Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Украинские земли в 60-80-е годы 17 века.

Украинские земли в 60-80-е годы 17 века.

Дата

Событие

Результат

5-11 апреля 1657г.

Старшинская рада передала гетманскую булаву Юрию Хмельницкому

Через месяц власть перешла И Выговскому.

Май

1657 – 1659

Гетьманство Ивана Выговского

Раздавал земли казацкой верхушке, монастырям. Заключил договор со Швецией, которая признала независимость казацкого государства.

Восстание казаков во главе с Мартыном Пушкарем и Яковом Барабашом

На территории Полтавского и Лубенского полков при поддержке Московии. Были разбиты. Начало гражданской войны - руины.

6сентября 1658

Гадячский договор между Украиной и Польшей( в составлении текста договора принял участие Ю. Немирич)

Украина в границах Киевщины, Брацлавщины, Черниговщины становилась вместе с Польшей и Литвой равноправным членом федерации под названием «Великое княжество Руськое». Законод власть – депутаты от полков, сотен, городов.

Исп. власть – гетман, избираемый пожизненно и утверждаемый королем. Сохранение собственной судебной и финансовой ситем, равноправие православной и католической церквей.

1658 - 1659

Московско –украинская война.

Повод: Гадячский договор. Рос. Армию возглавлял князь Трубецкой.

28-29 июня 1659

Конотопская битва

Поражение московского войска.

 

Сентябрь 1659

И Выговский отказался от гетьманства.

Сентябрь 1659 казацкая рада под Германовкой на Киевщине. Отказ признать Гадячский договор, недоверие И. Выговскому. Причины: выступление казаков на Правобережье во гл. И Богуном, на Запорожье И. Сирко.

28 сентября 1659 - 1663

Гетьманство Ю Хмельницкого

Избран на Генеральной раде в Белой Церкви.

17 октября 1659

Переяславский договор между Московией и Украиной

Украина теряла право самостоятельно избирать гетмана. Гетману запрещалось назначать и смещать старшину, полковников, выступать в поход без царского разрешения. Теряла право на самостоятельную внешнюю политику.

Московские воеводы с залогами вводились в укр. города. Киевский митрополит подчинялся Московскому патриарху.(условие было отклонено). Договор превращал Украину в автономную часть Московского царства.

Лето 1660

Чудновская компания

Совместный поход украинских и московских войск на Правобережье. Поражение укр. -моск. войск.

7 октября 1660

Слободищенский договор между Украиной и Польшей



Гетьманщина автономная часть Речи Посполитой, возвращение польских шляхтичей в Украину, отказ от самостоятельной внешней политики.

Апрель 1662

Избрание гетманом Якима Сомко.

Гетманом был 1 месяц, потому что не был признан Москвой. Гетманства добивался и нежинский полковник В. Золотаренко. Борьбу за гетманскую булаву подогревала Москва.

Январь 1663

Отречение Ю Хмельницкого от гетьманской булавы.

Подстригся в монахи под именем Гедеон и стал игуменом монастыря в Корсуне.

1663 - 1665

Правление гетьмана Павла Тетери на Правобережье

1663- поход на Левобережную Украину в надежде объединения Украины. В неудаче похода обвинили Ивана Богуна и расстреляли. Вспыхнуло антипольское восстание, Тетеря бежал в Польшу, отравлен польскими агентами из-за связей с турками.

17-18 июня 1663

(до 1668)

Черная рада в Нежине. Избрание Ивана Брюховецкого гетьманом Левобережной Украины.

1665 –первый гетман, который поехал в Москву. Стремился единолично решать государственные дела; ограничил городское самоуправление, ввел налог с горожан; попытка сделать казаков мещанами, стремился объединить укр. земли, но неудачно,

Московские статьи между Левобережной Украиной и Московией

Выборы гетьмана только с разрешения царя, запрет самост. внешней политики; воеводы с залогами вводились в укр. города; воеводы собирали налоги. Росло негодование украинцев засильем Москвы. 1668- «брюховеччина», восстание Левобережья против Москвы во главе с Брюховецким.

Загрузка...

30 января 1667

Андрусовское перемирие между Московией и Польшей

Премирие на 13,5 лет. Польше отошли Беларусь и Правобережье; к Московии –Левобережье, Киев на 2 года. Запорожская Сечь под контроль двух государств.

