Право середньовічної Німеччини.

В Німеччині в X-XIV століттях переважало звичаєве пра­во. З'являються і записи судових звичаїв - Саксонське зерцало і Швабське зерцало (XIII ст.). Проте були й інші джерела ранньофеодального права — коро­лівські накази і розпорядження, такі як капітулярії франкських ко­ролів, імунітетні грамоти та ін.

З переходом до станово-представницької монархії ще важливішу роль почали відігравати акти королів - ордонанси, едикти, декларації. У Німеччині джерелом права стають постанови рейхстагу.

Досить рано у великих містах Німеччини поча­ли складатися норми, які регулювали правові відносини в галузі ре­месла і торгівлі всередині міської общини, а також між містом і зов­нішнім світом. Норми міського права фіксувалися в Хартіях сень­йорів, міських статутах, статутах купецьких гільдій та ремісничих ехів. Застосовувалося це право в міських судових органах. Крім цього, кожна купецька гільдія і кожен ремісничий цех мали свій власний суд.

Сімейне право розвивалося під сильним впливом церкви. Шлюб' і сім'я регулювалися в основному нормами канонічного права. Особисті стосунки подружжя також визначалися канонічним правом: зверхність чоловіка, безумовне підкорення йому дружини, спільне проживання і т.д. В Німеччині в роздільному майні виділялися частки, які врахову­валися і переходили в спадщину окремо. До них належали предмети особистого користування жінки, прикраси і т.ін.

В Німеччині за ленним правом земля переходила в спадщину тільки до одного з синів. За земським правом спадщину отримували в рівних частинах усі сини.

Злочин та покарання. У Німеччині спочатку зберігалися принципи Саліч­ної Правди. Злочин розглядався як образа, тобто шкода, за­подіяна особі або майну іншого, а також як порушення «королівського миру». В Салічній Правді згадуються два основних види злочинів: проти власності і проти особи. Але вже в ХІІ-ХШ століттях злочин перестає розгляда­тися як приватна справа, а визначається тепер як порушення миру, тобто феодального правопорядку. З'являється жорстокість покарань.

1532 року видана «Кароліна» - звід кримінально-процесуального права призначався для всієї величезної за своїм складом імперії, але не був обов'язковим для курфюрстів, які зберігали свої «споконвічні і справедливі звичаї».

В Кароліні були визначені деякі загальні поняття кримінального права: умисел і необережність, обставини, що обтяжують провину, співучасть тощо.

При визна­ченні покарання Кароліна враховувала станову належність сторін. Так, суддям рекомендувалося враховувати «звання і стан особи, яка вчини­ла крадіжку». Основною метою каральної політики було залякування.

Судовий процес в державі об­винувально-змагальний характер. Увесь тягар розслідування і звину­вачення лягав на самого потерпілого. Розпочинався процес за його ініціативою. Сам потерпілий повинен був знайти злочинця і викли­кати його на суд.

У Німеччині судовий процес аж до кінця XII століття зберігав зма­гальний характер.

Поступово розвивається новий вид процесу - слідчий. Слідча (інквізиційна) форма процесу утвер­джується в церковних судах, а з XIII століття використовується в ко­ролівських судових органах.

До XV століття обидві форми процесу існували паралельно.

В Німеччині приватно-правовий принцип переслідування починає до­повнюватися звинуваченням і покаранням від імені держави. Змі­нюється система доказів, заборонено судовий двобій.

Остаточне закріплення слідчого процесу відбувається в пе­ріод абсолютизму. Слідчий процес стає переважним після ви­дання Кароліни.

Першою стадією слідчого процесу було розслідування. Почина­лося воно з дізнання — збирання інформації про злочин і злочинця. Після цього відбувалося збирання доказів винності підозрюваного. Відбувалося воно на основі теорії «формальних доказів», яка вста­новлювала силу «повних і доброякісних доказів». Ось чому вирішаль­не значення мав допит з тортурами.

Судовий розгляд справи проходив у закритому засіданні. Оста­точний вирок оголошувався вже в ході слідства і міг бути обвинуваль­ним, із залишенням у підозрі і виправдувальним.

Дата добавления: 2015-12-07