Методичні вказівки. 1. Культура Галицько-Волинської Русі ХН-ХПІ ст

1. Культура Галицько-Волинської Русі ХН-ХПІ ст. є складовою частиною культури давньоруської. При тому вона відчутно відрізняється значними локальними рисами від культури інших земель Русі - північних і південних, виявляє чималу самобутність і оригінальність.

При висвітленні першого питання слід взяти до уваги ситуацію, що складається на Русі наприкінці XII - у першій половині XIII ст. Князівства Середнього Подніпров'я - Київське, Чернігово-Сіверське та Переяславське - через низку обставин (нескінченні князівські уособиці, певну зміну світових торговельних шляхів, активізацію нападів кочовиків) економічно і політичне занепадають і втрачають свою колишню роль та значення. Монгольська навала посилила та поглибила руйнівні процеси в цьому регіоні.

Кардинально іншою була ситуація у південно-західній частині Русі, де 1199р. з'явилося нове державне об'єднання - Галицько-Волинське князівство, яке надалі майже впродовж півтора сторіччя відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов'ян. Незважаючи на міжусобні війни між окремими князями, ці землі здавна підтримували якнайтісніші економічні та культурні взаємини, які й стали однією з передумов об'єднання Волині й Галичини в одному князівстві.

Виникненню й піднесенню Галицько-Волинської держави сприяло, насамперед, вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів). Необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга були ще однією важливою причиною об'єднання.

В історії розвитку Галицько-Волинського князівства можна виділити кілька етапів:

• 1199-1205 pp. - утворення та становлення;

• 1205-1238 pp. — тимчасовий розпад єдиної держави;

• 1238-1264 pp. - об'єднання і піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом;

• 1264-1323 pp. - стабільність та піднесення;

• 1323-1340 pp. - поступовий занепад.

Центрами соціального і культурного життя в Галицько-Волинському князівстві були міста, княжі двори і церква. У літописі розповідається, що Данило Галицький заснував понад 70 міст, у яких розвивались різні промисли. Процвітали ремесла, торгівля, споруджувалися храми, княжі двори тощо. Провідна роль у суспільно-політичному та культурному житті належала стольним містам, серед яких виділялися Володимир, Галич і Холм. Вони істотно впливали на навколишні „городки" і села.

На західних землях важливу роль у культурному житті відігравали церква і монастирі. За підрахунками істориків у середині XIII ст. Русь мала понад 10000 церков. У Києві нараховувалось 17 монастирів, у Галичі - 5, Володимирі - 1. У Галичі існувало єпископство, яке в 1302-1303 pp. було 72

реорганізовано на митрополію. Дружні стосунки між церквами різних релігій сприяли злагоді в державі та розширенню взаємозв'язків між західною і східною культурами.

2. Приступаючи до вивчення другого питання, насамперед, відмітьте, що визначальним моментом у розвитку архітектури і будівництва другої половини XIII - першої половини XV ст. було притаманне середньовічній культурі домінування ансамблю, що знаходило свій вияв в малих ансамблях окремих споруд чи комплексів споруд. Структура і зовнішній вигляд галицьких і волинських міст були загалом характерними для Південної Русі, хоч і мали місцеві особливості. Здебільшого таке місто складалося з обнесеного валами чи (в рідкісних випадках) кам'яними стінами з баштами і оточеного наповненими водою ровами „дитинця", або „града", в середині якого стояли княжий палац або будинок намісника чи коменданта, соборний храм та інші церкви, добротні житла бояр, дружинників, заможних городян - так званого міського патриціату. Для будівництва „града" обирали узвишшя, „гору", звідки він домінував над „підгороддям", або „підзамчем", тодто передмістям, яке давньоруські літописці називали посадом. Траплялося, що Micta ставили на низині, а то й багнистій місцевості, яка робила його неприступним для штурму більшу частину року. Таке місце обрали для головних міст Волині - Володимира і Луцька.

Зверніть увагу на те, що серед діяльності князів галицько-волинської династії на перший план виразно висувається містобудівна програма Данила Галицького і виступає центральним явищем в історії західноукраїнської архітектури та містобудування XIII ст. Утвердившись на престолі в напруженій боротьбі, Д. Галицький від 1230-х років розгорнув широку державницьку діяльність у різних напрямках, одним з важливих аспектів якої стало закладання міст. Попри природну розбудову вже існуючих міських поселень, для середини другої половини XIII ст. особливого значення набрало заснування нових міст.

