Аналітичний матеріал про висвітлення Голодомору 1932-1933 років в Україні у ЗМІ у 2008 році

Аналітичний матеріал про висвітлення Голодомору 1932-1933 років в Україні у ЗМІ у 2008 році

Роздрукувати

Українським інститутом національної пам'яті протягом листопада 2008 року проводився моніторинг друкованих періодичних видань за 2008 рік. Зокрема, до поля зору потрапили газети всеукраїнського та регіонального поширення.

Серед друкованих періодичних видань, які намагаються неупереджено та ґрунтовно висвітлювати на своїх сторінках історичні події, варто назвати щоденну газету "День" (рубрики "Україна Інкогніта", "Війни і мир", "Історія і я") та серію книг "Бібліотеки газети "День". Пріорітетні завдання редакція охарактеризувала для себе так: "У той час, як у багатьох виданнях увага до тих або інших подій прямо пов'язана з їхньою сенсаційністю, головними темами "Дня" вельми часто стають ті події та процеси, які визначають стратегію розвитку країни на довгі роки вперед. Не так давно для такого ставлення до навколишньої дійсності підібрали й відповідний термін - "україноцентризм", тобто погляд на події крізь призму українських національних інтересів".

Однією з найбільш резонансних тем у 2008 році, що висвітлювалася загалом у ЗМІ, стала проблема Голодомору 1932-1933 років, що й не дивно, зважаючи на відзначення у 2008 році 75 роковин страшної трагедії українського народу. Газета "День", будучи зразком інтелектуальної української преси, масштабно висвітлювала цю трагічну подію з перших номерів 2008 року. Всього відмічено понад 60 публікацій. Тематично публікації з названої проблеми можна поділити на кілька груп. До одного з таких напрямків відносяться статті та повідомлення, що стосуються знакової для дослідження історії Голодомору постаті Джеймса Мейса. У щоденнику вміщено повідомлення про вечори пам'яті, круглі столи, презентації книжок Д.Мейса, видані Бібліотекою газети "День", його статті. Увага газети до особи Д.Мейса підсилюється кількома чинниками - він відкрив для України тему Голодомору, запровадив його дослідження на основі свідчень очевидців, започаткував акцію "Запали свічку...", був співробітником редакції газети і постійним дописувачем. Розвідок, присвячених Д.Мейсу, налічується близько 20. Найважливіші з них: публікація "Живі голоси" (День, 2008, № 150), в якій йдеться про видання матеріалів Конгресово-Президентської комісії США "Великий голод в Україні 1932-33 років", упорядкованих Д. Мейсом.(День, 2008, № 212). У № 157 газети вміщено статтю "Аналітичний щоденник поразок і перемог української держави", де розповідається про книжку Д.Мейса "Ваші мертві вибрали мене..." та реалізацію його ідеї, з якою він виступив у 1993 році - створити Інститут національної пам'яті в Україні та ін.

Наступною групою публікацій про Голодомор є підбірка статей і заміток, де відображається ставлення світової спільноти до української трагедії 1932-33 років. Серед наданої для читачів інформації можемо виокремити повідомлення про визнання Голодомору світовою спільнотою (приміром, інтерв'ю з послом Республіки Казахстан в Україні Амангельди Жумабаєвим (№116), замітки про те, що Європарламент прийняв резолюцію, за якою Голодомор було визнано злочином проти людства, замітка про визнання Латвійською Республікою Голодомору геноцидом, про те, що США підтримали резолюцію вшанування пам'яті жертв Голодомору (№ 174, 190, 192) та про ставлення Росії до проблеми визнання Голодомору. Російсько-українські дискусії на сторінках газети ведуть професор С.Кульчицький, провідний фахівець сучасних досліджень Голодомору в Україні, та російський професор В.Кондрашин. У №№ 131, 151 газети вміщено статті "Кому відповідати за Голодомор", "Голодомор 1932-33 рр.: вердикт вчених", "Про головне", де С.Кульчицький аналізує найгострішу проблему - визнання Голодомору 1932-1933 рр. геноцидом українського народу.

