виробництва, а й інші соціально-економічні явища (чисельність і склад населення, рівень добро­буту, охорони здоров'я тощо).

При дослідженні явищ і процесів статистика застосовує різні вимірники (натуральні, трудові, грошовий), а також властиві їй способи опрацювання інформації (масові та вибіркові спостере­ження, відносні та середні величини, динамічні ряди тощо).

Бухгалтерський облік відображає діяльність підприємств, організацій, установ. Він охоплює всі засоби господарства і джерела їх формування, всі господарські процеси і результати діяльності. Важлива особливість бухгалтерського обліку по­лягає в тому, що господарські операції, облічені в натуральних і трудових вимірниках, обов'язково узагальнюються в грошово­му вимірнику. Завдяки цьому одержують такі узагальнюючі по­казники, як загальну вартість основних і оборотних засобів (майна) підприємства, їхній рух і використання в процесі гос­подарської діяльності,' собівартість продукції, обсяг реалізації, фінансові результати та інші аспекти діяльності підприємства, які не можуть дати ні оперативний облік, ні статистичний.

У бухгалтерському обліку господарські операції відобража­ються систематично і послідовно, в міру їх здійснення, чим за­безпечується суцільне і безперервне спостереження і контроль за господарською діяльністю. Цим бухгалтерський облік відрізня­ється від оперативного і статистичного, які застосовують метод часткового (вибіркового) спостереження і контролю.

Обов'язковою умовою відображення господарських опе­рацій у бухгалтерському обліку є їхнє документальне обгрунту­вання, завдяки чому показники обліку набувають особливого доказового, юридичного значення. Економічний бік бухгал­терського обліку дає змогу оцінити ефективність господарсь­ких процесів, юридичний — законність і доцільність рішень, що приймаються керівництвом.

Таким чином, бухгалтерський облік встановлює взаємозв'язок між економікою і правом у процесі господарської діяльності.

Для забезпечення систематичного і взаємопов'язаного відо­браження господарських засобів і процесів у бухгалтерському обліку застосовують особливі, тільки йому властиві способи опрацювання облікової інформації — рахунки, подвійний запис операцій на рахунках, балансові узагальнення та ін.

Отже, бухгалтерський облік є системою безперервного, суціль­ного, документально обгрунтованого і взаємопов'язаного відобра­ження господарських засобів, їхніх джерел, господарських про­цесів і результатів діяльності в грошовому вираженні для забезпечення інформації, необхідної для управління і контролю.

Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" дано визначення бухгалтерського обліку як процесу виявлення і реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства внутрішнім і зовнішнім користувачам для прийняття рішень.

Для одержання зведеної інформації статистикою широко викорис­товуються дані оперативного і бухгалтерського обліку. Дані статистичного обліку застосовують також для перспективного планування і прогнозування галузевого і соціально-еко­номічного розвитку країни в цілому. Тому оперативний і бух­галтерський облік підпорядковуються завданням державної статистики.

_: Усі три види обліку — оперативний, бухгалтерський, статис­тичний — тісно взаємопов'язані, доповнюють один одного і ут­ворюють єдину систему народногосподарського обліку. Так, бухгалтерський облік використовує дані оперативного табель­ного обліку для нарахування заробітної плати працівникам з погодинною оплатою праці, а в окремих випадках з ним об'єднується (наприклад, оперативно-бухгалтерський облік матеріальних цінностей); статистика за даними бухгалтерсько­го обліку про виробіток, нараховану заробітну плату, витрати на виробництво визначає показники рівня і динаміки продук­тивності та оплати праці, обсягу і рентабельності виробництва тощо. Узагальнюючи показники бухгалтерського обліку, ста­тистика вивчає розміщення і використання матеріальних та трудових ресурсів країни, забезпечує інформацією для прогно­зування їх розвитку.

Усі три види обліку грунтуються на єдиній первинній доку­ментації для отримання потрібної інформації.

Залежно від регламентованості та задоволення інформаційних потреб рїізних користувачів бухгалтерський облік поділяється на фінансовий і внутрішньогосподарський (управлінський). Для проведення податкових розрахунків з бухгалтерського обліку використовується окрема інформація, яка, яка, наприклад, в умовах автоматизованого опрацювання данних одночасно з веденням бухгалтерського обліку виокремлюється у, так званий, податковий облік.

Рис.3.1. Види обліку

Ведення фінансового обліку є обов'язковим для всіх без винятку підприємств, що повинні оприлюднювати фінансову звітність за чинним законодавством. Систе­ма формування показників для складання фінансової звітності повинна бути прозо­рою й доступною як для внутрішніх користувачів облікової інформації (адміністра­ція), так і для зовнішніх (інвестори, кредитори тощо). Регламентованими у фінансовому обліку є періодичність подання фінансової звітності. Звітним пері­одом для підприємств є рік, що закінчується 31 грудня. Щокварталу подається проміжна фінансова звітність.

Групування, визнання та оцінка активів та зобов'язань, господарських операцій та їх результатів у фінансовому обліку та відображення їх у фінансовій звітності регламентується окремими Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (П(С)БО), які затверджуються Міністерством фінансів України. їх відображення здійснюється відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіта­лу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій.

Об'єктами фінансового обліку є:

-активи підприємства;
-джерела засобів підприємства;
-зобов'язання підприємства;

-витрати підприємства за економічними елементами і його доходи за видами;

-фінансові результати діяльності підприємства;

-господарські операції з придбання товарно-матеріальних цінностей, виробництва продукції та її реалізації.

У системі фінансового обліку відображаються:

-розрахунки з постачальниками і покупцями, іншими дебіторами І
кредиторами;

-витрати по однорідних економічних елементах;

- формування різних видів доходу, розподіл прибутку підприємства;
формування знижок і націнок па реалізовану продукцію;

- формування і використання фондів і резервів підприємства та інше.

Внутрішньогосподарський(управлінський) облік -— система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством.

