ЕКСТРАДИЦІЯ(від лат. ех — з і ігасіііїо — передаван­ня) —див. Видача злочинців.

ЕЛЕКТРОННІ ГРОШІ - умовна назва грошових коштів, які використовуються їх власниками на основі електронної системи банківських послуг. Е. г. — різновид кредитних грошей; переведення грошових сум за рахун­ками в банках здійснюється автоматично за допомогою ЕОМ і за безпосереднім розпорядженням власників по­точних рахунків.

ЕМІСІЯ (від лат. етіззіо — випуск, випромінювання) — випуск в обіг грошових знаків в усіх формах — готівковій та безготівковій.

ЕМІТЕНТИ ЦІННИХ ПАПЕРІВ - особи, які від сво­го імені випускають цінні папери й зобов'язуються викону­вати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Е. ц. п. є держава в особі уповноваженого органу, юридичні осо­би, у випадках, передбачених законодавством, — фізичні особи.

ЕПІДЕМІЯ (гр. ерісіетіа) — масове поширення інфекційної хвороби серед населення за короткий проміжок часу. Особливо небезпечними є інфекційні хвороби, що виникають внаслідок зараження живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, най­простішими грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами, зокрема карантинними: чума, холера, жовта гарячка). Порушення правил боротьби з Е., якщо воно спричинило або могло спричинити поширен­ня Е., караються у кримінальному порядку.

Є

ЄВРОВАЛЮТИ — сукупна назва стійких валют, •кими комерційні банки здійснюють безготівкові депозитно-позичкові операції за межами країн-емітентів _их валют. Термін виник наприкінці 50-х років XX ст., коли було запроваджено конвертованість валют економічно розвинутих країн і ці валюти почали Еикористовуватись у міжнародних розрахунках. На сьогодні основну роль Є. становить долар США і євро європейська валютна одиниця).

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ -

створено Європейською конвенцією "Про захист прав людини та основних свобод" в 1950 р. з метою забезпечення поваги до зобов'язань, що випливають з Конвенції для держав, які є її учасниками. Україна визнала юрисдикцію цього Суду стосовно звернень своїх громадян, ратифікувавши Конвенцію 17 липня 1997 р. Рішення Є. с. з п. л. є обов'язковими на території України для всіх службових осіб, яких вони стосуються. Умисне невиконання службовою особою рішення Є. с. з ■ л. тягне кримінальну відповідальність.

ІК

ЖИТЛОВЕ ПРАВО — сукупність правових норм, які регулюють відносини з використання житлового фонду. І Ж. п. не є самостійною галуззю права, за змістом воно збігається з поняттям «житлове законодавство». Основу Ж. п. складають норми цивільного права (майнові відноси­ни найму та оренди житлових приміщень і т. п.), норми сімейного права (права членів сім'ї власника житла). Нор­ми, які регулюють житлові відносини в Україні, зафіксо­вані в Житловому кодексі України, Законі України «Про приватизацію державного житлового фонду» та ін.

ЖИТЛОВИЙ БУДИНОК - будівля зі зручностями,

яка призначена для постійного проживання людини. І Ж. б. створюють житловий фонд. Ж. б. є об'єктом права державної, комунальної, колективної і приватної влас­ності. Це закріплено в Конституції України, цивільному та іншому законодавстві. Договори купівлі-продажу, обміну, дарування Ж. б. мають бути нотаріально засвідчені.

ЖИТЛОВИЙ КОДЕКС — кодифікований законодав­чий акт, який регулює житлові та пов'язані з ними соціальні відносини. Регулює відносини, пов'язані з уп­равлінням житловим фондом; із забезпеченням громадян житловими приміщеннями і користуванням цими приміщеннями; з забезпеченням збереження житлового фонду; вирішенням житлових спорів та ін.

ЖИТЛОВІ ПРИМІЩЕННЯ - об'єкти права влас­ності, інших речових прав. Ж. п. є предметом договору найму. Як правило, вони знаходяться в будинках держав-

— 94 —

__________ ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ (ЖБК)

ного, комунального, громадського, приватного житлових фондів, в будинках ЖБК. Ж. п. призначені для постійно­го цілорічного проживання людей, мають відповідати зстановленим санітарним і технічним вимогам, розміру, бути зареєстрованими уповноваженими органами саме як житлові примішення.

ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ (ЖБК) -

добровільне об'єднання, яке створюється громадянами для забезпечення своїх житлових потреб будівництвом у міській чи сільській місцевості багатоквартирного житло­вого будинку на власні кошти, переданні у безстрокове користування членами ЖБК кооперативних квартир, а також для подальшої експлуатації та управління цими бу­динками. Членом ЖБК може бути громадянин, який до-сяг 18 років, потребує поліпшення житлових умов і, як правило, мешкає в даній місцевості. Порядок обліку гро­мадян, які бажають стати членами ЖБК, а також умови прийому в члени ЖБК встановлюються законодавством України. Член ЖБК, який сповна оплатив свій пайовий знесок за квартиру, набуває на неї право власності.

ЗАГАЛЬНИ Й ТРУДОВИЙ СТАЖ

з

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ -

вжиття спеціальних заходів майнового характеру, які спо­нукають сторони до неухильного й реального виконання зобов'язань. Виконання зобов'язань може забезпечувати­ся, згідно з законом або договором, неустойкою {штрафом, пенею), заставою і поручительством. Зобов'язання між громадянами або з їхньою участю можуть забезпечуватися завдатком, а зобов'язання між юридичними особами — га­рантією.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ — сукупність заходів, що забезпечують реальність виконання майбутнього судового рішення; одна з гарантій захисту інтересів позивача. Заява про 3. п. вирішується суддею або судом, що розглядає справу, в той же день без повідомлення відповідача та інших осіб, що беруть участь у справі. Залежно від обста­вин справи суд чи суддя може забезпечити позов цілком або частково. У кримінальному процесі за наявності до­статніх даних про те, що злочином завдана матеріальна шкода або понесені витрати закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову.

ЗАБОРОНЕНИЙ ПРОМИСЕЛ — див. Зайняття забо­роненими видами господарської діяльності.

ЗАВДАТОК — грошова сума, що видається однією з договірних сторін іншій стороні на підтвердження укла­дення договору й забезпечення його виконання. 3. застосовується лише в зобов'язаннях між фізичними

особами. За чинним ЦК України 3. відіграє забезпечуваль­ну функцію, яка полягає в тому, що сторона, яка дала 3.: відповідає за невиконання договору, у разі його невико­нання втрачає 3. Якщо відповідальною за невиконання договору є сторона, яка одержала 3., вона сплачує другій стороні подвійну суму. Сума 3. у разі невиконання дого­вору зараховується при відшкодуванні збитків, завданих потерпілій стороні невиконанням договору. 3. схожий з авансовим платежем, оскільки він також є попередньою їлатою, але для виконання забезпечувальної функції су­мою коштів, що внесена авансом, необхідно вказати в до­говорі, що ця сума є 3., бо в разі невиконання договору сума попередньої оплати повертається платнику.

