Пленум верховного Суду України 1 страница

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

N 1 від 01.04.94
м.Київ

(Постанова втратила чинність на підставі Постанови Пленуму
Верховного Суду

N 2 (v0002700-03) від 07.02.2003)

Про судову практику в справах про злочини проти
життя і здоров'я людини

(Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму
Верховного Суду
N 12 (v0012700-97) від 03.12.97
N 3 (v0003700-99) від 26.02.99)

Відповідно до статей 3 і 27 Конституції України
(254к/96-ВР) людина, її життя і здоров'я, честь і гідність,
недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Кожна людина має невід'ємне право на життя. Обов'язок держави -
захищати життя людини. (Абзац перший преамбули в редакції
Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 (v0012700-97) від
03.12.97)

Обговоривши судову практику в справах про вбивства і
заподіяння тілесних ушкоджень, Пленум відзначає, що суди України в
цілому правильно застосовують законодавство, яке передбачає
відповідальність за ці злочини, проте допускають у своїй роботі
помилки.

До судового провадження нерідко ще приймаються справи, в яких
допущена неповнота або неправильність попереднього слідства. Під
час розгляду таких справ суди не завжди глибоко з'ясовують мотив і
спосіб вбивств або заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень, форму
вини, дані про особу підсудного і потерпілого, їх попередні
стосунки.

Допускаються судами помилки в кваліфікації умисних вбивств
при розбійному нападі, з хуліганських мотивів, способом,
небезпечним для життя багатьох осіб, а також вчинених при інших
обтяжуючих обставинах. Мають місце випадки призначення винним у
вчиненні умисних вбивств і заподіянні тілесних ушкоджень покарань,
що не відповідають характеру і ступеню суспільної небезпечності
вчиненого злочину та особі винного. Не завжди повно з'ясовують
суди причини та умови, що сприяли вчиненню вбивств громадян,
заподіянню їм тілесних ушкоджень, та не ставлять питання про
вжиття необхідних заходів у попередженні посягань на життя і
здоров'я людини.

Пленум Верховного Суду України П О С Т А Н О В Л Я Є:

1. Звернути увагу судів на необхідність неухильного
додержання законодавства, що передбачає відповідальність за
злочини проти життя і здоров'я людини. При розгляді справ суди
повинні забезпечувати всебічне, повне та об'єктивне з'ясування
події злочину (часу, місця, способу, засобів, знарядь злочину та
інших обставин), його наслідків, характеру вини та мотивів діяння,
даних про особу винного і потерпілого, їх взаємовідносини та
поведінку, що передували події злочину.

При виявленні неповноти попереднього слідства судам належить
вживати необхідних заходів щодо поповнення матеріалів справи
шляхом перевірки обставин, які не з'ясовувались під час
розслідування, дослідження нових даних, одержаних у судовому
засіданні. При цьому суд може викликати і допитати додаткових
свідків, витребувати і дослідити нові документи, призначити і
провести відповідну експертизу тощо.

Якщо неповноту попереднього слідства не може бути усунуто в
судовому засіданні, справа підлягає направленню на додаткове
розслідування. Коли ж всі можливості для збирання додаткових
доказів вичерпано і винність підсудного у вчиненні злочину не
доведено, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок або
винести обвинувальний вирок лише в тій частині обвинувачення,
доведеність якого не викликає сумніву.

2. Судам необхідно мати на увазі, що повне і неухильне
дотримання на всіх стадіях кримінального судочинства вимог
кримінально-процесуального законодавства, якими передбачено права
потерпілих від зазначених злочинів, є однією з важливих гарантій
здійснення встановленого статтями 3 і 27 Конституції України
(254к/96-ВР) права громадян на захист їх життя і здоров'я. При
розгляді справ про умисні вбивства та заподіяння тілесних
ушкоджень суди зобов'язані не тільки встановлювати вину підсудних
та призначати їм справедливе покарання, а й вживати всіх
необхідних заходів до повного відшкодування заподіяної потерпілим
матеріальної і моральної шкоди. (Пункт 2 із змінами, внесеними
згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 (v0012700-97)
від 03.12.97)

3. При призначенні покарань винним у вчиненні вказаних
злочинів судам слід неухильно додержуватись вимог закону про
індивідуалізацію покарання, не допускаючи застосування
необгрунтовано м'яких мір покарання, і особливо за умисні
вбивства та умисні тяжкі тілесні ушкодження. Призначаючи
покарання, суди повинні враховувати характер і ступінь суспільної
небезпечності вчиненого злочину, сукупність всіх обставин
конкретного діяння (форму вини, мотив, спосіб, стадію вчинення
злочину, тяжкість наслідків, наявність в діях кваліфікуючих
ознак), дані, які характеризують особу винного, обставини, що
пом'якшують і обтяжують відповідальність.