В управлінському обліку збирається деталізована облікова інформація про витра­ти на виготовлення окремих видів продукції (за видами витрат) чи за окремими стадіями технологічного процесу, про ефективність виконання окремих угод чи проектів (доцільність виготовлення окремих виробів), яка після її узагальнення с основою для побудови фінансового обліку. Така інформація є комерційною таємницею підприємства, оскільки детальна обізнаність зовнішніх користувачів з інфо­рмацією про особливості технологічного процесу, структуру витрат на виробницт­во продукції чи формулами розрахунків може призвести до появи конкурентних структур, які заповнять ринок аналогічною продукцією, знизивши частку підприємства-винахідника. Показники в системі управлінського обліку формуються з викорис­танням натуральних, трудових та грошових вимірників. Періодичність узагальнен­ня інформації управлінського обліку та складання внутрішньої звітності здійснюється виходячи з потреб внутрішніх користувачів. В управлінському обліку об’єкти фінансового обліку перегруповуються тобто систематизуються за певними ознаками, що необхідні для підготовки інформації для прийняття рішень, наприклад, за центрами відповідальності, за видами продукції, замовленнями, процесами чи стадіями процесу. Необхідність ведення управлінського обліку визначається власниками, адміністрацією підприємства або вищою організацією. Як правило, його ведуть середні і великі підприємства, а за потреби — і малі.

Порядок ведення управлінського обліку — об'єкти, системи групування інформації, облікові оцінки, облікові реєстри та внутрішня звітність, періодичність її складання і подання - визначається власниками, адміністрацією підприємства або вищою організацією системи, до якої належить підприємство.

Таблиця 2.1

Порівняльна характеристика фінансового й управлінського обліку

Податковий облік - це система групування інформації для визначення податкової бази за податками на підставі первинних документів, згрупованих в відповідності з порядком, передбаченим діючим податковим законодавством.

Податковий облік ведеться з метою формування повної та достовірної інформації про порядок обліку господарських операцій, що були проведені платником протягом звітного періоду з метою оподаткування, а також забезпечення інформацією внутрішніх та зовнішніх користувачів для контролю за вірністю нарахування, повнотою та своєчасністю перерахування податків до відповідних бюджетів.

Законодавчо сформульовані лише загальні принципи організації податкового обліку. Як його вести кожен бухгалтер має визначити самостійно. Якщо наприклад для ведення бухгалтерського обліку затверджені певні форми реєстрів обліку (журнали-ордери тощо), то в податковому обліку таких форм не існує.

Головна задача податкового обліку - сформувати повну та достовірну інформацію про те, як врахована для цілей оподаткування господарська операція.

Підтвердженням даних податкового обліку є:

- первинні облікові документи;

- аналітичні реєстри податкового обліку;

- розрахунок податкової бази, тощо.

Податковий облік передбачає нову методологію обліку, повний обліковий цикл, незалежний від бухгалтерського обліку, який ведеться в реєстрах податкового обліку (реєстри господарських операцій, стану розрахунків, одиниці податкового обліку, декларації).

Порядок ведення податкового обліку встановлюється наказом про облікову політику. Облікова політика для цілей оподаткування застосовується

послідовно від одного періоду до іншого. Крім того, підприємство мас право відобразити в податковій політиці питання, за якими існують протиріччя або рішення яких відсутнє на законодавчому рівні (віднесення до малоцінних та швидкозношуваних предметів або основних засобів, амортизація, метод списання запасів, обов'язкові доплати робітникам по підприємству тощо).

Оскільки підприємство самостійно повинно розробляти систему податкового обліку, то ці питання мають бути висвітлені в наказі, а форми реєстрів податкового обліку та порядок відображення в них аналітичних даних потрібно навести в додатках до наказу.

На підставі вищенаведених норм податкового законодавства можна зазначити, що вся сукупність питань облікової політики для цілей оподаткування поділяється на методичні та організаційно-технічні способи ведення податкового обліку.

Методичні - це способи формування інформації для правильного нарахування податків та зборів.

Організаційно-технічні - це способи організації технологічного процесу податкового обліку, які визначають:

- організацію роботи бухгалтерського підрозділу в частині податкового
обліку (або податкової служби та порядок її взаємодії з бухгалтерською);

- склад, форму та способи формування аналітичних реєстрів
податкового обліку;

- організацію документообігу, порядок зберігання документів, податкової
звітності та реєстрів податкового обліку.

Предметом податкового обліку, як однієї із складових бухгалтерського обліку, являється господарська діяльність підприємства. Однак податковий облік направлено в першу чергу на нарахування та сплату податків. Тому і предмет податкового обліку необхідно розглядати в більш вузькому розумінні.

Об'єктом оподаткування (тобто те, що обкладається податком) є дохід (прибуток), добавлена вартість продукції (робіт, послуг), вартість певних товарів, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб. Існують також інші об'єкти оподаткування.

Бухгалтерський і податковий облік мають різні цілі.

Бухгалтерський облік має на меті надання достовірної інформації про фінансовий стан підприємства для потенційного інвестора, податковий облік виконує фіскальні і регуляторні функції. Тому певні розбіжності між зазначеними системами обліку будуть існувати завжди.

Поряд з цим бухгалтерський облік - це упорядкована система регістрі в,

із затвердженим Планом рахунків, своєю аналітикою, завдяки чому досягається досить високий рівень об'єктивності фінансових показників. На сьогодні бухгалтерський облік в Україні базується на Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, які відповідають вимогам міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і в найбільшому ступені інтегровані до системи обліку Євросоюзу. Це надзвичайно важливий аспект в світлі обраного Україною напрямку розвитку економіки - європейського вибору розвитку інвестиційної моделі економіки.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються наданих бухгалтерського обліку.

Таким чином, вся статистична звітність щодо обсягів виробництва, прибутковості (збитковості), обсягів експорту (імпорту), фінансових інвестицій і, нарешті, валового внутрішнього продукту базується на даних фінансової звітності, основою якої є бухгалтерський облік, а зазначені макроекономічні показники є вирішальним фактором прийняття управлінських державних рішень.

