Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Розділ 1. Теоритичні основи поняття прибутку, рентабельності і собівартості.



ЗМІСТ

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ ПОНЯТТЯ ПРИБУТКУ, РЕНТАБЕЛЬНОСТІ І СОБІВАРТОСТІ.

1.1 Поняття прибутку, його формування на підприємстві

1.2 Структура собівартості та методика її визначення

РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Eкономічеий аналіз підприємста «Технотон»

РОЗДІЛ 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ ПОКАЗНИКІВ СОБІВАРТОСТІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

Кожне підприємство в процесі свого функціонування має на меті досягнення максимального прибутку, а це не можливо без ефективного управління ним. В свою чергу управління виступає творчим процесом керівника, що ґрунтується на основі даних що відображають реальний стан речей на підприємстві.

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є прибуток. Прибуток – це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства.

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками – прибуток і рентабельність. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів, тому для аналізу його доповнюють показником рентабельності.

Рентабельність – це відносний показник ефективності роботи підприємства, котрий у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках.

Джерелами підвищення рентабельності виробництва є систематичне зростання продуктивності праці, економічне і дбайливе використання всіх видів ресурсів, збільшення обсягів виробництва та підвищення якості продукції.

У зв’язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення прибутку та рентабельності підприємства. Одним з таких факторів є вдосконалення технології виготовлення виробів. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції. За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо. Підвищення ефективності використання устаткування теж є одним з важливих чинників підвищення прибутковості підприємства.



Для досягнення високої ефективності господарювання та одержання прибутку необхідно звернути увагу на виготовлення прибуткової продукції. У зв’язку з цим підприємство повинно своєчасно аналізувати рентабельність виробів та зменшувати випуск нерентабельної продукції.

Актуальність теми полягає в тому, що для оцінки рівня ефективності роботи підприємства одержуваний результат (валовий дохід, прибуток), зіставляється з витратами або використовуваними ресурсами. Порівняння прибутку з витратами означає рентабельність, або, точніше, норму рентабельності. Адже рентабельність є однією з базових економічних категорій економіки, а прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва і ці показники являються основою для впевненого просування підприємства у певній сфері діяльності.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ ПОНЯТТЯ ПРИБУТКУ, РЕНТАБЕЛЬНОСТІ І СОБІВАРТОСТІ.

1.1 Поняття прибутку, його економічний зміст і види.

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Прибуток — це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства.

Прибуток — це також частина додаткової вартості, виробленої і реа­лізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалі­зована і набере грошової форми.

Прибуток — це форма прояву вартості додаткового продукту. Прибуток підпри­ємств сфери матеріального виробництва — це частина національ­ного доходу.

Характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету підприємницької діяльності і береться за головний показник її результативності (ефективності).

Функціонування підприємства, незалежно від виду його діяльності і форм власності, в умовах ринку визначається його здатністю приносити достатній прибуток.

Прибуток – це кінцевий результат діяльності підприємства, що характеризує абсолютну ефективність його роботи. В умовах ринкової економіки прибуток є найважливішим чинником стимулювання виробничої і підприємницької діяльності підприємства та створює фінансову основу для її розширення, задоволення соціальних і матеріальних потреб трудового колективу. Також прибуток можна визначити як головне джерело фонду підприємства, з одного боку, а також джерело доходів державного та місцевих бюджетів.

А також прибуток – один із основних господарських показників роботи підприємства. За його допомогою визначаються рівень рентабельності, тобто прибутковості, а також ефективність функціонування підприємства. Прибуток формується, як різниця між виручкою від реалізації продукції і витратами на виробництво та її продаж. Якщо власні витрати перевищують грошові надходження від реалізації, мають місце збитки від реалізації.

Фінансові результати діяльності підприємства характеризуються сумою отриманого прибутку та рівнем рентабельності. Прибуток підприємства отримують головним чином від реалізації продукції, а також від інших видів діяльності (здача в оренду основних фондів, комерційна діяльність на фінансових та валютних біржах та ін.). Прибуток – це частина чистого доходу, який безпосередньо отримують суб’єкти господарювання після реалізації продукції. Тільки після продажу продукції чистий дохід приймає форму прибутку. Кількісно вона являє собою різницю між чистим виторгом (після виплат податку на додану вартість, акцизного збору та інших відрахувань із виторгу до бюджетних і не бюджетних фондів) та повної собівартості реалізованої продукції.

Основною метою аналізу прибутку є розробка і обґрунтованих управлінських рішень, направлених на підвищення ефективності діяльності господарюючого суб'єкта.

Першочерговими завданнями аналізу фінансових результатів, завдяки яким досягається його головна мета, є:

· оцінка динаміки абсолютних показників фінансових результатів (прибутку і рентабельності);

· визначення напряму і розміру впливу окремих факторів на суму прибутку та рівень рентабельності;

· виявлення та оцінка можливих резервів зростання прибутку й рентабельності;

· розробка заходів щодо використання виявлених резервів.

Показники фінансових результатів характеризують абсолютну ефективність господарювання підприємства. Найважливіші серед них є показники прибутку, який в умовах ринкової економіки складає основу економічного розвитку підприємства. Зростання прибутку створює фінансову базу для самофінансування, розширеного виробництва, розв`язання соціальних проблем та задоволення матеріальних проблем трудових колективів. За рахунок прибутку також виконується частина зобов`язань підприємства перед бюджетом, банками та іншими підприємствами та організаціями. Зростання прибутку визначає зростання потенційних можливостей підприємства, підвищує міру його ділової активності, збільшує розміри прибутків засновників і власників, характеризує фінансове здоров’я підприємства.

Таким чином показники прибутку стають найважливішими для оцінки виробничої та фінансової діяльності підприємства. Вони характеризують ступінь його ділової активності та фінансового благополуччя. На основі прибутку визначається рівень віддачі авансованих коштів та дохідність вкладень в активи даного підприємства.

Кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства - це його чистий прибуток або збиток. Прибуток є реальною частиною чистого доходу, створеного додатковою працею. Тільки після продажу продукту (робіт, послуг) чистий дохід приймає форму прибутку. Кількість прибутку визначається як різниця між виручкою від господарської діяльності підприємства (після сплати податку на додану вартість, акцизного податку і інших відрахувань з виручки до бюджетних і небюджетних фондів) і сумою всіх витрат на цю діяльність.

Розглянемо, які саме чинники впливають на цей підсумковий показник. Основним чинником є дохід (виручка) від реалізації продукції, що свідчить про ринковий попит на продукцію підприємства, повернення вкладених у виробництво коштів і можливість розпочати новий виробничий цикл. Розмір виручки від реалізації залежить від обсягів і структури виробництва за видами продукції та ринкових цін кожного виду. Відділи маркетингу підприємств зобов’язані постійно аналізувати ринковий попит на продукцію підприємства і своєчасно на нього реагувати. Економічне обґрунтування обсягів виробництва виконується через пошук так званого критичного обсягу, критичної точки, або точки беззбитковості.

Ще один чинник, який істотно впливає на розмір чистого прибутку, — це сукупні витрати на виробництво і збут продукції: собівартість реалізованої продукції, а також адміністративні витрати (загальногосподарські витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства) та витрати на збут (витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, рекламу, доставку продукції споживачам тощо).

Прибуток і собівартість є традиційними показниками у вітчизняній практиці фінансового аналізу діяльності підприємств. У ринкових умовах господарювання до основних показників поряд із зазначеними належать грошовий потік як сума чистого прибутку і амортизаційні відрахування. На відміну від інших видів витрат нараховані амортизаційні відрахування залишаються на рахунку підприємства, поповнюючи залишок ліквідних коштів. Амортизаційні відрахування відіграють важливу роль у системі обліку та плануванні діяльності підприємства. Вони є внутрішнім джерелом фінансування. Розмір амортизаційних відрахувань зменшує прибуток, що оподатковується. Таким чином, амортизаційні відрахування — істотний чинник стимулювання інвестиційної діяльності підприємства.

Джерелом отримання прибутку (збитку) разом з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) може бути також діяльність підприємства, не пов'язана з реалізацією продукції.

Такими джерелами можуть виступати:

· прибуток від пайової участі в спільних підприємствах;

· прибуток від здачі в оренду землі і основних фундацій;

· одержані і виплачені пені, штрафи;

· збитки від списання безнадійної дебіторської заборгованості, по якій закінчилися терміни позовної давності;

· доходи по акціях, облігаціях, депозитах;

· доходи і збитки від валютних операцій;

· прибутки (збитки) минулих років, виявлені в поточному році;

· фінансова допомога від інших організацій;

· збитки від стихійних лих.

Їх аналіз зводиться в основному до вивчення динаміки і причин одержаних збитків і прибутку по кожному конкретному випадку.

Збитки від виплати штрафів виникають у зв'язку з порушенням договорів з іншими підприємствами, організаціями і установами. При аналізі встановлюються причини невиконання зобов'язань, вживаються заходи для запобігання подібних помилок.

Збитки від списання безнадійної дебіторської заборгованості виникають звичайно на тих підприємствах, де постановка обліку і контролю за станом розрахунків знаходиться на низькому рівні. Прибутки (збитки) минулих років, виявлені в звітному році, також свідчать про недоліки бухгалтерського обліку.

Особливої уваги заслуговують доходи по цінних паперах (акціям, облігаціям, векселям і т.д.). Підприємства - утримувачі цінних паперів одержують певні доходи у вигляді дивідендів. В процесі аналізу вивчається динаміка дивідендів, курсу акцій, чистого прибутку, що доводиться на одну акцію, встановлюються темпи їх росту або зниження.

Основним джерелом інформації про фінансові результати діяльності підприємства є форма №2 бухгалтерської звітності (додаток звит). Згідно з цією формою послідовність формування чистого прибутку (збитку) графічно можна зобразити як на рис. 1.3

З цієї схеми ми добре бачимо ті основні важелі, використовуючи які підприємство може змінювати рівень свого прибутку. Такі як: об’єм та ціна реалізації; витрати на виробництво, керівництво, реалізацію та ін.; обсяги та напрямки інвестицій.

 

Рис.1.3 Формування чистого прибутку (збитку) підприємства

 

Якщо сума прибутку показує абсолютний ефект від діяльності, то рентабельність характеризує міру цієї ефективності, тобто відносний ступінь прибутковості підприємства або продукції, що виробляється. У загальній формі рентабельність як відношення прибутку до витрат чи застосованих ресурсів.

Рентабельність застосованих ресурсів є рентабельністю підприємства. Цей показник може бути визначений, як відношення прибутку підприємства до сукупності виробничих фондів, балансових активів, власного чи акціонерного капіталу. Останній показник цікавить насамперед акціонерів і майбутніх інвесторів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.

Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Перед усім обчислюється рентабельність усієї реалізації, як відношення прибутку від реалізації до повної собівартості реалізованої продукції. Рентабельність продукції можна розрахувати також відношенням прибутку до обсягу реалізованої продукції.

Рентабельність підприємства – найбільш узагальнюючий показник його діяльності. В ньому синтезуються всі фактори виробництва і реалізації продукції, оборотність господарських коштів і позареалізаційних фінансових результатів.

Отже показники рентабельності більш повно ніж прибуток, відображають кінцеві результати господарювання, тому що їх величина показує співвідношення факту з дійсними або використаними ресурсами. Їх використовують для оцінки діяльності підприємства і як інструмент в інвестиційній політиці та ціноутворенні.