На окрему увагу заслуговує ставлення до питання визнання Голодомору геноцидом різних соціальних верств Російської Федерації, починаючи від президента і закінчуючи звичайними громадянами. Офіційна версія Кремля стосовно Голодомору, вміщена на сторінках щоденника, звучить так: "В современной Украине в силу политической конъюнктури появилась теория, разделившая трагедию всего советского крестьянства на "геноцид-голодомор" в Украине и остальних регионах бывшего СССР. По циничной логике некоторых сторонников даного похода Россия должна согласиться с такой оценкой событий, чтоби стать "демократической страной". Професор В. Кондрашин, який представляє думку російських академічних вчених, відстоює позицію, що голоду існував на всій території колишнього СРСР, мотивуючи його причини неврожаєм та засухою. Конфіскацію ж зерна вчений пояснив політикою комуністичної партії щодо індустріалізації країни, для проведення якої були потрібні величезні кошти. Без цих заходів країна не виграла б Велику вітчизняну війну - вагоме виправдання дій сталінського режиму російськими вченими. Напротивагу Станіслав Кульчицький також наводить приклади, посилаючись на документи, які, доводять, що голод в Україні мав інші механізми здійснення, набагато більші масштаби смертності, ніж в інших республіках.

№ 194 газети "День" вміщує публікацію "Про Україну по-науковому: в Росії створено новий центр вивчення специфіки нашої країни", у якій представлено думку російської інтелігенції щодо Голодомору, яка майже не відрізняється від позиції уряду: "Тема Голодомора - антироссийская,... базируется не на фактах, а на эмоциях, политических интересах отдельных людей".

Три номери щоденника (№208, 210, 212) розмістили на своїх шпальтах аналітичну розвідку Оксани Пахльовської "Проти упирів минулого: голодомор і формування історичної пам'яті в українській, російській та польській культурах". Стаття розрахована на високий інтелектуальний рівень читача, його добру орієнтацію в сучасній геополітиці, історіософії, історії, культурі. Автор в словесній формі відтворює історико-культурний ландшафт розвитку та функціонування трьох слов'янських культур, які розвиваються за різними ідеологічними і державотворчими моделями: Україна і Польща еволюціонують за європейськими стандартами й цінностями, Росія повертається до минулого, оголосивши себе спадкоємицею СРСР та ставши на шлях відновлення імперії. Відносини між Україною і Польщею в статті дещо ідеалізуються і формалізуються, країни йдуть "нога в ногу" ще від початку епохи Романтизму, коли "Польща і Україна відкрили для себе одна одну як "сестер" і як жертв тих самих тиранів… Катарсис взаємного відкриття зумовив появу нового етосу у стосунках між двома народами". О. Пахльовська порівнює антитезами та протиставленнями - Україна-Польща-Європа-Російська імперія. Ці блоки існують в різних епохах, хоча в одному часовому вимірі: "…ЄЄС ХХІ століття, що взяла на себе благородну місію - залишити в минулому політику сили й побудувати політику нову, засновану на законах та відповідних інститутах… і… Росія, що поводиться як абсолютно традиційна держава ХІХ століття", послуговуючись відповідною ментальністю та ставленням до держав, які все ще вважає своєю територією. Питання визнання Голодомору є принциповим, оскільки якнайкраще відображає стосунки України і Росії. У них Україні доводиться виборювати право на свою національну пам'ять у держави, яка не тільки не засуджує, але захоплюється автором найстрашнішої української трагедії. Для Росії Голодомор це "широко відкритий простір спекуляцій та ідеологічної пропаганди…", для України "свідомість і знання Голодомору є частиною не лише історичної…, але й пам'яті державотворення, пам'яті цивілізаційної…Вхід до Європи без пам'яті означає втрату позицій, втрату ідентичності".

