З 1901 року на перехресті двох галасливих центральних магістралей стоїть цей будинок, споруджений видатним архітектором В. Шретером. Свого часу це був театр з найбільшою в царській Росії оперною

З 1901 року на перехресті двох галасливих центральних магістралей стоїть цей будинок, споруджений видатним архітектором В. Шретером. Свого часу це був театр з найбільшою в царській Росії оперною сценою (ширина 34,3 м; глибина 17,2 м, висота 22,7 м). Він був обладнаний за останнім словом тогочасної техніки. Й так міцно, що реконструкція знадобилася тільки через 80 років. Історія постійної оперної трупи в Києві починається в 1867 році. Первісна будівля згоріла в 1896 році. Після цього й було зведено нинішній будинок, що став у вересні 1911 року свідком трагічної події - під час вистави був убитий прем'єр-міністр Російської Імперії П. Столипін. Цей постріл, який змінив хід російської, а за великим рахунком, і світової історії, надав театру якусь фатальну ауру, яку просто зобов'язані мати усі видатні оперні сцени світу. У 1930-х роках опери почали перекладатися українською мовою, а в репертуарі з'явилися твори українських композиторів: «Тарас Бульба», «Кармелюк» та інші. З перенесенням у 1934 р. з Харкова до Києва до колективу театру приєдналася велика трупа солістів з Харківської опери та найвідоміші диригенти, режисери, художники, балетмейстери того часу. У 1939 р. театру опери і балету присвоїли ім'я Т. Шевченка. У різні роки в театрі працювали видатні артисти - диригенти Н. Рахлін, К. Сімеонов, С. Турчак, вокалісти Б. Гмиря, А. Азрікан, З. Гайдай, М. Литвиненко-Вольгемут, О. Петрусенко, Л. Руденко. У другій половині 1980-х будинок театру було реконструйовано, до нього тактовно прибудовані адміністративні приміщення. Глибина сцени збільшилася до 20 м, а висота з 23 до 27 м, що дозволило прискорити зміну декорацій не тільки в антракті між діями, але і під час самої вистави. Загальна площа сцени тепер становить 824 кв. м. Її обладнали найновішими на той час механізмами, електронікою, освітленням. Під час реставрації замість старовинного органу встановили новий, виготовлений на замовлення театру чеською фірмою «Рігер-Клос». Була переобладнана і оркестрова яма, в якій зараз одночасно може поміститися 100 музикантів. У репертуарі театру - понад півсотні п'єс. Вас чекає зустріч з виставами Дж. Россіні, Г. Доніцетті, Ш. Гуно, Д. Чимароза, А. Хачатуряна, М. Скорульського, Дж. Пуччіні, М. Равеля, Ж. Бізе, Л. Мінкуса. Для глядачів прозвучить музика М. Лисенка та С. Гулака-Артемовського, П. Чайковського та Н. Римського-Корсакова, О. Бородіна і Б. Лятошинського, М. Мусоргського і С. Прокоф 'єва. У 1992-2000 рр. балетну трупу очолював відомий хореограф Анатолій Шекера (1935 - 2000), з ім'ям якого пов'язані досягнення українського балету останніх трьох десятиліть ХХ ст. Окрім класичних вистав - «Лебедине озеро» і «Лускунчик» П. Чайковського, «Раймонда» О. Глазунова, «Коппелія» Л. Деліба - він здійснив постановки багатьох сучасних творів, зокрема, «Лілеї» К. Данькевича, «Спартака» А. Хачатуряна, «Ольги» Є. Станковича, «Легенди про любов» О. Меликова. Його вистава 1971 року «Ромео і Джульєтта» вже 30 років не сходить зі сцени. Ця постановка відзначена медаллю ЮНЕСКО як найкраща інтерпретація твору. Генеральний директор - художній керівник театру Петр Чуприна Генеральний директор – художній керівник театру Петро ЧУПРИНА: «ТУТ ВЕЛИКА МАГІЯ МУЗИКИ І ТАНЦЮ ПІДНІМАЄ ВСІХ НАС У СВІТ ВИЩИХ МАТЕРІЙ...» З цією дивовижно красивою будівлею в історичному центрі Києва пов'язані найхвилюючіші враження та спогади жителів і гостей столиці України. Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка розташувався на перехресті двох центральних магістралей Києва — вулиць Богдана Хмельницького і Володимирської, в будівлі-пам'ятнику архітектури ХIX століття. Неподалік Київського оперного театру знаходяться такі визначні пам'ятки як Софіївський Собор і Золоті ворота. Храм культури Сьогодні Національний академічний театр опери та балету імені Тараса Шевченка має у своєму розпорядженні балетну і оперну трупи, а також симфонічний оркестр. Його творча репутація залишається незмінно високою вже не одне десятиліття поспіль, з успіхом відбуваються гастролі в різних країнах світу. До репертуару театру входять твори Лисенка, Чайковського, Моцарта, Бородіна, Верді, Пуччіні, Адана, Леонкавалло, Римського-Корсакова, Мусоргського, а