Тема 14. Культура епохи Відродження

1. Періодизація та характеристика розвитку культури Відродження в Італії.

2. Мистецтво Північного Відродження.

3. Ідеї Ренесансу в Україні та особливості української ренесансної культури.

Ключові терміни та поняття: Ренесанс, проторенесанс, раннє Відродження, високе Відродження, пізнє Відродження, Північне Відродження, реформація, гротеск, гротескний роман, полемічна література.

Методичні вказівки

1. Хронологічні рамки італійського Відродження охоплюють період з другої половини XIII по першу половину XVI ст. В інтересах історико-культурного аналізу в ньому виділяють чотири етапи: проторенесанс (передвідродження) або треченто (друга половина XIII - початок XIV ст.); раннє Відродження або квантроченто (середина XIV -• кінець XV ст.); високе Відродження або чинквеченто (кінець XV - 40-і pp. XVI ст.); пізнє Відродження (50-і pp. XVI - початок XVII ст.).

Далі зупиніться на короткій характеристиці названих етапів.

Передвідродженням називають період в історії культурного розвитку Європи, коли нові процеси і явища ще досить щільно пов'язані з середньовічними (романськими, готичними і візантійськими) традиціями. Розгляньте культуру даного періоду на прикладі творчості поетів: Данте Аліг'єрі, Франческо Петрарки, Джованні Боккаччо. Окремо зупиніться на мистецтві проторенесансу, яке репрезентує флорентієць Джотто ді Бондоне. Для мистецтва італійських міст раннього Відродження характерний цілковитий відхід від традицій Середньовіччя. Архітектура, скульптура і живопис досягають свого розквіту. Мистецтва перестали бути безіменними і остаточно перейшли до рук художників-професіоналів, які утверджують свою індивідуальність.

Започаткували мистецтво раннього Відродження три митці: Мазаччо — художник мужнього стилю, який зміг розробити і втілити закони тримірності простору, лінійної та повітряної перспективи; скульптор Донателло, який відродив тип округлої скульптурної статуї, як самостійний твір мистецтва, не прив'язаний до архітектури; Брунеллескі — творець нових канонів ренесансної світської архітектури. Всі вони працювали в Флоренції. Саме флорентійська школа була лабораторією художніх ідей, які підхоплювалися і перетворювалися іншими.

З кінця XV ст. починається високе Відродження. Воно пов'язане з великими географічними відкриттями (Христофор Колумб, Васко да Гама, Фернан Магеллан); розвитком медичних (Парацельс, Везалій, Гарвей, Нострадамус) і астрономічних (Копернік, Кеплер, Дж. Бруно, Галілео Галілей) знань; активним розвитком сощ'ально-політичної думки. У мистецтві високого Відродження на перший план вийшли проблеми громадського обов'язку, високих моральних якостей, подвигу, образ гармонійно розвинутої, сильної духом і тілом людини-героя, людини активної і діючої. Мистецтво було уже не місцевим, а всесвітнім явищем. Майстри Високого Відродження не мають собі рівних, бо весь досвід, всі пошуки попередників знайшли відображення в їх грандіозних узагальненнях. Достатньо тільки трьох імен, щоб зрозуміти значення італійської культури високого Ренесансу: Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело.

Особливої уваги заслуговує пізнє Відродження. В Італії після 1520 р. починає формуватися нова течія - маньєризм (італ. від maniera — манера, стиль) - напрям у мистецтві XVI ст., який відобразив кризу гуманістичної культури. Художники копіювали технічні прийоми Високого ренесансу, повторювали образи, використовували живописні відкриття, але колишнього пафосу, сили думки, гуманістичної глибини вже не було. Все більшу роль починає "відігравати зовнішня нарядність, декоративність. Наголос у творах перших визначних представників маньєризму — А.Бронзіно, Ф.Паршнджаніно, Я. Понтормо — робився на суб'єктивній фантазії митця.

На завершення відмітьте, що початок пізнього Відродження в Італії у часі збігся з початком доби Реформації, яку інколи називають Північним Ренесансом.

2. Готуючи друге питання, насамперед, слід відмітити, що початок пізнього Відродження в Італії у часі збігається з початком доби Реформації, яку інколи називають Північним Ренесансом, і яка об'єднує культурний розвиток країн Північної Європи — Німеччини, Нідерландів, Швеції, Франції, Англії, а також (частково) Іспанії.

