Суб'єктами зобов'язання є його сторони – кредитор і боржник (ч. 1 ст. 510 ЦК).
Сторонами зобов'язання в більшості випадків є один кредитор і один боржник. Однак існують також зобов'язання, у яких може бути декілька кредиторів та/або боржників (ч. 2 ст. 510 ЦК). Йдеться про зобов'язання з множинністю суб'єктного складу. Виділяють три види зобов'язань з множинністю осіб: а) зобов'язання з активною множинністю осіб (декілька кредиторів та один боржник): б) зобов'язання з пасивною множинністю осіб (декілька боржників та один кредитор) та в) зобов'язання зі змішаною множинністю осіб декілька кредиторів та декілька боржників).
Залежно від співвідношення обсягу прав або обов'язків між співкредиторами або співборжниками зобов'язання з множинністю суб'єктного складу поділяють на часткові та солідарні.
У часткових зобов'язаннях кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці. У законі встановлено загальне правило щодо виконання зобов'язання в рівних частках, якщо в ньому беруть участь кілька кредиторів або боржників (ст. 540 ЦК). Тобто зобов'язання з множинністю суб'єктного складу вважається частковим, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
У солідарні їх зобов'язаннях обсяг прав та обов'язків співкредиторів або співборжників визначається за значно складнішими правилами, ніж у попередньому випадку. Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання (ст. 541 ЦК). Якщо у зобов'язанні солідарною є вимога кредиторів, кожний із співкредиторів має право пред'явити боржникові вимогу в повному обсязі, а боржник має право виконані свій обов'язок будь-кому із співкредиторів на свій розсуд, до пред'явлення вимоги одним із них (ч. 1 ст. 542 ЦК). Солідарна вимога кредиторів може виникнути, наприклад, у разі заподіяння шкоди майну, яке належить на праві спільної власності декільком особам. У такому випадку співвласники виступатимуть у зобов'язанні із заподіяння шкоди солідарними кредиторами.
Якщо у зобов'язанні солідарним є обов'язок боржників, кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч. 1 ст. 544 ЦК). Наприклад, за загальним правилом солідарну відповідальність перед потерпілим несуть особи, спільними діями або бездіяльністю яких йому було завдано шкоди (ч. 1 ст. 1190 ЦК). Також як солідарні боржники відповідають перед кредитором боржник і поручитель у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК). Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 3 ст. 554 ЦК).
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу {регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ч. 1 ст. 544 ЦК). Внаслідок виконання солідарного обов'язку боржником між ним та іншими солідарними боржниками виникає регресне зобов'язання.
Регресне зобов'язання є наслідком існування і припинення основного зобов'язання, за яким боржник виконав обов'язок (здійснив платіж кредиторові) замість третьої особи або через її вину. Кредитором у регресному зобов'язанні стає колишній боржник за основним зобов'язанням, що припинилося внаслідок здійсненого ним виконання. А боржником у регресному зобов'язання стає та особа, замість якої або через вину якої здійснено платіж за основним зобов'язанням. Регресне зобов'язання спрямоване на переведення сплаченої суми на особу, замість якої або через вину якої здійснено платіж за основним зобов'язанням. При цьому юридична підстава виникнення основного зобов'язання не пов'язана з виною особи, яка виступає у ньому боржником. Іншими словами, регресне зобов'язання є правовідношенням, в якому боржник зобов'язаний передати кредиторові відповідну грошову суму або майно, внаслідок передання останнім відповідної грошової суми або майна іншій особі (кредиторові за основним зобов'язанням), здійсненого замість боржника або через його вину. Отже, право вимоги кредитора в регресному зобов'язанні (регрес) за своєю природою є правом зворотної вимоги, яке виникає внаслідок їх виконання ним основного зобов'язання за іншу особу. Тому регресне зобов'язання має похідний від основного зобов'язання характер.
Водночас регресне зобов'язання є самостійним і, хоча певною мірою пов'язане з основним зобов'язанням, не може розглядатися як додаткове (акцесорне) до нього, оскільки не припиняється, а, навпаки, виникає при припиненні основного зобов'язання через його виконання.
