Читайте также:
|
У будові дна Тихого океану розрізняють три основні частини: материкова окраїна, перехідна зона і ложе океану (рис. 17, с. 537).
Материкова окраїна Тихого океану становить 10 % його загальної площі. Більша вона в західній частині, де являє собою акумулятивно-абразивні тераси прибережних гірських хребтів або продовження прибережних рівнин. Шельф здебільшого згладжений діяльністю моря або виносом матеріалу з суходолу (Жовте, Східнокитайське моря). Біля берегів Малайського архіпелагу та Австралії через коралові рифи він має складну будову.
У східній частині океану шельфу практично немає або він дуже вузький. Материковий схил крутий, розчленований каньйонами. Конуси виносу цих каньйонів, зливаючись, утворюють нахилену плоску рівнину материкового підніжжя. Такі самі рівнини простяглися вздовж материкового підніжжя Азії та Австралії.
Перехідна зона оточує океан майже суцільним кільцем і становить 13,5 % його загальної площі. На заході океану всі окраїнні моря є ніби першою сходинкою перехідних зон між океаном та Євразійським та Австралійським материками. Друга сходинка перехідної зони також дуже складна за будовою. Її склали Філіппінське море і море Фіджі. Найпростіші за структурою Алеутська, Курило-Камчатська та Східнокитайська перехідні зони, де дно морів здебільшого вкрите донними відкладами і є пласкою абісальною рівниною. Виняток становлять Японське й Південнокитайське моря: їхні глибоководні западини мають гірський рельєф. Подекуди трапляються хребти, особливо в Тасмановому морі.
Будова перехідної зони в східній частині океану є простішою. Її складають значні за протяжністю глибоководні жолоби — Центральноамериканський, Перуанський, Чилійський, що прилягають до підводних схилів молодих альпійських складчастих споруд прибережної зони Анд.
Рис. 17. Профіль дна Тихого океану
Ложе океану займає понад 2/3 площі дна. Воно перетинається численними підводними гірськими хребтами. Окремі їхні вершини здіймаються над водою, утворюючи ланцюги островів. Найбільший із цих хребтів — широке Південнотихоокеанське підняття, що переходить у Східнотихоокеанське, яке, у свою чергу, тягнеться до Каліфорнійської затоки і в її північній частині переходить у материковий хребет.
Підводними хребтами і підвищеннями ложе океану поділене на кілька улоговин. Найбільша з них, Північно-Східна, за площею більша, ніж уся Північна Америка разом із Канадським Арктичним архіпелагом і Ґренландією. На дні улоговини багато вулканічних горбів і гір та вузьких жолобів — розломів, із якими пов’язані максимальні глибини.
У західній частині океану на кілька тисяч кілометрів простягнувся ланцюг розломів завширшки 100—200 км. Дно океану в межах розломів більш гористе, ніж у сусідніх районах, нерідко вздовж них тягнуться пасма великих вулканів.
На дні Тихого океану відкрито великі запаси залізоманганових конкрецій. На шельфі біля берегів Азії і Північної Америки виявлено родовища нафти і газу. Річки розмивають і виносять у прибережні води золото, олово та інші метали, створюючи розсипні родовища. Тихий океан посідає перше місце за виловом риби та видобутком морських тварин. Енергетичні ресурси великі, але використовуються мало. Тихим океаном проходять судноплавні шляхи світового та регіонального значення.
Клімат
Клімат Тихого океану дуже різноманітний, що зумовлено його великими розмірами.
Середня температура повітря над Тихим океаном у лютому +26 °С...+27 °С біля екватора, –20 °С у Беринґовій протоці й близько –10 °С біля берегів Антарктиди. Середні температури серпня біля екватора становлять +26 °С...+28 °С, +8 °С у Беринґовій протоці, –25 °С біля берегів Антарктиди.
У середньому температура води в Тихому океані на 2 °С вища за температуру води в Атлантичному й Індійському океанах. Це є наслідком того, що значна частина Тихого океану розташована в теплих широтах, і обмеженості зв’язків із Північним Льодовитим океаном.
Характерною ознакою циркуляції поверхневих вод біля берегів Євразії є тепла течія Куросіо.
Середньорічна кількість опадів в океані біля екватора становить понад 3000 мм, у помірних широтах — 1000 мм на заході і 2000—3000 мм на сході. Найменша кількість опадів випадає на півночі океану (100 мм) і біля Антарктиди (до 100 мм).
Для помірних широт характерні тумани, які є найбільш густими в районі Курильських островів. У цілому повітря над акваторією Тихого океану насичене вологою.
Розподіл солоності вод Тихого океану підпорядковується загальним закономірностям. В цілому цей показник на всіх глибинах нижче, ніж в інших океанах світу, що пояснюється розмірами океану і значною віддаленістю центральних частин океану від посушливих областей материків. Водний баланс океану характеризується істотним перевищенням кількості атмосферних опадів разом з річковим стоком над величиною випаровування. Крім того, в Тихому океані, на відміну від Атлантичного і Індійського, на проміжних глибинах немає надходження особливо солоних вод середземноморського і красноморского типів. Вогнищами формування високосолоних вод на поверхні Тихого океану є субтропічні райони обох півкуль, оскільки тут випаровування значно перевищує кількість опадів, що випадають.
Обидві високосолоних зони (35,5% о на півночі і 36,5% о на півдні) знаходяться вище 20 ° широти обох півкуль. На північ від 40 ° с. ш. солоність зменшується особливо швидко. У вершині затоки Аляска вона дорівнює 30-31% о. У Південній півкулі зменшення солоності від субтропіків до півдня сповільнюється через впливу течії Західних Вітрів: до 60 ° ю. ш. вона залишається більше 34% о, а біля берегів Антарктиди зменшується до 33% о. Распресненниє води спостерігається і в екваторіально-тропічних районах з великою кількістю атмосферних опадів.
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 74 | Нарушение авторских прав