1665 -1676

Гетьманство Петра Дорошенко на Правобережье

Поощрял заселение южных районов Правобережья; стремился ввести пожизненную гетманскую власть; создал постоянное войско сердюков (20 тыс.); переезд митрополита Иосифа Нелюбовича-Тукальского в Чигирин;1667 – заключил Подгаецкийдоговор с Польшей, по которому гетман признал подданство Правобережья польскому королю.1668 – вступил на Левобережье и после убийства казаками Брюховецкого стал гетманом обоих берегов Днепра, но ненадолго, угроза заговора на Правобережье заставила его вернуться. Вступил в борьбу за гетманство с Петром Суховеем. 1669 принял турецкий протекторат («продал Украину в турецкое ярмо»). Борьба против избранного и поддержанного Польшей гетмана Михайла Ханенко. Май 1672 – поход Турции на Правобережье. В 1672г. заключен Бучачскийдоговор, Польша отдавала Турции Подолье; Брацлавщина и Правобережная Киевщина – под властью Дорошенко, Польше –Галичина, Волынь, Северная Киевщина. 1674 наступление Москвы, лишился гетманства, но спомощью турок снова вернул. Попытался освободиться от турок, рписягнул на верность московскому царю.

1668-1672

Гетьманство Демьяна Многогришного на Левобережье

Укреплял гетманскую власть, ослаблял власть казацкой старшины; создал наемное войско; стремился к личному обогащению; не считался со старшинской радой; раздавал правительственные должности своим родственникам. Многогришный был арестован и отослан на пожизненную ссылку в Сибирь, где активно участвовал в заселении Сибири.

9 марта 1669

Глуховские статьи Между Украиной и Московией

Управление и суд переходили гетману, воеводы не имели права вмешиваться в дела местного самоуправления; налоги собирались укр. старшиной. Киев остался в составе Левобер. Гетманщины; казацкий реестр 30 тыс. и 1 тыс компанейцев – вольнонаемных воинов. Прекратил руину , наказывал без суда полковников.

Июнь 1672-

Гетьманство Ивана Самойловича на Левобережье (на раде в Казацкой Диброве).

Стремился создать аристократическое государство с крепкой гетманской властью; прекратил созыв Генеральной войсковой рады; создал бунчуковое товарищество( казацкая элита, куда входили сыновья старшины); содействовал росту старшинского землевладения; стремился закрориентировался на Москву; содействовал развитию культурной жизни(основатель Троицкого собора Густинского монастыря). 1674стал гетманом обоих берегов Днепра.

Конотопские статьи между Московией и Левобережьем.

Ограничили власть гетмана, запрет внешних отношений; запрет лишать старшину должностей, наказывать без согласия со старшинской радой.

1677, 1678

Чигиринские походы турок

Ю. Хмельницкий освобожден из стамбульской тюрьмы и провозглашен гетманом Украины. Турки окружили Чигирин, был взорван по приказу Ромадоновского. Столица прекратила существование.

1678-1679

«Большой сгон»

Самойлович приказал разрушить города Средней и Южной Киевщины, население силой перегнать на левый берег, чтобы усложнить туркам нападение на Левобережье.

13 января 1681

Бахчисарайский мирный договор между Московией и Турцией

К Турции- Северная Киевщину, Брацлавщину, Подолье; Московии- Левобережье и Киев. Средняя и Южная Киевщина остаются незаселенными 20 лет.

 

Левобережная Украина

Правобережная Украина

1657 гетманство Юрия Хмельницкого

1657 -1659 Гетьманство Ивана Выговского

1658 - Гадячский договор между Украиной и Польшей

1656 -1663 Гетьманство Ю Хмельницкого

1659 Переяславский договор между Московией и Украиной

1660 Слободищенский договор между Украиной и Польшей

1663-1668 Гетьманство И Брюховецкого

1665 Московские статьи между Московией и Левобережной Украиной

1663- 1665 Гетьманство П.Тетери

1668-1672 Гетьманство Д. Многогришного

1668 Глуховские статьи

1665 -1676 Гетьманство П. Дорошенко

Подгаецкий мирный договор

1672 Бучачский договор

1672-1687 и Самойлович

1672 Конотопские статьи

 

 

Административное усторойство: 10 полков ( Киевский, Черниговский, Стародубский, Нежинский, Прилуцкий, Перяславский, Лубенский, Гадячский, Миргородский, Полтавский) , делились на сотни и курени.

