Методичні вказівки. 1. Приступаючи до вивчення теми, насамперед, зупиніться на проблемі українського

1. Приступаючи до вивчення теми, насамперед, зупиніться на проблемі українського етногенезу та основних його теоріях — автохтонній і міграційній. Далі відмітьте, що формування етнічної культури нерозривно пов'язане з формуванням самого народу. Культура ж, і як необхідний компонент, і як одна з властивих етносу особливостей, забезпечує його повноцінне функціонування.

До історичних джерел, які дають нам відомості про матеріальну і духовну культуру східних слов'ян можна віднести наступні: писемні, лінгвістичні, антропологічні, археологічні. Так, найраніші писемні відомості про слов'ян належать до перших століть нової ери. Вони згадуються римськими авторами Плінієм Старшим, Тацітом і Птолемеем під збірним іменем венедів. За Плінієм Старшим і Тацітом, венеди в перших століттях нової ери були самостійною етнічною групою на терені Європи поруч з такими етнічними спільнотами, як германці, фракійці, сармати, балти, угро-фіни. Більше того, базуючись на відомостях Таціта, який характеризує венедів як досить велику етнічну групу, можна вважати, що зайнята ними територія в перших століттях нової ери знаходилась десь між землями, зайнятими германцями, які були їх північно-західними і західними сусідами, балтів на півночі та фінів на північному сході, сарматів на південному сході та фракійців на півдні. У басейні Вісли поселяє венедів олександрійський географ Птоломей. Описуючи Сарматію в своїй праці „Географія", він серед інших народів називає венедів, які живуть над Венедською затокою.

Повніші відомості про слов'ян дають писемні, переважно візантійські, джерела VI і наступних століть, що обумовлюється збільшенням активності слов'ян на кордонах з Візантійською імперією. Готський історик Йордан у своїй праці „Гетика", написаній в середині VI ст. н. е. і присвяченій германському племені готів, характеризує ряд племен, серед яких називає венетів. „Ці венети... походять від одного кореня і сьогодні відомі під трьома іменами: венетів, антів, склавинів". Йордан обмежує територію багатолюдного племені венедів північними схилами Карпат із півдня, а на заході - верхів'ям Вісли. На північ і на схід ця територія простягалася на далекі відстані, але її межі автору були невідомі.

Слід підкреслити, що дані Йордана не суперечать відомостям Плінія Старшого, Таціта і Птоломея. Останні також поміщали венедів у Європейській Сарматії переважно на схід від Вісли.

До свідчень про територію слов'янських венедів слід додати ще одне джерело - так звану Певтінгерову карту, що датується кінцем III - початком IV ст. На ній венеди-сармати позначені в двох місцях: у Дакії та в межиріччі Нижнього Дністра та Дунаю. Інтерпретація цього джерела викликала жваву дискусію. Майже в кожній праці, присвяченій давнім слов'янам, воно обов'язково згадується і по-різному тлумачиться.

Важливе місце в дослідженні слов'янського етногенезу належить лінгвістиці, її представники досить багато зробили для реконструкції загальнослов'янської мови, що існувала протягом багатьох століть. Успішно вирішили питання стосовно відношення слов'янської мови до інших індоєвропейських мов, чим довели, що слов'яни є окремою етнічною спільнотою серед індоєвропейських народів,

Антропологічні дослідження в галузі слов'янського етногенезу обмежені майже повною відсутністю джерел протягом цілих століть. Пояснюється це тим, що у V-VIII ст. більша частина лісостепового населення Східної та Центральної Європи спалювало своїх небіжчиків.

Завершуючи розгляд питання обов'язково зупиніться на археологічних джерелах. Саме археологія, що добуває і вивчає матеріальну культуру (житла, поховання, предмети побуту і праці, одяг, прикраси, створені відносно замкнутими групами людей), дозволяє відтворити життєві реалії, які в інших джерелах представлені лише в загальних рисах.

2. Друге питання розпочніть з того, що нині загальноприйнятою є думка про те, що у дохристиянські часи існували принаймні два етапи у розвитку язичництва. Перш ніж слов'яни почали будувати спеціальні святилища, ставлячи там зображення персоніфікованих богів, вони поклонялися різноманітним силам природи. Отже, релігія слов'ян мала в своїй основі культ природи. Так, важлива роль відводилась поклонінню горам, джерелам води, деревам, тваринам, де, на їхню думку, жили душі померлих.