Далі підкресліть, що Реформація позначилася і на такій галузі людської діяльності як мистецтво. Провідна роль у розвитку живопису так званого Північного Відродження від самого початку належала Німеччині. Епоха Відродження тут почалася на межі XV - XVI століть. Саме в цей час німецьке мистецтво піднімається до висот світової слави, розквітає творчість Дюрера, Грюневальда, Кранаха, Гольбейна. У німецьке мистецтво вливається потужний потік реалізму. Образи насичуються життям. Художники немовби прозрівають, перед ними відкривається реальний світ, прекрасний і багатий.

Важливо відмітити, що на німецькому Відродженні позначилися соціальні й ідеологічні пристрасті. У ньому важливе місце посідають політичні та релігійні мотиви. Через це в німецькому мистецтві переважав етичний складник, а естетичні елементи відігравали в ньому меншу роль, ніж в італійському. Порівняйте і проаналізуйте: якщо італійський ренесанс створив собі одного кумира - людину, то Північні художники однаковою мірою цікавилися людиною та її оточенням (не дивно, що в Німеччині й Нідерландах виникли нові жанри - пейзаж і натюрморт.). Для італійців людина — героїчна особистість, піднесена на п'єдестал. Німецькі художники полюбляли зображати людину у звичних для неї побутових умовах. Звідси - жанровий характер німецького мистецтва, його оповідність і прагнення до моралістики.

Колізії німецького мистецтва особливо яскраво втілилися в творчості Альбрехта Дюрера, який став свідком усіх струсів Реформації. Тому йому менш за все властиве спокійне споглядання. Він глибоко замислюється над довколишнім світом, намагаючись зрозуміти його, критикує, сумнівається і часто страждає. Ранні гравюри Дюрера зображають сцени з навколишньої дійсності, з сильним ухилом до моралізації. Часто трапляються, однак, і алегорії з використанням античних тем, також призначені виконати морально-дидактичні функції Неспокійний час, коли жив Дюрер, спонукав його 1498 року створити серію гравюр на дереві на теми Апокаліпсиса. Зображуючи крах земних благ, кару, що впала на голову сильних, Дюрер виражав своє почуття неспокою перед несталістю всьоп? земного, тривогу з приводу тяжких і кривавих соціальних конфліктів. Вершинами його мистецтва є такі гравюри, як „Лицар, смерть і диявол", „Ієронім у келії" та „Меланхолія". Ці твори сповнені глибокого песимізму поганих передчуттів, прагнення зректися світу, усамітнитися За глибиною думки це істинно „філософські" гравюри. Бурхливим подіям Реформації Дюрер присвячує величезний живописний диптих „ Чотири апостоли ".

Другий видатний художник цього періоду - Матіас Грюневальд. Порушення всіх класичних канонів краси дає йому змогу яскраво передати розпад середньовічного суспільного укладу. Для очолюваної ним мистецької течії характерні експресивне, яскраво реалістичне зображенню страждань і смерті, „містична" фантастика світлової гри. Грюневальд створив серію картин „ Розп'яття " з виразними мотивами протесту проти насильства.

В ту ж епоху жив великий німецький живописець Лукас Кранах Старший. Він був прихильником Реформації і другом Мартіна Лютера. В ранніх живописних творах („Розп'яття", „Відпочинок на шляху до Єгипту") Кранах прагнув подолати пізньоготичні традиції, умовність і орнаментальність, створити правдиві образи, пройняті духом гуманізму. Велику роль в його картинах відіграє поетичний, багатий деталями пейзаж, риси мистецтва Відродження і традиції готики переплітаються у художника в зображеннях Мадонни, біблійних і міфологічних персонажів.

Поцікавтесь творчістю Ганса Гольбейна Старшого та Ганса Гольбейна Молодшого, інших художників, уважно розгляньте їхні картини.

