Розповідь чотового Зайця

Чотовий Заєць розповів мені, що після перетинання лінії фронту нашою групою, пішли друга, третя, четверта і всі останні. В групі разом із Зайцем були сотенний Лев, Кривонос, інші командири. Всі вони успішно перейшли, достигли села Хринів і сиділи в лісі. В селі Хринів стояла якась військова частина, в школі, напевно, був штаб. Як так сталось, чи патрулі натрапили на дім, в якому сиділи повстанці, може що інше, не знаю.
Заєць розповів як сам бачив, що там був бій, в якому загинув сотенний Лев, Кривонос і Сашко – начальник штабу. На другий день вранці прийшли солдати КГБ, зв’язали йому руки, потім в машині і ноги, поклали в кузові на голі дошки і повезли.
Привезли в село Хопнів, там вже стояли люди – селяни і солдати з лопатами. Почалась розкопка траншеї.
В машині, в який його везли, також їхали 4-ри солдата КГБ, начальник НКВС і полковник КГБ.
Зайцю розв’язали руки і ноги, привели до тих, хто розкопував яму і з неї дістали голих сотенного Лева, Кривоноса і Сашка. Спочатку запитали сельчан, чи вони знають вбитих. Ті назвали тому, що вбити в сельчан стояли, і підписали папір, який дали на підпис енкаведісти. Його теж запитали за вбитих, то він відповів як сельчани. Знову вбитих затягли до рву траншеї і закопали. Зайця знов зв’язали, кинули в кузов і завезли до Ківерец в КПЗ. Ввечері вели на допити, де сиділи два полковники КГБ, начальник НКВС Павлов, допит вів капітан КГБ. Запитували звідки вбити, з якої місцевості. Він відповідав, що ніхто не знав прізвищ, імен і місцевості походження, наймення вбитих по псевдо Лева, Кривоноса, Сашка йому невідомі. Через пару днів чотового Зайця забрали з камери і більше я його не бачив.

Перевіз мене з Ківерець до Рожищ.

Наприкінці червня мене забрали з камери і під конвоєм двох енкаведістив з автоматами, зв’язаного, вантажівкою повезли з Ківерець в Рожище. Там здали в НКВС, посадили в камеру одного, більше нікого не було, я сидів в камері цілий тиждень. На повітря не випускали, їжу – воду та кусочок хліба в віконце сунуть один раз за добу і так до завтра. Я занедужав, вже вставати не міг. Варта побачила, що мені вже не треба ні хліба, ні баланди, напевно, комусь сказали. Мене перевели в іншу камеру, але серед арештованих нікого з повстанців я не побачив. До мене прислали лікаря, той сказав,що треба класти в лікарню, але старший лейтенант(якого опісля я впізнав) заперечив; сказав: видужаю чи вмру - не велика біда.

Одужання

З кожним днем мені ставало краще і знову вночі почали водити на допити до слідчого: рудого старшого лейтенанта на прізвище Мельніков. Цей слідчій справжній костолом, кат, який вів дізнання, одразу сказав: ти в мене все розкажеш, хочеш, чи не хочеш. То були страшні тортури: він садив мене в таке крісло, що нікуди не повернешся, прикріплені ноги, спина до задньої спинці крісла, руки закріплені на столі – ні рухатись ні вперед, ні назад. Цей кат брав плоскогубці, вставляв в них кінець пальця і затискував. Тоді питав де твої останні друзі, де раніш був головний зв'язок з УПА, бо їм відомо, що я був зв’язковим. Тортури, яки я переніс в Рожищах тривали з днів десять. Бачить, що я нічого не признаю – він пише, пише, а я папери не підписую: як підпишу, то викреслюю такі слова як зв’язковий та багато інших. Він довів мене до того стану, що я думав, як би були вільні руки, то схватив і душив скільки міг, хоч би застрелив мене. Але я був скований.
Пройшло ще днів 8 -10. на протязі цього терміну на допити не водили, я почав приходити до глузду. Якогось дня мене покликали на вихід, також ще одного хлопця, перший раз дали нам відра і погнали нас, як з’явилось, до їдальні в Рожищах біля колишньої каплички. Нас супроводжували два енкаведіста. З того почалось, що за баландою щоденно брали тільки нас двох, а в дворі сиділи люди, діди, бабці, мали діти, на скринях в очікуванні відправки у Сибір. Останні дні за баландою нас супроводжували стрібки. Ввечері знову мене викликали до рудого Мельнікова, той більше не питав, тільки намазав руку і всі пальці чорною краскою. Цілу руку і кожен палець окремо відтиснув на папері. Я зрозумів, що мене тепер відправлять ще кудись і прийшла думка будь яким чином втекти.

Втеча

На другий день була ясна погода, з заходу надходила хмара. Ми прийшли в їдальню, нам сказали зачекати і ми почали очікувати. Один стрибок вроді пішов чи в крамницю, чи додому, остався один. Я кажу, що мені треба до вітру, нужник знаходився в метрах 30-40 від їдальні. Він мені дозволив, сам став коло їдальні і дивиться на нужник.
А мій напарник в їдальні, то стрибок пішов подивитись за ним, а я ногою одбив дошку ззаду нужника, швидко виліз і на карачки вниз по бур’яну до Стиру. Коли стрибок схаменувся, я вже переплив Стир і поліз в галуззя, мені було видно, як стрибок пішов до нужника і почав стріляти по бур’яну. Мені з галуззя і буряну не можна було вилазити, я чекав, що буде далі, бо за галуззям простиралось відкрите поле, і мене могли помітити.
Але прийшов другий стрибок, взяв моє відро з моїм напарником і всі троє пішли до НКВС.
Що там сталось, мені невідомо.
Куди тепер йти, як достигнути ліса? Я трохи просох, заздалегідь придивився і обміркував, щоб скоріше дійти до ліса. Добре дібрався лісу. Там були спалені хати села Рудня, в городі набрав помідорів, в саду лежали яблука. Я зробив собі запас харчування, бо до дому йти не наважувався, знав напевно, що додому вже приїхали НКВС. В лісі під селом Клепачів я переспав. Вранці встав і пішов лісом до Ківерец, в Ківерцях мешкав знайомий, до якого я зайшов, а в нього збирали сина до армії. Я надумав, що треба якось вибиратись з Ківерец і пішов з сином в військкомат, де мене зарахували в команду, яка сьогодні відправлялась. Тепер син того хазяїна Петро і я вже були двоє знайомих, але хазяїн і син не знали, що я був в УПА і втік з Рожищенського НКВС. Так я виїхав із Ківерец.

Дата добавления: 2015-11-26