Велику роль у міфологічних уявленнях слов'ян відігравала вода (річки, потічки, озера, джерела). Слов'янські святилища завжди розміщувалися біля води. Обожнюючи воду, людина приписувала їй особливу животворність. Весняні й літні народні свята завжди супроводжувались купанням або обливанням, що вказує на животворну, очищувальну силу води. Інша її властивість - спонукання родючості, запліднення.

Чи не найбільше слов'яни, як і інші народи, обожнювали вогонь, який пов'язувався із сонцем і блискавкою. Писемні джерела повідомляють, що люди здавна поклонялися Сварожичу - богу вогню, неба, сонця.

У загальному культі природи у слов'ян найбільш широко був розповсюджений культ дерев, гаїв, священних тварин. Серед дерев для слов'ян найбільше значення мав дуб. Людей вражали його велич, міцність, тривалість життя. Лк і липа, дуб вважався „чистим" деревом. Яскравим підтвердженням поклоніння слов'ян дубу є археологічні дані. У 1909 та 1975 pp. з Десни та Дніпра було піднято два могутні стовбури дубів із всадженими у них кабанячими іклами. Ці знахідки вказують на тісний зв'язок культів священних дерев і звірів у давньослов'янській міфології.

Важливим джерело для вивчення міфології слов'ян є ідоли, які ставилися на святилищах. Вони виготовлялися переважно з дерева. Перун, поставлений Володимиром Великим у Києві, теж був дерев'яним, проте такі ідоли до наших днів не збереглися. До нашого часу дійшли тільки виконані з каменю. Здебільшого вони людиноподібні, в багатьох відносно добре модельовані голова, обличчя, руки і ноги. Найвідомішим з них є так званий Збруцький ідол, виявлений у р. Збруч біля с. Личківці Тернопільської області у 1848 р. Це чотиригранний стовп заввишки 2,67 м, розділений на три нерівні частини (пояси) по вертикалі. Він і є своєрідним зображенням цілого пантеону язичницьких богів. Крім чотирилікої голови, яка вінчає скульптуру, в середньому і нижньому її ярусах містяться зображення ще кількох божеств. Фактично композиція Збруцького ідола дає цілу систему уявлень про язичницьких богів, які порядкували не лише земним світом, а й небесним, а також підземним.

Слід підкреслити, що серед вчених немає єдиної думки щодо верховного божества слов'ян. Крім Перуна літописи згадують також Рода - божество всієї природи, слов'янських богів сонця - Сварога, Дажбога, Хорса. Стрибог був богом вітру, Велес - богом тварин, Симаргл - богом рослин. Поцікавтесь які ще боги входили до пантеону слов'янських богів, за що вони відповідали, коли і ким була проведена реформа язичництва.

3. Починаючи вивчення даного питання, слід чітко усвідомити, що давньослов'янська мистецька спадщина відіграла значну роль у формуванні рис мистецтва Київської Русі. Його пам'ятки - здобутки археологічних досліджень - приводять до висновку: в стародавніх слов'ян мистецтво було важливою потребою побуту, що виявилось в орнаментах посуду, одягу, зброї і навіть знарядь праці.

У зв'язку з цим важливо відзначити, що у східних слов'ян високого рівня досягли різні ремесла. В окремі галузі доволі рано виділилися залізодобувне і залізобетонне ремесла. Деревообробка, прядіння, ткацтво, гончарство, обробка шкіри, кості забезпечували слов'ян житлом, одягом, побутовими виробами. Орнаментальні речі хатнього вжитку східних слов'ян дійшли до нас у великій кількості. Особливо це стосується кераміки. Посуд оздоблювався різноманітними орнаментами у техніці гравіювання, карбування, штампування, рельєфу. Відомі також численні окраси давньослов'янського вбрання. Розкішними і своєрідними за формами були - фібули, різноманітні пряжки та інші оздоби.

Зверніть також увагу на те, що традиції дерев'яного будівництва сформувались у слов'ян ще за багато століть до Київської Русі. І на той час, як у Києві з'явились перші муровані споруди, давньоруські міста являли собою розвинені архітектурні організми. Це дуже важливо для розуміння співвідношення між розвитком дерев'яної та мурованої давньоруської архітектури. Останні дослідження в давньоруських містах, зокрема в Києві, на Подолі, де будівлі, що їх можна віднести до IX ст., відзначаються високою технікою зрубних конструкцій, свідчать про давні будівельні традиції. Ми можемо говорити, що давньослов'янські споруди мали розвинену композицію.

