Відповідно до циклічної моделі культурної динаміки окремі типи культур розглядаються як історично замкнені системи, при цьому головна увага приділяється аналізу циклів їх розвитку – від виникнення

Відповідно до циклічної моделі культурної динаміки окремі типи культур розглядаються як історично замкнені системи, при цьому головна увага приділяється аналізу циклів їх розвитку – від виникнення до занепаду.

Основоположником концепції циклічного розвитку культури вважається італійський вчений Дж. Віко. Кожне суспільство, на думку вченого, проходить в своєму розвитку цикл, який включає три періоди:

- дитинство – бездержавний період, в якому провідна роль належить вождям та жерцям;

- юність – період формування держави і підкорення героям;

- зрілість – період, в якому відносини між людьми регулюються совістю та усвідомленням свого обов’язку (формою правління на даному етапі виступає монархія або демократична республіка).

Досягнувши вищого ступеню розвитку, суспільство знову падає на нижчий. Так, епоху середньовіччя Дж. Віко трактує як “ друге варварство ”.

Концепція циклічного розвитку дістала подальшого розвитку у працях М.Данилевського, О. Шпенглера, А. Тойнбі та інших вчених.

Так, О. Шпенглер виділив вісім «рівноцінних» за зрілістю культур, що охоплюють основні частини світу: Європу, Азію, Африку, Латинську Америку:

- єгипетську;

- індійську;

- вавилонську;

- китайську;

- «аполонівську» (греко-римську);

- «магічну»(візантийсько-арабську);

- «фаустівську» (західноєвропейську);

- культуру майя.

Кожна з цих культур є унікальною, вони співіснують одна з іншою, залишаючись непроникливими одна для іншої. Але, за О. Шпенглером, будь-яка культура існує 1000 років, а потім вироджується в цивілізацію – “ бездушний інтелект ” або “ масове суспільство ” (за Ф. Ніцше). У своїй знаменитій книзі " Занепад Європи " (1919) він свідчіть про неодмінну майбутню руйнацію західної цивілізації.

Знаходячись під впливом ідей Шпенглера, А. Вебер також розглядає світову історію як низку всесвітньо-історичних культур, кожна з яких має три фази розвитку: молодість, зрілість та занепад. Проте, на відміну від
Шпенглера, Вебер розглядав культуру і цивілізацію не як дві фази розвитку культурно-історичних цілісностей (культура – розвиток суспільства, цивілізація – його занепад), а як два відносно самостійних аспекти кожної з них – духовний (релігія, філософія, мистецтво) та науково-технічний.

Видатний англійський вчений А. Тойнбі, виділяє шість основних типів культур-цивілізацій, кожна з яких проходить такі стадії розвитку, як виникнення, зростання, надлам, розпад і загибель.

1. Первісні, відокремлені цивілізації (єгипетська, андська).

2. Первісні, невідокремлені цивілізації (шумерська, мінойська, індська, майя).

3. Вторинні цивілізації (вавілонська, давньоіндійська, давньокитайська).

4. Третинні, дочірні (православно-християнська, російська, західна, японська, арабо-мусульманська).

5. Застиглі цивілізації (ескімоська, спартанська, османська, кочова).

6. Нерозвинені цивілізації (християнські дальньосхідна та дальньозахідна).

Механізм соціокультурного розвитку, з точки зору Тойнбі, є “викликом і відповіддю”, коли зовнішні або внутрішні фактори несприятливі до культурної системи, а її майбутнє залежить від спроможності їм протистояти.

Американський вчений С. Хантінгтон поряд із західною цивілізацією, що об’єднує культуру Північної Америки та Західної Європи, виділяє ще вісім цивілізацій:

1) Слов’яно-православну;

2) Буддистську;

3) Японську;

4) Ісламську;

5) Індуїстську;

6) Латино-американську;

7) Африканську;

8) Синську.

На думку Хантінгтона, світовий порядок у ХХІ столітті визначатиметься саме взаємодією різних культур, границі яких проходять по ареалах розповсюдження мов та певних стилів життя, " моделей культурних характеристик і феноменів " (Ф. Бродель).

Дата добавления: 2015-08-27