Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

НЕ 2.5. Сім’я та психічна травматизація особистості.



НЕ 2.5. Сім’я та психічна травматизація особистості.

 

План.

1. Типи порушень функціонування сім’ї, які обумовлюють психічну травматизацію особистості.

2. Порушення основних сфер життєдіяльності сім’ї як джерело психічної травматизації особистості.

Література:

1. Андреева Т.В. Социальная психология семейных отношений. - СПб.: СПбГУ, 1998.

2. Краткохвил С. Психотерапия семейно-сексуальных дисгармоний / Пер. с чеш. А.Ф. Гордиенко, В.Ф. Кобеляцького / Под.ред. Г.С. Васильченко. - М.: Медицина, 1991. - 336с.

3. Приходько Е.А. Культурология. Культура семейно-брачных отношений: Учебн. пособие. - Волгоград: Политехник, 2000. - 60 с.

4. Черкасова О.В. Современная семья: проблемы и перспективы развития: Учебн. пособие. - Самара: Изд-во «Самарский ун-т», 2000. -72с.

5. Шилов И.Ю. Фамилистика (психология и педагогика семьи). Практикум. – СПб.: изд-во «Петрополис», 2000. - 416с.

6. Эйдемиллер Э.Г., Юстицкий В.В. Семейная психотерапия. – Л.: Медицина, 1990. – 190 с.

 

 

1. Психічна травма - важкі індивідуальні психічні переживання, які відіграють значну або основну роль в патогенезі, клініці та перебігу нервово-психічних розладів (Канторович Н.В.). Психічна травма – це явище, яке виникає на перетині неблагополучних впливів сім’ї на особистість та психічних розладів самої особистості. Психічна травма – це, насамперед, психічне переживання, в центрі якого знаходиться певний емоційний стан. Травмуючими є не будь-які сильні переживання, а лише такі негативні переживання, які можуть бути причиною певної клінічної патології. До психотравмуючих переживань можна віднести: стан незадоволеності, смутку, подавленості (субдепресивний стан), тривожності, невпевненості, безпомічності, емоційної напруги…Втрата місця роботи, невірність подружжя, смерть дитини тощо є джерелом хворобливого переживання лише в тому випадку, коли вони займають центральне або, по крайній мірі, значиме місце в системі стосунків особистості до дійсності. Їх значимість є умовою афективної напруги і афективної реакції.

Важливе місце у вченні про психічну травму займає поняття про патогенної ситуацію. Патогенна ситуація – це сукупність факторів, що безпосередньо обумовлює психотравмуюче переживання.

Провідна роль сім’ї як основного чиннику виникнення патогенних ситуації та психотравмуючих переживань обумовлюється рядом обставин:

1) основна роль сімейних стосунків в системі взаємостосунків особистості. Сімейні події значно більшою мірою “приймаються близько до серця”, ніж зовнішньо аналогічні події в сфері трудової діяльності, сусідських стосунків тощо;



2) багатосторонність сімейних стосунків та їх взаємозалежність (побут, комунікації, виховання, еротично-репродуктивна сфери, тісно пов’язані і спроба привнести зміни в одну із них тягне „ланцюгову реакцію”).

3) відкритість в сімейних стосунках, і, відповідно, вразливість члена сім’ї щодо внутрішньосімейних впливів, як нормальних, так і патологічних. В сім’ї індивід найбільш доступний впливу зі сторони інших членів сім’ї і недоліки його проявляються найбільш відкрито.

Узагальнення літературних даних про участь сім’ї у виникненні різних нервово-психічних розладів показують, що серед багатьох травматизуючих переживань особливо важливу роль грають чотири виду станів: стан глобальної сімейної незадоволеності, “сімейна тривожність”, сімейно-обумовлена непосильна нервово-психічна і фізична напруга, стан провини.

Стан глобального сімейного невдоволення виникає, коли є різке розходження між реальним життям сім’ї та усвідомленими або неусвідомленими очікуваннями індивіда. Наслідком цієї патогенної ситуації є стан фрустрації (усвідомлюваної чи неусвідомлюваної).