Показники рентабельності можливо об’єднати у декілька груп:

· Показники, що характеризують окупність витрат виробництва та інвестиційних проектів;

· Показники, що характеризують прибутковість продажів;

· Показники, що характеризують прибутковість капіталу та його частин.

Всі показники можуть розраховуватись на основі балансового прибутку, прибутку від реалізації продукції та чистого прибутку.

Отже, рентабельність як показник дає уявлення про достатність прибутку порівняно з іншими окремими величинами, що впливають на виробництво, реалізацію і взагалі на фінансово-господарську діяльність підприємства. Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямів діяльності (виробнича, підприємницька, інвестиційна), окупність витрат і т.д. [24,с.55] Їх застосовують для оцінки діяльності підприємств і як інструмент в інвестиційній політиці і ціноутворенні.

Показники рентабельності можна об'єднати в декілька груп:

· показники, що характеризують рентабельність (окупність) витрати виробництва і інвестиційних проектів;

· показники, що характеризують рентабельність продаж;

· показники, що характеризують прибутковість капіталу та його частин.

Всі ці показники можуть розраховуватися на основі балансового прибутку, прибутку від реалізації продукції і чистого прибутку.

Рентабельність виробничої діяльності (окупності витрат) обчислюється як відношення валового або чистого прибутку до суми витрат по реалізованій або виготовленій продукції:

(1.1)

, (1.2)

 

де ─ рентабельність виробничої діяльності (окупність витрат), %;

─ валовий прибуток від реалізації продукції, грн.;

─ чистий прибуток, грн.;

─ сума витрат, грн..

Вона показує, скільки підприємство має прибутки з кожної гривні, що затрачує на виробництво і реалізацію продукції. Може розраховуватися в цілому по підприємству, окремим підрозділам і видам продукції.

Аналогічним чином визначається окупність інвестиційних проектів: одержана або очікувана сума прибутку від проекту відноситися до суми інвестицій в даний проект.

Рентабельність продажів розраховується відношенням прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) до суми одержаної виручки[3]. Характеризує прибутковість реалізації з гривні продажів.

 

, (1.3)

 

де ─ рентабельність продажів;

─ валовий прибуток від реалізації продукції;

─ виручка від реалізації продукції.

Рентабельність (доходність) капіталу обчислюється як відношення чистого прибутку до середньорічної вартості всього інвестованого капіталу або окремих його частин: власного, залученого, основного і т.д.

При розрахунку рентабельності капіталу необхідно брати середню величину капіталу за звітний період, проте в умовах інфляції більш реальні оцінки можна одержати, використовуючи моментальні значення даних показників.

1.2 Структура собівартості та методика її визначення

Склад і порядок калькулювання витрат, які включають до собівартості продукції, регулює Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 16 "Витрати". У відповідності з цим Положенням витрати звітного періоду трактуються як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, яке призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками). При цьому витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Якщо хоча б одна з умов визнанні активів не виконується, актив не визнається, а витрати з придбанні цього активу списуються у поточному періоді на “Інші операційні витрати”.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визначаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

До витрат господарської діяльності згідно з П(С)БО 1 та П(С)БО 3 належать також нестачі запасів, списання запасів або необоротних активів, які визнано активами, сплата штрафних санкцій, витрати на заохочування, соціальний і виробничий розвиток, нарахування податків.

Структура собівартості продукції – це відсоткове відношення певної статті витрат до загальної їх кількості [2, c.191].

Виробництво продукції (робіт, послуг) пов'язане з певними витратами, які мають назву „виробничі". До виробничої собівартості продукції включають прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі виробничі витрати та загальновиробничі витрати. Докладний перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції підприємство встановлює самостійно.

До прямих матеріальних витрат належить вартість сировини та основних матеріалів, купованих напівфабрикатів і комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Оцінку прямих матеріальних витрат здійснюють одним із таких методів:

· ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

· середньозваженої собівартості;

· собівартості перших за часом надходжень запасів (ФІФО);

· собівартості останніх за часом надходжень запасів (ЛІФО);

· нормативних затрат;

· ціни продажу.

До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну платню та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат належать усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи з прямої заробітної штати, плата за оренду земельних і майнових паїв, втрати від браку та витрати на виправлення браку, що належить до певного виду продукції [3, c.178].

Склад загальновиробничих (накладних) витрат:

· витрати на управління виробництвом (оплата праці та відрахування на соціальні заходи і медичне страхування персоналу апарату управління виробничими підрозділами, оплата службових відряджень працівників виробничих підрозділів);

· амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення;

· витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування операційну оренду основних засобів та інших необоротних активів загальні виробничого призначення;

· витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих і удосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції);

· витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші витрати на утримання виробничих приміщень;

· витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу, відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та працівників апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт і послуг);

· витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного серередовища;

· інші витрати (внутрішньогосподарське переміщення матеріалів, продукції на складах; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей; оплата простоїв тощо).

За оцінкою виробничої собівартості здійснюється облік готової продукції на складі та проводиться її списання в реалізацію.

Собівартість готової (товарної) продукції (Ст) визначають коригуванням суми виробничих витрат підприємства у звітному періоді на величину незавершеного виробництва на початок і кінець звітного періоду:

Ст = НВп + Св- НВк, (1.4)

де НВп — незавершене виробництво на початок звітного періоду, грн;

Се — виробничі витрати підприємства за звітний період, гри;

НВк — незавершене виробництво на кінець звітного періоду, грн.

Собівартість реалізованої продукції (Ср) обчислюють як алгебраїчну суму собівартості товарної продукції та зміни за лишків готової продукції на складах підприємства на початок і кінець звітного періоду за формулою:

Ср = 3п + Ст- Зк, (1.5)

де Зп — залишки готової продукції на початок звітного періоду, грн;

Ст — собівартість виготовленої продукції за актини період, грн;

Зк — залишки готової продукції на кінець звітнього періоду, грн.