Нідерландські художники намагалися правдиво зображати дійсність, але істина їх цікавила більше, ніж краса. Тому вони не боялися акцентувати риси людського характеру так сильно, що іноді змінювали обличчя до карикатурності. Героями їх картин були представники різних верств населення: селяни, ремісники, убогі, каліки, їх цікавила не ідеалізація і величність життя, а неприховане, відверте, іноді навіть потворне його зображення. Найяскравіше ці риси виявилися у творчості двох великих майстрів — Іероніма Босха та Пітера Брейгеля (прозваного „мужицьким" за демократизм творчості).

Французьке Відродження починається пізніше італійського. Специфічною його рисою є намагання подолати схоластичні основи готичної художньої культури і наслідувати зразкам італійського мистецтва. В середині XV ст. група італійських митців засновує у Фонтенбло школу світського живопису та скульптури, яка дала змогу сформуватися плеяді талановитих митців ренесансного руху у Франції: Марміон, Коломбо, Гужон, Сурдо та ін.

Варто відмітити, що видатним представником французького Відродження є письменник Франсуа Рабле, ідеї і погляди якого знайшли досить химерне відображення у новому жанрі гротескного роману, який виходив по частинах протягом 12 років і отримав узагальнюючу назву,, Ґартантюа і Пантатрюель ".

Іспанія дуже повільно відходила від традицій середньовічного мистецтва. Архітектура, як і вся культура Іспанії довгий час живиться зв'язками з ісламським світом, наслідком чого е неповторний стиль ренесансного іспанського зодчества мудехар. В картинах художників обмежені реалістичні прийоми передачі простору та об'єму, переважає плоскісний принцип зображення, часто присутній арабесковий орнамент. Живопис зосереджується на внутрішніх переживаннях людини. Одним з видатних іспанських художників доби пізнього Відродження (маньєризму) є грек за походженням Доменіко Теотокопулі (Ель Грека). Засновником іспанської національної драматургії став поетЛопе де Вега, автор близько 1800 п'єс різної тематики.

3. Готуючи третє питання, насамперед підкресліть, що характерними ознаками української культури початку XVI - першої половини XVII ст. було поширення ідей гуманізму. Далі відмітьте, що у розвитку ренесансного гуманізму на Україні можна виділити три етапи:

• перший (приблизно до середини XVI ст.) типологічне схожий з раннім італійським. У цей час гуманістів цікавлять суспільно-політична проблематика, питання етики та естетики;

• другий (з другої половини XVI - до початку XVII ст.). Відбувається інтенсивна розробка ранньогуманістичних ідей в переплетенні з реформаційними, а також з ідеями візантійського Відродження, активно формується історична самосвідомість українського народу, розвивається ідеал гуманістичного патріотизму;

• третій (друга третина XVII - початок XVIII ст.). Протягом цього часу розроблявся весь комплекс гуманістичних ідей у значно меншому переплетінні з реформаційними, які у цей період відкидались. Важливо зазначити, що духовний розвиток народів, позбавлених

державної незалежності, не може розглядатися ізольовано, без урахування соціально-культурних процесів тих державах, до складу яких вони були включені. А тому вплив ренесансних ідей інтенсивно проявився на українських і білоруських землях, більша частина., яких входила тоді до складу Польсько-Литовської держави, яка після Люблінської унії отримала назву Річ Посполита. Тут були відчутні зв'язки з польською і західноєвропейською культурами. Найбільш яскраво це проявилося в українській літературі, яка творилася латинською мовою.

Основоположниками гуманістичної культури в Україні У XV - XVI ст. слід вважати таких діячів і вчених, як Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Орловський та ін. Майже всі вони після здобуття вищої освіти у західноєвропейських навчальних закладах діяли на українській території у так званому Руському воєводстві.

У становленні ренесансної течії української культури помітну роль відіграли також польсько-українські поети Григорій Русин із _{Самбора, Себастіан Кльонович, Шимон Шимонович та ін.

Поширення гуманістичних ідей на Україні започаткував Юрій Дрогобич. Вищу освіту здобув у Краківському та Болонському університетах - найбільших у той час гуманістичних центрах Європи. Праці Ю. Дрогобича були відомі в той час у багатьох країнах Європи, зокрема в Італії, Франції, Німеччині, Угорщині.

Одним із перших гуманістичних поетів України та зачинателів польської гуманістичної поезії став Павло Русин, який захоплювався творами античних письменників Цицерона, Горація, Овідія (віршова збірка „Пісні Павла Русина з Кросна").