У житті виникають ситуації, коли боржник у силу тих або інших обставин не може виконати свого обов'язку, тому для задоволення вимог кредитора залучаються інші особи. На цій підставі в цивільному праві виокремлюють основні та субсидіарні зобов'язання.
Основне зобов'язання є необхідною передумовою субсидіарного зобов'язання, оскільки останнє є додатковим до нього і виникає тільки у випадку невиконання або часткового виконання основного зобов'язання. Таким чином, основне та субсидіарне зобов'язання співвідносяться як основне та додаткове. Взаємозв'язок основного та субсидіарного зобов'язань простежується у такому. Основне зобов'язання завжди виникає раніше субсидіарного зобов'язання. Субсидіарне зобов'язання виникає годі, коли вже існує основне зобов'язання і воно не виконане боржником. Кредитором в основному й у субсидіарному зобов'язаннях є одна й та сама особа. У той час як кредитори в основному й у субсидіарному зобов'язаннях збігаються, особи боржників у них є різними. Боржником у субсидіарному зобов'язанні є інша особа, яка пов'язана з боржником в основному зобов'язанні відповідним договором або іншими відносинами, в силу яких несе за нього додаткову відповідальність. Наприклад, субсидіарне зобов'язання виникає у батьків неповнолітньої особи з приводу відшкодування заподіяної нею шкоди у разі відсутності в останньої достатнього для відшкодування майна (ст. 1179 ЦК). Договором поруки може бути встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Отже, субсидіарне зобов'язання виникає у випадках, встановлених законом або договором між особою, яка виступає кредитором в основному зобов'язанні, та іншою особою, яка в субсидіарному зобов'язанні набуває статусу боржника.
Якщо боржник в основному зобов'язанні не може виконати свій обов'язок повністю, то обов'язок субсидіарного боржника буде таким самим, як і обов'язок боржника в основному зобов'язанні. Якщо обов'язок в основному зобов'язанні частково виконано боржником, обов'язок субсидіарного боржника в додатковому (субсидіарному) зобов'язанні буде відповідати тому, що залишилось невиконаним за основним зобов'язанням. Наприклад, батьки неповнолітньої дитини відшкодовують шкоду в повному обсязі або у частці, якої не вистачає, у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування нею шкоди.
Обов'язок боржника у зобов'язанні може бути виконаний за нього третьою особою. Виконання обов'язку може бути покладено на іншу особу боржником (ст. 528 ЦК) або кредитором (ст. 621 ЦК), якщо з умов договору, актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає іншого, зокрема обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. Крім того, інша особа може виконати обов'язок боржника з власної ініціативи і без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на його майно (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно (ч. З ст. 528 ЦК). У такому випадку виконання за боржника третьою особою не припиняє зобов'язання, а спричиняє заміну кредитора (п. 4 ч. 1 ст. 512 ЦК). У цивілістичній літературі виконання обов'язку із вступом третьої особи в права кредитора у зобов'язанні отримало назву суброгації ( від лат subrogatio – обрання замість).
У зобов'язанні може відбутися заміна сторін. Інститут заміни сторін у зобов'язанні існував ще в римському праві, сформувавшись майже в такому ж вигляді, в якому він існує в сучасному законодавстві. У законі передбачена можливість як заміни боржника, так і заміни кредитора. При цьому предмет і зміст зобов'язання не змінюються, а права та обов'язки сторони, яка з нього вибуває, переходять до особи, яка замість неї вступає до зобов'язання.
Підстави заміни кредитора у зобов'язанні встановлено у ст. 512 ЦК.
Раніше цесія здійснювалася шляхом укладення самостійного договору. Нині відступлення права вимоги втілюється переважно у різні цивільно-правові договори – купівлі-продажу, міни, дарування права вимоги, факторингу, інші. Відповідних змін зі спливом часу зазнавали і погляди на правову природу цесії у вітчизняній цивілістиці. У науці цивільного права цесію характеризували як: а) спеціальний самостійний договір, за яким первісний кредитор передає своє право вимоги третій особі: б) акт передачі права. заснований зазвичай на договорі; в) правовий результат правочину (договору) про передачу прав. Еволюція поглядів на правову природу цесії багато в чому пов'язана з відмінностями у різні періоди в економічному розвитку й особливостями регулювання законодавством відносин. пов'язаних із відступленням права вимоги.
