Методичні вказівки. 1. Вивчення теми розпочніть із тлумачення терміну Реформація

1. Вивчення теми розпочніть із тлумачення терміну Реформація, що в перекладі з латини означає перетворення, виправлення. Його вживають для пояснення широкого суспільно-політичного руху, що на початку XVI століття охопив майже всю Європу і відіграв велику роль у становленні буржуазно-демократичних суспільств й створенні засад нової європейської культури.

Зазначте, що Реформація ідейно підготувала ранні буржуазні революції, виховавши особливий тип людської особистості, сформулювавши основи буржуазної моралі, релігії, філософії, ідеології громадянського суспільства. Реформація змінила обличчя Свропи, чимало посприяла поступовому створенню того соціального і культурного ладу, що й дотепер існує в більшості європейських держав.

Обов'язково з'ясуйте якими ж були соціально-економічні й політичні витоки Реформації. Найзагальніші, глибинні її причини були пов'язані з розкладом феодального способу виробництва, зародженням нових капіталістичних відносин нових класів, загостренням соціально-політичних суперечностей. Реформація була першим ударом по феодалізму. Ідейно її підготував гуманістичний рух доби Відродження з його критикою середньовічного світогляду і зміцненням принципів буржуазного індивідуалізму. Не менш важливе джерело ідей Реформації - середньовічні єресі, особливо ті з них, що розвивалися в умовах гострих соціальних зіткнень XIV - XV століть.

Зверніть увагу на те, що головного удару Реформація завдала католицькій церкві, що виступала в феодальному суспільстві у двох іпостасях: як установа і як ідеологія. Відтворюючи у своїй структурі феодальну ієрархію, церква освячувала її, стверджувала її божественне походження. Як знаряддя позаекономічного примусу вона підгримувала чинний порядок, використовуючи марновірство мас, їхню віру в рятівну благодать, що нею нібито наділена тільки католицька церква.

Католицизм учив, що людина грішна від природи і без прихильності церкви не може сподіватися на спасіння своєї душі. Церква звільняла від гріха особливими магічними діями, і загроза позбавити людину (відлучення) або навіть і цілу територію (інтердикт) була сильним засобом впливу.

З розвитком міст і появою буржуазії посилювалося невдоволення феодальними порядками взагалі та їхнім ідеологічним виразником, католицькою церквою, зокрема. Одночасно посилювалась єресь, тобто критика церкви селянством і жителями міст. Так створювалися умови для Реформації. Три основні течії сформувалися одночасно:

• реформа церкви в інтересах панівного класу феодалів, пов'язана з соборним рухом у Європі XV століття;

• реформа церкви в інтересах буржуазії, або євангельський напрям Реформації („бюргерська реформа"),

• єретично-сектантський напрям Реформації (з ініціативи низів суспільства).

Буржуазна Реформація практично вимагала створення нової церкви - не феодальної, а буржуазної, її виразниками були три найвидатніші реформатори XVI століття - Мартін Лютер, Ульріх Цвінглі та Жан Кальвін. Окремо варто зупинитись на ідейному змісті реформації, адже у підвалинах своїх учень усі три реформатори заклали два основних твердження: спасіння людини залежить не від виконання „добрих справ" (таїнств, обрядів і жертв на користь церкви), але тільки від віри в спокутувальну жертву Христа; джерелом істини в релігії є не священна усна традиція, а тільки Святе Письмо, передусім Євангелії.

Ці два положення мали цілком певний соціальний і політичний сенс. Принцип „виправдання тільки вірою" робив непотрібним цілий апарат магічно-благодатних установ Церкви, всю духівницьку ієрархію, а отже, церкву як феодальний заклад і джерело всіх прибутків курії.

Найповніше буржуазний характер протестантизму виявив кальвінізм. Він проголошував своїми цінностями накопичення, самообмеження, аскетизм. Жан Кальвін учив, що Бог у своєму абсолютному передбаченні ще до створення світу наперед визначив одних до спасіння, інших до загибелі. Друга важлива ідея кальвінізму - божественне невтручання в закономірність світу, своєрідно виражена ідея відчуженості Бога від світу, трансцендентність Бога світові. Вона наближує Кальвіна до деїстів XVIII століття, які заперечували безпосереднє втручання Бога в дію законів світу.

