Хижо посміхаючись, закриваю ноутбук.
Завтра мене чекає дивовижний день, я відчуваю це. Завтра я зустрінуся з Дімою, нехай і не віч-на-віч.
Цей день настав. Сьогодні я йду на футбол з Танькою, Денисом і Дімою.
В даний момент я спокійнісінько лежу і читаю улюблену книгу. Що може бути краще? Але ідилію мою перериває дзвінок у двері. Важко зітхаю, і невдоволено бурмочучи лайки собі під ніс, плентаюся відкривати раннім гостям. Сім ранку! Кому, питається, не спиться?!
- Ти?! - Мої очі вилетіли з орбіт, а щелепа загубилася десь у надрах Землі. - Що ти тут робиш?!
Діма, до речі кажучи, був здивований не менше, ніж я. Він ще хвилину розглядав мене як дивовижну тваринку в зоопарку, потім хитнув головою і випалив:
- Пробач, Крохіна, помилився.
Вихопивши з моєї залізної хватки ручку дверей, він її акуратно закрив і пішов, залишивши мене на порозі офігівати від настільки феєричного приходу.
Через п'ять хвилин, коли моєму тілу набридло стояти на одному місці, воно впало на диван, змусивши голову перетравлювати ситуацію. Навіщо він прийшов? Може, правда помилився? Або...о Божечки! Невже він, він... ні, цього не може бути! Невже він прорахував, що це я анонім?! Ні, ні, спокійно, Аліса, все під контролем! Він ніяк не міг тебе вирахувати. Звичайно, просто помилився дверима. Ти що, думаєш, єдина, хто живе в цьому будинку? Пф, нІ звичайно! Так, так, так, все добре. Розслабся...
Потім я погано пам'ятаю, що було. Мене почало хилити в сон, а по телевізору йшов якийсь смішний фільм з Джекі Чаном.
Але знову-таки насолодитися спокоєм мені не дали. Задзвенів телефон. І чому я його не вимкнула? Ледве прикладаю слухавку до вуха, звідти лунає дикий ор Мартинової:
- Ліса, скільки нам тебе ще чекати, а?! - Сон як рукою зняло.
- А... що, вже 11?
- Уяви собі!
- Танюшечка, прости, будь ласка-ласка, я буду через п'ять хвилин!
- Я тебе вб'ю! - На цих словах Таня кинула трубку, а я в паніці забігала по квартирі, випутуючись з ковдри, намагаючись прикинути, як одягтися і що зробити з волоссям. На диво, я зібралася всього за три хвилини, так що ще дві у мене було, щоб добігти до місця зустрічі.
Коли я, ледь жива, дісталася до стадіону, то перше, що мені впало в очі, це хохочуща Таня і Діма, активно розповідає їй щось явно дуже смішне. Усередині неприємно кольнула. Ревнощі? Крохіна, та ти з глузду з'їхала!
- П-привіт. - Я зніяковіло посміхнулася і помахала хлопцям рукою.
- Ну нарешті то! Я вже постаріти встигла! - Танюха схопила мене за руку і потягла в сторону стадіону, а Діма йшов ззаду, заклавши руки в кишені.
Діма грав добре, ми розділились на команди, тоїсть Танька нас розділила, і я була разом із Дімою в команді, а вона з Денисом. Вона постоянно бігала і хохотала, виплигувала Денису на спину і вони разом забивали голи, це було як не дивно мило. А ми з Дімою програвали так як я трішки поганенько грала, але Діма на диво не розстроївся. І тут коли ми грали, я моталася з Таньою і на диво її обвела(представляєте обвела) у мене на обличчі була усмішка і я з радістю передала пас Дімі, він вже був біля воріт, і я зупинилася щоб видихатись і подивилася на Діму він так красиво біг, як у фільмі, представляєте? Я на нього задивилася і не побачила, як заді на мене біжить моя Танька, і вона зі всією швидкістю врізалася в мене, і я полягла на зелену траву, розкинувши ноги. Підбігаючи до мене Танька кричала:
- Ліса, Лісочка вибач мене, вибач, я не хотіла, вибач мене!- кричачи починає піднімати мене, але я в не яку не встаю, мені не погано і лежати. На ді мною стояли Танька, Денис і Діма. Діма запитав:
- В тебе нічого, не болить Аліса?- Божечки, він що, хвилюється за мене? Будь я шоколадкою, розтанула б просто зараз.
- Та ні, нічого, я здорова, як бик! Ну, а гол ми то забили?- пролунав грімкий сміх, всі стояли, а я лежала і ми сміялися.
Сьогодні я насилу встала, в мене все так боліло, що було тяжко повернутися (наче з бодуна не повірите). Випивши води я вирішила провірити почту, тільки зайшовши мені написав Діма:
Привіт!
Привіт!
Дата добавления: 2015-12-07; просмотров: 93 | Нарушение авторских прав