Обов'язково з'ясуйте, чи були в стародавніх слов’ян традиції образотворчого мистецтва. Поряд з тим, що образотворчі мотиви широко застосовувались в декоративно-вжитковому мистецтві, характер життєвого устрою патріархально-родового ладу дає можливість вбачати розвиток образотворчого мистецтва головним чином і язичницькому культі.

Запитання для самоконтролю знань:

1. Назвіть писемні джерела, які дають відомості про матеріальну і духовну культуру східних словян,

2. Яку роль у вивченні культури східних слов’ян відіграють археологічні знахідки?

3. Які боги входили до пантеону слов'янських богів, коли і ким була проведена реформа язичництва?

4. Що таке Збруцький ідол, яку цінність він представляє?

5. Яку роль у формуванні рис мистецтва Київської Русі відіграла давньослов'янська мистецька спадщина?

Тестові контролюючі завдання:

1. Одна із теорій етногенезу, яка стверджує, що слов'яни були незмінними жителями цієї самої території з часів неоліту.

а) міграційна; б) автохтонна.

2. Утворі якого античного автора зроблений перший опис України? а) Полібія „Історія"; б) Геродота „Скіфія"; в) Гомера „Одіссея".

3. Яка вітчизняна писемна пам'ятка подає широкі відомості про язичницький період українського етносу?

а) „Слово о полку Ігоревім"; б) „Велесова книга"; в) „Повість минулих літ.

4. Хто відкрив Трипільську культуру?

а) Вікентій Хвойка; б) Шліман; в) Картер; г) Шампольон.

5. Як називає річку Дніпро в своїй „Історії" Геродот?

а) Гіпаніс; б) Істр; в) Борисфен; г) Пантікап.

6. Бог сонця у східних слов'ян.

а) Перун; б) Дажбог; в) Сварог; г) Велес.

Тема 12. Культура Київської Русі

1. Історичні передумови виникнення та становлення давньоруської культури.

2. Писемність, освіта, література, літописання.

3. Художня культура княжої доби: архітектура, живопис, музичне та декоративно-ужиткове мистецтво.

Ключові терміни та поняття: слов'яни, східні слов'яни, Київська Русь, кирилиця, берестяні грамоти, літописи, агіографічна література, фреска, мозаїка, майоліка, рельєф, барельєф.

Методичні вказівки

1. Приступаючи до вивчення культури Київської Русі, насамперед підкресліть, що вона постала на ґрунті матеріальних і духовних здобутків тих народів, що протягом попередніх тисячоліть заселяли нашу землю. Часті міграції населення, які відбувалися у стародавні часи на її теренах, сприяли жвавому культурному обміну між народами. Але водночас вони призводили й до руйнації окремих культурних утворень, які інколи й зовсім зникали внаслідок асиміляції або знищення. Досить назвати лише кілька окремих племінних об'єднань - кіммерійці, сармати, скіфи, хазари, готи, гуни, печеніги, половці, монголо-татари. Культурно-археологічні сліди їх перебування збереглися в курганах, місцях поховань, засобах війни та праці, скульптурних пам'ятках, топоніміці, кінській збруї, звичаях. Зверніть увагу, що все це саме ті нашарування елементів різних за часом і етнічним походженням культур, які не могли не впливати на своєрідність характеру й рівня культури східного слов'янства в наступні роки.

Незважаючи на широкий спектр представництва різних культур, які так чи інакше позначилися на становленні культури Русі, не слід забувати, що це був лише вплив, а не вирішальний чинник. Навіть якщо йдеться про тісні контакти з Візантією, Хазарією, країнами Центральної та Західної Європи. Адже для того, щоб зерна передових цивілізацій могли дати рясні сходи в новому середовищі, вони мали потрапити в добре підготовлений грунт. Саме таким і був культурний ґрунт східних слов'ян, який увібрав у себе вікові традиції місцевого розвитку, збагаченого впливом сусідів.

