Читайте также: |
|
175. Курсові різниці, що виникли в результаті перерахунку
кредитних коштів в іноземній валюті у національну валюту
України, обґрунтовано віднесено платником податку на при
буток до складу валових витрат.
[п.5 Оглядового листа від 27.11.2001р. № 01-8/1289 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням валютного законодавства»].
176. Відповідно до підпункту 18.1.1 пункту 18.1 статті 18 За
кону України «Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»
(далі - Закон) списанню з платників податків підлягає податко-
вий борг (крім пені та штрафних санкцій), який виник станом на 31 грудня 1999 року і не сплачений на день набрання чинності цією статтею (21.02.2001 p.). Згідно із підпунктом 18.1.2 пункту 18.1 статті 18 Закону податковий борг, який виник у період з 1 січня 2000 року до 1 січня 2001 року і не сплачений на день набрання чинності цією статтею, може бути за бажанням платника податку розстрочений на певних умовах. Перелік податків і зборів (обов'язкових платежів), на які поширюється списання та розстрочення заборгованості згідно зі статтею 18 Закону, визначено у статтях 14 та 15 Закону України «Про систему оподаткування», і він є вичерпним. Станом на 31 грудня 1999 року відрахування на дорожні роботи мали статус обов'язкових неподаткових платежів і у перелік податків і зборів (обов'язкових платежів), про які йдеться у статті 18 Закону, не входили. З огляду на викладене застосування до заборгованості з відрахувань на дорожні роботи норм Закону є безпідставним. Заборгованість з відрахувань на дорожні роботи підлягає списанню або реструктуризації тільки у випадках, передбачених законодавством, а саме: відповідно до Закону України «Про державну підтримку підприємств, науково-дослідних інститутів і організацій, які розробляють та виготовляють боєприпаси, їх елементи та вироби спецхімії», Закону України «Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків - підприємств тракторобудування та комбайнобудування», Закону України «Про списання заборгованості відкритого акціонерного товариства «АвтоЗАЗ», Закону України «Про списання податкової заборгованості підприємств водного транспорту, що виникла у зв'язку з обмеженням судноплавства по Дунаю», Закону України «Про економічний експеримент щодо стабілізації роботи підприємств легкої та деревообробної промисловості Чернівецької області».
[Інформаційний лист від 25.01.2002 р. № 01-8/95 «Про деякі питання, пов'язані зі списанням та розстроченням заборгованості з відрахувань на дорожні роботи»].
177. За змістом статей 3, 5 та 6 Закону України «Про податок на додану вартість» операції з продажу майна банкрута відносяться до об'єкта оподаткування і оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Отже, у разі проведення операцій з продажу майна банкрута ліквідатор є платником податку на дода-
ну вартість у порядку, передбаченому Законом України «Про податок на додану вартість».
[п 2 Інформаційного листа від 12.02.2002 р. № 01-8/141 «Про деякі питання оподаткування операцій з продажу майна банкрута»].
178. Відповідно до статті 31 Закону України «Про відновлен
ня платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»
кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на
задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією
статтею. Вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових
платежів) задовольняються у третю чергу. Отже, податок на до
дану вартість за операціями з продажу майна банкрута повинен
сплачуватись до бюджету лише після задоволення вимог креди
торів першої та другої черг, визначених статтею 31 Закону, а не у
строк, встановлений підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону
України «Про податок на додану вартість».
[п.З Інформаційного листа від 12.02.2002р. № 01-8/141 «Про деякг питання оподаткування операцій з продажу майна банкрута»].
179. Відповідно до частини 14 статті 21 Закону України
«Про відновлення платоспроможності боржника або визнан
ня його банкрутом» розрахунки з кредиторами у процедурі са
нації проводяться боржником відповідно до реєстру вимог
кредиторів, починаючи з дня затвердження господарським су
дом звіту керуючого санацією у порядку черговості, передба
ченому статтею 31 цього Закону. Отже, у разі продажу майна
боржника у процедурі санації сплата сум податку на додану
вартість за цими операціями провадиться до бюджету лише
після задоволення вимог кредиторів першої та другої черг.