4. Судам слід враховувати, що відповідно до ст.24
Кримінального Кодексу України (2001-05) смертна кара є
винятковою мірою покарання і може застосовуватися лише у
випадках, коли необхідність її призначення обумовлюється
особливими обставинами, що обтяжують відповідальність, та
виключною небезпечністю особи винного. За наявності таких
обставин не виключається призначення смертної кари не тільки
виконавцям, а й іншим співучасникам злочину.

Виняткова міра покарання - смертна кара, як і кожне
покарання, може бути призначена лише за наявності доказів вини,
які не викликають сумніву.

Призначення виняткової міри покарання в усіх випадках слід
мотивувати у вироку з обов'язковим наведенням обставин, які суд
вважає особливо обтяжуючими, і тих даних про особу винного, котрі
свідчать про її виключну небезпечність. Якщо винними у вчиненні
злочину визнано кількох осіб, яким призначається виняткова міра
покарання, у вироку мають бути окремо наведено мотиви її
застосування до кожного з них.

5. У випадку, коли до кримінальної відповідальності
притягнуто кількох осіб, які діяли спільно, з умислом, спрямованим
на позбавлення життя потерпілого чи заподіяння шкоди його
здоров'ю, суди повинні досліджувати характер дій, ступінь участі в
злочині кожного з них і зазначати про це у вироку.

Дії осіб, які безпосередньо брали участь у позбавленні життя
потерпілого або заподіянні шкоди його здоров'ю, належить
кваліфікувати за статтями Кримінального кодексу (2001-05,
2002-05), що передбачають відповідальність за умисне вбивство чи
умисне заподіяння тілесного ушкодження. Дії організаторів,
підмовників і пособників, які не були співвиконавцями злочину,
необхідно кваліфікувати за тими ж статтями з посиланням на
відповідну частину ст.19 КК України (2001-05).

При ексцесі виконавця, коли один із співучасників вийшов за
межі домовленості про обсяг злочинних дій і вчинив більш тяжкий
або інший злочин (наприклад, при домовленості заподіяти
потерпілому тілесні ушкодження його було позбавлено життя),
відповідальність за цей злочин несе лише його виконавець, інші ж
особи повинні відповідати за злочини, вчинені в межах
домовленості.

6. Особа, яка добровільно відмовилась від вбивства
потерпілого або заподіяння йому тілесних ушкоджень, підлягає
кримінальній відповідальності лише за фактично вчинене діяння,
якщо воно утворює інший склад злочину.

Це не стосується тих випадків, коли відмова сталася вже після
здійснення всіх дій, які винний вважав за необхідне виконати, але
злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від його
волі. Таке діяння належить кваліфікувати як закінчений замах на
той злочин, котрий винний бажав вчинити.

(Пункт 7 виключено на підставі Постанови Пленуму Верховного
Суду N 3 (v0003700-99) від 26.02.99) 7. Судам слід мати на
увазі, що вчинення злочинів проти життя і здоров'я людини
організованою групою або з використанням громадського лиха
(землетрусу, повені, пожежі, епідемії тощо) є обставинами, що
відповідно до пунктів 2 і 9 ст.41 КК України (2001-05) обтяжують
відповідальність.

8. За п."а" ст.93 КК України слід кваліфікувати умисне
вбивство, яке вчинене з корисливих мотивів, коли винний,
позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим
матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима,
коштовностями, цінними паперами, майном), одержати чи зберегти
певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків
(одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу
тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди.

(Абзац другий пункту 8 виключено на підставі Постанови
Пленуму Верховного Суду N 12 (v0012700-97) від 03.12.97) Так
само належить кваліфікувати і вбивство на замовлення, коли
винний, виконуючи волю іншої особи за одержану чи обіцяну
грошову, майнову винагороду або з іншої матеріальної
зацікавленості позбавляє людину життя.

За відсутності інших кваліфікуючих ознак дії підмовника
такого вбивства, якщо при цьому він не вчиняє більш тяжкого
злочину (передбаченого, зокрема, статтями 58, 59 (2001-05),
190-1 (2002-05) КК), необхідно кваліфікувати за ч.5 ст.19, п."а"
ст.93 КК незалежно від того, що його особисті мотиви щодо
позбавлення життя потерпілого не були корисливими. (Абзац другий
пункту 8 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду N 12
(v0012700-97) від 03.12.97)

Для умисного вбивства з корисливих мотивів не має значення,
чи досяг винний тієї матеріальної вигоди, якої прагнув.