Тому, незалежно від призначення двох систем обліку - податкового та бухгалтерського, завжди існує необхідність співставності двох систем і виявлення причин розбіжностей, якщо показники однієї системи різко відрізняються від іншої системи.

У зв'язку з цим виникає необхідність спрощення податкового обліку, максимального наближення його показників до системи бухгалтерського обліку, що є надзвичайно важливим моментом щодо підвищення контрольованості господарських операцій та упередження ухилень від оподаткування. Система подвійного обліку є обтяжливою для платників податків і завищує собівартість, є складною в адмініструванні податкових надходжень, перешкоджає в питаннях прогнозування доходної частини бюджету, оскільки плани економічного розвитку економіки використовують статистичні дані і не можуть використовувати податкову звітність як таку, що надає звітність не повного кругу господарських суб'єктів, а лише платників податків.

Світова практика знає декілька варіантів поєднання бухгалтерського та податкового обліків, але всі вони беруть за основу дані бухгалтерського обліку.

Найпоширеніші методи використання даних бухгалтерської звітності у податковому обліку:

Перший метод - це коли за основу, для визначення податкової

бази приймається оподатковуваний прибуток, визначений за даними бухгалтерського обліку, який потім коригується (метод реконсолідації). Гака система застосовується в США, Казахстані, Молдові.

Другий метод - фінансовим прибуток коригується згідно з податковим законодавством і визначається оподатковуваний прибуток (застосовується в Німеччині, Бельгії, Франції. Нідерландах).

Для України у зв'язку з переходом на національні стандарти, найбільш раціональним вбачається варіант формування оподатковуваної бази шляхом коригування фінансового прибутку на суми доходів та витрат, які з метою оподаткування виключаються чи додаються до даних фінансової звітності, і на цій основі визначається об'єкт оподаткування.

3. Основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Побудова бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємств здійсню­ється з урахуванням ряду принципів, визначених Законом України «Про бухгалтер­ський облік та фінансову звітність в Україні». Законом визначено необхідність ви­користання підприємствами таких основних принципів:

—автономності;

—безперервності діяльності;

—періодичності;

—історичної (фактичної) собівартості;

—обачності;

—нарахування та відповідності доходів та витрат;

—повного висвітлення;

—послідовності;

—превалювання сутності над формою;

—єдиного грошового вимірника.

Принцип автономності передбачає, що кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від своїх власників. У зв'язку з цим особисте майно та зобов'язання не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства. Од­ночасно юридична особа розглядається як суб'єкт господарювання, що здійснює організацію діяльності та керування нею, контролює наявні ресурси та залучає за потреби нові, відповідає за борги та результати діяльності (наявність прибутків чи збитків). Юридична особа може розглядатись як окреме підприємство, його части­на або група підприємств, що входять до складу юридичної особи (філії, відокрем­лені підрозділи).

Виходячи з принципу автономності побудову обліку слід здійснювати на кож­ному відокремленому підрозділі, філії та на підприємстві в цілому. В даному випа­дку обмежується коло внутрішніх користувачів, а отже, і їх потреби в обліковій ін­формації. Складання фінансової звітності здійснюється в межах юридичної особи. Якщо юридична особа складаються з кількох підприємств або філій, то в такому випадку складається зведена або консолідована звітність.

Власник (акціонер) може мати на підприємстві рахунок, що визначає розмір внесеного капіталу (або заборгованість за оголошеними зобов'язаннями внести ка­пітал), а також рахунок зобов'язань підприємства за нарахованими, але невиплаченими дивідендами.

Принцип безперервності діяльності підприємства, за яким підприємство вважа­ється створеним на невизначений термін. Це означає, що підприємство буде пра­цювати досить довго, щоб виконати очікувану ціль його створення та усі наявні по­точні зобов'язання та такі, що виникатимуть протягом усього періоду його діяльності. Для того щоб користувачі облікової інформації могли прийняти обґрун­товані рішення па базі складеної фінансової звітності, вони повинні мати інформа­цію за кілька облікових періодів, яка дозволить їм оцінити перспективи діяльності підприємства. Принцип безперервності діяльності підтримує принцип історичної собівартості, за яким активи па балансі повинні оцінюватися за сумою витрат на їх придбання, а не за ліквідаційною вартістю. Якщо у власників чи адміністрації з’являються наміри або припущення щодо згортання або припинення діяльності

підприємства, то оцінка його активів та зобов'язань здійснюється за вартістю мож­ливої швидкої ліквідації за вирахуванням витрат на ліквідацію.

Наприклад, у наступному звітному періоді завершується термін дії ліцензії підприєм­ства, що дозволяє йому займатися продажем лікарських препаратів. Власник підприємс­тва не вважає за доцільне продовжувати термін дії ліцензії. На кінець поточного кварталу підприємство мас на балансі такі активи: основні засоби за залишковою вартістю — 5000 грн, первісною — 10 000 грн, знос — 5000 грн, нематеріальні акі иви за залишковою вар­тістю — 200 грн, первісною — 2000 грн, знос становить 1800 гри, товари, історична со­бівартість і вартість придбання яких становить 60 000 грн. Отже, активи підприсмегва рахуються на балансі за історичною собівартістю. У випадку припинення діяльності ак­тиви слід переоцінити вартістю можливої ліквідації. Ринкова вартість основних засобів становить 7000 грн, нематеріальних активів — 0 грн, товарів — 80 000 грн.

Отже, вартість активів за балансом після їх переоцінки становить 87 000 грн (до переоцінки — 65 200 грн) можливі витрати на ліквідацію — 6300 грн. Отже, реаль­на ліквідаційна вартість активів — 80 700 грн.

Принцип періодичності передбачає можливість розподілу діяльності підприємс­тва на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності. Використання цього принципу дозволяє визначати результати операцій після того, як вони були завершені (на кінець облікового періоду), що значно спрощує облікову роботу. Значно складніше визначити результат за операціями, які ще не відбулися.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Для новостворених підприємств перший звітний період не може бути менше ніж дванад­цять місяців і більше ніж п'ятнадцять місяців. Для підприємств, що ліквідуються, звітним с період з початку року до дати прийняття рішення про ліквідацію. Річна звітність підприємства складається станом на 31 грудня поточного року.

