Понад дві з половиною тисячі років тому в південній частині Балканського півострова, на островах Егейського моря, на західному узбережжі Малої Азії, по берегах Мармурового і Чорного морів, на

АНТИЧНИЙ ТЕАТР.

Понад дві з половиною тисячі років тому в південній частині Балканського півострова, на островах Егейського моря, на західному узбережжі Малої Азії, по берегах Мармурового і Чорного морів, на узбережжі Південної Італії і в східній частині острова Сицилія виникла група рабовласницьких держав, відомих в історії як Стародавня Греція, або Еллада. У XII—VII ст. до н. є. у Стародавній Греції відбувся розклад первіснообщинного ладу і з'явилося патріархальне рабовласництво, яке у VIII—VI ст. до н. є. склало основу економічного і політичного життя суспільства. Розвинулося товарно-грошове господарство, яке зосередилось у рабовласницьких містах-державах (полісах). Найбільшими серед них виступали Афіни і Спарта, боротьба між якими за панування в Стародавній Греції була водночас боротьбою між демократією і аристократичною олігархією, що призвело до Пелопоннеської війни 431—404 рр. до н. є. Знесилені війною грецькі поліси в 338 р. до н. є. підпали під владу Македонії. У 146 р. до н. є. територія Греції була включена до складу Римської імперії. Можна виділити такі періоди розвитку мистецтва:

Гомерівська Греція (XI —VIII ст. до н. є.);

Архаїчна Греція (VII — VI ст. до н. є.);

Класична Греція (V — перші три чверті IV ст. до н. є.);

Еллінізм (кінець IV ст. до н. є. — до І ст. н. є.).

Театр. Одним з найвизначніших явищ давньогрецької культури є театр. Він виник на основі народних пісень і танків під час свята бога Діоніса -покровителя сільського господарства і селян. Бог Діоніс був богом життєдайних сил природи. В його культі відбилися труднощі й радості великого сільського господарства, в якому за природними умовами Стародавньої Греції переважало виноградарство.

АМФІТЕАТР

Навесні, коли розвивалася виноградна лоза, відзначалося свято весняних Діонісів, а восени, під час збирання винограду, святкувались осінні Діонісії. Це свято було особливо веселим. Пили молоде вино, водили танок, співали й танцювали. Виконавці обрядових пісень на честь Діоніса - дифірамбів були вбрані в козлячі шкури. Звідси і походить слово «трагедія», тобто «пісня козлів» («трагос» - по грецькому козел, «Оде» - пісня). З дифірамбів вингикла грецька трагедія. Деякі пісні на честь Діоніса мали грайливий, веселий характер. З них постала комедія.Ці пісні співали хором на чолі з заспівувачем, який називався корифеєм і розмовляв х хором про Діоніса. Слухачі розміщувалися навколо великого пагорба, де корифей співав разом з хором. Щоб глядачам було краще видно й чути, корифей і перший артист стояли на підвищенні -спеціальній дерев'яній примостці, а глядачі розміщувалися на лавах, які йшли амфітеатром. Так виникли театральні вистави.

Спершу театр був дерев'яний. Місце, де грали актори, називалось сценою від солова «скена», тобто намет. Спочатку це дійсно був намет, в якому переодягались актори. На сцені стояв жертовник на честь бога Діоніса. Внизу біля сцени розміщувався хор, це місце дістало назву орхестри. Далі йшли місця для глядачів - театр. Грецький театр завжди був просто неба.Місце для видовища в Стародавній Греціі називали – амфітеатром.

Грецькі театри вміщували до 20-25 тис. глядачів. У зв'язку з цим театральні вистави мали і особливу техніку. Жіночі ролі виконували тільки чоловіки. А щоб кожного актора було видно й чути всім глядачам, актори грали у чоботях з високими підставками - котурнах. Всі актори надівали маски, причому для кожної ролі - особливі маски. З рота маски стирчав рупор, який посилював голос. Давньогрецькі театри мали чудову акустику. Досить було упустити момент на сцені, щоб цей звук почули в задніх рядах величезного театру. Театральна вистава в Стародавній Греції була не розвагою, а священнодійством, в якому мав брати участь кожний громадянин. Афінським громадянам починаючи з часів Пеннрікла видавали з скарбниці спеціальні театральні гроші на відвідання театру. Театр був школою виховання, де в п'єсах розбирались найактуальніші питання моралі, політики й ідеології.