У разі вчинення умисного вбивства під час нападу або зразу ж
після нього з метою заволодіння або утримання приватного майна
громадян, колективного чи державного майна, дії винного слід
кваліфікувати за п."а" ст.93 КК України і ч.3 ст.142 або ч.2
ст.86 чи ст.86-1 цього Кодексу (2001-05).

Сукупність злочинів має місце й у тому разі, коли умисне
вбивство вчиняється з метою заволодіння предметами,
відповідальність за розкрадання яких передбачена спеціальними
нормами, зокрема статтями 223, 228-3, 229-2, 229-17, 229-19 КК.

(Абзац п'ятий пункту 8 в редакції Постанови Пленуму Верховного
Суду N 12 (v0012700-97) від 03.12.97)

У випадках, коли умисел на заволодіння майном виник у
винного після вбивства, вчиненого з інших мотивів, його дії слід
кваліфікувати за ст.93 (при наявності обтяжуючої обставини) або
за ст.94 та відповідною статтею Кримінального кодексу, що
передбачає відповідальність за крадіжку чи грабіж.

9. За п."б" ст.93 КК України (2001-05) слід кваліфікувати
умисне вбивство з хуліганських мотивів, коли його вчинено на
грунті явної неповаги до суспільства, нехтування
загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так
само без будь-якої причини чи з використанням малозначного
приводу.

Не можна розглядати, як вчинене з хуліганських мотивів,
умисне вбивство в сварці чи бійці, яку почав сам потерпілий, а
так само з ревнощів, помсти чи інших мотивів, що виникли на
грунті особистих відносин, хоча при цьому і було порушено
громадський порядок. Якщо крім вбивства з хуліганських мотивів
винний вчинив ще й інші хуліганські дії (реальна сукупність),
скоєне потрібно кваліфікувати за відповідною частиною ст.206
(2002-05) та статтею Кримінального клдексу, яка передбачає
відповідальність за вбивство.

10. За п."в" ст.93 КК України (2001-05) слід кваліфікувати
умисне вбивство, вчинене з метою перешкодити правомірній
діяльності потерпілого у зв'язку з виконанням ним свого
службового або громадського обов'язку, а так само з мотиву помсти
за таку діяльність. При цьому відповідальність за цією нормою
настає незалежно від часу, що пройшов з моменту виконання
потерпілим своїх обов'язків до його вбивства.

Під виконанням службового обов'язку слід розуміти діяльність
особи, що входить в коло її повноважень, а громадського обов'язку
- здійснення спеціально покладених на особу громадських
повноважень чи інших дій в інтересах суспільства або окремих
громадян (припинення правопорушення, повідомлення органам влади
про злочин або готування до нього тощо).

У разі умисного вбивства громадянина, який вживав заходи
щодо припинення хуліганства, дії винного охоплюються п."в" ст.93
КК України і додаткової кваліфікації за п."б" цієї статті не
потребують. Хуліганство і наступне вбивство особи, яка припиняла
ці дії, необхідно кваліфікувати за відповідною частиною ст.206 і
п."в" ст.93 чи ст.190-1 КК України. (Абзац третій пункту 10 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N
12 (v0012700-97) від 03.12.97)

Коли винний, бажаючи вбити потерпілого у зв'язку з
виконанням ним службового або громадського обов'язку, помилково
позбавив життя іншу людину, яка такого обов'язку не виконувала,
його дії необхідно кваліфікувати за ст.17 і п."в" ст.93 КК
України як замах на злочин, котрий він намагався вчинити, та за
ст.94 Кримінального кодексу (при відсутності обтяжуючих обставин).

11. Вбивство двох або більше осіб слід кваліфікувати за
п."г" ст.93 КК України, якщо дії винного охоплювались єдиним
умислом і були вчинені, як правило, одночасно. При цьому вбивство
двох або більше осіб може бути вчинено з різних мотивів. Якщо
такі мотиви є обтяжуючими обставинами, то дії винного слід
кваліфікувати ще і за іншим відповідним пунктом ст.93 КК України.