При списанні продукції в реалізацію виробнича собівартість виготовленої продукції коригується на залишки нереалізованих виробів на початок і кінець відповідного періоду. Тобто встановлюється обсяг проданої продукції за виробничою собівартістю.

Витрати загальногосподарського характеру (адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати) відносяться прямо на результати діяльності.

1. Адміністративні витрати:

• загальні корпоративні витрати (проведення зборів акціонерів, представницькі витрати тощо);

• витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством;

• амортизація основних фондів і нематеріальних активів загальногосподарського призначення;

• витрати на утримання основних фондів (операційна оренда, ремонт, страхування майна, опалення, освітлення, охорона тощо);

• витрати на зв'язок, плата за розрахунково-касове обслуговування;

• витрати на врегулювання суперечок у судових органах тощо;

• податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім тих, що входять до собівартості продукції).

2. Витрати на збут містять:

• витрати пакувальних матеріалів, витрати на ремонт тари;

• оплата праці та комісійні винагороди працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

• витрати на рекламу та дослідження ринку;

• витрати на передпродажну підготовку;

• витрати на відрядження працівників підрозділів, що забезпечують збут;

• витрати на утримання основних фондів, пов'язаних зі збутом продукції (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, охорона);

• витрат на транспортування, перевалку і страхування продукції,

транспортно-експедиційні послуги тощо;

• витрати на гарантійний ремонт та інші витрати.

3. Інші витрати операційної діяльності: витрати на дослідження і розробки; собівартість реалізованої іноземної валюти; собівартість реалізованих виробничих запасів; втрати від знецінення запасів, нестачі, визнані штрафи тошо.

Загальнониробничі витрати поділяються на змінні й постійні.

• змінні: витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються пропорційно до зміни обсягу діяльності {витрати на придбання сировини, матеріалів комплектуючих виробів; електроенергію і паливо; технологічні; відрядна заробітна плата робочих та інші прямі витрати). Змінні витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, зарплати, обсягу діяльності), виходячи з фактичної потужності звітного періоду;

• постійні витрати: витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними при зміні обсягу діяльності (амортизаційні відрахування, орендна плата, погодинна заробітна плата та інші постійні витрати).

Загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, зарплати, обсягу діяльності, прямих витрат) при нормальній потужності [18, c.111].

Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати вводять до складу собівартості проданої продукції у періоді їх виникнення.

Наднормативні виробничі витрати виникають за фактом при наявності відхилень від встановлених норм списання матеріальних цінностей у виробництво.

При плануванні собівартості слід розрізняти собівартість окремих виробів (калькуляції) і собівартість загального обсягу готової (кінцевої) продукції. У підрозділах з коротким виробничим циклом і стабільними залишками (запасами) незавершеного виробництва, виробнича (цехова) собівартість готової продукції збігається з кошторисом. В інших випадках, особливо коли запуск і випуск виробів у межах планового періоду кількісно різняться та змінюються залишки незавершеного виробництва на його початок і кінець, собівартість продукції відрізняється від кошторисних витрат.

Отже, загальна собівартість продукції дорівнює:

Ск = Сз + Сн1 - Сн2, (1.6)

де, Ск — собівартість кінцевої продукції підрозділу за плановий період, грн.;

Сз — загальні витрати підрозділу за кошторисом, грн.;

Сн1, Сн2 — собівартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

Собівартість залишків незавершеного виробництва на початок планового періоду береться за фактичними (очікуваними) даними, на кінець — розраховується з урахуванням специфіки певного типу виробництва [14, c.271]. В одиничному і дрібносерійному виробництві собівартість незавершеного виробництва за окремими замовленнями на кінець планового періоду можна обчислити на основі ступеня їх планової готовності. В інших типах виробництва такі обчислення здійснюються у разі потреби коригування фактичної величини незавершеного виробництва або при зміні обсягу випуску продукції. При цьому враховується середньоденний випуск продукції за виробничою собівартістю, середня тривалість виробничого циклу і коефіцієнт зростання витрат (середня готовність незавершеного виробництва).

Інший метод визначення собівартості кінцевої продукції підрозділу, що є більш адекватним змісту цього показника, передбачає попереднє обчислення собівартості окремих виробів. Собівартість кінцевої продукції є її підсумком.

(1.7)

n — кількість найменувань виробів;

Nі — кількість виробів і-го найменування за виробничою програмою у натуральному виразі;

Соі — виробнича собівартість одиниці і-го виробу, грн.

Планування собівартості окремих виробів займає особливе місце в системі планових обчислень. Є різні методи обчислення витрат на окремі вироби. Їх застосування залежить від ряду обставин, передусім від широти номенклатури виготовлюваної продукції. За умов однопродуктового виробництва калькулювання є найпростішим і найточнішим, оскільки всі витрати розглядаються як прямі.

Однопродуктове виробництво може мати два різновиди:

- весь продукт однорідний, однієї споживної (експлуатаційної) якості й складності виготовлення (цегла, вугілля та ін.);

- продукт має різні варіанти якості, властивостей, що потребують різних витрат часу, або ресурсів (цемент, пиво, коньяк тощо) [16, c.63,67].

У першому випадку калькулювання здійснюється методом прямого ділення витрат на обсяг продукції.

(1.8)

Ск — загальні витрати, віднесені на кінцеву продукцію за плановий період (у повній сумі або за калькуляційними статтями чи елементами витрат), грн.;

N — обсяг готової продукції за плановий період у натуральному виразі.