Попри делікатний пафос щодо Європи, авторка все ж визнає незахищеність України тією ж Європою. Європа не поспішає визнати Голодомор геноцидом і на це є кілька причин: Європа побоюється Росію і не може зрозуміти невизначеність самої України в цьому питанні: "розмиті ідентитарні параметри та непослідовність у захисті власних інтересів". Якщо ми народ, який не здатен відстояти свої інтереси і захистити свою пам'ять, хто це зробить за нас? У статті "Хто захистить Авеля?" О.Пахльовська резюмує: "Через Голодомор відбулася не лише етнічна, а й моральна підміна нації, підміна людини як такої. Людині було заборонено ховати своїх мертвих, оплакувати їх і пам'ятати…".

Цікавий матеріал про відкриття нового російського інтернет-порталу ІПО-ЗМІ: "Росія-Україна: діалог культур" надруковано у № 119 та 120, за допомогою якого українські (С.Кульчицький, Ю.Шаповал, В.Бойко та ін.) та російські (А.Левкін, А.Пушков, В.Нарочницька) вчені, політики та громадські діячі мали можливість висловити своє ставленні до подій 1932-33 років. В ході дискусій акценти не змінювалися - українці відстоювали право називати Голодомор геноцидом, росіяни доводили, що голод був всесоюзний і причиною його була засуха. Вони звинувачують Президента України в тому, що він намагається об'єднати націю за допомогою "грустных событий". В результаті нація буде "неврастеничной". А.Пушков пішов ще далі, він назвав В.Ющенка маньяком, маньяком "одной идеи - отрыва Украины от России".

До третього блоку відносяться статті про відзначення 75-х роковин Голодомору 1932-33 років. Тема представлена переважно повідомленнями, які відстежують заходи, приурочені Голодомору та оцінку громадськості (№ № 158, 169, 196, 203, 207-№211 та ін).

У статті "Які символи ми обираємо? Меморіал жертвам Голодомору як новий експеримент над історичним образом столиці?" (№152) архітектора О. Гречуха. йдеться про проект, який "повинен був звершитися восени цього року, але з різних причин не вкладається у відведені терміни". Автор порівнює український проект з меморіальним комплексом знищеним євреям Європи в Берліні, спорудженим у 2005 році П. Айзенманом, до якого окрім пам'ятника входить також музей. За словами автора, український Меморіал (на зразок німецького: також пам'ятник + майбутній музей), створений за проектом А. Гайдамаки, не витримує жодної критики, починаючи від непрозорих умов конкурсу і до місця розташування в історичному заповіднику м. Києва. Український меморіал є "надто буквальним образом пам'яті і скорботи", а це позбавляє його відвідувачів можливості думати, уявляти, відчувати те, що відчували жертви терору, він дає людям "виходити зі спокійною совістю", в той час як німецький комплекс це "планомірна організація міжнародних конкурсів, спільні зусилля архітекторів і художників, музейних кураторів та інших професіоналів. Унікальні форми цих споруд (пам'ятника і музею), матеріали, з яких вони створені, відсутність помпезності і фарсу апелюють до символів трагедії - в них відображені вічна тривога та відчуття безвиході".

Ще одна тема, яку варто відзначити, розкрито у статтях рубрики "Очевидці". У ній друкуються спогади тих, хто пережили Голодомор (№ № 168, 184, 188, 202 та ін.).

Загалом, можемо відзначити, що газета "День" протягом року намагалася якнайретельніше відстежувати усі заходи, проблемні питання, пов'язані з відзначенням 75-х роковин Голодомору. Окрім того, на шпальтах щоденника вміщено багато аналітичних розвідок, публікацій науковців.

Ще одним прикладом високопрофесійної майстерності журналістів на сьогодні в Україні став тижневик "Дзеркало тижня" (ДТ). Тож подані в ньому матеріали заслуговують на першочергову увагу. Запропонована тематика достатньо повно висвітлювалося на шпальтах зазначеної газети. У газеті "Дзеркало тижня" постійно друкується рубрика "Архіваріус", яку веде Сергій Махун. Більшість матеріалів щодо розкриття історичної ретроспективи подій подано саме у цій рубриці. Протягом січня-листопада ДТ надруковало 16 публікацій, присвячених Голодомору 1932-1933 років в Україні.