У нинішніх умовах найбільш обґрунтованим видається бачення цесії як безпосереднього правового результату договору про передачу права вимоги. Сучасне законодавче регулювання теж свідчить про доцільність застосування саме цієї конструкції відступлення права вимоги.
Заміна кредитора у зобов'язанні може відбуватися також за іншими підставами, а саме в разі настання обставин, встановлених законом. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 512 ЦК кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва. Очевидно, у даному випадку мається на увазі тільки універсальне правонаступництво, коли до правонаступника переходять усі права та обов'язки первісного кредитора яку разі, наприклад, спадкування (ст. 1218 ЦК), перетворення юридичної особи (ч. 2 ст. 108 ЦК) тощо. У свою чергу сингулярне правозаступництво мас місце при заміні кредитора у зобов'язанні внаслідок відступлення права вимоги за договором (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК), оскільки до нового кредитора переходить тільки певне право первісного кредитора.
Заміна кредитора у зобов'язанні відбувається у випадку виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем) (п. З ч. І сі. 512 ЦК). До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання (ч. 2 ст. 556 ЦК). У частині переходу прав кредитора у зобов'язанні до поручителя, який виконав обов'язок за боржника, вказана норма існувала і в попередній кодифікації цивільного законодавства. Новелою Цивільного кодексу України є її друга частина, яка стосується виконання обов'язку боржника майновим поручителем. У договорі застави на стороні заставодавця може виступати не тільки боржник, а й третя особа, яка отримала назву майнового поручителя (ч. 1 ст. 583 ЦК). У разі виконання майновим поручителем обов'язку боржника до нього переходять права кредитора у зобов'язанні, забезпеченому заставою. Це правило, встановлене у ст. 20 Закону України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р.1. вперше отримало закріплення на рівні кодексу.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 512 ЦК кредитор у зобов'язанні може бути замінений внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою. Зазначена норма також с новелою цивільного законодавства. Обов'язок боржника може бути виконаний третьою особою, що не є стороною у зобов'язанні, за його згодою або без такої. Третя особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на його майно (ч. З ст. 528 ЦК). Наприклад, наймач може здійснити оплату чергового платежу за договором купівлі-продажу квартири з розстроченням платежу за наймодавця, що виступає покупцем (боржником) у цьому договорі, побоюючись втратити право оренди щодо квартири. Таке виконання обов'язку боржника третьою особою матиме наслідком її вступ у зобов'язання замість первісного кредитора – суброгацію.
Суброгацію слід відрізняти від регресного зобов'язання. По-перше, при суброгації відбувається заміна кредитора у зобов'язанні, яке вже існує, на момент вступу до нього третьої особи замість первісного кредитора. У свою чергу регресне зобов'язання виникає в результаті припинення основного зобов'язання внаслідок його виконання третьою особою за боржника або через його вину. При цьому третя особа первісно стає кредитором у регресному зобов'язанні. Тобто в другому випадку заміна кредитора як така взагалі не відбувається, оскільки основне зобов'язання на момент виникнення регресного вже припинене. По-друге, при суброгації до третьої особи переходить вже Існуюче право первісного кредитора, тобто право, яке у первісного кредитора виникло раніше. У той час як регрес є правом зворотної вимоги, яке виникає вперше саме у третьої особи, що виконала обов'язок боржника замість нього або через його вину.
Перелік підстав заміни кредитора у зобов'язанні, закріплений у ч. 1 ст. 512 ЦК, не є вичерпним. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом (ч. 2 ст. 512 ЦК). Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 362 ЦК у разі продажу співвласником своєї частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі на іншого співвласника можуть бути переведені права та обов'язки покупця на підставі судового рішення. Також відповідно до ч. 1 ст. 822 ЦК у разі відмови наймодавця від укладення договору найму на новий строк і укладення ним протягом одного року договору найму житла з іншою особою на колишнього наймача можуть бути переведені права та обов'язки наймача на підставі судового рішення тощо. Заміна кредитора у зобов'язанні може відбуватися й за іншими передбаченими в законі підставами.