Вбивство ж однієї людини і замах на життя іншої не може
розглядатися як закінчений злочин - вбивство двох і більше осіб,
оскільки злочинний намір вбити двох осіб не було здійснено з
причин,що не залежали від волі винного. У цих випадках вчинене
слід кваліфікувати за статтями 94 або 93 і ст.17, п."г" ст.93 КК
України (2001-05), незалежно від послідовності злочинних дій.

Якщо винний, бажаючи вбити декілька осіб, позбавив життя двох
із них, а відносно інших умисел не довів до кінця з незалежних від
його волі причин, то вчинене слід кваліфікувати за п."г" ст.93 та
ст.17 і п."г" ст.93 КК України.

12. Відповідальність за п."д" ст.93 КК України настає в разі
умисного вбивства жінки, яка завідомо для винного дійсно
знаходилась у стані вагітності.

Вбивство жінки, яку винний помилково вважав вагітною,
підлягає кваліфікації за ч.2 ст.17 і п."д" ст.93 та ст.94 чи
ст.93 КК України (2001-05) (за наявності інших обтяжуючих
обставин).

13. При кваліфікації умисного вбивства за п."е" ст.93 КК
України необхідно мати на увазі, що законом особлива жорстокість
пов'язується зі способом позбавлення людини життя та іншими
обставинами, які свідчать про проявлення винним особливої
жорстокості.

Умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю,
коли винний усвідомлював, що завдає потерпілому особливі
страждання шляхом глумління, тортур, мордування, мучення, в тому
числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних
речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю тощо. До особливо
жорстокого способу умисного вбивства належить також заподіяння
великої кількості тілесних ушкоджень, які завідомо для винного
завдавали потерпілому особливих страждань.

Умисне вбивство слід також вважати вчиненим з особливою
жорстокістю, якщо воно супроводжувалось глумлінням над трупом, а
так само в присутності близьких потерпілому осіб, і винний
усвідомлював, що такими діями спричиняє їм особливі страждання.

Знищення або розтин трупа з метою приховання вбивства не
можуть вважатися як вбивство з особливою жорстокістю.

Умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання, що
раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої
образи з боку потерпілого, або з перевищенням меж необхідної
оборони, хоча б його було вчинено з ознаками особливої жорстокості
шляхом спричинення великої кількості тілесних ушкоджень або в
присутності близьких потерпілому осіб, необхідно кваліфікувати
відповідно за ст.95 чи ст.97 КК України.

14. За п."е" ст.93 КК України (2001-05) підлягає
кваліфікації умисне вбивство як вчинене способом, небезпечним для
життя багатьох осіб, коли винний, здійснюючи умисел на
позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує
спосіб вбивства, небезпечний для життя не тільки однієї людини.
При цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною. У
випадку, коли при умисному вбивстві людини заподіяно тілесні
ушкодження також іншим особам, дії винного належить кваліфікувати
за п."е" ст.93 та відповідними статтями Кримінального кодексу, що
передбачають відповідальність за умисне спричинення тілесних
ушкоджень.

Якщо при умисному вбивстві, вчиненому небезпечним для життя
багатьох осіб способом, позбавлено життя кількох з них, скоєне
належить кваліфікувати за пп. "е" і "г" ст.93 КК України.

15. Коли винний особисто вчинив злочин чи замах на нього та
умисне вбивство з метою його приховання, то такі дії слід
кваліфікувати за п."ж" ст.93 КК України та за статтями
Кримінального кодексу, що передбачають відповідальність за злочин
чи замах на нього, який винний мав намір приховати.

Дії винного, який вчинив умисне вбивство з метою приховання
злочину, скоєного іншою особою, додатково кваліфікувати, крім
п."ж" ст.93 ще й за ст.186 КК України (2002-05), не потрібно.

При кваліфікації умисного вбивства за п."ж" ст.93 КК
України, як вчиненого з метою приховати інший злочин, не має
значення, чи був винний виконавцем або співучасником іншого
злочину, а так само чи приховував він злочин, вчинений ним
особисто або іншою особою.

Якщо вбивство з метою приховання злочину, вчиненого іншою
особою, було заздалегідь обіцяно, то відповідальність настає за
п."ж" ст.93 КК України і за співучасть у вчиненні того злочину,
який приховувався.

За п."ж" ст.93 КК України, як умисне вбивство з метою
полегшити вчинення іншого злочину, дії винного підлягають
кваліфікації незалежно від того, чи здійснив він свій умисел на
вчинення такого злочину.