Цікаві матеріали представлено в статті Володимира Гонського "Голодомор в Києві", які допомагають зрозуміти історію страшної трагедії на регіональному рівні (ДТ, 2-8 лютого, 2008). Також тижневик надрукував довідку про Джеймса Мейса та уривок із розділу доповіді американської конгресово-президентської комісії "Як Америка реагувала на голод (в Україні)" (Стаття "Змова мовчання", ДТ, 12-18 липня). У статті Ігоря Шуйського "1933 рік очима політемігрантки" розповідається про щоденник (та і саму авторку) Дороти Федербуш, в якому вона зазначала, що 30 % населення України померло від голоду, тобто 9-10 млн. Різне бачення витоків трагедії Голодомору, що були від початку закладені у суспільно-політичного устрою Радянської держави, подається у двох статтях українських науковців (Станіслав Кульчицький "Український Голодомор в радянській державі-комуні", ДТ, 13-19 вересня, Віктор Бідненко "Український голодомор в країні державного капіталізму", ДТ, 25-31 жовтня).

Поряд із аналітичними статтями та публікаціями провідних українських науковців тижневик "Дзеркало тижня" вміщував на своїх шпальтах також і інтерв'ю із зазначеної тематики. Так у № 44 (723) від 22-28 листопада розміщено матеріали під назвою "Заглядаючи в полум'я чуми". В ній представлено розмову зі Стівеном Комарницьким, британцем українського походження, який уже багато років бореться за відновлення історичної справедливості відносно Голодомору як "масового цілеспрямованого знищення нації", та Маргарет Сіріол, 84-річною племінницею відомого журналіста Гарета Джонса. В інтерв'ю кореспондента ДТ Олекси Підлуцького з відомим дослідником Аленом Безансоном також заторкувалися питання Голодомору, де, як зазначив Безансон, "Радянська держава, відповідальна за Голодомор"

Окрім статей, що демонструють історичну ретроспективу Голодомору, у часописі вміщено публікації, що розглядають заходи із вшанування пам'яті жертв Голодомору та їх значення на сьогодні. Правовим питанням, пов'язаним із наданням Голодомору 1932-1933 рр. статусу геноциду проти українського народу, присвячено такі публікації: повідомлення про круглий стіл "Чуєш, роде мій ріднесенький, хоч би вийшов хто хоч однесенький", що проходив в НаУКМА, стаття Дмитра Кулеби "Так що ж сказав Європарламент в резолюції про Голодомор 1932-1933 років в Україні" (ДТ, 8-16 листопада); Володимир Василенко "Голодомор 1932-1933 років в Україні: правова оцінка" (ДТ, 4-10 жовтня). У статті Ярослава Музиченка "Музей Голодомору: яким йому бути?" піднімається питання бачення Меморіалу жертв Голодомору та вносяться пропозиції врахувати світовий досвід створення подібних музеїв, зокрема, - напрацювання США у зазначеній царині (ДТ, 22-28 листопада).

Поряд із великоформатними статтями у "Дзеркалі тижня" також уміщено й короткі повідомлення про заходи до відзначення роковин Голодомор (Приміром, "Нерозділений Голодомор", ДТ, 22-28 листопада, "Свіча, що перетнула кордони", ДТ, 1-7 листопада).

