Зобов'язальним правом регулюються виключно відносини економічного обороту, тобто ті, що виникають при переході від однієї особи до іншої таких матеріальних та інших благ, які набули форми товару. Товарної форми можуть набувати не тільки речі, а й інші види об'єктів, наприклад, послуги, майнові права, деякі нематеріальні блага, зокрема результати творчої діяльності, інформація тощо. Зазвичай не набувають економічної форми товару речі, що передаються одними членами сім'ї іншим для споживання, у користування тощо, а також їх роботи та послуги щодо перевезення, ведення домашнього господарства, по догляду за дітьми, хворими членами сім'ї тощо. Тому побутові відносини між членами сім'ї не регулюються зобов'язальним правом. У вказаних осіб не виникає суб'єктивних цивільних прав вимагати один від одного передання речей, виконання робіт і надання послуг такого роду, а також відповідних юридичних обов'язків.
Питання про особливості зобов'язальних правовідносин бере свій початок у проблемі дуалізму цивільного права, тобто його поділу на речове і зобов'язальне. Цей поділ простежується з римських часів і отримує найбільш завершений вигляд у правових системах континентального права пандектного типу, до яких належить і правова система України. У зв'язку з цим особливості зобов'язальних правовідносин закономірно виявляти у порівнянні їх із речовими.
По-перше, речові правовідносини опосередковують приналежність майна певній особі на праві власності або іншому речовому праві і цим уособлюютьстатику відносин, що регулюються цивільним правом. Зобов'язальні правовідносини, на відміну від речових, опосередковують переміщення майнових благ від однієї особи до іншої, а тому становлятьдинаміку відносин, що входять до предмета цивільного права.
По-друге, речові правовідносини є абсолютними, оскільки їх суб'єктний склад невизначений: власнику (іншому титульному володільцеві) протистоїть необмежене коло осіб, зобов'язаних утримуватися від порушення права власності (іншого речового права). Суб'єктний склад усіх зобов'язальних правовідносин, навпаки, завжди конкретизований: особа має право по відношенню до іншої, чітко визначеної, особи, яка перед нею зобов'язана. Іншими словами, зобов'язальним правовідносинам властива чітка персоніфікація суб'єктного складу, вони юридично пов'язують лише конкретних осіб. Тому їх характеризують яквідносні правовідносини.
По-третє, речові і зобов'язальні правовідносини різняться за юридичними об'єктами. Об'єктом речових правовідносинє речі. Юридичним об'єктом зобов'язальних правовідносин виступаєповедінка зобов'язаної особи, а його матеріальним об'єктом виступає певне майнове благо. Тобто такі відносини дійсно нерідко виникають з приводу майнових благ, включаючи речі, однак безпосередньо на блага вони не спрямовані.
Звідси випливає четверта відмінність, що корениться у сутності суб'єктивних прав у речових і зобов'язальних правовідносинах. Речові правовідносини закріплюють можливість особи безпосередньо панувати надріччю, виключаючи сторонній вплив на неї. Вони встановлюють безпосереднє відношення особи до речі, надають можливість використовувати її у власних інтересах без участі інших осіб. Тобто особа має право на власні дії. У зобов'язальних правовідносинах управомочена особа може задовольнити свій інтерес лише через дії зобов'язаної особи. Хоча вступаючи до таких правовідносин особа може мати за кінцеву мету отримання майна, її право завжди спрямоване на конкретну особу – це право вимоги, право на задоволення майнового інтересу за допомогою дій іншої особи. Отже, суб'єктивне право у зобов'язальних правовідносинах за своєю сутністю є правом на дії іншої особи.
Норми зобов'язального права спрямовуються на регулювання не лише нормальних майнових зв'язків суб'єктів, а й на усунення негативних наслідків, що виникають у результаті порушення суб'єктивних прав особи. У цьому випадку виникають зобов'язання з відшкодування шкоди, створення загрози життю, здоров'ю чи майну іншої особи, набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Відносини майнового обороту відрізняються різноманіттям, що з часом тільки збагачується, і відповідно вимагають ретельного цивільно-правового регулювання. Цим пояснюється той факт, що норми зобов'язального права переважають у кількісному відношенні в Цивільному кодексі України, а також становлять вагому складову інших актів цивільного законодавства.
Зобов'язальне право як підгалузь цивільного права має власну розгалужену систему, яка розширюється та ускладнюється в процесі розвитку потреб учасників майнового обороту. Воно поділяється на Загальну та спеціальну частини, що складаються з численних інститутів та субінститутів. Загальна частина зобов'язального права включає загальні положення про зобов'язання (поняття зобов'язання, підстави виникнення, способи та забезпечення виконання, підстави припинення, правові наслідки порушення зобов'язань), а також загальні положення про договір (поняття та умови договору, порядок його укладення, зміни і розірвання), який становить найпоширенішу підставу виникнення зобов'язань. Ці загальні правила поширюються на всі види зобов'язань.
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 100 | Нарушение авторских прав