Радянська і націоналістична течія руху Опору

Складовою частиною руху Опору у фашистському тилу, особливо з 1942 року, стали дії певної частини ОУН та УПА.

Ефективність діяльності ОУН знижувалася її розколом у 1941 році на дві частини – помірковане на чолі з Мельником, і радикальне кероване Бандерою. Ці дві частини почали між собою ворогувати. Хоча їх розходження мало лише тактичний характер (ідеологія, курс на підтримку Німеччини, як і головна мета – незалежність України – були спільними). Стратегічний задум оунівських керівників полягав у тому, щоб, згідно з тезою теоретика українського націоналізму Д. Донцова, Україна визволилася від більшовиків «в тіні німецького походу на схід». В той же час нацисти, експлуатуючи їхнє прагнення до створення незалежної держави, активно використовували українських націоналістів у завоюванні «східного простору».

Після гітлерівського нападу на СРСР, боївки обох ОУН, розгорнули диверсійно-підривні та розвідувальні дії в тилу радянських військ. Похідні групи оунівців створювали на окупованій території органи місцевого самоврядування, які діяли в контакті з підрозділами вермахту та відділеннями гестапо. І лише, коли оунівці наочно переконалися у справжніх цілях гітлеризму, і тоді активніше стали вести боротьбу проти нацистів. Становлення оунівського партизанського руху почалося з середини 1942 року. В жовтні 1942 року ОУН-б створили значні військові формування. В лютому 1943 року бандерівці перейшли до збройної боротьби з німецькими окупантами, а в березні керівник ОУН-б М. Лебедь наказав назвати ці збройні формування Українською повстанською армією. Загони отамана Бульби-Боровця, який ще влітку 1941 року організував військове підпілля – «Поліська січ» для боротьби з радянськими партизанами, і ОУН-м поступово було приєднані до створюваної УПА. За зонами дії УПА поділялась на 4 групи: УПА-Північ (Волинь і Полісся), УПА-Захід (Галичина, Буковина, Закарпаття, Закерзоння), УПА-Південь (Поділля), а також УПА-Схід, діяльність якої не вдалось по справжньому організувати. Повстанські загони протидіяли вивозу робочої сили і продовольства Німеччини, нападали на невеликі німецькі військові гарнізони. Німецьке командування неодноразово вдавалося до воєнних каральних операцій із залученням танків і літаків проти повстанців, проте не зуміли ліквідувати УПА, яка нарощувала свої сили. Лише у жовтні-листопаді 1943 року вона провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизан.

Якщо діяльність радянських партизанів концентрувалася в основному на Лівобережній Україні, то збройні формування ОУН, насамперед УПА, діяли на теренах Західної України. Об’єднувала їх любов до Вітчизни та те що своєю діяльністю вони зробили вагомий внесок у перемогу над ворогом. Однак із-за протиборства між ними антифашистський рух в Україні послаблювався, його сили нерідко витрачалися на братовбивчу боротьбу між собою. Нам цікаво було дізнатися про спільні і відмінні риси діяльності радянської та націоналістичної течії руху Опору, для цього ми спробували їх порівняти.

Із наближенням лінії фронту до підконтрольних УПА регіонів, вона спрямовує свій удар проти радянської влади і підрозділів Червоної Армії. Але це не могло зупинити визвольного походу радянських військ, які невпинно гнали загарбників на захід.

Василь Васильович Порик (* 17 лютого 1920, Соломирка,— † 22 липня 1944, Аррас, Франція; партизанські псевдоніми «Базиль», «лейтенант Громовий») — активний учасник Руху Опору у Франції в роки Другої світової війни, командир партизанського загону, що боровся проти фашистських окупантів у Північній Франції, член Центрального комітету радянських військовополонених у Франції, лейтенант Червоної Армії.

Біографія

Народився 17 лютого 1920 року в селі Соломирка, нині село Порик Хмільницького району Вінницької області, у селянській родині. Українець. Член ВКП(б) з 1941 року. Закінчив сільськогосподарський технікум.

У Червоній Армії з 1939 року. У 1941 році закінчив Харківське військове піхотне училище.

На початку Німецько-радянської війни лейтенант Василь Порик знаходився в складі 6-ї армії Південно-Західного фронту. Йому, як і багатьом іншим бійцям і командирам випала доля стати бранцем «Уманської ями». Радянські воїни, оточені чисельно переважаючими силами супротивника, боролися до останнього патрона, а коли патрони скінчилися — пішли в рукопашний бій. Деяким пощастило після цих смертельних боїв залишитися в живих і уникнути полону. Не уник цієї долі поранений у бою молодий офіцер Порик.

Влітку 1942 року В. Порик разом із сотнями інших військовополонених був відправлений у німецько-фашистський концтабір Бомон у провінції Артуа, департаменту Па-де-Кале (Франція).

Не зломлений ворогами радянський офіцер, перебуваючи у концтаборі, брав активну участь в організації підпільного комітету і груп з підготовки втечі. Він установив зв’язок з учасниками руху Опору, і вирвався на волю.

Після втечі з табору Василь Порик створив партизанський загін, що боровся з липня 1943 року проти фашистських окупантів у Північній Франції. В одному з боїв він був поранений, схоплений гестапівцями й запроторений до в’язниці фортеці Сен-Никез, але знову втік і продовжував боротьбу.

У першій половині квітня 1944 року партизанами загону Василя Порика було висаджено два поїзди, знищені: колона гітлерівців — більш 200 солдатів і офіцерів, охорона табору Бомон, і звільнені усі в’язні.

З 1944 року В. Порик був членом Центрального комітету радянських військовополонених у Франції.

22 липня 1944 року під час виконання бойового завдання В. Порик потрапив у засідку в районі міста Аррас (Північно-Східна Франція) і був розстріляний гітлерівцями. Похований у французькому шахтарському селищі Енен-Льєтар (зараз не існує як адміністративна одиниця, бо 1971 року було об’єднано з Бомон-ан-Артуа — див. fr:Hénin-Beaumont).

Пам’ятник на могилі Василя Порика в Енен-Бомоні

За героїзм і мужність, виявлені в боротьбі проти німців у Франції в період Другої світової війни, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 липня 1964 року лейтенанту Радянської Армії Порику Василю Васильовичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденом Леніна. Визнаний гідним почесного титулу «Національний герой Франції» (1964 рік).

Ім’я героя висічене на стіні Арраської фортеці серед інших імен борців французького Руху Опору; на його могилі в місті Енен-Бомон встановлено пам’ятник. На батьківщині В. В. Порика встановлені його погруддя і створене музей, в українських містах Києві, Вінниці, Хмельницькому ім’ям Героя Радянського Союзу Василя Порика названі вулиці, установлені меморіальні дошки.

В шістдесяті роки французький письменник Андре П’єрар (André Pierrard, 1916–1997) написав про Порика кіноповість «Юнак з трояндою» (фр. «Le jeune homme à la rose»), переклад якої був надрукований у п’ятому числі «Всесвіту» за 1967 рік.

Дата добавления: 2015-11-26