Літературна творчість у Греції здавна існувала в усній формі, що

підготувало появу перших літературних творів, видатних пам'яток світового епосу — "Іліади" й "Одіссеї" (IX—VIII ст. до н.е.), в яких великий Гомер розповідає про події Троянської війни. В архаїчний період у результаті розпаду родової общини відбувається формування античного полісу — міста-держави: Афіни, Спарта, Корінф, Аргос, Фіви. В літературі того часу поширені міфи про богів, героїв, наприклад про подвиги Геракла, а також розвивається лірична поезія Архілоха, Солона, Алкея, Сафо. Важливим фактором культурного розвитку Греції вважаються ігри, які відбувалися на честь деяких богів. Найбільшими були Олімпійські ігри — спортивні змагання на честь верховного бога Зевса, що відбувалися, починаючи з 776 р. до н. є. один раз у чотири роки; Тіфійські — спортивні і музичні на честь Аполлона (бога поезії), Істмійські на честь Посейдона (бога морів).

Періодом розквіту давньогрецької культури є класичний період, який характеризується розвитком філософської думки (Демокріт, Сократ). У літературі цього періоду основними жанрами стали трагедія і комедія. Знаменитими авторами трагедії були Есхіл (525—456 рр. до н. є.) та Софокл (497— 406 рр. до н.е.). Визнаним комедіографом був Арістофан (бл. 445— бл. 385 рр. до н. є.).

З розвитком рабовласницької демократії, особливо в Афінах, розвивається масовий вид літератури - драматичні вистави, що виникли на основі масових народних свят у формі трагедій і комедій. Як і вся давньогрецька культура, трагедії мали своєю основою міфології. В епоху класики міфологія стає носієм і виразником полісної ідеології. Проте втілювали у своїх трагедіях ідеї, що хвилювали тогочасне грецьке суспільство. Це зумовило величезну популярність трагедій у Стародавній Греції і перетворило їх на живий і яскравий документ тієї доби. В УІ-У ст. до н.е. в Афінах жили і творили найвидатніші грецькі трагічні поети, що є класиками не лише грецької, а й світової літератури. Найстаршим з них був Есхіл (525-456 рр. до н.е.).Його вважали батьком давньогрецької драматургіі. Він жив у період боротьби з тиранією і розквіту рабовласницької демократії і брав участь у греко-перських війнах. Трагедії Есхіла відзначаються титанічною силою своїх образів і визвольними ідеями. До нас дійшли тільки деякі з них. Найвідоміша трагедія Есхіла - «Прометей закутий». В основу трагедії покладено грецький міф про те, що титан Прометей терпить страждання за те, що дав вогонь людям. Прометей виступає проти тиранічної влади Зевса. В трагедії відбився протест проти тиранії, поваленої в Афінах наприкінці VI ст. до н.е Крім трагедій на міфологічні теми, Есхіл написав чудову патріотичну трагедію «Перси», в якій змальовано перемогу греків у греко-перських війнах і поразку Персії. В цій трагедії є опис Саламінського бою, в якому брав участь і сам.

Другим чудовим трагічним поетом доби розквіту Афін був Софокл (496-406 рр. до н.е.). Як і Есхіл, Софокл написав багато трагедій, з яких до нас дійшло тільки сім. Софокл оспівує творчу працю людини. Та поряд з цим Софокл звертається до ідеї долі, що тяжіє над людиною. Що б не робила людина, вона залежить від сліпої долі. Адже за грецькою міфологією, нитку життя кожної людини тчуть три сліпі Мойри - богині долі. Найвидатнішою трагедією Софокла є «Едіп-цар». У цій трагедії особливо чітко проводиться ідея безсилля людини перед долею. І у благородному образі Едіта втілено протест проти долі. Цар Едіп все життя прагнув того, щоб страшне пророцтво, зроблене за його народження, не справдилося. Та, мимо його волі, пророцтво справджується, він виявляється страшним злочинцем, що вбив свого батька і одружився з своєю матір'ю. Крім трагедії «Едіп-цар», Софокл створив ще кілька визначних трагедій, серед яких вирізняється «Електра».