Підприємства також повинні подавати проміжну звітність станом на кінець кож­ного кварталу. Вона включає баланс та звіт про фінансові результати. Проміжна звітність складається за тими ж формами балансу та звіту про фінансові результати, що й річна, з використанням аналогічних оцінок і групувань.

Принцип історичної (фактичної) собівартості. При оцінці активів підприємст­ва, створеного на невизначений період, перевага надасться історичній собівартості. Вона формується виходячи з витрат на виробництво та придбання активів і є най­точнішою їх оцінкою на момент їх придбання. Вважається, що активи купуються підприємством за найнижчою з вартостей, що є на ринку на даний вид активів при відповідних властивостях. Подальше значне зниження їх вартості порівняно з рин­ковою свідчить або про значний рівень науково-технічного прогресу, або про неда­лекоглядність менеджерів, що здійснили це придбання.

За П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» до собівартості при­дбання активів включаються:

— ціна придбання (за мінусом отриманих торговельних знижок);

— мито, непрямі податки (за винятком тих, що не підлягають відшкодуванню);

— витрати на перевезення активів, навантаження та розвантаження;

— витрати на доведення активів до стану придатного для використання;

— інші витрати, пов'язані з придбанням цих активів (комісійні, послуги броке­рів тощо).

Наприклад, підприємство придбало матеріали, вартість яких вказана в рахунку постачальника, — 12 000 грн, у тому числі податок на додану вартість (ПДВ). Витрати на доставку матеріалів не включаються до їх ціни та не відшкодовуються (повертаються) постачальником і становлять 1200 грн (в тому числі ПДВ). Витрати на навантаження-розвантаження, проведене власними силами, становлять 400 грн. В обліку придбані матеріали будуть відображатися за історичною собівартістю — 11 400 грн (12 000 - 2000) + (1200 - 200) + 400=11 400 (грн).

Однак якщо історична собівартість поточних активів (запасів) є суттєво вищою від ринкової вартості активів, вони переоцінюються за нижчою з оцінок за умови існування відповідного ринку даного виду активів. Тоді перевага надається прин­ципу обачності.

За принципом обачності підприємство повинно використовувати в бухгалтерсь­кому обліку оцінки, що запобігають завищенню активів і доходів та заниженню зо­бов'язань і витрат підприємства. При цьому витрати слід відобразити якомога шви­дше, а доходи — якнайпізніше. Якщо підприємство очікує отримання додаткових витрат або збитків, їх слід відобразити в примітках до фінансової звітності, тоді як очікувані, але не отримані доходи відображати не слід.

Наприклад, за укладеною угодою здійснюється відвантаження підприємством А готової продукції підприємству Б. У випадку несплати підприємством Б за отрима­ні матеріали у 10-денний термін підприємство А нараховує пеню у розмірі 0,1% за кожен день прострочення. Однак, якщо у підприємства «В» складний фінансовий стан і воно не в змозі заплатити за матеріали, то підприємству А за принципом оба­чності не слід завищувати свої доходи на розмір нарахованої пені, яка, можливо, не буде сплачена.

Використання принципу обачності приводить до відображення активів за най­нижчою з можливих вартостей і прибутків у найменшій з можливих розрахунко­вих сум.

Зміст принципів нарахування та відповідності доходів і витрат полягає в тому, що доходи і відповідно пов'язані з ними витрати визнаються у періоди, коли були отримані доходи і здійснені витрати, незалежно від руху грошових коштів.

Бухгалтерський облік, що ведеться на грошовій основі, передбачає реєстрацію операцій лише тоді, коли відбулася сплата грошових коштів. Доходи вважаються отриманими лише тоді, коли гроші отримані, а витрати визнаються лише при сплаті грошей. Використання цього методу суперечить загальноприйнятим бухгалтерсь­ким принципам і не дає точного відображення активів, зобов'язань, доходів, витрат та фінансових результатів діяльності підприємства, оскільки господарські операції відображаються не тоді, коли вони фактично відбулись.

При використанні принципу нарахування до доходів звітного періоду відносять­ся визнані у тому періоді, коли господарська операція, пов'язана з їх отриманням, відбулась. Наприклад, це доходи по відвантаженій у звітному періоді продукції, за яку покупці вже заплатили; доходи по відвантаженій у звітному періоді продукції, не оплаченій покупцями.

Витрати за принципом нарахування визнаються тоді, коли вони фактично були здійснені, і за принципом відповідності — лише у зв'язку з отриманими доходами. Отже, відповідність доходів і витрат у звітному періоді досягається за умови, коли ми визнаємо не всі витрати, фактично здійснені у звітному періоді, а лише ті з них, які були здійснені для отримання фактично визнаних у цьому ж періоді доходів.

Наприклад, підприємство у березні 2003 року отримало аванс від замовника у сумі 15 000 грн, ціна одиниці продукції — 10 грн, собівартість — 9 грн. За умовами договору у звітному місяці було відвантажено 1 000 продукції. Фактично виготов­лено у звітному періоді 1300 одиниць продукції.

Отже, у березні 2000 року підприємство повинно визнати дохід у сумі 10 000 грн. (Югрнх 1000) і собівартість реалізованої продукції — 9000 грн (9 грн х 1000). Решту виготовленої у звітної періоді продукції, що не була реалізована, слід відобразити у складі активів за собівартістю виготовлення — 2700 грн (9 грн х 300).

Залишок отриманого авансу (5000 грн) буде відображений у складі зобов'язань підприємства.