також багатьох інших композиторів зі світовим ім'ям. У ХХ столітті на сцені київського оперного театру в різний час зривали оплески такі виконавці, як Марія Литвиненко-Вольгемут, Іван Паторжинський, Михайло Гришко, Дмитро Гнатюк, Євгенія Мірошниченко, Анатолій Солов'яненко, Вікторія Лук'янець, Галина Туфтіна, Анатолій Мокренко, Олена Потапова, Валерій Ковтун. Театр у вечірніх вогнях – У стінах нашого театру, який тримає пальму першості серед найкрасивіших будівель неоренесансних споруд київської архітектурної сюїти, що з'єднала звучання багатьох епох і століть — від золотоверхих храмів часів Київської Русі до ритму модернових будинків початку двадцятого століття, звучить музика великих композиторів, а на сцені відбувається чарівне дійство, творене всесвітньо відомими балетами, — говорить генеральний директор – художній керівник театру, народний артист України, член-кореспондент Академії мистецтв України Петро ЧУПРИНА. — Національна опера України... Слава української музичної культури, знаний у всьому світі оперно-балетний театр. Храм, де відбувається трепетне священнодійство сьогодення і непідробного мистецтва, де серця і душі тих, хто на сцені, і тих, хто сидить у залі, зливаються в єдиному пориві. І велика магія музики і танцю піднімає всіх нас у світ вищих матерій, дарує ні з чим незрівнянну радість гармонії і духовного збагачення. Майже щовечора піднімається завіса театру, щоб перенести наших глядачів у дивовижний світ, створений талантами митців — композитора і диригента, режисера і художника, виконавців... І яку б виставу ви не дивилися у нашому театрі, обов’язково відчуєте зі сцени енергетику талантів, натхнення, майстерності та відданості високому мистецтву. Національна опера подолала чимало етапів у своїй яскравій творчій біографії — від провінційного міського театру до першої сцени держави, отримала визнання не тільки в Києві й Україні, а й у світі. Наші оперні та балетні постановки із захопленням зустрічали глядачі Франції та Канади, Італії та Німеччини, Швейцарії та Бельгії, Данії та Єгипту, Лівану та Угорщини, Японії та Бразилії, США та Португалії, Індії та Іспанії... Все наполегливіше ми інтегруємося в європейську та світову культуру, демонструючи високий рівень українського оперно-балетного мистецтва, дивовижну обдарованість наших виконавців, яскраві традиції, в основі яких найбільші досягнення людства в галузі музичної культури, гуманістичні ідеали, які стали визначальними в цивілізованому світі. Немов сім нот музичної гами... Попередником Національної української опери можна назвати Перший Київський міський театр, який був розрахований на 470 місць. Вистави тут проходили російською і польською мовами. Іноді в театрі давали оперу чи балет, виступали відомі артисти: Щепкін, Мочалов, Олдрідж, Млотковська, Живокіні. У середині ХIХ століття з короткими гастролями до Києва приїжджали італійські оперні трупи, які сприяли появі нових шанувальників опери. Але на всі прохання з провінції Петербурзька влада тривалий час відповідала відмовою, вважаючи оперне мистецтво атрибутом виключно столичних міст, таких як Москва або Санкт-Петербург. Появі будівлі Національної опери України передувала досить сумна подія: у лютому 1896 року, після ранкового спектаклю в одній з гримерок почалася пожежа, яка миттєво охопила всі приміщення Міського театру, побудованого 1856-го року. Вже через кілька годин від будинку, зведеного архітектором І. Штормом, залишилися лише обвуглені кістяки стін. У той час це не було надзвичайною подією. Наприклад, за 2 роки (1889-1891) в Європі й Америці від пожеж постраждало 22 театральних приміщення. Таким був Театр опери і балету. З поштівки 1901 року Театр сьогодні Оскільки Київ уже тоді був великим промисловим і культурним центром Російської імперії, громадськість та творча інтелігенція поставила перед батьками міста питання про будівництво нового приміщення для оперного театру. Результатом суперечок і обговорень стало рішення про оголошення міжнародного конкурсу на створення проекту для будівлі Київської опери. У конкурсі взяли участь архітектори України, Росії, Німеччини, Франції, Італії. Переможець був оголошений 25 лютого 1897-го. Ним став відомий російський архітектор Віктор Шретер. У 1898 році почалося будівництво нового Національного театру опери та балету, в якому були задіяні понад 300 робітників. На