|
Читайте также: |
1. Анулювання виданого Державною комісією з цінних паперів
та фондового ринку дозволу (ліцензії) на здійснення професійної
діяльності на ринку цінних паперів належить до виключної компе
тенції Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
[п.1.1 Оглядового листа від 04.12.2000 р. № 01-8/719 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з функціонуванням ринку цінних паперів (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].
2. Відмову у реєстрації випуску акцій може бути здійснено ли
ше з підстав і в порядку, встановленому чинним законодавством.
[п.1.2 Оглядового листа від 04.12.2000 р. № 01-8/719 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з функціонуванням ринку цінних паперів (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].
3. Рішенням Вищого арбітражного суду України від
04.10.2000 р. у справі № 5/98 визнано недійсним рішення Дер
жавної комісії з цінних паперів та фондового ринку від
14.05.97 р. № 7 «Про визначення критеріїв професійної діяль
ності на ринку цінних паперів». Постановою судової колегії
Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ух
вал, постанов від 05.03.2001 р. № 04-1/1-18/202 рішення Ви
щого арбітражного суду з цієї справи залишено без зміни.
[Інформаційний лист від 12.04.2001р. № 01-8/443 «Про рішення Вищого арбітражного суду України зі справи про визнання недійсним рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 14.05.97 № 7»].
4. Договір кунівлі-продажу цінних паперів визнається
недійсним, якщо їх випуск не зареєстровано Державною комі
сією з цінних паперів та фондового ринку.
[п.6 Оглядового листа від 20.04.2001 р. № 01-8/481 «Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].
5. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку
має повноваження щодо перевірки Національного депози
тарію України.
[п.5 Листа від 11.06.2001 р. № 01-8/677 «Про практику вирішення окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітражного суду України»].
372-304 577
БАНКРУТСТВО
1. Визнання недійсними угод, укладених боржниками відповідно до статті 15 Закону України «Про банкрутство», здійснюється у межах провадження зі справи про банкрутство після визнання боржника банкрутом і процесуальне оформлюється ухвалою. Тому позовне провадження про визнання угоди недійсною не порушується. До прийняття ухвали про визнання угоди недійсною арбітражний суд повинен встановити наявність обставин, зазначених у статті 15 названого Закону, для чого він вправі витребувати необхідні документи, письмові пояснення тощо від усіх сторін зазначеної угоди. Ці процесуальні дії також оформлюються ухвалами.
[п.7.1 Листа від 26.06.95р. № 01-8/453 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
1. Ліквідаційна комісія, утворена відповідно до статті 16 Закону України «Про банкрутство», при стягненні дебіторської заборгованості діє від імені підприємства-банкрута в порядку, передбаченому АПК України (пред'явлення претензії, подання позову). Тому в цих випадках порушується провадження в окремих справах про стягнення заборгованості за заявами підприємств-банкрутів на загальних підставах.
[п. 7.2 Листа від 26.06.95 р. № 01-8/453 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
3. Відсутність у банкрута майна, на яке може бути звернене
стягнення, повинна бути підтверджена поданим арбітражному
суду в установленому порядку (стаття 22 Закону України
«Про банкрутство») ліквідаційним балансом, що згідно з час
тиною 2 названої вище статті може стати підставою для вине
сення ухвали про ліквідацію юридичної особи-банкрута.
[п.7.3 Листа від 26.06.95р. № 01-8/453 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
4. Юридичний департамент НБУ листом від 14.11.95 р.
№ 31011/1133 роз'яснив Управлінню НБУ по м. Києву і
Київській області, що арбітражний суд, який виносить ухвалу
про зобов'язання кредиторів, що подали заяви про майнові ви-
моги до боржника, скликати збори кредиторів, повинен залучати і тих кредиторів, вимоги яких визнані та знаходяться на позабалансовому рахунку 9929. Закон України «Про банкрутство», зокрема стаття 10, не покладає на арбітражний суд обов'язок розшуку кредиторів, які мають майнові вимоги до боржника, але не звернулись до суду з відповідними заявами, або вчиняти з власної ініціативи будь-які дії до захисту інтересів таких кредиторів. Отже, згадане вище роз'яснення НБУ протирічить чинному законодавству і як таке не є обов'язковим для арбітражного суду.
[Лист від 18.12.95 р. № 01-8/920 «Про лист юридичного департаменту Національного банку України від 14.11.95 №31011/1133»].
5. Стаття 20 Закону України «Про господарські товарист
ва», яка регулює питання діяльності ліквідаційної комісії, не
стосується випадків визнання банкрутом комерційного банку.
У цих випадках дії ліквідаційної комісії регламентуються За
коном України «Про банкрутство».
/й. 7.6 Листа від 10.06.96р. № 01-8/207 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
6. У відповідності до статті 6 Закону України «Про споживчу
кооперацію» член споживчого товариства, у тому числі індивіду
альний, несе відповідальність за зобов'язаннями споживчого то
вариства у межах сплаченого ним обов'язкового пайового внеску.
Повернення пайового внеску членам споживчого товариства пе
редбачено лише у разі ліквідації останнього (стаття 18 зазначено
го вище Закону). Тому у арбітражного суду відсутні правові
підстави для визнання члена споживчого товариства кредитором
стосовно сплати пайового внеску. ТІ То ж до інших майнових ви
мог індивідуального члена споживчого товариства, то вони мо
жуть бути визнані арбітражним судом на підставі статті 10 Зако
ну України «Про банкрутство» з урахуванням правового характе
ру взаємовідносин сторін та поданих доказів.
[п.2.1 Інформаційного листа від 01.07.96р. № 01-8/241 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
1. Чи можна визнати боржника банкрутом у випадку, коли кредитор не подав арбітражному суду аудиторський висновок. Згідно зі статтею 5 Закону України «Про банкрутство» (в ре-
ЗМ
дакції Закону України «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України» від 14.03.95 р.) проведення аудиту обов'язкове у разі звернення боржника з заявою про визнання його банкрутом. Щодо кредитора, то призначення аудиту за його рахунок можливе лише за наявності згоди на це як кредитора, так і боржника. У разі незгоди кредитора відшкодовувати вартість аудиту його вимоги підлягають розгляду на загальних підставах, що не виключає визнання боржника банкрутом.