[п.4 Інформаційного листа від 12.02.2002р. № 01-8/141 «Про деякі питання оподаткування операцій з продажу майна банкрута»].
180. Що слід вважати «недоплатою» у розумінні підпункту
17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок пога
шення зобов'язань платників податків перед бюджетами та дер
жавними цільовими фондами». З огляду на приписи підпункту
17.1.3 пункту 17.1 статті 17 названого Закону недоплатою у ро
зумінні цього підпункту є сума податкового зобов'язання, яку
контролюючий орган донараховує самостійно. Слід враховува
ти, що штрафні санкції застосовуються у розмірі п'яти відсотків
від суми недоплати за кожний з податкових періодів, встановле
них для сплати податку, збору (обов'язкового платежу), почина-
ючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання платником податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше двадцяти п'яти відсотків названої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Наявність переплати податку не звільняє суб'єкта підприємницької діяльності від відповідальності за порушення законодавства про податки, оскільки закон пов'язує застосування штрафних санкцій до платника податку з виявленням факту порушення законодавства про податки. Штрафні санкції не застосовуються у разі, коли платник податку до початку перевірки органом державної податкової служби самостійно виявив порушення в обчисленні податку, письмово повідомив про це податковий орган і здійснив відповідні розрахунки з бюджетом.
[п.2.2 Інформаційного листа від 13.02.2002р. № 01-8/155 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів»].
181. Згідно з абзацом четвертим пункту 1 статті 2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції Закону України від 17.02.2000 № 1461-ІП) фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», є об'єктом оподаткування за ставкою 100 відсотків. Отже, у разі несплати такого збору у встановлений строк відповідні кошти є податковим боргом (недоїмкою), здійснювати заходи з погашення якого згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» мають право лише податкові органи. Що ж до права органів Пенсійного фонду звертатися до господарського суду з позовами про стягнення заборгованості за названими витратами, яка виникла до набрання чинності Законом України від 17.02.2000 № 1461-ІП, тобто до 15.03.2000, коли такі витрати не мали статусу об'єкта оподаткування, то відповідне питання повинно вирішуватись з урахуванням приписів частини другої статті 1 ГПК.
[п.2.4 Інформаційного листа від 13.02.2002 р. № 01-8/155 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів»].
182. Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону
України «Про податок на додану вартість» податкова накладна
складається у момент виникнення податкових зобов'язань про
давця у двох примірниках, є звітним податковим документом і
одночасно розрахунковим документом. Підпунктом 7.2.1 пункту
7.2 цієї статті визначено, що податкова накладна повинна місти
ти, зокрема, порядковий номер і місце розташування юридичної
особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрова
ної як платник податку на додану вартість. Відсутність цих
реквізитів позбавляє покупця права на включення до податково
го кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість на
підставі такої накладної, оскільки вона не відповідає вимогам
Закону. Водночас слід мати на увазі, що згідно з підпунктом 7.2.6
пункту 7.2 статті 7 Закону у разі порушення продавцем порядку
виписування податкової накладної покупець має право зверну
тися до кінця поточного податкового періоду з відповідною за
явою до податкового органу за своїм місцезнаходженням. До за
яви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових до
кументів, що засвідчують придбання товарів (робіт, послуг).
Своєчасно подана заява є підставою для включення до податко
вого кредиту суми податку на додану вартість, сплачену у зв'яз
ку з придбанням товарів (робіт, послуг).
[п. 11нформаційного листа від 14.02.2002р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на додану вартість»].
183. Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Зако
ну України «Про податок на додану вартість» право на нараху
вання податку на додану вартість та складання податкових на
кладних надається виключно особам, зареєстрованим як плат
ники податку у передбаченому Законом порядку. Отже, подат
кові накладні, що видані не зареєстрованою у податковому ор
гані особою, не надають покупцеві права віднести відповідні
суми податку на додану вартість до податкового кредиту.
[п.2 Інформаційного листа від 14.02.2002 p. Ns 01 -8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на додану вартість»].
184. Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Зако
ну України «Про податок на додану вартість» не дозволяється
включення до податкового кредиту будь-яких витрат по
сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у цьому підпункті документами, платник податку несе відповідальність у вигляді встановлених законодавством фінансових санкцій, нарахованих на цю суму податкового кредиту. Включення до податкової декларації суми податку на додану вартість, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, без належного підтвердження є завищенням такого відшкодування і відповідно заниженням податкового зобов'язання платника податку. Оскільки у таких випадках відповідно до підпункту «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, до платника податку застосовуються штрафні санкції, передбачені підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 цього Закону.
[п.З Інформаційного листа від 14.02.2002 р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на додану вартість»].
185. Стаття 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає порядок обчислення і сплати податку на додану вартість, і підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 цієї статті встановлено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону у разі коли за результатами звітного періоду сума податку на додану вартість, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшко-
дування є дані тільки податкової декларації за звітний період. Згідно з пунктом 3.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від
30.05.97 р. № 166 (у редакції наказу Державної податкової
адміністрації України від 18.04.2001 р. № 170), платник подат
ку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку
зазначає у декларації. Дані, наведені у декларації, мають
відповідати даним бухгалтерського обліку платника та даним
книг податкового обліку. Відповідно до статті 11 Закону Ук
раїни «Про державну податкову службу в Україні» органи дер
жавної податкової служби здійснюють, зокрема, перевірку
бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій. Згідно з
наказом Державної податкової адміністрації України від
25.03.97 р. № 139 «Про посилення контролю за проведенням
установленого порядку відшкодування податку на додану
вартість» відшкодування податку на додану вартість у сумі
більше 10000 гривень проводиться після документальної пе
ревірки платника та зустрічних перевірок його основних по
стачальників, за наявності дозволу на відшкодування вище
стоящого податкового органу. З огляду на викладене, обов'яз
ковість проведення зустрічних перевірок визначається подат
ковими органами самостійно. Проте призначення податковим
органом проведення такої перевірки не може подовжити виз
начений Законом місячний термін відшкодування з Держав
ного бюджету України податку на додану вартість (з цього
приводу див. пункт 4 оглядового листа Вищого арбітражного
суду України від 07.02.2000 № 01-8/48).
[п.4 Інформаційного листа від 14.02.2002р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на додану вартість»].
186. Згідно з абзацом першим підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Отже, за загальним правилом перебіг строку відшкодування податку на додану вартість розпочинається з
першого числа місяця, наступного після подачі платником податку декларації, відповідно до вимог підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Слід мати на увазі, що згідно з абзацом шостим підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону для підприємств гірничо-металургійного комплексу, які брали участь в економічному експерименті, що проводився з 1 липня 1999 року до 1 січня 2002 року, у разі коли за результатами звітного періоду сума податку на додану вартість, визначена як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту за будь-якими операціями з купівлі-продажу товарів (робіт, послуг), мала від'ємне значення, така сума підлягала відшкодуванню з Державного бюджету України платнику податку протягом місяця, що наступав після подання податкової декларації. Таким чином, для підприємств гірничо-металургійного комплексу, що були включені до Переліку підприємств, які брали участь в економічному експерименті, затвердженому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань промислової політики, перебіг строку відшкодування податку на додану вартість за податковими періодами з 1 липня 1999 року до 1 січня 2002 року розпочинався з дня, наступного після подання декларації платником податку.
[п.5 Інформаційного листа від 14.02.2002р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на додану вартість»].
187. Відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» суми, що не відшкодовані платнику податку протягом місяця, наступного після подачі декларації, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Порядок відшкодування податку на додану вартість затверджено наказом Державної податкової адміністрації України та Головного управління Державного казначейства України від 02.07.97 р. № 209/72 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України та Державного
казначейства України від 21.05.2001 № 200/86). Відповідно до пунктів 6.3 - 6.5 цього Порядку податкові органи в особовому рахунку платника податку за прострочення терміну відшкодування податку на додану вартість нараховують проценти (на рівні 120 відсотків річних від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення), які за заявою платника податку можуть бути перераховані на його розрахунковий рахунок або направлені на погашення податкового зобов'язання з податку на додану вартість. Затверджена названим Порядком форма висновку про суми відшкодування податку на додану вартість містить вказівки про відшкодування з бюджету загальної суми відшкодування, у тому числі процентів за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість.