Фрустрація породжує, в свою чергу, багаточисельні наслідки (частково породжені захисними силами організму). Виділяють:

- усвідомлений стан глобального сімейного невдоволення (відкрите визнання, що сімейні стосунки його (її) не задовольняють). Це стосується, зазвичай, не якогось окремого аспекту, а взагалі всіх стосунків - „ми помилились, нам не буває добре разом”. Зазвичай, при виникненні такої незадоволеності є причина, яка не дає можливості одразу розійтись (діти, житлові умови...). Такий стан в стосунках подружжя, зазвичай, супроводжується конфліктом.

- погано усвідомлюваний стан глобального невдоволення („тліюча незадоволеність”). Зовні подружжям висловлюється відносна задоволеність сімейним життям - „живемо не гірше за інших”. Невдоволеність проявляється безпосередньо в таких аспектах: 1) через прояв почуттів і станів на рівні прямої незадоволеності (скука, монотонність, відсутність радості, ностальгічні спогади про час до шлюбу). Основним мотивом поведінки в сім’ї виступає необхідність: “Робиш те, що необхідно”, “живеш так, як слід”; 2) при задоволеності загальним рівнем сімейного життя, є скарги на кожен з його аспектів; 3) проявляється в ряді специфічних феноменів, які спостерігаються в житті сім’ї. Одним з них є феномен «ложка дьогтю». Мова йде про другорядну проблему, або проблему, вирішити яку сім”я на даному етапі не в змозі. Саме ця проблема навіть під час нормального функціонування сім’ї стає ложкою дьогтю; 4) накопичення стану фрустрації одним, чи обома партнерами і пояснення цього ніби об’єктивними причинами (нервова, бо вагітна...); 5) виникнення емоційних вибухів, дуже часто такі вибухи призводять або до розпаду сім’ї, або до усвідомлення стану невдоволеності.

Стан сімейної тривожності – це стан тривоги у одного, чи обох членів подружжя, пов’язаний із сім’єю і такий, що проявляється в страхах, невпевненості, небезпеках. Зазвичай, такий стан тривожності викликає невпевненість людини у якомусь, дуже важливому для неї аспекті сімейного життя (вірність партнера, впевненість у собі...). Важливою складовою такої тривожності є почуття безпомічності і неможливості впливу на хід подій. Характеризуючи свої сімейні стосунки, вони часто використовують такі висловлювання: “Часто відчуваю себе безпомічним”, “Я часто хотіла б порадитися, але немає з ким”. Люди із вираженою сімейною тривожністю вважають себе малоцінними для сім’ї і малоавторитетними в ній, «що б я не зробив, все одно буде тільки гірше..». Стан сімейної тривожності є грунтом для виникнення багатьох психоневротичних захворювань: гострі афективні реакції; гострі та підгострі реактивні психози (реактивна депресія).

Сімейно-обумовлена непосильна нервово-психічна та фізична напруга.

Непосильна нервово-психічна та фізична напруга – є одним із основних психотравмуючих переживань. Велике значення у розкритті цього феномену зіграли роботи І.П. Павлова. Відштовхуючись у дослідженнях від вчення про ВНД, вчений виділив наступні джерела перенапруги: перенапруга гальмівного процесу; перенапруга рухливості нервових процесів; зіткнення протилежних процесів.

Способи формування непосильної нервово-психічної та фізичної напруги сім’єю:

1) створення для індивіда ситуації постійного психологічного тиску, навіть виникнення важкої або безвихідної ситуації (жінка алкоголіка знаходиться під тиском страху, бо чоловік забирає гроші, але в силу особистісних якостей не може йому заперечити);

2) створення перепон для прояву членами сім’ї певних, дуже важливих для них почуттів, для задоволення важливих потреб (1) можуть бути почуття, несумісні з рольовими уявленнями членами сім’ї. Так, наприклад, невістка з труднощами приховує свою антипатію до свекрухи, яка втручається у їх стосунки, тому, що знає, до свекрухи треба відноситись із повагою; 2) чим неблагополучні взаємовідносини в сім’ї, тим значніші зусилля треба прикласти, щоб стримати почуття фрустрації, агресії. Висловивши їх, людині стає легше, але цим вона збільшує невдоволеність шлюбом іншого члена подружжя; 3) почуття, потреби, які сім’я повинна задовольняти, однак, в силу тих чи інших обставин цього не робить (сексуальні переживання, співпереживання)).