Ніхто не знає, вчив Кальвін, передвизначений він Богом до спасіння чи до загибелі. Але кожен має думати, що він є Божий обранець, і напружувати всі сили, аби своїм життям довести, що вартий спасіння. Аскетизм, який у практичному і житті набрав ознак буржуазної ощадливості, зумовив скасування численних католицьких свят і збільшення кількості і робочих днів. Кальвіністи-проповідники переконували, що покора й доброчесна праця є обов'язок, життєве покликання людини, визначене безпосередньо Богом.

Доречним буде відмітити, що крім соціально-економічного й політичного, Реформація мала також надзвичайно важливий культурний аспект. Величезний внесок у культуру Німеччини зробив політичний та ідеологічний лідер Реформації Мартін Лютер, переклавши німецькою мовою Біблію. Адже до нього всі німецькі Біблії спиралися на латинський її переклад, що містив помилки і спотворення тексту. Усунути їх можна було, тільки звернувшись до оригінальних текстів.

2. У другому питанні відзначте, що Біблія стала ідейним джерелом Реформації. Гуманізм довів, що „святе невігластво" католицької церкви, ченців, їхня нездатність читати давніх авторів призвели до нерозуміння текстів Святого Письма. t

Текст Біблії, так само як інших священних книг, надзвичайно багатозначний, практично кожен міг знайти там саме те, що шукав. Прихильники покори знаходили відомий заклик підставити щоку, прихильники бунту — громові промови біблійних пророків і віщі слова Христа: „Не мир приніс я вам, браття, а меч". Отже, під час Реформації Біблія стає ідейним джерелом і лівих, і правих, і контрреформації, бо всі посилалися на Святе Письмо: адже після перекладу Біблії великі маси люду дістали змогу її тлумачити.

Саме ці розбіжності й алогізми стали джерелом сили та феноменального впливу на людську свідомість і почуття. Дуже багато залежало від того, під яким кутом зору читали такий текст, що саме шукали у ньому, на що звертали увагу.

Гуманісти й реформатори запропонували своє прочитання Біблії. Вона промовляла до християн тією самою мовою (латинська Вульгата), якою оповідав про чесноти Цицерон і якою славили прекрасні й сильні людські почуття Вергілій і Горацій, отож гуманізм і запропонував розуміти біблійну істину як поетичну, образи Святого Письма розглядати як художні, що їх читач мав розшифровувати у відповідності зі своїм рівнем культури. Виправдовуючи античну систему цінностей, гуманізм знецінив церковну традицію відлучення християнина від читання Біблії.

Борючись із папством, діячі Реформації на першому її етапі заохотили переклади Біблії національними мовами. Це дало змогу познайомити письменних людей зі Святим Письмом, але в поєднанні зі світською критикою гуманістів-філологів призвело до того, що воно почало втрачати авторитет бездоганного джерела істини. Книга, що її церква підносила як Боже одкровення, виявилася суперечливою й не відповідала знанням читача XVI століття про природу та історію. Це підважувало престиж не лише католицизму, а й протестантської церкви. На другому етапі Реформації протестантська теологія всіляко перешкоджає світському тлумаченню Біблії, рятуючи її в завзятій полеміці з ренесансною філологією від переведення до розряду античних літературних творів.

