Податки і збори. Бюджетні відносини 6 страница

175. Курсові різниці, що виникли в результаті перерахунку
кредитних коштів в іноземній валюті у національну валюту
України, обґрунтовано віднесено платником податку на при­
буток до складу валових витрат.

[п.5 Оглядового листа від 27.11.2001р. № 01-8/1289 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням ва­лютного законодавства»].

176. Відповідно до підпункту 18.1.1 пункту 18.1 статті 18 За­
кону України «Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»
(далі - Закон) списанню з платників податків підлягає податко-

вий борг (крім пені та штрафних санкцій), який виник станом на 31 грудня 1999 року і не сплачений на день набрання чин­ності цією статтею (21.02.2001 p.). Згідно із підпунктом 18.1.2 пункту 18.1 статті 18 Закону податковий борг, який виник у період з 1 січня 2000 року до 1 січня 2001 року і не сплачений на день набрання чинності цією статтею, може бути за бажанням платника податку розстрочений на певних умовах. Перелік по­датків і зборів (обов'язкових платежів), на які поширюється списання та розстрочення заборгованості згідно зі статтею 18 Закону, визначено у статтях 14 та 15 Закону України «Про сис­тему оподаткування», і він є вичерпним. Станом на 31 грудня 1999 року відрахування на дорожні роботи мали статус обов'яз­кових неподаткових платежів і у перелік податків і зборів (обов'язкових платежів), про які йдеться у статті 18 Закону, не входили. З огляду на викладене застосування до заборгованості з відрахувань на дорожні роботи норм Закону є безпідставним. Заборгованість з відрахувань на дорожні роботи підлягає спи­санню або реструктуризації тільки у випадках, передбачених за­конодавством, а саме: відповідно до Закону України «Про дер­жавну підтримку підприємств, науково-дослідних інститутів і організацій, які розробляють та виготовляють боєприпаси, їх елементи та вироби спецхімії», Закону України «Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників по­датків - підприємств тракторобудування та комбайнобудуван­ня», Закону України «Про списання заборгованості відкритого акціонерного товариства «АвтоЗАЗ», Закону України «Про спи­сання податкової заборгованості підприємств водного транс­порту, що виникла у зв'язку з обмеженням судноплавства по Дунаю», Закону України «Про економічний експеримент щодо стабілізації роботи підприємств легкої та деревообробної про­мисловості Чернівецької області».

[Інформаційний лист від 25.01.2002 р. № 01-8/95 «Про деякі пи­тання, пов'язані зі списанням та розстроченням заборгованості з відрахувань на дорожні роботи»].

177. За змістом статей 3, 5 та 6 Закону України «Про пода­ток на додану вартість» операції з продажу майна банкрута відносяться до об'єкта оподаткування і оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Отже, у разі проведення операцій з про­дажу майна банкрута ліквідатор є платником податку на дода-

ну вартість у порядку, передбаченому Законом України «Про по­даток на додану вартість».

[п 2 Інформаційного листа від 12.02.2002 р. № 01-8/141 «Про деякі питання оподаткування операцій з продажу майна банкрута»].

178. Відповідно до статті 31 Закону України «Про відновлен­
ня платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»
кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на
задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією
статтею. Вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових
платежів) задовольняються у третю чергу. Отже, податок на до­
дану вартість за операціями з продажу майна банкрута повинен
сплачуватись до бюджету лише після задоволення вимог креди­
торів першої та другої черг, визначених статтею 31 Закону, а не у
строк, встановлений підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону
України «Про податок на додану вартість».

[п.З Інформаційного листа від 12.02.2002р. № 01-8/141 «Про деякг питання оподаткування операцій з продажу майна банкрута»].

179. Відповідно до частини 14 статті 21 Закону України
«Про відновлення платоспроможності боржника або визнан­
ня його банкрутом» розрахунки з кредиторами у процедурі са­
нації проводяться боржником відповідно до реєстру вимог
кредиторів, починаючи з дня затвердження господарським су­
дом звіту керуючого санацією у порядку черговості, передба­
ченому статтею 31 цього Закону. Отже, у разі продажу майна
боржника у процедурі санації сплата сум податку на додану
вартість за цими операціями провадиться до бюджету лише
після задоволення вимог кредиторів першої та другої черг.

[п.4 Інформаційного листа від 12.02.2002р. № 01-8/141 «Про деякі питання оподаткування операцій з продажу майна банкрута»].