3) створення та підтримання внутрішнього конфлікту індивіда. Висуваючи індивіду суперечливі вимоги і вимагаючи їх виконання, сім’я призводить до виникнення внутрішнього конфлікту. Прикладом може бути жінка, яка звинувачує чоловіка в небажанні допомогти їй у введенні домашнього господарства і одночасно гостро критикує будь-яку спробу його допомогти їй).

4) почуття провини, пов’язане із сім’єю. В даному випадку йдеться не про об’єктивні умови, що викликали стан провини (зрада...). Почуття провини відчувають люди, які вважають себе перешкодою для нормального життя оточуючих, винуватцем можливих і неможливих проблем, які виникають у сім’ї, схильні розцінювати оцінку оточуючих як звинувачувальну. Типові висловлювання: “Знаю, що інші члени сім’ї часто бувають незадоволені мною”, “Часто відчуваю себе зайвим у сім’ї”, “У мене відчуття, що своєю присутністю я всім заважаю”. Поведінкові прояви почуття провини такі: 1) виправдальна активність – індивід намагається бути корисним сім’ї, виправдати своє існування; 2) мінімалізм вимог – поступливість, схильність брати на себе провину без об’єктивних причин.

 

2. 1. Порушення особистісних передумов нормального функціонування сім’ї.

Нервово-психічні розлади у членів сім’ї, такі, як психопатії, неврози, розлади потягів, розумова відсталість, психози, “травмують” саме сімейно-необхідні якості. По мірі розвитку захворювання у індивіда, як правило, все більше зникають якості, необхідні для успішного функціонування сім’ї: спостерігається викривлення потреб, зниження здібності до розуміння своїх членів сім’ї, вольових якостей і ін. Відмітимо ряд загальних рис, характерних для сімей, в яких один з членів хворий перекисленими захворюваннями:

1. Висока нервово-психічна і фізична нагрузка на сім’ю в цілому і окремих її членів. Скарги на нервово-психічну напругу, невпевненість в завтрашньому дні, тривозі – найбільш часто зустрічаються при бесіді з членами цієї сім’ї.

2. Негативний мотиваційний вплив особистості і поведінки хворого на інших членів сім’ї. Поведінка індивіда з нервово-психічним захворюванням, його особистісні очікування, в основному, суперечать соціальним очікуванням інших членів сім’ї, їх уявленням про те, якою повинна бути чоловік, жінка, дитина.

3. Порушення сімейних взаємостосунків. Нервово-психічний розлад одного з членів сім’ї призводить до того, що сімейні функції не виконуються, утворюються “функціональні пустоти”, відбувається зміщення взаємостосунків. Так, безвільний, агресивний, несамостійний батько, який сам вимагає опіки, створює “функціональну пустоту” в процесі виховання. Його дітям необхідно самостійно і, відповідно, з меншим успіхом, “знаходити”, “виробляти” необхідні якості.

4. Пониження соціального статусу сім’ї цілком і її членів. Сім’я стає об’єктом уваги закладів і організацій, які займаються боротьбою з відхиленнями в поведінці. Особливо гострою проблемою є підвищення чутливості молодшого покоління сім’ї до вказаного зниження соціального статусу сім’ї. Значна частина їх стає об’єктом насмішок, у них трудності у спілкуванні з ровесниками.

5. Особливий психологічний конфлікт, який виникає у членів сім’ї. З однієї сторони, від впливом громадської думки вони відчувають себе винуватими за поведінку індивіда з нервово-психічними порушеннями. З другої сторони, сім’я відчуває, що зусилля її виявляються безрезультативними: їм протистоїть непіддатливість алкоголіка, психопата, ревнивця.

6. Феномен “попутного” захворювання. Мова йде про нервово-психічний розлад іншого члена сім’ї, який, частіше всього, менш помітний, залишається в “тіні” захворювання, яке більш всього порушує життя сім’ї. Так, у випадку алкоголізму чоловіка часто спостерігається захворювання жінки і дітей, які безпосередньо або опосередковано обумовлені несприятливою обстановкою в сім’ї.