Важливо підкреслити, що нові міста виникали як укріплені пункти, необхідні з огляду на централізаторську політику Данила в рамках його напруженої боротьби проти боярської опозиції за зміцнення княжої влади, безперервних княжих міжусобиць та постійної зовнішньої загрози з боку литовців, поляків і угорців, а від 1241р. і проти ординців.

Зверніть увагу, що літописи та інші, пам'ятки писемності не містять описів ні князівських палаців, ні боярських хоромів, а більше уваги приділяють оборонній архітектурі Галицько-Волинської Русі: валам, стінам, брамам міст і замків. Так галицький літописець докладно описав фортифікації Холма, башту-донжон, стіни, а також осібний замок на підступах до міста. У Кам'янці та Бересті, - згадує літописець, - були „кам'яні стовпи" заввишки 17 сажнів, що викликали захоплення у всіх, хто дивився на них. Всі ці „стовпи" були, мабуть, такими самими донжонами.

Слід підкреслити, що на загальному тлі оборонного будівництва Галицько-Волинського князівства вежі-донжони виступають як доволі своєрідне і досить малопоширене явище, що, очевидно, певною мірою пов'язано із значними видатками на їхнє спорудження, але насамперед із застосуванням у них каменю, що загалом не було притаманним оборонному будівництву Галицько-Волинської Русі. Попри свою різноманітність галицько-волинські донжони залишаються цікавими і характерними пам'ятками оборонного будівництва, важливим свідченням наявності елементів європейської орієнтації.

Окрім Данила Галицького, активну містобудівну політику проводив також його брат Василько на Волині. Як свідчить Волинський літопис, при дворі Володимира Васильковича в 70-х - 80-х роках трудився „умілий муж Олекса, котрий за батька його багато міст збудував". Літописець образно розповідає про те, як Володимир послав Олексу з місцевими жителями в човнах, щоб знайти місце, де б побудувати град. Місто було збудоване і назване Кам'янцем, „тому що земля була кам'янистою".

Підкресліть, що, як і Данила Галицького, містобудівна політика Володимира Васильковича також скеровувалася переважно у напрямку північно-західного прикордоння. До маловідомих елементів історії тогочасного будівництва відноситься церковна архітектура, про яку можна говорити, спираючись на скупі літописні свідчення. Центральною спорудою цієї групи пам'яток, безперечно, був Холмський кафедральний собор св. Іоанна Златоуста. Літописні дані певним чином доповнюють вцілілі лише у незначних залишках на рівні фундаментів найдавніші храми княжого Львова, щодо яких немає сучасних джерельних свідчень.

Трохи краще відоме храмове будівництво на Волині під опікою князя Володимира Васильковича. Він збудував церкву апостола Петра у Бересті і церкву Благовіщення у Кам'янці. У Володимирі-Волинському він спорудив церкву святого Дмитрія і святих Апостолів з монастирем. Проте всі ці храми до цього часу не віднайдені. З церковних фундацій Володимира Васильковича збереглася тільки Георгіївська церква у Любомлі, яка дійшла до нашого часу лише у фундаментах, значною мірою перекритих збереженою спорудою XVIII ст. Відмітьте, що поява поряд з дерев'яною кам'яної архітектури була показником високого рівня соціально-економічного розвитку давньоруських міст.

Мистецьке життя Галицько-Волинської Русі розвивалось у якнайміцнішому контакті із східнохристиянським світом та Західною Європою. Східнохристиянська орієнтація української культури визначила домінуючу перевагу візантійсько-балканського напрямку контактів. Саме вони виступали тим чинником, завдяки якому мистецькі новації східного християнства швидко приймалися на українському грунті. Західноєвропейські впливи на цьому етапі були порівняно невеликі. Провідну роль серед образотворчих видів мистецтва займає малярство. Його майстри працювали передовсім у монументальному малярстві, іконописі та книжковій мініатюрі. Маляр був досить помітною фігурою в суспільстві, однак про тогочасних майстрів відомо небагато, навіть їхні імена збереглися лише з XIV ст. Поцікавтесь, чому індивідуальний внесок у створення конкретного зображення сприймався як малозначуший, з чим це було пов'язано?