Достовірність фінансової звітності досягається за умови повноти висвітлення усіх господарських операцій, що відбулись у звітний період, їх фактичних та потен­ційних наслідків, здатних вплинути на рішення користувачів облікової інформації. Тому окрім визначених форм фінансової звітності підприємства складають пояс­нення (примітки) до неї, які допомагають користувачам краще зрозуміти зміст окремих подій, що вже відбулись або мають відбутися на підприємстві після дати складання балансу. Наприклад, дивіденди за звітний період, які будуть оголошені після дати балансу, слід розкривати у примітках до фінансових звітів.

Розкриттю у примітках підлягає також облікова політика підприємства.

Облікова політика — сукупність принципів, методів і процедур, що використо­вуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Облікова політика формується підприємством з метою найбільш достовірного відображення в обліку активів, зобов'язань, капіталу, господарських процесів та їх наслідків. Облікова політика повинна залишатися незмінною, крім випадків зміни чинного законодавства чи умов діяльності підприємства.

Дотримання постійності використання обраної облікової політики та визначення впливу її змін на фінансовий стан підприємства потребує принцип послідовності.

Зміна вибраної підприємством облікової політики можлива лише у випадках, обумовлених окремими П(С)БО, і повинна бути обгрунтована та розкрита у фінан­совій звітності. Якщо підприємство вирішило змінити визначену ним оцінку запа­сів у межах варіантів, передбачених П(С)БО, воно повинно здійснити відповідні розрахунки, що показують вплив зміни методу оцінки на його фінансовий стан.

Дотримання протягом різних облікових періодів однакових принципів, методів і процедур сприятиме отриманню порівнюваної облікової інформації, яка дозволить приймати обґрунтовані рішення користувачами. Якщо в різні періоди підприємст­вом будуть використані різні групування, оцінки, методи обліку, то отримана інфор­мація буде незіставною і буде досить складно виявити вплив на результати діяль­ності підприємства зовнішніх факторів — зміни цін, зміни умов діяльності конку­рентів та ін.

Усі операції повинні обліковуватися відповідно до їх сутності, а не лише вихо­дячи з юридичної форми. Зміст господарських операцій або подій не завжди випли­ває з їх юридичної форми. Наприклад, якщо підприємство передало об'єкт основ­них засобів (автомобіль) іншому підприємству на умовах оренди з подальшим викупом (фінансового лізингу), то недостатньо розглядати наведену операцію як продаж автомобіля з відстроченням платежу. Ця операція з економічної точки зору є операцією надання кредиту, отже, доцільно передбачити отримання застави на випадок того, якщо покупець передумає придбати автомобіль при завершенні тер­міну оренди (наприклад, якщо автомобіль потрапить в автокатастрофу і його ре­монт буде коштувати дуже дорого).

Принцип єдиного грошового вимірника потребує вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства в його фінансовій звітності в єдиній грошовій формі. Окремі операції відображаються в бухгалтерському обліку з вико­ристанням різних вимірників, однак для потреб узагальнення облікової інформації використання грошового вимірника є необхідним. Використання грошової оцінки також має деякі недоліки. Це обумовлено постійною зміною цін, за якими операції та їх наслідки відображаються в обліку. Тому слід періодично проводити переоцін­ку активів та раніше здійснених операцій.

Якщо на дату звітності операція не може бути достовірно оцінена, то вона від­ображається поза балансом.

4. Регламентація бухгалтерського обліку.

.

Облікова система України має такі основні риси:

Правове регулювання ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності визначається Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ.

При веденні обліку окремих операцій, групуванні, оцінці та відображенні операцій у звітності слід керуватись Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку П(С)БО, затвердженими Міністерством фінансів України.

Нагромадження та групування облікової інформації в межах рахунків бухгал­терського обліку здійснюється відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій (наказ міністерства фінансів України від 30.11.99 № 291).

4. Значний вплив на побудову облікової системи податкової політики держави. Дія закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі Закон) поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від форми власності, а та­кож на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зо­бов'язані вести бухгалтерський облік і подавати фінансову звітність згідно із зако­нодавством.

Рис.4.1. Система бухгалтерського обліку в Україні

Як дорадчий орган при Міністерстві України створено Методологічну раду з бухгалтерського обліку, яка складається з висококваліфікованих науковців, спеціалістів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, представників федерації професійних бухгалтерів та аудиторів України, Аудиторської Палати України та інших громадських організацій.

Метою діяльності Методологічної ради с:

— організація розробки та розгляду проектів національних положень (стандар­тів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів щодо уведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності;

— удосконалення організаційних форм та методів бухгалтерського обліку в Україні;

— методологічне забезпечення впровадження сучасної технології збору та об­робки обліково-економічної інформації;

— розробка рекомендацій щодо вдосконалення системи підготовки, перепідго­товки та підвищення кваліфікації бухгалтерів.

Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку (П(С)БО) — це нор­мативно-правовий акт, затверджений Міністерством фінансів України, що визна­чає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, що не суперечить міжнародним стандартам.

Міністерством фінансів України зареєстровані і підлягають реєстрації такі П(С)БО

Основою для складання наведених П(С)БО послужили Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, розроблені комітетом з Міжнародних стандартів обліку (Великобританія) та затверджені за процедурами, визначеним Міжнародною феде­рацією бухгалтерів (МФБ) (США). Міністерство фінансів продовжує розробку ряду П(С)БО, в яких буде висвітлюватися порядок розкриття, оцінки та відображення низки господарських операцій та враховано особливості окремих видів діяльності.

Комітет з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (КМСБО) був ство­рений з метою розробки універсальних стандартів бухгалтерського обліку, які б могли використовуватись низки всіх країнах світу. На сьогодні КМСБО розроблено і затверджено 39 МСБО, а також дано 18 тлумачень до МСБО. КМСБО діє відпові­дно до Конституції, затвердженої членами комітету 11 жовтня 1992 року. Консти­туція визначає такі основні цілі КМСБО:

1. Розробка міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, яких будуть дотриму­ватись при складанні фінансових звітів усі країни, та сприяння їх запровадженню.

2. Вдосконалення та гармонізація норм та стандартів бухгалтерського обліку.
Членами КМСБО можуть бути представники всіх професійних бухгалтерських організацій, що є членами Міжнародної федерації бухгалтерів.