ЗАГАЛЬНА ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ - пер­ший міжнародний акт про права людини універсального характеру, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. Складається з преамбули і ЗО статей, в зких уперше в історії проголошено коло основних грома­дянських, політичних, соціальних, економічних і куль­турних прав та свобод людини.

ЗАГАЛЬНЕ ЗАХВОРЮВАННЯ - захворювання, що не перебуває в прямій залежності від професійного захво­рювання чи трудового каліцтва. Якщо інвалідність є наслідком каліцтва, не пов'язаного з роботою, її причи­ною визнається 3. з. Інвалідам внаслідок 3. з., а також сім'ям, чий годувальник помер від 3. з., пенсії признача­ються за наявності в інваліда чи померлого певного ста­жу роботи та залежно від віку інваліда чи померлого го­дувальника. Розміри цих пенсій, як правило, менші, ніж.три трудовому каліцтві і професійному захворюванні.

ЗАГАЛЬНИЙ ТРУДОВИЙ СТАЖ - загальна трива­лість роботи чи іншої суспільно корисної діяльності. До 3. т. с. зараховується робота, виконувана на підставі тру­дового договору на підприємствах, в установах, ор­ганізаціях і кооперативах незалежно від форм власності, а також на підставі членства в колгоспах чи інших коопе­ративах незалежно від характеру й тривалості перерв. До 3. т. с. зараховується: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню 2бо за умови сплати страхових внесків; творча діяльність членів творчих спілок та інших творчих працівників, які

і 5.558 £===== 97 =====33

ЗАЙНЯТТЯ ЗАБОРОНЕНИМИ ВИДАМИ

ЗАКОННИЙ ПРЕДСТАВНИК

не є членами таких спілок. Причому творча діяльність І членів творчих спілок і таких творчих працівників, які не є членами таких спілок, але об'єднані профспілковими комітетами, до 1 січня 1992 р. зараховується до стажу ро­боти, незалежно від сплати страхових внесків (у такому І разі стаж установлюється від дня опублікування чи пер­шого публічного виступу, показу твору, що встанов- І люється секретаріатами правлінь творчих спілок); І військова служба, служба в органах державної безпеки, в органах внутрішніх справ незалежно від місця проход­ження служби; навчання у вищих і середніх спеціальних закладах освіти, в аспірантурі, докторантурі; час догляду за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який, за висновком ме­дичного закладу, потребує постійного стороннього догля­ду; час догляду за малолітніми дітьми до 3-річного віку, а у випадках, передбачених законом, — до 6- або 14-річно- І го; час проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстроко- І вої служби, де вони не могли працювати за фахом, але не більше 10 років; час перебування на інвалідності у зв'яз­ку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням та ін.

ЗАЙНЯТТЯ ЗАБОРОНЕНИМИ ВИДАМИ ГОСПО­ДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ — за кримінальним законо­давством України (у попередніх редакціях КК — "Забо­ронений промисел", "Заборонені види індивідуальної трудової діяльності", "Заборонені види підприємницької діяльності") види господарської діяльності, щодо яких є І спеціальна заборона. Українське законодавство безпосе-релньо не містить переліку заборонених видів госпо­дарської діяльності. До 3. з. в. г. д. належать ті види, що- І до яких встановлено певні обмеження та які здійснюють­ся суб'єктами господарської діяльності всупереч цим об­меженням. Такі обмеження пов'язані з обігом наркотич­них речовин, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів, проведенням деяких експертиз, ви­робництвом і експлуатацією ракет-носіїв, проведенням ломбардних операцій, виплатою та доставкою пенсій, ви- І робшштвом бензинів моторних сумішевих тощо. Напри­клад, виплата та доставка пенсій може здійснюватись тільки державними підприємствами та об'єднаннями зв'язку.

ЗАКАЗНИК — виокремлені природні території (аква­торії) з метою збереження і відтворення природних ком­плексів чи їх окремих компонентів. На території 3. обме­жується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про 3. Гос­подарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням 3., провадиться з додержанням загаль­них вимог щодо охорони навколишнього середовища. Оскільки оголошення 3. відбувається без вилучення зе­мельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників та користувачів, останні беруть на себе зо­бов'язання щодо забезпечення режиму охорони та збере­ження земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів.

ЗАКОН — нормативний акт вищого представницького органу державної влади (в Україні — Верховної Ради Ук­раїни) або безпосереднього волевиявлення населення (напр. у порядку референдуму). 3. складають основу сис­теми права держави. 3. має найвищу юридичну силу що­до інших нормативних актів усіх інших органів держави. Тому скасувати чи змінити 3. може лише Верховна Рада. Водночас 3. може скасувати або змінити будь-який інший нормативний акт. Усі акти інших органів мають відповідати 3., видаватись на основі і на виконання його приписів, тобто бути підзаконними. За своїм значенням 3. поділяються на конституційні та звичайні. Останні у свою чергу поділяються на кодифікаційні та поточні. До конституційних належать ті 3., що вносять зміни й доповнення до Конституції. До кодифікаційних на­лежать 3., якими встановлюються принципи та основні норми регулювання певних галузей права або значних сфер громадського життя, напр. кодекси. Поточні 3. регламентують різні конкретні питання економіки, політики і соціально-культурного життя.

ЗАКОННИЙ ПРЕДСТАВНИК - громадянин, який у силу закону виступає в усіх установах, у т. ч. судових, на захист особистих та майнових прав і законних інтересів недієздатних, обмежено дієздатних або дієздатних, але та­ких, що через свій фізичний стан (старість, хвороба) не можуть особисто здійснювати свої права й виконувати свої обов'язки. Для здійснення таких дій 3. п. пред'являє

ЗАКОНОДАВСТВО

ЗАМАХ НА ЗЛОЧИН

в суді документи, що свідчать про його повноваження. У кримінальному процесі 3. п. виступають батьки, опікуни, І піклувальники підозрюваного (обвинуваченого), потерпіло- І го, свідка. 3. п. є також представники таких установ, як дитячий будинок, будинок інвалідів і т. п., під опікою яких перебуває не цілком дієздатний учасник процесу. У цивільному процесі батьки, усиновителі, опікуни, піклу- І вальники здійснюють від імені тих, кого представляють, І усі процесуальні дії з обмеженнями, передбаченими законом.