[п.2.2 Інформаційного листа від 01.07.96р. № 01-8/241 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»]
8. Згідно зі статтею 10 Закону України «Про банкрутство»
кредитор подає письмову заяву за майновими вимогами до
боржника. Зазначена норма не носить імперативного характе
ру. Тому та обставина, що кредитор не звернувся в арбітраж
ний суд з відповідною заявою, не позбавляє його права зверну
тися до ліквідкому в порядку, передбаченому статтею 36 Зако
ну України «Про підприємства в Україні».
[п.11.6 Листа від 30.09.96 р. № 01-8/342 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
9. Згідно з пунктом 1 статті 18 Закону України «Про спожив
чу кооперацію» (в редакції Закону України від 14.10.92 р.
№ 2687-ХІІ) реорганізація та ліквідація споживчого товариства
провадиться у разі його банкрутства за рішенням арбітражного су
ду. Отже, споживче товариство може бути суб'єктом банкрутства.
[п.13 Листа від 24.01.97р. № 01-8/23 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
10. Якщо чинним законодавством кредиторові надано пра
во нараховувати проценти на суму боргу, перерахування ос
новної заборгованості не дає підстав вважати боржника
вільним від боргів, а кредитор вправі висунути додаткові ви
моги до боржника у порядку, передбаченому статтею 10 Зако
ну України «Про банкрутство».
[п.15 Листа від 24 01.97р. № 01-8/23 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
11. Відповідно до статті 5 Закону України «Про банкрутство»
проведення аудиту обов'язкове у разі звернення боржника з за
явою про визнання його банкрутом. Що ж до кредитора, то він
повинен подати докази неспроможності боржника, якими є нереалізоване протягом місяця розпорядження про списання у безсшрному порядку суми, що визнана боржником у його відповіді на претензію або зазначена у виконавчому документі, та повідомлення установи банку про відсутність коштів на рахунку боржника. Законодавство не зобов'язує кредитора подавати іншу інформацію про фінансове і майнове становище боржника та доводити ЇЇ достовірність. Призначення аудиту за рахунок кредитора можливе лише за наявності згоди на це як кредитора, так і боржника. У разі незгоди кредитора відшкодувати вартість аудиту його вимоги підлягають розгляду на загальних підставах, що не виключає визнання боржника банкрутом.
[п.1 Листа від 14.04.97р. № 01-8/132 «Про рішення, прийняті нарадою з питань арбітражної практики»].
12. Доказом сплати боргу суб'єктом підприємницької
діяльності, стосовно якого порушено справу про банкрутство,
можуть бути лише платіжні документи, які свідчать про пере
рахування боржником коштів на рахунок кредитора із зазна
ченням мети платежу. Крім того, кредитор має право відмови
тись від стягнення заборгованості у заяві на ім'я арбітражного
суду, у провадженні якого знаходиться справа про банкрутст
во, або переоформити строки виконання боргових зобов'язань.
[п.3.1 Листа від 15.05.97р. № 01-8/167 Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
13. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банкрутство»
(далі - Закон) суб'єктом банкрутства може бути юридична
особа, неспроможна виконати свої зобов'язання, у тому числі
перед бюджетом, інтереси якого щодо стягнення недоїмок за
податковими платежами представляють податкові органи. От
же, ці органи на підставі статті 10 Закону можуть звертатись
до арбітражного суду з майновими вимогами до боржників.
[пЗ.2 Листа від 15.05.97р. № 01-8/167 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
13. Згідно зі статтею 10 Закону України «Про банкрутство» кредитори вправі звернутися до арбітражного суду з майновими вимогами до боржника після опублікування оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. До опублікування зазначеного оголошення кредитор має право за наявності підстав ініціювати порушення провадження у справі
про банкрутство боржника. У разі надходження кількох заяв про визнання банкрутом одного і того ж боржника провадження у справі порушується за заявою, яка надійшла першою, а іншим кредиторам згідно зі статтею 7 Закону надсилаються копії ухвали про порушення справи про банкрутство.
[п.11.1 Листа від 24.11.97р.№ 01-8/452 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
14. Укладена боржником угода щодо відчуження належно
го йому майна (стаття 15 Закону України «Про банкрутство»)
може бути визнана недійсною і у випадках, коли її вчинено
після порушення провадження у справі про банкрутство. Пра
вовою підставою визнання такої угоди недійсною є стаття 48
Цивільного кодексу України.
[п.11.2 Листа від 24.11.97р. № 01-8/452 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
15. Кредитор, за чиєю заявою порушено провадження у
справі про банкрутство, не позбавлений права звернутися до
арбітражного суду в порядку, передбаченому статтею 10 Зако
ну, якщо крім виконавчого документа чи визнаної боржником
претензії він має інші майнові вимоги до боржника, у тому
числі щодо стягнення процентів за користування кредитом.
[п. 113 Листа від 24.11.97р. № 01-8/452 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
16. До визнання боржника банкрутом він вправі звертати
ся з відповідними позовами від свого імені. Після визнання
його банкрутом майнові права і обов'язки боржника перехо
дять до ліквідкому (стаття 15 Закону). У випадку, передбаче
ному частиною третьою статті 22 Закону, боржник, визнаний
банкрутом, може бути вільним від боргів і продовжувати свою
підприємницьку діяльність, а отже - подавати позови і
відповідати за ними.
[п.11.4 Листа від 24.11.97р. № 01-8/452 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
17. Особа, яка бажає взяти участь у санації боржника, вправі
ознайомитися з його майновим і фінансовим станом безпосе
редньо у самого боржника, на що не потрібна згода кредиторів.
[п.11.5Листа від 24.11.97р. № 01-8/452 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
18. За змістом статті 18 Закону України «Про банкрутство»
та статті ЗО Закону України «Про оренду державного майна»
ліквідаційна комісія не повинна включати до складу
ліквідаційної маси орендоване майно, і отже на нього не може
звертатися стягнення.
/я. 11.6 Листа від 24.11.97р. № 01-8/452 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
19. Якщо боржник задовольнив майнові вимоги кредитора
після винесення арбітражним судом ухвали про вміщення ого
лошення щодо порушення справи про банкрутство у друкова
ному органі, відповідні витрати покладаються на боржника.
[п.13 Листа 10.03.98 р. № 01-8/91 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинною законодавства у вирішенні спорів»].