Для того, щоб прослідкувати історичні передумови виникнення та становлення давньоруської культури, побудуйте свою відповідь у такій послідовності:

• історичне значення Трипільської культури; 66

• вплив Зарубинецької, Пшеворської, Черняхівської, Київської культур;

• кочові народи південноукраїнських степів (кіммерійці, сармати, скіфи, хозари, готи, гуни, печеніги, половці, монголо-татари) та їх слід в історії;

• культура міст-держав Північного Причорномор'я (Ольвія, Тіра, Феодосія, Херсонес, Пантікапей);

• Антський племінний союз та окремі племінні об'єднання (поляни, древляни, сіверяни, тиверці, уличі, волиняни, дуліби та ін.);

• джерела, які дають нам відомості про історію і культуру (крім археологічних цінними є відомості лінгвістичного, етнографічного спрямування та фольклористика);

• релігійні вірування та міфологія як серцевина культури стародавніх слов'ян;

• основні релігійні системи-язичництво та християнство.

2. У другому питанні слід зауважити, що запровадження християнства сприяло піднесенню культури українських земель. Доцільно зупинитися на короткій характеристиці писемності, освіти, розвитку літератури. Писемність. Поширення писемності в східнослов'янському світі значно передувало офіційному введенню на Русі християнства. Археологічні джерела дають можливість відносити час оволодіння невпорядкованим письмом до IX ст. Пізніше слов'яни отримали дві азбуки - глаголицю і кирилицю, одна з яких винайдена слов'янськими просвітителями Кирилом і Мефодієм. Більшість дослідників схиляється до думки, що це була глаголиця. Кирилиця, згідно з І.Срезневським і С.Георгієвим, виникла на базі грецького уставу VI-VІII ст., доповненого слов'янськими буквами. Особливий інтерес становить так звана „Софійська азбука", виявлена С.Висоцьким на стіні Михайлівського вівтаря Софійського собору в Києві. Згідно з Висоцьким, вона відображає один із перехідних етапів східнослов'янської писемності, коли до грецького алфавіту почали додавати букви, щоб передати фонетичні особливості слов'янської мови.

На дохристиянське походження претендує лише один широковідомий твір під назвою „Велесова книга", знайдений у XIX ст. на Слобожанщині, однак питання його автентичності (справжності) вченими не доведено. Після введення православ'я на Русі остаточно утверджується кирилична система письма. Нею написані всі відомі нам твори XI і наступних століть: „Остромирове Євангеліє", „Ізборники" 1073 і 1076 pp., „Слово про закон і благодать", „Мстиславове Євангеліє", „Повість временних літ" та інші. Названі твори - не єдині пам'ятки, на підставі яких можна скласти уявлення про характер і рівень поширення писемності на Русі. Великий додатковий матеріал дають: археологічні розкопки, які виявляють численні вироби з написами (шиферні прясла, керамічний і металевий посуд, ливарні формочки, плінфа); берестяні грамоти; написи на стінах культових споруд (найбільше їх у Софійському соборі Києва).

Освіта започатковується з часів князя Володимира. Піклування про неї з часу введення християнства взяли на себе держава і Церква. За князювання Володимира Святославича в Києві вже існує державна школа, в якій вчились або, як пише літопис, „постигали учение книжное", діти „нарочитой чади" - найближчого оточення князя. Школа для підготовки освіченого духівництва була відкрита Ярославом Володимировичем у Новгороді. Крім державних і церковних шкіл, існувало й приватне навчання. Про існування школи грамоти в Софійському соборі Києва свідчать численні фафіті, накреслені в різних частинах будівлі її учнями. Для продовження й поглиблення освіти служили бібліотеки.

Література. Пам'ятками оригінальної літератури (поряд з перекладною грецькою та східною) є, перш за все, власні історичні твори - літописи Київської Русі, які становлять одне з найпомітніших історико-літературних явиш середньовіччя. На відміну від хронік більшості країн Європи, які складені латиною, вони написані рідною мовою, коли й не цілком ідентичною розмовній народній, то дуже близькою до неї. Цим зумовлена незвичайна популярність літописного жанру на Русі. Вони читалися й переписувалися впродовж кількох століть, завдяки чому збереглися до нашого часу. Найбільш відомими літописами Київської Русі є „Літопис Аскольда", сліди якого збереглися в Никонівському літописному зводі XVI ст, Київський звід - літописний звідІ039 p., написаний при Софіївському: соборі; „Повість минулих літ".