Міжнародна Федерація бухгалтерів була створена 1977 року. Основна мета її ді­яльності — піднесення престижу та розвиток бухгалтерської професії, підвищення кваліфікації бухгалтерів-практиків.

Членами МФБ с професійні бухгалтерські організації із близько 150 країн світу, у тому числі України, що стала асоційованим членом МФБ у травні 2000 року.

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку мають універсальний характер і можуть використовуватись при побудові обліку та фінансової звітності без змін або служити основою для розробки національних стандартів бухгалтерського обліку, як це сталося в Україні.

Для кращого розуміння стандартів Міністерством фінансів України буде здійс­нюватися їх тлумачення.

Наведені положення (стандарти) бухгалтерського обліку використовуються всі­ма підприємствами, організаціями та установами України. Банки та бюджетні ор­ганізації використовують у своїй діяльності лише окремі положення (стандарти), що обумовлено специфікою їх діяльності.

Окрім національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку Міністерст­вом фінансів затверджено також План рахунків бухгалтерського обліку активів, ка­піталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій (наказ міні­стерства фінансів України від 30.11.99 № 291).

План рахунків — це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, необхідних для відображення діяльності підприємств, організацій та установ.

Усі підприємства (окрім банків та бюджетних організацій) зобов'язані користу­ватися цим переліком при відображенні операцій в обліку.

5. Предмет і об’єкти бухгалтерського обліку.

Як уже зазначалося, господарський облік відображає процес розширеного суспільного відтворення, а його окремі види — різні сторони цього процесу. Для визначення предмета бухгал­терського обліку треба з'ясувати економічний зміст його об'єктів, тобто сутність сторін процесу суспільного відтворен­ня, які він відображає і контролює.

У широкому розумінні предметом бухгалтерського обліку є процес створення суспільного продукту в тій його частині, яка може бути охоплена інформацією в єдиному грошовому вимірнику, а також його розподіл, обмін і споживання.

Бухгалтерський облік здійснюється в усіх ланках народного господарства — на підприємствах, в організаціях, установах як виробничої, так і невиробничої сфери і служить для спостере­ження і контролю за їхньою діяльністю. Кожне підприємство (організація, установа) має певне майно — господарські засоби (будівлі, споруди, устаткування, матеріальні та інші ресурси), які утворюються за рахунок певних джерел (сукупності вкладень за­сновників, прибутку, позикових коштів тощо). Контроль за наявністю і рухом, а також доцільним використанням засобів у кожному господарстві здійснюється за допомогою бухгалтерсько­го обліку. Отже, господарські засоби, що перебувають у розпоряд­женні окремих підприємств, і джерела їх формування є об'єктом бухгалтерського обліку і належать до змісту його предмета.

Процес розширеного суспільного відтворення грунтується на єдності виробництва суспільного продукту (необхідних суспільству матеріальних благ), його розподілу, обміну (обігу) і споживання. Процес виробництва, тобто створення суспільного продукту, здійснюється у ланках виробничої сфери (промис­ловість, сільське господарство, будівництво тощо). В бухгалтерсь­кому обліку відображаються матеріальні, трудові та фінансові за­трати на виробництво цього продукту. Таким чином, суспільний продукт і затрати на його виробництво є об'єктом бухгалтерсь­кого обліку і належать до змісту його предмета.

Створений у процесі виробництва суспільний продукт підлягає розподілу. Частина його спрямовується на відтворен­ня спожитих у процесі виробництва предметів праці (сировини, матеріалів, палива тощо), а також на відтворення засобів праці (основних засобів) шляхом повного їх відновлення. Друга час­тина суспільного продукту спрямовується для оплати праці робітників і службовців; на створення загальнодержавних фондів споживання (у вигляді відрахувань до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, сплати податків від прибутку та інших платежів до бюджету тощо); на створення фонду накопичення (прибутку підприємства). Розподіл суспіль­ного продукту суворо контролюється за допомогою бухгал­терського обліку. В обліку відображаються затрати праці і ви­нагорода, що належить кожному працівникові, контролюються розрахунки з бюджетом по податках та інших платежах, з Пенсійним фондом та Фондом соціального страхування по відрахуваннях, з фінансовими та іншими органами.

Отже, процес розподілу суспільного продукту і зобов'язання та розрахунки, що виникають при цьому, є об'єктом бухгалтерсь­кого обліку і належать до змісту його предмета.

Для забезпечення безперервності процесу виробництва ство­рений суспільний продукт підлягає обміну (реалізації). Цей обмін здійснюється у формі купівлі-продажу. Обмін — це про­цес передачі суспільного продукту від виробника до споживача І є формою взаємозв'язку різних господарюючих суб'єктів. У процесі купівлі-продажу виникають певні витрати, пов'язані з транспортуванням, зберіганням, реалізацією тощо. Крім того, товарно-грошовий обіг зумовлює різні розрахункові взаємовід­носини між постачальниками, покупцями, банками по креди­тах, з бюджетом та ін.

Звідси, процес обігу суспільного продукту, грошові кошти та роз-шхунково-кредитні операції, що виникають при цьому, є об'єктами бухгалтерського обліку і належать до змісту його предмета.

Із сфери товарного обігу суспільний продукт надходить у сферу споживання (завершальна стадія розширеного суспільно­го відтворення). Споживання поділяються на виробниче, неви­робниче і особисте. Виробниче споживання характеризує вико­ристання частини суспільного продукту у вигляді засобів виробництва (засобів праці і предметів праці) для потреб ви­робництва (створення матеріальних благ) і в бухгалтерському обліку відображається як органічна частина процесу виробництва.

Невиробниче споживання здійснюється у ланках невиробни­чої сфери, призначених для задоволення потреб суспільства (державне управління й оборона країни, освіта, культура, охо-

рона здоров'я тощо). Суспільний продукт у цій сфері спожи­вається повністю і вибуває із кругообігу засобів у народному гос­подарстві. Об'єктами бухгалтерського обліку у невиробничій сфері є бюджетні асигнування, тобто кошти, виділені із державно­го бюджету для забезпечення діяльності цих ланок народного гос­подарства, і контроль за доцільністю їх використання.