жаль, Віктор Шретер не зміг побачити результати своєї праці. Він помер за кілька місяців до закінчення урочистого освячення театру. Немов сім нот музичної гами, розтинають напівовальний фасад сім витончених арок, що додають споруді додаткової висоти. Між арками ми бачимо ліпні зображення театральних масок, які уособлюють діяльність двох муз — Мельпомени (трагедії) і Талії (комедії). Над центральним входом — барельєф і вензель, зображений на картуші, який підтримують дві крилаті жінки. Фахівці ототожнюють їх із геніями, духами-покровителями, що супроводжують людину в її благородних помислах. Говорячи про незаперечні переваги будівлі, ми не можемо обминути і критичні зауваження, висловлені нашими предками з приводу оформлення «дітища Шретера». 15 вересня 1901-го, в день урочистого відкриття театру, газета «Киевлянин» писала: «Зовнішній вигляд театру вкрай непривабливий: негарна споруда сидить посеред площі, мов велетенська незграбна черепаха. Ще більше псує враження непривабливе оздоблення будівлі... Декоративні прикраси зали для глядачів відрізняються простотою і бідністю...» Це, вочевидь, була думка дуже прискіпливого критика — більшість киян були і залишаються прибічниками абсолютно протилежної точки зору. Балет на сцені Архітектор дуже чуйно підійшов до створення проекту. Враховуючи, що новий оперний театр знаходитиметься в історичному центрі Києва, Віктор Шретер подбав про те, аби споруда в стилі неоренесансу гармонійно вписалася в архітектурно-природний ландшафт, і не входила в дисонанс з оточуючими його будинками. Будівля театру була не тільки красивою зовні, але і зручною для глядачів та працівників театру. Сцена нового Київського оперного театру стала найбільшою в Росії. Ширина її досягала 34,4 м, висота 22,7 м, а глибина — 17,2 м. Приміщення оперного театру обігрівалися за допомогою системи парового опалення, працювала система кондиціонування повітря, сценічне обладнання відповідало останньому слову техніки. Сумна сторінка Пов'язана з Київським оперним і така сумна історія, як замах на прем'єр-міністра Росії Петра Столипіна. Наприкінці серпня 1911-го імператор Микола II із сім'єю і почтом, у тому числі і з прем'єр-міністром Столипіним, знаходилися в Києві. 1 вересня імператор, його дочки і наближені міністри, Столипін серед них, були присутні на виставі «Казка про царя Салтана». Під час другого антракту спектаклю Столипін розмовляв біля бар'єра оркестрової ями з міністром двору бароном В. Фредеріксом і земельним магнатом графом І. Потоцьким. Несподівано до Петра Столипіна наблизився Дмитро Богров і двічі вистрілив з браунінга: перша куля влучила в руку, друга — в живіт, зачепивши печінку. Від миттєвої смерті Столипіна врятував хрест Св. Володимира, в який потрапила куля і, подрібнивши його, змінила початковий напрямок в серце. Цією кулею виявилися пробиті грудна клітка, плевра та печінка. Після поранення Столипін важко сів у крісло і ясно й чітко, голосом, який почули ті, хто знаходився недалеко від нього, вимовив: «Щасливий померти за Царя». У той час Київський міський оперний театр вражав уяву. У партері, бельетажі і решті чотирьох ярусах зали могли одночасно розміститися 1318 глядачів. В оформленні інтер'єрів переважали оксамит і бронза. Вишукані крісла, люстри та світильники були привезені з Австрії. Загальна площа приміщень театру становила 40210 квадратних метрів, а кубатура — майже 100000 кубічних метрів. У 1930-х роках, відповідно до нових ідеологічних віянь, Київський оперний театр хотіли перебудувати і надати йому більш пролетарського вигляду. Але з якихось причин цей проект, на щастя, так і залишився нездійсненим. Великий зал Люстр у холі Хроніка змін У 1919 році театр був націоналізований і перейменований в Державний оперний театр ім. К. Лібкнехта. Потім, у 1926 році, його перейменували в Київський державний академічний український оперний театр (тому що постановки в театрі йшли українською мовою). У 1934 році Київ набуває статусу столиці Української республіки, і театр знову перейменовують, на цей раз у Академічний театр опери та балету УРСР. Ім'я Тараса Шевченка оперному театру було присвоєно в 1939 році. Ще трохи торкнемося історії. Під час Другої світової війни німецькі офіцери дуже полюбляли сюди ходити. Про це дізналося радянське командування. І театр кілька разів піддавався бомбардуванням На початку Великої Вітчизняної війни