Умисне вбивство, вчинене в процесі згвалтування чи замаху на
нього або відразу після цього, необхідно кваліфікувати за
сукупністю злочинів, передбачених п."ж" ст.93 КК як поєднане з
згвалтуванням і відповідно ч.4 ст.117 чи ст.17 і ч.4 ст.117 КК -
за ознакою згвалтування чи замаху на згвалтування, що спричинило
особливо тяжкі наслідки. (Абзац шостий пункту 15 в редакції
Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 (v0012700-97) від
03.12.97)

У випадках, коли умисне вбивство потерпілої з метою приховати
згвалтування чи замах на нього вчинено через деякий час (за
наявності розриву в часі) після скоєння зазначеного злочину, дії
винного належить кваліфікувати за сукупністю злочинів,
передбачених відповідною частиною ст.117 або статтями 17, 117 та
п."ж" ст.93 КК як умисне вбивство з метою приховати раніше
вчинений злочин. (Абзац сьомий пункту 15 в редакції Постанови
Пленуму Верховного Суду N 12 (v0012700-97) від 03.12.97)

16. Умисне вбивство може кваліфікуватися за п."з" ст.93 КК
України як вчинене особливо небезпечним рецидивістом лише тоді,
коли винна особа визнана особливо небезпечним рецидивістом
вироком суду, що набрав чинності до вчинення даного злочину і
судимість у встановленому порядку не погашено.

17. За п."з" ст.93 КК України належить кваліфікувати дії
особи, яка раніше вчинила умисне вбивство (за винятком вбивства,
передбаченого статтями 95-97 (2001-05) цього Кодексу),
незалежно від того, чи була вона засуджена за перший злочин.

Відповідальність за повторне умисне вбивство чи замах на
нього настає незалежно від того, чи вчинив винний раніше вбивство
або замах на нього, був він виконавцем чи співучасником цього
злочину.

Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство або
замах на нього, що охоплюються відповідно ст.94 або статтями 17 і
94 КК України (2001-05), такі його дії підлягають самостійній
кваліфікації, а повторно вчинене таке діяння, залежно від того,
закінчено воно чи ні, слід кваліфікувати за п."з" ст.93 КК
України або за ст.17 і п."з" ст.93 КК України.

Подібним чином самостійно повинні кваліфікуватися діяння і у
випадках:

а) якщо спочатку вчинюється замах на вбивство при обтяжуючих
обставинах, а потім закінчений злочин, умисне вбивство;

б) коли спочатку вчинюється вбивство при обтяжуючих
обставинах, а потім замах на вбивство.

Якщо винна особа в різний час вчинила два замахи на вбивство
при обтяжуючих обставинах і за перший з них не була засуджена,
скоєне загалом повинно кваліфікуватися за ст.17 і за п."з" ст.93
КК України та відповідними її пунктами, що передбачають обтяжуючі
обставини обох замахів на вбивство.

При вчиненні декількох умисних вбивств при обтяжуючих
обставинах, передбачених різними пунктами ст.93 КК України, дії
винного належить кваліфікувати за сукупністю цих пунктів та п."з"
ст.93 КК України з урахуванням повторності. Під раніше вчиненим
умисним вбивством слід розуміти не тільки вбивства, кваліфіковані
за статтями 93 і 94, а й злочини, передбачені статтями 58, 59
(2001-05), 190-1 КК України (2002-05), а також злочини,
відповідальність за які настає за статтями 60 (2001-05) і п."в"
ст.234 (2002-05) КК України, якщо вони були поєднані з умисним
позбавленням життя людини чи замаху на нього.

Вбивство не може кваліфікуватися за п."з" ст.93 КК України,
якщо судимість за раніше вчинений такий злочин знята з винного чи
погашена у встановленому законом порядку, або на момент вчинення
нового злочину минули строки давності притягнення до
відповідальності.

17-1. Під умисним вбивством, вчиненим на замовлення, треба
розуміти умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою
(виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення
може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно
до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а
замовник - вчинити або не вчинити в інтересах виконавця певні дії
матеріального чи нематеріального характеру.

Якщо замовлення умисного вбивства мало форму угоди,
відповідальність за п."и" ст.93 КК (2001-05) настає незалежно
від того, коли були вчинені обіцяні виконавцеві дії матеріального
чи нематеріального характеру - до чи після вбивства, виконав чи не
виконав їх замовник, збирався він це робити чи ні. До дій
матеріального характеру в таких випадках треба відносити, зокрема,
сплату виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передачу чи
збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань
тощо. Під діями нематеріального характеру необхідно розуміти
будь-які дії, вчинення чи невчинення яких безпосередньо не
пов'язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства (допомога
у працевлаштуванні, вирішенні певних життєвих проблем, звільнення
від кримінальної відповідальності, залучення до вчинення інших
злочинів, якщо цього бажає виконавець, тощо).