Третім великим трагічним поетом Греції є Евріпід (480-406 рр. до н.е.) Він писав трагедії, присвячені аналізу почуттів, які призводять людину до нещастя й загибелі. Цікаво, що в Евріпіда нема ідеї сліпої долі. Не фатум управляє діями людини в його п'єсах, як у Софокла, а самі люди роблять своє життя. Але їхні почуття інколи стають фатальнішими, ніж доля. З його трагедій особливо відома «Медея». Вона присвячена стражданням і помсті скривдженої жінки.

Героїчна трагедія «Іфігенія в Авліді» добровільно йде на смерть, жертвуючи собою для перемоги греків у Троянській війні. В трагедії «Іпполіт» зображується страждання Федри, мачухи Іпполіта, яка палко його покохала. Федра не в силі схилити пасинка на злочинний зв'язок і, кінець кінцем, бажаючи помститися, губить Іпполіта. Грецька трагедія за своєю силою, надзвичайною виразністю, височінню ідей і яскравістю образів, є одним з найкращих взірців драматургії.

Класиком грецької комедії є Арістофан (450-388 рр. до н.е.). Зміст його комедій становить справжню енциклопедію тогочасного грецького життя. Дія комедій Арістофана відбувається під час пеллопонеської війни і під час миру. Арістофан відображав інтереси сільського населення, яке особливо терпіло від воєн, тому в деяких своїх комедіях він енергійно виступив проти війни. Оскільки прибічником ведення війни був міський демос, то Арістофан піддавав його різкій критиці і висміював. У його комедіях виступають і відомі політичні діячі, і полководці, і ремісники, і селяни, і раби.

Не було, здається, кожного явища в тогочасному житті, на якому б не зосередив своєї уваги Арістофан. Особливо відзначаються його комедії «Мир», «Жінки в народних зборах» та ін. Дошкульні місця афінського демосу і боротьбу різних політичних патрій Арістофан зобразив у відомій комедії «Вершники», дек висміюється вождь демократії Клеон.

Як прихильники традиційних поглядів, Арістофан виступав проти теорій софістів і Сократа, що підривали, на його думку, старі підвалини. Проти них була спрямована комедія «Хмари». В комедії «Жаби» Арістофан висміював Евріпіда. Комедії Арістофана мали гостро політичний зміст, нерідко були політичними памфлетами, написаними яскравою розмовною мовою.

У Стародавньому Римі створюється ряд абсолютно нових типів споруд. Це передусім амфітеатри. Виникнення театрального мистецтва в Римі пов'язане зі святами збору урожаю. Самобутнім римським театральним жанром були міми – побутові комічні сценки, які включали діалоги, спів, музику і танці (своєрідний прообраз сучасної оперети). Пізніше стали ставитися комедії і трагедії за грецьким зразком. Римські актори походили з середовища вільновідпущеників або рабів. Вони займали, як правило, низьке суспільне становище.

У Римі вперше виникають професійні акторські трупи і камерні (для невеликої кількості глядачів) театральні вистави.Великою популярністю в Римі, особливо в період занепаду, користувалися циркові вистави, гладіаторські бої, що свідчило про деградацію театральної культури.

Колізей.

Торжества з нагоди відкриття Колізею продовжувалися сто днів. Роботи з архітектурного оформлення продовжувалися і пізніше. Колізей розташований у долині між пагорбами Есквіліном, Палатіном, Целієм, на місці штучного озера, створеного в резиденції імператора Нерона (37–68), що було осушено для будівництва амфітеатру. Три століття Колізей служив місцем для боїв гладіаторів (заборонені в 404–405), для цькування звірів (продовжувалися до 526), для морських боїв, для яких арена заливалася водою. У 11–12 ст. Колізей стає феодальним замком-міцністю. Із середини 14 ст. тут поселяються релігійні братерства (на арені споруджується церква), Цей величезний амфітеатр розташовував місцями більш ніж на 50 000 тисяч глядачів. Спочатку він називався Амфітеатр Флавієв, його будівництво почав Веспасіан з роду Флавіїв у 72 р. н.е., а добудував його син - Тит у 80 р. Відкриття Колізею святкувалося 100 днів. Розрахований на 50 000 глядацьких місць і має 4 головних входи. Глядачі дивилися в Колізеї криваві шоу з дикими тваринами і гладіаторами, під час зображення морських боїв арену заповнювали водою. Імператор Коммодус під час представлень був одягнений у шкіру лева, зображуючи Геракла. Колізей у первісному виді проіснував до 8 в., коли Папа Павло III дозволив використовувати своєму племіннику камені Колізею для будівництва власного палацу. Його дозвіл дозволяв Кардиналу протягом 12 годин вивезти стільки каменів, скільки він зможе. Таким чином, Колізей був збережений для нащадків. Він вибудований на місці зруйнованого 3олотого будинку Нерона і належав до нового архітектурного типу будинків. У Греції колись були тільки театри, що влаштовували на природних схилах пагорбів і полів(так,як і у Греціі). Римський Колізей являв собою величезну чашу зі східчастими рядами сидінь, (замкнуту зовні кільцевий еліпсовидною стіною. В амфітеатрах давали різні вистави: морські бої (навмахії), бої людей з екзотичними звірами, бої гладіаторів. У сонячні дні над Колізеєм натягали величезний парусиновий навіс — велум, чи веларій.