Ознайомлення з основними об'єктами бухгалтерського обліку в процесі розширеного суспільного відтворення дає змогу узагальнити їх і дати визначення предмета бухгалтерсь- кого обліку в широкому його розумінні.

Предметом бухгалтерського обліку є процес розширеного суспільного відтворення (виробництва, обміну і невиробничого споживання суспільного продукту), а також використання гос­подарських засобів у цих процесах, які узагальнюються у грошо­вому вимірнику, для надання інформації, необхідної для уп­равління і контролю.

В окремих ланках народного господарства (підприємствах, організаціях, установах) об'єкти бухгалтерського обліку визна­чаються виконуваними ними функціями у процесі суспільного відтворення. Так, на підприємствах виробничої сфери об'єкта­ми бухгалтерського обліку є господарські засоби та їх викорис­тання в процесі постачання, виробництва і реалізації, розрахун­ково-кредитні відносини, що виникають при цьому, а також фінансові результати діяльності.

Керівництво будь-яким господарством неможливе без добре налагодженого обліку і насамперед — бухгалтерського. Тому кожне господарство має закінчену систему бухгалтерського об­ліку, який охоплює всі засоби І процеси, забезпечує необхідною інформацією всі рівні управління.

Об'єктами бухгалтерського обліку в процесі виробництва є затрати підприємства на виробництво продукції, що дає змог-у визначити її собівартість, а також обсяг виготовленої продукції' (в натуральних і вартісному вимірниках).

Дві інші фази кругообігу засобів (постачання виробничих запасів і реалізація готової продукції) відбуваються у сфері обігу. Обіг залежить безпосередньо від виробництва і водночас має певне самостійне значення: він є сполучною ланкою між виробництвом і споживанням.

У процесі постачання підприємство витрачає грошові кошти, а натомість придбаває у постачальників предмети праці, необхідні для виробництва продукції. Об'єктами бухгалтерсь­кого обліку в процесі постачання є затрати на цей процес (що дає змогу визначити фактичну собівартість придбаних вироб­ничих запасів), обсяг придбаних предметів праці (в натураль­их і вартісному вимірниках), а також розрахунки з постачаль­никами та іншими підприємствами й організаціями, які виникають у процесі постачання.

Процес реалізації полягає у передачі готової продукції, ство­реної у процесі виробництва, споживачам (покупцям). Така пе­редача здійснюється шляхом купівлі-продажу за укладеними угодами. Внаслідок реалізації підприємство одержує від по­купців грошові кошти (виручку від продажу), але в більшому розмірі, ніж їх було витрачено на виробництво і реалізацію продукції на суму чистого доходу (прибутку), що входять до відпускної (продажної) вартості продукції. Отже, прибуток, створений у процесі виробництва, набуває грошової форми у процесі реалізації. Реалізація, завершуючи виробничий процес, забезпечує відновлення і розширення виробництва.

Об'єктами бухгалтерського обліку в процесі реалізації є: обсяг реалізованої продукції (в натуральних і вартісному вимірниках), витрати, пов'язані з реалізацією, фінансовий ре­зультат від реалізації (як правило, прибуток), а також розра­хунки з покупцями (за реалізовану продукцію), бюджетом (за податками), банками (по кредитах) та іншими господарюючи­ми суб'єктами, що виникають у процесі реалізації*. Отже, бух­галтерський облік відображає не тільки господарські процеси, а й їх результати.

У процесі кругообігу господарські засоби постійно змінюють свою форму: у процесі постачання вони із грошової форми перевтілюються у виробничі запаси; у процесі вироб­ництва предмети праці (під дією засобів праці і самої праці) набувають форми продуктів праці; у процесі реалізації продук­ти праці (готова продукція) набувають знову грошової форми.

Перехід засобів підприємства з однієї форми в іншу нази­вається кругообігом господарських засобів. Кругообіг госпо­дарських засобів можна показати за допомогою схеми.

Схема кругообігу господарських засобів

Умовні позначення: Г — грошові кошти; Вз — виробничі запаси;

Пп _ предмети праці; Зп — засоби праці; Зв — засоби виробництва;

Рс —* робоча сила; Пв — процес виробництва; Т — готова продукція (товар) за собівартістю; ТІ — готова продукція (товар) за ціною реалізації; П — грошові кошти, що надійшли від реалізації продукції за цінами продажу.

З наведеної схеми видно, що господарські засоби в процесі -кругообігу набувають різних форм і водночас перебувають у всіх трьох формах. Це є обов'язковою умовою безперебійності виробництва: порушення в будь-якій ланці процесу кругообігу господарських засобів призводить до погіршення роботи підприємства. Важливе значення для підвищення ефективності використання господарських засобів має скорочення часу їх пе­ребування у кожній стадії кругообігу, тобто прискорення їх обіговості. Збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції зумовлює одержання більшого прибутку господарством.

у. ланках невиробничої сфери (державне управління, оборона країни, освіта, культура, охорона здоров'я тощо) до об'єктів бухгалтерського обліку належать бюджетні асигнування (виділені із бюджету кошти для здійснення їхньої діяльності) і контроль за правильністю їх використання.

Таким чином, господарські засоби і процеси, пов'язані з вироб­ництвом і обігом суспільного продукту, а також його невироб­ничим споживанням, є конкретними об'єктами бухгалтерського обліку і у своїй сукупності складають його предмет.

6. Класифікація господарських засобів і джерел їх формування.

Для управління діяльністю підприємства необхідно знати, якими господарськими засобами воно розпоряджається, де ці засоби розмішені, як вони функціонують в процесі діяль­ності, а також за рахунок яких джерел утворилися і для чого призначені.

Тому господарські засоби прийнято групувати:

— за функціональною участю в процесі діяльності;

— за джерелами утворення (формування) і цільовим призна­ченням.