20. Пунктом 4 статті 10 Закону України «Про лізинг» вста
новлено, що у разі банкрутства лізингоодержувача, арешту чи
конфіскації його майна, об'єкт лізингу відокремлюється від за
гального майна лізингоодержувача і підлягає поверненню
лізингодавцю. У вирішенні питання про правомірність відне
сення майнових об'єктів та коштів до ліквідаційної маси слід ке
руватися вимогами статті 26 Закону України «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
[Лист від 23.03.98 р. № 01-8/104 «Про Закон України «Про лізинг»].
21. Стаття 10 Закону України «Про банкрутство» не вміщує
жодних винятків стосовно права кредитора подати до арбітраж
ного суду заяву з майновими вимогами до боржника, незалеж
но від настання чи ненастання терміну виконання зобов'язання.
Тому, якщо підприємство нараховує заробітну плату, але не
сплачує її через відсутність коштів, а отже, не вносить необхідні
кошти до Пенсійного фонду, останній вправі звернутися до
арбітражного суду з відповідною заявою на загальних підставах,
а арбітражний суд може визнати чи не визнати ці вимоги.
[п.14.1 Листа від 14.10.98р. № 01-8/391 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
22. Згідно з пунктом 5 статті 21 Закону України «Про бан
крутство» вимоги членів трудового колективу про повернення
їх внесків до статутного фонду підприємства та виплат по акціях задовольняються ліквідаційною комісією у четверту чергу Володільці акцій акціонерного товариства, які не перебувають у трудових відносинах з ним, не є кредиторами у розумінні пункту 1 статті 3 названого Закону
[п 14 2 Листа від 14 10 98р Л" 01-8/391 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»]
23 Пункт 4 статті 34 Закону України «Про підприємництво» та пункти 34135 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 05 98 р № 740, пов'язують втрату суб'єктом підприємницької діяльності статусу юридичної особи з виключенням його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності До зазначеного моменту підприємство не втрачає статусу юридичної особи І отже несе відповідальність за своїми зобов'язаннями перед кредиторами або перед бюджетом, а у разі неспроможності своєчасно виконати такі зобов'язання може бути суб'єктом банкрутства з підстав, визнаних чинним законодавством У випадку коли на час утворення ліквідаційної комісії відповідно до статті 16 Закону України «Про банкрутство» вже діє ліквідаційна комісія, утворена (призначена) власником (уповноваженим ним органом), остання має припинити свою діяльність І передати усі документи ліквідаторам, які призначені арбітражним судом
[п 3 1 Листа від 06 04 99 р № 01-8/151 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»]
33 Усі вимоги кредитора мають бути заявлені у точно обрахованій сумі на день подання заяви Що ж до подальших платежів особам, які довічно отримують від підприємства, установи, організації відшкодування шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва, то це питання врегульовано пунктом 32 Правил відшкодування власником підприємства, установи І організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 06 93 р № 472, опублікованою у газеті «Урядовий Кур'єр» за 15 07 93 р (з подальшими змінами І
доповненнями, у тому числі внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 08 02 94 р № 71)
[п 3 2 Листа від 06 04 99 р № 01 8/151 «Про деякі питання прак тики застосування окремих, норм чинного законодавства у вирішенні спорів»]
34 Згідно з пунктом 3 статті 3 Закону України «Про бан
крутство» рішення зборів кредиторів вважається прийнятим
не за кількістю поданих за нього голосів, а залежно від суми
майнових вимог кредиторів до боржника Тому якщо згоду на
перевід боргу останнього дано кредитором, вимоги якого не
менші двох третин загальної суми претензій, у арбітражного
суду відсутні правові підстави для відхилення умов санації
[п 5 Листа від 24 09 99 р № 01-8/451 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»]
35 Згідно з частиною вісімнадцятою статті 8 Закону Ук
раїни «Про підприємництво» та пунктами 33, 34 Положення
про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяль
ності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 25 05 98 р № 740 орган державної реєстрації скасовує дер
жавну реєстрацію, зокрема, на підставі рішення арбітражного
суду у разі визнання суб'єкта підприємницької діяльності бан
крутом Скасування державної реєстрації суб'єкта під
приємницької діяльності здійснюється шляхом виключення
його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності після
здійснення ліквідаційною комісією відповідних заходів
Оскільки ліквідаційний баланс у згаданих випадках затверд
жується арбітражним судом, в ухвалі про ліквідацію юридич
ної особи - банкрута слід зобов'язувати ліквідаційну комісію
подати органу, що здійснює державну реєстрацію, затвердже
ний арбітражним судом ліквідаційний баланс, а відповідний
орган - скасувати державну реєстрацію юридичної особи
Примірник такої ухвали має бути надісланий як реєструючо
му органу, так І місцевому органу статистики для виключення
суб'єкта підприємницької діяльності з Єдиного державного
реєстру підприємств та організацій України
[п Ь Листа від 24 09 99 р JV° 01-8/451 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»]
36 Заходи, яких вживають податкові органи для стягнення
заборгованості за податками та Іншими обов'язковими плате-
жами, передбачені пунктом 8 частини першої статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», статтею 6 Декрету Кабінету Міністрів України «Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів» та іншими актами законодавства України. Такими заходами є, зокрема, безспірне стягнення відповідних сум до бюджетів та державних цільових фондів. Отже під ознаки доказів, названих у пункті 10 статті 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», підпадають інкасові доручення (розпорядження) згаданих органів.
[п.2.1 Інформаційного листа від 10.05.2000р. № 01-8/204 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].
37. Стаття 13 Закону України «Про відновлення плато
спроможності боржника або визнання його банкрутом» не ви
магає від арбітражного суду попереднього узгодження канди
датури розпорядника майна боржника з місцевим державним
органом з питань банкрутства.
[п.2.2 Інформаційного листа від 10.05.2000р. № 01-8/204 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].
38. Закон України «Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом» не покладає на
арбітражний суд здійснення перевірки обгрунтованості видачі
державним органом з питань банкрутства ліцензій арбітраж
ним керуючим розпорядникам майна боржника чи ліквідато
рам. Вчинення відповідних дій становить компетенцію згада
ного органу, який видає зазначені ліцензії. Проте у разі вияв
лення порушень у видачі ліцензій арбітражний суд зобов'яза
ний відповідним чином реагувати на такі факти.
[п.2.3 Інформаційного листа від 10.05.2000р. № 01-8/204 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].