Монументальне малярство посідало досить вагомі позиції у мистецтві українських земель ХПІ-XV ст., проте, крім фресок, збережених на території Польщі, вціліли лише поодинокі фрагменти малярських ансамблів та лічені документальні свідчення про них. Такими є нечисленні рештки фресок галицьких і волинських храмів і палаців.

З пам'яток писемності пізнішого часу історики дізналися, що галицькі художники-монументалісти високо цінувались на Русі й за кордоном. Більш пізня, ніж київська, галицька школа монументального та іконного живопису розвивалася значною мірою під її впливом. Найдавніші галицькі і волинські ікони не збереглися. Найстарішою серед них, що дійшла до нашого часу, вважається „Покров" із Київського музею українського мистецтва, дослідники датують її поч. XIII ст. Високим професійним рівнем позначена ікона Богоматері кін. XIII - поч. XIV ст. з Покровської церкви у Луцьку. Відомою на весь світ і шанованою в Польщі є Ченстоховська ікона Богоматері, яка була написана в галицькій землі в XIV ст. і вивезена звідти поляками. У Львівському музеї українського мистецтва зберігається одна з перлин галицького іконопису XYV ст. - зображення Юрія-змієборця на чорному коні з с. Станилі поблизу Дрогобича. Відомі й інші пам'ятки живопису, яким притаманні висока майстерність живописців, виразна індивідуальна манера, поєднання візантійських традицій, давньоруської спадщини й струменя місцевого народного мистецтва.

3. Освіта упродовж XIII - першої половини XV ст. в українському середовищі зберігала риси, які сформувалися за часів Київської Русі після прийняття християнства. Родинна освіта передбачала вироблення в молоді практичних навичок праці в сільському господарстві та ремеслі. При княжих дворах готували молодих дружинників („отроків"). Внаслідок збільшення кількості церков у XIII-X1V ст. зросла потреба в освічених людях, адже при кожному храмі мали бути священик і дяк. На жаль, джерела не донесли згадок про те, як їх навчали. *

Важливими освітніми і науковими центрами стали Галич, Володимир-Волинський, Холм а пізніше Львів. Тут поширення освіти, як і в містах Київської Русі, відбувалося шляхом розвитку школи і письменства. Більшість з них, хто вчився, здобували лише елементарні знання, тобто вміння читати і писати, виконувати прості арифметичні дії. Однак збереглися відомості і про високоосвічених людей. Серед них були виші духовні ієрархи (єпископ Мемнон, митрополит Петро Ратенський), князі (Володимир Василькович), а також світські придворні, для яких інтелектуальна праця ставала професією (печатник Кирило, який працював при дворі Д. Галицького, писар Федорець, який виготовляв грамоти для Володимира Васильковича). Можна припустити, що окремі кваліфіковані вчителі давали індивідуальні уроки слов'янської і грецької книжності. У таких осіб навчались лише поодинокі юнаки, які, власне, й формували духовну еліту свого часу.

Головні осередки освіти виникали при церквах, особливо у великих і середніх містах. Навчали грамоти і в багатьох монастирях. Всіляко сприяли розвиткові культури високоосвічені князі. Вже згадуваний Володимир Василькович був високоосвіченим інтелігентом - „був він книжник і філософ, якого не було у всій землі й по ньому не буде!", - пише Волинський літопис. Він дуже багато зробив для поширення освіти, книжного навчання, створення книжок у своєму князівстві, що благотворно позначалося на культурі всієї Галицько-Волинської Русі. Згідно з літописцем цього князя, він щедро жертвував книжки церквам і монастирям міст свого князівства: Володимира, Берестя, Бельська, Кам'янця, Любомля. Одній лише церкві в Любомлі він відписав аж 12 томів, назви яких у літописі не зазначені.

Зазвичай освітні осередки водночас ставали і центрами виготовлення книжок. До нашого часу збереглася лише мізерна частина рукописних книжок ХІІІ - першої половини XV ст., які з різних причин гинули чи свідомо знищувалися. Немало з них безслідно втрачені в пізніші часи через несприятливі умови зберігання, недбальство або невігластво. Найпоширенішими з богослужебних книжок були Євангеліє, Апостол, Псалтир, Устав, Служебник. Серед книжок, призначених для індивідуального читання, збереглися або відомі з джерел списки пам'яток патристичної літератури („Повчання" Єфрема Сирина перед 1288), агіографічних (Збірник житій святих XIII-XIV ст. з Онуфріївського монастиря в Галичині), історіографічних перекладних („Хроніка" Іоана Малали, близько 1264) і оригінальних (Київський, Галицько-Волинський літописи).