Поряд з історичною писемністю, на Русі набула неабиякого розвитку оригінальна література: агіографічна, філософсько-публіцистична, художня. Природним підґрунтям її була усна народна творчість: епічні та ліричні пісні й перекази, легенди, замовляння і заклинання. Особливе місце посідали пісні-билини, в яких історія народу відтворена самим же народом.

Оригінальна літературна творчість ХІ-ХІІІ ст. представлена невеликого кількістю творів. Більшість їх не дійшла до наших днів. Але й за збереженими пам'ятками можна зробити висновок про високий рівень розвитку літератури в Київській Русі. Окремо зупиніться на найдавнішій пам'ятці руської літератури, філософському творі митрополита Київського Іларіона „Слово про закон і благодать"; проаналізуйте зразок повчальної літератури - „Поученіє" Володимира Мономаха', а також перлину давньоруської художньої літератури - „ Слово о полку Ігоревім ".

3. Третє питання розпочніть з характеристики творчих здобутків архітекторів Київської Русі: Десятинна церква та Софійський собор у Києві, Спаський собор та П'ятницька церква в Чернігові, Успенський собор та церква Пантелеймона в Галичі, церкви в Путивлі, Новгород-Сіверському, Білгороді та багато ін. Високого розвитку досягло містобудівництво, будівництво князівських та боярських хоромів, оборонних споруд.

Зверніть увагу, що великі міста переважно складалися з трьох частин: „дитинець" (найстаріша частина міста, міська цитадель, укріплена стінами, валами і ровами); „ окопьний град " (друга частина міста, складався з кварталів простого люду, ремісників, торговельного майдану, подвір'я купців, численних церков і монастирів, у великих містах сягав 50-100 га.); околиці або „кінці" (передмістя, які розташовувалися поза міськими укріпленнями -ремісничі, іноді торговельні поселення, що займали велику територію й інколи мали власні укріплення, заселялися здебільшого ремісниками певної спеціальності). Система планування міста переважно була лінійною, тобто вулиці йшли вздовж шляхів, струмків, річок. З часом кількість споруд збільшується і забудова стає лінійно-порядковою, тобто між вулицями виникають провулки.

Підкресліть, що архітектурний вигляд міст і сіл Київської Русі визначався насамперед дерев'яними будівлями, однак на певному етапі розвитку традиційна дерев'яна архітектура перестала відповідати уявленням про престижність. Вихід держави на міжнародну арену, знайомство з візантійською культурою, а потім і впровадження християнства обумовили появу монументальної кам'яної архітектури. Саме з нею київські князі асоціювали державну могутність країни, а також власну велич.

Найбільшого поширення на Русі отримало хрестово-купольне планування соборів, де особливого значення надавалося куполу, який, з точки зору богослов'я, виконував не тільки естетичну, але й культову функцію.

Кращою будівлею ансамблю „Міста Володимира" була Десятинна церква (996 p.). Найвидатнішою будовою Київської Русі, де напрочуд яскраво виявились архітектурна майстерність давньоруських зодчих, є славнозвісний Софійський собор у Києві. З культовою архітектурою тісно пов'язані такі види мистецтва, як живопис, художнє різьбярство, майоліка.

Твори давньоруського іконопису збереглися в поодиноких екземплярах, хоча мали значне поширення. Ними прикрашалися храми, каплиці, палаци, житла бояр, купців. Перші ікони на Русь привозились із Візантії й Болгарії, пізніше з'явилися власні. Найвідомішою іконописною майстернею в кінці XI - на початку XII ст. була Печорська. В ній творив відомий художник Алімпій, який пройшов школу царгородських майстрів. Окремі дослідники пов'язують із київською художньою школою ікони „Ярославська Оранта" (зберігається в Третьяковській галереї"), „Устюжське Благовіщення", „Дмитрій Солунський" (знайдена в місті Дмитров) і композицію „Свенської (або Печорської) Богоматері".

Серед пам'яток художньої різьби по каменю, що прикрашали храми і палаци, найбільшу увагу привертають різьблені плити, виготовлені в техніці орнаментального і тематичного рельєфу. Одинадцять таких плит збереглося на хорах Софії київської. Вони вкриті вишуканою художньою різьбою рослинно-геометричного орнаменту, доповнену геральдичними зображеннями орлів і риб. Цікавою пам'яткою давньоруської пластики є барельєф, на якому зображено Богоматір Одигітрію з дитям, знайдений серед руїн Десятинної церкви.