39. Відповідно до частини п'ятої пункту 1 Розділу VII За
кону України «Про відновлення платоспроможності боржни
ка або визнання його банкрутом» приписи останнього, зокре
ма щодо ліквідаційної процедури, можуть застосовуватись за
заявою сторін у справі про банкрутство після 01.01.2000 р. не
залежно від дати порушення провадження у справі. Що ж до
задоволення таких вимог, то арбітражний суд повинен виходити з конкретних обставин і матеріалів справи.
[п.2.4 Інформаційного листа від 10.05.2000 р. № 01-8/204 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].
40. За змістом абзацу шостого статті 1 Закону України
«Про відновлення платоспроможності боржника або визнан
ня його банкрутом» кредитором може бути будь-яка фізична
особа, яка має у встановленому порядку підтверджені доку
ментами вимоги щодо грошових зобов'язань боржника та за
боргованості за заробітною платою.
[п.2.5 Інформаційного листа вій 10.05.2000р. № 01-8/204 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].
41. Сільськогосподарським у розумінні частини першої
статті 44 Закону України «Про відновлення платоспромож
ності боржника або визнання його банкрутом» може бути
підприємство, яке здійснює свою основну діяльність у ви
гляді вирощування (виробництва, виробництва та перероб
ки) сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації
якої складає не менше п'ятидесяти відсотків загальної суми
виручки підприємства. Саме ж лише здійснення переробки
сільськогосподарської продукції (у тому числі цукрових бу
ряків, м'яса, молока тощо) без її вирощування (вироб
ництва) не є правовою підставою для віднесення відповідно
го суб'єкта підприємницької діяльності до числа сільського
сподарських у розумінні Закону.
[п.2.1 Листа від 10.08.2000 р. № 01-8/413 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
42. Відповідно до статей 9 і 14 Закону України «Про систе
му оподаткування» податок на додану вартість та збір на
обов'язкове державне пенсійне страхування належать до чис
ла загальнодержавних податків (обов'язкових платежів) і
підлягають сплаті в належній сумі у встановлені законами
терміни. Стаття 31 Закону України «Про відновлення плато
спроможності боржника або визнання його банкрутом», вста
новлюючи черговість задоволення вимог кредиторів, відно
сить задоволення вимог щодо сплати податків і зборів,
обов'язкових платежів до третьої черги. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.
[п.2.2 Листа від 10.08.2000 р. № 01-8/413 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
43. Заходи, які можуть бути застосовані у разі невиконання
чи неналежного виконання арбітражним керуючим своїх по
вноважень, зазначені у частині 6 статті 27 Закону України
«Про відновлення платоспроможності боржника або визнан
ня його банкрутом». Крім того, у цих випадках арбітражний
суд не позбавлений права здійснити такі заходи: стосовно ке
руючого санацією - звільнити його від виконання відповідних
повноважень з підстав і в порядку, визначеному частиною 8
статті 17 Закону; стосовно ліквідатора - припинити його по- у.
вноваження і призначити нового ліквідатора з підстав і в по- |
рядку, передбаченому частиною 13 статті ЗО Закону. Ухвала 5
про призначення нового ліквідатора може бути також винесе
на з урахуванням вимог частини 4 статті 32 Закону.
[п.2.3 Листа від 10.08.2000 р. № 01-8/413 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
44. Частина 11 статті 7 Закону України «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»,
яка передбачає обов'язок кредитора при поданні заяви про по
рушення справи про банкрутство надіслати боржнику копію
заяви та доданих до неї документів, не містить жодних ви
нятків стосовно окремих категорій суб'єктів підприємницької
діяльності, у тому числі й відсутніх. В останньому випадку
відповідні документи мають надсилатися за місцезнаходжен
ням боржника, зазначеним у його статутних документах або
інших документах, що перебувають у розпорядженні кредито
ра (наприклад, у договорі, укладеному ним з боржником).
[п.2.4 Листа від 10.08.2000 р. № 01-8/413 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
45. Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України «Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати. Отже, порушення провадження у справі про банкрутство не може бути перешкодою для виконання рішення суду про стягнення з відповідного боржника заборгованості із заробітної плати, а припис пункту 8 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» у цьому випадку не повинен застосовуватись.
[п.2.5 Листа від 10.08.2000 р. № 01-8/413 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
46. Згідно з частиною 2 статті 5 Закону України «Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом» особливості провадження у справах про банкрут
ство банків регулюються законом про банки і банківську
діяльність. Оскільки Закон України «Про банки і банківську
діяльність» не передбачає особливостей цього провадження,
судам слід керуватись виключно нормами Закону.
[п.1 Листа від 10.11.2000 р. № 01-8/651 «Про діяльність ліквідаційних комісій, утворених у справах про банкрутство комерційних банків»].
47. Відповідно до пункту 1 розділу VII Прикінцевих поло
жень Закону України «Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом» його положення що
до призначення арбітражних керуючих і, зокрема, ліквідатора
та введення ліквідаційної процедури можуть застосовуватись
за заявою сторін у справі про банкрутство або за ініціативою
суду при розгляді арбітражними судами справ про банкрутст
во після 1 січня 2000 року незалежно від дати порушення про
вадження у справі про банкрутство. Тому арбітражним судам
слід відповідно до статті 24 Закону за своєю ініціативою при
значати ліквідаторів з кола осіб, які отримали у встановлено
му порядку ліцензію арбітражного керуючого, у випадках, як
що провадження у справі про банкрутство комерційного бан
ку було порушено до 1 січня 2000 року і до або після цієї дати
банк був визнаний банкрутом, а судом вже були призначені
ліквідатори в порядку, передбаченому статтею 13 Закону Ук
раїни «Про банкрутство». Що ж до відповідних строків, і, зок
рема, строку, передбаченого частиною 2 статті 22 Закону, то їх
слід обчислювати з дати прийняття арбітражним судом ухва-
ли з цього питання. У зазначених випадках подальше провадження здійснюється відповідно до Закону.
[п.2 Листа від 10.11.2000 р. № 01-8/651 «Про діяльність ліквідаційних комісій, утворених у справах про банкрутство комерційних банків»].