Рекомендована література: [12. с. 265-267; 13. с. 427-436; 70; 71; 72; 85; 86; 87; 88; 89; 94; 137].,

4. Найважливішим жанром літератури цього періоду є літописання. У Києві воно безперервно велось до 1238 p., після чого дані про нього зникають, у Чернігові і Переяславі до 1228 року. Головним літописним твором цього часу є Галицько-Волинський літопис, створений у другій половині XIII ст., що охопив події 1201-1291 pp. Автори літописів виступають з позицій середнього і дрібного боярства, городян. Тон і манера його близькі до візантійських історичних оповідей імператорських історіографів. Відомо, що при князях Данилі, Володимиру Васильковичу, Мстиславі і Леві також були історіографи, які мали в своєму розпорядженні весь князівський обіг документів. Крім того, в літописі є фрагменти, де тексти не обмежуються рамками викладу за роками, вони являють собою жваву безперервну розповідь, з далеким від церкви і її книг стилем, що підтверджує її світський характер.

Всі інші літописні тексти, складені в цей період в різних місцях Галицько-Волинського князівства, були тільки спробою окремих осіб дати опис поточних подій, завжди протягом короткого відрізку часу і не мали офіційного характеру.

Зверніть увагу на те, що Галицько-Волинський літопис складається з двох основних, різних за обсягом і характером частин: Літописця Данила Галицького (1205-1258 pp.) і Волинського літопису (1258-1290 pp.). Перша частина літопису - Літописець Данила Галицького складається з кількох великих повістей, скомпонованих і об'єднаних загальною ідейною платформою пізнішими складачами і редакторами. Друга частина літопису - Волинський літопис - поступається першій масштабністювідбитих у ній подій, художністю і динамікою оповіді. Вона складається з трьох частин, присвячених княжінням у Володимирі-Волинському відповідно Василька Романовича, його сина Володимира і небожа Мстислава Даниловича. Кожна з цих частин також складається з окремих повістей, збитих докупи і відредагованих низкою складачів і редакторів.

Важливо відмітити, що джерельна основа Галицько-Волинського літопису є широкою і різноманітною. Автори залучили чимало творів перекладної, головним чином візантійської, писемності (хроніки Георгія Амартола, Іоана Малали, Иосифа Флавін).

Історико-літературні повісті народжуються в Галичині досить рано. Але для ХІ-ХШ ст., і це треба підкреслити, важко, а часом і неможливо провести чітку межу поміж історичними..; літературними творами, насамперед літописами. Виклад історичних подій у них ведеться у високохудожній манері, вони рясніють цитатами з Біблії та з творів учених-попередників, насамперед греків, у них чимало метафор, гіпербол, порівнянь тощо.

Підсумовуючи вище викладені питання покажіть вплив культури Галицько-Волинського князівства на подальший культурний розвиток України.

Запитання для самоконтролю знань:

1. За яких обставин утворилося Галицько-Волинське князівство?

2. Охарактеризуйте роль Данила Галицького в історії Галицько-Волинського князівства.

3. З яких частин складається Галицько-Волинський літопис, яким є його зміст?

4. Охарактеризуйте містобудівну політику Володимира Васильковича.

5. Визначте історичне значення Галицько-Волинського князівства?

Тестові контролюючі завдання:

1. Найбільшої могутності Галицько-Волинське князівство досягло за правління

а) Ярослава Осмомисла; б) Володимира великого; в) Романа Мстиславича; г) Данила Галицького.

2. У якому році відбулося об'єднання Галичини та Волині князем Романом Мстиславовичем?

а) 1198 p.; б) 988 p.; в) 1240 р*; г) 1199 р.

3. Яку назву на русі мав головний ринок міста? а) торг; б) акрополь; в) дитинець; г) форум.

4. Як свідчить Волинський літопис, при дворі Володимира Васильковича в 70-80-х роках трудився „умілий муж... котрий за батька його багато міст збудував". Назвіть ім'я цього будівничого.

а) Апулей; б) Алімпій; в) Олекса; г) Скопас.

5. Група оборонних укріплень, а також галузь військово-інженерної справи, яка займається їх будівництвом має назву

а) кооперація; б) сублімація; в) конфронтація; г) фортифікація.

Дата добавления: 2015-12-07