Ще одна газета "2000", що позиціонує себе як загальноукраїнська, та як така, що представляє різні думки й погляди. Варто відразу зауважити, що більшість публікацій тижневика мають тенденційний характер, їх автори (серед яких найчастіше зустрічаються Петро Толочко, Сергій Лозунько, Дмитро Табачник, Володимир Корнілов та ін.) відстоюють ідеї, що беруть свої витоки ще з радянської пропаганди та притаманні й сучасній Росії. Іноді у виданні трапляються "вкраплення" інших думок, хоча вони виглядають, як одинокий острівець серед безкрайнього моря (Стефан Комарницький. Танцюючи зі Сталіним: Британія й голодомор. 2000 - Свобода слова, 12-18 вересня; Ігор Слісаренко. Геноцид як зброя в глобальній реальполітік. 2000 - Свобода слова. 21-27 березня; Ярослава Степраненко. Як жив Київ в роки окупації.; Євгеній Кабанець. Хто підірвав Успенський собор. 2000 - Аспекти, 31 жовтня-6 листопада). Тижневик "2000" структурно поділяється на ряд тематичних видань, наприклад, "2000 - Держава", "2000 - Свобода слова" тощо. Як правило, публікації із запропонованої теми друкуються у "2000 - Аспекты" та "2000 - Свобода слова".

Загальна кількість публікацій про Голодомор у газеті "2000" - 24. Переважна більшість статей заперечує визначення Голодомору як злочину проти українського народу, трапляються й такі, що відкидають пояснення голодомору як штучно зорганізованого радянською владою голоду та шукають витоки у тогочасних реаліях, перш за все, у необхідності проведення індустріалізації у Радянському Союзі. Редактори для підтвердження власних тез намагаються залучитися й зарубіжними авторитетами, зокрема, публікаціями такого автора, як Марк Таугер (Марк Б. Таугер. Урожай 1932 року і голод 1933 року. 2000 - Свобода слова. 11-17 січня; Його ж. Відповідь на лист Турчака Антона. 2000 - Свобода слова. 18-24 квітня)

Короткі інформативні та, що важливо, нейтральні повідомлення, щодо стану реалізації заходів по Голодомору, друкує Костянтин Василькевич (Оттава готова визнати голодомор трагедією. Але не геноцидом. 2000 - Свобода слова; 11-17 січня; Факел голодомору в Канаді. 2000 - Аспекти. 9-15 травня; "Голодомор" в Нью-Йорку. 2000 - Свобода слова.).

На сторінках тижневика публікуються й листи читачів, що мають і справедливе підґрунтя для критичних висловлювань. Так, наприклад, лист читачки, в якому вона критикує методи проведення заходів, приурочених 75-роковинам Голодомору, зокрема в школі, не позбавлений сенсу (Зоя Пехова. Могили в школі. 2000 - Аспекти. 9-15 травня). Так, авторка зауважує, що всі заходи з відзначення Голодомору проводилися без врахування вікових та індивідуальних особливостей школярів.

В газеті "Аргументи і Факти в Україні", що також позиціонує себе як загальноукраїнська, публікації із запропонованої теми практично відсутні.

Під час проведення моніторингу до уваги було взято також публікації, що друкувалися у газеті "Народне слово", всеукраїнському загальнополітичному тижневику Української Народної Партії. Як правило, статті із зазначених тем вміщено у рубриці "Суспільство", а також - коротенькі повідомлення у рубриці "Хронологія". З тематики Голодомору у партійній газеті вміщено 4 публікації, які стосуються, в першу чергу, заходів з відзначення 75 роковин та визнання Голодомору як геноциду проти українського народу (Заперечуючи геноцид 1933-го, Кремль демонструє свій політичний цинізм. Народне слово, 13 березня; Конгрес США визнав Голодомор геноцидом українців. Народне слово. 25 вересня; До 25-річниці відзначення у Вашингтоні голодомору. Народне слово, 2 жовтня).

Абсолютно відмінне ставлення до вищезгаданих питань спостерігаємо на сторінках газети комуністичної партії України "Комуніст". Тема Голодомору дописувачами цієї партійної газети не визнається взагалі. "Прирекли на голод", "Був голод, є голодомор", "З позицій істини", "Таємниці "Голодомору", "Роздуми навколо сумного ювілею" - публікації, що відстежуються у цьому одіозному ЗМІ, присвячені українськиому Голодомору 1932-33 років. Автори підкреслюють надуманість проблеми: "... мы протестуем против того, что власть пытается навязать нам абсолютно неправдивую историю" та безпідставність звинувачення в цьому радянський уряд: "Если бы кто-то сказал, что руководство страны решило уморить белорусов голодом - такого бы посчитали ненормальным", "Ни одна республика не получила такой весомой помощи от государства как Украина".