(Постанову доповнено пунктом 17-1 згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду N 3 (v0003700-99) від 26.02.99)

17-2. Дії виконавця умисного вбивства на замовлення належить
кваліфікувати за п."и" ст.93 КК, а за наявності й інших обтяжуючих
обставин, зазначених у ст.93 КК, - і за відповідними пунктами цієї
статті. Зокрема, у випадках, коли умисне вбивство на замовлення
вчинюється з метою одержання від замовника грошей, матеріальних
цінностей чи інших вигод матеріального характеру, дії виконавця
мають кваліфікуватися за пунктами "и" та "а" ст.93 КК.

(Постанову доповнено пунктом 17-2 згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду N 3 (v0003700-99) від 26.02.99)

17-3. Роз'яснити судам, що замовник умисного вбивства залежно
від конкретних обставин справи повинен визнаватися або
підмовником, або організатором злочину (якщо тільки він не є його
співвиконавцем) і його дії мають кваліфікуватися за відповідною
частиною ст.19 та п."и" ст.93 КК, а за наявності до того підстав -
і за іншими пунктами цієї статті (наприклад, за п."а" - якщо
виконавець вчинив убивство з метою одержання вигод матеріального
характеру, за п."і" -якщо вбивство було замовлено групі осіб).

Дії замовника умисного вбивства, який був співвиконавцем
цього злочину, належить кваліфікувати за пунктами "и" та "і" ст.93
КК як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попереднім
зговором групою осіб чи організованою групою, а за наявності до
того підстав - і за іншими пунктами цієї статті.

У разі, коли замовник, який не є співвиконавцем убивства,
керується корисливими, а виконавець - якимись іншими мотивами, дії
замовника треба кваліфікувати за ст.19 і пунктами "а" та "и" ст.93
КК.

Зважаючи на те, що відповідальність за п."и" ст.93 КК настає
лише у випадках, коли замовляється саме умисне вбивство особи, а
не якийсь інший насильницький злочин щодо неї, цей пункт ст.93 КК
не може застосовуватися тоді, коли замовник доручив заподіяти
потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбив
потерпілого. У цьому разі замовник повинен нести відповідальність
за співучасть у вчиненні того злочину, який він організував чи до
вчинення якого схилив виконавця, а останній - за той злочин, який
він фактично вчинив.

(Постанову доповнено пунктом 17-3 згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду N 3 (v0003700-99) від 26.02.99)

17-4. У випадках, коли виконавець взяв на себе обов'язок
позбавити потерпілого життя, але з не залежних від його волі
причин умисел на вбивство до кінця не реалізував, дії замовника
залежно від конкретних обставин справи повинні розглядатись як
співучасть у готуванні до умисного вбивства на замовлення чи в
замаху на вчинення цього злочину і кваліфікуватися за відповідними
частинами статей 19 і 17 та п."и" ст.93 КК. (Постанову доповнено
пунктом 17-4 згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 3
(v0003700-99) від 26.02.99)

17-5. Умисне вбивство, вчинене за попереднім зговором групою
осіб, має місце тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали
участь за попередньою домовленістю як співвиконавці дві і більше
особи.

Співвиконавцями умисного вбивства повинні визнаватись і ті
особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо
була заподіяна смерть потерпілому, але, будучи об'єднаними з
іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на
позбавлення потерпілого життя, здійснили частину того обсягу дій,
який група вважала за необхідне виконати з метою реалізації цього
умислу. З урахуванням конкретних обставин справи та змісту
спільного умислу осіб, що вчинюють убивство за попереднім
зговором, до таких дій можуть бути віднесені:

- застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого
з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший
співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому
смерть;

- подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння
йому смерті іншим співвиконавцем (застосування до потерпілого
фізичного чи психічного насильства, зв'язування його чи утримання
під час того, як інший співучасник завдає йому ударів з метою
заподіяння смерті тощо);

- усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації
заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно
ускладнюють це (тримання чи ізоляція особи, яка намагається або
може допомогти жертві, відвернення уваги такої особи тощо), а
також сприяння доступу іншій особі до жертви;

- надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть
потерпілому, конкретної допомоги під час вчинення вбивства шляхом
передачі зброї, дачі порад тощо;

Дата добавления: 2015-08-28