Генеральная рада – высший орган власти.

Старшинская рада – состояла из старшин и полковников, решавших вопросы на съездах старшин.

Система исполнительной власти состояла из генеральной, полковой и сотенной.

Коллегия Генеральных старшин- орган при гетмане, входили: генеральный писарь, обозный, хорунжий, бунчужный, двое судей, есаул, подскарбий.

Главный писарь – заведовал Генеральной войсковой канцелярией, которая выполняла функции главного органа внутреннего управления: составляла гетманские универсалы, следила за их выполнением.

Генеральный обозный – осуществлял управление военным хозяйством Гетманщины, производство и ремонт оружия, строительство крепостей, опирался на канцелярию Генеральной войсковой арматы

Генеральный судья - рассматривал дела генеральной и полковой старшины, жалобы полковых и сотенных судов.

Генеральные есаулы, хорунжий, бунчужный – выполняли различные поручения гетмана, командовали военными подразделениями, возглавляли посольства.

Генеральный подскарбий –заведовал финансами, руководил Генеральной скарбовой канцелярией.

Генеральная счетная комиссия – наблюдала за бюджетными поступлениями и затратами, а также их контроль.

Социальное устройство:

казачество –не платили налоги, а несли воинскую службу за свой счет, проживали в городах и селах, занимались ремеслом , торговлей, земледелием;

казацкая старшина –привилегированная часть казаков, получившая большие земельные наделы;

крестьяне – лично свободные, платили налоги государству, если находились на землях старшины, то выполняли повинности в их пользу- «привычное послушание»;

мещанство – городское население, было малочисленным;

духовенство– привилегированный слой гетманщины.

Займанщина – право захватить надел земли в пользование.

Старшинское землевладение было двух форм: частное(наследственное) и ранговое (временное ).

 

 

Виговський Іван (поч. XVII ст. — 1664)

Місце народження - Київщина.

Дістав добру освіту, ймовірно в Києво - Братському колегіумі, володів крім рідної української мови ще й церковнослов'янською, польською, латинською, непогано знав російську мову, був вмілим каліграфом. Свою військову кар'єру Виговський розпочав «товаришем» у кварцяному війську Речі Посполитої. 1638 р. він став писарем при Яцеку Шемберкові — комісарові Речі Посполитої над Військом Запорозьким у 1638-1648 рр. Виговський був спочатку ротмістром кварцяного війська і в склад авангарду карателів, очолюваного Стефаном Потоцьким, брав участь у битві під Жовтими Водами. У вирішальний момент бою біля Княжих Байраків (16 травня 1648 р.) потрапив у полон. Бранця врятував Богдан Хмельницький. Виговський став спочатку особистим писарем гетьмана та ймовірно, супроводжував Хмельницького у переможному поході 1648 р. За короткий час Виговський створив потужну та високоефективну Генеральну канцелярію. Ця установа була по суті Міністерством закордонних справ і одночасно — внутрішніх. Після кампаній 1648-1649 рр. Виговський брав участь у поході 1650 р., котрий завершився взяттям столиці Молдавського князівства — Ясс. У 1653 р. Виговський відіграв активну роль у переможних боях під Жванцем. На Корсунській раді 21 жовтня 1657 р. був обраний гетьманом. Уклав з Річчю Посполитою Гадяцьку угоду 1658 р. 16 березня 1664 р. його було розстріляно.

 

Павло́ Іва́нович Тете́ря (Мошковський) (бл. 1620 — † бл. 1670) — гетьман Правобережної України (1663—1665). До 1648 був писарем ґродського суду у Володимирі-Волинському, 1649 — Переяславського полку, із 1653 р.- переяславський полковник. Був у складі українського посольства в Москві у березні 1654 для оформлення Переяславської угоди. Ставши гетьманом, проводив політику на відрив України від Росії. Павло Тетеря шляхетського роду з Київського воєводства (Переяслав), вихованець Києво-Могилянської Колегії та член Львівського Братства.

1657—1659 — генеральний писар. Брав активну участь разом із Юрієм Немиричем у Гадяцьких переговорах 1658 про унію України з Польщею й Литвою. Згодом Тетеря став відвертим прихильником польської орієнтації й виступав як аґент Польщі: спільно з поляком Станіславом Бенєвським намагався окреслити з Гадяцького договору основну концепцію Великого князівства Руського; противник Івана Виговського, був причетний до його страти поляками.