трупа театру була евакуйована в Уфу. У 1942-44-му роках вона працювала в Іркутську, об'єднавшись із Харківським театром опери і балету. У 1944 році повернулася до Києва. Якось під час вистави радянська бомба пробила купол, впала в партері, але не розірвалася. Її, на щастя, одразу знешкодили. Тодішня публіка, звична до війни, продовжувала слухати музику далі. Після війни, розширюючи класичний репертуар, відроджуючи кращі довоєнні постановки, театр створює нові спектаклі. Серед них — твори українських композиторів: опери «Честь» Жуковського (1946), «Молода гвардія» Мейтуса (1947), «Богдан Хмельницький» Данькевича (1951); балети «Лісова пісня» Скорульського (1946), «Ростислава» Жуковського (1955); російська і українська класика — «Іван Сусанін» Глінки (1948; Державна премія СРСР, 1949), «Князь Ігор» Бородіна (1952), «Тарас Бульба» М. Лисенка (1955); балети композиторів радянських республік — «Гаяне» Хачатуряна (1947), «Попелюшка» (1949) та «Ромео і Джульєтта» (1955) Прокоф'єва, «Юність» Чулаки (1950), «Під небом Італії» Юровського (1952), «Шурале» Ярулліна (1955). Джерело національного оперного мистецтва Варто відзначити, що вже майже 143 роки минуло з дня організації в Києві постійних сезонів російської опери. 27 жовтня 1867-го відбувся перший спектакль Київського оперного театру — романтична опера О. Н Верстовського «Аскольдова могила». Однак роком народження української опери став 1926-й. Важко переоцінити роль театру в розвитку національного оперного мистецтва. Вперше на його сцені зазвучали українською мовою «Князь Ігор» А. П. Бородіна, «Садко», «Золотий півник» Римського-Корсакова, «Євгеній Онєгін», «Пікова дама» П. І. Чайковського, «Кармен» Ж. Бізе. Саме тут побачили світ постановки опер, написаних українськими класиками композиторами С. С. Гулаком-Артемовським і Н. В. Лисенком та ін. Поряд з українськими — в репертуарі театру твори композиторів зарубіжної класики. Сьогоднішня назва театру з'явилося не відразу. Спочатку він носив назву «Російська Опера», з 1919-го називався «Державний оперний театр». У 1926 році він отримав статус академічного. У 1934 році отримав нове ім'я — Український театр опери і балету. У 1994 році з «Українського» театр став «Національним». Сьогодні офіційна назва театру — Національний Академічний театр опери та балету ім. Т. Г. Шевченка, але його також називають Національним оперним театром України. Назва театру змінювалося не раз, проте незмінним залишався високий художній рівень театральної трупи. Наразі Національний Академічний театр опери та балету ім. Т. Г. Шевченка — один з найбільш успішних театрів країни. Доказом цього може служити не тільки велика популярність театру у публіки, а й численні нагороди різних театральних фестивалів. Трупа багато гастролює й театрали Іспанії, Італії, США, Польщі, Угорщини прекрасно знайомі з його репертуаром. Серед провідних виконавців: С. Добронравова, Л. Юрченко, В. Кочур, В. Степова, В. Пивоварова, М. Шопша, П. Майборода, В. Гришко, І. Пономаренко, О. Микитенко, Т. Штонда, балетні танцюристи — Т. Боровик, Х. Кушнірова, І. Задаянна, М. Моткова, Д. Матвієнко, М. Лазебнікова, Л. Сарафанова і багато інших. Вони знамениті не тільки на Україні, а й за її межами. У 1983-1988 рр.. була проведена капітальна реконструкція будівлі театру. Реставратори внесли значні зміни у залаштункову частину театрального приміщення, що дозволило збільшити кількість репетиційних залів, гримерок, був обладнаний спеціальний хоровий клас. Також було збільшено розмір сцени до 20 метрів углиб і 27 метрів у висоту. Загальна площа сцени тепер становить 824 кв. метри. Також під час реставрації замість старовинного органу встановили новий, збудований на замовлення театру чеською фірмою «Рігер-Клос». Була переобладнана і оркестрова яма, в якій зараз одночасно може розміститися 100 музикантів. Після реставрації площа театральних приміщень збільшилася на 20000 кв. метрів. Незважаючи на роки, що минули з дня закінчення реставрації, оперний театр і сьогодні захоплює вишуканістю інтер'єрів, урочистістю і розкішшю. Величезні венеціанські дзеркала прикрашають фойє, мармурові сходи висвітлені дорогими фарфоровими світильниками; всюди бронза, позолота, кришталь. Залишається додати, що Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка радо чекає на глядачів за адресою: вулиця Володимирська, 50.

Дата добавления: 2015-08-28