ЗАКОНОДАВСТВО — 1) сукупність правових норм, призначених регулювати суспільні відносини взагалі чи окремі види цих відносин (земельне 3., кримінальне 3.);

2) сукупність нормативних актів вищої юридичної сили, І які приймаються парламентом або референдумом; І

3) один із методів забезпечення функціонування держа- І ви, який полягає в тому, що органи державної влади ви­дають закони (або їх скасовують, змінюють).

ЗАКОНОДАВЧА ІНІЦІАТИВА (фр. іпіііаііуе, від лат. іпіїішп — початок) — офіційне внесення компетентними суб'єктами на розгляд законодавчого органу законопроек- І ту або пропозиції про прийняття закону, про зміну або скасування чинного закону, які він зобов'язаний розгля- І нути по суті; початкова стадія законодавчого процесу.

ЗАКОНОПРОЕКТ — початковий текст закону, запро- І понований для розгляду законодавчому органові влади. Внесення 3. є першою стадією законодавчого процесу. 3. вправі вносити суб'єкти, які мають право законодавчої ініціативи.

ЗАКРИТТЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ - припинен­ня подальшого провадження в справі; одна з форм закінчення досудового слідства. Кримінальну справу за­кривають за відсутністю події злочину або складу злочину, за скінченням строків давності, у разі амністії або поми­лування та в інших випадках, передбачених КПК України. Орган дізнання закриває справу лише за наявності обста­вин, що виключають провадження у кримінальній справі. 3. к. с. можливе також, якщо не доведена участь обвину­ваченого у скоєнні злочину. 3. к. с. можливе на будь-якій стадії кримінального процесу (крім стадії виконання вироку).

===== 100 =====

Воно можливе у справі в цілому, в певній її частині або щодо окремих осіб.

ЗАКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У ЦИВІЛЬНІЙ СПРА­ВІ — один із способів закінчення справи без винесення судового рішення; здійснюється за трьома групами підстав: а) справа виникла незаконно; б) справа виникла пра­вомірно, але подальший її розгляд недоцільний; в) якщо після смерті громадянина, що є однією із сторін у справі, спірні "правовідносини не допускають правонаступництва.

ЗАЛИШЕННЯ В НЕБЕЗПЕЦІ — за кримінальним за­конодавством України — завідоме залишення без" допо­моги особи, що перебуває в небезпечному для життя стані й позбавлена можливості вжити заходів до самозбе­реження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану. Відповідальність за це діяння настає за умови, якщо винний був зобов'яза­ний піклуватися про залишену ним без допомоги особу і мав реальну можливість подати їй допомогу або якщо він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан. 3. в н. слід відрізняти від ненадання допомоги.

ЗАЛІК— погашення взаємних платіжних зобов'язань у рівнозначних сумах. За допомогою 3. можна скоротити взаємну заборгованість, прискорити розрахунки суб'єктів господарювання. У платіжній практиці 3. називають клірингом. Розрізняють внутрішній — міжбанківський кліринг та міжнародний — валютний кліринг. Див. також Кліринг.

ЗАМАХ НА ЗЛОЧИН — умисна дія, безпосередньо спрямована на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного. Карається як закінчений відповідний зло­чин з урахуванням ступеня виконання злочинного наміру та характеру обставин, які завадили доведенню злочину до кінця. 3. на з. — це наступна, після приготування до зло­чину, стадія злочинної діяльності. На відміну від приготу­вання, коли злочинець лише створює умови для скоєння злочину, при 3. на з. діяння винного безпосередньо спря­мовуються на завдання шкоди об'єкту, що охороняється кримінальним правом, але така шкода не настає або вияв­ляється іншою за ступенем і характером, ніж планував

ЗАМІНА ПОКАРАННЯ

злочинець. 3. на з. може бути закінчений та не-закінчений. У першому випадку винний виконує всі ті дії, які він вважав необхідними для настання суспільно І небезпечного результату, але останній не настає з неза­лежних від волі винного причин. У другому випадку суб'єкт 3. на з. не здійснює всіх необхідних для закінчен- І ня злочину дій з незалежних від нього причин і усвідо- І млює це. Розрізняють також т. з. непридатний 3. на з., що І поділяється на два види: 3. на з. з непридатними засоба­ми (коли винний застосовує такі засоби вчинення злочи- І ну, які за своїми об'єктивними властивостями не могли призвести до запланованого результату); та замах на нена- І лежний об'єкт (коли злочинець намагається реалізувати свій злочинний намір щодо об'єкта, який за своїми об'єктивними властивостями виключає настання злочин­ного результату). Відповідальність за непридатний 3. на з. настає на загальних підставах.

ЗАМІНА ПОКАРАННЯ — заміна судом з підстав, за­значених у законі чи за актом помилування, у процесі ви­конання вироку передбаченого ним покарання. При 3. п. — його невідбутої частини — суд може обрати будь-який м'якший вид покарання з передбачених КК України. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в ме­жах строків, установлених у Загальній частині КК для да- І ного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбу-того строку покарання, призначеного вироком.

ЗАМІСНИЦТВО — у трудовому праві — виконання І обов'язків тимчасово відсутнього працівника, пов'язане з виконанням розпорядчих функцій. Допускається в разі виробничої необхідності, якщо у працівника, що заміщається, немає штатного заступника. 3. оформ­ляється наказом чи розпорядженням. Тимчасово викону­ючому обов'язки також сплачується різниця між його фактичною заробітною платою і заробітною платою працівника, який заміщається (без надбавок). Якщо обов'язки відсутнього працівника виконує його штатний заступник чи помічник (за відсутності посади заступни­ка), різниця в зарплаті не сплачується.

ЗАМОВЛЕННЯ — пропозиція (оферта) замовника 1 (покупця) виготовити, поставити (продати) йому про­дукцію, виконати роботу, надати послугу в указаний

ЗАПОВІДАЛЬНИЙ ВІДКАЗ (легат)

строк, замовленому обсязі, кількості, асортименті, якості та з дотриманням інших необхідних даних. Згода (акцепт) на укладання договору відповідно до 3. оформлюється листом, телеграмою, підтверджується підписом на 3.

ЗАОЧНИЙ РОЗГЛЯД СПРАВИ - у кримінальному процесі судовий розгляд справи за відсутності підсудного. Заочний розгляд кримінальної справи допускається лише у виняткових випадках: коли підсудний перебуває за ме­жами України та ухиляється від явки до суду; коли спра­ву про злочин, за який не може бути призначено покаран­ня у вигляді позбавлення волі, підсудний просить розгля­нути в його відсутності. Але суд у такому випадку має право визнати явку підсудного обов'язковою. В цивільному процесі 3. р. с, тобто судовий розгляд справи за відсутності позивача або відповідача, або і того і другого, допускається, якщо від позивача чи відповіда­ча або від обох сторін надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності або в разі повторної неявки в судове засідання відповідача.

