Вірджинія Вулф

Леслі Стефен – критик, філософ, учений.

Р-н Блумсбері – мистецька еліта. 1908 р. – утворення “групи Блумсбері”: Л. Стречі (критик і есеїст), К. Белл (художник), Л. Вулф (журналіст), Е.-М. Форстер (письменник), Р. Фрай (мистецтвознавець).

Мистецтво – необхідна умова існування цивілізації, найважливіша сторона життя суспільства, вищий вияв можливостей людини. Мистецтво удосконалить життя людей. Мрії про суспільство, в якому митці віднайдуть необхідну для їх творчості духовну і матеріальну свободу. Вульфи організували видавництво Гоґарт-Прес, Фрай читав лекції. Розробили систему етичних принципів – для “цивілізованої людини ХХ ст.”: протест проти лицемірства, псевдосором’язливості, користолюбства, тверезого практицизму; за щирість, здатність тонкого реагування на оточуючий світ, неупередженість суджень, розуміння і цінування прекрасного, свободу викладу думки у розмові чи дискусії; рівноправність чоловіка і жінки.

“Високоброві” – люди, що вирізняються високорозвинутими здатностями і живуть у сфері інтелектуальних інтересів: Шекспір, Байрон, Бронте.

Вплив філософії Мура – цінним є те, що прекрасне.

Відчуження від дійсності і проникнення у світ мистецтва – замкнутий у собі світ. Через відчуження – осягнення істинної краси і вартості твору мистецтва – ізольований і замкнутий світ емоцій, багатої уяви, безмежних асоціацій, уміння тонко передати миттєве враження і біг часу, розмаїття відчуттів; завдання мистецтва – у передачі своєрідності “уявного життя”. Умова інтуїтивного “пізнання життя духу” – сваволя творчої уяви письменника. Завдання митця – з’ясувати, яким способом ті чи інші події відбиваються у свідомості героя, яким є його комплекс емоцій та відчуттів.

В. Вулф – один із теоретиків нового мистецтва. Її маніфестом можна вважати ст. “Сучасна художня проза”, провідною думкою якої є протиставлення реалістичного та модерністичного мистецтва: “Усі вони матеріалісти і тому, що вони стурбовані матеріальним життям людей, а не життям духа, вони нас не лише розчаровують, а й приводять до висновку, що чим скоріше англійська проза ввічливо повернеться до них спиною і рушить уперед – хай навіть у пустелю, – тим краще для нашого духа”. Розмежування “справжнього” – того, що затаяне в глибинах людської свідомості і підсвідомості та “тривіального” – соціальні зв’язки і віносини, які не мають “вічної” цінності: “Нумо фіксувати кожний атом у тому порядку, як вони виникають у нашій свідомості. Нумо креслити взори, які залишають у свідомості навіть тимчасові враження і незначні події, якими б недоладними і незрозумілими вони не уявлялись”.

Вірджинія Вулф – яскравий представник “психологічної школи” в англійській літературі, до якої, крім неї самої, належали: К. Маккензі “Зловісна вулиця”, М. Сінклер “Життя і смерть Герієт Фрін”, Д. Річардсон “Паломництво” (12-итомна серія психологічних романів). Провідним для її творчості стає жанр психологічного роману – як пошук форми для вираження почуттів. характерні риси роману: відмова від характерів, сюжету, інтриги; розпад на окремі замальовки внутрішніх станів різних осіб, тривала передача їхнього потоку свідомості; розпад образу (обґрунтування проступає з характеристики Дж. Джойса: “... зафіксував миготіння того внутрішнього вогню, який посилає свої швидкоплинні/побіжні сигнали у нашу свідомість”). Твори пронизані гострим відчуттям трагізму і печалі. Провідний мотив – самотність і неминучість смерті. Для В. Вулф внутрішній світ людини непізнаваний, це ірраціональна величина; вивчення незвіданих глибин психології стає визначальним для її письма. У творчості письменниці виділяють три періоди:

1) 1915-1922: романи “Подорож”, “Ніч і день”, зб. оповідань “Понеділок і четвер”, роман “Кімната Джекоба”;

2) 20-і рр. – розквіт: романи “Місіс Делловей”, “До маяка”;

3) 1928-1941: романи “Орландо”, “Хвилі”, “Роки”, “Між актами”.

Праці, в яких В. Вулф обстоює теоретичні засади фемінізму, – “Власний простір” і “Три гінеї”.

Дата добавления: 2015-12-08