Найвизначнішою постаттю в східнослов'янській культурі доби Відродження був Станіслав Оріховський. Його прозові та публіцистичні твори „Про турецьку загрозу слово... ", „Напущення польському королеві Сигізмунду Августу", „Хрещення в Русинів", памфлет „Розрив з Римом" відзначаються художньою досконалістю і можуть бути віднесені до блискучих зразків української полемічної літератури. Гуманістичне світобачення С.Оріховського проявлялося у схилянні перед величчю наділеної розумом людини, яка пізнає свою божественну природу і навколишній світ. Письменник надавав великого значення особистій доброчесності, що свідчило про індивідуалізацію його етичних поглядів. Він розглядав земне життя як унікальну цінність, найвище благо для людини.

Про поширення ідей гуманізму серед українських мислителів письменників в другій половині XVI - першій половині XVII ст. свідчать твори ректора Київської братської школи К. Саковича, професора Києво-Могилянської колегії І. Гізеля, відомих культурно-освітніх діячів та письменників Д. Наливайка, К. Транквіліона, Л. Зизанія. Визначаючи головним змістом людського життя ідею служіння Богові, вони одночасно підкреслювали активне, творче в людині, наголошували на гармонійній єдності душі і тіла, обстоювали ідею земного подвигу людини, який можна здійснити на ниві художньої творчості, громадської діяльності для спільного добра.

В кінці XVI - на початку XVII ст. в Україні поширилась полемічна література. Українські письменники-полемісти боролись з католицькою церквою, наступ якої на народ, його релігію, права й мову посилився після Люблінської унії 1569 р. Полеміка між православними і католиками велася не стільки навколо розходжень, які існували у віровченні, скільки навколо важливих питань громадського і культурного життя українського народу.

Запам'ятайте: письменники-полемісти (Герасим і Мелетій Смотрицькі, Іван Вишенський, Василь Суразький, Клірик Острозький, Христофор Філарет, Захарія Копистенський) обстоювали право українського народу на свою віру, звичаї, мову; гостро засуджували вище православне духовенство за його користолюбство, моральний занепад, зраду інтересам українського народу; значну увагу приділяли питанням розвитку освіти, книгодрукування.

Поряд з полемічною літературою наприкінці XVI - початку XVII ст. розвивалась поезія. Кращі зразки віршованих творів того часу належать Памво Беринді, Касіяну Саковичу, Григорію Желиборському, Григорію Кишщщькому.

На завершення відмітьте, що для тогочасного українського мистецтва й архітектури характерне поступове звільнення від релігійних канонів, проникнення в усі його сфери світських засад.

Запитання для самоконтролю знань:

1. З'ясуйте відмінності італійського й Північного Відродження.

2. Назвіть представників німецького Відродження.

3. Охарактеризуйте творчість нідерландського живописця І. Босха, поясніть песимістичність багатьох його творів.

4. В чому полягають особливості української ренесансної культури?

5. Яких ви знаєте письменників-полемістів, назвіть їх твори.

Тестові контролюючі завдання:

1. Розпис стелі Сікстинської капели (автор Мікеланджело) при Ватиканському палаці займає площу:

а) 50 м²; б) 250 м²; в) 600 м²; г) 700 м².

2. „Таємна вечеря" Леонардо да Вінчі є:

а) полотном; б) мозаїкою; в) настінним розписом трапезної монастиря,

3. Оригінал картини „Мадонна з горностаєм" Леонардо да Вінчі нині знаходиться у:

а) Кракові; б) Ленінграді; в) Флоренції; г) Парижі.

4. У якій із своїх картин Рафаель відтворив образи трьох титанів Відродження - Леонардо, Мікеланджело й самого себе - Рафаеля.

а) „Афінська школа"; б) „Мадонна Конестабіле"; в) „Дискусія святих отців о догматах церкви".

5. Скульптурні роботи „П'єта", „Давид", „Вакх" належать

а) Фідію; б) Мікеланджело; в) Леонардо да Вінчі; г) Праксителю.

6. В якому музеї нині знаходиться „Сікстинська мадонна „ Рафаеля?

а) Галерея „Уоріцці"; б) Музей Ватикану; в) Дрезденська галерея; г)Лувр.

Дата добавления: 2015-12-07