48. У випадках призначення ліквідаторів у справах про бан
крутство банків арбітражним судам слід враховувати специфіку
діяльності банківської установи, а ліквідаторами доцільно при
значати фізичних осіб, які не лише отримали ліцензію арбітраж
ного керуючого, а й мають досвід роботи в банківській системі
України, як правило, не менше ніж три роки. Ці особи повинні
відповідати кваліфікаційним вимогам, встановленим Національ
ним банком України для членів тимчасової адміністрації або
фахівців юридичних осіб, що можуть бути ліквідаторами банку,
відповідно до пункту 10.10 та 11.3 - 11.4 Положення про застосу
вання Національним банком України до банків та інших фінансо
во-кредитних установ заходів впливу за порушення банківського
законодавства, затвердженого постановою Правління Націо
нального банку України від 26.05.2000 р. № 215.
[п.З Листа від 10.11.2000 р. № 01-8/651 «Про діяльність ліквідаційних комісій, утворених у справах про банкрутство комерційних банків»].
49. Призначені у порядку, передбаченому статтею 13 Зако
ну України «Про банкрутство», члени ліквідаційної комісії
продовжують свою діяльність відповідно до статті 24 Закону
України «Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом», якщо є клопотання новопризначе-
ного ліквідатора про це, погоджене з комітетом кредиторів
(частина 2 цієї статті).
[п.4 Листа від 10.11.2000 р. № 01-8/651 «Про діяльність ліквідаційних комісій, утворених у справах про банкрутство комерційних банків»].
50. Відповідно до частини 4 статті 24 Закону України «Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом» у ліквідаційній процедурі арбітражний суд розглядає
скарги на дії учасників ліквідаційної процедури, здійснює інші по
вноваження, передбачені цим Законом. До інших повноважень
арбітражного суду у ліквідаційній процедурі відносяться, зокре
ма, такі: вимога до ліквідатора або до державного органу з питань
банкрутства надавати необхідні відомості щодо проведення ліквідаційної процедури (частина 12 статті ЗО Закону); припинення повноважень ліквідатора за клопотанням комітету кредиторів у разі невиконання або неналежного виконання ним своїх обов'язків (частина 13 статті ЗО Закону); призначення нового ліквідатора за пропозицією комітету кредиторів (частина 13 статті ЗО та частина 4 статті 32 Закону); затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу (частина 1 статті 32 Закону).
[п.5 Листа від 10.11.2000 р. № 01-8/651 «Про діяльність ліквідаційних комісій, утворених у справах про банкрутство комерційних банків»].
51. Відповідно до частини 2 статті 35 Закону України «Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом» мирова угода може бути укладена на 'будь-якій
стадії провадження у справі про банкрутство, в тому числі і на
стадії ліквідаційної процедури. Правила укладання мирових
угод визначені в статтях 35 - 39 Закону.
[п.6 Листа від 10.11.2000 р. № 01-8/651 «Про діяльність ліквідаційних комісій, утворених у справах про банкрутство комерційних банків»].
52. Згідно зі статтею 32 Закону України «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»,
якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення
вимог кредиторів не залишилось майна банку або залишилось
майнових активів менше за розмір, встановлений Національним
банком (стаття 24 Закону України «Про банки і банківську
діяльність»), арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію
банку. Копія цієї ухвали має надсилатись Національному банку
України, який згідно з пунктом 9 статті 7 Закону України «Про
Національний банк України» веде реєстр банків, їх філій та
представництв, валютних бірж. Відповідно до пункту 11.33 По
ложення про застосування Національним банком України до
банків та інших фінансово-кредитних установ заходів впливу за
порушення банківського законодавства ліквідація банку вва
жається завершеною, а банк таким, що припинив діяльність з ча
су внесення запису про це до Реєстру банків, їх філій та пред
ставництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ.
/и.7 Листа від 10.11.2000 р. № 01-8/651 «Про діяльність ліквідаційних комісій, утворених у справах про банкрутство комерційних банків»].
53 Право органів державної податкової служби України на
погашення заборгованості підприємств за кредитами, надани
ми під державні гарантії (стаття 20 Закону України «Про Дер
жавний бюджет України на 2000 рік»), може реалізовуватись у
процедурі банкрутства, зокрема, шляхом подання до арбітраж
ного суду заяви з відповідними майновими вимогами до борж
ника у порядку, передбаченому статтею 14 Закону України
«Про відновлення платоспроможності боржника або визнан
ня його банкрутом». Такі вимоги можуть подаватись незалеж
но від настання терміну виконання зобов'язань, тобто І у тих
випадках, коли строк погашення кредиту, наданого під дер
жавні гаранти, ще не настав
[п 1 5 Листа від 04 122000 р № 01-8/718 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»]
54 3 моменту набрання Законом України «Про стимулюван
ня розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років»
чинності справи про банкрутство підприємств - сільськогоспо
дарських товаровиробників порушуються на загальних підста
вах Особливості банкрутства цих підприємств визначені у статті
44 Закону України «Про відновлення платоспроможності борж
ника або визнання його банкрутом»
[Інформаційний лист від 26 02 2001 р № 01-8/280 «Про внесення зміни до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»]
55. Відповідно до статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з дня прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом І відкриття ліквідаційної процедури припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та Інших економічних санкцій за усіма видами заборгованості банкрута ТІ То ж до вимог, пов'язаних Із стягненням сум податків І зборів (Інших обов'язкових платежів), нарахованих після прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом, то їх визнання та задоволення може здійснюватись на загальних підставах, визначених названим Законом.
[п 1 4 Інформаційного листа від 20 04 2001 р № 01-8/480 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодав ства у вирішенні спорів»]
56 Чинне законодавство, у тому числі Цивільний кодекс
України, Закони України «Про власність», «Про підприємства
в Україні», «Про господарські товариства», «Про привати
зацію державною майна» тощо, не ставить можливість звер
нення стягнення на майно шдприсмства-боржника за рішен
ням суду у залежність від тієї обставини, чи належить
відповідне підприємство до об'єктів, що не підлягають прива
тизації Що ж до задоволення вимог кредиторів за рахунок
майна державних підприємств відповідно до Закону України
«Про відновлення платоспроможності боржника або визнан
ня його банкрутом», то воно має здійснюватись з додержан
ням встановлених цим Законом процедур
[п 2 Інформаційного листа від 20 04 2001 р № 01-8/480 «Про деякі питання практики застосування окремих, норм чинного законодавства у вирішенні спорів»]
57 Закон України «Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом» не виключає можли
вості визнання банкрутами боржників, які мають солідарний
обов'язок перед кредитором (стаття 175 Цивільного кодексу
України) Закон не передбачає обов'язку одного з боржників
повідомляти суд про виконання ним солідарного зобов'язання
Водночас боржник, який виконав таке зобов'язання, має право
зворотної вимоги (регресу) до кожного з решти боржників у
рівній частці, якщо Інше не встановлено законом або договором
(частина п'ята згаданої статті Цивільного кодексу України)
/й 8 11нформаційного листа від 20 04 2001 р № 01-8/480 «Про де які питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»]
58 Закон України «Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом» не передбачає
обов'язку арбітражного суду призначати арбітражного керую
чого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора)
виключно з числа кандидатур, запропонованих державним ор
ганом з питань банкрутства.