Це за одностадійного виробництва. Якщо таких стадій більше, відповідно більше й членів формули (1.5). У загальному випадку:

(1.9)

де n— кількість стадій виробничого процесу;

Сj — загальні витрати на j-й стадії, грн.;

Nj — випуск продукції на j-й стадії.

У другому випадку, тобто коли продукт має різні рівні якості чи властивості, калькулювання здійснюється за коефіцієнтами еквівалентності. Особливість цього методу полягає в тому, що кожному варіанту продукту присвоюється певний коефіцієнт, який свідчить про його відносну відмінність за витратами від базового (основного) варіанта продукту. Коефіцієнт для базового варіанта продукту — 1,0. Такі коефіцієнти обчислюються за даними досвіду (емпірично), наприклад, зіставленням трудомісткості виготовлення, тривалості виробничого циклу тощо [13, c.98,100].

Однопродуктове виробництво має обмежену сферу застосування, більш поширеним є багатопродуктове виробництво, коли одночасно або в одному періоді виготовляються різні вироби. Собівартість окремих виробів у цьому випадку обчислюється за калькуляційними статтями, які охоплюють як прямі, так і непрямі витрати. Такі статті витрат, як матеріали, куповані вироби і напівфабрикати, паливо й енергія на технологічні потреби, основна, додаткова заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями на соціальні заходи, є прямими. Вони безпосередньо обчислюються на одиницю продукції. Відмінність лише в тому, що при складанні кошторису до уваги брався весь обсяг виробництва.

На практиці поширений метод розподілу зазначених витрат пропорційно основній зарплаті виробничих робітників. У цьому разі

(1.10)

де Со.в— загальновиробничі витрати на один виріб (калькуляційну одиницю), грн.;

Сзо — основна заробітна плата виробничих робітників на один виріб, грн.;

Рв — відношення загальновиробничих витрат до основної заробітної плати,%.

Величина Рв обчислюється по цеху (виробництву) як відношення річного кошторису зазначених витрат до фонду основної зарплати за цей же період. Переваги цього методу в його простоті, але він має суттєві вади, передусім стосовно розподілу витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування [10, c.122].

При високих вимогах до точності калькулювання, особливо в машино містких галузях, розподіл загальновиробничих витрат доцільно здійснювати окремо за їх частинами, тобто витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування розподіляти за однією базою, решта витрат — за іншою.

Найобгрунтованішим є обчислення витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування на один виріб залежно від часу його обробки і собівартості однієї машино-години роботи конкретного устаткування. Відмінність цього методу від попереднього полягає в тому, що береться не середня по всьому устаткуванню собівартість машино-години, а обчислюється її величина по кожній окремій групі однотипних машин. Сутність цього методу і процедура його впровадження такі:

1. Устаткування підрозділу розподіляється на групи технологічно взаємозамінних верстатів з приблизно однаковими витратами на одну годину роботи. В окрему групу або в кілька груп об'єднуються робочі місця для ручних робіт. Витрати на їх утримання входять у кошторис витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування (утримання і ремонт стендів, верстатів, затрати на інструмент, пристосування тощо).

2. По кожній групі устаткування складається кошторис на його утримання і експлуатацію.

3. Визначається завантаження кожної групи устаткування у машино-годинах.

4. Обчислюються витрати на одну машино-годину роботи по кожній групі устаткування діленням витрат за кошторисом на завантаження в машино-годинах. Витрати на одну машино-годину роботи, які ще називають собівартістю машино-години, можна визначити точніше на основі нормативних обчислень за елементами витрат (амортизація, електроенергія, інструмент тощо) [15. c.87].

Витрати на одну машино-годину роботи устаткування є основною нормативною базою цієї методики. Згідно з ними ставка витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування на певний виріб при калькулюванні визначається так:

(1.11)

де m — кількість груп устаткування, на якому обробляються вироби;

См-гj — собівартість машино-години роботи устаткування j-ої групи,грн.;

tj — затрати часу в машино-годинах на обробку виробу на j-й групі устаткування.

Розглянута методика розподілу витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування дає змогу істотно підвищити точність калькулювання. Але вона має недолік, який стримує її широке застосування. Нормативи витрат на одну машино-годину роботи устаткування і відповідно її собівартість значною мірою залежать від його завантаження.

За умов розглянутого розподілу витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування другу частину загальновиробничих витрат, тобто витрати на організацію й управління виробництвом, можна розподіляти пропорційно трудо- або машино-місткості виробів, про що мова йшла вище. У цьому випадку

Со.о=Сг × t (2.9)

де Со.о — витрати на організацію й управління виробництвом на один виріб;

Сг — витрати на організацію й управління виробництвом на одну людино- або машино-годину по виробничому підрозділу, грн.;

t — трудомісткість (машиномісткість) певного виробу, год [12, c.164].

Конкретні методи обчислення собівартості продукції описав американський організатор-бухгалтер Ч. Гаррісон у своїй книзі "Оперативно-калькуляційний облік виробництва і збуту". Цей облік відомий під назвою "стандарт кост". Його суть полягає в тому, що є вартісний облік виробництва, який будується на принципі обліку відхилень фактичних витрат від наперед встановлених стандартних чи нормальних [19, c.274].

Істотним фактором, що впливає на величину прибутку від продажу товарної продукції, є зміна рівня собівартості продукції.

Собівартість складає частину вартості продукції і показує, в що обходиться виробництво продукції для підприємства (фірми), тому собівартість є основним ціноутворюючим чинником. Чим більше собівартість, тим вище буде ціна за інших рівних умов. Різниця між ціною і собівартістю складає прибуток.

Усупереч прямо пропорційному зв’язку впливу обсягу реалізації товарної продукції на рівень прибутку, зв'язок між величиною прибутку і рівнем собівартості зворотна.

