Майнові відносини за законами Хаммурапі.

Оскільки виробництво та торгівля у Вавилонії були доволі розвиненими, норми цивільного права, не дивлячись на його другорядність порівняно з кримінальним, були досить детальними. В Законах Хаммурапі відсутнє узагальнююче визначення права власності. Разом з тим Закони розрізняли власність двірцеву, храмову, общинну і приватну, включаючи в перелік об'єктів приватної власності поле, сад, дім, рабів та інше майно. У Законах Хаммурапі розглядається і особливий правовий режим так званого майна «ілку».

Таке майно у вигляді поля, саду, дому, надавалося царським воїнам за умови їх­ньої обов'язкової служби. Воїн володів і користувався майном «ілку», але не мав права його продати або обміняти. Згідно з Законами царя Хаммурапі документ чоловіка, який купив поле, сад чи дім редума, баїрума (тобто воїна), «слід розбити і цей чоловік втрачає своє срібло, а поле, сад, дім повертаються воїну (ст. 37). Якщо хтось купить у ре­дума волів або овець, подарованих редуму царем, — він «втрачає своє срібло» (ст. 35). Однак і сам воїн «не може відписувати з своїх поля, саду чи дому, зв'язаних з його повинністю, своїй жінці або дочці», а також віддавати за свій борг (ст. 38). Якщо редум чи баїрум під час перебування на царській службі буде забраний у полон, а його син може нести повинність, слід віддати синові поле і сад. Якщо син малолітній, то слід віддати 73 поля і саду його матері, і мати вирос­тить його. Водночас, якщо воїн не піде в царський похід або, найняв­ши найманця, пошле його замість себе, — «цього редума чи баїрума слід убити; найнятий ним дістає його дім» (ст. 26).

Закони Хамму­рапі ліквідували пожиттєве боргове рабство і обмежили сваволю кредиторів. Боржник отримав можливість при відсутності грошей віддати борг зерном, при відсутності зерна — хатнім майном, пере­дати кредитору засіяне поле. Якщо і це було неможливим, то дово­дилось віддавати в боргову кабалу строком на три роки членів сім'ї боржника. «Якщо чоловік має на собі борг, — сказано в ст. 117 За­конів Хаммурапі, — і він віддасть за срібло або віддасть в боргову кабалу свою жінку, свого сина чи свою дочку, — вони повинні слу­жити в домі їх покупця або позикодавця (тільки) три роки; на чет­вертий рік слід відпустити їх на волію». Коли заложник загине в домі кредитора від побоїв або жорстокого ставлення, то «якщо взятий в заклад є сином боржника, належить вбити сина кредитора, якщо він є рабом боржника — належить відважити 1/3 міни срібла, і, крім того, кредитор втрачає все, що позичив» (ст. 116). Існувала ще одна пільга для боржників: якщо врожай боржника загине через повінь або за­суху, то він звільнявся від сплати відсотків за цей рік.

Доволі детально визначено в Законах царя Хаммурапі зобов’язальне право. Для виникнення зобов’язань визначалися дві підстави: укладення договору та делікт (завдання шкоди). Типи зобовязальних угод: 1) оренда; 2) купівля-продаж; 3) позика; 4) зберігання; 5) доручення; 6) особистий найом.

Провідним способом забезпечення виконання договору був заклад. Заклад – це забезпечення угоди майном. Кредитор в разі невиконання договору може задовольнити свої вимоги за рахунок закладених речей.

Договірні відносини у Вавилонії поширювалися й на шлюб.

В Законах Хаммурапі досить детально регламентувалися особисті та майнові відносини між подружжям Передбачалося розлучення, як за ініціативою чоловіка, так і за ініціативою дружини.

Раб мушкенума або палацу мав право оженитися на віль­ній дівчині, мати дім, рухоме майно.

Дитина була не тільки об’єктом а й суб’єктом права. Вона могла бути предметом закладу. Разом з тим батько не міг довільно позбавити дитину спадщини, встановлювалася рівність дітей, навіть якщо вони були від матері рабині. Успадкування могло бути за законом та за заповітом.

Дата добавления: 2015-12-07