[п 8 2 Інформаційного листа від 20 04 2001 р № 01-8/480 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»]
59 Строк, встановлений пунктом 1 статті 14 Закону України
«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
38 2 304 593
його банкрутом», є процесуальним, і отже може бути відновлений на загальних підставах, передбачених статтею 53 Арбітражного процесуального кодексу України.
[п.8.3 Інформаційного листа від 20.04.2001 р. № 01-8/480 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
60. Відповідно до статті 1 Закону України «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»
вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)
можуть бути задоволені за правилами, встановленими цим За
коном. За названою нормою органи державної податкової служ
би є кредиторами, а платник податків, неспроможний виконати
свої зобов'язання щодо сплати податків і зборів, - боржником.
[п.1 Роз'яснення від 21.08.2001 р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
61. Справа про банкрутство порушується господарським су
дом за заявою кредитора (в тому числі органу державної податко
вої служби) за наявності підстав, передбачених статтею 6 Закону
України «Про відновлення платоспроможності боржника або виз
нання його банкрутом», тобто якщо безспірні вимоги кредитора
(кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот
мінімальних розмірів заробітної плати і ці вимоги не було задово-
лено боржником протягом трьох місяців після встановленого для
їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.
[п.2 Роз'яснення від 21.08.2001 р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
62. У заявах про порушення справи про банкрутство відповідно
до вимог статті 7 Закону України «Про відновлення платоспро
можності боржника або визнання його банкрутом» мають бути ви
кладені обставини, що підтверджують неплатоспроможність плат
ника податків з урахуванням особливостей податкових зо
бов'язань. Так, згідно зі статтею 1 цього Закону до безспірних ви
мог кредиторів відносяться, зокрема, вимоги кредиторів, підтверд
жені розрахунковими документами, за якими відповідно до зако
нодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
[п.З Роз'яснення від 21.08.2001 р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
63. Безспірні вимоги органів державної податкової служби
щодо податкових зобов'язань платників податків та порядок їх
підтвердження слід розрізняти залежно від часу виникнення
недоїмки (податкового боргу).
[п.3 Роз'яснення від 21.08.2001р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
64. Якщо недоїмка за обов'язковими платежами виникла до
набрання чинності Законом України «Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державни
ми цільовими фондами» (далі - Закон) (до 1 квітня 2001 року,
крім деяких статей, зазначених у пункті 19.1 статті 19 Закону),
то безспірні вимоги органів стягнення обов'язкових платежів
визначаються за правилами частин першої та другої статті 6
Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року
№ 8-93 «Про стягнення не внесених у строк податків і неподат
кових платежів», згідно з якими суми недоїмки стягуються у
безспірному порядку за розпорядженнями органів стягнення.
[п.3.1 Роз'яснення від 21.08.2001р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
65. Доказами наявності безспірних вимог цих органів є ви
писані ними розрахункові документи на безспірне стягнення
недоїмки, непогашеної внаслідок недостатності коштів на ра
хунках платника податків, і повернуті банками їх виписувачам
без виконання згідно з підпунктом 19.3.4 статті 19 Закону.
[п.3.1 Роз'яснення від 21.08.2001р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
66. Відповідно до пунктів 15 і 16 розділу II та пункту 15
розділу V Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в
національній валюті, затвердженої постановою Правління
Національного банку України від 29 березня 2001 року
№ 135, платіжні вимоги податкових органів та інших органів
стягнення повертаються банками у цих випадках із обов'яз
ковим зазначенням причин повернення. Отже, такі розра
хункові документи із зазначенням причин їх повернення є
підтвердженням неплатоспроможності платника податків
відповідно до вимог частин першої та восьмої статті 7 Зако-
ЗМ
ну України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Тому за наявності такого розрахункового документа про непогашення недоїмки платником податку на суму не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати протягом трьох місяців з дня закінчення встановлених строків сплати відповідних обов'язкових платежів у господарського суду немає правових підстав для повернення заяви податкового органу про порушення справи про банкрутство платника податків.
[п.3.1 Роз'яснення від21.08.2001р. № 02-5/926 «Про порядокпору-шення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
67. За Законом змінено правовий механізм стягнення не
сплачених у строк обов'язкових платежів, тому змінилося як
визначення поняття безспірної вимоги органів стягнення та
ких платежів, так і порядок підтвердження цієї вимоги.
[п.3.2 Роз'яснення від 21.08.2001р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
68. Якщо податкове зобов'язання, самостійно визначене
платником податку у податковій декларації, виникло після на
брання чинності статтею 5 Закону (з 1 квітня 2001 року), то це
зобов'язання вважається узгодженим з дня подання такої по
даткової декларації (пункт 5.1 цієї статті Закону).
[п.3.2 Роз'яснення від 21.08.2001 р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
69. У разі коли податкове зобов'язання виникло після на
брання чинності статтями 6 та 8 Закону (з 1 жовтня 2001 ро
ку), то згідно з підпунктом 5.2.1 статті 5 Закону таке зо
бов'язання вважається узгодженим у день отримання платни
ком податків податкового повідомлення, за винятком ви
падків, коли платник податків оскаржує в адміністративному
або судовому порядку рішення контролюючих органів.
[п.3.2 Роз'яснення від 21.08.2001 р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
70. Згідно з підпунктом 5.4 статті 5 Закону узгоджена сума
податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у
строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків. Отже, безспірними вимогами органів стягнення слід вважати узгоджену суму податкового зобов'язання, не сплачену платником податків у строки, визначені статтею 5 Закону.