Моніторинг висвітлення історичних подій засобами масової інформації проводився і в регіональному розрізі: західний - Хмельницька область, Львівщина, центральний - Кіровоградська область та Полтавщина, південний - Крим, Запорізька область.

Найбільш поширеними газетами з великим накладом друку на Львівщині є "Львівська газета", "Високий замок", "Експрес". До висвітлення вказаної теми найбільше долучилася "Львівська газета", що надрукувала протягом зазначеного періоду близько 30-ти публікацій. Окрім розкриття подій, пов'язаних із Голодомором, їх трактування та оцінок, з'ясування причин й наслідків львівські газети доповнені ще однією темою: Українська греко-католицька церква, голод на "Великій Україні" та західноукраїнська спільнота. Показовими у цьому руслі є статті "Пастирський голос на захист українців" (17 листопада, 2008) та "Галицька преса про голод 1932-33 років" (3 жовтня, 2008), у яких йдеться про заходи, підтримувані митрополитом Андрієм Шептицьким та Українською греко-католицькою церквою, пресою, різними соціально-політичними організаціями Західної України для порятунку населення підрадянської України, що голодувало.

Голодомор 1932-33 років у висвітленні львівської газети "Високий Замок" представлений суттєво меншою кількістю статей (10 статей), що носять винятково інформативний характер. Здебільшого вони повідомляють про відкриття пам'ятних знаків жертвам трагедії та про відзначення роковин Голодомору.

Періодика Хмельниччини в рубриках "Вшанування", "Сторінки історії", "Пам'ятаємо ті дні", "Дзвони пам'яті", "До 75-річчя Голодомору в України" опубліковала тематичні матеріали, виступи представників місцевих органів влади, науковців, очевидців. Значну увагу вони приділили презентації двотомника "Національна книга пам'яті про жертви голодомору 1932-33 років в Україні. Хмельницька область".

Кіровоградські друковані органи також долучилися до Всеукраїнського вшанування роковин Голодомору. Так, газета "Народне слово" створила спеціальну рубрику "До 75-річчя Голодомору в Україні", де фіксувалися заходи, приурочені до роковин трагедії, які відбувалися на Кіровоградщині. Це та інші видання друкують спогади очевидців: "А врожай же був...", "Вмирали сім'ями, селами...", роздуми про причини: "Вони не мовчали", "Свічка пам'яті". У "Народному слові" подано матеріали про презентацію книги А.Безансона "Лихо століття. Про комунізм, нацизм та унікальність голокосту", а також точки зору представників окремих політичних сил в Україні та поза її межами про Голодомор.

Періодика Полтавщини (як обласна, так і районна) рясніла публікаціями із зазначеної теми. Такі газети, як "Зоря Полтавщини", "Полтавський вісник" "Вечірня Полтава" та ін. протягом усього 2008 року друкували матеріали, що подавали анонси заходів, друкували статті, спомини осіб, що пережили Голодомор.