Новаторський підхід гуманістів до біблійних оповідей виявився не в запереченні їхньої божественності, а в тому, що священні тексти ставали об'єктом раціонального дослідження. Церква сприйняла прагнення світських осіб вивчати Святе Письмо за оригінальними текстами як зазіхання на давню свою функцію. В обороні її передусім виступили Католицькі біблеїсти, а потім і Кальвін. Католицька церква звільняла християн від надзвичайно тяжкого для них обов'язку вивчати Святе Письмо за латинським першоджерелом (Вульгата). Для католицьких теологів замах на авторитет „істинної" теології уособлював перш за все Лютерів переклад Біблії: німецький реформатор сумнівався в автентичності П'ятикнижжя, заперечував канонічність Еклезіаста й Апокаліпсиса. Лютерова критика текстів разом з його перекладацькими новаціями, що дало змогу йому в німецькому тексті посилити акценти в інтересах протестантської доктрини, давала привід сумніватися у святості вчення. Тому слід було розробити й утвердити принципи протестантського біблеїзму: відкинувши святість церковної традиції, реформаційне вчення наполягало на святості свого тлумачення Святого Письма. Цю роботу виконав Жан Кальвін, прагнучи дати віруючому критерій віри в добу найгостріших релігійних і соціальних зіткнень. Кальвін, на відміну від Лютера, не сумнівався в автентичності всіх текстів Біблії і стверджував єдність усіх частин Старого і Нового Заповітів. Але, на його думку, доводити Святе Письмо безглуздо для християнина, в нього треба вірити. Перетворення Біблії на об'єкт вивчення, індивідуальних роздумів і суперечок про її зміст він вважав шляхом до втрати істинної віри.

3. Дане питання розпочніть з того, що Німеччина стала головною силою Реформації. Це пояснюється інтелектуальною ситуацією в країні, задушливою атмосферою схоластики й разом з тим потаємними поштовхами майбутніх політичних струсів. Середньовічна ідеологія остаточно вичерпала себе, й громадська думка чекала нових ідей.

Необхідно зупинитись на тому, що Реформація була тісно пов'язана з Відродженням, адже про необхідність реформувати церкву висловлювалися ще мислителі XIV-XV ст. Спрямована проти католицької церкви, Реформація досягає апогею в XVI ст., коли в багатьох країнах Європи відбувся перехід до протестантської церкви. У другій половині XV ст. розумовим життям Німеччини заволодів гуманізм.

Видатним ідеологом реформаційного руху був Мартін Лютер - засновник німецького протестантизму. Він вважав помилковим визнання церкви як єдиного посередника між богом і людьми, виступав проти зовнішньої обрядовості католицької церкви, різко критикував аморалізм тодішньої церкви, обстоював тезу про внутрішню релігійну свободу людини.

Великий вплив на Мартіна Лютера, побожного католика, справила його подорож до Рима, де він побачив розгнузданість і аморальність багатьох кліриків, що призвело до серйозної кризи у свідомості майбутнього діяча Реформації. Ставши 1512 р. доктором теології Віттенберзького університету, Лютер рішуче виступив проти схоластики й католицької теології, а згодом повів рішучу боротьбу проти впровадження індульгенцій, які мали стати засобом нормалізації фінансових справ Папи Лева X.

Відмітьте, що індульгенції (офіційне прощення гріхів за відповідну платню) поділялися на великі і малі. Велика індульгенція (повне відпущення) поширювалася на всі гріхи й давалася за умов сповіді. Інші індульгенції давалися просто за гроші й залежно від бажання покупця давали йому право обирати собі священика-сповідника, або спокутувати душі померлих з чистилища, або брати участь у всіх добрих справах церкви - постах, молитвах тощо. Суворі⁷ вимоги щодо першої індульгенції дуже пом'якшували біскупські інструкції. Вени говорили, що для цього досить купити сповідне свідоцтво. Ціни різнилися залежно від соціального стану * гріхів людей. Вищі особи: королі, князі, біскупи сплачували 25 дукатів, графи, барони, абати — 10, інші — 6 дукатів і менше, залежно від майна. Був прейскурант і на гріхи: вбивство коштувало 8 дукатів, богохульство - 9, перелюб - 6 дукатів і так далі. Можна було придбати прощення й за майбутні гріхи. Догматичну основу цього процесу становила ідея, ніби то кожна добра справа людини належить не їй, а католицькій церкві, що має своєрідний банк усіх добрих справ і може тим, хто потребує цього, позичати за грошову винагороду зайву для неї добру справу.