[п.3.2 Роз'яснення від 21.08.2001 р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
71. У заяві про порушення провадження у справі про бан
крутство платника податків, який має податковий борг, що ви
ник після набрання чинності Законом, повинні бути викладені
обставини, які підтверджують неплатоспроможність платника
податків, зокрема: сума податкового боргу платника податків,
а також строк його сплати, розмір пені та штрафних санкцій,
реквізити податкових декларацій платника податків або по
даткового повідомлення, рішення (вищого) контролюючого
органу на скаргу платника податків, а у разі оскарження акта
вищого (центрального) органу у судовому порядку -
відповідне судове рішення.
[п.4 Роз'яснення від 21.08.2001 р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
72. У разі подання органом стягнення заяви про порушен
ня справи про банкрутство державних або комунальних
підприємств у цій заяві додатково мають бути зазначені відо
мості про суму коштів, виручених від продажу активів платни
ка податків, які не входять до складу його цілісного майново
го комплексу, реквізити і зміст звернення органу стягнення до
органу виконавчої влади з пропозиціями про способи
розв'язання проблеми податкового боргу та відповіді органу
виконавчої влади (за її наявності).
[п.4 Роз'яснення від 21.08.2001 р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
73. До заяви органу стягнення мають додаватися копії по
даткової декларації або податкового повідомлення, докази їх
вручення (надіслання) платнику податків, документи про про
даж активів платника податків, які не входять до складу його
цілісного майнового комплексу (розрахункові документи, до-
кументи про організацію та проведення торгів, угоди купівлі-продажу тощо), звернення (подання) органу стягнення та відповіді органу виконавчої влади про способи врегулювання податкового боргу.
[п.4 Роз'яснення від 21.08.2001 р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
74. За відсутності у заяві про порушення справи про бан
крутство зазначених відомостей щодо неплатоспроможності
платника податків господарський суд має повернути цю заяву
на підставі статті 9 Закону України «Про відновлення плато
спроможності боржника або визнання його банкрутом».
[п.4 Роз'яснення від 21.08.2001 р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
75. Господарський суд не вправі відмовити у прийнятті за
яви про порушення справи про банкрутство платника по
датків на підставі частини другої статті 8 Закону України «Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом» з мотивів повного забезпечення вимоги кредитора
податковою заставою, оскільки припис цієї норми поши
рюється виключно на застави, які забезпечують виконання
грошових зобов'язань, а не на податкову заставу.
[п.5 Роз'яснення від 21.08.2001 р. JV? 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
76. Якщо платником податку, який має податковий борг, є
комерційний банк, справу про його неплатоспроможність мо
же бути порушено відповідно до вимог глави 16 Закону Ук
раїни «Про банки і банківську діяльність».
[п.6 Роз'яснення від 21.08.2001 р. № 02-5/926 «Про порядок порушення справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби»].
77. Відповідно до статті 25 Закону України «Про віднов
лення платоспроможності боржника або визнання його бан
крутом» до повноважень ліквідатора у справі про банкрутство
відноситься, зокрема, реалізація майна банкрута для задово
лення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у поряд
ку, передбаченому Законом. Порядок продажу майна банкрута
передбачено статтею ЗО Закону, згідно з частиною 10 якої продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-прода-жу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України.
[п, 11нформаційного листа від 12.02.2002 р. № 01-8/141 «Про деякі питання оподаткування операцій з продажу майна банкрута»]
78. До реєстру вимог кредиторів можуть бути включені й
такі, що випливають із виконання зобов'язання в натурі, за
умови заявлення цих вимог у грошовому еквіваленті відпо
відних зобов'язань (наприклад, у розмірі вартості продукції,
що підлягає поставці).
[п.4.1 Інформаційного листа від 13.02.2002р. № 01-8/155 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів»].
79. Статтею 12 Закону України «Про відновлення платос
проможності боржника або визнання його банкрутом» визна
чено вимоги кредиторів, на які не поширюється дія мораторію.
До таких вимог віднесено, зокрема, вимоги кредиторів, що ви
никли у зв'язку з зобов'язаннями боржника в процедурах роз
порядження його майном та санації. Отже, порушене провад
ження зі справи про банкрутство не може бути підставою для
застосування статті 79 ГПК щодо розгляду справи за позовом
про стягнення заборгованості за зобов'язаннями боржника,
що виникли під час проведення процедур банкрутства.
[п.4.2 Інформаційного листа від 13.02.2002р. № 01-8/155 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів»].
80. У разі припинення провадження зі справи про банкрут
ство у зв'язку із затвердженням господарським судом мирової
угоди умови цієї угоди є обов'язковими лише для кредиторів,
вимоги яких було включено до реєстру вимог кредиторів. Кре
дитори, вимоги яких не підлягають задоволенню у межах про
вадження зі справи про банкрутство, або не були заявлені
згідно зі статтею 14 Закону України «Про відновлення плато
спроможності боржника або визнання його банкрутом», або за
явлені після закінчення процесуального строку, передбаченого
цією статтею, який не відновлено господарським судом, мо-
жуть подати позов Із зазначеними вимогами у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
[п.4.3 Інформаційноіо листа від 13.02.2002 р. № 01-8/155 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів»].
81. У разі подання відповідно до статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» заяв про грошові вимоги, що засновані на проведенні операцій з матеріальними цінностями державного резерву, підприємства, установи та організації системи державного резерву мають подавати також документи, що підтверджують такі вимоги, у тому числі документи з грифом секретності. Документи з грифом секретності мають подаватись у разі необхідності, тобто якщо вони мають значення для встановлення наявності вимоги підприємства, установи чи організації системи державного резерву та її обгрунтованості, і лише за правилами статті 34 Закону України «Про державну таємницю». Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси. За визначенням статті 2 Закону України «Про державний матеріальний резерв» відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву. Водночас згідно зі статтею 12 Закону державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Отже, відповідальний зберігач матеріальних цінностей державного резерву не є носієм права власності або права повного господарського відання на цінності державного резерву, тому зазначені цінності не по-
винні включатись до складу ліквідаційної маси у разі банкрутства відповідального зберігана.
[п.2 Інформаційного листа від 13.02.2002 р. № 01-8/153 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю підприємств, установ та організацій, що входять до системи державного резерву»].