1663—1665 як гетьман Правобережної України брав участь у поході Яна II Казимира на Лівобережжя, а потім допомагав полякам на чолі зі Стефаном Чарнецьким і татарами боротися проти козацько-сельянських повстань на Правобережжі. 1665 ватажок повстанців Василь Дрозденко розбив Павла Тетерю під Брацлавом, тому останній змушений був зректися гетьманства; захопивши військову скарбницю, державний архів і гетьманські клейноди, виїхав до Польщі, де перейшов у католицтво й дістав звання стольника полоцького та старости брацлавського, ніжинського, чигиринського. Але незабаром у Павла Тетері почалися суперечки й процеси за маєтки з польськими магнатами. Пограбований єзуїтами у Варшаві і не діставши підтримки польського уряду, Тетеря схилився на бік Туреччини, виїхав до Молдавії (Яси), а звідти до Адріянополя, де, мабуть, готував якусь антипольську акцію на боці Туреччини, але незабаром помер (у кінці 1670 або на початку 1671). Помер від отруєння польськими агентами.

Дорошенко Петро (1627 - 1698)

Громадський, політичний та військовий діяч, гетьман України (1665-1676).

Місце народження – м. Чигирин.

Був тричі одружений, мав двох дочок і трьох синів. Його правнучкою (по лінії останнього шлюбу з Агафією Єропкіною) була дружина Олександра Пушкіна – Наталя Гончарова.

Добре знав латинську і польську мови. Був полковником Прилуцького полку, потім Черкаського і Чигиринського полків у війську Богдана Хмельницького. Брав участь у національно-визвольній війні українського народу під проводом Б. Хмельницького (1648-1657). Виконував важливі доручення Б. Хмельницького, вів переговори з польським і шведським урядом. У 1665 році Петро Дорошенко був обраний Гетьманом Правобережної України. Багато зробив для стабілізації внутрішнього становища Правобережної України: провів військові, фінансові реформи тощо. 8 червня 1668 Дорошенка було проголошено гетьманом всієї України. Проте гетьманування Дорошенка на Лівобережній України тривало недовго. Восени 1669 він уклав союзний договір з Туреччиною. Основою воєнно-політичного союзу стала угода, підписана в 1651 між Б.Хмельницьким і турецьким султаном. Після підписання цієї угоди Туреччина оголосила Польщі війну. А 5 жовтня 1672 було укладено Бучацький мирний договір 1672. Дорошенко зрікся гетьманства. У 1679-1682 він був призначеним в’ятським. Останні роки життя Дорошенко провів у с. Ярополчому під Москвою, яке було віддано йому в володіння, де і помер у 1698 р.

 

Сірко Іван (1610 - 1680)

Кошовий отаман

Місце народження: слобода Мерфа, Харківський полк

 

Брав участь у війнах Богдана Хмельницького з Польщею, воював проти татар і турків. Виступав проти Івана Виговського, Юрія Хмельницького й Павла Тетері, яким закидав їхню пропольську політику. 1672 року претендував на гетьманську булаву. Це посварило його з новим гетьманом Іваном Самойловичем і московським урядом, який заслав його до Тобольську. Можливою причиною була підтримка Сірком Дорошенка та зв'язки зі Степаном Разіном. По поверненні з московської неволі в 1673 і до кінця життя залишався противником Москви і Самойловича, обстоюючи насамперед автономні інтереси Запоріжжя. Переслідуючи таку мету, встановлював зв'язки з Польщею, з Туреччиною і Кримом. Відомий лист Запорізьких казаків до султана Туреччини Мехмета IV 1676 р. підписано Іваном Сірком. За боротьбу проти турків і татар став героєм народних переказів і дум. Похований біля Чортомлицької Січі (тепер село Капулівка, Нікопольського району Дніпропетровської області).

 

Брюховецький Іван МартиновичРік народження та походження І.М.Брюховецького невідомі. Відомо, що він був старшим слугою у Богдана Хмельницького. Після його смерті зоставався він коло Юрия і жив при ньому у Київі тоді, коли Виговський випровадив Юрася туди учитись до Академії. Коли Юрий задумав зробитись Гетьманом і шукав підмоги у Запорожців, він послав на Запорожжя І.Брюховецького. Проте, після обрання Ю.Хмельницького, І.Брюховецький додому не поверунвся, а залишився на Запоріжжі.