Протест діючим індульгенціям (дев'яносто п'яти тез) був прибитий М.Лютером до воріт церкви у Віттенберзі. Крім того, Лютер заявив, що готовий захищати їх публічно, ґрунтуючись на Святому Письмі.

Суб'єктивно Лютер не хотів виступати проти папи; він лише намагався захистити католицизм від морального падіння, від того, що здавалося йому знущанням з віри, з ідеалів християнства. Він хотів захистити й папу від тих, хто спотворює його волю. Тези Лютера поширилися в Німеччині, за місяць вони були вже в Римі.

Якщо темні фанатики обурилися гаслами Лютера, то всілякі опозиціонери, реформісти, всі, кого непокоїв стан справ у католицизмі, зраділи, відчувши появу лідера, людини, котра здатна сформулювати і проголосити їхні власні почуття, сумніви і протести. Вони мріяли про очищення католицької віри, про поновлення суворих заповітів первісного апостольського християнства.

У 1520 році вийшла папська булла, в якій засуджено єретичні Лютерові висловлювання, однак він у цей час уже готував своє знамените послання «До християнського дворянства німецької нації», де вперше нападав, а не захищався, вперше дивився на Рим як на зосередження всіх єресей. Він атакував усі твердині римської віри, насамперед ієрархію, котра чомусь тільки себе вважала посередником між Богом і людьми. На думку Лютера, всі християни належать до духовного стану, бо посвячені самим хрещенням. Закидаючи папству користолюбство, грабунок Німеччини, він звертався до німецького дворянства із закликом покласти цьому край.

Дуже швидко 4000 примірників послання розійшлися по всій Німеччині. Потім Лютер привселюдно спалив папську, буллу й публічно визнав погляди Яна Гуса глибоко християнськими. За це Лютерові оголошено анафему. Однак його підтримала світська влада Німеччини в особі деяких феодалів.

Лютер намагався триматися якнайдалі від політики, діючи тільки в царині релігії, хоча це йому не завжди вдавалося. Врешті-решт він сам став свідком радикалізації Реформації, що особливо яскраво виявилося під час плебейсько-селянської війни Томаса Мюнцера. Як і більшість великих реформаторів, Лютер був трагічною постаттю. Він став реформатором навіть попри власного бажання. Проте важко ще знайти особу, котра б так вирішально вплинула на формування німецької нації, її ментальності, спосіб життя. Важко переоцінити вплив його особистості й ініційованих ним подій на всю протестантську цивілізацію, на культуру народів Північної Європи.

4. Реформація позначилася і на такій галузі людської діяльності як мистецтво. Провідна роль у розвитку живопису так званого Північного Відродження від самого початку належала Німеччині. Мистецтво цієї доби — мистецтво міське; воно розвивалося переважно у великих містах країни, де розквітали наука й ремесла, де сильне й заможне бюргерство гарантувало митцям постійні замовлення і спокійні умови для творчості.

Роздрібненість Німеччини у XV столітті, слабкість зв'язків між культурними центрами спричинили появу великої кількості місцевих художніх шкіл і напрямів. Тільки на початку XVI століття навколо видатних художників формуються школи, які перебували цілком під впливом особистості їхніх засновників.

Відмітьте, що Німеччина пережила своє Відродження, що мало тут глибоко самобутній, національний характер, і прикметною рисою цього процесу був його найтісніший зв'язок із Реформацією, із притаманним їй особливим стилем мислення і світогляду. Протягом XIII - XIV століть у Німеччині неподільно панувало мистецтво готики. Воно виникло в містах і досить швидко набуло аристократичної вишуканості. Це мистецтво зрілої феодальної доби. Величезні споруди готичних соборів нагадують компендіуми вчених схоластів, духовна віддаленість від повсякденного та абстрактність художніх образів.