Дана сім’я повинна вирішити ряд проблем, пов’язаних з виникненням нервово-психічного розладу у одного з її членів: 1) проблема більш глибоко пізнання членами сім’ї психологічних особливостей індивіда з нервово-психічним розладом (від цього залежить реорганізація взаємостосунків з ним і, в першу чергу, вимоги сім’ї до нього); 2) проблема посилення сім’єю свого впливу на індивіда (засоби – раціональне переконання, авторитет того, хто переконує, звернення до дружніх почуттів того, кого переконують тощо); 3) проблема мотиваційної перебудови (необхідно членам сім’ї знайти в собі почуття, мотиви, які допомогли б протистояти емоціям образи, смутку, розчарування. Якщо дані негативні емоції стануть домінуючими, то сім’я буде розвиватися в деструктивному напрямку); 4) проблема взаємозв’язку сім’ї з соціальним оточенням (варіанти – приховання або зм’якшення факту нервово-психічних порушень; наростання конфліктності між сім’єю і соціальним оточенням і внаслідок цього соціальна ізоляція сім’ї; відмова сім’ї від індивіда з нервово-психічним захворюванням і перекладання відповідальності за його поведінку на соціальні інститути (школу).

2. Порушення уявлень членів сім’ї про сім’ю і особистість один одного.

Виділяють наступні порушення в сімейних уявленнях: неповнота уявлень (в уявленнях не виражаються суттєві аспекти ситуації і особливості особистості людей, які приймають участь в ній); помилковість (по одному або декількох суттєвих критеріях у індивіда є інформація, але вона помилкова); некритична впевненість в неможливості змінити тієї чи іншої особливості ситуації або особистісної риси індивідів, які приймають в ній участь); викривлення у сприйнятті сімейної ситуації (індивід під впливом свого уявлення не помічає фактів, моментів, особливостей, які дозволили б йому, якби він звернув на них увагу, правильно будувати свою поведінку).

Всі перераховані порушення уявлень про сім’ю подібні в одному: вони можуть викликати таке викривлення погляду на ситуацію, яке перетворить ситуацію об’єктивно не патогенну, в патогенну суб’єктивно, тобто в уявленні індивіді. Так, ситуація, яка суб’єктивно сприймається як така, що містить невирішене протиріччя, може стати джерелом внутрішнього конфлікту і неврозу, навіть якщо об’єктивно такою не є.

Уявлення про сімейну ситуацію включають уявлення про себе, інших членів сім’ї, з якими індивід пов’язує сімейні взаємовідносини, і про характер взаємостосунків.

Порушення уявлень про себе як про члена суспільства. Мова йде про про випадки, коли уявлення індивіда про самого себе неправильні. Наприклад, він неправильно уявляє себе, які потреби задовольняє сім’я, істинні мотиви тих чи інших своїх вчинків в сім’ї, причини, на основі яких його задовольняють одні сторони життя сім’ї і не задовольняють інші.

Порушення уявлень про інших членів сім’ї. Мова йде про випадки, коли викривлені уявлення члена сім’ї про інших: неправильно розуміються їх бажання, потреби, їх ставлення до різних сторін дійсності, або це уявлення неповні. В цьому випадку індивід будує свої стосунки з даним членом сім’ї, не враховуючи певних, важливих для розуміння взаємостосунків з ним, якостей, мотивів. Результатом можуть виявитися різного роду порушення взаємостосунків.

3. Порушення міжособистісної комунікації в сім’ї.