Коли розпочалася боротьба за лівобережне гетьманство між Золотаренко та Сомко, І.Брюховецький прибув у табір до князя Ромодановського де підступно отримав згоду на підтримку своєї кандидатури на гетьманство. На 17 червня 1663 року у Ніжині зібралася «чорна рада», яка скінчилася бійкою. Запорожці і поспільство на руках винесли Брюховецького і доручили гетьманські клейноди. Князь Великогагин (російський посол) ствердив його на Гетьмана і звелів заарештувати Сомка, Золотаренка та кілька старшин з їх партії. Через кілька місяців Брюховецький стратив Золотаренка, Сомка і Сіліча, а інших їхніх прихильників послав у кайданах у Москву, звідкиїх заслано аж у Сібір. Це були перші українські засланці.

Перші три роки свого гетьманування І.Брюховецький постійно воював із Ю.Хмельницьким, а далі із Тетерею та Поляками. Внутрішнє становище його було непевним. Стара старшина, завдяки боротьбі з якою він став гетьманом, була розбита. Але нова старшина - ставленики нового гетьмана - була не кращою, а іноді й гіршою за стару. Щоби зміцнити позиції І.Брюховецький вирушив у подорож до Москви (він став першим гетьманом, який особисто поїхав вітати царя). У Москві йому був влаштований гарний прийом, він одружився доньці боярина і князя Дмитра Долгорукова, отримав боярський титул. Щоби здобути більшої підтримки царя він пішов і на значні поступки у питаннях взаємовідносин України з Росією. Так, московські воєводи із ратниками з’явилися у містах Київі, Чернигові, Переяславі, Каневі, Ніжині, Полтаві, Новгород-Сіверську, Кременчуці, Кодаці і Острі, навіть на Запорожжі. На ці загони покладалися обов’язки збірати усю подать грішми з міщан та з селян, та з «кабаків» (шинків), що мали позаводити скрізь на Україні, і щоб віддавали усі ті гроші просто у царську казну. Проте, титул боярина не допоміг йому зміцнитися. Невдоволення в Україні зростало, а московський уряд не сильно переймався його проблемами. Навіть при укладанні Андрусівського перемир’я 1667 року російська сторона не радилася з українською старшиною при переділі українських земель.

Користуючись обуренням Андрусівськими угодами, на потайній раді у Гадячі, на Новий год у 1668 році, І.Брюховецький ініціював розгляд питання про розрив з Москвою. Щоби повернути народну прихильність старшина мала сама встати на чолі народного повстання. Незабаром повстання поширилося, багато воєводів і ратників було вбито, а ті, що лишилися, мусіли як найшвидче тікати у Московщину. Московський уряд вислав своє військо під проводом князя Ромодановського проти Гетьмана. Брюховецький із своїм невеличким найнятим військом та Запорожцями вийшов з Гадяча на початку травня, і зупинився коло села Диканьки. Скоро туди ж надійшов і Правобічний Гетьман Петро Дорошенко, який був обраний після П.Тетері у 1665 році. Дорошенко послав до Брюховецького, щоб він прийшов до нього у табір. По прибуття у дорошенків табір, охорона Брюховецького зрадила його і забила насмерть. Дорошенка проголосили Гетьманом Українським по обидва боки Дніпра. Почувши про його смерть, Ромодановський, не дожидаючи, поки нападе на нього Дорошенко, повернув за межі України.

За наказом П.Дорошенка І.Брюховецького поховано у Гадячі з гетьманськими почестями.

Ю́рій Хмельни́цький або Ю́рій Хмельниче́нко (1641—1685) — український державний і політичний діяч. Гетьман Війська Запорозького в 1657, 1659—1663 роках і Правобережжя (1678-81, 1685), другий син Богдана Хмельницького.

Волею свого батька намічений на гетьмана й обраний Козацькою радою у Чигирині 27 серпня 1657, але через молодість тимчасово передав владу у руки козацтва, яке обрало на гетьмана Івана Виговського (1657—1659).

