За межами Польщі

Діалекти

Польська мова стала більш однорідною в другій половині 20-го століття, частково через переселення кількох мільйонів поляків зі сходу на захід країни. Це переселення стало наслідком двох подій: радянської анексії Кресів 1939 року та приєднання колишніх німецьких територій після Другої світової війни. Цій тенденції до більшої однорідності мови сприяла також авторитарна форма Польської Народної Республіки.

Мешканці різних регіонів Польщі досі розмовляють літературною польською трохи по-різному, хоча відмінності між цими «діалектами» є незначними. Людина, для якої польська є рідною, запросто зрозуміє ці варіанти мови. Натомість труднощі з розумінням регіональних особливостей можуть виникнути в людини, для якої польська не є рідною.

Існує сім великих польських діалектів. Серед них троє основних:

· Великопольський (захід).

· Малопольський (південь і південний схід).

· Мазовецький (центр та схід).

Два з них опинилися за межами сучасної Польщі:

· Північнокреський (Литва і Білорусь). Іноді його об'єднують з мазовецьким діалектом.

Південнокреський (Україна). Цей діалект фактично припинив існування внаслідок переселення українських поляків на захід Польщі в 1940-их роках. Ті його рештки, що поширені на південному сході Польщі, часто об'єднують із малопольським діалектом. Ще два часто класифікують як окремі мови:

· Сілезький (південний захід). Групу сілезьких діалектів частіше класифікують як окрему сілезьку мову, оскільки вона має достатньо значних відмінностей (зокрема поляки дуже погано її розуміють). Мова поширена в Сілезії на захід від Катовиць. Згідно з переписом 2002 року нею розмовляють бл. 60 тис. осіб.

· Кашубський (північний захід). Має статус, подібний до сілезького. Кашубська мова поширена в Помор'ї на захід від Ґданська(узбережжя Балтійського моря). Згідно з переписом 2002 року кашубською мовою розмовляють бл. 53 тис. осіб.

На колишніх німецьких землях, заселених поляками після Другої світової війни, утворилася мішанина різних діалектів, яку називають «нові мішані діалекти».

До інших характерних, але менших за поширеністю діалектів належать:

· Ґуральський діалект (gwara podhalańska), поширена в гірських районах біля кордону з Чехією та Словаччиною. На формування цього діалекту вплинула румунська мова, більшість міських поляків погано його розуміють.

· Познанська ґвара, поширена в Познані та якоюсь мірою в усьому регіоні, що колись належав Пруссії (за винятком Верхньої Сілезії); в ній відчутно значний вплив німецької мови.

· У деяких містах існують свої місцеві говірки — наприклад, у Варшаві. Варшавською ґварою частково розмовляють в районі Праґа, що на східному березі Вісли (Праґа — це єдина частина Варшави, чиє населення лишилося відносно незмінним після Другої світової війни). Втім ці говірки зараз зникають, змішуючись із розмовною польською мовою.

· Багато поляків за кордоном (наприклад, у США), чиї родини покинули США одразу ж після Другої світової війни вживають у своїй повсякденній мові слова, притаманні першій половині 20-ого століття, які тепер, з точки зору сучасних мешканців Польщі, звучать архаїчно.

За межами Польщі

Польська мова поширена також серед поляків, які мешкають на змішаних етнічних територіях за межами Польщі, головно в сусідніх із Польщею країнах — в Україні, Білорусі, Литві,Словаччині та Чехії. Крім того її використовують поляки, що емігрували з Польщі. Найбільші такі групи перебувають у Західній Європі (Німеччина, Франція, Велика Британія), в Америці(США, Канада, Бразилія, Аргентина), в Австралії та Ізраїлі.

Через значне розпорошення поляків за кордоном і відсутність сучасних досліджень поширеності польської мови серед них, сьогодні є досить складно точно оцінити кількість носіїв мови за межами Польщі. В різних джерелах ця кількість коливається від 3,5 до 10 мільйонів. Саме через ці неточності немає точних даних щодо кількості носіїв польської мови у світі загалом.