Різні ознаки відсутності взаєморозуміння в сім’ї: сварки, суперечки тощо – вважаються характерною ознакою негармонійної, нещасливої сім’ї. Виявилося, що в процесі взаємного спілкування в сім’ї можуть відбуватися самі різні явища, не зовсім помітні “неозброєним оком, але які погіршують процес комунікації і, відповідно, які впливають на взаєморозуміння. Було досліджено значення різних в сімейному спілкуванні особливостей мовлення, жестів, міміки; досліджено шляхи і способи, за допомогою яких члени сім’ї керують процесом інформації в сім’ї; розглянуті деякі приклади зловживання комунікаційним процесом, використання його для своїх прихованих цілей; дослідженні особливості передачі інформації про почуття, які відчувають члени сім’ї один до одного, і порушеннях, які виникають при цьому. Багато уваги приділено порушенням в узгодженості інформації, яка передається, зокрема, коли вербальне повідомлення і невербальний його супровід протирічать один одному (типу “Я кохаю тебе”, яке повідомлене льодяним тоном).

На основі досліджень процесів комунікацій вироблений ряд тренінгових методик: 1) тренування уваги в процесі комунікації, здатності сприймати інформацію; 2) підвищення усвідомленості комунікаційного процесу; 3) розвиток у членів сім’ї здібностей виражати свої почуття, роблячи це в адекватній і зрозумілій іншим формі.

4. Порушення механізмів інтеграції сім’ї.

Згуртованість сім’ї, здатність протистояти силам, що роз’єднують її – надзвичайно важлива характеристика її життєдіяльності. Вже повсякденні дослідження показують явний зв’язок між згуртованістю і тим, як сім’я долає труднощі і порушення. Характеризуючи психологічні і соціально-психологічні роботи про сімейну інтеграцію, можна виділити, звичайно, умовно, три основні підходи до цієї проблеми.

1. “Балансна концепція” стабільності сім’ї. В центрі уваги психологів з даним підходом – мотиви членів сім’ї, які визначають їх ставлення до сім’ї. Основна увага при цьому приділяється мотивам, які визначають позитивне ставлення до сім’ї, і тим, які викликають незадоволеність нею. Вважається очевидним, що чим більше мотивів, які залучають індивіда до сім’ї, і чим вони сильніші, і, з іншої сторони, чим менше мотивів, які відштовхують від сім’ї, тим згуртованість сім’ї вища. Намагаючись відповісти на питання про причини розлучення, прихильники цього підходу (Г.Келлі, Дж.Тібо) звертаються, насамперед, до вияснення мотивів незадоволеності сім’єю.

2. Концепція сумісності членів сім’ї.

Очевидно, щоб група людей, які складають сім’ю, досягнула своїх цілей, вони повинні бути в чомусь подібні і в чомусь відмінні (Обозова О.М., Аугустінавічюте А.). Мабуть, схожість подібна в цілях, які ставлять перед собою члени сім’ї, в напрямку їх дій. Їм необхідне взаєморозуміння, яке забезпечується подібністю мовлення, уявлень про світ, життя, ситуації, в яких виявилася сім’я. Різними повинні бути, в основному, здібності, навички, вміння членів сім’ї.

3. Концепція механізмів сімейної інтеграції. Основна увага приділяється процесам, які виникають вже після створення сім’ї і протікають не на особистісному, а на загальносімейному рівні. Робиться спроба виявити соціально-психологічні механізми, які діють в даній сім’ї і які забезпечують необхідне ставлення членів сім’ї до неї. Такий підхід розвивається А.В.Петровським. Для розуміння сутності сімейної згуртованості він використовує власну концепцію “колективної ідентифікації”. У відповідності з нею члени сім’ї при певному рівні розвитку стосунків виходять у своїй поведінці вже не тільки із своїх інтересів, але із інтересів сім’ї як цілого.

5. Порушення структурно-рольового аспекту життєдіяльності сім’ї.

Задоволення потреб членів сім’ї здійснюється в процесі їх життєдіяльності – в ході побутової діяльності, потреби у відпочинку, саморозвитку, формування особистості підростаючого покоління – в процесі виховної діяльності. Вся ця різноманітна і багатогранна діяльність сім’ї повинна бути відповідним чином організована. Конкретною соціально-психологічною формою організації життєдіяльності сім’ї є структура ролей в ній.

 


Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 301 | Нарушение авторских прав




<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
НЕ 2.4. Дестабілізація сімейних взаємин, розлучення та його наслідки. | Тема не 3. 2. Практичні методи. Праця в природі як один з основних методiв ознайомлення дошкiльників з природою

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.016 сек.)