Заміна кредитора не допускається також у зобов'язаннях, які виникли внаслідок порушення особистих немайнових прав. Особисті права є тісно пов'язаними з фізичною особою (ч. 3 ст. 269 ЦК). У зобов'язаннях щодо відшкодування моральної шкоди заміна кредитора теж не допускається. Щодо останнього прикладу слід, однак, зауважити, що хоча зобов'язання щодо відшкодування моральної шкоди припиняється смертю кредитора, до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя (ч. 2 ст. 608, ч. З ст. 1230 ЦК).
Обмеження щодо заміни кредитора у зобов'язанні можуть бути встановлені стосовного певного кола суб'єктів та обумовлені їх статусом та/або специфікою діяльності. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Наприклад, суд у разі забезпечення позову може заборонити вчинення певних дій, включаючи відступлення права вимоги (п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК).
У Цивільному кодексі України також закріплено заборону відступлення переважного права купівлі частки у праві спільної власності. У частині 5 ст. 362 ЦК прямо вказано, що передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається. Щодо інших переважних прав (зокрема, переважного права на придбання речі, переданої в найм, переважного права на укладання договору найму, оренди, комерційної концесії на новий строк), то заборони відступлення цих прав у законі не міститься. Проте, незважаючи на відсутність відповідних положень в законодавстві, можна припустити, що всі види переважних прав не можуть бути відступлені.
Перехід прав кредитора слід відрізняти від переадресування виконання. Головна відмінність полягає в тому, що при заміні кредитора первісний кредитор усувається новим, який замінює первісного кредитора в зобов'язанні, а при переадресуванні кредитор залишається активним суб'єктом зобов'язання.
При заміні боржника відбувається переведення боргу на нового боржника. При цьому первісний боржник вибуває із зобов'язання. Оскільки особа вступає до зобов'язання виключно за своєю волею, для такої заміни потрібна згода в першу чергу нового боржника. Враховуючи. що особистість боржника, принаймні з огляду на його платоспроможність, має велике значення для кредитора, переведення боргу допускається тільки за згодою останнього, якщо інше не передбачено законом (ст. 520 ЦК).
Переведення боргу має договірну природу. У цивілістичній літературі представлено різні позиції з приводу того, який договір покладено в основу переведення боргу – двосторонній чи багатосторонній.
У той час як при переве денні боргу волевиявлення первісного і нового боржника протилежно спрямовані і мають зустрічний характер, що є характерним саме тля двосторонніх договорів. Тому останні посідають другу позицію, відповідно до якої переведення боргу слід вважати двостороннім договором. Заслуговує на особливу увагу наукова позиція, яка полягає v кваліфікації переведення боргу як складного юридичного факту, складовими якого є: 1) двосторонній правочин (договір про переведення боргу), за яким первісний боржник передає майновий обов'язок іншій особі (новому боржнику); 2) односторонній правочин кредитора, який полягає у наданні ним згоди на заміну первісного боржника новим відповідно до правочину між ними. При цьому правочин. за яким первісний боржник передає майновий обов'язок іншій особі (новому боржнику), яка приймає цей обов'язок на себе, характеризується як двосторонній, консенсуальний, абстрактний та розпорядчий. Він може бути як відплатним, так і безвідплатним. Отже, договір про переведення боргу, як видається, становить лише одну зі складових переведення боргу як складного юридичного факту (за виключенням випадків, якщо відповідно до закону згода кредитора не вимагається).
Первісний боржник може передавати свій майновий обов'язок у зобов'язанні іншій особі в силу різних обставин, включаючи те, що остання є боржником перед ним в іншому зобов'язанні. При цьому не має значення, якого роду є це зобов'язання, оскільки сам договір про переведення боргу є абстрактним правочином і не залежить від зобов'язання між первісним і новим боржником, що лежить в його основі. Первісний боржник може передавати свій майновий обов'язок у зобов'язанні іншій особі в силу того, що вона, наприклад, зобов'язана відшкодувати йому шкоду або є боржником перед ним у договірному зобов'язанні (наприклад, покупцем за договором купівлі-продажу, позичальником за договором позики, дарувальником за договором дарування тощо). Правовідносини, що є підставою для переведення боргу первісного боржника у зобов'язанні на іншу особу (нового боржника), можуть випливати з різного роду договорів, укладених між ними, які можуть бути як оплатними, так і безоплатними (договори купівлі-продажу. позики, дарування тощо).