Чим нижче собівартість проданої продукції, обумовлена рівнем витрат на її виробництво і продаж, тим вище прибуток, і навпаки.

Можливість підприємства впливати на формування собівартості є істотною. Однак при цьому необхідно взяти до уваги таке.

По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований державою. Протягом 1996 року Постановами Кабінету Міністрів України були затверджені, а у 2002 році зміненими Типові положення з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, собівартості науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт тощо.

На основі Типових положень розроблено галузеві, відомчі положення, інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної собівартості продукції (робіт, послуг).

Витрати сфер виробництва й обігу, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.

По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір окремих із них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат:

· відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування, фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи);

· амортизація основних засобів і нематеріальних активів;

· витрати на фінансування ремонту й поліпшення основних фондів;

· інші витрати

· Можливість впливу підприємств на названі елементи витрат є обмеженою.

Однак вона можлива з допомогою належного управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці, структура і джерела її виплати; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура і джерела формування [7. c.139].

Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції, тобто зниження її собівартості є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції. Для цього необхідно: знати повний перелік вказаних витрат, що дається в Типових положеннях, особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства.

Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності в прийнятті рішень щодо формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання [8, c.96].

Абсолютна сума балансового прибутку, отримана підприємст­вом, у тім числі прибуток від основної діяльності, є дуже важливим показником. Однак він не може характеризувати рівень ефективнос­ті господарювання. За інших однакових умов більшу суму прибутку отримає підприємство, яке володіє більшим капіталом, використо­вує більше живої і матеріалізованої праці, більше виробляє і реалі­зує продукції (робіт, послуг).

Прибуток — це частина отриманого на вкладений капітал чис­того доходу підприємства, що характеризує його винагороду за ризик підприємницької діяльності.

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємст­ва, отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами.

По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати діяль­ності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються у розрахунках.

По-друге, витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства. Тут також можливі різні варіанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що береться для розрахунків.

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточни­ми витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У найширшому, найзагальнішому понятті рентабельність означає при­бутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, органі­зацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; при­бутковість різних галузей економіки.

Рентабельність безпосередньо пов'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку.

Рентабельність — це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.

Різні варіанти рішень, що приймаються для визначення прибутку, поточних витрат, авансованої вартості, для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.

Об­числення рентабельності окремих видів продукції (робіт, послуг) може ґрунтуватися на показниках прибутку від їхнього випуску або реаліза­ції. При цьому поточні витрати можуть прийматися в таких варіантах: собівартість продукції (виробнича або повна); собівартість продукції за виключенням матеріальних витрат (заново створена вартість); вартість продукції в оптових цінах (вартість за мінусом непрямих податків).

Для розрахунку рівня рентабельності підприємств можуть вико­ристовуватися: балансовий прибуток; прибуток від реалізації про­дукції (робіт, послуг), тобто від основної діяльності; прибуток від інших видів діяльності (фінансової, інвестиційної). При цьому при­буток зіставляється з авансованою вартістю, яку можна визначати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, пози­чковий капітал, основний капітал, оборотний капітал).

Для розрахунку рентабельності галузей економіки береться за­гальна сума прибутку, отримана підприємствами, об'єднаннями, іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входять у відпові­дну галузь економіки. На рівень рентабельності галузі впливатиме наявність у ній низькорентабельних і збиткових підприємств.

Залежно від мети аналізу діяльності підприємства розрізняють:

1. Загальний рівень рентабельності підприємства:

(1.12)

де Пб — балансовий прибуток;

Sвир — загальна виробнича собівартість.

Такий показник відбиває загальну ефективність діяльності підприємства. Найбільш прийнятним виразом загального рівня рен­табельності є відношення балансового прибутку до суми вартості основних виробничих фондів (Со.в.ф.) і нормованих оборотних засобів (Сн.о.з.):

(1.13)

Такий рівень рентабельності показує, наскільки раціонально ви­користовуються матеріальні ресурси підприємства.

2. Рентабельність виробничих фондів. Цей показник називають ще рентабельністю виробництва, що є не зовсім коректним, оскільки до формування прибутку залучаються всі види діяльності підприєм­ства, в тому числі ті, що не пов'язані з його основними виробничими фондами.

(1.14)

3. Рентабельність сукупних активів характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства:

(1.15)

Де Сак — середня сума активів балансу підприємства.

4. Рентабельність власного (акціонерного) капіталу відобра­жає ефективність використання активів, створених за рахунок влас­них коштів:

(1.16)

де П — чистий прибуток підприємства за вирахуванням оплати відсотків за кредит;

Свк — сума власного капіталу.

Величина власного капіталу береться за даними балансу. Вона дорівнює сумі активів за вирахуванням усіх боргових зобов'язань. Цей показник цікавить передусім акціонерів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.

5. Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на виробництво і збут продукції:

(1.17)

де: Sтн повна собівартість товарної реалізованої продукції, або

(1.18)

де Q — обсяг реалізованої продукції.

У багатономенклатурному виробництві поряд з рентабельністю всієї продукції визначається також рентабельність окремих її різно­видів.

Рентабельність певного виробу визначається так:

(1.19)

де Ці, Si — відповідно ціна і собівартість виробу.

Усі показники рентабельності можуть бути плановими і фак­тичними. Різниця полягає в тому, що для визначення планової рента­бельності беруть заплановані дані, для фактичної — фактичні.

Рівень рентабельності всіх організацій та установ залежить від величини прибутку, товарної продукції, витрат виробництва, величини основних виробничих фондів і нормованих обігових засобів. Важ­ливими факторами, які забезпечують зростання прибутку і рента­бельності підприємства, слугують зростання продуктивності праці, економія матеріальних ресурсів, підвищення фондовіддачі та рівня технічного прогресу, а саме: механізації та автоматизації трудомістких технологічних процесів, удосконалення організації виробництва та ін. Якомога повніше врахування підприємством таких факторів сприя­тиме підвищенню ефективності його діяльності.