Колізей — найбільший амфітеатр античної епохи. Могутні стіни Колізею (висота 48,5 м) розділені на чотири яруси суцільними аркадами, у нижньому поверсі вони служили для входу і виходу. У плані Колізей представляє еліпс (156Х198 м); центр його композиції — нині зруйнована арена, оточена східчастими лавами для глядачів. Еліпс найбільше повно відповідав вимогам динаміки видовищ, що розгортаються — гладіаторських боїв. Він давав можливість максимально активізувати глядача, наблизити місця привілейованої публіки до арени; опускаючись лійкою місця розділялися відповідно до суспільного рангу глядачів. Усередині йшли чотири яруси сидінь, яким зовні відповідали три яруси аркад: дорична, іонічна і корінфська. Четвертий ярус був глухим, з корінфськими пілястрами — плоскими виступами на стіні. Пілястри, що членують стіну, корінфського ордера не порушують моноліт будинку, виложенного із сірого травертину.

Зовнішній вигляд Колізею з його могутнім пружним овалом виконаний суворої енергії. Це відчуття створюється не тільки величезними масштабами будинку, але й узагальненням основних форм, урочистою міццю простих ритмів. Усередині Колізей дуже конструктивний і органічний, доцільність сполучається в ньому з мистецтвом: він втілює образ світу і принципи життя, що сформувалися в римлян до I ст. н.е.

Колізей

Зовнішній вигляд Колізею з його могутнім пружним овалом виконаний суворої енергії. Це відчуття створюється не тільки величезними масштабами будинку, але й узагальненням основних форм, урочистою міццю простих ритмів. Усередині Колізей дуже конструктивний і органічний, доцільність сполучається в ньому з мистецтвом: він втілює образ світу і принципи життя, що сформувалися в римлян до I ст. н.е.

Античний театр був підґрунтям, для подальшого активного театрального дійства та розвитку всього театрального мистецтва.

Рівень розвитку і ступінь впливу на подальшу історію мистецтва надають зразки мистецтва Стародавньої Греції і Стародавнього Риму. В античному світі досягли розквіту всі, без винятку, сфери мистецтва. Творчість античних авторів і в науці, і в мистецтві мала гуманістичний характер, в її центрі була людина, її фізичне й духовне життя. Шедеври, створені античними майстрами мистецтва, стали в подальшому сприйматися як класичні, як неперевершені і гідні наслідування зразки. Античне мистецтво є базою для розвитку мистецтва всіх послідуючих історичних періодів.

АНТИЧНИЙ ТЕАТР В ЧАСИ СЬОГОДЕННЯ.

В античному амфітеатрі відбулася прем'єра "Електри" Петера Штайна.Отже місце для видовища в Стародавній Греціі цікавить і сьогоднішніх драматургів.

Прославлений німецький режисер Петер Штайн представив в античному театрі Епідавра (Пелопоннес, Греція) своє трактування "Електри" Софокла, поставлену з трупою Національного театру Греції. Прем'єрний показ спектаклю із захопленням зустріли п'ятнадцять тисяч глядачів, що з'їхалися з усієї Греції і з-за кордону, повідомляє кореспондент РИА "Новости". В основі сюжету "Електри" - стародавній грецький міф про прокляття, що тяжіло над домом Атрідів, правителів Мікен. Електра, дочка зрадницьки вбитого царя Агамемнона, чекає повернення з вигнання свого брата Ореста, щоб помститися матері Клітемнестрі та її коханцеві Егісту за смерть батька. "Електра" Софокла, на відміну від п'єс Есхіла й Евріпіда, - це чиста драма помсти. Відбулася несправедливість, Орест загладжує її, вбиваючи злочинців, - і всі проблеми вирішені. За ним не полюватимуть Ерінії, він відновить свою династію", - пише Петер Штайн в статті-передмові до спектаклю.