У цьому зв'язку слід зважати на те. що договір про переведення боргу не можна ототожнювати з договором між первісним боржником чи іншою особою, через який виникає питання про переведення боргу первісного боржника на цю особу (новою боржника). Ці договори є різними, самостійними договорами, які не залежать один від одного. Так, укладення самого договору дарування недостатньо для переведення боргу обдаровуваного в іншому зобов'язанні на дарувальника або укладення самого договору позики – для переведення боргу позикодавця в іншому зобов'язанні на позичальника. Для того щоб передати свій майновий обов'язок у зобов'язанні іншій особі, необхідно укласти з нею самостійний договір про переведення боргу. І до того ж отримати на це згоду кредитора у зобов'язанні, якщо інше не передбачено законом. Переведений на іншу особу (нового боржника) борг не залежить від тих відносин, які існують (існували) між ним і первісним боржником. Ці відносини не мають значення для кредитора у зобов'язанні. Абстрактний характер правочину з переведення боргу виключає для нового боржника можливість посилатися у відносинах з кредитором на відносини, які лежать в основі переведення на нього боргу первісного боржника. Новий боржник не вправі висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на відносинах з його попередником (первісним боржником). Більш того, недійсність договору між первісним боржником та іншою особою, через який постало питання про переведення боргу, не тягне за собою недійсності договору про переведення боргу первісного боржника на цю особу (нового боржника).
Форма договору про переведення боргу залежить від форми правочину, який є підставою виникнення боргу (ст. 521 ЦК). Якщо останній вчинений у простій письмовій або нотаріальній формі, такої самої форми має бути надано і правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні. Правочин щодо заміни боржника у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (ст. 521 ЦК). Переведення боргу, який виник з усного правочину, а також позадоговірного борту (наприклад, із заподіяння шкоди або набуття майна без достатньої правової підстави) може здійснюватися усно.
Предметом переведення боргу є юридичний обов'язок майнового характеру, що входить до змісту зобов'язання між первісним боржником і кредитором. Він може полягати у сплаті коштів, передачі майна, виконанні робіт, наданні послуг тощо. Отже, предметом переведення боргу може виступати не тільки грошовий, а будь-який борг (юридичний обов'язок) за зобов'язанням.
Наслідком переведення боргу є заміна боржника у зобов'язанні. При цьому самий зміст зобов'язання і правове становище боржника залишаються незмінними. Тому новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником (ст. 522 ЦК). Так. наприклад, новий боржник може посилатися на сплив строку позовної давності по заявленій проти нього вимозі кредитора. Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ст. 263 ЦК). Крім того, новий боржник у зобов'язанні мас право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на його власних відносинах з кредитором.
У законодавстві не міститься переліку підстав заміни боржника у зобов'язанні, як це зроблено щодо заміни кредитора, що можна розцінювати як прогалину. До того ж категорії «заміна боржника у зобов'язанні» і «переведення боргу» вживаються як ідентичні (ст. 520 ЦК). Однак боржник у зобов'язанні може бути замінений і з інших підстав, не пов'язаних з договором про переведення боргу. Обов'язки боржника можуть перейти до іншої особи на підставі закону при настанні передбачених у ньому обставин. Наприклад, внаслідок спадкування відбувається автоматичний перехід обов'язків спадкодавця за зобов'язаннями, у яких він виступав боржником, до його спадкоємців (статті 1218. 1282 ЦК). Тому в законі слід було б уточнити підстави заміни боржника у зобов'язанні.
Питання для самоконтролю
1. Поняття та система зобов'язального права.
2. Ознаки зобов'язальних правовідносин.
3. Поняття та елементи зобов'язання.
4. Види зобов'язань.
5. Підстави виникнення зобов'язань.
6. Зобов'язання з множинністю суб'єктного складу.
7. Зобов'язання за участю третіх осіб.
8. Заміна сторін у зобов'язанні.
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 161 | Нарушение авторских прав