Високого рівня розвитку досягло в Київській Русі прикладне мистецтво. Орнаментальні композиції, більшість елементів яких бере свій початок не лише в слов'янській, а й у значно давнішій язичницькій старовині, використовувались на предметах побуту, прикрасах, зброї, металевому й керамічному посуді, різьбленні по кості. Незвичайною декоративністю відзначалися вироби художнього ремесла, виготовлені в техніці емалі й черні. Особливістю давньоруського прикладного мистецтва було співіснування елементів язичницької і християнської символіки. Нерідко вони мирно уживалися на одному предметі. Крім орнаментів, велике значення надавалося кольору. Одним із поширених видів прикладного мистецтва було художнє литво. Давньоруські майстри відливали величезні бронзові панікадила, прикрашені прорізним орнаментом, фігурками птахів (жар-птиць) і круглими розетками, дзвони, лампади із зображенням святих, хрести-енколпіони, оклади книг, іконки, змійовики. Відливки робилися в кам'яних формах і в глиняних за восковими моделями. Давньоруські майстри відносно рано оволоділи технікою виготовлення скла, майолікової кераміки. Цьому сприяло широке будівництво кам'яних будівель, для внутрішнього опорядження яких використовувалися смальта, керамічні плитки,. покриті різнокольоровою поливою.

Поширеним видом художнього ремесла на Русі було різьблення по дереву і кості. Різьбярі по дереву прикрашали фасади зрубних будинків, одвірки, речі домашнього вжитку, човни, сани тощо. Різьба була плоска, орнамент - геометричний, рідко — рослинно-геометричний. Різьба по кості давньоруських майстрів здобула широке міжнародне визнання. Особливо славились різьблені шкатулки, образки, руків'я ножів, дзеркал, ложки, шахові й шашкові фігури. Вони оздоблені геометричним і рослинним орнаментом, на окремих зустрічаються майстерно вирізані голови фантастичних звірів, сюжетні композиції. Вироби художнього ремесла Київської Русі відзначались високим технічним і технологічним рівнем й користувались попитом не лише на внутрішньому, але й на зовнішньому ринку.

Завершуючи вивчення теми, зупиніться на музичному мистецтві. Відмітьте, що особливою любов'ю в південній частині Русі користувалися струнні інструменти (вчені пов'язують це із впливом культури міст античного Причорномор'я). Пісні, музика і танці супроводжували давніх русичів під час розваг і відпочинку. Князі й представники заможних верств населення запрошували на бенкети (пири) професійних співаків й акторів, яких інколи й постійно тримали при своїх дворах. Переважна частина професійних виконавців, згуртувавшись у невеликі колективи вела мандрівний спосіб життя, виступаючи в різних містах на ринковій площі (торжищі). Таких акторів називали скоморохами. 70

Запитання для самоконтролю знань:

1. Які першовитоки має культура Київської Русі?

2. Який вплив справило християнство на процеси розвитку культури Київської Русі?

3. Доведіть, що Х-ХІ ст. стали періодом розквіту Київської держави.

4. Які ви знаєте провідні жанри оригінальної літератури Київської Русі?

5. Що становлять собою мозаїки та фрески? Чи можна їх віднести до оригінального вітчизняного мистецтва?

Тестові контролюючі завдання:

1. Яку назву має різновид церковної літератури, опис життя святих? -а) агіографія; б) біографія; в) монографія; г) поліграфія.

2. Перший давньоруський християнський храм, збудований князем Володимиром, а пізніше зруйнований татаро-монголами під час взяття Києва.

а) храм Святої Софії; б) Десятинна церква; в) Києво-Печерська лавра; г) Кирилівська церква.

3. Спорудження храму Софії Київської відбулося за князювання

а) Володимира Великого; б) Ярослава Мудрого; в) Володимира Мономаха; г) Данила Галицького.

4. Давньоукраїнські тексти, розміщені на бересті шляхом видавлювання чи видряпування.

а) царські тексти; б) графіті; в) берестяні грамоти; г) липові грамоти.

5. У 1707 р. Софію Київську було відбудовано в стилі

а) українського бароко; б) класичному; в) модерн; г) ампір.

Дата добавления: 2015-12-07