180. Що слід вважати «недоплатою» у розумінні підпункту
17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок пога­
шення зобов'язань платників податків перед бюджетами та дер­
жавними цільовими фондами». З огляду на приписи підпункту
17.1.3 пункту 17.1 статті 17 названого Закону недоплатою у ро­
зумінні цього підпункту є сума податкового зобов'язання, яку
контролюючий орган донараховує самостійно. Слід враховува­
ти, що штрафні санкції застосовуються у розмірі п'яти відсотків
від суми недоплати за кожний з податкових періодів, встановле­
них для сплати податку, збору (обов'язкового платежу), почина-

ючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання платником податкового повідомлення від контролюючого орга­ну, але не більше двадцяти п'яти відсотків названої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Наявність переплати податку не звільняє суб'єкта під­приємницької діяльності від відповідальності за порушення за­конодавства про податки, оскільки закон пов'язує застосування штрафних санкцій до платника податку з виявленням факту по­рушення законодавства про податки. Штрафні санкції не засто­совуються у разі, коли платник податку до початку перевірки ор­ганом державної податкової служби самостійно виявив пору­шення в обчисленні податку, письмово повідомив про це подат­ковий орган і здійснив відповідні розрахунки з бюджетом.

[п.2.2 Інформаційного листа від 13.02.2002р. № 01-8/155 «Про де­які питання практики застосування окремих норм чинного законодав­ства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інфор­маційних листів»].

181. Згідно з абзацом четвертим пункту 1 статті 2 Закону Ук­раїни «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції Закону України від 17.02.2000 № 1461-ІП) фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забез­печення», є об'єктом оподаткування за ставкою 100 відсотків. От­же, у разі несплати такого збору у встановлений строк відповідні кошти є податковим боргом (недоїмкою), здійснювати заходи з погашення якого згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 За­кону України «Про порядок погашення зобов'язань платників по­датків перед бюджетами та державними цільовими фондами» ма­ють право лише податкові органи. Що ж до права органів Пенсійного фонду звертатися до господарського суду з позовами про стягнення заборгованості за названими витратами, яка виник­ла до набрання чинності Законом України від 17.02.2000 № 1461-ІП, тобто до 15.03.2000, коли такі витрати не мали статусу об'єкта оподаткування, то відповідне питання повинно вирішуватись з урахуванням приписів частини другої статті 1 ГПК.

[п.2.4 Інформаційного листа від 13.02.2002 р. № 01-8/155 «Про де­які питання практики застосування окремих норм чинного законодав­ства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інфор­маційних листів»].

182. Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону
України «Про податок на додану вартість» податкова накладна
складається у момент виникнення податкових зобов'язань про­
давця у двох примірниках, є звітним податковим документом і
одночасно розрахунковим документом. Підпунктом 7.2.1 пункту
7.2 цієї статті визначено, що податкова накладна повинна місти­
ти, зокрема, порядковий номер і місце розташування юридичної
особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрова­
ної як платник податку на додану вартість. Відсутність цих
реквізитів позбавляє покупця права на включення до податково­
го кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість на
підставі такої накладної, оскільки вона не відповідає вимогам
Закону. Водночас слід мати на увазі, що згідно з підпунктом 7.2.6
пункту 7.2 статті 7 Закону у разі порушення продавцем порядку
виписування податкової накладної покупець має право зверну­
тися до кінця поточного податкового періоду з відповідною за­
явою до податкового органу за своїм місцезнаходженням. До за­
яви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових до­
кументів, що засвідчують придбання товарів (робіт, послуг).
Своєчасно подана заява є підставою для включення до податко­
вого кредиту суми податку на додану вартість, сплачену у зв'яз­
ку з придбанням товарів (робіт, послуг).

[п. 11нформаційного листа від 14.02.2002р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на до­дану вартість»].

183. Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Зако­
ну України «Про податок на додану вартість» право на нараху­
вання податку на додану вартість та складання податкових на­
кладних надається виключно особам, зареєстрованим як плат­
ники податку у передбаченому Законом порядку. Отже, подат­
кові накладні, що видані не зареєстрованою у податковому ор­
гані особою, не надають покупцеві права віднести відповідні
суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

[п.2 Інформаційного листа від 14.02.2002 p. Ns 01 -8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на до­дану вартість»].

184. Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Зако­
ну України «Про податок на додану вартість» не дозволяється
включення до податкового кредиту будь-яких витрат по

сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - ак­том прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника по­датку органом державної податкової служби суми податку, по­передньо включені до складу податкового кредиту, залиша­ються не підтвердженими зазначеними у цьому підпункті до­кументами, платник податку несе відповідальність у вигляді встановлених законодавством фінансових санкцій, нарахова­них на цю суму податкового кредиту. Включення до податко­вої декларації суми податку на додану вартість, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, без належного підтвердження є за­вищенням такого відшкодування і відповідно заниженням по­даткового зобов'язання платника податку. Оскільки у таких випадках відповідно до підпункту «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зо­бов'язань платників податків перед бюджетами та державни­ми цільовими фондами» податковий орган самостійно визна­чає суму податкового зобов'язання, до платника податку за­стосовуються штрафні санкції, передбачені підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 цього Закону.