3. р. с. у випадках, не передбачених законом, є істотним порушенням закону, що тягне обов'язкове скасування вироку, рішення.

ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ — у кримінальному процесі пе­редбачені законом заходи процесуального примусу, що за­стосовуються до обвинуваченого (як виняток — до підозрю­ваного), до підсудного, а також до засудженого (до набран­ня вироком законної сили) за наявності достатніх підстав вважати, що він може уникнути слідства або суду чи пе­решкоджатиме встановленню істини у справі, або вести­ме злочинну діяльність, а також для забезпечення вико­нання вироку. До 3. з. належать: підписка про невиїзд, взяття під варту, застава, нагляд командування військо­вої частини, особиста порука, порука громадської ор­ганізації або трудового колективу, віддання непо­внолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи.

ЗАПОВІДАЛЬНИЙ ВІДКАЗ (легат) - право заповіда­ча розпорядитись майном в особливому порядку — покла­сти на одного чи кількох спадкоємців за заповітом обов'язок виконати певну дію на користь однієї або кількох осіб (відказоодержувачів), які набувають права

ЗАПОВІДНИК

ЗАПОВІТ

вимагати його виконання. 3. в. має характер часткового сингулярного правонаступництва, за яким певній особі чи особам передається лише яке-небудь одне право чи група прав. Відказоодержувачами можуть бути як ті осо- І би, що входять до числа спадкоємців за законом, так і ті, що не.є спадкоємцями за законом. Обов'язок за виконай- І ням 3. в. може бути покладений тільки на спадкоємців за заповітом, оскільки спадкоємці за законом отримують спадщину без будь-яких умов. Спадкоємець, на якого по­кладено заповідачем виконання 3. в., зобов'язаний вико­нати його лише в межах дійсної вартості спадкового май-; на. У випадку смерті спадкоємця, на якого було покладе- І но виконання 3. в. до відкриття спадщини, або в разі не­прийняття ним спадщини зобов'язання виконання 3. в. переходять на інших спадкоємців, які одержали його ча­стку. Відказоодержувач не є спадкоємцем, тому він не не­се відповідальності за борги спадкодавця. Якщо відказо­одержувач відмовиться від права, що передбачено на йо­го користь у 3. в., то воно переходить до спадкоємця за І заповітом, на якого було покладено виконання 3. в.

ЗАПОВІДНИК —ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами, які цілковито вилучаються з господарського використання. 3. за змістом — це при­родоохоронна, науково-дослідницька установа загально­державного значення, що створюється з метою збережен­ня в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією су­купністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, вико­ристання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. На території 3. забороняється будь-яка госпо­дарська та інша діяльність, що суперечить цільовому при­значенню 3. Відвідування заповідних територій та аква­торій сторонніми особами допускається лише з дозволу адміністрації 3. Охорона природних 3. покладається на спеціальну службу охорони, що входить до складу служ­би державної охорони природно-заповідного фонду Ук­раїни. Охороні 3. надано право складати протоколи про порушення заповідного режиму, затримувати поруш­ників, вилучати в них заборонені знаряддя і продукцію незаконної діяльності.

ЗАПОВІТ — особисте розпорядження повністю дієздатної фізичної особи щодо свого майна на випадок її смерті і документ, яким воно оформлюється. 3. за своєю юридичною природою є одностороннім правочином, має тільки особистий характер, у зв'язку з чим не може бути здійснений через представника. Заповідач має право за­лишити все своє майно або його частину одній або кільком фізичним особам, незалежно від наявності між ними сімейних чи родинних відносин, юридичній особі або державі та обумовити виникнення в особи, що назва­на в 3., права на одержання спадщини; заповідач у'З. мо­же позбавити права спадкування одного, декількох або всіх спадкоємців за законом (за винятком осіб, які мають право на обов'язкову частку), а також має право зазначи­ти в 3. іншого спадкоємця на випадок, якщо призначе­ний ним спадкоємець помре до відкриття спадщини чи не прийме її; він також може покласти на спадкоємця ви­конання яких-небудь дій, спрямованих на виконання будь-якої загальнокорисної мети.

3. складається письмово із зазначенням місця й часу складання, підписується заповідачем власноручно й но­таріально засвідчується. Якщо в силу хвороби заповідач не може власноручно підписати 3., то на його прохання він може бути підписаний іншою особою в присутності нотаріуса або іншої посадової особи із зазначенням при­чин, через які заповідач не зміг підписатись власноручно. Дотримання форми 3. є однією з умов його дійсності. За­повідач може у будь-який час змінити або відмінити зроблений ним 3., склавши новий 3. Складений пізніше 3. відміняє раніше складений повністю або в частині, в якій він суперечить 3., складеному раніше. Заповідач та­кож може відмінити 3. шляхом подання заяви до но­таріуса, а в місцевості, де немає нотаріусів, — до органу місцевого самоврядування.

Різним системам права відомі й інші види та форми за­повіту. Так, законодавство ряду країн (Німеччини, Англії, США) передбачає можливість складання спільних 3., у яких виражена воля двох або кількох осіб. Англо-амери-канська система права знає також взаємні (спільні) 3., що містять у собі взаємні обов'язки декількох осіб стосовно один одного. Характерною для законодавства деяких країн (Франції, Німеччини) є таємна форма 3. Таємний

ЗАРАХУВАННЯ ЗУСТРІЧНИХ ВИМОГ

ЗАТРИМАННЯ

(або секретний) 3. передбачає складання 3. спадкодавцем з переданням у запечатаному вигляді на зберігання до но- І таріуса, як правило, у присутності свідків.

ЗАРАХУВАННЯ ЗУСТРІЧНИХ ВИМОГ - спосіб припинення зобов'язання, за якого погашаються зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав або строк яких не зазначений чи визначений моментом витребування. За законом не допускається зарахування таких вимог: а) за якими минув строк позовної давності; б) про відшкодування шкоди, зумовленої ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті; в) про довічне утриман­ня; г) в інших випадках, передбачених законом чи дого­вором. Зобов'язання припиняється цілком або частково. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

ЗАРОБІТНА ПЛАТА — винагорода, яка виплачується роботодавцем працівнику відповідно до трудового догово­ру {контракту). Згідно з Конституцією України (ст. 43), кожен має право на 3. п., не нижчу від визначеної зако­ном. Мінімальний розмір 3. п. визначається Верховною Радою України, максимальний розмір не встановлюється. Згідно з трудовим законодавством, винагорода кожного І трудівника залежить від його особистого трудового внеску і якості праці. Законодавство забороняє зниження 3. п. залежно від статі, віку, національності та партійної належності. Конституція України також визначила, що право на своєчасне одержання винагороди за працю за­хищається законом.