Важливе значення для забезпечення умов невпинного зростання прибутку і рентабельності має якість їх планування. Це складний і багатогранний процес, який включає в себе глибокий економічний аналіз виробничих і фінансових показників за період, що передував плановому періоду, досягнення максимальної узгодженості з кількісними і якісними показниками плану випуску продукції (виконання робіт, послуг), її реалізації, собівартості, врахування наявних резервів збільшення випуску продукції, зниження витрат на виробництво, особливо непродуктивних і позареалізаційних витрат і збитків.

Якщо план із прибутку складено на належному рівні, професійно грамотно, підприємство має змогу правильно визначити обсяг платежів у державний бюджет і суму прибутку, що залишається в його розпорядженні з метою створення фінансової бази для розвитку виробництва, необхідних витрат на розвиток соціальної сфери, матеріальне заохочення праці.

У плануванні прибутку беруть участь (за умови організаційної відповідальності за цю справу фінансової служби) всі виробничі і функціональні підрозділи підприємства. Тільки в такому разі план може правильно віддзеркалювати внутрішньогосподарські резерви виробництва на базі більш раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Прибуток підприємства як фінансовий результат від його звичайної діяльності планується на рік, квартал, місяць за елементами, які його формують за чинними стандартами бухгалтерського обліку та звітності. При цьому, як правило, використовується два методи - прямого розрахунку та аналітичний метод.

Метод прямого розрахунку найпоширеніший на підприємствах на сьогоднішній день. Він застосовується, як правило, при невеликому асортименті продукції. Сутність його в тому, що прибуток обчислюється як різниця між виручкою від реалізації продукції (у відповідних цінах за винятком ПДВ і акцизів) і повною її собівартістю.

Аналітичний метод - базується на вивченні тенденції змін прибутку і рентабельності та прогнозуванні змін факторів, що впливають на їх величину.

Обчислення прибутку аналітичним методом включає три послідовних етапи:

1) визначення рентабельності товарообороту за звітний рік;

2) обчислення обсягу товарообороту на плановий період потім визначення прибутку на товарну продукцію виходячи з базової рентабельності;

3) облік впливу на плановий прибуток різних факторів: зниження собівартості продукції, підвищення її якості й сортності, зміна асортиментів, цін і т. д.

Після виконання розрахунків по всім трьох етапах визначається прибуток від реалізації товарної продукції.

Крім прибутку від реалізації товарної продукції в складі прибутку ураховується прибуток від реалізації іншої продукції й послуг нетоварного характеру, прибуток від реалізації основних фондів і іншого майна, а також плановані позареалізаційні доходи й видатки.

Крім розрахунку прибутку вище зазначеними методами існує ще так званий метод суміщеного розрахунку, що поєднує перший і другий методи. Виходячи з цього вартість товарної продукції в цінах запланованого року і за собівартістю звітного року визначається методом прямого рахунку, а вплив на планову суму прибутку змін собівартості, якості, асортименту, цін та інших факторів — аналітичним методом.

Загалом розрахунок оптимальної планової суми прибутку є найважливішим елементом не тільки планування, а й управління підприємницькою діяльністю суб'єктів господарювання.

 

 


РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Eкономічеий аналіз підприємста «Технотон»

Аналіз фінансового стану — комплекс дій щодо вивчення й аналізу результатів фінансово-господарської діяльності організацій, підприємств, фірм з метою визначення ступеня ефективності використання основних фондів і оборотних коштів для реалізації програм (статутних завдань) організацій, установ, виявлення можливих недоліків, порушень, невикористаних резервів підвищення результативності діяльності.

Аналізу фінансового стану підлягають основні статті балансу та інші матеріали обліку та фінансової звітності. Вивчається раціональність формування й використання власних, запозичених та залучених коштів, відповідність сум власних оборотних коштів потребам у них, обсяг формування та виконання плану одержання прибутку. Виявляються причини недостатнього залучення джерел надходження прибутків, наявність невикористаних оборотних коштів та можливості їх мобілізації, наявність і рух запасів товарно-матеріальних цінностей, джерела їх утворення, ефективність використання кредиту і його матеріальне забезпечення. Оцінюється стан розрахунків підприємства з бюджетом, банками, постачальниками, покупцями. Визначається економічний результат обігу оборотних коштів, співвимірюються витрати з прибутками, визначаються шляхи додаткового залучення оборотних коштів з метою одержання додаткових прибутків.

Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств. Кредитори та інвестори аналізують фінансовий стан підприємств, щоб мінімізувати свої ризики за позиками та внесками, а також для необхідного диференціювання відсоткових ставок. У результаті фінансового аналізу менеджер одержує певну кількість основних, найінформативніших параметрів, які дають об'єктивну та точну картину фінансового стану підприємства. При цьому в ході аналізу менеджер може ставити перед собою різні цілі: аналіз поточного фінансового стану або оцінку фінансової перспективи підприємства. Аналіз фінансового стану - це частина загального аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з двох взаємозв'язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу.

 

Таблиця 2.1

Динаміка структури власного капіталу

Найменування

статей

На початку звітного періоду

На кінець звітного періоду

Відхилення

Абсолютні величини

Відносні величини (частка в оборотніх активах

Абсолютні величини

Відносні величини (частка в оборотніх активах

В абсолютних величинах

У структурі

Темпи росту,%

Статутний капітал

         

-4

 

Інший додатковий капітал

 

 

 

 

 

 

 

Резервний капітал

 

 

 

 

 

 

 

Нерозподілений прибуток

471.2

 

683.5

 

212.3

   

Разом

571.2

 

783.5

 

212.3

   

 

Згідно даної таблиці статутний капітал залишився незмінним, а прибуток виріс.