Тема Голодомору знайшли своє відображення й у друкованих виданнях м. Севастополя та Криму. У Севастопольській періодиці зафіксовано 97 статей: з них 48 у "Славі Севастополя", 23 - "Севастопольських вістях", 16 - "Севастопольській газеті", 10 - газеті "Вісті". Зважаючи на особливий статус міста, поліетнічність населення, що в ньому проживає, його ставлення до української історії, можна констатувати сильний вплив офіційної позиції російського уряду, який не визнає Голодомор. Такий друкований орган як "Кримська правда", практично не зачіпав теми Голодомору у публікаціях. Тільки вже у день відзначення 75-х роковин трагедії газета звернулася до теми. Так, з'явилася стаття "Голодомор: спогади про майбутнє" (Кримська правда, 2008, 22 жовтня). В публікації обстоюється точка зору, що лобіюється російською стороною: голод охопив основні зернові райони СРСР: Україну, Північний Кавказ, Нижнє і Середнє Поволжя, значну частину Центрально-Чорноземної області, Казахстан, Західний Сибір, Південний Урал. Окрім того, автор публікації звинувачує офіційний Київ у намаганні представити голод виключно українською трагедією та критикує заходи, приурочені до відзначення роковин Голодомору. Інші матеріали у "Кримській правді" 22 листопада витримані у такому ж дусі. Загалом кримські газети друкують публікації із зазначеної тематики за схожим трафаретом. Однак публікації у тижневику "Кримська світлиця" дозволяють побачити кримському населенню альтернативний погляд. Газета друкує неупереджені статті, присвячені тематиці Голодомору, а також і спомини очевидців (Кримська світлиця. 8 лютого. 2008; Кримська світлиця. 24 жовтня. 2008).

Запорізькі друковані видання висвітлили тему Голодомору в Україні у близько 20 статтях, нарисах, розвідках та замітках. серед них у "Запорізькій правді" - 4, "Панорама" - 3, "Суббота-плюс" - 2, "МИГ" - 2, "Белая стрела" - 1, "Перекур" - 4, "Индустриальное Запорожье" - 1. У них йдеться про проведення акцій "Незгасима свічка", "33 хвилини" та "Запали свічку", презентації обласного тому Національної книги пам'яті жертв Голодомору, відновлення на території кафедрального собору Святої Трійці пам'ятного знаку-хреста загиблим від голоду 1932-33 рр. та ін.

На сторінках газети "Луганська правда" мало уваги приділялося питанням Голодомору. Поміж іншим, у одній із публікацій висовується звинувачення Президенту В.А.Ющенку, що він почав пропагувати голод 1932-1933 років для підвищення власного рейтингу. Заходи, що стосуються відзначення 75-х роковин, названо "істерією", а також представлено суперечку чи є підстави вважати Голодомор в Україні геноцидом (Луганська правда, 18 січня, 2008; Луганська правда, 6 лютого 2008).

Такі газети Донеччини, як "Донецький кряж", "Говорить Донецьк", "Донеччина" "Вечірній Донецьк" не друкували протягом року матеріалів, присвячених Голодомору 1932-1933 року.

Загалом, можемо підсумувати, що тема Голодомору 1932-1933 років в Україні була найбільш висвітлюваною засобами масової інформації, що й не дивно, зважаючи на відзначення 75-роковин жертв Голодомору. Слід констатувати, що перед вели газети загальноукраїнського значення, зокрема такі, як щоденник "День", тижневик "Дзеркало тижня", цікаві матеріали розмістила також на своїх шпальтах львівська періодика. Надруковані у названих ЗМІ статті, повідомлення, аналітичні розвідки насправді представляли (чи, принаймні, намагалися представити) весь спектр думок, проблем та висновків, що побутують на сьогодні в українському суспільстві та поза межами України.

Важливу інформативну базу для творення колективної пам'яті українського суспільства про Голодомор намагалися подати й регіональні друковані органи. Загалом можемо констатувати, що періодика, яка представляє у нашій вибірці східний та південний (зокрема, Крим) регіон, часто поряд із офіційною українською версією збивається на проросійську риторику або ж обходить мовчанням дану проблему.

Не менш важливими для кращого розуміння ситуації щодо ставлення сучасного населення до трагедії 1932-1933 років в Україні є публікації у таких тенденційних виданнях, як тижневик "2000" та партійна газета "Комуніст". Зазначені ЗМІ відверто відстоюють прорадянську та сьогоднішню позицію Російської Федерації. Незважаючи на переважаючу кількість видань, що пропонують незаангажований підхід, згадані періодичні органи не варто списувати з рахунку: вони також творять історичну пам'ять частини українського населення.

Дата добавления: 2015-08-27