[п.6 Інформаційного листа від 14.02.2002р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на додану вартість»].
188. Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону Ук
раїни «Про податок на додану вартість» платник податку має
право у будь-який момент після виникнення бюджетної забор
гованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів
бюджету. Отже, за змістом цієї норми Закону платник податків
не позбавлений права звертатися до суду з позовами про стяг
нення відсотків за бюджетною заборгованістю у зв'язку з не
своєчасним відшкодуванням суми податку на додану вартість.
Закон не передбачає можливості стягнення бюджетної забор
гованості з урахуванням індексу інфляції. Що ж до цивільно-
правових норм, то згідно із статтею 2 Цивільного кодексу Ук
раїни вони не застосовуються до податкових і бюджетних
відносин. Водночас слід мати на увазі, що відповідно до части
ни третьої статті 13 Закону України «Про державну податкову
службу в Україні» збитки, завдані неправомірними діями поса
дових осіб органів державної податкової служби, підлягають
відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету.
[п.7 Інформаційного листа від 14.02.2002 р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на додану вартість»].
189. Відповідно до вимог підпункту 3.2.8 пункту 3.2 статті З
Закону України «Про податок на додану вартість» не є
об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на її корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім підакцизних товарів). Відповідно до пункту 3 статті 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування» підприємством з іноземними інвестиціями є підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Статтею 3 названого Закону передбачено можливість здійснення іноземних інвестицій у формі часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств. Згідно із статтею 13 Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції підлягають державній реєстрації у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Отже, якщо іноземним інвестором внесено іноземну інвестицію в обсязі статутного фонду підприємства, така операція з передачі основних фондів як внесків до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.
[п.9 Інформаційного листа від 14.02.2002 р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на додану вартість»].
190. Відповідно до пункту 1.19 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» бартер (товарний обмін) є господарською операцією, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг). За змістом статті 1 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» цінні папери можуть бути використані для здійснення розрахунків. Згідно зі статтею 21 цього Закону вексель - це цінний папір,
який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Відповідно до пункту 13 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.03.2001 № 135, у здійсненні розрахунків може застосовуватись, зокрема, вексельна форма останніх. З огляду на викладене, операція з передачі споживачем векселя за спожиту електроенергію (тобто коли вексель є розрахунковим документом, а не товаром) не є бартерною і не оподатковується податком на додану вартість.
[п.10 Інформаційного листа від 14.02.2002р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на додану вартість»].
191. Згідно з приписами статті 3 Указу Президента України від 03.07.98 № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (у редакції Указу Президента України від 28.06.99 р. № 746/99) суб'єкт підприємницької діяльності не є платником податку на додану вартість, якщо ним прийнято рішення сплачувати єдиний податок за ставкою 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору. Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 Закону. Суб'єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку або передбачає його сплату в іншому, ніж визначено Законом, порядку, втрачають право на нарахування податку, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодування за податковий період, в якому відбувся такий перехід. Це правило поширюється також на підприємства з іноземними інвестиціями, звільнені від сплати податку.
[п.11 Інформаційного листа від 14.02.2002 р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на додану вартість»].
192. Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 03.07.98 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (у редакції Указу Президента України від 28.06.99 № 746/99) суб'єкт підприємницької діяльності не є платником податку на додану вартість, якщо ним прийнято рішення сплачувати єдиний податок за ставкою 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору. Отже, Указ передбачає звільнення суб'єктів малого підприємництва від сплати податку на додану вартість лише з операцій, пов'язаних з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), тому податок на додану вартість з операцій щодо ввезення (пересилання) товарів на митну територію України сплачується такими суб'єктами підприємницької діяльності на загальних підставах відповідно до чинного законодавства.
[п. 12 Інформаційного листа від 14.02.2002 р. № 01-8/157 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про податок на додану вартість»].
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 64 | Нарушение авторских прав