ЗАРУЧНИКИ — захоплені або утримувані, зловмисни­ками особи з метою спонукання їхніх родичів, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи відмови від вчинен- І ня будь-якої дії як умови звільнення 3. У КК України пе­редбачена відповідальність за захоплення 3., вбивство 3. І та захоплення як 3. представника влади або працівника правоохоронного органу.

ЗАСТАВА — один із засобів забезпечення зобов'язань у цивільно-правових відносинах. В силу 3. кредитор (за- І ставодержатель) має право в разі невиконання боржни­ком (заставодавцем) забезпеченого 3. зобов'язання задо­вольнити свої вимоги з вартості заставленого майна, як І

;зило, перед іншими кредиторами. 3. виникає в силу ^•::-ну або договору і має похідний характер від забезпече­ного ним зобов'язання. Законодавство встановлює пред­мети 3. і предмети, які забороняється використовувати як > Ризик випадкової загибелі речі несе її власник, якщо ніде не передбачено законом або договором. Обернення:~чгнення на закладене майно здійснюється за рішенням

;ових органів або в безспірному порядку на підставі ви-•■:навчого напису нотаріуса, якщо це передбачено зако--:зм. Право 3. припиняється в разі припинення забезпе--г.чого 3. зобов'язання; загибелі заставленого майна; на­буття заставодержателем права власності на заставлене • липо; примусового продажу заставленого майна;:акінчеиня терміну дії права, що складає предмет 3. У кримінальному процесі — запобіжний захід, який полягає у внесенні на депозит органу досудового розслідування збо суду грошей або передання їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки чи виконання обумовлених зобов'язань особою, за яку знесено 3.

ЗАСТАВНИЙ ЛИСТ (білет) — документ, яким оформ­ляється договір застави речей у ломбарді і видається гро­мадянину, котрий здає призначене для особистого спожи­вання майно у заставу при одержанні позички, тобто речі, які передаються ломбарду, слугують заставою по­зички, що надається ломбардом громадянинові. Форма 3. л. уніфікована.

ЗАСУДЖЕНИЙ — за кримінально-процесуальним пра­вом України особа, щодо якої судом винесено обвину­вальний вирок. 3. користується всіма правами громадяни­на України з обмеженнями, встановленими законом.

ЗАТРИМАННЯ — у кримінальному процесі короткочас­ний захід процесуального примусу, що застосовується до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, з метою з'ясування причетності затриманої особи до злочину й вирішення питання про можливість (у разі необхідності) взяття її під варту. Строк 3. не може перевищувати 72 го­дини. Орган дізнання або слідчий зобов'язані негайно на­правити прокурору копію протоколу затримання і негайно повідомити одного з родичів затриманого.

ЗАХИСНИК

ЗВАННЯ ВІЙСЬКОВІ

ЗАХИСНИК — за кримінально-процесуальним законо­давством України учасник кримінального процесу, уповно­важений у передбаченому законом порядку здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинува­ченого, підсудного, а також засудженого та виправданого. 3., як правило, є особи, що мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (див. Адвокат), адже за Конституцією України для забезпечення права на захист від обвинувачення діє адвокатура (ст. 59). Однак за зго­дою підсудного як 3. можуть допускатися близькі родичі, опікуни та піклувальники.

ЗАЯВА — офіційне звернення особи (чи кількох осіб) в установу чи до посадової особи, не пов'язане, на відміну від скарги, з порушенням прав і законних інтересів грома­дянина і не містить тому вимог про усунення таких пору­шень. Це може бути 3. про прийом на роботу, про звільнення за власним бажанням, про надання відпустки, про надання житлової площі і т. п., а також, напр., 3., що містить пропозиції щодо ліквідації недоліків у роботі підприємств, установ та організацій. Конституція України закріплює право громадян на внесення в державні і гро­мадські організації пропозицій щодо поліпшення їхньої роботи. Заяви подаються в письмовій чи усній формі; розглядаються в установленому законодавством порядку.

ЗБИТКИ — в цивільному праві витрати, зроблені креди­тором, втрата або пошкодження його майна, а також не-одержані кредитором доходи, які він одержав би за умо­ви виконання боржником зобов'язання. У фінансовому праві — відбиті в коштах перевищення ви­трат підприємства, установи та організації над їхніми до­ходами.

ЗБРОЯ — предмети (пристрої) та засоби, спеціально пристосовані для враження живої цілі, а також знищення чи пошкодження навколишнього середовища. 3. може бути як саморобною, так і виготовленою промисловим способом. Розрізняють вогнестрільну та холодну 3. До вогнестрільної належать усі види бойової, спортив­ної, нарізної мисливської 3., принцип дії якої полягає у використанні сили тиску газів, що утворюються при зго­ранні вибухової речовини (пороху чи подібних сумішей). До холодної 3. належать знаряддя та пристрої, які

=== 108 е=^

відповідають стандартним зразкам або історично вироб­леним типам, чи інші предмети, що мають колючий (рапіра, стилет), колючо-ріжучий (ніж, кинджал), рубаю­чий (шабля), ударно-роздроблюючий (кастет, нунчаку) ефект і призначені для враження живої цілі. До холодної 3. належать також луки та арбалети. Під 3. слід іще ро­зуміти предмети та пристрої, призначені для враження живих цілей з використанням енергії вибуху (гранати, міни тошо). Законодавством України встановлено кримінальну відповідальність за незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення і збут во­гнестрільної чи холодної 3., бойових припасів та вибухо­вих речовин; розкрадання вогнестрільної 3., бойових припасів або вибухових речовин; недбале зберігання во­гнестрільної 3. і боєприпасів. До предметів зазначених злочинів не належать такі види 3., як пневматична 3., га­зові, сигнальні, стартові, будівельні пістолети, ракетниці, піротехнічні та освітлювальні засоби, що не містять у собі вибухових речовин, гладкоствольна мисливська 3. Для вирішення питання про належність того чи іншого пред­мета до категорії вогнестрільної чи холодної 3. може при­значатися криміналістична експертиза.