[п.З Інформаційного листа від 14.02.2002 р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на до­дану вартість»].

185. Стаття 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає порядок обчислення і сплати податку на додану вартість, і підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 цієї статті вста­новлено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'яз­ку з будь-яким продажем товарів протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону у разі коли за ре­зультатами звітного періоду сума податку на додану вартість, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику подат­ку з Державного бюджету України протягом місяця, наступно­го після подачі декларації. Підставою для отримання відшко-

дування є дані тільки податкової декларації за звітний період. Згідно з пунктом 3.4 Порядку заповнення та подання податко­вої декларації по податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від

30.05.97 р. № 166 (у редакції наказу Державної податкової
адміністрації України від 18.04.2001 р. № 170), платник подат­
ку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку
зазначає у декларації. Дані, наведені у декларації, мають
відповідати даним бухгалтерського обліку платника та даним
книг податкового обліку. Відповідно до статті 11 Закону Ук­
раїни «Про державну податкову службу в Україні» органи дер­
жавної податкової служби здійснюють, зокрема, перевірку
бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій. Згідно з
наказом Державної податкової адміністрації України від

25.03.97 р. № 139 «Про посилення контролю за проведенням
установленого порядку відшкодування податку на додану
вартість» відшкодування податку на додану вартість у сумі
більше 10000 гривень проводиться після документальної пе­
ревірки платника та зустрічних перевірок його основних по­
стачальників, за наявності дозволу на відшкодування вище­
стоящого податкового органу. З огляду на викладене, обов'яз­
ковість проведення зустрічних перевірок визначається подат­
ковими органами самостійно. Проте призначення податковим
органом проведення такої перевірки не може подовжити виз­
начений Законом місячний термін відшкодування з Держав­
ного бюджету України податку на додану вартість (з цього
приводу див. пункт 4 оглядового листа Вищого арбітражного
суду України від 07.02.2000 № 01-8/48).

[п.4 Інформаційного листа від 14.02.2002р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на до­дану вартість»].

186. Згідно з абзацом першим підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, та­ка сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Держав­ного бюджету України протягом місяця, наступного після по­дачі декларації. Отже, за загальним правилом перебіг строку відшкодування податку на додану вартість розпочинається з

першого числа місяця, наступного після подачі платником по­датку декларації, відповідно до вимог підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зо­бов'язань платників податків перед бюджетами та державни­ми цільовими фондами». Слід мати на увазі, що згідно з абза­цом шостим підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону для підприємств гірничо-металургійного комплексу, які брали участь в економічному експерименті, що проводився з 1 липня 1999 року до 1 січня 2002 року, у разі коли за результатами звітного періоду сума податку на додану вартість, визначена як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту за будь-якими операціями з купівлі-продажу товарів (робіт, послуг), мала від'ємне значен­ня, така сума підлягала відшкодуванню з Державного бюдже­ту України платнику податку протягом місяця, що наступав після подання податкової декларації. Таким чином, для підприємств гірничо-металургійного комплексу, що були включені до Переліку підприємств, які брали участь в еко­номічному експерименті, затвердженому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань промислової політики, перебіг строку відшкодування податку на додану вартість за податковими періодами з 1 лип­ня 1999 року до 1 січня 2002 року розпочинався з дня, наступ­ного після подання декларації платником податку.

[п.5 Інформаційного листа від 14.02.2002р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на до­дану вартість»].

187. Відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» суми, що не відшко­довані платнику податку протягом місяця, наступного після по­дачі декларації, вважаються бюджетною заборгованістю. На су­му бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку Ук­раїни, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Порядок відшкодування подат­ку на додану вартість затверджено наказом Державної податко­вої адміністрації України та Головного управління Державного казначейства України від 02.07.97 р. № 209/72 (у редакції нака­зу Державної податкової адміністрації України та Державного

казначейства України від 21.05.2001 № 200/86). Відповідно до пунктів 6.3 - 6.5 цього Порядку податкові органи в особовому рахунку платника податку за прострочення терміну відшкоду­вання податку на додану вартість нараховують проценти (на рівні 120 відсотків річних від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення), які за заявою платни­ка податку можуть бути перераховані на його розрахунковий рахунок або направлені на погашення податкового зобов'язання з податку на додану вартість. Затверджена названим Порядком форма висновку про суми відшкодування податку на додану вартість містить вказівки про відшкодування з бюджету загаль­ної суми відшкодування, у тому числі процентів за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість.

[п.6 Інформаційного листа від 14.02.2002р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на до­дану вартість»].

188. Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону Ук­
раїни «Про податок на додану вартість» платник податку має
право у будь-який момент після виникнення бюджетної забор­
гованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів
бюджету. Отже, за змістом цієї норми Закону платник податків
не позбавлений права звертатися до суду з позовами про стяг­
нення відсотків за бюджетною заборгованістю у зв'язку з не­
своєчасним відшкодуванням суми податку на додану вартість.
Закон не передбачає можливості стягнення бюджетної забор­
гованості з урахуванням індексу інфляції. Що ж до цивільно-
правових норм, то згідно із статтею 2 Цивільного кодексу Ук­
раїни вони не застосовуються до податкових і бюджетних
відносин. Водночас слід мати на увазі, що відповідно до части­
ни третьої статті 13 Закону України «Про державну податкову
службу в Україні» збитки, завдані неправомірними діями поса­
дових осіб органів державної податкової служби, підлягають
відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету.

[п.7 Інформаційного листа від 14.02.2002 р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на до­дану вартість»].

189. Відповідно до вимог підпункту 3.2.8 пункту 3.2 статті З
Закону України «Про податок на додану вартість» не є

об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юри­дичної особи для формування її цілісного майнового комплек­су в обмін на її корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім підакциз­них товарів). Відповідно до пункту 3 статті 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування» підприємством з іно­земними інвестиціями є підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законо­давства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Статтею 3 названого Закону передбачено можливість здійснення іноземних інвестицій у формі часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юри­дичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств. Згідно із статтею 13 Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції підлягають дер­жавній реєстрації у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Отже, якщо іноземним інвестором внесено іноземну інвестицію в обсязі статутного фонду підприємства, така операція з передачі основних фондів як внесків до статут­ного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

[п.9 Інформаційного листа від 14.02.2002 р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на до­дану вартість»].

190. Відповідно до пункту 1.19 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» бартер (товарний обмін) є господарською операцією, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та пога­шення взаємної заборгованості, в результаті яких не передба­чається зарахування коштів на рахунки продавця для компен­сації вартості таких товарів (робіт, послуг). За змістом статті 1 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» цінні па­пери можуть бути використані для здійснення розрахунків. Згідно зі статтею 21 цього Закону вексель - це цінний папір,

який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей влас­нику векселя (векселедержателю). Відповідно до пункту 13 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в націо­нальній валюті, затвердженої постановою Правління Націо­нального банку України від 29.03.2001 № 135, у здійсненні роз­рахунків може застосовуватись, зокрема, вексельна форма ос­танніх. З огляду на викладене, операція з передачі споживачем векселя за спожиту електроенергію (тобто коли вексель є роз­рахунковим документом, а не товаром) не є бартерною і не опо­датковується податком на додану вартість.

[п.10 Інформаційного листа від 14.02.2002р. № 01-8/157 «Про де­які питання практики застосування Закону України «Про податок на додану вартість»].

191. Згідно з приписами статті 3 Указу Президента України від 03.07.98 № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (у ре­дакції Указу Президента України від 28.06.99 р. № 746/99) суб'єкт підприємницької діяльності не є платником податку на додану вартість, якщо ним прийнято рішення сплачувати єдиний податок за ставкою 10 відсотків суми виручки від ре­алізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акциз­ного збору. Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку на додану вартість та складання подат­кових накладних надається виключно особам, зареєстрова­ним як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 Закону. Суб'єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає спла­ти податку або передбачає його сплату в іншому, ніж визначе­но Законом, порядку, втрачають право на нарахування подат­ку, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодування за податковий період, в якому відбувся такий перехід. Це правило поширюється та­кож на підприємства з іноземними інвестиціями, звільнені від сплати податку.

[п.11 Інформаційного листа від 14.02.2002 р. № 01-8/157 «Про де­які питання практики застосування Закону України «Про податок на додану вартість»].

192. Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 03.07.98 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (у ре­дакції Указу Президента України від 28.06.99 № 746/99) суб'єкт підприємницької діяльності не є платником податку на додану вартість, якщо ним прийнято рішення сплачувати єди­ний податок за ставкою 10 відсотків суми виручки від ре­алізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акциз­ного збору. Отже, Указ передбачає звільнення суб'єктів малого підприємництва від сплати податку на додану вартість лише з операцій, пов'язаних з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), тому податок на додану вартість з операцій щодо вве­зення (пересилання) товарів на митну територію України спла­чується такими суб'єктами підприємницької діяльності на за­гальних підставах відповідно до чинного законодавства.

[п. 12 Інформаційного листа від 14.02.2002 р. № 01-8/157 «Про де­які питання практики застосування Закону України «Про податок на додану вартість»].

Дата добавления: 2015-11-26