"Головний персонаж п'єси - Електра, яка постраждала від несправедливості, яка повстала проти існуючого стану речей, відмовилася від компромісів із владою і, не забуваючи любові до батька, молиться про повернення месника - Ореста", - додає режисер. Його Електра у виконанні Стефанії Гуліоті часом виглядає не лише істеричною, але і просто божевільною. Поки гордовита Клітемнестра принижує її, виправдовуючи вбивство батька, Електра механічно, немов автомат, підмітає солому зі сцени, безуспішно прагнучи врятуватися від жорстоких слів матері. А зачувши з палацу передсмертні крики Клітемнестри, вбиваної Орестом, Електра скидає одяг, кидається в кам'яну ванну і несамовито тре своє тіло, немов намагаючись змити останні сумніви в тому, що задумане нею вбивство здійснюється по справедливості.

У постановці стародавньої трагедії Штайн обходиться практично без декорацій - лише подовжена прибудова перед круглою сценою-орхестрою зображає палац мікенських царів, а саму орхестру обрамляють кілька кам'яних ванн, наповнених водою. Вкрай скорочений і світ речей: проста палиця в руках Електри замінює меч, а урна з уявним прахом Ореста стає для неї живим втіленням брата, з яким дівчина розмовляє, як із живою людиною. Сцену з урною сам режисер вважає найбільш сильною у всій п'єсі, разом із фінальною сценою, коли тиран Егіст, розраховуючи побачити труп Ореста, відкриває тіло убитої Клітемнестри і розуміє, що прийшов його кінець. Глибоке враження на глядача справляє хор мікенських дівчат, який то лепече, то скрикує, то тихо наспівує під живий акомпанемент барабана і флейти. Витончена хореографія трупи відтіняє і невтішне горе, і несамовиту лють Електри. Особливо сильний фінальний танець, який знаменує смерть тиранів і здійснення помсти Електрою. Хор у Штайна - єдиний персонаж п'єси, який, втім, деколи розпадається на безліч голосів.

Спектакль сповнений символікою кольорів: біле вбрання дівчат, чорний непомітний одяг Ореста (Апостоліс Тоцикас), легковажний бежевий костюм Егіста (Лазарос Георгакопулос), розкішна темно-зелена сукня Клітемнестри (Каріофіллія Карабеті), яка в кінці спектаклю обагрялася яскраво-червоною кров'ю. Після того, як помста здійснена, Електра скидає чорний брудний одяг і вбирається у світле радісне вбрання, переходячи від глибокої скорботи до дикої радості.

Для цієї постановки п'єса Софокла була наново перекладена зі старогрецької на сучасну розмовну мову, а останні правки в переклад Штайн вносив спільно з акторами. Новогрецька мова в п'єсі нехитра, майже примітивна: очевидно, мовну красу стародавнього оригіналу, недоступну сучасному глядачеві, режисер вирішив замінити голою простотою виразу. Для іноземних глядачів Штайн не робить знижок у вигляді синхронного перекладу, в усякому разі, на стародавній сцені Епідавра.

Прем'єра спектаклю пройшла в стародавньому Епідаврі - амфітеатрі, який вміщає півтора десятки тисяч глядачів. Цей унікальний театр, побудований в IV столітті до нашої ери, розташований на заході Пелопоннеса в області Арголіда, недалеко від знаменитих Мікен, де розгортаються події міфу про Електру.

Театр Епідавра, внесений до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, і до цього дня вражає своїми розмірами, а живописний гірський пейзаж, що відкривається за сценою, стає для глядачів гігантськими декораціями до драми, яка розгортається. Унікальною є й акустика театру - з центру сцени до тисяч глядачів виразно доноситься кожен шепіт, так що мікрофони артистам не потрібні.

Недивно, що право виступити в Епідаврі в рамках щорічного літнього фестивалю вважають за честь кращі театральні трупи світу.

Дата добавления: 2015-08-28