ЗВАННЯ — найменування, що встановлюються і при­своюються компетентними органами, а також ор­ганізаціями, установами тощо і засвідчують офіційне виз­нання заслуг окремої особи чи колективу з точки зору їхньої професійної, службової, наукової чи якоїсь іншої кваліфікації. Порядок встановлення 3., їх присвоєння та позбавлення, а також права та обов'язки, пов'язані з різними 3., визначаються законодавством та іншими нор­мативними актами. Є 3. почесні, військові, наукові, ака­демічні, спеціаіьні, персональні, кваліфікаційно-про­фесійні, спортивні, 3. лауреатів різних премій, конкурсів, 3., що встановлюються для прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури (чини), для дипломатич­них працівників (дипломатичні ранги).

ЗВАННЯ ВІЙСЬКОВІ — в Україні звання, що персо­нально присвоюється кожному військовослужбовцеві і військовозобов'язаному запасу Збройних Сил відповідно до його службового становища, досвіду роботи, військо­ві^ 109 —

ЗВАННЯ ПОЧЕСНІ

ЗВОРОТНА СИЛА ЗАКОНУ

вої і загальної освіти, належності до виду Збройних Сил, роду військ чи служби та особистими заслугами.

ЗВАННЯ ПОЧЕСНІ — в Україні одна з форм найви­щого визнання державою і суспільством заслуг громадян і колективів. Установлені такі 3. п.: Народний артист Ук­раїни, Народний художник України, Народний архітек­тор України. Є також 3. п., які встановлюються за про­фесіями, як-от: Заслужений артист, Заслужений діяч ми­стецтв, Заслужений діяч науки і техніки, Заслужений працівник транспорту, Заслужений учитель, Заслужений шахтар, Заслужений юрист і т. п.

ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО — сукупність неписаних правил поведінки (звичаїв), що склалися в суспільстві в результаті їх неодноразового застосування та санкціонованих дер­жавною владою. До юридичної системи входить лише той звичай, який виконує функції норми права. Типовий при­клад запису 3. п. — пам'ятки права: Закони Ману, закони Дванадцяти таблиць, Салічна правда, Руська правда.

ЗВИЧАЙ — правило, форма поведінки, в яких закріплено те, що склалось у результаті тривалої суспільної практики. Дотримання 3. забезпечується засо­бами суспільного впливу. 3. — основний засіб регулюван­ня поведінки за умов родового ладу. З появою держави 3. стає джерелом права; його дотримання у певних випадках забезпечується примусовою силою держави.

ЗВИЧАЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ — правило, яке склалося у сфері торгівлі на основі постійного та однотипного по­вторення конкретних фактичних відносин. Для того щоб 3. т. визнавався та застосовувався як норма права, він має бути санкціонованим державою. Неправовий звичай за­стосовується, якщо його вважають елементом волевияв­лення сторін за договором. У міжнародній торгівлі роль 3. т. досить значна, особливо для тих форм зовнішньо­економічного співробітництва, які не відрегламентовані законодавством.

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ -

інститут кримінального права, кримінально-процесуального права, кримінально-виконавчого права, який передбачає підстави, порядок та умови звільнення від подальшого відбування кримінального покарання. 3. від в. п. застосо-

зується лише судом. Винятки становлять 3. від в. п., за­стосовуване у порядку амністії або помилування. Особа, засуджена за діяння, караність якого за законом усунено, підлягає негайному 3. від в. п. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановле­ного цим законом.

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІ­ДАЛЬНОСТІ — інститут кримінального права, криміналь­но-процесуального права України, який передбачає право суду звільнити особу, яка вчинила злочин, від криміналь­ної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, прими­ренням потерпілого з винним, переданням особи на поруки, зі зміною обстановки, із закінченням строків давності.

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ - інститут криміна­льного права, кримінально-процесуального права України, який передбачає можливість прийняття рішення про не­доцільність застосування кримінального покарання щодо особи, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяж­кості. Таку особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною в силу бездоганної по­ведінки і чесного ставлення до праці. 3. від п. здійснюється за вироком суду тільки на підставі особис­тих якостей винного, який своєю поведінкою після вчинення злочину довів свою соціальну толерантність. 3. від п. не застосовується у разі вчинення винним тяж­кого злочину.

ЗВІЛЬНЕННЯ З РОБОТИ - припинення трудового договору (контракту) на підставах, що передбачаються за­коном. 3. з р. бувають з ініціативи працівника, з ініціати­ви власника або уповноваженого ним органу та на інших законних підставах. У трудовому праві України — найсу-воріший вид дисциплінарного стягнення.

ЗВОРОТНА (РЕГРЕСНА) ВИМОГА - вимога особи, яка здійснила плату іншій особі, що пред'являється до третьої особи, з вини якої була здійснена плата. Див.: Регресний позов.

ЗВОРОТНА СИЛА ЗАКОНУ - поширення дії закону на факти, події, котрі відбулися до набуття законом чин-

ЗҐВАЛТУВАННЯ

ЗЕМЛЕУСТРІЙ

ності. Як правило, нормативно-правовий акт повинен ре­гулювати суспільні відносини, що склалися після набуття ним чинності. На факти, що були наявними до прийнят­тя цього акта, він, за окремими винятками, не поши­рюється.

ЗҐВАЛТУВАННЯ — вчинення статевого акту природ­ним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпо­радного стану потерпілої особи, якою може бути як жінка, так і чоловік, незалежно від роду занять, поперед­ньої поведінки та стосунків із суб'єктом злочину.

ЗЕМЕЛЬНА ВЛАСНІСТЬ — категорія, що відображає відносини між людьми стосовно землі як основного засо­бу виробництва в сільському та інших галузях народного господарства, операційної основи для системи розселен­ня, розміщення галузей народного господарства та шляхів сполучення, невід'ємної умови, місця, засобу та джерела існування людини та інших живих організмів. Кожна суспільно-економічна формація має свої форми 3. в. В Україні суб'єктами права власності на землю є громадя­ни та юридичні особи — на землі приватної власності; тери­торіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, — на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право че­рез відповідні органи державної влади, — на землі держав­ної власності.

ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО — галузь права, що регулює зе­мельні відносини з метою створення, закріплення та вдо­сконалення ефективного земельного ладу країни, засно­ваного на рівноправності різних форм власності на зем­лю, який забезпечує раціональне використання, відтво­рення та охорону земель, розвиток різних форм господа­рювання на землі, реалізацію й захист земельних прав громадян та їх об'єднань.

ЗЕМЕЛЬНИЙ КАДАСТР (фр. сасіазгге - лист, реєстр) -державний 3. к. — це єдина державна система земельно-ка­дастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права кори­стування земельними ділянками та містить сукупність відо­мостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель,

кількісну та якісну характеристику, розподіл серед влас­ників землі та землекористувачів. Державний 3. к. містить: кадастрове зонування; кадастрові зйомки; бонітування грунтів; економічну оцінку земель; грошову оцінку земель; державну реєстрацію земельних ділянок; облік кількості та якості земель. За своєю формою земельно-кадастрова доку­ментація може бути текстовою (цифровою) та планово-кар­тографічною (із застосуванням сучасних технічних систем)..

ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС — систематизований законо­давчий акт, що регулює земельні відносини на території держави. 3. к. України встановлює завдання земельного законодавства, склад земель України, форми власності на землю та користування нею, регулює порядок передання земель у власність або надання її в користування, вилу­чення (викуп) земель, ведення державного земельного ка­дастру, землеустрою тощо. 3. к. України прийнято Вер­ховною Радою України 25 жовтня 2001 р.

ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ — у земельному праві Ук­раїни — одна з правових форм використання землі для будь-яких цілей або одна з правомочностей власника зе­мельної ділянки, що полягає у вилученні землекористува­чем корисних властивостей земельної ділянки з дотри­манням вимог її раціонального використання, відтворен­ня та охорони. Право постійного 3. можливе тільки стосовно земель державної або комунальної власності і його набувають лише підприємства, установи та ор­ганізації цих же форм власності. Суб'єктами 3. на умовах оренди можуть бути громадяни і юридичні особи України, іноземні громадяни та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання та організації, іноземні держави. Оренда може бути короткостроковою (до 5 років) і довгостроковою (до 50 років).

ЗЕМЛЕУСТРІЙ — сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання зе­мельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів гос­подарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Ме­тою 3. є забезпечення раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища й поліпшення природних ландшафтів.

ЗЕМЛІ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ

ЗЛОЧИН

ЗЕМЛІ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ - одна з категорій земель, що входять до складу земель України, до якої на­лежать землі в межах міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів. Землі міста, селища місько­го типу, сільського населеного пункту перебувають у віданні відповідно міської, селищної, сільської ради. Ви­користання земель міста, селища міського типу здійснюється згідно з проектами планування та забудови відповідно міста, селища міського типу і планів земель­но-господарського устрою.

Використання земель сільського населеного пункту здійснюється відповідно до проектів планування та забу­дови даного населеного пункту. Включення земельних ділянок до межі міста або межі селища міського типу не тягне за собою припинення права власності або права ко­ристування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до Земельного кодексу.

ЗЕМЛІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНА­ЧЕННЯ — землі, які надані для потреб сільського госпо­дарства або призначені для таких цілей. Основне призна­чення цих земель полягає у використанні в сільському господарстві як засобу виробництва. 3. с. п. передаються у власність та надаються в користування: громадянам (для ведення особистого підсобного господарства, город­ництва, садівництва та ін.); громадянам і сільськогоспо­дарським підприємствам (для ведення товарного сіль­ськогосподарського виробництва); сільськогосподарсь­ким науково-дослідним та навчальним закладам, загаль­ноосвітнім школам (для дослідних і навчальних цілей); несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, громадським об'єднанням, релігійним ор­ганізаціям (для ведення підсобного сільського госпо­дарства).

Земельне законодавство України ґрунтується на пріори­теті сільськогосподарського використання земель, тобто землі, придатні для потреб сільського господарства, ма­ють надаватись та використовуватись насамперед для сільськогосподарських цілей. Особливій охороні підляга­ють цінні продуктивні землі (чорноземи, лужно-чорно­земні, чорноземи опідзолені, дерново-буроземні глибокі та ін.). Земельні ділянки, що зазнали радіоактивного й

хімічного забруднення, на яких не забезпечується одер­жання чистої продукції, підлягають вилученню з сільськогосподарського обороту. Виробництво на цих землях сільськогосподарської продукції забороняється. Для будівництва, несільськогосподарських потреб можуть надаватися лише землі, непридатні для сільськогоспо­дарського використання. Вилучення ріллі за межами на­селених пунктів та земель під багаторічними насадження­ми для -несільськогосподарських цілей допускається лише як виняток за рішенням Верховної Ради України. 3. с. п. не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним' юри­дичним особам та іноземним державам.

ЗЛОВЖИВАННЯ ВЛАДОЮ АБО СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ — умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб ви­користання службовою особою влади чи службового ста­новища всупереч інтересам служби. Кримінальна відповідальність за 3. в. або с. с. настає за умови, якщо во­но завдало істотної шкоди охоронюваним законом пра­вам, свободам та інтересам окремих громадян або дер­жавним чи громадським інтересам, або інтересам юри­дичних осіб. 3. в. або с. с. слід відрізняти від перевищення влади або службових повноважень.

ЗЛОЧИН — передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, її політичну та еко­номічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а також інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпеч­не діяння, яке посягає на правопорядок. Ознаками 3. є: суспільна небезпечність; протиправність; винність; караність.

Суспільна небезпечність полягає в тому, що 3. за­вдає шкоди охоронюваним кримінальним законом соціальним цінностям (суспільному ладові України, її політичній та економічній системам, правам і свободам особи, власності тощо). Суспільна небезпечність характе­ризується двома ознаками: з якісного боку — характером (зумовлюється важливістю суспільних відносин, на які по­сягає 3., змістом завданої шкоди, способом вчинення 3.,

— 115 —=

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ДЕРЖАВИ

ЗЛОЧЙННЕ ДІЯННЯ

формою вини, мотивом, метою 3.): з кількісного боку — ступенем (тобто кількісним відображенням небезпечності діянь однакового характеру). Так, не є 3. дія чи бездіяльність, яка формально хоча й містить ознаки діян­ня, передбаченого кримінальним законом, але через мало-значність не становить суспільної небезпеки. Протиправність 3. містить юридичну оцінку його суспільної небезпечності та полягає в тому, що 3. може вважатися лише таке діяння, яке безпосередньо передба­чене чинним кримінальним законом. Кримінальне право України не допускає застосування кримінально-правових норм за аналогією. Винність означає, що 3. є лише таке діяння, яке вчинене умисно або з необережності (див. Вина). Караність полягає в тому, що 3. може вва­жатися лише таке діяння, за яке передбачене криміналь­не покарання. Кримінальне законодавство України містить норми, які дозволяють звільнити винного від кримінальної відповідальності і покарання та від відбуття покарання (див., напр., Звільнення від покаранняА Звільнення від кримінальної відповідальності та ін.), але цеі не означає відсутності караності 3., адже кожна норма! кримінального права, яка передбачає певний 3., обов'яз- Ч ково передбачає і покарання за нього.