Після відходу Виговського на Козацькій раді в Германівці на Київщині 11 вересня 1659 гетьманом України обрано Хмельницького. Скориставшись скрутним становищем України, московський уряд і його уповноважений князь О. Трубецький примусили Юрія Хмельницького укласти 17 жовтня 1659 Переяславські статті, які обмежували суверенні права України, давали право Москві призначати своїх воєвод і мати свої залоги, крім Києва, ще у п'яти містах України.

Цей договір викликав загальне обурення, і коли в 1660 московське військо, на боці якого вимушені воювати й козаки, у війні з Польщею зазнало поразки, Хмельницький після поразки під Слободищем перейшов на польський бік, московське військо було змушене до капітуляції під Чудновом.

Юрій уклав 27 жовтня 1660 року з Польщею так званий Слободищенський трактат, який розривав союз з Москвою, скасовував Переяславські статті, відновлював союз з Польщею й ґарантував автономію України, яка зобов'язувалася воювати спільно з польським військом проти Москви. Проти цього трактату (апробованого Козацькою радою в Корсуні) за намовою Москви виступили деякі лівобережні полки. Хмельницький ходив на лівобережну Україну з військом з метою об'єднання України. Але був розбитий переважаючими кількістю військами Григорія Ромадановського і після цього він не міг згуртувати достатньо війська. За підтримкою Москви гетьманом обрано Івана Брюховецького. Московити видали полковника Якима Сомка Брюховецькому, який його стратив. Хмельницький на початку 1663 склав булаву й постригся в ченці під ім'ям Гедеона. Після того як зложив булаву перебував в Корсунському монастирі, під імям Гедеона. 1663 він зложив гетьманство і прийняв монаший чин в Трахтемирівському (Зарубинецькому) монастирі.

1664 Стефан Чарнецький сплюндрував Суботів, наказав викинути тіла Богдана Хмельницького та його сина Тимофія з родиної гробниці. Також під його супроводом київський митрополит та Юрій Хмельницький були відісланi в Мальборський замок. Там вони знаходилися до 1667. Після звільнення (1667) він жив в Уманському монастирі.

У січні 1668 р. брав участь у Генеральній раді Війська Запорозького, де підтримав орієнтацію Петра Дорошенка на турецький протекторат. У своєму виступі на раді заявив: «Батьківські всі скарби відкопаю і татарам плату дам, тільки б під рукою великого государя і королівської величності не бути». Однак через кілька місяців Хмельницький підтримав його суперника Михайла Ханенка.

1669 взятий в битві в полон білогородськими татарами, був відправлений в Білгород,а потім за рішенням Дорошенка в Константинополь, де перебував в замку Сім Веж. Одного разу він намагався втекти на волю, але був знятий з високого муру, покараний киями і прикутий до стіни в'язниці. Перебував там до 1678. В інтересах султана звільнений з увязнення, проголошений гетьманом і посланий з пашою Ібрагімом під Чигирин проти московского князя Ромадановського. Після того як турки повернулись назад, Юрій Хмельницький з військом завоював декілька українських міст.

1670 (за іншими джерелами 1673) Юрія захопили кримські татари і відправили до Константинополя. За посередництвом французького посла (маркіза де Ноантель), турецький уряд намагався використати Хмельницього для закріплення свого володіння на Правобережній Україні.

1677 він був звільнений султаном з в'язниці i прибув в Україну й у зверненні до народу титулував себе «Князем сарматським і вождем Війська Запорозького»; його столицею був Немирів.

1678—1679 він хотів за допомогою турецького і татарського війська приєднати Лівобережжя. Однак йому не вдалося створити міцної влади. Південне Правобережжя щораз більше знелюднювалося, і люди втікали за Дніпро.

Дем'я́н Гнатович Многогрі́шний (Ігнатович) (1631—1703) — гетьман Лівобережної України (1669—1672).

