Читайте также:
|
Давньосхідна деспотія характеризується як теократична монархія. Тобто, на чолі держави стояв монарх із спадковою, божественною владою. Правитель вважався богом (або, як в Індії, провідником волі Бога) й очолював релігійний культ. Особа монарх визнавалася священною. Так, наприклад, єгипетський фараон вважався сином бога сонця Ра, втіленням бога Гора. Ніхто не міг вимовляти його ім’я. божественне походження влади давньосхідного монарха визначало її необмеженість. Монарх-деспот виконував адміністративно-господарчі функції, судові, військові, релігійні тощо. Деспот вважався вищим власником землі в державі, мав право втручатися у справи общин, родів і сімей, розпоряджатися життям та майном своїх підданих. В розпорядженні деспота була потужна армія. Монарх наділявся й вищою законодавчою владою. Однак до певної міри вона була формальною. У світогляді людини Стародавнього Сходу базовим було уявлення про традицію, звичай. Тому монарх мав право видавати закони але вони не повинні були порушувати усталені звичаї. Відповідно в основі перших кодифікацій правові звичаї санкціоновані державою. Деспот також наділявся вищою судовою владою.
Східна деспотія – це централізована держава з надзвичайно забюрократизованим апаратом управління. В умовах домінування общинного виробництва й нерозвинутістю ринкових відносин саме така форма правління найбільш ефективно виконувати регулюючі та координуючі функції. Бюрократичний апарат будувався на незаперечній підпорядкованості нижчих вищим. На посади призначалися особи за вибором правителя. Виборчі посади були відсутніми.
В загальних рисах державний апарат в усіх країнах мав три рівні управління – центральний, регіональний (обласний), місцевий (общинний). Проілюструємо державний лад в державах Стародавнього Сходу на прикладі Єгипту.
На чолі держави стояв фараон (в Китаї – ван, в Індії – раджа, у Вавилонії – лугаль або патесі-лугаль)
Найближчим помічником фараона був чаті (джаті). (в Китаї – сян, в Індії – головний мантрин, у Вавилонії - нубанда) Саме він здійснював безпосереднє керівництво державним апаратом. Центральний апарат складався з окремих відомств. В різних державах була різна кількість відомств і вони мали різні функції. Разом з тим в будь-якій державі зазвичай обов’язково були три відомства: військове, фінансове і громадських робіт (будівництво фортець, храмів, пірамід, шляхів та найголовніше – іригаційні роботи).
Зазвичай вся територія держави поділялася на окремі адміністративно-територіальні одиниці. В Єгипті така одиниця називалася ном. Саме номовий апарат становив середню або регіональну ланку управління. На чолі ному стояв номарх. Він в різні часи або призначався фараоном або успадковував посаду. Номарх мав досить широкі повноваження- дублював правителя на рівні ному. Йому підпорядковувався номовий апарат управління, який копіював центральний.
Низовою ланкою управління в Єгипті, як і в усіх інших державах Стародавнього Сходу, була община. Її історія на Сході відзначається надзвичайною стабільністю. Йшли часи, змінювалися правителі, політичний лад, релігія, але община зберігалася. Почасти східна община зберігається й до сьогодення. В чому ж її довговічність? Пояснити стабільність общини можна тим, що саме вона була найбільш придатною виробничою одиницею в умовах зрошувального рільництва на Сході. Тож за будь-яких катаклізмів держава стояла на захисті общини. Це єдина структура в давньосхідних державах, яка мала право самоврядування. Представники общинної адміністрації (староста, члени общинної ради тощо) обиралися на народних зборах. Община вирішувала деякі питання свого внутрішнього життя, як-то: суд з незначних справ, розкладка податку та відробіток на громадських роботах, рекрутування вояків до армії тощо.
Дата добавления: 2015-12-07; просмотров: 133 | Нарушение авторских прав