Читайте также:
|
|
У III столітті широкі політичні кола Риму проймаються почуттям необхідності встановлення міцної централізованої влади, свого роду необмеженої монархії. Така влада і була встановлена в 284 році, коли римським імператором стає Діоклетіан (284-305 рр.). Імператор — це вже не перша особа в державі, яка очолює низку магістратів, а домінус (владика, господар), звідки і пішла назва всієї системи, встановленої Дюклетіаном.
Старі республіканські установи зникають. Управління імперією повністю зосереджується в руках імператора, який розглядається тепер як божественна особа. Це знаходить свій вияв у релігійному обожнюванні імператора, складному і пишному придворному етикеті, запозиченому в східних правителів.
Провідних установи періоду: Державна рада — консисторіум, яка стає головним центром управління країною, фінансове відомство, військове відомство, якими керують призначені імператором і тільки йому підпорядковані чиновники.
Створюється розгалужений державний апарат з великою кількістю чиновників: виняткових, сіятельних, благородних, з'являється низка нових галузевих органів (управлінь, комісій і т.д.). Серед чиновництва існувала найсуворіша ієрархія, були установлені суворі правила про ранги чиновництва, про права, надані кожному рангу, про порядок підвищення по службі.
До вищих чиновників входили, наприклад, квестор священного палацу (глава консисторіуму), начальник імператорської опочивальні, магістр посад, управитель імператорської скарбниці, начальник особистої канцелярії імператора тощо. Сенат зберігся, але роль його була зовсім незначною. Магістрати перетворилися на почесні звання.
Серйозних змін зазнало і місцеве управління. Діоклетіан зробив новий адміністративний поділ імперії. Основною метою реформи була сувора централізація, збільшення кількості чиновників і відокремлення цивільного управління від військового, яке завершив імператор Костянтин (285—337 рр.). Відтепер вся імперія поділялася на дванадцять діоцезів, що в свою чергу поділялися на провінції, на чолі яких стояли відповідні чиновники.
Діоклетіан розпорядився поділити війська на дві основні категорії: прикордонні, які постійно перебували в певній прикордонній смузі, і мобільні частини, які можна було переводити з місця на місце. В результаті армія зросла на третину і стала постійним професійним військом з найсуворішою дисципліною, особливими привілеями.
Значної уваги за часів імперії приділяли поліції. У період доміна-ту, крім звичайної поліції, заявляється таємна, чисельність якої невпинно зростає. Діють спеціальні агенти для виконання секретних доручень, заохочується система доносів. Були також створені особлива нічна поліція, поліція для боротьби з пожежами. В розпорядженні префекта Риму було спочатку три, а потім шість когорт озброєних поліцейських. Главою поліції стає начальник імператорської канцелярії.
Зберігши попередній адміністративний поділ на діоцези і провінції, Костянтин утворив ще більші адміністративно-територіальні одиниці — префектури. На чолі префектур стояли префекти Преторія, яких призачав імператор. Префектури ділилися на діоцези на чолі з вікаріями, діоцези — на провінції на чолі з ректорами, провінції — на округи і т.д.
У 324-330 роках на місці грецького міста Візантії Костянтин збудував нову столицю Риму, яку назвали його іменем — Константинополь. Сюди були переведені із Риму деякі урядові установи. А в 395 році імперія розділяється на дві частини: Західну римську імперію зі столицею в Римі і Східну — зі столицею в Константинополі. Кожна з них очолювалась окремим імператором — Августом, який обирав собі помічника — цезаря.
Дата добавления: 2015-12-07; просмотров: 47 | Нарушение авторских прав