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ДЕРЖАВИ - поняття минулого законодавства (в одній з редакцій — "Державні злочи-ни"), яким охоплювалися злочини, що посягають на дер­жавний суверенітет, територіальну недоторканність, обо­роноздатність та внутрішню громадську безпеку держави. Кримінальний закон України розрізняв особливо небез­печні злочини проти держави (державна зрада; дії, спря­мовані на насильницьке повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; шпигунство; ди­версія; пропаганда війни; найманство тощо) та інші зло­чини проти держави (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності чи став­лення до релігії; розголошення державної таємниці; бан­дитизм; контрабанда; масові безпорядки; ухилення від призову на строкову військову службу; виготовлення чи збут підроблених грошей, білетів державних лотерей або цінних паперів тощо). За КК 2001 р. названі злочини роз­глядаються в розділах Кодексу "Злочини проти основ національної безпеки України", "Злочини проти гро-

мадської безпеки", "Злочини проти миру, безпеки людст­ва та міжнародного правопорядку" та ін.

ЗЛОЧИННА БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ - різновид злочинного діяння, що полягає в соціальній пасивності особи в умо­вах, які вимагають активних суспільно корисних дій. Протиправність 3. б. полягає в тому, що особа уникає дій, які вона могла й зобов'язана була вчинити в силу по­кладених на неї правових обов'язків. Такі обов'язки мо­жуть випливати безпосередньо з закону (напр., ухилення від військової служби порушує вимоги Конституції Ук­раїни та Закону України "Про загальний військовий обов'язок та військову службу"), з договору (напр., авто­механік не виконав ремонтні роботи, передбачені догово­ром на технічне обслуговування автомобіля, що призвело до аварії), професійних обов'язків (напр., неподання лікарем допомоги хворому), а також загальновизнаних моральних принципів суспільної поведінки (напр., зали­шення без допомоги потерпілого, якщо сама особа поставила його в небезпечне для життя становище). Зло­чини, які вчиняються у формі 3. б. об'єктивно, є тривали­ми; вони можуть бути скоєними як навмисно, так і з необережності.

ЗЛОЧИННА НЕДБАЛІСТЬ - див. Вина.

ЗЛОЧИННА ОРГАНІЗАЦІЯ - стійке ієрархічне об'єднання трьох і більше осіб, члени або структурні ча­стини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї ор­ганізації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої 3. о., так й інших злочинних груп.

ЗЛОЧИННА САМОВПЕВНЕНІСТЬ - один із видів необережної вини, коли особа передбачає настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяль­ності, але легковажно розраховує на відвернення цих наслідків. При 3. с. відсутнє свідоме допущення шкідли­вих наслідків, оскільки винний сподівається (легковаж­но), що певні конкретні обставини здатні їх відвернути.

ЗЛОЧИННЕ ДІЯННЯ - акт антисоціальної по­ведінки, що посягає на суспільні відносини, які охороня-

ЗМАГАЛЬНІСТЬ

ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

ються кримінальним законом. У кримінальному праві ви­ключається відповідальність за відсутності 3. д. Воно по­лягає у принципово усвідомлюваному акті людської по­ведінки, який проявляється у психічно підконтрольному, мотивованому діянні, що охоплюється тією чи іншою статтею кримінального закону. 3. д. є поєднанням фізич­них та психологічних факторів, об'єктивних та суб'єктив­них ознак. За своїми об'єктивними властивостями 3. д. є суспільно небезпечною дією чи бездіяльністю, а за суб'єктивними — винним вчинком, скоєним завжди з певною метою та за певним мотивом (іноді навіть не-усвідомлюваними). Саме на підставі об'єктивних ознак 3. д., характеру поведінки людини за певних умов можна робити висновки про такі суб'єктивні моменти 3. д., як вина, мотив злочину, мета злочину. Див. також Злочин.

ЗМАГАЛЬНІСТЬ — принцип судочинства, що полягає у відокремленні функції обвинувачення від функції захис­ту і наданні сторонам рівних процесуальних прав щодо подання доказів, участі в дослідженні доказів, заявлення клопотань. Рівність можливостей у реалізації цих прав за­безпечується введенням у процес поряд з професійним обвинувачем професійного захисника, участь якого в су­довому розгляді у встановлених законом випадках є обов'язковою, а також забороною покладання обов'язку доказування невинуватості підсудного на самого підсудно­го або його захисника. У цивільному процесі 3. полягає в тому, що весь процес відбувається у формі правового спору сторін — позивача і відповідача, які подають суду докази і користуються рівними процесуальними правами.

ЗНАКИ ДЛЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ - спеціальні оригінальні позначення, які відрізняють однорідні товари й послуги одного виробника від однорідних товарів і по­слуг іншого виробника. Паризька конвенція з охорони промислової власності 1883 р. вирізняє товарні знаки і знаки обслуговування. Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" 1993 р. товарні знаки і знаки обслуговування об'єднані в єдиний об'єкт права промислової власності — 3. для т. і п.

ЗНАХІДКА — майно, втрачене власником (во­лодільцем) поза його волею і знайдене іншою особою. Громадянин, який знайшов загублену річ, зобов'язаний не-

гайно повідомити про це особу, що загубила її, повернути їй знайдену річ або заявити про 3. і здати її до міліції чи до виконкому сільської, селищної ради, а коли річ знай­дено в установі, підприємстві або на транспорті, — здати її адміністрації відповідної організації. Адміністрація, не виявивши у двотижневий строк законного володільця, не­гайно повинна здати загублену річ до міліції або виконко­му. Міліція або виконком зберігають здані їм речі протя­гом ше'сти місяців. Якщо за цей період власника не буде виявлено, речі переходять у власність держави. Для цього не вимагається спеціального судового чи іншого рішення.

ЗНЯТТЯ СУДИМОСТІ — рішення суду про припинен­ня стану судимості до закінчення передбаченого законом строку погашення судимості, після закінчення не менше половини цього строку, якщо особа зразковою по­ведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення. Див. Погашення судимості.

ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО — частина цивільного пра­ва, що являє собою сукупність норм, які регулюють відносини, в яких одна сторона {боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, спла­тити гроші тощо або ж утриматися від певної дії, а кре­дитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язання. 3. п. встановлює правила виконання зо­бов'язань, їх місце, передбачає гарантії належного їх ви­конання. Законодавство забороняє односторонню відмо­ву від виконання зобов'язань.

ЗОБОВ'ЯЗАННЯ — правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, викона­ти роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо або ж ут­риматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язання. 3. виникають з договорів та інших підстав, передбачених законом (ст. 4 ЦК України). 3. можуть бути односторонніми, коли одна сторона має тільки права, а друга — обов'язки, і двосторонніми, коли обидві сторони мають права та обов'язки. 3. опосередковують товарообмінний процес і належать до майнових правовідносин.

---

Дата добавления: 2015-12-07