Дем'ян (Демко) Гнатович Многогрішний (Ігнатович) народився 1631 року у місті Коропі (нині Чернігівська область) і походив з козацької родини. Брав активну участь у Національно-визвольній війні 1648—1657 років. У 1665—1669 роках він став чернігівським полковником. У 1668 році Дем'ян Многогрішний як противник Андрусівського перемир'я взяв участь у антимосковському повстанні, яке розпочалось під керівництвом Івана Брюховецького. Підтримував політику гетьмана Петра Дорошенка. У 1668 році Петро Дорошенко призначив Дем'ян Многрішного наказним гетьманом Лівобережної України, оскільки сам був змушений повернутися на Правобережжя. Наступ московських військ під командуванням Григорія Ромодановського на Сіверщину (на Ніжин і Чернігів), відсутність військової допомоги від Петра Дорошенка, сильні московські залоги в містах, тиск промосковських налаштованої частини старшини і православного духовенства (особливо Чернігівського архиєпископа Лазаря Барановича) примусили Дем'яна Многогрішного піти на переговори з царським урядом. 17 грудня 1668 року на старшинській раді в Новгороді-Сіверському Многогрішний був обраний «сіверським гетьманом». За словами літописця, за козацьким звичаєм Многогрішний довго відмовлявся від булави, «як стара дівка від хорошого жениха». Нарешті, від імені всієї старшини він присягнув на вірність Москві. Тоді повернулися звідти Максаківський ігумен Ширкович та обозний Петро Забіла, яких посилала торік старшина просити в царя вибачення за зраду Брюховецького. Посли привезли грамоту прощення й дозвіл вибрати нового гетьмана, бо Дорошенко, як гетьман Правобережжя за Андрусівською угодою 1667 року, яка поділила Україну між Польщею й Росією, не міг слухати двох господарів.

З березня 1669 року в Глухові генеральна рада знову вибрала гетьманом Дем'яна Многогрішного, і він присягнув на вірність цареві. Переговори між московським урядом і Дем'яном Многрішним завершилися укладенням Глухівських статей 1669 року.

 

Народився у сім'ї священика Самійла Самойловича з Ходоркова (тепер Житомирщина). Освіту здобув у Києво-Могилянській колегії. Службу в козацькому війську розпочав військовим писарем. Згодом був веприцьким сотником Гадяцького полку, сотником красноколядинським (1664) Прилуцького полку, де оселився батько та брати-священики майбутнього Гетьмана. Отримав звання значкового товариша.

Брав участь у повстанні 1668 р. проти московської влади в Україні. Після загибелі гетьмана Івана Брюховецького приєднався до наказного гетьмана Дем'яна Многогрішного. У 1668—1669 рр. був наказним полковником та полковником чернігівським. 1669—1672 — генеральний суддя.

Брав участь у старшинській змові проти гетьмана Дем'яна Многогрішного. На старшинській раді в Козачій Діброві 17 червня 1672 р. обраний гетьманом. Прагнув об'єднати під своїм регіментом Лівобережну й Правобережну Україну, для чого проводив боротьбу проти правобережного гетьмана Петра Дорошенка.

Керував козацьким військом під час Чигиринських походів 1677 і 1678 рр. (проти турків). За правління Самойловича Українська Православна Церква втратила свою незалежність і в 1686 р. була підпорядкована Московському патріархові.

У внутрішній політиці Іван Самойлович започаткував виділення з козацької старшини т. зв. значкового (знатного, значного) військового товариства, яке стало прообразом українського (“малоросійського”) дворянства. Намагався об’єднати Правобережжя та Лівобережжя, 1674 навіть обраний гетьманом “обох сторін Дніпра”. У результаті вторгнення військ Туреччини втратив контроль над Правобережжям.

У роки правління Самойлович остаточно утвердився державно-політичний устрій лівобережного Українського гетьманату, який в основному залишався незмінним до 1764. Проявив себе здібним воєначальником у війні об’єднаних сил козацької України та Московії з Османською імперією. Заохочував переселення українського населення з Правобережжя на Лівобережжя. Претендував на поширення гетьманської влади і на Волинь та Західну Україну. Висловлював незадоволення укладеним між Московським царством і Османською імперією Бахчисарайського миру 1681, неодноразово виступав проти укладення польсько-російського Вічного миру 1686 року, який узаконював розділ України на дві частини.

За гетьманування С. українська православна церква, яка до того була під зверхністю Константинопольського патріарха, була підпорядкована Московському патріархату. Мріяв створити Українське/Руське князівство і зробити гетьманську владу спадковою. Після невдалого спільного українсько-російського походу на Крим у 1687 звинувачений у „зраді Москві”, скинутий з гетьманства, заарештований і відправлений на заслання до залежних московських територій Західного Сибіру, де й помер.

 


Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 608 | Нарушение авторских прав




<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Уважаемый Павел Леонидович! | Украинские земли в конце 17- первой половине 18 веков.

mybiblioteka.su - 2015-2020 год. (0.078 сек.)