 

Таблиця 2.2

Динаміка структури позикового капіталу

Найменування

статей

На початку звітного періоду

На кінець звітного періоду

Відхилення

Абсолютні величини

Відносні величини (частка в оборотніх активах

Абсолютні величини

Відносні величини (частка в оборотніх активах

В абсолютних величинах

У структурі

Темпи росту,%

Кредиторська заборгованність за товари, роботи, послуги

238.5

 

3983.1

 

3744.6

   

Поточні зобов’язання по розрахункам

927.6

 

1657.9

 

730.3

-50

 

Разом

1166.1

     

4474.9

   

 

У цілому заборгованість підприємса на кінець періоду значно виросла, це зростання пояснює значний зріст оборотних активів

 

Таблиця 2.3

Коефіцієнти капіталізації

Показники

 

На початку року

На кінець року

Відхилення

1. Коефіцієнт фінансової автономії

0.13

0.09

-0.04

2. Коефіцієнт фінансової залежності

7.6

10.1

2.5

3. Коефіцієнт фінансового ризику

6.6

9.99

3.39

4. Коефіцієнт маневреності власного капіталу

0.96

-3.39

-4.35

 

Знищення коефіцієнта фінансової автономії показує нам, що фінансова стабільність зменшується, а саме можна назвити становище на підприємстві критичним. Коефіцієнт фінансової залежності показує нам, що підприємство має дуже значну фінансову залежність від позикових засобів, відповідно фінансові ризики дуже виликі, що відтверджує зріст коефіцієнта фінансового ризику. Коефіцієнт маневреності власного капіталу відображає незодоволений стан покриття.

Таблиця 2.4

Класифікація типу фінансового стану підприємства

Показники

На початок року

На кінець року

Загальна величина запасів (З)

3412.7

4547.8

Наявність власних оборотних коштів (Кс, про)

552.8

-2657.7

Величина функціонуючого капіталу (Кс,дз)

3141.4

-470.9

Загальна величина джерел (До)

3122.4

-3911.2

ФС = Кс,про – З

-2859.9

-7205.5

ФТ = Кс,дз – З

-271.3

-5018.7

Ф0 = До – З

-290.3

-8459

Трикомпонентний показник типу фінансової стійкості

S = (S(+ Фс), S(+Фт),S(+Фо)

   

 

Всі розрахунки показників вказують на нестабільне фінансове становищ

Таблиця 2.5

Аналіз ліквідності балансу

Активи

На початок року

На кінець року

Пасив

На початок року

На кінець року

Платіжний надлишок(+)

Або недолік(-)

           

7=2-5

8=3-6

Найбільш ліквідні активи(Л1)

163.7

300.5

Найбільш термінові зобов’язання(П1)

238.5

3983.1

-74.8

-3682.6

Швидко реалізовані активи(Л2)

1402.5

 

Короткострокові пасиви(П2)

927.6

1657.9

474.9

-717.9

Повільно реалізовані активи(Л3)

2741.3

3929.6

Довгострокові пасиви(П3)

2589.2

2186.8

152.1

1742.8

Важко реалізовані активи(Л4)

 

3441.2

Постійні пасиви (П4)

571.2

783.5

-552.2

2657.7

БАЛАНС

4326.5

8611.3

БАЛАНС

4326.5

8611.3

   

 

Показники, як і раніше вказують нам, що підприємство недостатньо має швидко ліквідних актитвів.

 

 

Таблиця 2.6

Розрахунок коефіцієнтів ліквідності

Показники

На початок року

На кінець року

Відхилення

Коейіцієнт загальної (поточної) ліквідності

1.52

0.83

-0.69

Коефіцієнт проміжної (термінової) ліквідності

1.34

0.21

-1.13

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0.14

0.05

-0.09

 

Незважаючі ненащо коефіцієнт абсолютної ліквідності має хороший показник, що свідчить про швидку ліквідність підприємства.

Таблиця 2.7

Факторний аналіз прибутку

Показники

Код рядка

Попередній (базисний) рік (Хо)

Звітний рік (Х1)

Відхилення

(Х)

         

Собівартість реалізованої продукції(З)

 

-

-

-

Адміністративні витрати(АВ)

 

-

-

-

Витрати на збут(ВЗ)

   

3441.2

3422.2

Інші операційні витрати (ОВ)

 

-

-

-

Фінансові доходи (ФД)

 

672.9

757.6

84.7

Фінансові витрати(ФВ)

 

-

-

-

Податок на прибуток(ПНП)

 

-

-

-

Чистий прибуток

 

-

-

-

 

Згідно з данних цієї таблиці, фінансові доходи підприємства зросли, а витрати на збут зросли настільки, що перевищують доходи.

Таблиця 2.8

Зведена таблиця коефіцієнтів ділової активності

Найменування показника

На початок звітного періоду

Кінець звітного періоду

Відхилення

Коефіцієнт оборотності активів

-

-

-

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

-

-

-

Період оборотності дебіторської заборгованості (за рік 360 днів)

-

-

-

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

0.27

0.1

-0.17

Період оборотності кредиторської заборгованості(за рік 360 днів)

     

Коефіцієнт оборотності запасів

0.18

 

0.82

Тривалість оборотності запасів(за рік 360 днів)

   

-1663

Трив. операц. циклу

   

-1663

 

Таблиця 2.9

Аналітичний баланс

Статті

балансу

Код рядка

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

Відхилення, %

Абсолютні величини

Відносні величини

Абсолютні величини

Відносні величини

В абсолютних величинах

У структурі

Базисні темпи посту,%


Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 37 | Нарушение авторских прав




<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Преступления против правосудия 4 страница | Федеральное агентство по образованию

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.219 сек.)