Класифікація господарських засобів за функціональною учас­тю в процесі діяльності. За функціональною участю в процесі діяльності господарські засоби (ресурси) підприємства поділя­ються на необоротні й оборотні активи. Згідно з міжнародни­ми стандартами, під активами розуміють ресурси, контрольо­вані. підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до надходження економічних вигод у майбутньому (тобто активи — це ресурси підприємства, які мають активно працювати і давати прибуток).

До необоротних активів належать:

— основні засоби — матеріальні активи, які функціонують у натуральній формі як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері протягом тривалого часу (більше одно­го року);

— нематеріальні активи — необоротні довгострокові акти­ви, які не мають матеріальної форми, але мають вартість і мо­жуть приносити підприємству дохід. До них належить вартість придбаних підприємством прав на користування природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової інтелектуальної власності (патентами, винаходами тощо), вартість права на використання програмно­го забезпечення для ЕОМ та інші права, які визнані об'єктом права власності підприємства;

— довгострокові фінансові інвестиції — фінансові вкладення в цінні папери (акції, облігації тощо) інших підприємств на період більше одного року з метою одержання доходів
(дивідендів, відсотків), збільшення власного капіталу та інших вигод для підприємства;

— інші необоротні активи (зокрема, довгострокова дебіторська заборгованість юридичних і фізичних осіб, отри­мання якої очікується підприємством після 1 2 місяців з дати ба­лансу) та ін.

До оборотних активів належать грошові кошти та їх еквіва­ленти, які не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом опе­раційного циклу (або протягом 12 місяців з дати балансу).

Під операційним циклом розуміють проміжок часу між при­дбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції (товарів, робіт, послуг).

Виходячи з цього, до складу оборотних активів належать:

грошові кошти в касі та на рахунках в банках, якщо вони можуть бути вільно використані для поточних операцій. Кошти, заблоковані на рахунках (наприклад, заморожені в іно­земних банках), до оборотних активів не включаються;

короткострокові фінансові інвестиції. Включаються до скла­ду оборотних активів за умови, якщо вони є ринковими (тобто існує активний ринок, який дає змогу встановлювати їх ринко­ву вартість) і, як очікується, будуть реалізовані протягом стро­ку, що не перевищує один рік;

дебіторська заборгованість, пов'язана з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), належить до оборотних активів, якщо, як очікується, буде погашена протягом операційного циклу; ' виробничі запаси (сировини, матеріалів, палива, готової про­дукції, товарів тощо), які є частиною звичайного операційного циклу підприємства. Відносять до оборотних активів, якщо навіть не очікується, що вони будуть використані (спожиті) або реалізовані протягом 12 місяців з дати балансу.

Витрати майбутніх періодів, тобто витрати, які мали місце в поточному або попередніх звітних періодах, але відносяться до наступних звітних періодів (наприклад, витрати на освоєння нових видів продукції, оплачена наперед орендна плата, перед­плата періодичних видань тощо), можуть включатися відповідно до складу як оборотних, так і необоротних активів.

Класифікація господарських засобів (активів) підприємства за функціональною участю в процесі діяльності наведена на с. 19.

Класифікація джерел формування господарських засобів підприємства. Джерела формування господарських засобів (активів) підприємства поділяються на дві групи:

—джерела власних засобів;

—джерела залучених (позикових) засобів.

До джерел власних засобів належать: власний капітал, забез­печення зобов'язань, нерозподілений прибуток, цільове фінан­сування і цільові надходження.До власного капіталу належать: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нероз­поділений прибуток.

Статутний капітал утворюється за рахунок сукупності внесків (у грошовому вимірнику) власників (учасників) у майно підприємства для забезпечення його діяльності, передбаченої установчими документами (статутом).

У підприємствах державної форм власності статутний капітал утворюється за рахунок частини виділеного державно­го національного майна (у вигляді необоротних і оборотних активів) для забезпечення статутної діяльності і в подальшому збільшується за рахунок власного прибутку.

Рис. 6.1. Господарські засоби (активи) підприємств

Статутний Капітал підприємств з іноземними інвестиціями формується за рахунок внесків засновників до його статутного капіталу (валютних коштів, основних засобів, нематеріальних активів тощо). Статутний капітал, зареєстрований в установ­чих документах такого підприємства, може змінюватися тільки за рішенням його засновників про збільшення або зменшення капіталу, а відповідно, — і частки прибутку кожного з них. Збільшення статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями може бути або за рахунок додаткових внесків за­сновників, або за рахунок відрахувань до нього частини при­бутку; зменшення — в результаті виходу одного або кількох засновників із підприємства, або при списанні збитків, які за­сновники не зможуть покрити майбутніми прибутками.

Статутний капітал акціонерного товариства утворюється за рахунок реалізації акцій власної емісії і має дорівнювати сумі, зареєстрованій в установчих документах. Збільшення (зменшення) статутного капіталу акціонерного товариства може відбуватися в результаті збільшення (або зменшення) номінальної вартості акцій, їх кількості (додаткової емісії або анулювання частини акцій, викуплених у акціонерів). Всі зміни статутного капіталу акціонерного товариства вносять до дер­жавного реєстру.

Пайовий капітал утворюється за рахунок пайових внесків членів спілок та інших підприємств (колективного сільськогос­подарського підприємства, споживчого товариства, житлово-будівельного кооперативу, кредитної спілки тощо), що пе­редбачені установчими документами, для здійснення господарсько-фінансової діяльності.

Додатковий капітал утворюється за рахунок дооцінки не­оборотних активів, вартості безоплатно одержаних від інших юридичних і фізичних осіб активів тощо.

Резервний капітал створюється для усунення можливих в майбутньому тимчасових фінансових затруднень і забезпечення нормальної роботи підприємстда.

Нерозподілений прибуток — сума чистого прибутку, яка за­лишилася в обороті підприємства після сплати податків до бюджету та інших обов'язкових платежів і розподілу прибутку між власниками (учасниками) підприємства.

Дата добавления: 2015-08-28