Історія

Польська мова походить із праіндоєвропейської за посередництва праслов'янської, чиї сліди можна віднайти в чергуваннях. Виділення польської мови відбулося у 8-9 ст., коли настав остаточний розпад праслов'янської єдності. В той же час почала формуватися польська державність, зміцнена після прийняття християнства 966 року за часів короля Мешка I. Втім якийсь час польська залишалася мовою усного спілкування, оскільки функції книжної мови виконували церковнослов'янська та латина. Перше речення, записане польською мовою, міститься в монастирській «Книзі генриковій» (від назви міста Генрикова біля Вроцлава), датованій 1279 роком. Воно має такий вигляд: «daj, ać ja pobruszę, a ty poczywaj» (дай, хай я молотиму, а ти відпочивай) — так звернувся польський селянин до своєї дружини, яка молола зерно.

Першим текстом, записаним польською мовою, був лицарський гімн «Bogurodzica» (Богородиця), що походить із 14 ст. Він був дуже популярним у польському війську, тому його неодноразово переписували і доповнювали, внаслідок чого сьогодні існує декілька його версій — від дво- до двадцятидвострофної.

Літературна мова сформувалася в 16 ст. на базі великопольських, малопольських та мазовецьких говірок. За періодизацією літературну мову поділяєть на такі етапи:

· Давньопольська мова — до 1500 року;

· Середньопольська мова — з XVI століття по другу половину XVIII століття.

· Новопольська мова — з другої половини XVIII століття.

Фонетика

Особливості польської фонетики:

1. Наявність носових голосних ą та ę: dąb (дуб), sąd (суд), pięć (п'ять), mięso (м'ясо);

2. Постійний наголос на передостанньому складі;

3. Заміна властивих українській та більшості інших слов'янських мов м'яких або твердих приголосних t, d, r на ć, dź, rz («ж»): ciasto (тістечко), dzień (день), rzeka (річка);

4. Чергування е перед передньоязиковими твердими приголосними, залежно від походження, з а чи о: wierzyć (вірити) — wiara (віра), nieść (нести) — niosę (несу);

5. Чергування сполучення -er- після м'яких перед передньоязиковими твердими приголосними з -ar-: twierdzić (твердити) — twardy (твердий);

6. Чергування перед кінцевими дзвінкими приголосними ó («у») з о, ą з ę: bób (біб) — bobu (бобу), błąd (помилка) — błędu (помилки).

Голосні

Польські голосні
	Передні	Середні	Задні
Оральні	Назальні	Оральні	Назальні
Високі	i		ɨ	u
Середні	ɛ	ɛ̃		ɔ	ɔ̃
Низькі			a

8. Назальні голосні [ɛ̃] та [ɔ̃] мають сильну тенденцію до дифтонгізації (до [ɛ̃ɯ̃] та [ɔ̃ũ]).

Приголосні

Польська має 27 приголосних фонем і два півголосних (апроксиманти).

Польські приголосні
	Губно-губні	Губно-зубні	Зубні	Ясенні	Заясенні	Т.-піднеб.	М.-піднеб.
Проривні	p b		t d				k g
Африкати			t͡s d͡z		t͡ʃ d͡ʒ	t͡ɕ d͡ʑ
Носові	m		n			ɲ	ŋ
Дрижачі				r
Фрикативні		f v	s z		ʃ ʒ	ɕ ʑ	x
Бокові				l
Напівголосні	w					j

Письмо

Польська абетка складається з 32 літер:

A a	ą	B b	C c	Ć ć	D d	E e	ę
F f	G g	H h	I i	J j	K k	L l	Ł ł
M m	N n	ń	O o	Ó ó	P p	R r	S s
Ś ś	T t	U u	W w	y	Z z	Ź ź	Ż ż

Примітки.

· Букви Ą, Ę, Ń і Y не вживаються на початку слова, тому можуть бути прописними тільки при написанні всього слова прописними буквами. Літера Ó трапляється на початку слова лише в кількох словах (здебільшого в словах ósemka, ósmy (вісімка, восьмий) та ów (той) і похідних від них)

· Букви Ć, Ń, Ś та Ź перед голосними втрачають знак м'якості, але між ними і голосним з'являється i. Таким чином: się — правильно, а śę — неправильно тощо.

· Q, V та X використовуються тільки в словах іноземного походження, які не полонізувалися.

· Окрім перелічених вище літер в польській мові часто трапляються диграфи, які передають окремі звуки. Всього існує сім різних диграфів: Ch, Cz, Dz, Dź, Dż, Rz, Sz.

Граматика

Дата добавления: 2015-12-08