82. Мораторій згідно із Законом України «Про введення мора
торію на примусову реалізацію майна» поширюється на випадки
відчуження шляхом продажу майна в процесі провадження зі
справи про банкрутство, визначеного статтями 22, 23, 24, 25, 26,
ЗО, частиною одинадцятою статті 42, абзацом другим частини шо
стої статті 43 Закону України «Про відновлення платоспромож
ності боржника або визнання його банкрутом» щодо визнання
боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і прода
жу майна підприємства. Отже, з набранням Законом України
«Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» чин
ності господарський суд не має права на прийняття постанови
про визнання банкрутом боржника - підприємства, зазначеного
у статті 1 Закону, і відкриття ліквідаційної процедури до
закінчення дії мораторію. У разі коли комітет кредиторів прий
має рішення про звернення до господарського суду з клопотан
ням про визнання цього боржника банкрутом і відкриття
ліквідаційної процедури у процедурі розпорядження майном
боржника (частина 8 статті 16 Закону про банкрутство) чи у про
цедурі санації (частина 5 статті 21 Закону про банкрутство), або
за наявності обставин, передбачених частиною 15 статті 21 Зако
ну про банкрутство, господарський суд має зупинити проваджен
ня зі справи про банкрутство на підставі частини 1 статті 5 Зако
ну та частини першої статті 79 ГПК до закінчення дії мораторію.
[п.6 Інформаційного листа від 13.02.2002р. № 01-8/152 «Про Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»].
83. За змістом статті 2 Закону України «Про введення мора
торію на примусову реалізацію майна» мораторій не поши
рюється на випадки відчуження майна шляхом продажу у проце
дурі санації майна боржника як цілісного майнового комплексу
або продажу у процедурі санації частини майна боржника (статті
19 та 20 Закону про банкрутство), оскільки ці випадки відчужен
ня не відносяться до категорії примусової реалізації майна.
[п.6 Інформаційного листа від 13.02.2002р. № 01-8/152 «Про Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»].
84. Відповідно до статті 1 Закону України «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»
мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення ви
конання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо
сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та зупинення
заходів, спрямованих на виконання цих зобов'язань, застосова
них до прийняття рішення про введення мораторію. Про вве
дення мораторію зазначається в ухвалі про порушення справи
про банкрутство (частина 2 статті 12 Закону). Мораторій вво
диться на задоволення всіх вимог кредиторів, крім випадків, пе
редбачених частиною 4 статті 12 Закону.
[п.1 Інформаційного листа від 19.03.2002 р. № 01-8/307 «Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»].
85. Мораторій поширюється на зобов'язання, строки вико
нання яких настали до подання заяви про порушення справи
про банкрутство. За змістом Закону України «Про відновлен
ня платоспроможності боржника або визнання його банкру
том» мораторій поширюється і на зобов'язання, що виникли
до порушення справи про банкрутство, строк виконання яких
настав після порушення справи про банкрутство.
[п.2.1 Інформаційного листа від 19.03.2002р. № 01-8/307 «Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»].
86. Мораторій поширюється на вимоги кредиторів, які пода
ли заяви згідно зі статтею 14 Закону України «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», і
на вимоги кредиторів, що не подавали таких заяв, включаючи
кредиторів, котрими в установленому порядку пред'явлені до
виконання виконавчі або інші документи, за якими стягнення
заборгованості має здійснюватись у безспірному порядку.
[п.2.2 Інформаційного листа від 19.03.2002р. № 01-8/307 «Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»].
87. Мораторій поширюється виключно на виконавчі доку
менти, що одержані кредиторами за їх позовами або безспірни-
ми вимогами зобов'язально-правового характеру. І Tin ж до виконавчих документів, одержаних кредиторами за речово-правовими позовами, то на них мораторій не поширюється, у тому числі на виконавчі документи судів про задоволення вінди-каційного або негаторного позову до боржника чи позову про визнання права власності на певне майно, яке утримується боржником. Рішеннями суду за цими позовами встановлюється неправомірність володіння або необґрунтованість домагання боржника на певне майно.
[п.2.3 Інформаційного листа від 19.03.2002р. № 01-8/307 «Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»].
88. Мораторій поширюється на усі види забезпечення ви
конання зобов'язань неплатоспроможного боржника, щодо
якого порушено справу про банкрутство. Мораторій, зокре
ма, зупиняє заходи звернення стягнення на заставлене май
но та майно, яке знаходиться у податковій заставі, виконан
ня зобов'язання боржника його поручителем, гарантом,
страховиком тощо.
[п.2.4 Інформаційного листа від 19.03.2002р. № 01-8/307 «Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»].
89. У процедурі розпорядження майном боржника задово
лення вимог кредиторів, на які поширюється режим мора
торію, можливе виключно на підставі частин 3 та 4 статті 14
Закону України «Про відновлення платоспроможності борж
ника або визнання його банкрутом», тобто за умови одночас
ного пропорційного задоволення вимог усіх кредиторів
відповідно до реєстру вимог кредиторів за згодою кредиторів
та за погодженням з розпорядником майна.
[п.2.5 Інформаційного листа від 19.03.2002р. № 01-8/307 «Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»].
90. Мораторій поширюється на вимоги щодо стягнення фінан
сових санкцій за порушення норм антимонопольного, банківсько
го, валютного законодавства, законодавства про цінні папери, про
ціноутворення тощо, хоча ці категорії вимог не підлягають задоволенню у межах провадження у справі про банкрутство.
[п.2.6 Інформаційного листа від 19.03.2002 р. № 01-8/307 «Про де
які питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог ~*
кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспромож- f
пості боржника або визнання його банкрутом»]. ї
91. За змістом абзацу сьомого статті 1, частини 5 статті 12, час
тини 4 статті 17, частини 1 статті 23 Закону України «Про віднов
лення платоспроможності боржника або визнання його банкру
том» мораторій поширюється на вимоги щодо сплати неустойки
(пені, штрафу), суми завданих збитків, які боржник зобов'язаний
сплатити кредиторам за грошовими зобов'язаннями, а також на
вимоги щодо сплати пені та штрафних санкцій (штрафів) за пору
шення податкового законодавства. Проте такі вимоги не підляга
ють задоволенню в межах провадження у справі про банкрутство.
[п.2.7 Інформаційного листа від 19.03.2002 р. № 01-8/307 «Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»].
92. Мораторій не поширюється на задоволення вимог кре
диторів арбітражним керуючим у процедурах санації, мирової
угоди та ліквідації.
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 125 | Нарушение авторских прав