У другій третині XV століття становище змінюється. На півдні зароджуються нові течії, що силкуються розірвати міцні ланцюги готичного мистецтва, художники намагаються по-новому поглянути на світ і зобразити його таким, яким він є. Епоха Відродження в Німеччині почалася на межі XV - XVI століть. Тоді німецьке мистецтво піднімається до Висот світової слави, розквітає творчість Дюрера, Грюневальда, Кранаха, Гольбейна. У німецьке мистецтво вливається потужний потік реалізму. Образи насичуються життям. Художники немовби прозрівають, перед ними відкривається реальний світ, прекрасний і багатий.

Важливо підкреслити, що на німецькому Відродженні позначилися соціальні й ідеологічні пристрасті. У ньому важливе місце посідають політичні та релігійні мотиви. Зауважте, що італійський ренесанс створив собі одного кумира - людину, північні художники однаковою мірою цікавилися людиною та її оточенням. Для італійців людина — героїчна особистість, піднесена на п'єдестал. Німецькі художники полюбляли зображати людину у звичних для неї побутових умовах. Звідси - жанровий характер німецького мистецтва, його оповідність і прагнейня до моралістики.

Доречним буде відмітити, що і архітектори, і скульптори, і живописці за своїм соціальним становищем були цеховими ремісниками (цим, до речі, пояснюється велика кількість анонімних творів мистецтва). Особистість художника перебувала в тіні, її часто заступав цех, що ставив на витворі мистецтва тавро замість підпису майстра. Але становище художників різних спеціальностей все-таки було неоднаковим. Якщо будівничий в очах городян був просто каменярем, а скульптор - людиною, що займається тяжкою фізичною працею, то живописець і гравер - це майстри тонкого ремесла, що вимагає фантазії та спостережливості. Працюючи для книговидавців, живописці і гравери зустрічалися з найвідомішими людьми свого міста, з ученими гуманістами і природознавцями. Готуючи ілюстрації до книг і атласів, знайомилися зі змістом наукових праць і гуманістичних творів. Усе це допомагало художникам ставати культурними та освіченими людьми.

Аби докладніше познайомитися з мистецтвом Північного Відродження розгляньте картини і поцікавтесь творчістю таких художників: Альбрехт Дюрер, Матіас Грюневальд, Лукас Кранах Старший, Ганс Гольбейн Старший, Ганс Гольбейн Молодший, Ієронімус Босх, Пітер Брейгель.

Запитання для самоконтролю знань:

1. Яким був ідейний зміст Реформації?

2. Яку роль в поширенні ідей Реформації відіграли Мартін Лютер, Ульріх Цвінглі та Жан Кальвін?

3. Хто був засновником німецького протестантизму?

4. З'ясуйте відмінності італійського й Північного Відродження.

5. Охарактеризуйте творчість нідерландського живописця І.Босха, поясніть песимістичність багатьох його творів.

Тестові контролюючі завдання:

1. У католицькій церкві свідоцтво, яке засвідчувало повне або часткове відпущення гріхів. Широка торгівля ними у ХІІ-ХШ ст. була засобом збагачення духовенства і церкви.

а) контрибуція; б) ярлик; в) індульгенція; г) аудієнція.

2. Найбільший за чисельністю напрям протестантизму (нині налічує до 80 млн. чол.) поширений в скандинавських країнах, Німеччині, США, країнах Прибалтики.

а) магометанство; б) християнство; в) цвінгліанство; г) лютеранство.

3. Національний герой чеського народу, ідеолог чеської Реформації, натхненник народного руху в Чехії проти німецького засилля і католицької церкви (виступав проти торгівлі індульгенціями, вимагав повернення до принципів раннього християнства, зрівняння у правах мирян і духовенства).

а) Ян Гус; б) Йоган Гутенберг; в) Жан Кальвін; г) У. Цвінглі.

4. Що сказав Галілей вийшовши із суду інквізиції?

а) а судці хто?; б) і все таки вона крутиться; в) шампанського.

5. Вчений-астроном, який був спалений інквізицією 17 лютого 1600 р. на площі Квітів у Римі.

а) Джордано Бруно; б) Галілео Галілей; в) Коперник; г) Птоломей.

Дата добавления: 2015-12-07